Зуби

Зуби

Зуби (dentes) розміщені на межі між присінком рота і власне ротовою порожниною. У людини послідовно змінюються два типи зубів: молочні зуби (dentes decidui), які випадають, і постійні зуби (dentes permanentes). За будовою зуби відрізняються від структури кісток, хоча схожі за хімічними і фізичними властивостями. Зуби дуже міцні і тверді, зберігаються в землі сотні тисяч років, що має велике значення для палеонтологів та антропологів. Зуби у нижчих хребетних і в деяких видів ссавців побудовані за одним загальним типом і не різняться в даного індивіда один від одного. Такі одноманітні зуби мають назву гомодентичних. Більша частина ссавців і людина мають зуби різні за формою, які називають гетеродентичними. Форма зубів зумовлена їхньою функцією. У людини розрізняють три форми зубів: різці (dentes incisivi), які служать для захоплення і відкушування їжі; ікла (dentes canini), що дроблять і розривають їжу, у людини, на відміну від хижих тварин, розвинені гірше, не виступають над рівнем зубної дуги; малі кутні зуби (dentes premolares) і великі кутні зуби (dentes molares), що розтирають і розмелюють їжу. Крім того, у людини зуби забезпечують процеси артикуляції, надаючи звукам індивідуального відтінку звучання.

Зуби закріплені в зубних комірках щелеп, їхні корені нерухомо зрощені з окістям зубних комірок, утворюючи неперервне волокнисте з’єднання – вклинення (gomphosis). У дорослої людини 32 постійних зуби, у дитини – 20 молочних зубів. Кожен зуб складається з трьох частин. Масивна ча тина зуба, що виступає над рівнем зубної комірки, називається коронкою зуба (corona dentis). Виділяють і клінічну коронку (corona сlinica) – це частина зуба, що виступає над ясенним краєм. Дещо звужена частина –  шийка зуба (cervix dentis) розміщена на межі між коренем і коронкою. У цьому місці з зубом зростається слизова оболонка ясен. Корінь зуба (radix dеntis) розташований у зубній комірці щелепи, закінчується верхівкою кореня зуба (аpex rаdicis dеntis), на якій є маленький отвір верхівки зуба (foramen apicis dentis). Через цей отвір в зуб заходять судини і нерви. Виділяють також клінічний корінь (radix сlinica) – це частина зуба, що вкрита яснами, тобто шийка зуба з його коренем.

Усередині зуба є зубна порожнина (cavitas dentis), яка має дві частини: коронкову порожнину (cavitas coronae) і канал кореня зуба (canalis radicis dentis), який відкривається на його верхівці. Порожнина зуба заповнена пульпою зуба (pulpa dеntis), відповідно є коронкова пульпа (pulpa coronalis) і коренева пульпа (pulpa radicularis). Пульпа складається з пухкої сполучної тканини (містить багато фіброцитів і макрофагоцитів), кровоносних судин і нервів. Різці, ікла і малі кутні зуби мають один корінь, нижні великі кутні зуби – по два корені, а верхні великі кутні зуби – по три корені. Корені зубів щільно зростаються з поверхнею зубних комірок за допомогою сполучнотканинних волокон, утворюючи зубне окістя, або періодонт (periodontium). У ділянці шийки зуба періодонт формує колову зв’язку.

Зуб утворений дентином, вкритим цементом у ділянці кореня, а в ділянці коронки – емаллю.

Дентин (dentinum) є твердою тканиною, що складає основу зуба. На відміну від кістки дентин не містить власних клітинних елементів і кровоносних судин. У дентині приблизно 28 % органічних речовин (переважно колаген І типу) і 72 % неорганічних сполук (найбільше фосфорнокислих солей кальцію і магнію, незначна кількість фтористого кальцію). Дентин побудований з пучків колагенових волокон. У зовнішньому шарі зуба – плащовому дентині – колагенові волокна орієнтовані радіально (волокна Корфа), а у внутрішньому шарі – припульпарному дентині – мають тангенціальний напрямок (волокна Ебнера). Між колагеновими волокнами розміщена основна речовина. Мінералізовану основну речовину дентину у радіальному напрямку пронизують численні дентинні трубочки (канальці), забезпечуючи живлення дентину. Частина канальців продовжується в цемент і емаль. У канальцях розміщені відростки клітин одонтобластів (дентинобластів), тіла яких розміщені кількома шарами у периферійній зоні пульпи на межі з дентином. Через відростки одонтобластів дентин постачається поживними речовинами, глікополімерами та мінеральними солями. Дентинобласти продукують впродовж життя людини колаген, з якого утворюється предентин, який, мінералізуючись, перетворюється у дентин. Предентин складається з незвапнованих колагенових волокон і основної речовини, оточеної мікроскопічними кульками звапнованого дентину. У периферійних шарах дентину також є незвапновані ділянки, які називаються інтерглобулярними просторами, або інтерглобулярним дентином. Ділянки інтерглобулярного дентину найбільші за розмірами у коронці зуба. У дентині кореня зуба на межі з цементом кульки звапнованого дентину дуже маленькі, інтерглобулярні простори утворюють шар Томса.

Емаль (enamelum) покриває коронку і шийку зуба і є найтвердішою тканиною в організмі людини. Емаль складається в основному з неорганічних сполук (96–97 %), це переважно фосфорнокислі солі кальцію, які утворюють кристали гідроксиапатиту і є твердою основою емалі. Карбонату та фториду кальцію дуже мало. Органічний компонент емалі (3–4 %) представлений білками глікопротеїнами. Глікопротеїнові фібрили, що мають діаметр приблизно 25 нм, утворюють матрикс емалі. Структурно-функціональною одиницею емалі є емалева призма діаметром 3–5 мкм – це пучок білкових фібрил, між якими розміщені кристали гідроксиапатиту кальцію. Емалеві призми мають S-подібну форму, тому на поздовжньому зрізі емалі (шліфі) одні призми розрізані поздовжньо, інші – поперечно, звідси виникає ефект чергування світлих і темних ліній – лінії Гунтера – Шрегера. Крім цих ліній, на зрізі можна побачити тонкі паралельні лінії Ретціуса, зумовлені періодичністю росту і звапнуванням призм. Між призмами міститься менш звапнована склеювальна речовина – міжпризматичний компонент U-подібної форми.

