Коса пахова грижа – виходить через внутрішній отвір пахвинного каналу і розміщується назовні від a.epigastrica inferior повторуючи хід пахвинного каналу в оболонках сім’яного канатика та спускається в калитку.

Коловий шар, в сечовому міхурі є найбільш розвинутий, в ділянці внутрішнього вічка сечівника, утворює внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus), який є мимовільним.

Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) — периферійний орган ендокринної системи, що розташований на задній поверхні кожного з полюсів щитоподібної залози під спільною сполучнотканинною капсулою. Паренхіма паращитоподібних залоз представлена різної форми епітеліальними тяжами (трабекулами) та скупченнями клітин — паратироцитів, між якими розташовані гемокапіляри.

Pars membranacea- перетинчаста частина, являє собою ділянку сечівника на протязі від верхівки передміхурової залози до bulbus penis; довжина її близько 1 см. Таким чином, цей відділ каналу є найбільш коротким і в той же час найбільш вузьким з усіх трьох. Він лежить ззаду і донизу від lig. arcuatum pubis, пронизуючи на своєму шляху diaphragma urogenital з її верхньої та нижньої фасції; нижній кінець перетинкової частини на місці прориву нижньої фасції являє собою самий вузький і найменш розтяжний ділянку каналу, що необхідно враховувати при введенні катетера, щоб не прорвати канал. Перетинчаста частина сечівника оточена м'язовими пучками довільного сфінктера, m. sphincter utethrae.

У разі зниження або повного виключення функції прищитоподібних залоз (наприклад, якщо помилково видалити їх під час операції на щитоподібній залозі) розвивається тетанія. Тетанія - судомні напади, обумовлені порушенням обміну кальцію в організмі.

Клиновиднапазуха (Sinus sphenoidalis) - парна, розташована в тілі клиновидної кістки. Величина пазух вельми варіабельна (3-4 см3). Кожна пазуха має 4 стінки. Міжпазухова перегородка розмежовує пазухи на дві відокремлені порожнини, кожна з яких має своє вивідний отвір, що веде до загального носового ходу.Таке розташування сприяє відтоку виділень з неї в носоглотку. Нижня стінка пазухи частково складає звід носоглотки, а частково дах порожнини носа. Ця стінка зазвичай складається з губчастої тканини і має значну товщину. Верхня стінка представлена нижньою поверхнею турецького сідла, до цієї стінці зверху прилягає гіпофіз і частина лобової частки головного мозку з нюховими звивинами. Задня стінка найбільш товста і переходить в базилярну частина потиличної кістки. Латеральна стінка найчастіше тонка (1-2 мм), межує внутрішня сонна артерія і печеристі синуси, тут проходять окоруховий нерв, перша гілка трійчастого, блокового і відвідного нервів.

Ободова кишка (colon) є безпосереднім продовженням сліпої кишки, у вигляді обідка вона облямовує петлі тонкої кишки. У людини розрізняють висхідну, поперечну, низхідну і сигмоподібну ободову кишку.Висхідна ободова кишка (colon ascendens) близько 20 см завдовжки піднімається догори, досягає нижньої поверхні правої частки печінки і повертає ліворуч, утворюючи при цьому правий згин ободової кишки (flexura coli dextra).Поперечна ободова кишка (colon transversum) (найдовша — 50—120 см) є продовженням попередньої, проходить справа наліво. Біля нижнього кінця селезінки ця кишка утворює другий, або лівий, згин ободової кишки (flexura colisinistra).Низхідна ободова кишка (colon descendens) близько 22 см завдовжки, почавшись від лівого згину поперечної ободової кишки, спускається донизу і на рівні найвищої точки клубового гребеня без помітної межі переходить у сигмоподібну ободову кишку. Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) близько 20 см завдовжки розташована в лівій частині порожнини великого таза, зігнута, продовжується зверху донизу і ззовні всередину аж до мису крижової кістки, де вона найчастіше під кутом переходить у пряму кишку.Проекція ободової кишки на передню стінку живота: висхідна — на праву бічну ділянку, поперечна — на пупкову ділянку, низхідна — на ліву бічну ділянку, сигмоподібна — на нижню частину лівої бічної та на ліву пахвинну ділянку, а в разі значного наповнення — на ліву частину пупкової ділянки.

