TEXT

Анатомія (від грец. anatome – розтинання, розчленування) – наука про форму, будову, походження та розвиток органів, систем і організму вцілому у зв’язку з їхніми функціями у процесі історичного (філогенез – від грец. philon – рід) та індивідуального (онтогенез – від грец. ontos – істота) розвитку (від грец. genesis – розвиток).

Анатомія є наукою в якій аналіз поєднується з синтезом, за детальним описом будови проходить розкриття його причинної обумовленості і  внутрішньо необхідних зв’язків. Фактично матеріал узагальнюється, висуваються логічні пояснення, відкриваються об’єктивні закони організації живих систем, що є необхідною умовою для переходу до управління ними.

Анатомія належить до біологічних наук, об’єднаних загальним терміном «морфологія» (від грецьк. morpho – форма, logos – вчення). Відповідно анатомія людини або нормальна анатомія є наукою про матеріальний субстрат життя і об’єкт її дослідження – організм живої людини.

Завдання анатомії як науки полягає у системному підході до опису форми, будови, положення і топографії частин та органів тіла в єдності з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. Анатомія спочатку відповідає на питання – що це таке? Далі вона шукає відповідь на питання – чому і яким чином це проходило? Накінець, вона пояснює – як об’єкт існує? Іншими словами, в анатомії пізнання починається від одиничного і слідує до загального, на першому етапі воно йде від кількості до кількості. Анатомія є фундаментом медицини, з неї починається вивчення предметів медичної освіти, вона полегшує перехід від предметів загальнобіологічних до медичних. Високий рівень анатомічної підготовки допоможе лікарю побачити ранні ознаки захворювань, що виражаються у відхиленнях від нормального стану. Анатомічні критерії використовуються для оцінювання ефективності лікування. Анатомії притаманні свої термінологія, визначення, поняття, величезне зібрання фактів. Анатомічні показники відіграють важливу роль в педіатрії, геронтології, профілактиці професійних хвороб та в інших галузях.

Досконалі знання будови тіла та пізнання сутності фізіологічних процесів на різних рівнях організації організму в поєднанні з функціями – невід’ємна умова розуміння фізіологічних процесів, які відбуваються у здоровому і хворому організмі, причин розвитку хвороб, заходів щодо їх усунення.

Розрізняють системну, функціональну, клінічну, топографічну (хірургічну), вікову, порівняльну, пластичну, типову, екологічну, динамічну, спортивну, патологічну анатомії.

Системна анатомія розглядає форму і будову органів, об’єднаних у системи, тому включає: вчення про кістки (остеологію) та їх з’єднання (артрологію), про м’язи (міологію), нутрощі (спланхнологію), серцево-судинну систему (ангіологію), нервову систему (неврологію), органи внутрішньої секреції (ендокринологію) та органи чуття (естезіологію).

Функціональна анатомія вивчає будову органів і систем органів у зв’язку із їх функцією.

Клінічна анатомія вивчає анатомічні питання, які актуальні для різних напрямів  практичної медицини.

Топографічна (хірургічна) анатомія (від грецьк. topos – місце, grapho – пишу) вивчає взаємне розміщення тканини, органів, судин і нервів у різних ділянках тіла, що має велике значення для хірургії.

Вікова анатомія досліджує вікові аспекти анатомічних особливостей індивідуального розвитку людини – онтогенезу (від грецьк. ontos – особа, genesis – розвиток). Розвиток людини до народження розглядає ембріологія (від грецьк. embryon – зародок), а людей похилого віку вивчає геронтологія (від грецьк. geron – старий).

Порівняльна анатомія вивчає особливості та відмінності будови органів тварин та людини, досліджує будову тіла та тварин на різних етапах еволюції, що допомагає з’ясувати історичний розвиток організму людини філогенез (від грецьк. phylon – род).

Екологічна анатомія вивчає вплив зовнішнього середовища на будову тіла людини, його органів та систем.

Динамічна анатомія вивчає рухи тіла під час фізичної діяльності.

Спортивна анатомія вивчає вплив фізичного навантаження та різних видів спорту на будову тіла людини, його органів та систем.

Пластична анатомія досліджує статику і динаміку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розглядає переважно для того, щоб зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини (її викладають переважно у художніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників).

Патологічна анатомія (від грецьк. pathos – хвороба, страждання) вивчає будову організму, зміненого під впливом різних захворювань та ушкоджень.

Анатомію людини розглядають як складову частину  антропології (від грецьк. anthropos – людина) – науки про походження та еволюцію людини, утворення людських рас та про нормальні варіанти будови людини.

Анатомія людини тісно пов’язана з цілою низкою інших морфологічних дисциплін, зокрема з цитологією (від грецьк. cytos – клітина) – наукою, яка вивчає будову, функціонування та еволюцію клітин.

До морфологічних дисциплін належить також гістологія (від грецьк. hystos – тканина) – наука про розвиток, мікроскопічну та ультрамікроскопічну будову, життєдіяльність тканин.

Сучасна анатомія людини (як наука  ХХІ ст.) синтезує дані багатьох дисциплін і взагалі – біології, антропології та екології. Нині анатомія розглядає форму і будову органів, систем і організму людини в цілому як продукт спадковості, що змінюється залежно від певних умов біологічного і соціального середовища, та виконуваної організмом роботи в часі (філо- та онтогенез) та просторі (в різних регіонах земної кулі).

Предметом вивчення анатомії є людина.

Організм як єдине ціле

Людина з позицій загальної біології відноситься до:

  • типу хордових (Сhordata),

– підтипу хребтових (Vertebrata),

– класу ссавців (Mammalian);

– підкласу приматів (Primathae),

– підряду мавп (Antheropoidea),

– підсімейства людиноподібних (Haminoidea),

– сімейства людини (Hominide),

– виду людина розумна (Homo sapiens).

У процесі історичного розвитку в організмі людини виникають різні структурні елементи: клітини, тканини, органи. Останні об’єднуються в системи і апарати, а системи і апарати складають одне ціле – організм.

При вивченні організму людини, його структури умовно розділяють на клітини, тканини, органи і системи органів, які формують організм.

Проте, потрібно розуміти умовність даного поділу, оскільки, організм людини єдиний і може існувати тільки завдяки узгодженій, цілісній роботі всіх компонентів.

Клітини – це біологічна основа рослин і тварин, що є одним із доказів єдності живої природи, її загальних коренів. У 1839 р. Теодор Шванн довів, що клітина становить структурну і функціональну одиницю організму.

У тілі новонародженого нараховується близько двох більйонів клітин, у дорослої людини – близько 100 трильйонів. Середня маса однієї клітини – 0,1 х 107 г, діаметр досягає 0,02 мм. За формою і розміром клітини можуть мати від 4 – 10 мкм до кількох сантиметрів, вони є характерною видовою ознакою організму.

Клітина (сеllиlа) – елементарна жива система, що складається з двох частин – ядра і цитоплазми, наділених властивістю обміну з навколишнім середовищем.

Внутрішньоклітинна речовина (цитоплазма) за своїми фізико-хімічними властивостями – це колоїдна система, до складу якої входять нуклеїнові кислоти, білки, ліпіди, вуглеводи, а також вода й неорганічні сполуки. Цитоплазма клітини має спеціальні структури зі специфічними функціями: гіалоплазму, органели та цитоплазматичні включення. У клітині тварини до них належать ядро, мітохондрії, ендоплазматична сітка, рибосоми, пластинчастий комплекс (комплекс Гольджі, внутрішній сітчастий комплекс), клітинний центр (цитоцентр), який складається з центріолей, оточених центросферою, плазматичні  мікротрубочки і мікрофібрили. Крім цих структур більшість клітин містять лізосоми, гранули, клітини печінки та нирок – мікротільця (пероксисоми), нервові й чутливі клітини – синаптичні пухирці.

Клітинна оболонка (мембрана) складається з білків, ліпідів (переважно фосфоліпідів) і поліцукридів. За структурою мембрана – це тришарове напівпроникне утворення, що регулює склад внутрішнього середовища клітини, забезпечуючи його сталість.

Гіалоплазма (матрикс клітини) – основна речовина цитоплазми, в якій відбуваються процеси обміну й підтримується клітинний гомеостаз.

Ядро – найважливіша структурна частина клітини, в якій зосереджена основна маса дезоксирибонуклеїнової кислоти – носія генетичної інформації. Воно складається з нуклеолеми (ядерної оболонки), нуклеоплазми (каріоплазми) й одного або кількох ядерець. Більшість клітин мають одне ядро, але трапляються дво- чи багатоядерні (остеокластоцити, мегакаріоцити) клітини. Ядро виконує генетичну та метаболічну функції. В ядерцях відбувається синтез нуклеїнових кислот. Основна частина нуклеоплазми заповнена ядерною речовиною, в ній у вигляді тонких ниток міститься хроматин, який складається з білків, дезоксинуклеопротеїдів і невеликої кількості рибонуклеїнових кислот. У період поділу клітин хроматин концентрується в хромосомах, яких у людини 23 пари. Хромосоми забезпечують передачу спадкової інформації. Нуклеолема (оболонка ядра) відділяє вміст ядра від цитоплазми. Проте вона, як і клітинна мембрана, не є герметичною. Між ядром і цитоплазмою відбувається постійний обмін і транспортування речовин, що здійснюються через пори нуклеолеми та шляхом втягування і випинання оболонки. Енергія, яка необхідна для цього, забезпечується окисним фосфорилуванням у самій оболонці. Нуклеолема утворена зовнішньою та внутрішньою ядерними мембранами, між якими є перинуклеарний простір, що поєднується з канальцями ендоплазматичної сітки. Взаємодія ядра і цитоплазми найяскравіше проявляється в процесі мітозу (каріокінезу) – поділу клітин, суть якого полягає в рівномірному розподілі хромосом між центріолями – центрами двох дочірніх клітин. Завдяки цьому підтримується сталість хромосом у низці поколінь. Мітоз – найбільш поширений і досконалий спосіб поділу клітин. При цьому відбувається подвоєння генетичного апарату клітини. За умов прямого (амітотичного) поділу клітин відбувається перешнурування ядра і цитоплазми на дві частини без формування веретена поділу та спіралізації хромосом. Генетичний матеріал між дочірніми клітинами розподіляється нерівномірно. Такий поділ в організмі людини простежується під час загоювання ран у кістковій і хрящовій тканинах, злоякісного росту клітин.

Мітохондрії – органели клітини, обмежені оболонкою з добре вираженими зовнішніми і внутрішніми мембранами. Зовнішня мембрана утворена ферментами синтезу жирних кислот, фосфоліпідів і трикарбонового циклу. Складки внутрішньої мембрани (кристи) входять у внутрішньомітохондріальний простір (матрикс) і розділяють його на сполучені між собою відсіки. У мітохондріях відбувається окисне фосфорилювання, перенесення електронів у ланцюзі реакцій тканинного дихання, утилізація та синтез аміно- і жирних кислот. Мітохондрії через хімічні реакції, які в них відбуваються, забезпечують клітину енергією і є по суті її хімічними генераторами й акумуляторами.

Ендоплазматична сітка – система внутрішньоклітинних канальців, трубочок і цистерн, обмежених цитоплазматичними мембранами. Приблизно дві третини цієї системи – мембрани, зв’язані з рибосомами (зерниста ендоплазматична сітка), а інша частина її з рибосомами не зв’язана (незерниста ендоплазматична сітка).

Рибосоми – тугі сферичні частинки, які містять білок і РНК. Крім рибосом, прикріплених до мембран ендоплазматичної сітки, у цитоплазмі є вільні рибосоми та системи рибосом (полірибосоми, або полісоми). У рибосомах відбувається синтез клітинних білків. Цю функцію виконують рибосоми, зв’язані з мембранами ендоплазматичної сітки. Під час синтезу останні об’єднуються в полісоми.

Лізосоми – органели клітини, обмежені одношаровою мембраною. До них належать первинні і вторинні лізосоми й залишкові тільця. Первинні лізосоми містять кислі гідролази, з якими пов’язані процеси травлення та захисні реакції.

Центріолі – хромофільні тільця циліндричної форми, які утворюють цитоцентр (клітинний центр). Центріолі розмножуються шляхом поділу клітин.

Пластинчастий комплекс – органела клітини, яка має вигляд складних сітчастих структур, розташованих навколо ядра або цитоцентру. У ньому накопичуються різні параплазматичні утворення (гранули секрету, жовтка, ліпідів), а також синтезуються поліцукриди і глікопротеїди.

Клітини можуть існувати як самостійні клітини-організми або бути складниками багатоклітинного організму, елементами, підпорядкованими йому. Разом з тим клітина не є простим набором органел, а має свою внутрішню специфічну організацію. Виникнення в процесі еволюції багатоклітинних організмів привело до спеціалізації окремих клітин, розподілу між ними функцій, формування різних видів клітин (епітеліальних, м’язових, нервових тощо), які об’єднуються в системи – тканини.

Тканини

Тканина – система клітин і неклітинних структур, об’єднаних загальною функцією, будовою і походженням, яка становить морфологічне підґрунтя забезпечення життєдіяльності організму. Враховуючи механізм забезпечення функціонування і самовідтворення організму (обмін і зв’язок клітин з навколишнім середовищем, збереження і передачу генетичної інформації, забезпечення енергією), а також функціональну спеціалізацію диференційованих клітин (подразливість, збудливість, скоротливість, провідність тощо), розрізняють чотири основні типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову, нервову.

