ТРАВНА СИСТЕМА

ЗАГАЛЬНА АНАТОМІЯ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

 

До травної системи відносяться порожнина рота з органами, які в ній знаходяться, глотка, стравохід, шлунок, тонка кишка, товста кишка, що складається із сліпої, висхідної, поперечної, низхідної та сигмоподібної кишок і прямої кишки, а також печінка та підшлункова залоза.

Органи травної системи здійснюють захоплювання їжі, її механічну та хімічну обробку, всмоктування поживних речовин та виведення неперетравлених залишків. Речовини, які поступають у травний канал з зовні, проходять через пограничну поверхню, що вистелена епітелієм, і включаються у внутрішнє середовище організму.

Порожнина рота є початком травної системи. Тут за допомогою зубів їжа роздрібнюється, змішується зі слиною, яка поступає у порожнину рота із слинних залоз. З порожнини рота комок їжі через глотку поступає у шлунок. В шлунку маса їжі затримується на декілька годин і піддається впливу шлункового соку, розріджується, активно перемішується і перетравлюється. В тонкій кишці, куди маса їжі – химус – попадає зі шлунка, продовжується подальша хімічна обробка її жовчю, секретами підшлункової та кишкових залоз. В порожній та клубовій кишках відбувається активне перемішування химуса, що забезпечує його повну хімічну обробку і всмоктування у кровоносні та лімфатичні капіляри. Далі неперетравлена і невсмокнута маса їжі поступає у товсту кишку. Тут відбувається всмоктування води і формування калових мас.

 

Розвиток травної системи

Початковою формою травної системи у хребетних є кишкова трубка з отворами на передньому та задньому кінцях тіла.

У ембріона людини на 3-4-му тижнях розвитку відбувається утворення з зародкової ентодерми первинної кишки, яка іде від головного до каудального кінця тіла і розташовується попереду хорди. В подальшому з ентодерми утворюється епітелій травної трубки (за виключенням частини порожнини рота і ділянки задньопрохідного отвору), а також мілкі і крупні травні залози. Решта шарів травної трубки походять з спланхноплеври (вісцероплеври) – внутрішньої пластинки несегментованої частини мезодерми, яка прилягає до первинної кишки.

На ранніх етапах розвитку передній і задній кінці кишки зародка закінчуються сліпо. На 4-5-му тижні розвитку на поверхні тіла ембріона в ділянці голови і каудальній частині з′являються дві ямки, ротова і анальна бухти, які поступово поглиблюються до з′єднання зі сліпими кінцями первинної кишки, а потім прориваються, утворюючи ротовий і клоачний отвори. Таким чином, травний канал стає наскрізний.

В первинній кишці виділяють головну та тулубову кишку. Головна кишка в свою чергу ділиться на ротову та глоткову. В тулубовій кишці виділяють 3 відділи: передню, середню і задню кишки.

Ротова бухта вистелена епітелієм ектодермального походження, із неї утворюється частина порожнини рота. Із глоткової кишки, вистеленої епітелієм ентодермального походження, утворюються глибокі відділи порожнини рота і глотка.

Первинний рот, stomatodeum, є зоною складних формоутворюючих процесів, в ході яких утворюються губи, щоки, язик, ясна, зуби, слинні залози. Первинна ротова порожнина, має вигляд вузької щілини, яка обмежена 5 відростками: зверху – непарним лобовим відростком, з боків – парними верхньощелепними відростками, знизу – парними нижньощелепними відростками. Ці відростки не тільки обмежують ротову щілину, але й утворюють стінки ротової порожнини.  Лобовий відросток розділяється на три частини: непарну – середню та парні – бокові (носові). Середня частина  лобового відростка дає початок середньому відділу верхньої губи та первинному піднебінню. Бокові (носові) частини дають початок нюховим ямкам і, з′єднуючись з верхньощелепними відростками, замикають нососльозовий канал. Верхньощелепні відростки створюють верхню щелепу, піднебіння, щоки і латеральні відділи верхньої губи. Нижньощелепні відростки, зрощуючись, формують нижню щелепу, підборіддя і нижню губу. На 7-му тижні розвитку за рахунок щічногубних пластинок формується присінок рота. Первинна ротова щілина дуже широка і латерально досягає зовнішніх слухових проходів. За мірою розвитку зародка, зовнішні краї ротової щілини зрощуються, утворюючи щоки і звужуючи ротовий отвір.