Верхня частка лівої легені має 5 сегментів: 1) segmentum apicoposterius 2) segmentum anterius 3) segmentum lingulare superius 4) segmentum lingulare inferius

Артрезія відхідника -природжена відсутність анального отвору, на місці якого визначається маленька заглибина шкіри або виступ у вигляді рубця. В деяких випадках існує горбик, який немовби є продовженням raphe scroti. Шкіра на цьому місці може бути на скільки стоншена, що крізь неї просвічує меконій

Позаду від зубних комірок третіх великих кутніх зубів (alveoli dentales dentium molarium tertiorum) біля основи переднього краю гілки нижньої щелепи (margo anterior rami mandibulae) розташований замолярний трикутник (trigonum retromolare), а в ньому – замолярна ямка (fossa retromolaris).

Ентодермальні залози- похідні зябрового апарату (бранхіогенні залози) – щитоподібна, прищитоподібні залози, загруднинна залоза (тимус).

М’язи язика розвиваються із міотомів потиличних сомітів, клітини яких мігрують допереду в ділянку язика.

Малий чепець, або малий сальник (omentum minus) – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з печінково-шлункової зв’язки (lig. hepatogastricum), печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale), печінково-діафрагмової зв’язки (lig. hepatophrenicum) та печінково-стравохідної зв’язки (lig. hepatoesophageale). Між листками сальника печінково -дванадцятипалокишкової зв’язки справа наліво проходять: спільна жовчна протока, ворітна печінкова вена і власна печінкова артерія.

Стінка матки складається з трьох основних шарів: 1.Зовнішній (perimetrium) - Це вісцеральна очеревина, зрощена з маткою і утворює її серозну оболонку (tunica serosa) 2. Середній (myometrium) - Це м'язова оболонка, (tunica muscularis). М'язова оболонка, яка становить головну частину стінки, складається з неісчерченних волокон, що переплітаються між собою в різних напрямках. 3. Внутрішній (endometrium) - Це слизова оболонка (tunica mucosa) Вкрита миготливим епітелієм і не має складок слизова оболонка тіла матки забезпечена простими трубчастими залозами (glandulae uterinae) Які проникають до м'язового шару.У більш товстої слизовій оболонці шийки, крім трубчастих залоз, знаходяться слизові залози g11.cervicales.

Закладка щитоподібної залози на І-му місяці розвитку - це епітеліальний тяж, що має порожнину і називається щито-язиковою протокою (ductus thyreoglossus).

Селезінка з усіх сторін вкрита очеревиною (інтроперіотонеально), яка утворює зв'язки. Від воріт селезінки розходяться дві зв'язки: шлунково-селезінкова (Lig. Gastrolienale) і діафрагмально-селезінкова (Lig- Phrenico-Lienale), яка йде до поперекової частини діафрагми. Крім цих зв'язок, від діафрагми до лівого згину ободової кишки проходить діафрагмально-ободова зв'язка (Lig. Phrenicocolicum), яка підтримує передній кінець селезінки.

Стінка сім'яного міхурця утво­рена трьома оболонками: слизо­вою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка вистелена багаторядним циліндричним епі­телієм, утворює численні склад­ки. Власна пластинка слизової оболонки – збагачена еластич­ними волокнами сполучна тка­нина, в якій містяться кінцеві відділи слизових альвеолярних залоз. М'язова оболонка утво­рена пучками гладких міоцитів, які йдуть у двох взаємно перпендикулярних напрямах: внутріш­ньому циркулярному і зовніш­ньому поздовжньому. Адвентиційна оболонка сім'яного міхур­ця побудована зі збагаченої еластичними волокнами щіль­ної волокнистої сполучної тка­нини.

Pars convoluta- ниркові тільця проксимальні і і дистальні відділи ниркових канальців

Із привушної залози виходить привушна протока, що лежить на 1-2 см нижче від виличної дуги і біля переднього краю жувального м'яза загинається, пронизує щічний м'яз і відкривається на слизовій оболонці щоки в присінок рота проти верхнього другого великого кутнього зуба.

Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки (mesenterium) — дуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій міститься жирова клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку.

Підборідно-язиковий м'яз (musculus genioglossus) починається від підборідної ості, віялоподібне розходиться серед інших м'язів язика і прикріплюється до апоневроза язика біля його кінчика. Функція: висуває язик уперед, а при односторонньому скороченні відхиляє його у той самий бік.