Епітеліальна тканина (епітелій) складається із шарів епітеліальних клітин, які утворюють зовнішнє покриття тіла, вистилають його порожнини, вкривають слизові оболонки внутрішніх органів, серозні оболонки, а також утворюють паренхіму більшості залоз організму; виконує захисну, секреторну та інші функції. Епітеліальні тканини вирізняються своєю високою «спеціалізацією». У процесі еволюції в них сформувалася здатність виробляти специфічні речовини (секрети), які харчові речовини перетворюють на поживні і роблять їх придатними для всмоктування. В епітеліальних тканинах постійно відбувається фізіологічна регенерація – поновлення відмерлих у процесі нормальної життєдіяльності організму клітин (наприклад, регенерація епідермісу, слизової оболонки кишок тощо).

В епітеліальних тканинах розрізняють дві поверхні: базальну, яка прилягає до сполучної тканини і відокремлена від неї базальною мембраною, та вільну (апікальну). На базальну поверхню переважно впливає внутрішнє середовище організму, а на вільну – зовнішнє. Остання пов’язана із захисною, всмоктувальною і видільною функціями епітелію. Поверхневий епітелій захищає організм від зовнішніх впливів (проникнення мікроорганізмів, токсичних речовин тощо), забезпечує зв’язок і обмін речовин між організмом і зовнішнім середовищем. Через спеціальні утворення епітелію, який вкриває ворсинки кишок та інші структури внутрішніх органів, відбувається всмоктування поживних речовин, виділення остаточних продуктів обміну, сприймання подразнень тощо.

Епітеліальній тканині значною мірою властива й репаративна регенерація, яка настає після ушкодження. Найбільш помітно вона простежується в разі ушкодження поверхневого епітелію та розташованих під ним тканин (ранове ушкодження). При цьому відновлення епітелію відбувається за рахунок інтенсивного розмноження (непрямого поділу) клітин базального прошарку по краях рани. Заново утворені клітини «насуваються» на грануляцію, що розростається, – багату на судини сполучну тканину, яка заповнює тканинний дефект. Відбувається загоєння рани, або її епітелізація.

Захисна епітеліальна тканина (багатошаровий плоский зроговілий епітелій шкіри) вищих хребетних утворює рогові придатки (волосся, нігті).

Розрізняють два види епітелію: поверхневий і залозистий. Поверхневий епітелій, залежно від кількості шарів, поділяють на одношаровий і багатошаровий. Залежно від органа, до складу якого входить епітеліальна тканина, а також функції і форми епітеліоцитів, виділяють:

  • епідерміс (багатошаровий плоский зроговілий епітелій шкіри, багатошаровий плоский незроговілий епітелій рогівки та кон’юнктиви ока тощо);

  • циліндричний епітелій – епітелій внутрішніх органів, клітини якого мають призматичну або циліндричну форму;

  • війчастий епітелій – псевдобагатошаровий епітелій, на зовнішній поверхні якого розміщені цитоплазматичні вирости – війки (епітелій трахеї, бронхів, матки, маткових труб);

  • мезодермальний епітелій, який виник із мезодерми (наприклад, мезотелій, сперматогенний і фолікулярний епітелій);

  • залозистий епітелій – епітелій, що входить до складу залоз і складається з клітин, здатних виробляти різні секрети. Такі клітини називаються залозистими, а властивість їх продукувати специфічні речовини носить назву секреції.

Залози (glandulae) можна визначити як органи, спеціалізовані на виробленні і виділенні (секреції) характерних речовин (секретів), які мають значення для діяльності різних систем організму. Продукти залоз можуть виділятися або в зовнішнє середовище (зовнішня секреція), або в кров (внутрішня секреція). У зв’язку з цим розрізняють залози зовнішньої секреції, або екзокринні, і залози внутрішньої секреції, або ендокринні. Секреторні продукти за значенням для організму можна поділити на екскрети й секрети. Екскретами називають речовини, що утворюються в організмі як остаточні продукти дисиміляції. Такі продукти повинні виводитися з організму, оскільки є отруйними, і в разі їх накопичення може статися загальне отруєння організму. До залоз, що здатні виводити з крові отруйні речовини, концентрувати їх і виводити з організму, належать нирки, потові залози тощо. Продукти залоз, необхідні для нормальної життєдіяльності організму, називають секретами. Одні з таких продуктів виділяються на зовнішню поверхню шкіри, захищають організм від шкідливих впливів зовнішнього середовища (наприклад, слиз, шкірне сало), інші, виділяючись на слизові оболонки, діють на середовище хімічно, зумовлюючи деякі життєво важливі реакції (наприклад, ферменти, що продукуються залозами травного каналу), впливають на функціонування та розвиток окремих органів і систем або на весь організм (гормони ендокринних залоз). Ще інші самі по собі є поживними речовинами (наприклад, молоко). Секрети ендокринних залоз називають інкретами, або гормонами. Термін «секрет» нерідко вживають для визначення секреторного продукту, незалежно від його фізіологічного значення.

Залози внутрішньої секреції не мають вивідних проток, їхні продукти (гормони) надходять безпосередньо в кров, лімфу, внутрішньоклітинну рідину. Гормони або стимулюють, або пригнічують функції клітин. Вони не є джерелом енергії, діють на значних відстанях, за найменших концентрацій (від 10-8 до 10-12). Залози внутрішньої секреції разом з нервовою системою регулюють і координують роботу органів усього організму. Ендокринні залози виконують різні функції залежно від того, до складу яких органів і систем вони входять. Наприклад, залози травної системи виробляють секрети, необхідні для травлення. Ці залози різні за будовою, типом секреції та складом. Більшість із них багатоклітинні. Якщо ж клітини не утворюють комплексів, а містяться серед інших клітин поодиноко, то їх називають одноклітинними залозами. Прикладом таких залоз можуть бути бокалоподібні клітини, що продукують слиз на поверхні слизових оболонок (наприклад, тонкої і товстої кишок, бронхів, гортані тощо).

За хімічною природою секреторних продуктів (характером секрету) залози поділяють на білкові (серозні), слизові, змішані (білково-слизові) і сальні. Залежно від того, як утворюється секрет і яким шляхом він виділяється з клітин, розрізняють мерокринові, апокринові й голокринові залози. Мерокринові залози виділяють секрет у вивідну протоку без руйнування цитоплазми секреторних клітин. Апокринові залози характеризуються руйнуванням і відновленням поверхневої частини секреторних клітин. Такий тип секреції характерний для молочних і деяких потових залоз. Щодо голокринних залоз, то в них виділення секрету супроводжується загибеллю клітин. Секретом цих залоз є зруйновані клітини. В організмі людини до них належать сальні залози.

Сполучна тканина – тканина внутрішнього середовища, яка складається з різних клітин (фібробластоцитів, фіброцитів, ретикулоцитів, перицитів, макрофагоцитів тощо) і великої кількості міжклітинної речовини. Міжклітинна речовина представлена волокнистими структурами (колагенові, еластичні, ретикулярні волокна) та основною речовиною консистенції напіврідкого гелю, що складається з тканинної рідини та комплексних сполук білків і полісахаридів. Розрізняють власне сполучну, хрящову й кісткову тканини. У власне сполучій тканині виділяють волокнисту сполучну тканину (пухку та щільну) і сполучну тканину зі спеціальними властивостями (ретикулярну, жирову, пігментну тощо).

Сполучна тканина утворює строму органів, сухожилки, зв’язки, фасції, кістки (опорно-механічна функція), бере участь в обміні речовин і забезпечує живлення клітин (трофічна функція), виконує неспецифічний захист організму (фагоцитна активність макрофагоцитів, фібробластоцитів), головну роль у процесах відновлення тканин у разі різних ушкоджень і загоювання ран (пластична функція), забезпечує імунологічну відповідь (захисна функція).

Пухка волокниста сполучна тканина утворює строму паренхіматозних органів, входить до складу підшкірної жирової клітковини, оточує судини й нерви. Вона представлена різновидами клітин і міжклітинної речовини. Клітинам пухкої волокнистої сполучної тканини (фібробластам, макрофагоцитам, плазмоцитам, тканинним базофілам, ендотеліоцитам, перицитам тощо) належить важлива роль у здійсненні життєво важливих фізіологічних функцій. Макрофагоцити здатні захоплювати (фагоцитувати) мікроорганізми і перетравлювати їх. Це явище має назву фагоцитозу і вперше було описано І.І. Мечниковим. Макрофагоцити також нейтралізують токсичні речовини і виробляють антитіла.

Плазмоцити (плазматичні клітини) беруть участь в обміні білка і виробляють імуноглобуліни.

Тканинні базофіли перешкоджають зсіданню крові, виробляють гепарин та інші біологічно активні речовини – гістамін, серотонін, гіалуронову і хондроїтинсірчану кислоти.

Ендотеліоцити формують внутрішній шар кровоносних і лімфатичних судин – ендотелій, через який відбуваються процеси обміну між кров’ю та тканинами (ендотелій капілярів) і підтримується відносна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Перицити (адвентиційні клітини) розміщені зовні за ходом кровоносних капілярів, артеріол і венул і є малодиференційованими клітинами, здатними виконувати фагоцитну функцію.

Міжклітинна речовина пухкої волокнистої сполучної тканини містить колагенові й еластичні волокна, розташовані в різних напрямках, і основну речовину, яка складається переважно з глікозаміногліканів (мукополісахаридів). Вона насичена тканинною рідиною, що містить речовини, необхідні для життєдіяльності клітин, а також продукти їх обміну, які виводяться з тканинної рідини в кров’яне русло.

Міжклітинна речовина щільної волокнистої сполучної тканини утворена щільно розміщеними  колагеновими волокнами. Вона виконує опорну функцію, формує дерму шкіри, сухожилки, зв’язки, щільні фасції, капсули внутрішніх органів, суглобів, хрящову і кісткову тканини, клапани серця, апоневрози тощо.

Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин, з’єднаних між собою відростками, і ретикулярних волокон. Вона утворює остов кровотворних органів (кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів), її виявляють у слизовій оболонці кишок, нирках тощо.

Хрящова тканина утворена хондроцитами, хондробластами і великою кількістю міжклітинної речовини. Залежно від особливостей щільної міжклітинної речовини і волокон у ній розрізняють гіалінову, еластичну і волокнисту хрящову тканину.

Міжклітинна речовина гіалінової хрящової тканини має колагенові (тверді, пружні) волокна і хондромукопротеїди. Ця тканина вкриває суглобові поверхні кісток, утворює реброві хрящі й остов дихальних шляхів. Міжклітинна речовина еластичної хрящової тканини містить велику кількість еластичних волокон. Еластична хрящова тканина входить до складу вушних раковин, надгортанника і хрящів гортані.

Волокниста хрящова тканина містить колагенові й еластичні волокна. Колагенові волокна розміщені між рядами хондроцитів. Частина волокон орієнтована в одному напрямку. Таку тканину можна виявити у міжхребцевих дисках, лобковому симфізі, груднинно-ключичному суглобі тощо.

Кісткова тканина – сполучна тканина, що містить звапнену міжклітинну речовину. Розрізняють кісткову тканину грубоволокнисту і пластинчасту. Пластинчаста кісткова тканина наділена особливою міцністю і є основним компонентом кісток скелета. Клітини кісткової тканини (остеоцити, остеобластоцити й остеокластоцити) мають відростки, розміщені в товщі міжклітинної речовини, що складається з колагенових волокон, насичених мінеральними солями (переважно, кальцію фосфатом), та основної речовини – осеомукоїду. Органічну основу міжклітинної речовини становлять колагенові волокна (осеїн), які надають кістці гнучкості й еластичності. Міцність кістки забезпечують  мінеральні солі.

В онтогенезі кістка перебудовується, у ній постійно відбувається заміна попередніх структур новоутвореними. Кісткова тканина бере активну участь в обміні речовин, кровотворенні, підтриманні іонної рівноваги внутрішнього середовища організму, виконує функцію депо для мінеральних солей і деякою мірою білків, звідки організм бере їх у разі потреби.

Сполучній тканині належить виняткова роль у деструктивно-регенеративних процесах, які відбуваються в організмі постійно як за нормальних, так і за патологічних умов. В останньому випадку анатомічні ушкодження, дефекти тканини (розриви, рани, переломи тощо) не завжди відновлюються за рахунок специфічної функціональної тканини. Частіше утворений дефект заповнюється сполучною тканиною, що здатна до репаративної регенерації, швидко розростається і перетворюється згодом у рубець. Відновлення ушкодженої ділянки тканини, що не супроводжується запальним процесом, закінчується переважно на 5–7-му добу. Цілість зламаних кісток відновлюється відповідно до основних законів загоювання ран (регенерації кісткової тканини), але зі значною різницею в часі. Уже протягом першої доби спостерігають утворення грануляційної тканини, що складається з великої кількості новоутворених кровоносних судин, сегментоядерних гранулоцитів і фібробластів, які диференціюють в остеобластоцити. Через 4 – 5  тижнів починається звапнення утвореної тканини. Інтенсивність і досконалість регенеративних процесів у рані залежать від реактивних властивостей організму, трофічної функції нервової системи і впливу на організм факторів навколишнього середовища, зокрема повноцінного харчування, збалансованого за білками, вітамінами, мікроелементами та іншими харчовими речовинами. На регенерацію сприятливо впливають оптимальна температура повітря, променева енергія та інші кліматичні фактори.

М’язова тканина – група тканин організму тварин і людини, яким притаманна скоротливість. Розрізняють м’язову тканину непосмуговану (гладку) і посмуговану. Остання, своєю чергою, поділяється на тканину скелетну і серцеву. Непосмуговані м’язові клітини мають видовжену (від 15 до 500 мкм) веретеноподібну форму. У цитоплазмі цих клітин є спеціальні скоротливі нитки, або міофібрили. Між клітинами розміщені колагенові й еластичні волокна, які утворюють строму непосмугованої м’язової тканини. Остання формує м’язові оболонки внутрішніх органів, стінки жовчо- і сечовивідних шляхів, кровоносних судин тощо. Вона здатна протягом тривалого часу, не втомлюючись, перебувати в стані скорочення.

Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, які мають циліндричну форму із заокругленими або загостреними кінцями. Середні розміри цих волокон досягають приблизно 12 см завдовжки і 80 мкм у діаметрі. Посмугована м’язова тканина міститься в скелетних м’язах, серцевому м’язі тощо. М’язи сприяють скороченню внутрішніх органів, кровоносних судин, переміщенню організму та окремих його частин у просторі, підтримують рівновагу. Посмуговані м’язи скорочуються за бажанням людини, непосмуговані – незалежно від нього. Під впливом грубої сили, яка перевищує здатність скелетних м’язів до розтягнення, можуть виникати поздовжні або поперечні розриви їх, а також розриви фасцій. Під час скорочення через дефекти у фасціальних футлярах може випинатися тканина м’яза, утворюючи м’язову грижу. У разі розслаблення м’яза утворене випинання тканини (грижа) зникає. Анатомічні ушкодження часто виникають після оперативних втручань, вогнепальних поранень тощо. М’язи, затиснені уламками зруйнованих будівель, землею, породою під час обвалів у шахтах, не лише механічно ушкоджені (стиснення, роздавлення), а й знекровлені на тривалий час (ішемія) як у ділянці здавлення, так і навколо неї (частіше нижніх кінцівок). Такі ушкодження спричинюють травматичний токсикоз – синдром тривалого роздавлювання тканин, зумовлений усмоктуванням токсичних продуктів розпаду затиснених або роздавлених тканин (білкових продуктів – поліпептидів, міоглобіну тощо) та розвитку гострої ниркової недостатності. Після ушкоджень м’язова тканина заміщується сполучною тканиною, що утворює рубець.

Нервова тканина є основним структурним компонентом нервової системи. Вона складається з різних за формою, кількістю відростків і функціями нервових клітин, здатних сприймати подразнення та у вигляді нервових імпульсів передавати їх іншим тканинам. Проходження нервового імпульсу реєструється спеціальними приладами – шляхом швидкої зміни електричного потенціалу на поверхні клітини.

Жирова тканина містить жирові клітини; розташована в підшкірній жировій клітковині, чепцях і прошарках між органами. Вона є місцем накопичення поживних речовин – депо.

Органи

Орган (від грец. organon) – це частина тіла, яка має певну форму і будову, займає певне місце в організмі і виконує специфічну функцію. В утворенні будь-якого органа беруть участь різні тканини, але одна є головною, робочою і обумовлює особливості його будови та функції. Для кісток – це кісткова тканина, для м’язів – м’язова, для мозку – нервова, для залоз – епітеліальна. Інші тканини, що входять до органа, виконують допоміжну функцію. Так, сполучна тканина утворює сполучнотканинний каркас органа, який називається стромою; епітеліальна тканина вистилає слизові оболонки органів дихальної і травної системи, м’язова тканина бере участь в утворенні стінок порожнистих органів. Структурними елементами внутрішніх органів є паренхіма і строма. Паренхіма органа характеризується основними функціональними елементами, строма (остов) – сполучною тканиною, що пронизує органи в різних напрямках й обмежує паренхіму. Між тяжами сполучної тканини розміщено елементи паренхіми, судини й нерви, наприклад частки печінки, нефрони тощо. До паренхіматозних органів відносять печінку, нирки, селезінку, легені. Для виконання ряду функцій одного органа буває недостатньо. Тому виникають комплекси органів – системи.

Система органів (systema organorum) – це сукупність органів, які подібні за своєю загальною будовою, мають спільне походження і виконують однакову функцію в організмі. Виділення систем органів в організмі умовне. Наприклад, кісткова система – це сукупність кісток, що мають однорідну будову, подібну функцію і спільне походження. Теж саме можна сказати про м’язову чи нервову системи. В організмі людини виділяють такі системи: кісткову, м’язову, травну, дихальну, сечову, статеву, кровоносну, лімфатичну, імунну, ендокринну і систему органів чуття.

Апарат – це сукупність органів або систем, які мають різну будову і походження, але виконують спільну функцію. Наприклад, опорно-руховий апарат включає кісткову і м’язову системи, сечово-статевий апарат об’єднує дві системи органів, анатомічно і фізіологічно різних, але тісно пов’язаних топографічно, за своїм походженням і частково функціонально – систему органів сечовиділення і систему органів розмноження.

Системи  органів об’єднані в єдине ціле – організм (від лат. organizo; грец. organom).

Функція (functio) – специфічна діяльність або особливість диференційованих клітин, тканин, систем організму, що проявляється як фізіологічний процес. Розрізняють соматичні (від грец. soma – тіло) та вегетативні (від лат. vegeto – рости, проростати) функції. Соматичні функції здійснюються за рахунок роботи скелетних м’язів, вегетативні – за рахунок діяльності внутрішніх органів, що забезпечують ріст і живлення організму. Крім того, ці функції пов’язані з обміном речовин, кровообігом, диханням, виділенням, розмноженням.

У цілісному організмі людини і тварин взаємопов’язана узгоджена робота всіх органів і фізіологічних систем забезпечується за рахунок нейрогуморальної регуляції, що координує вплив нервової системи та біологічно активних речовин, які містяться в крові, лімфі, тканинній рідині, на процеси життєдіяльності.

Організм може існувати тільки в тому разі, якщо він пристосовується до змін, що відбуваються в навколишньому середовищі. Адекватність взаємодії організму з навколишнім середовищем забезпечується нервовою регуляцією.

Нервова система об’єднує (інтегрує) діяльність окремих органів і систем організму (серед них і гуморальну регуляцію) в одне ціле. Вона забезпечує швидку перебудову всіх функцій організму відповідно до умов існування.

 Живий організм – це складний динамічний механізм, який об’єднує в єдине ціле клітини, тканини, рідини, органи та системи і здатний до відтворення, розвитку та саморегуляції. Йому притаманні такі ознаки: обмін речовин, рух, реактивність, саморегуляція, спадковість, мінливість, пристосовність, які характеризують живий організм як біологічну систему.

Розвиток організму людини – онтогенез – поділяється на два періоди: пренатальний (внутрішньоутробний) та постнатальний (позаутробний).

Пренатальний період триває від моменту запліднення яйцеклітини до наро­дження дитини і складається з двох фаз: ембріональної (перших 2 місяці) і феталь­ної (плідної), яка триває від 3-го до 9-го місяця.

У момент запліднення виникає зигота, яка має властивості обох статевих клітин. У подальшому протягом першого тижня, зигота ділиться, внаслідок чого утворюється багато клітин – бластомерів, які формують багатоклітинну бластулу. З неї утворюється міхурець – бластоциста, яка складається з внутрішньої групи клітин – ембріобласта та із периферичної групи клітин – трофобласта. Між ембріобластом і трофобластом є порожнина, яка заповнена позазародковою мезенхімою. При цьому зародок починає укорінюватися в слизову оболонку матки (імплантація). Клітини трофобласта дають вирости – ворсинки, які перетворюються у ворсинчасту оболонку – хоріон. З хоріона та слизової оболонки матки, що прилягає до нього, розвивається плацента (дитяче місце). З ембріобласта формується ембріон.

На 2-му тижні життя зародка клітини ембріобласта розділяються на два шари, з яких формуються два пухирці: ектобластичний, або амніотичний (із зовнішнього шару клітин), та ентобластичний, або жовтковий (із внутрішнього шару клітин).

3-й тиждень життя зародка – це період гаструляції (процес утворення тришарового зародка), при якому утворюється мезодерма (середній зародковий листок), ектодерма (зовнішній зародковий листок), ентодерма (внутрішній зарод­ковий листок) та хорда (спинна струна). Остання є похідним мезодерми, тягнеться від головного до хвостового кінця зародка і знаходиться між зовнішнім та внутрішнім його листками.

У кінці 3-го тижня зародок вже має осьовий комплекс зачатків (нервову трубку, хорду, мезодерму, а справа і зліва від них – ентодерму та ектодерму), а також позаембріональні органи (хоріон, амніон, алантоїс, жовтковий мішок). Алантоїс – це пальцеподібної форми випинання між ентодермою і позазародковою мезенхімою. По ходу алантоїса від зародка до ворсинок хоріона проростають кровоносні пупкові судини, оточені пупковим канатиком.

На 4-му тижні життя зародка починається формування зачатків органів. Ентодермальний листок зародка утворює трубку – первинну кишку, замкнену в передньому і задньому відділах. Поза зародком залишається жовтковий мішок, з’єднанийий з первинною кишкою. Первинна кишка спереду закрита ротогорловою мембраною, яка відділяє просвіт кишки від ектодермальної ротової бухти. Ззаду первинна кишка закрита клоакальною мембраною, яка відділяє просвіт кишки від ектодермальної клоакальної бухти (клоаки).

В мезодермі розрізняють вентральну (несегментовану), дорсальну (сегменто­вану) і проміжну мезодермальні ніжки. З вентральної мезодерми розвиваються епітелій серозних оболонок та мезенхіма. З мезенхіми розвиваються стінки органів травної та дихальної систем. Дорсальна мезодерма розташована справа і зліва від хорди і поділена на такі соміти: склеротом (з нього розвиваються кістки осьового скелета), міотом (з нього розвиваються скелетні м’язи) та дерматом (з нього розвивається основа шкіри – дерма). З проміжної мезодерми розвиваються сечові та статеві органи.

На 8-му тижні закінчується закладка органів і з 9-го тижня (початок 3-го місяця) зародок набуває вигляду людини і називається плодом. Плідний період триває аж до моменту народження дитини. Він характеризується формуванням органів (органогенез).

Постнатальний період триває від народження до смерті індивідуума і поділяється на періоди:

– новонародженості (1–10 днів);

– грудний (10 днів – 1 рік);

– раннє дитинство (1–3 роки);

– перше дитинство (4–7 років);

– друге дитинство (8–12 років);

– підростковий (пубертатний) (13–16 років);

– юнацький (17–21 рік);

– зрілий – I період (22–35 років), II період (36–60 років);

– літній (61–74 роки);

– старечий (75–90 років);

– довголіття (90 років і більше).

КІСТКИ (ossa)

СИСТЕМА СКЕЛЕТА (systema skeletale)

ОСТЕОЛОГІЯ (osteologia)

Кістки утворюють скелет (sceleton), який поділяється на: осьовий скелет (sceleton axiale),  кістки тулуба (ossa trunci) та кістки черепа (ossa cranii) та додатковий скелет (sceleton appendiculare), кістки кінцівок (ossa membrorum).

Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:

– опори; є депо макро- і мікроелементів;

– пересування; обміну речовин;

– захисту; кровотворноїї.

Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).

Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.

На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або подібні, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).

Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.

На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.

Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.

При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.

Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.

Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.

З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, міцність. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.

Кістки поділяються на такі групи:

– довга кістка (os longum), має трубчасту будову;

– коротка кістка (os breve), має губчасту будову;

– плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;

– повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;

– атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;

– сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.

Більшість кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку: перетинчасту, хрящову, кісткову.

Якщо кістки у своєму розвитку не проходять хрящової стадії, вони називається первинними кістками (кістки склепіння черепа, кістки лиця тощо) із утворенням точок окостеніння, а якщо кістки розвиваються на місці хряща, вони називаються вторинними кістками (кістки тулуба, кінцівок, основи черепа тощо).

Кістки тулуба (ossa trunci)

 

До кісток тулуба належать:

– хребці (vertebrae);

– груднина (sternum);

– ребра (costae).

 

Хребці (vertebrae)

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:

– 7 шийних хребців;

– 12 грудних хребців;

– 5 крижових хребців;

– 5 поперекових хребців;

– 3-5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Функція хребців:

  1. Опорна і амортизаційна.

  2. Захисна.

  3. Рухова.

  4. Метаболічна.

  5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з:

– тіла хребця (corpus vertebrae);

– дуги хребця (arcus vertebrae). Вони оточують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

– непарний остистий відросток (processus spinosus);

– парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);

– парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);

– парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.

Шийні хребці [C I – C VII] – vertebrae cervicales [C I – C VII].

Шийні хребці мають такі особливості:

  1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria).

  2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця).

  3. Поперечні відростки (processus transversi) мають:

– передні горбки (tubercula anteriora);

– задні горбки (tubercula posteriora), які розташовані відповідно на ребровому відростку – processus costalis (передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку – processus transversus (задньому відростку – processus posterior);

– борозну спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis).

  1. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать майже у горизонтальній площині.

  2. Тіло хребця (corpus vertebrae) вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.

Особливості атланта [C I], першого шийного хребця (atlas [C I]):

  1. Відсутнє тіло хребця (corpus vertebrae).

  2. Замість тіла хребця (corpus vertebrae) є дві бічні маси атланта (massae laterales atlantis)

  3. Бічні маси атланта (massae laterales atlantis) з’єднані передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis) і задньою дугою атланта (arcus posterior atlantis).

  4. На передній дузі атланта (arcus anterior atlantis) є передній горбок (tuberculum anterius), а на задній дузі атланта (arcus posterior atlantis) – задній горбок (tuberculum posterius).

  5. На бічних масах є відповідні верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) і нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores).

  6. На задній поверхні (facies posterior) передньої дуги атланта (arcus anterior atlantis) є ямка зуба (fovea dentis) для з’єднання із зубом осьового хребця (axis).

Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]), має на тілі зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis).

На зубі розташовані передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior).

На хребці вже є нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior) та остистий відросток (processus spinosus).

III-VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок (tuberculum anterius) на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію (arteria carotis communis) для зупинки кровотечі з її гілок.

VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток (processus spinosus). Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців (vertebrae).