Формування піднебіння приводить до відокремлення порожнини носа. В результаті цього розділяються початкові відрізки травного і дихального шляхів.

В стінках первинної глотки закладаються зяброві дуги і утворюються глоткові (зяброві) кармани. Із тих та других формуються багато кісток черепа, бранхіогенні м′язи, більша частина язика, м′язи глотки, хрящі та м′язи гортані. Із глоткових карманів утворюються також зачатки щитоподібної, прищитоподібних і загруднинної залоз. Від первинної глотки відбруньковується зачаток дихальних органів, з якого утворюються трахея, бронхи та легені.

Слинні залози розвиваються з виростків епітелію ектодерми первинної ротової порожнини. На 6-му тижні формуються малі слинні залози, а на 7-8-му тижнях – епітелій, який розростається у бік вуха, дає початок залозистій тканині привушної слинної залози, потім епітеліальні тяжі  направляються до дна ротової порожнини і, в результаті злиття мілких залоз, утворюються піднижньощелепна і під′язикова слинні залози.

Кишкова трубка на 1-му місяці розвитку нижче діафрагми з′єднується зі стінками ембріона завдяки двом складкам очеревини, які називаються первинними вентральною і дорсальною брижами, що формуються з вісцероплеври. Вентральна брижа рано зникає і залишається тільки на рівні закладання шлунка та дванадцятипалої кишки. Передня кишка дає початок стравоходу, шлунку і частині дванадцятипалої кишки. Зачаток шлунка з′являється  на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку у вигляді розширення передньої кишки.

На вентральній стінці дванадцятипалої кишки, що формується, з′являються два вип′ячування ентодерми між листками вентральної брижі. Це закладки печінки і жовчного міхура. В процесі розвитку печінки передній відділ брижі перетворюється у серпоподібну зв′язку печінки, а задній – у малий сальник.

Підшлункова залоза розвивається з 2 ентодермальних вип′ячувань стінки первинної кишки – дорсального та вентрального. Дорсальна брунька утворюється на 4-му тижні ембріонального розвитку і дає початок тілу та хвосту залози. Вентральна брунька з′являється на 5-му тижні, з неї розвивається головка залози. На 7-му тижні обидві бруньки зливаються. Зачаток підшлункової залози потім вростає між листками дорсальної брижі.

Середня кишка складає відрізок кишкової трубки, який на ранній стадії ембріогенезу сполучається з жовточним мішком. Із неї утворюється частина дванадцятипалої кишки, порожня та клубова кишки, а також початкові відділи товстої кишки – сліпа, висхідна ободова і частина поперечної ободової. На більш пізній стадії розвитку клубова кишка з′єднується з жовточним мішком за допомогою жовточної стеблинки. Остання на 6-му тижні облітерується у зв′язку з редукцією жовточного мішка.

Задня кишка утворює частину поперечної ободової кишки, низхідну і сигмоподібну ободові кишки та  пряму кишку. Остання відкривається у ембріона в клоаку. В результаті розділення клоаки уроректальною перегородкою пряма кишка відокремлюється від сечостатевого синуса.

Поряд з поділенням первинної кишки на відділи відбувається диференціювання стінок травної трубки і формуються травні залози.

В ембріональному періоді відбуваються згини і повороти кишкової трубки. Завдяки швидкому і нерівномірному її росту, на 5-му тижні утворюється кишкова (пупкова) петля, яка має низхідне і висхідне коліно. Від її верхівки відходить жовточна стеблинка. Низхідне коліно петлі утворює дванадцятипалу, порожню і більшу частину клубової кишок, з висхідного коліна формується кінець клубової, сліпа і частина ободової кишок.

По мірі подальшого росту відбувається спіральне закручування кишок. Поворот кишечника відбувається на 2700  навколо верхньої брижової артерії проти годинникової стрілки. Внаслідок цього порушується первісна симетрія нутрощів. Шлунок переміщується вліво, його ліва поверхня стає передньою, а права – задньою. Разом з поворотом шлунка відбувається зміна положення його дорсальної та вентральної бриж. Дорсальна брижа з сагітального положення переходить в поперечне. Посилений її ріст призводить до подовження вліво і вниз, поступовому виходу дорсальної брижі з-під великої кривини шлунка і утворенню карманоподібного вип′ячування (великого сальника).

