ВСТУП ДО СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Серцево-судинна система людини, systema cardiovasculare, складається з серця та системи трубок, якими циркулює рідина із спеціальними властивостями – кров або лімфа, що потрібно для постачання клітин організму необхідними поживними речовинами та киснем і для виведення продуктів життєдіяльності, чим забезпечується гомеостаз організму.

 

Таким чином, до складу серцево-судинної системи входять:

1) серце, cor;

2) кровоносні судини,     vasa sanguinea;

3) лімфатичні судини,     vasa lymphatica.

 

Кровоносні судини поділяють на:

1) артерії (несуть кров від серця);

2) вени (несуть кров до серця).

Лімфатичні судини несуть лімфу до лівого і правого венозних кутів (куди, відповідно, впадають найбільші лімфатичні судини – грудна протока і права лімфатична протока).

 

В 1628 р. Вільям Гарвей у трактаті «Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis» («Анатомічне дослідження про рухи серця та крові») описав 2 кола кровообігу:

1) велике;

2) мале (легеневе).

 

 

В 1661 р.  М. Мальпігі відкрив волосні судини (кровоносні капіляри).

 

 

За сучасними уявленнями кровоносні капіляри є ланкою гемомікроциркуляторного русла (ГМЦР).

ГМЦР складається з:

1) артеріол;

2) прекапілярів;

3) капілярів;

4) посткапілярів;

5) венул.

 

 

В ГМЦР легенів кров з венозної перетворюється на артеріальну (тому в артеріях малого кола кров – венозна, а в венах малого кола кровообігу – артеріальна кров). В ГМЦР інших органів (у тому числі бронхів) кров з артеріальної перетворюється на венозну.

 

Велике коло кровообігу у людини починається у лівому шлуночку серця, звідки виходить аорта – найбільша артерія людини. Закінчується велике коло у правому передсерді, куди впадають верхня та нижня порожнисті вени.

 

Мале коло кровообігу починається у правому шлуночку серця, звідки виходить легеневий стовбур, а закінчується у лівому передсерді, куди впадають легеневі вени.

 

Під час пренатального розвитку мале коло кровообігу не функціонує (плід не дихає).

Кров від плаценти (приблизно на 80% насичена киснем) йде до плода пуповиною, а повертається до плаценти пуповинними артеріями (насичення крові киснем у пуповинних артеріях приблизно на 58%).

 

Анатомічними структурами, що забезпечують “виключення” малого кола кровообігу у плода є:

1) овальний отвір, який сполучає праве передсердя з лівим передсердям;

2) артеріальна протока, яка сполучає легеневий стовбур з низхідною аортою.

 

Після народження в судинній системі послідовно відбуваються такі зміни:

1) закриття пуповинних артерій;

2) закриття пуповинної вени та венозної протоки;

3) закриття артеріальної протоки;

4) закриття овального отвору.

 

Закриття пуповинних артерій відбувається через кілька хвилин через кілька хвилин після народження і спричиняється скороченням гладкої мускулатури їхніх стінок. Скорочення викликане термічними і механічними подразниками та зміною у насиченні киснем.

Справжня облітерація просвіту фіброзною проліферацією, однак, може тривати 2-3 місяці. Дистальні відрізки пуповинних артерій утворюють медіальні пупкові зв’язки, проксимальні залишаються відкритими у вигляді верхніх міхурових артерій.

 

 

Закриття артеріальної протоки шляхом скорочення tunica media судинної стінки настає відразу після народження та регулюється бради-кініном – речовиною, що вивільняється в легенях під час початкового вдоху.

Повна анатомічна облітерація триває 1-3 місяці і поступово артеріальна протока перетворюється на артеріальну зв’язку.

 

Стінка артерії дорослої людини складається з трьох оболонок:

– внутрішньої,

– середньої,

– зовнішньої.

 

 

Внутрішня оболонка, tunica intima, утворена шаром ендотеліальних клітин, підендотеліальним шаром та базальною мембраною.

Середня оболонка, tunica media, утворена коловими волокнами непосмугованої м’язової тканини та еластичними волокнами.

 

Зовнішня оболонка, tunica externa, містить пухку сполучну тканину з судинами судин (vasa vasorum) та нервами судин (nn. vasorum).

 

Між оболонками розміщені внутрішня та зовнішня еластичні мембрани, membrana elastica interna et membrana elastica externa.

 

Великі артерії (аорта та її великі гілки) є артеріями еластичного типу, тому що в їхніх стінках переважають еластичні волокна та мембрани. Вони збільшуються в діаметрі після викиду маси крові серцевим поштовхом. Це розширення перекидається на наступні артерії, і таким чином утворюється пульсова хвиля, яка біжить по стінках артерій у дистальному напрямку, що допомагає серцю проштовхувати кров до периферії.

 

В артеріях середнього та малого калібру переважають м’язові елементи (артерії м’язового типу), скорочувальна функція яких допомагає подальшому просуванню крові до периферії. В артеріях м’язово-еластичного (мішано-го) типу в середній оболонці є майже однакова кількість м’язових клітин та еластичних волокон (наприклад, підключична та стегнова артерії).

 

За характером розгалужень виділяють артерії за магістральним типом розгалужень, розсипним та мішаним типами розгалужень.

За магістральним типом розгалужень бічні гілки відходять від добре вираженого основного стовбура артерії (наприклад – верхня брижова артерія), а за розсипним типом – артерія від початку поділяється кінцеві гілки (наприклад – внутрішня клубова артерія).

 

Судина, яка забезпечує потік крові в обхід основного шляху називають побічною (колатеральною) судиною, vas collaterale. Судина, яка з’єднує бічні гілки одного артеріального стовбура або різних стовбурів одної магістральної судини називається анастомотичною судиною, vas anastomoticaУ відповідності до цього розрізняють:

1) внутрішньосистемні анастомози (наприклад – коло Захарченко-Валенберга);

2) міжсистемні анастомози (наприклад – Вілізієве коло).

 

Середня оболонка вени розвинена слабко, тому що на розрізі стінка вени спадається. Всередині вени є клапани – складки її внутрішньої оболонки. Клапани запобігають току крові у зворотному від серця напрямку.  Вени часто з’єднуються між собою багаточисельними анастомозами, утворюючи венозні сплетення, plexus venosus.

 

Артерії та вени є дуже мінливими з будовою, що треба враховувати у клініці.