Особливості грудних хребців [T I – T XII] (vertebrae thoracicae [T I – T XII])

  1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales superiores) та нижні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales inferiores) для з’єднання з головками ребер (capita costarum).

  2. На поперечних відростках (processus transversi) знаходяться реброві ямки поперечних відростків (foveae costales processuum transversorum) для з’єднання з горбками ребер (tubercula costarum), окрім T XI – T XII.

  3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.

  4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processus articulares inferiores) лежать у лобовій площині.

Перший грудний хребець (vertebra thoracica I): на бічній поверхні тіла хребця (corpus vertebrae) має повну верхню реброву ямку (fovea costalis superior) і нижню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis inferior).

Х грудний хребець (vertebra thoracica X): на тілі (corpus vertebrae) має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis superior).

ХІ-ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ-ХІI): на тілі хребців (corpus vertebrae) є повна реброва ямка (fovea costalis), а на їх поперечних відростках (processus transversus) реброві ямки (foveae costales) відсутні.

Верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – у стріловій площині.

 

Особливості поперекових хребців [L I – L V] (vertebrae lumbales [L I – L V])

  1. Мають соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковий відросток (processus accessorius).

  2. Масивне тіло (corpus).

  3. Заокруглений короткий остистий відросток (processus spinosus).

  4. Довгі поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер (costae) і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales).

  5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать у стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину, а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) – назовні.

Крижова кістка [крижові хребці I – V] –

os sacrum [vertebrae sacrales I – V]

Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями (vertebrae sacrales), які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки (basis ossis sacri), а внизу – верхівка крижової кістки (apex ossis sacri). На кістці є тазова поверхня (facies pelvica), або передня поверхня (facies anterior), та спинна поверхня (facies dorsalis), або задня поверхня (facies posterior).

На тазовій поверхні (facies pelvica) є чотири поперечні лінії (lineae transversae), які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців (corpora vertebrarum). Є чотири пари передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora) і чотири пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora).

На спинній поверхні (facies dorsalis) внаслідок зрощення відростків (processus) утворилося п’ять гребенів (cristae):

– серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) – непарний;

– присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis) – парні;

– бічний крижовий гребінь (crista sacralis lateralis) – парні.

Всередині кістки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). Останній обмежений двома крижовими рогами (cornua sacralia).

На бічних частинах (partes laterales) крижової кістки (os sacrum) знаходяться вушкоподібні поверхні (facies auriculares) для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток (ossa iliae). Позаду вушкоподібної поверхні (facies auricularis) добре помітна горбистість крижової кістки (tuberositas ossis sacri).

Тіло V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis V) з тілом I крижового хребця (corpus vertebrae sacralis I) утворюють кут (angulus), спрямований уперед, – мис (promontorium).

 

Куприкова кістка; куприк

(os coccygis; coccyx)

[Куприкові хребці I – IV;

vertebrae coccygeae I – IV]

Куприкова кістка утворена 3-5 куприковими хребцями (vertebrae coccygeae), які зрослися, має тіло куприкової кістки (corpus ossis coccygis) і спрямовані угору куприкові роги (cornua coccygea).

Усі хребці утворюють хребтовий стовп (columna vertebralis). Він має:

– первинну кривину (curvatura primaria). Первинні скривлення хребта є наслідком черевного згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій ділянках. До них належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) – це вигини, які обернені назад:

– вторинну кривину (curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є дорсально увігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні. До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які повернуті вперед.

При неправильній поставі може розвинутись сколіоз (scoliosis) – бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).

Груднина (sternum)

Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини (corpus sterni) і мечоподібного відростка (processus xiphoideus).

Між тілом груднини (corpus sterni) і ручкою груднини (manubrium sterni) утворюється кут груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою (cutis).

На ручці груднини (manubrium sterni) зверху розташована яремна вирізка (incisura jugularis), а по боках – ключичні вирізки (incisurae clavicularеs).

На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки (incisurae costales) для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер (costae).

 

Ребра (costaе)

Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).

Верхні сім ребер (costae) – справжні ребра (costae verae), тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною (sternum).

VIII-ХII ребра (costae) з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами (costae spuriae).

VIII-Х ребра (costae) сполучаються з хрящовим ребром вищого ребра.

XI-XII ребра мають короткий ребровий хрящ (cartilago costalis), який закінчується у м’язах черевної стінки, їх ще називають коливними ребрами (costae fluctuantes).

Кісткова частина ребра (реброва кістка – os costale) має передній кінець- груднинний кінець (extremitas sternalis) і задній кінець – хребтовий кінець (extremitas vertebralis).

На хребтовому кінці (extremitas vertebralis) розрізняють голівку ребра (caput costae), на якій міститься суглобова поверхня голівки ребра (facies articularis capitis costae).

Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частини гребенем голівки ребра (crista capitis costae). I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.

За головкою ребра (caput costae) розташована шийка ребра (collum costae), перед якою знаходиться горбок ребра (tuberculum costae).

На горбку ребра (tuberculum costae) є суглобова поверхня горбка ребра (facies articularis tuberculi costae) для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi).

Хребтовий кінець ребра (extremitas vertebralis costae), переходячи в тіло ребра (corpus costae), утворює кут ребра (angulus costae).

Тіло ребра (corpus costae) має внутрішню і зовнішню поверхні (facies interna et externa), верхній і нижній краї (margo superior et margo inferior).

На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра (sulcus costae), де проходять судини і нерви.

Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра (angulus costae) сходиться з горбком ребра (tuberculum costae).

На верхній поверхні першого ребра (costa prima) міститься горбок переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris), попереду якого проходить борозна підключичної вени (sulcus venae subclaviae), а позаду – борозна підключичної артерії (sulcus arteriae subclaviae).

На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) розташована горбистість переднього зубчастого м’яза (tuberositas musculi serrati anterioris).

КІСТКИ ЧЕРЕПА (ossa cranii)

череп (cranium)

скелет голови (caput skeletale)

 

Скелет голови поділяється на такі кістки:

– мозкового черепа (neurocranium);

– лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

Кістки мозкового черепа

(ossa neurocranii; ossa cranii cerebralis)

Вони утворюють:

– основу черепа (basis cranii);

– склепіння черепа (calvaria).

Основа черепа (basis cranii) поділяється на:

– внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

– зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

Основа черепа утворена:

– лобовою кісткою (os frontale);

– решітчастою кісткою (os ethmoidale);

– клиноподібною кісткою (os sphenoidale);

– скроневою кісткою (os temporale);

– потиличною кісткою (os occipitale).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna) знаходяться:

– передня черепна ямка (fossa cranii anterior);

– середня черепна ямка (fossa cranii media);

– задня черепна ямка (fossa cranii posterior).

Склепіння черепа (calvaria) утворене:

– потиличною лускою (squama occipitalis);

– лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);

– лобовою лускою (squama frontalis);

– тім’яною кісткою (os parietale).

 

Потилична кістка (os occipitale)

Потилична кістка складається із:

– потиличної луски (squama occipitalis);

– парної бічної частини (pars lateralis);

– основної частини (pars basilaris).

Потилична луска (squama occipitalis) на зовнішній поверхні (facies externа) має зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa), від якого донизу відходить зовнішній потиличний гребінь (crista occipitalis externa).

Вправо і вліво від потиличного виступу проходять верхня каркова лінія (linea nuchalis superior), а трохи нижче – нижня каркова лінія (linea nuchalis inferior), може бути найвища каркова лінія (linea nuchalis suprema).

На внутрішній поверхні потиличної луски (facies interna squamae occipitalis), або мозковій поверхні (facies cerebralis), розташоване хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis), в центрі якого є внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna).

Від внутрішнього потиличного виступу (protuberantia occipitalis interna):

– униз ідуть внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna) та борозна потиличної пазухи (sulcus sinus occipitalis);

– угору іде борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris);

– вправо і вліво іде борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi).

Борозни хрестоподібного підвищення (eminentia cruciformis) поділяють внутрішню поверхню потиличної луски (facies interna squamae occipitalis) на чотири ямки:

– дві верхні мозкові ямки (fossae cerebrales), до яких прилягають потиличні частки півкуль великого мозку (lobi occipitales hemispheriorum cerebri);

– дві нижні мозочкові ямки (fossae cerebellares), до яких прилягають півкулі мозочка (hemispheria cerebelli).

На зовнішній поверхні бічних частин (facies externa partium lateralium ossis occipitalis) знаходяться потиличні виростки (condyli occipitales), позаду від яких розташовані виросткова ямка (fossa condylaris) та виростковий канал (canalis condylaris).

Біля основи потиличних виростків (basis condylorum occipitalium) проходить канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

На зовнішньому краї бічної частини потиличної кістки (margo externus partis lateralis ossis occipitalis) є яремна вирізка (incisura jugularis), яка обмежена ззаду яремним відростком (processus jugularis).

На внутрішній поверхні бічної частини потиличної кістки (facies interna partis lateralis ossis occipitalis) розташовані:

– борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

– яремні горбки (tubercula jugularia);

– яремні відростки (processus jugulares).

На основній частині потиличної кістки (pars basilaris) ззовні розташований глотковий горбок (tuberculum pharyngeum), а внутрішня поверхня (мозкова поверхня) утворює схил (clivus), з боків від якого розташовані борозни нижньої кам’янистої пазухи (sulci sinus petrosi inferioris).

Основна частина і бічні частини потиличної кістки (pars basilaris et partes laterales ossis occipitalis) обмежують великий отвір (foramen magnum).

 

Тім’яна кістка (os parietale)

Це парна плоска кістка (os planum), яка має:

– лобовий кут (angulus frontalis);

– потиличний кут (angulus occipitalis);

– соскоподібний кут (angulus mastoideus);

– клиноподібний кут (angulus sphenoidalis);

– потиличний край (margo occipitalis);

– лусковий край (margo squamosus);

– стріловий край (margo sagittalis);

– лобовий край (margo frontalis).

На зовнішній поверхні тім’яної кістки (facies externa ossis parietalis) розташовані:

– тім’яний горб; тім’яне підвищення (tuber parietale; eminentia parietalis);

– верхня скронева лінія (linea temporalis superior);

– нижня скронева лінія (linea temporalis inferior);

– тім’яний отвір (foramen parietale), який розташований біля стрілового краю (margo sagittalis) ближче до потиличного кута (angulus occipitalis).

На внутрішній поверхні тім’яної кістки (facies interna ossis parietalis) є:

– борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris), уздовж якої розташовані зернисті ямочки (foveolae granulares) і знаходяться артеріальні борозни (sulci arteriosi);

– борозна середньої оболонної артерії (sulcus arteriae meningeae mediae).

На внутрішній поверхні соскоподібного кута (facies interna anguli mastoidei) проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Лобова кістка (os frontale)

Лобова кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і складається з трьох частин:

– лобової луски (squama frontalis);

– парної очноямкової частини (pars orbitalis);

– носової частини (pars nasalis).

На зовнішній поверхні лобової луски (facies externa squamae frontalis) добре помітні лобові горби; лобові підвищення (tubera frontalia; eminentiae frontales), нижче проходять надбрівні дуги (arcus superciliares), між якими розташоване надперенісся (glabella).

На внутрішній поверхні лобової луски (facies interna squamae frontalis) посередині проходить лобовий гребінь (crista frontalis), який закінчується знизу сліпим отвором (foramen caecum).

Догори лобовий гребінь (crista frontalis) продовжується в борозну верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris).

На скроневій поверхні лобової луски (facies temporalis squamae frontalis) розташований:

– тім’яний край (margo parietalis);

– скронева лінія (linea temporalis);

– виличний відросток (processus zygomaticus).

Очноямкова частина лобової кістки (pars orbitalis ossis frontalis) своєю очноямковою поверхнею (facies orbitalis) утворює верхню стінку очної ямки (paries superior orbitae).

Із бічної сторони очноямкової поверхні розташована ямка сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis).

Із присереднього боку очноямкової поверхні розташовані;

– блокова ость (spina trochlearis);

– блокова ямка (fovea trochlearis).

Очноямкова частина лобової кістки (pars orbitalis ossis frontalis) відокремлюється від лобової луски (squama frontalis) надочноямковим краєм (margo supraorbitalis), на якому розташована надочноямкова вирізка (incisura supraorbitalis), іноді надочноямковий отвір (foramen supraorbitale), ще медіальніше від цього утвору міститься лобова вирізка (incisura frontalis), іноді лобовий отвір (foramen frontale).

Очноямкові частини лобової кістки (partes orbitales ossis frontalis) відокремлені решітчастою вирізкою (incisura ethmoidalis).

Носова частина лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) оточує решітчасту вирізку (incisura ethmoidalis), в передній частині якої розташований парний отвір лобової пазухи (apertura sinus frontalis), по одному з кожного боку носової ості (spina nasalis).

Спереду носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) виступає носова ость (spina nasalis), яка бере участь в утворенні кісткової носової перегородки (septum nasi osseum).

Лобова кістка (os frontale) належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), тому що вона має порожнину – лобову пазуху (sinus frontalis), яка заповнена повітрям.

Вона проектується на передню поверхню лобової кістки (facies anterior ossis frontalis) в ділянці надперенісся (glabella) і прилягає до верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae).

Лобова пазуха (sinus frontalis) сполучається з носовою порожниною (cavitas nasi) за допомогою отворів лобової пазухи (aperturae sinus frontalis) і відкривається у середній носовий хід (meatus nasi medius).

Права лобова пазуха (sinus frontalis dexter) та ліва лобова пазуха (sinus frontalis sinister) розділяються перегородкою лобових пазух (septum sinuum frontalium).