У зв′язку з поворотом шлунка, ростом печінки і редукцією частини дорсальної брижі дванадцятипала кишка і підшлункова залоза лягають на задню стінку черевної порожнини. Значне подовження низхідного коліна кишки призводить до утворення багаточисельних петель тонкої кишки.

Складні перетворення випробовує товста кишка. Висхідне коліно пупкової петлі кишки приймає поперечне положення і стає поперечною ободовою кишкою. Сліпа кишка переміщується із пупкової ділянки вправо і потім опускається, тягнучи за собою висхідну ободову кишку. Низхідна і сигмоподібна частини ободової кишки переходять в ліву половину черевної порожнини. Пряма кишка зберігає серединне положення, утворюючи вигини в сагітальній площині.

У ембріона ранніх стадій зачатки органів травної і дихальної систем, а також серце розташовані в спільній порожнині тіла, яка називається внутрішньозародковим целомом. Останній простягається до рівня шиї. В послідуючому розвитку целом ділиться поперечною перегородкою на порожнини перикарда, плеври і очеревини. Ці порожнини вистелені серозними оболонками: перикардом, плеврою і очеревиною, які переходять зі стінок на органи, розташовані в порожнинах тіла.

Травна система починає функціонувати у внутрішньоутробному періоді. На 4-му місяці в кишечнику плода з′являється зеленкуватий вміст – мезоній. Він складається з епітеліальних клітин, які відпали, слизу, жовчі і речовин, які містяться в амніотичній рідині, яку глотає плід. З цього ж часу в кишечнику находять травні ферменти. До кінця внутрішньоутробного періоду травна система досягає такого ступеню розвитку, коли вона може забезпечити життєважливі функції новонародженого. Найбільш диференційованими виявляються структури, які забезпечують грудне кормління дитини і, перш за все, акт ссання. Цим визначаються особливості будови травних органів у новонароджених. Їх зміни після народження в значному ступені обумовлені складом і кількістю їжі, яка вживається  в різні вікові періоди. За думкою професора С.Н.Касаткіна, їжа є важливим формоутворюючим фактором в еволюційному та індивідуальному розвитку травної системи.

 

Аномалії розвитку внаслідок порушення повороту кишечника

  1. Відсутність поворота кишечника повна – тонка і товста кишка мають спільну брижу, корінь якої прикріплюється вертикально по середній лініі тіла.
  2. Відсутність поворота кишечника (син.: поворот кишечника, який не відбувся) – порушення I періода поворота. Поворот кишечника тільки на 90° проти ходу часової стрілки, при цьому вся товста кишка розташовується в лівій половині черевної порожнини, дуоденоеюнальний вигин і вся тонка – в правій. Кишечник, как правило, укорочений.
  3. Поворот кишечника незавершений (син.: мальротація кишечника, нонротація кишечника, поворот кишечника неповний) – порушення II периода поворота. Поворот петель кишечника проти часової стрілки тільки на 180°. Спільна брижа тонкої і товстої кишки фіксована до задньої черевної стінки лише в місці виходу верхньої брижової артерії. Сліпа кишка розташовується в епігастральній ділянці чи в правому верхньому квадранті живота.
  4. Поворот кишечника неправильний – якщо після завершення у І періоді поворота на 90° проти часової стрілки відбувається обертання на 90-180° у зворотному напрямку. Товста кишка лягає позаду брижових судин.
  5. Положення органів зворотнє абдомінальне чи тотальне (situs viscerum inversus abdominalis seu totalis) – аномалія розвитку, що рідко зустрічається. Відбувається в результаті поворота кишечної трубки не зліва направо, а у зворотньому напрямку. В результаті всі органи шлунково-кишечного тракту розташовуються зеркально. Як правило, функція органів не порушується.

Анатомія початкового відділу травного тракту починається, як відомо, з вивчення ротової порожнини – cavus oris. Порожнина рота обмежена: зверху – твердим і м’яким піднебінням, сбоку – щоками – buccae, знизу – діафрагмою рота – diaphragm oris (утвореною за рахунок парної m.mylohyoideus;  mylos  – підборіддя).