В емалі чергуються незвапновані ділянки у вигляді емалевих пластин і емалевих пучків. Емалеві пластини проходять через усю товщу емалі і поділяють її на сегменти, а емалеві пучки є лише на межі емалі з дентином. Емаль з’єднується з дентином за допомогою інтердигітацій – взаємних пальцеподібних вростань. Відростки дентинобластів, що проникають в емаль, колбоподібно потовщуються, утворюючи емалеві веретена. На бічних поверхнях коронки емаль вкрита кутикулою, яка дуже стійка до дії кислот.

Цемент (cementum) покриває дентин кореня зуба. Це тверда тканина, що за будовою нагадує грубоволокнисту кісткову тканину. До складу цементу входить 70 % неорганічних сполук – фосфорнокислі та вуглекислі солі кальцію, а на органічний компонент припадає 30 % – це колагенові волокна. Клітинними елементами цементу є цементоцити, що за будовою і функцією подібні до остеоцитів кісткової тканини. Ці клітини мають видовжену полігональну форму і розташовані у лакунах основної речовини цементу. Численні відростки цементоцитів, що розташовані в канальцях, пронизують цемент, анастомозують з відростками сусідніх цементоцитів та дентинобластів. У ділянці шийки зуба шар цементу стоншується і у ньому відсутні цементоцити – це безклітинний цемент.

Кількість зубів позначають зубною формулою, представленою дробом, у чисельнику якого вказане число зубів у верхній зубній дузі, а в знаменнику – у нижній зубній дузі. При цьому вказується число зубів на кожній половині зубної дуги. Зубна формула постійних зубів має наступний вигляд:

Це означає, що половина кожної зубної дуги має: 2 різці, 1 ікло, 2 малі кутні зуби і 3 великі кутні зуби.

Стоматологи записують порядок розташування зубів у зубних рядах формулою, у якій кожна цифра позначає номер зуба, починаючи від серединної лінії:

Верхня щелепа

87654321             12345678

87654321             12345678

Нижня щелепа

Частина колагенових волокон цементу спрямована радіально, проходить через періодонт і вплітається в окістя комірки. Такі волокна називаються проривними волокнами, або шарпеєвськими волокнами. Багатошаровий плоский незроговілий епітелій ясен щільно з’єднується з кутикулою емалі шийки зуба і герметизує періодонт.

Сукупність структур, що оточують корінь зуба (зубна комірка, відповідна ділянка коміркового відростка щелепи та ясен) називають пародонтом (parodontium).

У дітей є 20 молочних зубів. Прорізування починається на 6–7 місяці життя дитини і закінчується до трьох років. Молочні зуби представлені у половині кожної зубної дуги п’ятьма зубами: двома різцями, одним іклом і двома великими кутніми зубами. Малі кутні зуби відсутні. У зубній формулі дитини молочні зуби позначаються так:

2.0.1.2   2.1.0.2

2.0.1.2   2.1.0.2

Стоматологи позначають молочні зуби у зубній формулі римськими цифрами:

Верхня щелепа

Правий   V IV III II I               I II III IV V                Лівий

V IV III II I             I II III IV V

Нижня щелепа

 

У зубній формулі зуби також позначають початковими буквами латинських найменувань зубів, зокрема постійні зуби – великими буквами (І – різець, С – ікло, P – малий кутній зуб, M – великий кутній зуб), а молочні зуби – малими буквами (і – різець, с – ікло, m – великий кутній зуб).

У формулі постійних зубів, наприклад, числа 1, 8 означають: третій великий кутній зуб правої половини верхньої зубної дуги, а числа 3, 5 – другий малий кутній зуб лівої половини нижньої зубної дуги.

У формулі молочних зубів, наприклад, числа 6, 3 означають ікло лівої половини верхньої зубної дуги, а числа 8, 5 – другий великий кутній зуб правої половини нижньої зубної дуги.

Постійні зуби до прорізування розташовані між коренями молочних зубів. Перед прорізуванням постійного зуба корінь молочного зуба розсмоктується і зуб випадає. Першими з постійних зубів прорізуються перші великі кутні зуби, потім присередні і бічні різці, перші і другі малі кутні зуби, другі великі кутні зуби. Останніми прорізуються треті великі кутні зуби (запізнілий зуб, або “зуб мудрості”).

Характеристика зубів

Різці, ікла і кутні зуби мають схожу будову, але відрізняються між собою за розмірами, формою коронки і кількістю коренів.

Кожна коронка зуба (corona dentis) має п’ять поверхонь:

–             змикальна поверхня (facies occlusalis) – це поверхня дотику зубів верхньої та нижньої зубних дуг під час їх змикання;

–             присінкова поверхня (facies vestibularis) – це зовнішня поверхня зуба, що обернена в присінок рота і має дві частини:

–             губну поверхню (facies labialis) – присінкова поверхня передніх зубів (ближчих), до якої прилягають  губи;

–             щічну поверхню (facies buccalis) – присінкова поверхня задніх зубів (дальших), до яких прилягає щока.

–             внутрішня  поверхня  (facies  interna)  обернена у власне ротову порожнину, але вона називається по-різному у верхніх і нижніх зубів:

–             піднебінна поверхня (facies palatinalis) є внутрішньою поверхнею зубів верхньої зубної дуги;

–             язикова поверхня (facies lingualis) є внутрішньою поверхнею зубів нижньої зубної дуги, до якої торкається язик;

–             контактна поверхня (facies approximalis surface). Їх є дві – це поверхні дотику з сусідніми зубами, кожна з яких має назву:

–             ближча поверхня (facies mesialis), вона є присередньою стосовно серединної вертикальної лінії;

–             дальша поверхня (facies distalis), вона є протилежною і розташована збоку.