 

Клиноподібна кістка (os sphenoidale)

Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і має:

– тіло (corpus);

– великі крила (alae majores);

– малі крила (alae minores);

– крилоподібні відростки (processus pterygoidei).

На верхній поверхні тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташоване турецьке сідло (sella turcica), яке ззаду оточене спинкою сідла (dorsum sellae), що має:

– зверху – парний задній нахилений відросток (processus clinoideus posterior);

– спереду – горбок сідла (tuberculum sellae).

Дно турецького сідла займає гіпофізна ямка (fossa hypophysialis).

Перед горбком сідла (tuberculum sellae) проходить передперехресна борозна (sulcus prechiasmaticus), яка переходить у зорові канали (canales optici).

Попереду передперехресної борозни (sulcus prechiasmaticus) розташований клиноподібний випин (jugum sphenoidale).

З обох боків від турецького сідла (sella turcica) розташована парна сонна борозна (sulcus caroticus), яка оточена збоку клиноподібним язичком (lingula sphenoidalis).

На передній поверхні тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташований клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis), який:

– спереду з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

– донизу переходить у клиноподібний дзьоб (rostrum sphenoidale).

У середині тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташована клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis), яка розділена перегородкою клиноподібних пазух (septum sinuum sphenoidalium) і яка через отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis) відкривається у верхній носовий хід (meatus nasi superior).

Отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis) оточений клиноподібною раковиною (concha sphenoidalis).

В основі великих крил (alae majores) спереду назад містяться:

– круглий отвір (foramen rotundum);

– овальний отвір (foramen ovale);

– остистий отвір (foramen spinosum).

Велике крило (ala major) має такі поверхні:

– мозкову поверхню (facies cerebralis);

– скроневу поверхню (facies temporalis);

– підскроневу поверхню (facies infratemporalis);

– верхньощелепну поверхню (facies maxillaris);

– очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Велике крило (ala major) має такі краї:

– виличний край (margo zygomaticus);

– лобовий край (margo frontalis);

– тім’яний край (margo parietalis);

– лусковий край (margo squamosus).

На скроневій поверхні великого крила (facies temporalis alae majoris) добре помітний підскроневий гребінь (crista infratemporalis).

Збоку від основи крилоподібного відростка (processus pterygoideus) на великому крилі (ala major) розташована борозна слухової труби (sulcus tubae auditivae; sulcus tubae auditoriae).

Велике крило (ala major) закінчується внизу остю клиноподібної кістки (spina ossis sphenoidalis).

Малі крила (alae minores) закінчуються ззаду передніми нахиленими відростками (processus clinoidei anteriores), в основі яких знаходяться зорові канали (canales optici).

Між малими крилами (alae minores) і великими крилами (alae majores) утворюється верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

Крилоподібні відростки (processus pterygoidei) складаються з:

– присередньої пластинки (lamina medialis);

– бічної пластинки (lamina lateralis), між якими в нижній частині проходить крилоподібна вирізка (incisura pterygoidea), яка у верхній частині переходить в крилоподібну ямку (fossa pterygoidea).

Присередня пластинка (lamina medialis) знизу переходить в крилоподібний гачок (hamulus pterygoideus), згин якого формує борозну крилоподібного гачка (sulcus hamuli pterygoidei).

В основі крилоподібних відростків (processus pterygoidei) проходить крилоподібний канал (canalis pterygoideus) та розташована човноподібна ямка (fossa scaphoidea).

З внутрішнього боку основи присередньої пластинки крилоподібного відростка (lamina medialis processus pterygoidei) розташований піхвовий відросток (processus vaginalis).

Скронева кістка (os temporale)

Скронева кістка має три частини:

– лускову частину (pars squamosa);

– кам’янисту частину (pars petrosa);

– барабанну частину (pars tympanica).

Лускова частина скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis) має:

– тім’яний край (margo parietalis), на якому ззаду розташована тім’яна вирізка (incisura parietalis);

– клиноподібний край (margo sphenoidalis);

– скроневу поверхню (facies temporalis);

– мозкову поверхню (facies cerebralis).

На скроневій поверхні лускової частини скроневої кістки (facies temporalis partis squamosae ossis temporalis) розташований виличний відросток (processus zygomaticus), в основі якого міститься нижньощелепна ямка (fossa mandibularis) із суглобовою поверхнею (facies articularis) для з’єднання з голівкою нижньої щелепи (caput mandibulae).

Дозаду виличний відросток (processus zygomaticus) продовжується у надсоскоподібний гребінь (crista supra-mastoidea).

Спереду нижньощелепну ямку (fossa mandibularis) оточує суглобовий горбок (tuberculum articulare).

Спереду від зовнішнього слухового отвору (meatus acusticus externus) під нижньощелепною ямкою (fossa mandibularis) розташована барабанно-лускова щілина (fissura tympanosquamosa), в яку виступає вузька кісткова пластинка (lamina ossea) покриття барабанної порожнини (tegmen tympani).

Унаслідок цього барабанно-лускова щілина (fissura tympanosquamosa) розділяється на дві:

– кам’янисто-лускову щілину (fissura petrosquamosa), яка розміщена ближче до нижньощелепної ямки (fossa mandibularis);

– кам’янисто-барабанну щілину (fissura petrotympanica), яка розташованa ближче до кам’янистої частини (pars petrosa).

Частина нижньощелепної ямки (fossa mandibularis), що розташована попереду вищеназваних щілин (fissurae), називається суглобовою поверхнею (facies articularis), яка вкрита суглобовим хрящем (cartilago articularis), вона бере участь в утворенні скронево-нижньощелепного суглоба (articulatio temporomandibularis).

На зовнішній поверхні лускової частини скроневої кістки (facies externa partis squamosae ossis temporalis) вище від виличного відростка (processus zygomaticus) вертикально спрямована борозна середньої скроневої артерії (sulcus arteriae temporalis mediae).

Дещо вище від зовнішнього слухового отвору (meatus acusticus externus) на лусковій частині (pars squamosa) знаходяться:

– надходова ямочка (fovea suprameatica; foveola suprameatalis);

– надходова ость (spina suprameatica; spina suprameatalis).

Мозкова поверхня лускової частини (facies cerebralis partis squamosae) відокремлюється від кам’янистої частини (pars petrosa) кам’янисто-лусковою щілиною (fissura petrosquamosa) і на ній знаходяться:

– втиснення звивин; пальцеподібні втиснення; мозкові випини (impressiones gyrorum; impressiones digitatae; juga cerebralia);

– артеріальні борозни (sulci arteriosi).

Барабанна частина скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis) оточує зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus), який веде у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Попереду зовнішнього слухового отвору (porus acusticus externus) розташована велика барабанна ость (spina tympanica major), позаду – мала барабанна ость (spina tympanica minor), а зверху між ними розташована барабанна вирізка (incisura tympanica).

Барабанна частина (pars tympanica) відокремлюється від кам’янистої частини кам’янисто-барабанною щілиною (fissura petrotympanica).

Кам’яниста частина скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) має вигляд та назву піраміди (pyramis).

Верхівка кам’янистої частини (apex partis petrosae) спрямована вперед, униз і присередньо, а основа кам’янистої частини (basis partis petrosae) – в протилежний бік.

Кам’яниста частина (pars petrosa) має:

– передню поверхню кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae);

– задню поверхню кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae);

– нижню поверхню кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae);

– передній край кам’янистої частини (margo anterior partis petrosae);

– верхній край кам’янистої частини (margo superior partis petrosae);

– задній край кам’янистої частини (margo posterior partis petrosae).

В основі кам’янистої частини (pars petrosa) між лабіринтом (labyrinthus) та зовнішнім слуховим ходом (meatus acusticus externus) розташованa барабанна порожнина (cavitas tympani), яка заповнена повітрям, вистелена слизовою оболонкою (tunica mucosa) і містить слухові кісточки (ossicula auditus).

На передній поверхні кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae) розташовані такі анатомічні утвори:

– трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

– розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і борозна великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

– розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris) і борозна малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

– дугове підвищення (eminentia arcuata);

– покриття барабанної порожнини (tegmen tympani).

Задня поверхня кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae) відокремлена від передньої поверхні кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae) верхнім краєм кам’янистої частини, на якому розміщується борозна верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris).

На цій поверхні знаходяться такі анатомічні утвори:

– внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), який веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus);

– піддугова ямка (fossa subarcuata);

– каналець присінка (canaliculus vestibuli);

– отвір канальця присінка (apertura canaliculi vestibuli).

Нижня поверхня кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae) відмежована від задньої поверхні кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae) заднім краєм, на якому є борозна нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris). На цій поверхні містяться такі структури:

– шилососкоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

– шилоподібний відросток (processus styloideus), основу якого охоплює піхва шилоподібного відростка (vagina processus styloidei);

– яремна ямка (fossa jugularis);

– яремна вирізка (incisura jugularis);

– внутрішньояремний відросток (processus intrajugula-ris);

– каналець завитка (canaliculus cochleae);

– зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);

– отвір канальця завитка (apertura canaliculi cochleae);

– кам’яниста ямочка (fossula petrosa);

– соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus);

– барабанний каналець (canaliculus tympanicus).

На верхівці кам’янистої частини (apex partis petrosae) розташований внутрішній отвір сонного каналу (apertura interna canalis carotici), а на межі з лусковою частиною (pars squamosa) – м’язово-трубний канал (canalis musculotubarius).

До кам’янистої частини (pars petrosa) належить соскоподібний відросток (processus mastoideus), присередньо він оточений соскоподібною вирізкою (incisura mastoidea), ззаду від якої розташованa борозна потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis).

На мозковій поверхні соскоподібного відростка (facies cerebralis processus mastoidei) проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Усередині соскоподібний відросток (processus mastoideus) складається із соскоподібних комірок (cellulae mastoideae), які відкриваються у печеру (antrum), а остання – в барабанну порожнину (cavitas tympani).

Позаду соскоподібного відростка (processus mastoideus) є непостійний соскоподібний отвір (foramen mastoideum).

Соскоподібний відросток (processus mastoideus) відмежовується від барабанної частини (pars tympanica) барабанно-соскоподібною щілиною (fissura tympanomastoi-dea).

Канали скроневої кістки

(canales ossis temporalis)

1 Сонний канал (canalis caroticus):

– починається зовнішнім отвором сонного каналу (apertura externa canalis carotici) на нижній поверхні кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae);

– закінчується внутрішнім отвором сонного каналу (apertura interna canalis carotici) на верхівці кам’янистої частини (apex partis petrosae).

2 Сонно-барабанні канальці (canaliculi carotici tympanici) – парні:

– починаються на присередній стінці (paries medialis) сонного каналу біля його зовнішнього отвору (apertura externa canalis carotici);

– закінчуються в барабанній порожнині (cavitas tympanica).

3 Канал лицевого нерва (canalis nervi facialis):

– починається на дні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus), іде горизонтально ззаду наперед перпендикулярно до oсі кам’янистої частини (pars petrosa), утворює колінце каналу лицевого нерва (geniculum canalis nervi facialis), повертає в бік і назад, проходячи паралельно до осі кам’янистої частини, а потім повертає донизу;

– закінчується шилососкоподібним отвором (foramen stylomastoideum).

4 Каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani):

– починається в каналі лицевого нерва (canalis nervi facialis) в ділянці шило-соскоподібного отвору (foramen stylomastoideum), проходить через барабанну порожнину (cavitas tympanica);

– закінчується в кам’янисто-барабанній щілині (fissura petrotympanica).

5 Барабанний каналець (canaliculus tympanicus):

– починається на дні кам’янистої ямочки (fossula petrosa), проходить через барабанну порожнину (cavitas tympanica);

– закінчується розтвором каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris).

6 Соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus):

– починається на дні яремної ямки (fossa jugularis);

– закінчується в барабанно-соскоподібній щілині (fissura tympanomastoidea).

7 М’язово-трубний канал (canalis musculotubarius) перегородкою м’язово-трубного каналу (septum canalis musculotubarii) поділений на (верхній) півканал м’яза-натягувача барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) і (нижній) півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae; semicanalis tubae auditoriae). Він:

– починається на межі між лусковою частиною (pars squamosa) та переднім краєм кам’янистої частини (margo anterior partis petrosae);

– закінчується у барабанній порожнині (cavitas tympanica).

Решітчаста кістка (os ethmoidale)

Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа (neurocranium), бере участь у формуванні лицевого черепа (viscerocranium) і належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica). Вона складається з:

– перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis);

– дірчастої пластинки (lamina cribrosa), раніше її називали горизонтальною пластинкою (lamina horizontalis);

– решітчастого лабіринта (labyrinthus ethmoidalis).

Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) дірчастою пластинкою поділяється на дві частини: верхня в порожнині черепа утворює півнячий гребінь (crista galli), а нижня спускається в носову порожнину (cavitas nasi) і бере участь в утворенні носової перегородки (septum nasi). Крила півнячого гребеня (alae cristae galli) оточують сліпий отвір (foramen caecum).

Дірчаста пластинка (lamina cribrosa) містить 15-20 дірчастих отворів (foramina cribrosa). З боків до неї прикріплюється решітчастий лабіринт решітчастої кістки (labyrinthus ethmoidalis ossis ethmoidalis). Бічна поверхня лабіринтів гладка і називається очноямковими пластинками (laminae orbitales).

Решітчастий лабіринт (labyrinthus ethmoidalis) складається з:

– передніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales anteriores);

– середніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales mediae);

– задніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales posteriores).

До решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) прикріплюються:

– верхня носова раковина (concha nasalis superior);

– середня носова раковина (concha nasalis media), між якими проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior). Інколи буває найвища носова раковина (concha nasalis suprema).

Найбільша комірка решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) має назву решітчастий пухир (bulla ethmoidalis).