Коротко розберемо ці утворення. Необхідно запам’ятати, що і губи, і щоки, крім шкіри  (зовні)  і слизової оболонки (всередині), утворені також м’язами – поперечно-смугастими. Однією з відмінностей будови губ від щок буде те, що у товщі останніх є жирова грудка – corpus adiposum buccae.

Лікарям-педіатрам необхідно знати, що ковтальні і смоктальні рухи у дитини починаються не після народження, а на 5-му місяці ембріонального життя. Анатомія порожнини рота новонародженого відрізняється від анатомії дорослого. До моменту народження спостерігається недорозвинення зубних відростків. Крім того, тверде піднебіння новонародженого пласке, не має вгинань.

В акті ссання приймають участь наступні анатомічні утворення: язик, тверде і м’яке піднебіння, щоки, язичок, ясна і губи. Велике значення в акті ссання має факт опускання нижньої щелепи. Губи новонароджених мають виступи, які призначені для більш щільного охоплювання соска молочної залози.

Існування жирової грудки, закладеної у товщі щоки, виправдане, бо вона заважає сильному втягуванню щік при ссанні.

Необхідно знати три різновиди анатомії піднебіння: 1)тверде піднебіння – palatum durum, 2) м’яке піднебіння-palatum molle і 3)вовчої пащі-palatum fissum(дефект,завдяки якому порожнина рота з’єднується з порожниною носа).

М’яке піднебіння або піднебінна заслінка збоку переходить в дужки- arcus glossopalatinus і arcus pharyngopalatinus.

У новонароджених м’яке піднебіння розміщене більш горизонтально, ніж у дорослих,склепіння глотки вигнуте мало. Слинні залози розвинуті недостатньо, функція їх ще слабка.

Саме м’яке піднебіння складається з п’яти м’язів. Ви зазвичай погано знаєте їх функції. 1)m.palatopharyngeus- підтягує глотку доверху,  2)m.palatoglossus – звужує зів, 3)m.uvulae – не має спеціального значення, 4)m.levator veli palatini і 5)m.tensor velli palatine. Як перевести назву двох останніх м’язів? Levator – м’яз-підіймач, tensor – м’яз натягувач. Що під маючий чи опускаючий? – Veli palatini. Velum – піднебінна заслінка, парус. Відповідно, ці м’язи піднімають чи опускають піднебінну заслінку, що має велике значення в акті ковтання.

В процесі викладення анатомії порожнини рота необхідно згадати зів, тобто отвір, що з’єднує порожнину рота з глоткою. На латині зів називається istmus faucium. Він має вигляд прямокутника, який зверху утворений palatum molle, знизу – radix linguaе і збоку – утвореннями, які з’єднують м’яке піднебіння і язик. Це будуть дуги arcus palatoglossus.

Язик на латині називають linguae, glossus. На лекції не буде розглядатись будова язика, його сосочки і т.д., детально викладені в підручнику. Необхідно запам’ятати, що крім власних м’язів, язик має ще скелетні м’язи, тобто м’язи, які починаються на якихось кісткових утвореннях в товщі язика. Які ж це утворення? Намалюємо схематично контури язика в сагітальній площині.

Спереду від нього розташована нижня щелепа, позаду і зверху – шилоподібний відросток скроневої кістки, позаду і знизу – під’язикова кістка. Відповідно є три пари скелетних м’язів, які починаються на цих кісткових утвореннях: 1) m.stiloglossus, 2) m.hyoglossus, 3) m.genioglossus (genion – підборіддя).

Функції цих м’язів: перші – тягнуть язик вперед, другі – назад і вверх, треті – назад і вниз.

Слід також зазначити, що функціонування m.hyoglossus буде можливим тільки при нерухомій фіксованій під’язиковій кістці. Остання утримується в певному положенні м’язами, які розташовані вище і нижче її. Крім того, велике значення в русі язика має m.digastricus (двочеревцевий м’яз).