Центральна частина контактної поверхні називається дотиковим полем (area cintingens).

Рельєф замикальної поверхні коронки різних видів зубів має свої характерні ознаки.

У іклів коронка загострена, має одне вістря зуба (cuspis dentis), яке закінчується верхівкою вістря (apex cuspidis). Малі і великі кутні зуби мають від двох до п’яти вістрів зуба (стоматологи ці структури називають жувальними горбками).

Вістря зубів  обмежовані  гребенями  (cristae). Є такі гребені: поперечний гребінь (crista transversalis), трикутний гребінь (crista triangularis), косий гребінь (crista obliqua), крайовий гребінь (crista marginalis), що є на змикальних поверхнях відповідних кутніх зубів (про них буде сказано нижче при характеристиці конкретних зубів). Між гребенями розміщені змикальні ямки (fossae occlusales), в які заходять вістря кутніх зубів-антагоністів при змиканні верхньої та нижньої зубних дуг, тоді між зубами обох зубних дуг утворюється змикальна щілина (fissura occlusalis).

Під час дослідження зубів використовують такі терміни: присінкова норма – тоді зуб обернений до дослідника присінковою поверхнею; змикальна (жувальна) норма; язикова, чи піднебінна, норма.

Для зручності опису зуба його коронку і корінь поділяють на третини. Вздовж вертикальної осі коронку зуба поділяють на змикальну, середню і верхівкову третини. Вздовж лобової осі коронку зуба поділяють на ближчу (присередню), середню і дальшу (бічну) третини, а вздовж стрілової осі – на присінкову, середню і язикову, чи піднебінну, третини.

При змиканні щелеп між зубами верхньої та нижньої зубних дуг виникає певне взаєморозташування, яке називається оклюзією. При цьому вістря малих і великих кутніх зубів однієї зубної дуги заходять у змикальні ямки однойменних зубів протилежної зубної дуги. Протилежні різці та ікла теж мають характерні місця дотику.

Виділяють чотири типи оклюзії – центральну, передню і дві бічні:

–             центральна оклюзія виникає тоді, коли при змиканні зубних дуг між зубами виникає найбільше точок стикання і при цьому серединна лінія проходить між присередніми різцями;

–             передня оклюзія –  це зміщення  вперед  нижньої зубної дуги, але обидві зубні дуги мають серединне  сходження;

–             бічна оклюзія буває двох типів:

–             права оклюзія, коли нижня зубна дуга зміщена праворуч від серединної лінії;

–             ліва оклюзія, коли нижня зубна дуга зміщена ліворуч від серединної лінії.

Положення зубів верхньої та нижньої зубних дуг у центральній оклюзії називається прикусом. Прикуси є фізіологічні (нормальні) та патологічні.

До фізіологічних прикусів належать:

–             фізіологічна прогнатія: верхні різці дещо виступають над нижніми різцями та частково їх прикривають (надмірний розвиток верхніх щелеп);

–             фізіологічна прогенія: нижні різці розташовані дещо попереду від верхніх різців (надмірний розвиток нижньої щелепи);

–             фізіологічна ортогенія: різальні краї верхніх різців співпадають з різальними краями нижніх різців (щипцеподібний прикус);

–             фізіологічна ортогнатія: передні зуби верхньої щелепної зубної дуги піднебінною поверхнею своїх коронок перекривають на 1/3 губну поверхню зубів нижньощелепної зубної дуги (ножицеподібний прикус).

Зуби верхньої та нижньої зубних дуг, що торкаються один до одного, називаються зубами-антагоністами. Здебільшого кожен зуб має по два антагоністи – головний і додатковий, за винятком присереднього різця і третього верхнього великого кутнього зуба, які мають тільки по одному зубу-антагоністу. Однойменні зуби з обох боків зубної дуги називаються антимерами.

До патологічних прикусів належать:

–             закритий прикус: верхні різці виступають вперед і прикривають присінкові (губні) поверхні коронок нижніх передніх зубів;

–             відкритий прикус: при змиканні верхньої та нижньої зубних дуг між передніми зубами є щілина;

–             патологічна прогнатія: верхньощелепна зубна дуга зміщена вперед;

–             патологічна прогенія: нижньощелепна зубна дуга зміщена вперед;

–             поперечні (трансверзальні), або перехресні прикуси: неправильне співвідношення між кутніми зубами.

Анатомічні особливості постійних зубів

Анатомічні особливості зубів дозволяють визначити їх відношення щодо верхньощелепної зубної дуги або нижньощелепної зубної дуги, а також до правої або лівої їх половин за такими ознаками:

–             ознака кута коронки: у присінковій нормі кут, утворений між змикальною поверхнею і ближчою контактною поверхнею, гостріший, ніж кут між змикальною поверхнею і дальшою контактною поверхнею, він дещо заокруглений;

–             ознаки кривизни коронки: найопуклішою частиною присінкової поверхні коронок зубів є їхня ближча  (присередня)  третина;

–             ознака відхилення кореня: верхівки коренів зубів відхилені від поздовжньої осі зуба вбік – дистально.

Різці

Різців (dentes incisivi) є 8, по чотири у верхній та нижній зубних дугах. Розрізняють верхні і нижні, присередні і бічні різці. Вони розташовані попереду і посередині зубних дуг, тому різці ще називають передніми зубами. Коронка різців має долотоподібну форму, вістря коронки закінчується  різальним  краєм  (margo  incisalis) – у різців це змикальна поверхня, бо губна присінкова поверхня і піднебінна чи язикова поверхня збігаються на верхівці вістря. На різальному краї різців після їх прорізування є три горбки, які згодом стираються. Коронка верхніх різців ширша і більша за нижні.

Присінкова поверхня коронок різців дещо опукла, контактні поверхні мають трикутну форму з вершиною, оберненою до різального краю.