Від решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) латерально від середньої носової раковини (concha nasalis media) простягається гачкуватий відросток (processus uncinatus). Поміж гачкуватим відростком та решітчастим пухирем знаходиться решітчаста лійка (infundibulum ethmoidale), яка переходить у півмісяцеву щілину (hiatus semilunaris).

Завдяки решітчастій лійці (infundibulum ethmoidale) та півмісяцевій щілині (hiatus semilunaris) порожнини решітчастої кістки (os ethmoidale) сполучаються з лобовою пазухою (sinus frontalis) та середнім носовим ходом (meatus nasi medius).

 

КІСТКИ ЛИЦЕВОГО ЧЕРЕПА

(ossa viscerocranii або ossa cranii facialis)

До кісток лицевого черепа належать:

– верхня щелепа (maxilla);

– вилична кістка (os zygomaticum);

– носова кістка (os nasale);

– піднебінна кістка (os palatinum);

– сльозова кістка (os lacrimale);

– леміш (vomer);

– більша частина решітчастої кістки (os ethmoidale);

– нижня щелепа (mandibula);

– нижня носова раковина (concha nasalis inferior);

– під’язикова кістка (os hyoideum).

Верхня щелепа (maxilla)

Це парна кістка, належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), має тіло верхньої щелепи (corpus maxillae) і чотири відростки.

Лобовий відросток (processus frontalis) досягає носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis), на його присередній поверхні (facies medialis) розташований:

– решітчастий гребінь (crista ethmoidalis), до якого прикріплюється середня носова раковина (concha nasalis media);

– передній сльозовий гребінь (crista lacrimalis anterior);

– сльозова вирізка (incisura lacrimalis).

Виличний відросток (processus zygomaticus) з’єднується із виличною кісткою (os zygomaticum).

Комірковий відросток (processus alveolaris) має коміркову дугу (arcus alveolaris), у якій розміщені зубні комірки (alveoli dentales) для коренів зубів (radices dentium).

Зубні комірки (alveoli dentales) відокремлені одна від одної міжкомірковими перегородками (septa interalveolaria).

Задні (три) зубні комірки мають міжкореневі перегородки (septa interradicularia).

На зовнішній поверхні коміркового відростка (processus alveolaris) помітні коміркові випини (juga alveolaria).

Піднебінний відросток (processus palatinus) – це горизонтальна пластинка, яка бере участь в утворенні більшої частини твердого піднебіння (palatum durum).

Піднебінні відростки (processus palatini) обох верхніх щелеп (maxillae), зростаючись по серединній лінії (linea mediana), утворюють серединне піднебінне шво (sutura palatina mediana).

Передній кінець цього шва містить різцевий отвір (foramen incisivum), який переходить у різцевий канал (canalis incisivus).

Іноді у цій ділянці є окрема різцева кістка або передверхньощелепна кістка (os incisivum; premaxilla).

На нижній поверхні піднебінних відростків (facies inferior processuum palatinorum) знаходяться піднебінні борозни (sulci palatini), між якими розміщені піднебінні ості (spinae palatinae).

На тілі верхньої щелепи розрізняють чотири поверхні:

– передню поверхню (facies anterior);

– очноямкову поверхню (facies orbitalis);

– підскроневу поверхню (facies infratemporalis);

– носову поверхню (facies nasalis).

Очноямкова поверхня (facies orbitalis) утворює нижню стінку очної ямки (paries inferior orbitae). На цій поверхні (facies orbitalis) розташована підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка продовжується у підочноямковий канал (canalis infraorbitalis) і відкривається на передній поверхні (facies anterior) підочноямковим отвором (foramen infraorbitale).

Передня поверхня (facies anterior) від очноямкової поверхні (facies orbitalis) відмежовується підочноямковим краєм (margo infraorbitalis), під яким розташований підочноямковий отвір (foramen infraorbitale), який частіше розміщений на рівні 5-го зуба. Під цим отвором (foramen infraorbitale) розташована іклова ямка (fossa canina).

На присередньому краї передньої поверхні (margo medialis faciei anterioris) розташована носова вирізка (incisura nasalis), яка переходить у передню носову ость (spina nasalis anterior).

Підскронева поверхня (facies infratemporalis) розташована позаду виличного відростка верхньої щелепи (processus zygomaticus maxillae).

На підскроневій поверхні (facies infratemporalis) розташований горб верхньої щелепи; підвищення верхньої щелепи (tuber maxillae; eminentia maxillae). На ньому (tuber maxillae) знаходяться коміркові отвори (foramina alveolaria), що ведуть у коміркові канали (canales alveolares).

На носовій поверхні (facies nasalis) розташований верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), що веде у верхньощелепну (гайморову) пазуху (sinus maxillaris), яка вистелена слизовою оболонкою (tunica mucosa) і заповнена повітрям. Остання відкривається у середній носовий хід (meatus nasi medius).

Позаду і нижче верхньощелепного розтвору (hiatus maxillaris) по носовій поверхні (facies nasalis) проходить велика піднебінна борозна (sulcus palatinus major).

Попереду верхньощелепного розтвору (hiatus maxillaris) на носовій поверхні (facies nasalis) розташована сльозова борозна (sulcus lacrimalis), яка разом з нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) утворює носо-сльозовий канал (canalis nasolacrimalis).

Перед сльозовою борозною (sulcus lacrimalis) розташований раковинний гребінь (crista conchalis), до якого прикріплюється нижня носова раковина (concha nasalis inferior).

 

Вилична кістка (os zygomaticum)

Вилична кістка є парною і має:

– лобовий відросток (processus frontalis);

– скроневий відросток (processus temporalis);

– бічну поверхню (facies lateralis);

– скроневу поверхню (facies temporalis);

– очноямкову поверхню (facies orbitalis).

На очноямковій поверхні (facies orbitalis) розташований вилично-очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale), що веде у канал (canalis), який всередині виличної кістки (os zygomaticum) розгалужується на два канали, які відкриваються:

– на бічній поверхні (facies lateralis) – вилично-лицевим отвором (foramen zygomaticofaciale);

– на скроневій поверхні (facies temporalis) – вилично-скроневим отвором (foramen zygomaticotemporale).

Носова кістка (os nasale)

Це парні кістки, які присередніми краями (margines mediales) з’єднуються між собою і утворюють кісткову частину спинки носа (pars ossea dorsi nasi).

Верхній край носової кістки (margo superior ossis nasalis) з’єднується з носовою частиною лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis).

Бічний край носової кістки (margo lateralis ossis nasalis) з’єднується з переднім краєм лобового відростка верхньої щелепи (margo anterior processus frontalis maxillae).

Нижній (вільний) край носової кістки (margo inferior ossis nasalis) разом із переднім краєм основи лобового відростка верхньої щелепи (margo anterior processus frontalis maxillae) оточує носові отвори (foramina nasalia) – грушоподібний отвір (apertura piriformis).

Передня поверхня носової кістки (facies anterior ossis nasalis) гладка.

Задня поверхня (facies posterior), яка повернута до носової порожнини (cavitas nasi), містить решітчасту борозну (sulcus ethmoidalis).

 

Піднебінна кістка (os palatinum)

Піднебінна кістка є парною кісткою і бере участь в утворенні стінок:

– носової порожнини (cavitas nasi);

– ротової порожнини (cavitas oris);

– очної ямки (orbita);

– крилопіднебінної ямки (fossa pterygopalatina).

Піднебінна кістка (os palatinum) має:

– горизонтальну пластинку (lamina horizontalis);

– перпендикулярну пластинку (lamina perpendicularis).

Горизонтальна пластинка (lamina horizontalis), з’єднуючись із однойменною пластинкою протилежної піднебінної кістки (os palatinum), бере участь в утворенні кісткового піднебіння (palatum osseum).

У місці з’єднання горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) з піднебінним відростком верхньої щелепи (processus palatinus maxillae) утворюється поперечне піднебінне шво (sutura palatina transversa).

На піднебінній поверхні; нижній поверхні (facies palatina; facies inferior) горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) позаду поперечного піднебінного шва (sutura palatina transversa) розташований піднебінний гребінь (crista palatina).

Носова поверхня; верхня поверхня горизонтальної пластинки (facies nasalis; facies superior laminae horizontalis) гладка, уздовж присереднього її краю (margo medialis), як і на піднебінному відростку верхньої щелепи (processus palatinus maxillae), виражений носовий гребінь (crista nasalis), який переходить в задню носову ость (spina nasalis posterior).

Перпендикулярна пластинка піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini) відходить від горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) угору під прямим кутом і входить до складу бічної стінки носової порожнини (paries lateralis cavitatis nasi) як носова поверхня перпендикулярної пластинки (facies nasalis laminae perpendicularis).

На носовій поверхні перпендикулярної пластинки (facies nasalis laminae perpendicularis) розташований:

– угорі – решітчастий гребінь (crista ethmoidalis);

– унизу – раковинний гребінь (crista conchalis), до яких прикріплюються середня носова раковина решітчастої кістки (concha nasalis media ossis ethmoidalis) та нижня носова раковина (concha nasalis inferior).

На верхньощелепній поверхні; бічній поверхні перпендикулярної пластинки (facies maxillaris; facies lateralis laminae perpendicularis) проходить велика піднебінна борозна (sulcus palatinus major), яка разом із однойменними борознами верхньої щелепи (maxilla) та крилоподібного відростка клиноподібної кістки (processus pterygoideus ossis sphenoidalis) утворює великий піднебінний канал (canalis palatinus major), що закінчується великим піднебінним отвором (foramen palatinum majus) на твердому піднебінні (palatum durum).

У піднебінній кістці (os palatinum) розрізняють три відростки:

– пірамідний відросток (processus pyramidalis);

– очноямковий відросток (processus orbitalis);

– клиноподібний відросток (processus sphenoidalis).

Пірамідний відросток піднебінної кістки (processus pyramidalis ossis palatini) відходить в задньому відділі з’єднання горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) з перпендикулярною пластинкою (lamina perpendicularis).

Цей відросток (processus pyramidalis) входить у крилоподібну вирізку (incisura pterygoidea) між бічною пластинкою (lamina lateralis) та присередньою пластинкою клиноподібної кістки (lamina medialis ossis sphenoidalis), доповнюючи крилоподібну ямку (fossa pterygoidea).

Через пірамідний відросток піднебінної кістки (processus pyramidalis ossis palatini) проходять малі піднебінні канали (canales palatini minores), які відкриваються малими піднебінними отворами (foramina palatina minora) на піднебінній поверхні пірамідного відростка (facies palatina processus pyramidalis).

Очноямковий відросток (processus orbitalis) бере участь в утворенні нижньої стінки очної ямки (paries inferior orbitae) та частково закриває комірки решітчастої кістки (cellulae ossis ethmoidalis).

Клиноподібний відросток (processus sphenoidalis) приєднується до нижньої поверхні тіла клиноподібної кістки (facies inferior corporis ossis sphenoidalis).

Очноямковий відросток (processus orbitalis) та клиноподібний відросток (processus sphenoidalis) оточують клинопіднебінну вирізку (incisura sphenopalatina), яка при з’єднанні з тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) утворює клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum).

Сльозова кістка (os lacrimale)

Це парна кістка, яка утворює передню частину присередньої стінки очної ямки (pars anterior pariеtis medialis orbitae).

Спереду та знизу сльозова кістка (os lacrimale) межує з лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae).

Ззаду межує з очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis).

Угорі з’єднується з присереднім краєм очноямкової частини лобової кістки (margo medialis partis orbitalis ossis frontalis).

Присередня поверхня сльозової кістки (facies medialis ossis lacrimalis) прикриває збоку передні решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales anteriores ossis ethmoidalis).

На бічній поверхні сльозової кістки (facies lateralis ossis lacrimalis) розташований задній сльозовий гребінь (crista lacrimalis posterior), який закінчується унизу сльозовим гачком (hamulus lacrimalis).

Попереду від заднього сльозового гребеня (crista lacrimalis posterior) розміщена сльозова борозна (sulcus lacrimalis), яка з такою ж борозною верхньої щелепи (sulcus lacrimalis maxillae) утворює ямку сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis).

Леміш (vomer)

Це непарна кістка, яка розташована у носовій порожнині (cavitas nasi) і разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis) утворює кісткову носову перегородку (septum nasi osseum).

На верхньозадньому краю лемеша (vomer) знаходяться два крила лемеша (alae vomeris).

Між крилами лемеша (alae vomeris) розташовується клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis) та клиноподібний дзьоб тіла клиноподібної кістки (rostrum sphenoidale corporis ossis sphenoidalis).

На поверхні лемеша (facies vomeris) розташована борозна лемеша (sulcus vomeris).

Задній край лемеша (margo posterior vomeris) називається хоанним гребенем лемеша (crista choanalis vomeris), він гладкий і розмежовує хоани; задні носові отвори (choanae; aperturae nasales posteriores).

Нижній край лемеша (margo inferior vomeris) зростається з носовим гребенем піднебінного відростка верхньої щелепи (crista nasalis processus palatini maxillae).

Передній край лемеша (margo anterior vomeris) називається клиноподібною частиною лемеша (pars sphenoidalis vomeris) і:

– у верхній частині з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

– а в нижній – з хрящовою частиною носової перегородки (pars cartilaginea septi nasi).

Нижня щелепа (mandibula)

Це непарна кістка, що має:

– тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae);

– дві гілки нижньої щелепи (rami mandibulae).

Тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae) складається з:

– основи нижньої щелепи (basis mandibulae);

– коміркової частини (pars alveolaris).