Розберемо тепер функції язика як органа: 1) язик підкладає їжу до зубів, 2) язик утримує їжу між зубами, 3) функціонує як поршень при ковтанні, 4) язик бере участь в акті смоктання, 5) бере участь в артикуляції мови, тобто відтворення звуків і 6) здійснює смакові функції.

Коротко згадаємо про розташування в порожнині рота зубів.

Намалюйте наступну таблицю:

(dexter)      D      S      (sinister)

8 7 6 5 4 3 2 1    1 2 3 4 5 6 7 8

8 7 6 5 4 3 2 1    1 2 3 4 5 6 7 8

Якщо рахувати від середини латерально, то перші два зуба – це різці, далі третій зуб – ікло, четвертий і п’ятий  – малі кутні зуби, а шостий, сьомий і восьмий – великі кутні зуби. Якщо ми тепер напишемо цифрами кількість зубів на одній половині нашої щелепи, то це буде виглядати наступним чином:

2+1+2+3=8. 8+8=16. 16+16=32

Таким чином, у дорослої людини повинно бути 32 зуба. Не дарма сказано «повинно бути», бо їх зазвичай не буває. Постійні зуби називаються на латині dentes permanentes . Якщо є постійні зуби, то повинні бути і не постійні. такими являються тимчасові або молочні. Молочні зуби отримали свою назву від Гіппократа, який вважав, що перші дитячі зуби утворюються від материнського молока.

Формула молочних зубів :    2+1+0+2        (на половині кожної щелепи)

2+1+0+2

5+5=10

10+10=20

Таким чином, молочних зубів у нас було колись 20. Якщо ми розшифруємо формулу молочних зубів, то буде зрозуміло, що у дитини є 2 різця, 1 ікло (тобто те, що і у дорослих), малих кутніх зубів немає, а великих кутніх зубів є тільки 2. Відповідно, по мірі росту виростає два малих кутніх зуба і один, третій – великий кутній зуб. Останній на кожній щелепі називається зубом мудрості – dens serotinus. У 10% людей ці зуби відсутні. Вони з’являються до 18-25 років, тобто в «мудрий період» життя людини. Але описані випадки, коли зуб мудрості прорізався тільки в 60-70 років. Цей запізнілий зуб прорізується зазвичай з великими труднощами. Нам цей зуб не потрібен, а нашим предкам,які їли досить грубу їжу,він був необхідним.

Розвиток зубів починається на 7 тижні зародкового життя(при довжині зародка 1,3-1,4 см). В зубних зачатках відбувається відкладання мінеральних солей, що обумовлює наростаючу твердість зуба.

Існує дві теорії прорізування зубів. По одній з них прорізування відбувається за рахунок інтенсивного росту кореня і тканини,яка розташована в основі зубного сосочка. Ці тканини,що ростуть, впираються в дно альвеоли щелепи і ніби виштовхують зуб.

По іншій теорії ріст починається всередині зуба. Внутрішньо-зубний тиск діє на верхній та нижній кінці зуба. Якщо зверху розташований зачаток майбутньої коронки, то знизу – щелепа. Таким чином, в сторону найменшого опору зуб і росте не в низ, а вверх.

Молочні зуби починають розвиватися на 6-8-му місяці постнатального життя і завершує свій розвиток ч-з 2 роки, тобто до 24 -30 місяця життя дитини. Термін прорізування зубів гарно викладені в підручнику, де навіть є відповідні ілюстрації.

Майбутнім лікарям-педіатрам необхідно пам’ятати, що в факторі прорізування зубів велике значення відіграє роль статура тіла і гарне харчування, загальний стан організму дитини. При рахіті спостерігається уповільнений розвиток зубів.

Інколи дитина  народжується вже з зубами. Це спостерігається зазвичай в одному випадку на 10-15 тис. пологів і пов’язано, очевидно, з цілком поверхневим розміщенням зубної комірки.

В розвитку зубів розрізняють 3 періоди: 1) перший прояв постійних зубів в 4,5-6,5 років, 2) заміна молочних на постійні зуби – 6-8 (до 13-ти років підліток має вже 24 зуби), 3) прояв зубів мудрості.