Змикальна і середня третини піднебінної чи язикової поверхонь коронок різців увігнуті, а шийкова третина цієї поверхні опукла і має горбок зуба (tuberculum dentis). Між коронкою і коренем зуба є пояс (cingulum) – дугоподібне підвищення, що обмежовує горбок зуба і продовжується з боків у крайові гребені (cristae marginales), які прямують до різального краю.

Різці мають один корінь конусоподібної форми. Верхівка кореня заокруглена і дещо відхилена дистально. Корінь різців сплющений з боків, на його контактних поверхнях є ледь помітні поздовжні борозни.

Верхні різці

Верхній присередній різець є найбільшим з різців. Він має широку опуклу коронку найчастіше прямокутної або трапецієподібної, іноді овоїдної форми, що звужується в ділянці шийки зуба. Ознака кривизни коронки добре виражена. Висота коронки дорівнює 9–12 мм, ширина різального краю становить 8–9 мм, ближньо-дальній діаметр шийки верхнього присереднього різця дорівнює 6,3–6,9 мм, а присінково-піднебінний діаметр – 7,1–7,5 мм.

Лінія шийки зуба – емалево-цементна межа – хвиляста, на губній і піднебінній поверхнях ця лінія випукла в бік кореня, а на контактних поверхнях випуклість спрямована до різального краю. У ділянці шийки емаль утворює заокруглений виступ у вигляді напливу. У молодих людей на різальному краї присередніх різців є три горбки, які продовжуються у валики на губній поверхні коронки, надаючи їй хвилястого вигляду. З часом горбики на різальному краї стираються і він стає рівним. Присінковий контур контактних поверхонь коронки опуклий, а язиковий – увігнутий. Кут між різальним краєм і ближчою контактною поверхнею майже прямий, а кут між різальним краєм і дальшою контактною поверхнею тупий і дещо заокруглений.

Корінь верхнього присереднього різця конусоподібний, має довжину 12–15 мм і сплющений з боків. Губна поверхня кореня ширша за піднебінну.

Верхівка кореня заокруглена і дещо відхилена дистально. Згин між коронкою і коренем на ближчій контактній поверхні більший, ніж на дальній контактній поверхні.

Коронкова порожнина верхнього присереднього різця має переважно долотоподібну форму і, звужуючись відповідно до форми коронки, переходить у канал кореня зуба. У ділянці шийки зуба канал кореня сплющений з боків, а в середній і верхівковій третинах його поперечний просвіт має круглу форму. В ділянці верхівки кореня канал кореня відхиляється дистально. Іноді у верхівковій третині канал розгалужується на декілька каналів, що відкриваються на верхівці кореня зуба.

За ознаками кривизни коронки, кута коронки і положення кореня можна визначити приналежність зуба до правої чи лівої половини зубної дуги.

Верхній бічний різець подібний за будовою до присереднього різця, але менший за розмірами. Висота коронки дорівнює 8–10 мм, ширина різального краю – 6–7 мм, ближньо-дальній діаметр шийки становить 4,8–5,4 мм, а присінково-піднебінний – 5,8–6,2 мм. Корінь має довжину 11,5–14,5 мм.

Губна поверхня коронки бічного верхнього різця має трапецієподібну або овоїдну форму. Різальний край дещо заокруглений, горбок зуба на піднебінній поверхні коронки більш розвинений, ніж у присереднього різця, і під ним є добре помітна ямка. Ближча контактна поверхня довша за дальшу контактну поверхню. Кут між різальним краєм і ближчою контактною поверхнею гострий, а між різальним краєм і дальшою контактною поверхнею – тупий і заокруглений.

Корінь верхнього бічного різця теж сплющений з боків, а його верхівка відхилена дистально. Коронкова порожнина щілиноподібна і відповідає формі коронки, вона поступово звужується і переходить у канал кореня зуба. На поперечному розрізі на рівні шийки канал кореня зуба має щілиноподібну форму, потім він вигинається і відхиляється дистально.

Бічний різець має чітко виражені ознаки кривизни коронки і кута коронки.

Нижні різці

Присередні і бічні різці нижньощелепної зубної дуги є найменшими зубами. Причому присередні різці менші за бічні, а на верхньощелепній зубній дузі навпаки – присередні різці більші за бічні. Коронки нижніх різців вузькі і довші, звужуються в напрямку до шийки зуба і мають долотоподібну форму. Нижні присередній і бічний різці мають відповідно такі розміри: висота коронок дорівнює 7–9,5 мм і 8–10,5 мм; ширина різальних країв – 5–5,5 мм і 5–6 мм; ближньо-дальній діаметр шийок – 3,5–5 мм і 4–4,5 мм, а присінково-язиковий діаметр – 5,5–6 мм і 6–6,5 мм; довжина коренів становить 10,5–14 мм і 12,5–15 мм.

Різальний край коронки на нижніх різцях прямий, у молодих людей на них є три невеликі горбки, від яких ідуть по присінковій поверхні коронки до її середньої третини три валики. Присінкова поверхня коронок ледь випукла або плоска. Язикова поверхня коронок нижніх різців гладка і ввігнута, має трикутну форму. З боків ця поверхня обмежована крайовими гребенями, які у пришийковій третині переходять у горбок зуба. Ці структури менше виражені у порівнянні з верхніми різцями. Контактні поверхні мають клиноподібну форму.

Межа емалі з шийкою зуба на нижніх різцях дугоподібна. На присінковій і язиковій поверхнях опуклість дуги спрямована до кореня зуба, а на контактних поверхнях – до різального краю.

Кути між різальним краєм нижнього присереднього різця та ближчою і дальшою контактними поверхнями майже однакові, вони дещо менші від прямого кута, тому ознака кута у нижнього присереднього різця відсутня. Кут між різальним краєм нижнього бічного різця і дальшою контактною поверхнею тупий і заокруглений. Ознака кривизни коронки слабо виражена тільки на бічних різцях. Отже, розрізнити приналежність нижнього присереднього різця до правої або лівої половини нижньої зубної дуги за ознаками кута і кривизни коронки практично неможливо.