Коміркова частина тіла нижньої щелепи (pars alveolaris corporis mandibulae) має коміркову дугу (arcus alveolaris) із зубними комірками (alveoli dentales), між якими знаходяться міжкоміркові перегородки (septa interalveolaria), а в комірках великих кутніх зубів – міжкореневі перегородки (septa interradicularia).

На зовнішній поверхні коміркової дуги (facies externа arcus alveolaris) є коміркові випини (juga alveolaria).

Позаду від зубних комірок третіх великих кутніх зубів (alveoli dentales dentium molarium tertiorum) біля основи переднього краю гілки нижньої щелепи (margo anterior rami mandibulae) розташований замолярний трикутник (trigonum retromolare), а в ньому – замолярна ямка (fossa retromolaris).

Основа нижньої щелепи (basis mandibulae) спереду на зовнішній поверхні (facies externa) має підборідний виступ (protuberantia mentalis), нижче від якого є парний підборідний горбок (tuberculum mentale).

Дозаду та вище від підборідного горбка (tuberculum mentale), на рівні другого малого кутнього зуба (dens premolaris secundus), розташований підборідний отвір (foramen mentale), а позаду нього починається і йде до гілки нижньої щелепи коса лінія (linea obliqua).

По середині внутрішньої поверхні основи нижньої щелепи (facies interna basis mandibulae) виступає підборідна ость (spina mentalis; spina geni), яка складається з:

– верхньої підборідної ості (spina mentalis superior);

– нижньої підборідної ості (spina mentalis inferior).

По боках від підборідної ості (spina mentalis) на основі нижньої щелепи (basis mandibulae) справа та зліва розташована двочеревцева ямка (fossa digastrica).

На верхньому краї підборідної ості (margo superior spinae mentalis), ближче до зубних комірок (alveoli dentales), з двох боків розташовується під’язикова ямка (fovea sublingualis).

Під під’язиковою ямкою (fovea sublingualis) починається і спрямована косо догори щелепно-під’язикова лінія (linea mylohyoidea), яка закінчується на задньому кінці тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae).

Під щелепно-під’язиковою лінією (linea mylohyoidea), на рівні кутніх зубів (dens molaris, dens premolaris) розташована піднижньощелепна ямка (fovea submandibularis).

Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) – парна, відходить від тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae) під тупим кутом і називається кутом нижньої щелепи (angulus mandibulae).

На куті нижньої щелепи (angulus mandibulae) ззовні (на зовнішній поверхні) розташовані жувальна горбистість (tuberositas masseterica), а зсередини (на внутрішній поверхні) – крилоподібна горбистість (tuberositas pterygoidea) для прикріплення жувальних м’язів.

Дещо вище від крилоподібної горбистості (tuberositas pterygoidea) розташований отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae), який присередньо оточений язичком нижньої щелепи (lingula mandibulae).

Отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae) веде до каналу нижньої щелепи (canalis mandibulae), який знаходиться всередині уздовж тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae) та закінчується на його зовнішній поверхні (facies externa) підборідним отвором (foramen mentale).

На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи (facies interna rami mandibulae), дещо позаду від язичка нижньої щелепи (lingula mandibulae) спускається косо униз та вперед щелепно-під’язикова борозна (sulcus mylohyoideus).

Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) містить:

– передній вінцевий відросток (processus coronoideus);

– задній виростковий відросток (processus condylaris), які спрямовані догори.

Між вінцевим відростком (processus coronoideus) і виростковим відростком (processus condylaris) розташованa вирізка нижньої щелепи (incisura mandibulae).

Вінцевий відросток (processus coronoideus) має загострену верхівку (apex). Від основи верхівки (basis apicis) на внутрішній поверхні до останнього великого кутнього зуба (dens molaris) іде скроневий гребінь (crista temporalis).

Виростковий відросток (processus condylaris) закінчується голівкою нижньої щелепи; відростком нижньої щелепи (caput mandibulae; condylus mandibulae), яка продовжується в шийку нижньої щелепи (collum mandibulae). На передній поверхні (facies anterior) розташованa крилоподібна ямка (fovea pterygoidea).

Нижня щелепа (mandibula) – єдина кістка черепа (os cranii), яка з’єднується з черепом за допомогою суглоба (articulatio).

Нижня носова раковина

(concha nasalis inferior)

Ця кістка є парною тонкою шорсткою пластинкою і має:

– тіло (corpus);

– три відростки (processus) і відмежовує середній носовий хід (meatus nasi medius) від нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).

Присередня поверхня нижньої носової раковини (facies medialis conchae nasalis inferioris) – випукла.

Бічна поверхня нижньої носової раковини (facies lateralis conchae nasalis inferioris) ввігнута і своїм верхнім краєм (margo superior) зростається спереду з раковинним гребенем верхньої щелепи (crista conchalis maxillae) та із раковинним гребенем перпендикулярної пластинки піднебінної кістки (crista conchalis laminae perpendicularis ossis palatini) ззаду.

Нижній край нижньої носової раковини (margo inferior conchae nasalis inferioris) вільний і загинається убік.

Від верхнього краю тіла нижньої носової раковини (margo superior corporis conchae nasalis inferioris) відходять такі три відростки (processus):

– сльозовий відросток (processus lacrimalis), який розташований спереду від інших відростків (processus) нижньої носової раковини (concha nasalis inferior) і піднімається догори, досягаючи сльозової кістки (os lacrimale);

– верхньощелепний відросток (processus maxillaris), що відходить збоку від верхнього краю нижньої носової раковини (margo superior conchae nasalis inferioris), спрямований донизу і частково закриває верхньощелепний розтвір верхньої щелепи (hiatus maxillaris maxillae);

– решітчастий відросток (processus ethmoidalis), який розташований на задньому краї тіла нижньої носової раковини (margo posterior corporis conchae nasalis inferioris) і спрямований догори, де з’єднується з гачкуватим відростком решітчастої кістки (processus uncinatus ossis ethmoidalis).

Під’язикова кістка (os hyoideum)

Під’язикова кістка відокремлена від інших кісток черепа. Розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні IV шийного хребця (vertebrae cervicalis IV).

До під’язикової кістки (os hyoideum) кріпляться деякі м’язи шиї (musculi colli), язика (musculi linguae), глотки (musculi pharyngis), а також фіксується гортань (larynx).

За функцією – це сесамоподібна кістка, що за своїм розвитком є похідним зябрового апарату, з якого розвиваються кістки черепа (ossa cranii).

Під’язикова кістка (os hyoideum) має:

– тіло під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei);

– дві пари відростків (processus).

Тіло під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei) має вигляд зігнутої пластинки:

– задня поверхня (facies posterior) ввігнута;

– передня поверхня (facies anterior) – випукла.

Від тіла під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei) справа та зліва відходять потовщені на кінцях великі роги (cornua majora), які спрямовані назад, дещо догори, та малі роги (cornua minora), які коротші та спрямовані догори, назад і латерально.

Під’язикова кістка (os hyoideum) за допомогою м’язів (musculi) та зв’язок (ligamenta) підвішена до черепа (cranium) і з’єднується з гортанню (larynx).

 

ЧЕРЕП У ЦІЛОМУ (cranium totale)

Очна ямка; орбіта (orbita)

Очна ямка має:

– верхню стінку (paries superior);

– нижню стінку (paries inferior);

– бічну стінку (paries lateralis);

– присередню стінку (paries medialis);

– очноямковий край (margo orbitalis);

– надочноямковий край (margo supraorbitalis);

– підочноямковий край (margo infraorbitalis);

– бічний край (margo lateralis);

– присередній край (margo medialis).

Верхня стінка (paries superior) утворена:

– лобовою кісткою (os frontale);

– малими крилами клиноподібної кістки (alae minores ossis sphenoidalis).

У передній частині верхньої стінки на межі з бічною стінкою (paries lateralis) розміщена ямка сльозової залози (fossa gladulae lacrimalis), в ділянці присередньої стінки – блокова ямка (fovea trochlearis), або блокова ость (spina trochlearis).

Нижня стінка (paries inferior) утворена:

– верхньою щелепою (maxilla);

– виличною кісткою (os zygomaticum);

– піднебінною кісткою (os palatinum).

На цій стінці (paries inferior) проходить підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка переходить в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis). Останній відкривається підочноямковим отвором (foramen infraorbitale) на лицевій поверхні черепа (cranium) в ікловій ямці (fossa canina).

Бічна стінка (paries lateralis) утворена:

– очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки (facies orbitalis alae majoris ossis sphenoidalis);

– очноямковою поверхнею виличної кістки (facies orbitalis ossis zygomatici);

– виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).

На цій стінці (paries lateralis) розташований вилично-очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale).

Присередня стінка (paries medialis) утворена:

– лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);

– сльозовою кісткою (os lacrimale);

– очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis);

– ззаду – тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);

– угорі – присередньою ділянкою очноямкової частини лобової кістки (regio medialis partis orbitalis ossis frontalis).

На цій стінці (paries medialis) у верхній частині в шві (sutura) між лобовою кісткою (os frontale) і решітчастою кісткою (os ethmoidale) знаходяться:

– передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);

– задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).

У передній частині присередньої стінки (paries medialis) розташована:

– слізна борозна (sulcus lacrimalis);

– ямка слізного мішка (fossa sacci lacrimalis), яка переходить у носо-слізний канал (canalis nasolacrimalis).

Очна ямка (orbita) відкривається назовні очноямковим входом (aditus orbitalis), який обмежений:

– підочноямковим краєм (margo infraorbitalis);

– надочноямковим краєм (margo supraorbitalis).

Між бічною стінкою (paries lateralis) і верхньою стінкою (paries superior) розташована верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

Між бічною стінкою (paries lateralis) і нижньою стінкою (paries inferior) знаходиться нижня очноямкова щілина (fissura orbitalis inferior).

Сполучення очної ямки (orbita):

– назовні через очноямковий вхід (aditus orbitalis);

– із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через зоровий канал (canalis opticus) та верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

– із крилопіднебінною ямкою (fossa pterygopalatina) та підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior);

– із нижнім носовим ходом носової порожнини (meatus nasi inferior cavitatis nasi) через носослізний канал (canalis nasolacrimalis);

– із передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);

– із задніми решітчастими комірками решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis ethmoidalis) через задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).

Кісткова носова порожнина

 (cavitas nasalis ossea)

Вона відкривається спереду грушоподібним отвором (apertura piriformis), а ззаду через хоани (choanae) сполучається з носоглоткою.

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) розділена кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum) на праву та ліву половини, і кожна половина має:

– верхню стінку (paries superior);

– нижню стінку (paries inferior);

– бічну стінку (paries lateralis);

– присередню стінку (paries medialis).

Бічна стінка (paries lateralis) утворена:

– носовою кісткою (os nasale);

– лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);

– сльозовою кісткою (os lacrimale);

– решітчастим лабіринтом (labyrinthus ethmoidalis);

– перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini);

– присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina medialis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);

– нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior).

Верхня стінка (paries superior) утворена:

– лобовою кісткою (os frontale);

– дірчастою пластинкою решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis).

Присередня стінка утворена:

– кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum), яка складається з:

– перпендикулярної пластинки решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

– лемeша (vomer).

Нижня стінка (paries inferior) утворена кістковим піднебінням (palatum osseum), яке складається з піднебінного відростка верхньої щелепи (processus palatinus maxillae) і горизонтальної пластинки піднебінної кістки (lamina horizontalis ossis palatini).

Кісткове піднебіння (palatum osseum) має шви (suturae), що проходять по серединній лінії, між піднебінними відростками (processus palatini) правої та лівої верхніх щелеп (maxilla dextra et sinistra) та горизонтальними пластинками правої і лівої піднебінних кісток – серединне піднебінне шво (sutura palatina mediana), а також між передніми краями горизонтальних пластинок піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum) та задніми краями піднебінних відростків верхніх щелеп – поперечне піднебінне шво (sutura palatina transversa).

Спереду і з боків кісткове піднебіння (palatum osseum) оточене комірковими відростками верхньої щелепи (processus alveolares maxillae), які разом утворюють коміркову дугу (arcus alveolaris).

Біля переднього кінця серединного піднебінного шва (extremitas anterior suturae palatinae medianae) знаходяться різцеві канали (canales incisivi).

У латеральному відділі поперечного піднебінного шва (sutura palatina transversa) в основі кожної горизонтальної пластинки розташовуються ліві і праві:

– великі піднебінні отвори (foramina palatina majora);

– 2-3 малих піднебінних отвори (foramina palatina minora).

Між верхньою носовою раковиною (concha nasalis superior) і середньою носовою раковиною (concha nasalis media) проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior), куди, за посередництва клинорешітчастого закутка (recessus sphenoethmoidalis) відкриваються:

– клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis);

– задні решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis еthmoidalis).

Між середньою носовою раковиною (concha nasalis media) і нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) проходить середній носовий хід (meatus nasi medius), куди через решітчасту лійку (infundibulum ethmoidale) та півмісяцеву щілину (hiatus semilunaris) відкриваються:

– лобова пазуха (sinus frontalis);

– верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris);

– передні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales anteriores);

– середні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales mediae).

Між нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) і кістковим піднебінням (palatum osseum) розташований нижній носовий хід (meatus nasi inferior), куди відкриваються:

– носослізний канал (canalis nasolacrimalis);

– різцевий канал (canalis incisivus).

Спільний носовий хід (meatus nasi communis) є частиною носової порожнини (cavitas nasi) між носовими раковинами (conchae nasales) і носовою перегородкою (septum nasi).

Носоглотковий хід (meatus nasopharyngeus) розташований між заднім краєм носових раковин (margo posterior concharum nasalium) та хоанами (choanae).

На бічній стінці (paries lateralis) цього ходу позаду середньої носової раковини (concha nasalis media) розташований клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum).