 

Розміщення зубів здійснює великий вплив на конфігурацію обличчя, профіль, на мову людини, загальний розвиток. Наведемо деякі приклади. Сильно виступаючі вперед зуби зазвичай спотворюють обличчя і не надають їх власнику приємних естетичних насолод. При нестачі зубів, наприклад в старості порушується артикуляція. Мова у старих людей зазвичай шепелява, не така чітка, як в більш молодому віці. При зіпсованих з дитинства зубах дитина намагається їх щадить, відповідно така людина втрачає багато «радості травного життя», а якщо це так, то в нього звичайно псується характер, він стає дратівливим, злим.

Кожна свідома людина повинна боротися з «облисінням рота».

Лікарі-педіатри повинні слідкувати за прикусом зубів у дітей. Що це таке? При змиканні верхніх і нижніх зубів в їхньому природному стані верхні зуби дещо виступають над нижніми, зазвичай 1,5-2 мм. При різкому виступанні чи навпаки «западанні» зубів, в кожному конкретному випадку потрібна консультація лікаря і, можливо, навіть відповідне втручання.

З віком змінюється також колір зубів, до старості вони з білих (у дорослих) стають жовтими. У курців зуби жовтіють, а потім навіть чорніють.

Описані випадки, коли у людини взагалі ніколи не було зубів. В Англії на одній стародавній могильній плиті написано: «тут лежить Єлизавета Гук, бідна жінка, у якої в роті ніколи не було зубів».

Г Л О Т К А    ( pharynx )

Довжина глотки зазвичай 14-15 см., а на вигляд орган нагадує пляшку.

У новонароджених глотка утворює з основою черепа майже прямий кут і розміщена, по суті, на одному рівні з твердим піднебінням. Завдяки цьому глоткові отвори відносно широких у немовлят Євстахієвих труб відповідають дну порожнини носа. В свою чергу це викликає достатньо часті отити. З віком дно глотки поступово стає глибшим доверху, відповідно, вище за тверде піднебіння.

В першій частині цієї лекції йшла мова у зв’язку між травною та дихальною трубками у проксимальному відділі тулуба. Намалюємо наступну схему. Зобразимо в профіль рот та його продовження – дистальний відділ глотки. Вище рота розташований ніс. Шлях повітря, як відомо із практичних занять, наступне : ніс, носоглотка, рото глотка, гортань. Таким чином на схемі показано що в середніх відділах глотки відбувається перехрещення шляхів проходження їжі та повітря. Це ще раз доводить спільне походження цих двох систем. (Мал.4).

Верхня стінка глотки фіксована до черепа. Зазвичай студенти це забувають, розповсюдженою помилкою є ствердження що глотка починається безпосередньо з ротової порожнини.

Коли мова йде про глотку слід згадати, що її передня стінка відсутня, бо вона складається з : двох отворів хоан, один отвір зіва а нижче передня стінка глотки безпосередньо з’єднується з гортанню.

Всю глотку можна поділити на три етапи: 1)самий верхній-epipharinx або pars nasalis pharyngis 2)середній- mesopharingis або pars oralis, 3)нижній- hypopharinx або pars laryngea pharingis.

Розберемо отвори,які є в стінках глотки: зверху- два отвори хоан, збоку і зверху- два отвори Євстахієвих (глоткових) труб. За допомогою останніх глотка з’єднується з середнім вухом. Наступний непарний отвір-це зів, який веде в порожнину рота, потім один отвір гортані і непарний отвір, найнижчий отвір стравохода.

Розберемо тепер всі можливі варіанти проходу їжі(мал.5).

1.Природній шлях їжі з рота в ротоглотку, а потім в стравохід.

2.Їжа потрапляє з порожнини рота через роз твір в твердому і м’якому піднебінні безпосередньо в порожнину носа, тобто існує дефект покрівлі ротової порожнини, який називається вовчою пащею.

Вовча паща-це вроджений розтвір, який може охоплювати верхню і нижню щелепу. Він виникає внаслідок незрощених парних зачатків лицьового скелета(причини цього невідомі). Подібні розтвори частіше бувають у хлопчиків.

Через вовчу пащу в роті не відбувається відповідне присмоктування, відповідно, дитина не може смоктати груди або соску. Такі діти зазвичай захлинаються,в них часто під час їжі виникають кашель та блювота. Їжа,що закидається в порожнину носа,застоюється, що викликає часті запалення дихальних шляхів. Лікування всіх подібних випадків має бути оперативним.