Корінь нижнього присереднього та бічного різців сплющений з боків і дещо відхилений дистально. Посередині ближчої і дальшої контактних поверхонь коренів проходять поздовжні борозни, які більше виражені на дальшій поверхні. Коронкова порожнина нижніх різців щілиноподібна, повторює форму коронки і переходить у щілиноподібний канал кореня зуба. Інколи канал роздвоюється.

 Ікла

У верхній і нижній зубних дугах є по два ікла – праве і ліве, вони розташовані з боків від різців. Ікла мають конусоподібну коронку – вістря зуба (cusрis dentis), що закінчується верхівкою вістря (apex cuspidis), і довгий корінь зуба (radix dentis).

Ікла верхньої і нижньої зубних дуг подібні будовою, але верхні ікла більші за розмірами і корінь нижніх іклів дещо довший і вужчий. Верхні і нижні ікла мають відповідно такі розміри: висота коронок дорівнює 9–12 мм і 10–12,5 мм; ширина коронки на рівні кінців різального краю – 7–8 мм і 6–7 мм; присінково-язиковий (піднебінний) діаметр шийки становить 7–8,5 мм і 7–8 мм, а ближньо-дальній діаметр однаковий – 5–6 мм; довжина кореня дорівнює 16–18 мм і 12,5–16,5 мм.

Присінкова (губна) поверхня коронки іклів опукла, має ромбоподібну форму. Від верхівки вістря проходить поздовжній валик, який ділить присінкову поверхню коронки на дві нерівні ділянки: меншу – присередню і більшу – бічну. Різальний край коронки складають дві частини – ближча і дальша, що сходяться на верхівці вістря зуба переважно під прямим кутом і утворюють невеликий горбок у вигляді зубця. Цей зубець розташований ближче до присереднього краю коронки ікла, тому ближча частина різального краю коротша за дальшу частину.

Язикова і піднебінна поверхня коронок іклів вужча, ніж губна поверхня, її профіль увігнутий. Посередині на пришийковій третині язикової поверхні коронки помітний горбок зуба, від якого до різального краю відходять крайові гребені. Від верхівки вістря зуба до горбка зуба проходить серединний поздовжній валик. Між валиком і крайовими гребенями є добре помітні заглибини, а інколи і ямки. На язиковій поверхні іклів добре виражений пояс коронки.

Контактні поверхні коронки мають трикутну форму. Ближча контактна поверхня довша за дальшу контактну поверхню і більш опукла. Кут між різальним краєм і ближчою контактною поверхнею коронки верхнього ікла майже прямий, а на нижньому іклі цей кут переважно тупий. Кут між різальним краєм і дальшою контактною поверхнею тупий і заокруглений. Емалево-цементна межа хвиляста, на губній і язиковій поверхнях ця лінія випукла в бік кореня зуба, а на контактних поверхнях випуклість спрямована до різального краю.

Корінь верхнього ікла довший за корінь нижнього ікла, товстий і конусоподібний, сплющений з боків. На ближчій і дальній контактних поверхнях кореня помітні поздовжні борозни. Верхівка кореня відхилена дистально. Інколи корінь роздвоюється на присінкову і язикову частини.

Ознаки кута і кривизни коронки іклів чіткі. Коронкова порожнина ікла щілиноподібна і роз-

ташована у стріловій площині в пришийковій третині коронки. Вона поступово звужується і переходить у канал кореня зуба, який на перетині на рівні шийки зуба має овальну форму, а вище – округлу.

Молочні ікла за будовою подібні до постійних іклів.

Малі кутні зуби

У верхньощелепній та нижньощелепній зубних дугах розташовано по чотири малих кутніх зуби – по два правих і лівих, тобто всього їх вісім. Ці зуби розміщені позаду від іклів та різців, тому їх називають задніми зубами. У кожній половині зубних дуг розрізняють перші і другі малі кутні зуби. Усі малі кутні зуби схожі за будовою, хоча кожний з них має свої відмінності і розміри, зокрема, верхні малі кутні зуби переважно більші за нижні.

Коронка малих кутніх зубів має призмоподібну форму з опуклими поверхнями і заокругленими краями. Коронка верхніх малих кутніх зубів на поперечному зрізі має овальну форму, витягнуту в щічно-піднебінному напрямку, а коронка нижніх малих кутніх зубів – округла. Змикальна поверхня коронки складається з двох вістрів, розділених поперечним гребенем (crista transversalis). Ці вістря нагадують за будовою вістря ікла. При розгляді зубів з боку змикальної поверхні коронка за формою наближається до чотирикутної з заокругленими краями. Виділяють більше за розмірами і гостріше присінкове вістря – щічне вістря (cuspis buccalis) та внутрішнє вістря. На верхніх малих кутніх зубах це піднебінне вістря (cuspis palatinalis), а на нижніх зубах – язикове вістря (cuspis lingualis). Язикове чи піднебінне вістря дещо зміщене до ближчої контактної поверхні.

Кожне вістря закінчується верхівкою вістря (apex cuspidis), від якої відходять ближча і дальша частини різального краю. Кут між цими частинами буває заокругленим, прямим або тупим. Кути між різальним краєм і ближчою та дальшою контактними поверхнями тупі, майже однакові і заокруглені.

Між вістрями і поперечним гребенем помітна поперечна борозна, яка не доходить до країв контактних поверхонь, тому що на цих краях розташовані ближчий і дальший крайові гребені.

Присінкова (щічна) поверхня коронки малих кутніх зубів подібна до такої ж поверхні іклів. Від верхівки щічного вістря майже до шийки зуба проходить ледь помітний валик, що поділяє цю поверхню на меншу ближчу частину і більшу дальшу частину. Щічна поверхня коронки верхніх малих кутніх зубів ширша і опукліша за піднебінну поверхню. Добре виражена ознака кривизни коронки.

