СПЛАНХНОЛОГІЯ

ВСТУП ДО СПЛАНХНОЛОГІЇ

 

ПЛАН

  1. Системи внутрішніх органів.
  2. Класифікація внутрішніх органів.
  3. Загальний план будови трубчастих або порожнистих органів.
  4. Органоспецифічні риси будови трубчастих або порожнистих органів.
  5. Загальний план будови паренхіматозних органів.
  6. Топографія внутрішніх органів.

 

 

 

  1. Системи внутрішніх органів.

 

Спланхнологія – це розділ анатомії, що вивчає будову внутрішніх органів.

Нутрощі (splancha – гр., s. viscera – лат.) – це органи, які розташовані у порожнинах тіла, у лицевому (вісцеральному) черепі та на шиї і забезпечують гомеостаз в організмі: обмінні процеси, виділення продуктів обміну та розмноження.

Внутрішні органи – більш широке поняття, це всі утвори, які лежать під шкірою.

Крім спільних функціональних ознак, внутрішні органи мають спільні ознаки розвитку та будови. На ранніх стадіях ембріогенезу органи травлення, дихання та нижнього відділу сечової та статевих систем складають єдину систему.

З вісцеральної мезодерми та з ентодерми формується первинна кишка, з якої розвиваються травна і дихальна системи.

Із внутрішнього шару первинної кишки – ентодерми – розвиваються епітелій і залози травної та дихальної систем.

З вісцеральної мезодерми розвивається епітелій серозної оболонки.

Всі інші шари органів розвиваються з мезенхіми (зародкової сполучної тканини, яка є похідною вісцеральної та парієтальної мезодерми).

Первинна кишка має три відділи: передній, середній та задній.

Сечово-статева система розвивається з проміжної мезодерми.

 

Нутрощі об’єднуються в системи і розміщені в:

– порожнині грудної клітки (cavitas thoracis);

– порожнині живота (cavitas abdominis);

– порожнині таза (cavitas pelvis);

– ділянці голови (regiones capitis);

– ділянці шиї (regiones cervicales).

 

Нутрощі поділяються на:

– травну систему (systema digestorium);

– дихальну систему (systema respiratorium);

– сечову систему (systema urinarium);

– статеві системи (systemata genitalia);

– залози внутрішньої секреції (glandulae endocrinae).

 

Органи травної системи розташовані в ділянці голови, шиї, в грудній, черевній і тазовій порожнинах. До органів травної системи належать ротова порожнина та її складові (зуби, м’яке піднебіння, язик, слинні залози), глотка, стравохід, шлунок, тонка кишка, товста кишка, а також печінка  і підшлункова залоза. В органах травної системи відбувається механічна  і хімічна обробка їжі, потім всмоктування її хімічних компонентів до крові або лімфи і виділення перетравлених складових назовні.

Органи дихальної системи розташовані в ділянці голови, шиї і в грудній порожнині. До органів дихальної системи належать носова порожнина, носова частина глотки, гортань, трахеї, бронхи, легені. Основна функція органів дихальної системи – це забезпечення організму киснем і виведення назовні  газоподібних продуктів обміну речовин.

Органи сечової системи розташовані в черевній і тазовій порожнинах. До органів сечової системи належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Основна функція органів сечової  системи – це виведення із організму водорозчинних продуктів обміну речовин.

Статева система – жіноча і чоловіча статеві системи. Основна функція статевої система – це репродуктивна функція.

 

За будовою внутрішні органи можна розділити на паренхіматозні та порожнисті (трубчасті).

Паренхіматозні органи побудовані з паренхіми та строми. До паренхіми відносять функціонально специфічні, властиві даному органу клітини, що визначають функцію органа.

Строма органа побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus) або ретикулярної сполучної тканини (textus connectivus reticularis), яка часто утворює потовщені перекладинки (трабекули), що відходять від щільної оформленої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus compactus regularis) – капсули органа, формуючи його каркас – строму органа.

Строма органа виконує такі функції:

– опорну;

– трофічну;

– механічну захисну;

– імунологічно захисну.

Порожнисті органи різні за формою (найчастіше трубчастої форми). Їх стінка складається з трьох оболонок: внутрішньої слизової з підслизовим прошарком, середньої м’язової, зовнішньої адветиціальної, або серозної.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вкриває зсередини трубчасті органи і має такі шари: епітеліальний, шар власної пластинки та шар м’язової пластинки.

Епітелій слизової оболонки представлений такими різновидами:

– багатошаровий плоский незроговілий епітелій (epithelium stratificatum non cornescens squamosum), він вистеляє ротову порожнину, глотку, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки;

– перехідний епітелій (epithelium transitorium), який вистеляє ниркові миски, сечоводи, сечовий міхур, початковий відділ сечівника;

– одношаровий (простий) стовпчастий епітелій (epithelium simplex columnare), що вистеляє тонку і товсту кишки, жовчний міхур, трахею;

– простий кубічний епітелій (epithelium simples cuboideum), вистеляє бронхи, вивідні протоки залоз.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) складається з пухкої сполучної тканини, котра з’єднує слизову оболонку з м’язовою. У підслизовому прошарку знаходяться нервові сплетення, кровоносні і лімфатичні судини, залози та лімфоїдні вузлики. За рахунок підслизового прошарку слизова оболонка утворює складки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) побудована переважно з непосмугованої м’язової тканини і утворює два шари: зовнішній поздовжній (stratum longitudenale) та внутрішній циркулярний (stratum circulare). На початку і в кінці трубчастих органів є посмуговані м’язи, котрі скорочуються свідомо і регулюють просвіт трубок. Скорочення непосмугованих м’язових волокон (перистальтика) відбувається несвідомо, повільно, хвилеподібно, в одному напрямку. Коловий шар м’язової оболонки в певних місцях утворює потовщення – несвідомі замикачі (сфінктери), котрі регулюють одностороннє просування вмісту трубок.

Зовнішня оболонка внутрішніх органів може бути серозною (tunica serosa) та адвентиційною (tunica adventitia).

Серозна оболонка (tunica serosa) побудована із сполучної тканини та одного шару особливих клітин – мезотелію. До серозних оболонок відносяться: очеревина (peritoneum), плевра (pleura), осердя (pericardium) та у чоловіків піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis). Листки серозних оболонок (пристінковий та нутрощевий) обмежовують серозні порожнини, заповнені невеликою кількістю серозної ріднини. Остання зменшує тертя органів при їх переміщенні.

Адвентиційна оболонка (tunica adventitia) покриває органи в тих місцях, де відсутня серозна оболонка. Адвентиція зростається з навколишніми тканинами, тому органи, які вона покриває, менш рухомі. Через зовнішню оболонку до органів підходять судини та нерви.

 

 

  1. Топографія внутрішніх органів.

 

З практичної точки зору для лікаря важливо знати топографію внутрішніх органів. Положення (топографія) внутрішніх органів в анатомії та клініці розглядається з трьох основних позицій: голотопії, синтопії та скелетотопії.

Голотопія показує об’ємне положення органа, тобто відношення його до певної ділянки порожнини тіла та проекція на поверхню.

Синтопія показує взаємне розташування внутрішніх органів відносно один одного та судин і нервів.

Скелетотопія розглядає відношення органу до кісток скелету.

 

Loading