Велико-криловий хящ (cartilage alaris major) є парним, він дугоподібно зігнутий і оточує ніздрю збоку, попереду та присередньо. Великі крилові хрящі мають 2 ніжки: бічну, що разом із малими криловими хрящами формує крила носа, і серединну, що утворює зовнішній відділ носової перегородки.

Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена очеревиною, що в процесі розвитку проникла в калитку. Вона утворена пристінковою, (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Пристінкова пластинка прилягає до внутрішньої сім'яної фасції, нутрощева вкриває яєчко і зростається з його білковою оболонкою. Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка.

В-лімфоцити— це один із видів лімфоцитів, що здійснюють специфічну гуморальну імунну відповідь. Основною функцією цих клітин є синтез антитіл та презентування антигенівТ-клітинам.В-лімфоцити диференціюються в кістковому мозку, є попередниками плазмоцитів - антітелопродуцентов.

Чоловічий сечівник, urethra masculine ділиться на три частини: передміхурову (pars prostatica) перетинчасту, (pars membranacea) і губчасту (pars spongiosa).

На цю аномалію припадає 30% від усіх аномалій прикусу. Розрізняють такі види прогенії: 1). Хибна прогения - розміри щелеп при ній не змінені. а) фронтальна; б) примушена. 2). Справжня прогения - змінені розміри однієї або відразу двох щелеп.

Заочеревинний простір (spatium retroperitoneale) — анатомічна зона, що обмежена задньою частиною парієтальної очеревинита внутрішньоочеревинної фасцією та розташована між діафрагмою та малим тазом та заповнена жировою клітковиною, у якій знаходяться заочеревинні органи: нирки з наднирковими і сечоводами, великі судини (черевна аорта, нижня порожниста вена і ін), лімфатичні вузли, симпатичні ганглії.

Спільний носовий хід – це простір у вигляді вузької сагітальної щілини, який знаходиться міжраковинами і кістковою перегородкою носа. Він сполучається з порожниною рота через різцевий канал.

Заднє середостіння, (Mediastinum posterius) обмежено спереду біфуркацією трахеї, бронхоперікардіальною мембраною і задньою стінкою перикарду, ззаду - тілами IV-XII грудних хребців, покритих предньохребетною фасцією. У задньому середостінні розташовані низхідна аорта і стравохід, непарна і полунепарна вени, симпатичні стовбури, нутрощеві нерви, блукаючі нерви, грудна протока і лімфатичні вузли.

Хрящ носової перегородки має вигляд неправильної чотирикутної пластинки, що розташовна вертикально.Поділяє порожнину носа на дві майже симетричні половини. Через парні отвори (ніздрі) передній відділ носа сполучається з зовнішнім середовищем, отвори заднього відділу (хоани) ведуть у носоглотку.)

Закритий прикус - патологічний : верхні різці виступають вперед і прикривають присінкові (губні) поверхні коронок нижніх передніх зубів.

Вертикальний м’яз язика розташований переважно в бічних відділах язика. Починаються від апоневрозу спинки язика, проходять вертикально між пучками підборідно-язикового м’яза, і прикріплюється до апоневроза на нижній поверхні язика. Функція: сплощує і видовжує язик, утворює на його спинці поздовжній жолоб.

М’язово–трубний канал (canalis musculotubarius) перегородкою м’язово–трубного каналу (septum canalis musculotubarii) поділений на (верхній) півканал м’яза–натягувача барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) і (нижній) півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae; semicanalis tubae auditoriae). Він:-починається на межі між лусковою частиною (pars squamosa) та переднім краєм кам’янистої частини (margo anterior partis petrosae); - закінчується у барабанній порожнині (cavitas tympanica).

Найбільшим парним закуток реброво-діафрагмовий закуток (recessus costodiaphragmaticus), обмежований нижніми краями ребрової та діафрагмової частин пристінкової плеври. По середній пахвовій лінії він має найбільшу глибину (до 9 см) від VIII до X ребер. Реброво-діафрагмовий закуток не заповнюється легеневою тканиною навіть при глибокому вдиху. Він є місцем накопичення ексудату чи крові і тому використовується для плевральної пункції.