Ближча і дальша контактні поверхні коронки малих кутніх зубів мають трапецієподібну форму. У шийковій частині помітне дугоподібне заглиблення, що розширюється в бік шийки зуба. Над цим заглибленням коронка найбільш опукла – ця частина контактної поверхні коронки є дотиковим полем (area contingens). Емалево-цементна межа хвиляста відповідно, як і на передніх зубах. На щічній, язиковій і піднебінній поверхнях ця лінія випукла в бік кореня зуба, а на контактних поверхнях випуклість незначна і спрямована до змикальної поверхні коронки.

Малі кутні зуби мають один великий корінь (інколи наявні 2–3 корені). Корінь першого верхнього малого кутнього зуба переважно роздвоєний (у 50 % випадків) на щічний корінь (radix buccalis) і більший за розмірами піднебінний корінь (radix palatinalis). Корені верхніх малих кутніх зубів сплющені з боків,ьна контактних поверхнях посередині проходять поздовжні відносно глибокі борозни. Корені нижніх малих кутніх зубів конусоподібні і довші від верхніх, поздовжні борозни на їх контактних поверхнях менше виражені. Верхівки коренів нахилені дистально.

Коронкова порожнина малих кутніх зубів велика, циліндрична за формою. Відповідно до двох вістрів має більший щічний виступ та піднебінний чи язиковий виступ. Порожнина поступово переходить у канал кореня, який у шийковій третині на поперечному розрізі має овальну форму. Перший верхній малий кутній зуб має два канали кореня – щічний та піднебінний.

Великі кутні зуби

У людини наявні 12 постійних великих кутніх зубів по три на кожній половині верхньощелепної та нижньощелепної зубних дуг. Ці зуби найбільші за розмірами. Виділяють перший, другий і третій великі кутні зуби. Третій (останній) великий кутній зуб називається запізнілим зубом (dens serotinus), або “зубом мудрості”, бо він прорізується переважно після 20 років. Ці зуби також належать до задніх зубів. Розміри великих кутніх зубів поступово зменшуються від першого до третього.

Коронки великих кутніх зубів за формою наближаються до кубоподібної з заокругленими краями.

Найбільшу і найвищу коронку мають перші верхні великі кутні зуби, а найменшою за розмірами є коронка третього нижнього великого кутнього зуба. Їх змикальні поверхні великі, на верхніх великих кутніх зубах ця поверхня має ромбоподібну форму, а на нижніх великих кутніх зубах – овальну, витягнуту у ближньо-дальньому напрямку.

Характерною особливістю змикальної поверхні коронок великих кутніх зубів є те, що вони складаються з чотирьох або п’яти вістрів зуба, які розділені борознами. Поверхні кожного вістря, що збігаються до центра змикальної поверхні, утворюють трикутний гребінь (crista triangularis). Змикальна поверхня верхніх великих кутніх зубів має чотири вістря зуба: два більші – щічні (присінкові), два менші – піднебінні. До щічних вістрів належать: ближньощічне вістря (cuspis mesiobuccаlis) і дальньощічне вістря (cuspis distobuccalis), що нижче за попереднє. До піднебінних вістрів належать: ближньопіднебінне вістря (cuspis mesiopalatinalis) і дальньопіднебінне вістря (cuspis distopalatinalis), яке більше за розмірами від поперечного. Борозни, що розмежовують ці вістря, мають вигляд косо написаної літери Н і закінчуються невеликими  ямками.

На змикальній поверхні першого нижнього великого кутнього зуба є переважно п’ять вістрів – три щічні і два язикові. До щічних вістрів належать: ближньощічне вістря (cuspis mesiobuccalis) і дальньощічне вістря (cuspis distobuccalis), між якими розташоване додаткове вістря (cuspis acessoria). До язикових вістрів належать: ближньоязикове вістря (cuspis mesiolingualis) і дальньоязикове вістря (cuspis distolingualis). Борозни, що розмежовують ці вістря, мають вигляд літери Ж. На другому і третьому нижніх великих кутніх зубах є по чотири вістря: два щічні – ближньощічне і дальньощічне і два язикові – ближньоязикове і дальньоязикове. Борозни, що розмежовують ці вістря, мають вигляд літери Х. Часто ці борозни переходять на щічну поверхню коронки. На змикальній поверхні третіх великих кутніх зубів у 40 % людей наявні від трьох до шести вістрів.

Така конструкція змикальних поверхонь великих кутніх зубів, що складається з багатьох вістрів, забезпечує перемелювання їжі. Звідси і назва цих зубів, бо molaris у перекладі означає “млинове жорно”. Слід нагадати, що в процесі жування при скороченні жувальних м’язів на змикальні поверхні великих кутніх зубів діє сила до 80 кг, а на ікла і малі кутні зуби – до 20–40 кг.

Коронка великих кутніх зубів найбільш опукла відносно вертикальної осі в середній третині, її контури дугоподібні. Щічна, контактні, піднебінна чи зубна поверхні коронок розділені серединними поздовжніми борознами на дві не завжди однакові частини. На щічній поверхні першого нижнього великого кутнього зуба є дві поздовжні борозни, що поділяють цю поверхню на три частини.

Щічна поверхня великих кутніх зубів чотирикутна і звужується у бік шийки зуба. У перших великих кутніх зубів, особливо у нижньому, щічна поверхня призмоподібна. Для цих зубів виражена ознака кривини емалі щічної поверхні коронки, помітний нахил у ближньо-дальньому напрямку. Піднебінна чи язикова поверхні коронок мають чотирикутну заокруглену форму і звужуються у бік шийки зуба. Ці поверхні вужчі за щічну поверхню. Ближча контактна поверхня великих кутніх зубів майже плоска, а дальша – опукла. Коронка нижніх великих кутніх зубів дещо нахилена в бік ротової порожнини, тому їх контактні поверхні мають ромбоподібну форму. На верхніх зубах контактні поверхні майже прямокутні з заокругленими кутами.

Емалево-цементна межа на великих кутніх зубах менш хвиляста, ніж на інших зубах, наявні невеликі випуклості в бік кожного кореня зуба.