3.Їжа може потрапити з порожнини рота в порожнину носоглотки при слабкій піднебінній заслінці. Це часто спостерігається у маленьких дітей, а також у нас з вами при поспішній їжі.

4.Попадання їжі в порожнину гортані. При закупорці гортані, тобто органа дихання, відбувається ядуха людини.

Глотка,як і будь-який інший трубчастий орган,має стінку,яка складається з трьох шарів:1)внутрішній-слизовий, 2)середній шар – поперечнопосмугованих м’язів,який поділяється на зовнішній поздовжній і внутрішній циркулярний, 3)третій шар- не серозна оболонка,як ми і повинні були очікувати, виходячи з загального плана будови травної трубки,а шар сполучної тканини. Необхідно пам’ятати,що ззовні у трубчатого органа серозна оболонка буде тільки в тих випадках,коли орган розташовується в черевній порожнині внутрішньоочеревинно. Коли ж трубчастий орган розташований позаочеревинно,його зовнішня оболонка буде не серозною,а адвентаційною, утвореною зі сполучної тканини.

Між шарами слизової та м’язової оболонок розташований волокнистий шар глотки.

Тепер перейдемо до матеріалу,погано викладеному в підручнику: акт ковтання. Акт ковтання є складно рефлекторним і складається з трьох етапів: 1. Ротовий етап- повільний і свідомий.

  1. Глотковий етап- довільний,швидкий. Це означає, що їжа, яка потрапила в порожнину глотки, там майже не затримується, незалежно від нашої свідомості потрапляє в гортанну частину глотки.
  2. Стравохідний етап- також є довільним та відносно повільним.

Тепер безпосередньо розберемо кожний окремий етап ковтання.

1-грудочка їжі в порожнині рота

2-закриття рота

3-механічна обробка їжі зубами, а також хімічна за допомогою слини

4-первинно перетравлена їжа розташовується на спинці язика

5-харчова грудка притискається за допомогою язика до піднебіння

6-харчова грудка проштовхується в напрямку глотки

7-відбувається замикання проксимального відділу глотки за рахунок верхнього м’яза-звужувача глотки,а також м’язів м’якого піднебіння (м’язи м’якого піднебіння підтягують його догори)

8-корінь язика притискає надгортанник і, відповідно, певною мірою закриває вхід у гортань. Однак вхід в гортань може закриватися і при відсутності надгортанника, за рахунок складного скорочення м’язів м’якого піднебіння та глотки

9-поздовжні м’язи глотки підтягують її нижні дві третини догори до харчової грудки (це нагадує надівання панчохи на ногу)

10-середні та нижні м’язи-звужувачі глотки проштовхують їжу у стравохід

Увесь процес ковтання триває зазвичай 3-6 секунд в залежності від консистенції їжі, настрою.

Зараз розберемо ті перешкоди,які є в ротовій порожнині та глотці, і заважають проникненню мікробів до травного каналу. Маються на увазі мигдалики – скупчення лімфоїдної тканини, що нагадують зерна мигдаля. Згадаємо наступні мигдалики: непарні – язиковий, глотковий (на задній поверхні глотки); парні – піднебінні (між піднебінними дугами,в спеціальних заглибленнях),  трубні, що знаходяться біля глоткових отворів Євстахієвих труб.

Всі мигдалики розташовані у вигляді кільця, яке називається кільцем Пирогова чи Вальдейєра.

Основна функція мигдаликів – кровотворна. У мигдаликах формуються форменні елементи білої крові – лімфоцити, тобто відбувається лімфопоез. Друга їх функція – захисна, бар’єрна. Мигдалики знешкоджують певні інфекційно-токсичні речовини, а також відповідають за формування імунітету.

Якому організму доводиться більше боротися з несприятливими факторами – дитячому чи дорослому? Звісно, дитячому. Тому мигдалики більш розвинені у дітей, ніж у дорослих. У дорослих деякі мигдалики відсутні, їх не можна побачити на препаратах.

Мигдалики можуть виконувати бар’єрну функцію лише до певного часу, коли в них накопичується забагато паталогічного матеріалу, вони самі стають джерелом інфекції, їх необхідно видаляти.

Loading