Верхні великі кутні зуби мають три корені – два щічних і один піднебінний. До щічних коренів належать:  ближньощічний корінь (radix mesiobuccalis) і дальньощічний корінь (radix distobuccalis). Щічні корені сплющені з боків у ближньо-дальньому напрямку, їх верхівки нахилені дистально. Дальньощічний корінь першого верхнього великого кутнього зуба більше нахилений дистально, він коротший на 1–2 мм за ближньощічний корінь. На другому верхньому зубі інколи ближньощічний корінь зростається з піднебінним коренем, а на лінії зрощення є добре помітна поздовжня борозна, хоча верхівки цих коренів не зростаються. Піднебінний корінь (radix palatinalis) найтовщий, прямий і округлий. Його верхівка теж нахилена дистально. Третій верхній великий кутній зуб дуже варіабельний за розмірами, формою коронки та кількістю коренів; їх може бути від двох до шести.

Нижні великі кутні зуби мають два корені – ближчий корінь (radix mesialis) і дальший корінь (radix distalis), вони сплющені в ближньо-дальньому напрямку. Ближчий корінь широкий і клиноподібний, на сплющених поверхнях проходить широка поздовжня борозна, яка з країв обмежована гребенями. Верхівка кореня нахилена дистально. Дальший корінь першого нижнього великого кутнього зуба вужчий і коротший від ближчого кореня. Він прямий і нахилений дистально, його дальша поверхня плоска або опукла. У другого нижнього великого кутнього зуба дальший корінь більший і пряміший за ближчий корінь. На поперечному зрізі корінь має овальну або округлу форму. Третій нижній великий кутній зуб дуже варіабельний за формою коронки і числом коренів. Найчастіше верхівка ближчого кореня нахилена дистально, а дальшого кореня – проксимально. Інколи корені зростаються в один конусоподібний корінь.

Коронкова порожнина великих кутніх зубів кубоподібна і відповідає формі коронок. Від порожнини до верхівок вістрів відходять конусоподібні закутки. У шийковій третині верхніх великих кутніх зубів коронкова порожнина випукла у бік коренів і має три лійкоподібні заглибини, від яких починаються канали коренів. У першому верхньому великому кутньому зубі найбільший закуток відходить від коронкової порожнини до ближньопіднебінного вістря. Ближньощічний корінь цього зуба переважно має два канали, а найширшим є канал піднебінного кореня. У шийковій частині коронкової порожнини нижніх великих кутніх зубів є лише дві лійкоподібні заглибини, від яких починаються канали коренів. У першому нижньому великому кутньому зубі найбільший за об’ємом закуток відходить від коронкової порожнини до ближньощічного вістря, а найглибшими є щічні закутки. Ближчий корінь першого нижнього великого кутнього зуба має переважно два канали, а у дальшому корені два канали є в 40–50 % випадків.

Молочні зуби (dentes decidui) за будовою подібні до постійних зубів, але вони менші від них, корені коротші. У різців та іклів корені тонкі, прямі і заокруглені, тому вони не перешкоджають розвитку позаду них постійних зубів. У великих кутніх зубів корені дуже сплющені і сильно відхиляються в боки, верхівки коренів загострені. Корені молочних зубів розсмоктуються перед їх випаданням. Коронки молочних зубів різко відмежовані від коренів. Емаль має блакитний відтінок. Коронкова порожнина відносно велика. Ознаки кута і кривизни коронки дуже чіткі.

Розвиток зубів

Пульпа зуба, дентин і цемент розвиваються з мезенхіми, а емаль – з ектодерми. Упродовж 6-го тижня розвитку зародка потовщується внутрішній ектодермальний шар стінки ротової порожнини (ротової ямки), частина якого вростає в ділянку конденсованої мезенхіми, утворюючи С-подібну структуру – зубну пластинку по всій довжині верхньої та нижньої щелеп. З її виростів (зубних зачатків) утворюються молочні (змінні) зуби. Епітелій зубної пластинки, вростаючи в мезенхіму, утворює спочатку зубний валик, з якого згодом розвиваються зубні бруньки. Назустріч кожній бруньці росте мезенхіма. Зубний зачаток формує емалевий (епітеліальний) орган, який на початку 9-го тижня розвитку зародка нагадує перевернутий двостінний келих. Мезенхіма, що вростає в емалевий орган, називається зубним сосочком. Із навколишньої мезенхіми формується зубний мішечок. Одночасно відбувається ріст коміркових відростків щелеп, що поступово оточують зачатки зубів. Клітини емалевого органа на межі з мезенхімою зубного сосочка видовжуються і перетворюються на амелобласти (енамелобласти), що починають синтезувати матрикс емалі. Матрикс емалі поступово мінералізується і перетворюється в емаль. Емаль складається в основному з видовжених кристалів гідроксиапатиту довжиною 5–100 нм і товщиною 5–10 нм. Структурно-функціональною одиницею емалі є емалева призма. Кожна призма сформована одним енамелобластом. Після завершення утворення емалі енамелобласти дегенерують.

Одночасно з утворенням амелобластів (енамелобластів) поверхневі клітини мезенхіми зубного сосочка, що межують з енамелобластами, перетворюються в одонтобласти (дентинобласти). Вони починають синтезувати матрикс дентину – предентин. Предентин відкладається на апікальній поверхні клітин у вигляді шарів товщиною 2–3 мкм. Звапнування предентину відбувається на його периферії у вигляді дентинних глобул. Одонтобласти вкриті дентином лише з апікальної поверхні. Синтез предентину починається наприкінці 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку, а його звапнування відбувається на 5-му місяці. Наприкінці 4-го місяця внутрішньоутробного життя позаду зачатків молочних зубів з клітин зубної пластинки і мезенхіми утворюються зачатки постійних зубів. Їх розвиток (гістогенез) подібний до розвитку молочних зубів. Розташовані на нижньому краї емалевого органа амелобласти (енамелобласти) починають активно мітотично ділитися і вростають у мезенхіму, утворюючи епітеліальну кореневу піхву, що росте вниз у вигляді трубки. Прилеглі до неї мезенхімні клітини внутрішнього шару зуба перетворюються в цементобласти, що починають синтезувати матрикс цементу, який нашаровується на зовнішню поверхню дентину. Подібно до остеобластів, цементобласти оточують себе з усіх боків цементом і перетворюються на цементоцити. Ці клітини мають багато відростків і розташовані в лакунах. Молочні зуби починають прорізуватися в дітей у віці 6–7 місяців. У цей час в зачатку постійного зуба починається утворення дентину й емалі. Під час формування постійного зуба корінь відповідного молочного зуба руйнується (розсмоктується) за участю остеокластів.

Структура зубів та оточуючих тканин з віком змінюється. Зокрема, стоншується (стирається) емаль і дентин, збільшується вміст неорганічних речовин і зменшується кількість органічних сполук у тканинах зуба. Зменшується синтетична активність одонтобластів, збільшується кількість цементу, наступають склеротичні зміни судин пульпи і періодонта. Усе це призводить до випадання постійних   зубів.

Аномалії зубів

Аномалії розвитку зубів трапляються досить часто у вигляді порушення розташування, числа і форми зубів. Зуби можуть розташовуватися на поверхнях коміркових відростків щелеп як з боку присінка рота, так і з боку власне ротової порожнини. Дуже рідко зуби закладаються у твердому піднебінні і прорізуються в носову порожнину. Інколи відсутні верхні бічні різці, другі малі кутні зуби. Найчастіше змінюється форма і розміри зубів, зокрема їх коронок і коренів. На змикальних поверхнях коронок може бути різна кількість вістрів зуба тощо.

Аномалії різців

На розвиток зубів впливає багато чинників, включно з генетичними та факторами довкілля. Найчастіше виникають аномалії верхніх різців: інколи не прорізується верхній бічний різець, а у нижній зубній дузі – присередні різці. Дуже рідко різці відсутні – adentia. Іноді прорізуються додаткові різці, наприклад, між присередніми різцями розвивається додатковий середній зуб (mesiodens), що має вигляд кілочка, який не доходить до різального краю сусідніх різців. У деяких людей різці розташовані у два ряди – така аномалія називається краудингом. У таких випадках один або два бічних різці розташовані позаду присередніх, при цьому присередні різці можуть бути повернуті навколо своєї поздовжньої осі. Частіше трапляється краудинг нижніх різців. Часом збільшуються проміжки між різцями та іклом. Така аномалія називається діастемою. Бувають різні викривлення кореня різців.

Аномалії іклів

Дуже рідко прорізуються додаткові ікла (частіше верхні), які виступають у присінок рота, а верхівка вістря зуба (apex cuspidis) – над рівнем змикальних поверхонь сусідніх зубів. При краудингу ікла можуть змінювати своє положення. Найчастіше є діастема між іклами і першими малими кутніми зубами та бічними різцями.

 

Аномалії малих кутніх зубів

Інколи відсутні один або обидва другі малі кутні зуби на верхній чи нижній зубних дугах. Часом прорізується у різних місцях третій малий кутній зуб (краудинг). Найчастіше є різні варіанти рельєфу змикальної поверхні переважно других малих кутніх зубів, може бути навіть три вістря. Діастеми виникають між іклом і першим малим кутнім зубом, дуже рідко – між нижніми малими кутніми зубами.

Аномалії великих кутніх зубів

Мінливими за формою та розмірами є другі і особливо треті великі кутні зуби. Часто відсутні один або декілька третіх великих кутніх зубів – гіподонтія, інколи вони не прорізуються – ретенція. Трапляються аномалії розташування зубів, щічне або дистальне відхилення. Інколи прорізується четвертий великий кутній зуб – гіпердонтія.

Кровопостачання зубів

Усі зуби кожної половини верхньої і нижньої зубних дуг кровопостачаються гілками верхньощелепної артерії – задньою і передніми верхніми комірковими артеріями та нижньою комірковою артерією. Зубні гілки (rami dentales) цих артерій входять у зубну порожнину через отвір верхівки кореня зуба разом з нервами. У пульпі зуба артерії розгалужуються до капілярів. Гілки задньої верхньої коміркової артерії через коміркові отвори і канали у горбі верхньої щелепи проходять до задніх верхніх зубів, а також до структур їхніх комірок і ясен. Передні верхні коміркові артерії, відгалужуючись від підочноямкової артерії в очноямковому каналі, кровопостачають передні верхні зуби та структури, що їх оточують. Нижня коміркова артерія заходить через отвір нижньої щелепи в канал нижньої щелепи, у якому від неї відгалужуються гілки до кожного нижнього зуба та структур, що його оточують. Кінцева гілка нижньої коміркової артерії – підборідна гілка, що виходить з нижньої щелепи через однойменний отвір, кровопостачає м’які тканини підборіддя та нижньої губи.

Від зубів венозна кров відтікає по однойменних венах до крилоподібного венозного сплетення, а потім у лицеві вени.

Лімфа відтікає від зубів у піднижньощелепні, підборідні і глибокі шийні лімфатичні вузли.

Іннервація зубів

Зуби верхньощелепної зубної дуги іннервують верхні передні, середні і задні коміркові нерви, які є гілками верхньощелепного нерва (друга гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Ці нерви у товщі коміркового відростка верхньої щелепи утворюють верхнє зубне сплетення, від якого відходять верхні зубні та верхні ясенні гілки.

Зуби нижньощелепної зубної дуги іннервує нижній комірковий нерв, що є чутливою гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). У каналі нижньої щелепи від нижнього коміркового нерва відходять гілочки, що формують у товщі нижньої щелепи нижнє зубне сплетення. Від цього сплетення відходять нижні зубні та нижні ясенні гілки.

Увійшовши через канал кореня зуба в пульпу зуба, зубні гілки утворюють поверхневе і глибоке сплетення, від яких відходять нервові волокна, що закінчуються рецепторами. Нервові закінчення оточують  одонтобласти.

Отже, коміркові нерви іннервують зуби і тканини, що їх оточують.

 8,136 total views,  1 views today