Позаду і дещо вище верхньої носової раковини (concha nasalis superior) розташований клинорешітчастий закуток (recessus sphenoethmoidalis), куди відкривається клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) через отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis).

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) сполучається через:

– грушоподібний отвір (apertura piriformis) із зовнішнім середовищем;

– дірчасті отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina cribrosa laminae cribrosae ossis ethmoidalis) – з передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna);

– різцевий канал (canalis incisivus) – з ротовою порожниною (cavitas oris);

– хоани (choanae); задні носові отвори (aperturae nasales posteriores) – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa), або, за наявності м’яких тканин, з носовою частиною глотки (pars nasalis pharyngis);

– клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) – з крилопіднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).

Хоани (choanae); задні носові отвори (aperturae nasales posteriores) обмежені:

– знизу – горизонтальними пластинками піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum);

– присередньо – лемешем (vomer);

– збоку – присередніми пластинками крилоподібних відростків клиноподібної кістки (laminae mediales processuum pterygoideorum ossis sphenoidalis);

– угорі – тілом (corpus) та піхвовими відростками клиноподібної кістки (processus vaginales ossis sphenoidalis) і крилами лемеша (alae vomeris).

Основа черепа (basis cranii)

Основа черепа поділяється на:

– внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

– зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

У внутрішній основі черепа (basis cranii interna) виділяють три черепні ямки: передню, середню і задню.

Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від середньої черепної ямки.

Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроневих кісток і спинка сідла клиноподібної кістки.

Передня черепна ямка (fossa cranii anterior) утворена очноямковими частинами лобових кісток і містить:

– пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae);

– мозкові випини (juga cerebralia);

– дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

– півнячий гребінь (crista gali);

– сліпий отвір (foramen caecum);

– лобовий гребінь лобової кістки (crista frontalis ossis frontalis).

Середня черепна ямка (fossa cranii media) утворена тілом і великими крилами клиноподібної кістки, передньою поверхнею кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток. Ця ямка містить:

– турецьке сідло (sella turcica);

– гіпофізну ямку (fossa hypophysialis);

– передперехресну борозну (sulcus prechiasmaticus), що веде до правого і лівого зорових каналів (canalis opticus dexter et sinister);

– сонну борозну (sulcus caroticus);

– рваний отвір (foramen lacerum);

– верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

– круглий отвір (foramen rotundum);

– овальний отвір (foramen ovale);

– остистий отвір (foramen spinosum);

– трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

– розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris);

– борозну великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

– розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris);

– борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

– покриття барабанної порожнини (tegmen tympani);

– дугове підвищення (eminentia arcuata).

Задня черепна ямка (fossa cranii posterior) утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею кам’янистих частин, внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток. Ця ямка містить:

– великий отвір (foramen magnum);

– схил (clivus);

– внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna); внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna);

– хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis);

– внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus), у глибині цього ходу бере початок канал лицевого нерва (canalis nervi facialis);

– яремний отвір (foramen jugulare);

– борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

– борозну верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris);

– борозу нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris);

– канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

– клинокам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

– кам’янисто-потиличну щілину (fissura petrooccipitalis).

Межею між склепінням черепа (calvaria) і внутрішньою основою черепа (basis cranii interna) в ділянці задньої черепної ямки (fossa cranii posterior) є борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi), що переходить із кожної сторони в борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Зовнішня основа черепа (basis cranii externa) в передньому відділі прикрита кістками лицевого черепа (viscerocranium).

Задній відділ зовнішньої основи черепа утворений зовнішніми поверхнями потиличної, скроневих і клиноподібної кісток і містить:

– потиличні виростки (condyli occipitales);

– виросткову ямку (fossa condylaris);

– виростковий канал (canalis condylaris), який є непостійним;

– канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

– зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa);

– глотковий горбок (tuberculum pharyngeum);

– тіло клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);

– нижню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies inferior partis petrosae ossis temporalis);

– зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);

– зовнішній отвір м’язово-трубного каналу (foramen externum canalis musculotubarii);

– яремну ямку (fossa jugularis);

– яремний отвір (foramen jugulare);

– шилоподібний відросток (processus styloideus);

– соскоподібний відросток (processus mastoideus);

– шилососкоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

– барабанну частину скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis);

– зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus);

– барабанно-соскоподібну щілину (fissura tympano-mastoidea);

– соскоподібну вирізку (incisura mastoidea);

– борозну потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis);

– нижньощелепну ямку (fossa mandibularis);

– суглобовий горбок (tuberculum articulare);

– остистий отвір (foramen spinosum);

– овальний отвір (foramen ovale);

– кам’янисто-потиличну щілину (fissura petrooccipitalis);

– клинокам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

– рваний отвір (foramen lacerum);

– кісткове піднебіння (palatum osseum);

– великий піднебінний канал (canalis palatinus major);

– великий піднебінний отвір (foramen palatinum majus);

– малі піднебінні отвори (foramina palatina minora);

– різцеву ямку (fossa incisiva);

– різцевий канал (canalis incisivus);

– різцевий отвір (foramen incisivum);

– піднебінний валик (torus palatinus);

– піднебінно-піхвовий канал (canalis palatovaginalis);

– лемешево-піхвовий канал (canalis vomerovaginalis);

– лемешево-дзьобовий канал (canalis vomerorostralis).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina)

Вона є парна і оточена:

– спереду – горбом верхньої щелепи (tuber maxillae);

– ззаду – основою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (basis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);

– присередньо – перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini).

Збоку ця ямка (fossa pterygopalatina) кісткової стінки не має і сполучається з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через крило-верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina) донизу поступово звужується і переходить у великий піднебінний канал (canalis palatinus major).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається:

– присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum);

– угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) через круглий отвір (foramen rotundum);

– ззаду – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa) в ділянці рваного отвору (foramen lacerum) через крилоподібний канал (canalis pterygoideus);

– унизу – з ротовою порожниною (cavitas oris) через великий піднебінний канал (canalis palatinus major);

– допереду – через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita);

– збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).

Скронева ямка (fossa temporalis)

Скронева ямка утворена:

– лобовою лускою (squama frontalis);

– тім’яною кісткою (os parietale).

Угорі вона (fossa temporalis) оточена верхньою скроневою лінією (linea temporalis superior), а знизу підскроневим гребенем (crista infratemporalis) і верхнім краєм виличної дуги (margo superior arcus zygomatici).

Донизу скронева ямка (fossa temporalis) переходить в підскроневу ямку (fossa infratemporalis).

Присередньою стінкою скроневої ямки (paries medialis fossae temporalis) є:

– скроневі поверхні лобової луски (facies temporales squamae frontalis) та великого крила клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis);

– зовнішні поверхні лускової частини скроневої кістки (facies externae partis squamosae ossis temporalis) та нижньої частини тім’яної кістки (pars inferior ossis parietalis).

Зовні ця ямка (fossa temporalis) відмежована виличною дугою (arcus zygomaticus), а спереду – виличною кісткою (os zygomaticum) та виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).

Скронева ямка (fossa temporalis) заповнена скроневим м’язом, фасцією, судинами і нервами, жировою тканиною.

Підскронева ямка (fossa infratemporalis)

Підскронева ямка угорі відмежована від скроневої ямки (fossa temporalis) підскроневим гребенем великого крила клиноподібної кістки (crista infratemporalis alae majoris ossis sphenoidalis).

Верхньою стінкою (paries superior) цієї ямки (fossa infratemporalis) є:

– скронева кістка (os temporale);

– велике крило клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis).

Присередня стінка (paries medialis) утворена бічною пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina lateralis processus pterygoidei ossis sphenoidalis).

Передньою стінкою підскроневої ямки (paries anterior fossae infratemporalis) служить горб верхньої щелепи (tuber maxillae) і частково – вилична кістка (os zygomaticum).

Нижньої стінки підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має.

Із бічної сторони підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має кісткової стінки, лише частково прикрита гілкою нижньої щелепи (ramus mandibulae).

Спереду підскронева ямка (fossa infratemporalis) сполучається через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita).

Присередньо вона з’єднується через крило-верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris) з крило-піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).

 

Особливості черепа новонародженого

Череп новонародженого (cranium neonati) має такі особливості:

– мозковий череп (neurocranium) за об’ємом у 8 разів більший за лицевий череп (viscerocranium), а у дорослої людини – у 2 рази більший за лицевий череп (viscerocranium);

– у новонародженого очні ямки (orbitae) широкі;

– основа черепа (basis cranii) у порівнянні із склепінням черепа (calvaria) значно менша;

– кістки черепа (ossa cranii) з’єднані між собою за допомогою широких хрящових і волокнистих (фіброзних) прошарків, тобто склепіння черепа (calvaria) не має швів;

– тім’яний горб (tuber parietale) та лобовий горб (tuber frontale) добре виражені;

– лобова кістка (os frontale) складається із двох частин, надбрівні дуги (arcus superciliares) відсутні, лобових пазух (sinus frontales) ще немає, з усіх пазух ледве намічені гайморові порожнини;

– великі крила клиноподібної кістки (alae majore ossis sphenoidalis) ще не зрослися з її тілом (corpus)

– нижня щелепа (maxilla) має дві частини – дві половини;

– частини скроневої кістки (os temporale) відокремлені одна від одної добре вираженими щілинами, які заповнені хрящовими або волокнистими (фіброзними) прошарками;

– соскоподібний відросток скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis) не виражений, як і потиличні відростки (condyli occipitales);

– на кістках черепа (ossa cranii) не виражені горби та лінії – місця прикріплення м’язів;

– відсутні коміркові (альвеолярні) відростки (processus alveolares);

– верхні щелепи (maxillae) недорозвинені.

Найхарактерніша ознака черепа новонародженого – це наявність тім’ячoк черепа (fonticuli cranii).

Між незрослими половинами луски лобової кістки (os frontale) і тім’яними кістками (ossa parietalia) розташоване переднє тім’ячко (fonticulus anterior), яке покрите сполучною тканиною. Воно заростає в кінці 1-го року життя або на початку 2-го року життя.

Між тім’яними кістками (ossa parietalia) і лускою потиличної кістки (os occipitale) розташоване заднє тім’ячко (fonticulus posterior), яке заростає на 2-3-му місяці життя.

Між тім’яною кісткою (os parietale), потиличною кісткою (os occipitale) і скроневою кісткою (os temporale) розташоване парне соскоподібне тім’ячко (fonticulus mastoideus) або задньобічне тім’ячко (fonticulus posterolateralis), яке заростає наприкінці внутрішньоутробного розвитку або упродовж перших 2-3 місяців життя.

Між лобовою кісткою (os frontale), тім’яною кісткою (os parietale), клиноподібною кісткою (os sphenoidale) і скроневою кісткою (os temporale) розміщене парне клиноподібне тім’ячко (fonticulus sphenoidalis) або передньобічне тім’ячко (fonticulus anterolateralis), яке теж заростає переважно перед народженням дитини або упродовж перших 2-3 місяців життя.

 

Аномалії кісток черепа

Аномалії кісток черепа численні й різноманітні, найчастіше трапляються такі вади розвитку.

1 Потилична кістка (os occipitale):

– верхня частина луски відокремлюється від решти кістки у вигляді окремої кістки трикутної форми, що відповідає міжтім’яній кістці (os interparietale) тварин;

– глибока щілина по краю луски з одного або обох боків – сліди неповного зрощення;

– зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa) може досягати дуже великих розмірів;

– площадка вище верхньої каркової лінії (linea nuchalis superior) підноситься як поперечний валик (torus occipitalis), він відповідає зовнішньому потиличному гребеню (crista occipitalis externa) мавп;

– від нижньої поверхні яремного відростка (processus jugularis) відходить присоскоподібний (колосоподібний) відросток (processus paramastoideus), він може досягати великої довжини і навіть зчленовуватися з поперечно-ребровим відростком (processus costotransversarius) атланта (atlas);

– на передньому краї великого отвору (foramen magnum) потиличної кістки (os occipitale) спостерігається горбок із суглобовою поверхнею – третій відросток (condylus tertius), який зчленовується з передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis).

– перший шийний хребець (atlas [I]) може більшою або меншою мірою асимілюватись потиличною кісткою (os occipitale).

2 Клиноподібна кістка (os sphenoidale):

– тіло кістки (corpus os sphenoidale) в ділянці гіпофізної ямки турецького сідла (fossa hypophysialis sella turcica) пронизане наскрізним каналом (canalis craniopharyngeus), який містить протоку мозкового придатка (hypophysis cerebri), що не заросла (затримка розвитку);

– може бути відсутнім остистий отвір (foramen spinosum).

3 Лобова кістка (os frontale):

– обидві половини лобної кістки не зростаються, і утворюється по серединній лінії лобове шво (sutura frontalis);

– величина лобових пазух варіює, надзвичайно рідко їх немає зовсім.

4 Решітчаста кістка (os ethmoidale):

– розвиток комірок дуже варіює;

– часто зустрічається найвища носова раковина (concha nasalis suprema).

5 Тім’яна кістка (os parietale):

– поділ кістки стріловим швом на верхню і нижню половини – подвійна тім’яна кістка або двочасткова тім’яна кістка (os parietale bipartitum).

6 Скронева кістка (os temporale):

– яремна ямка (fossa jugularis) поділяється відростком (processus intrajugularis) на дві ямки, якщо цей відросток великий, то утворюється поділений яремний отвір (foramen jugulare bipartitum);

– шилоподібний відросток (processus styloideus) може бути відсутнім або він майже досягає під’язикової кістки (os hyoideum).

7 Верхня щелепа (maxilla):

– різцеве шво (sutura incisiva) може бути добре вираженим, його може бути видно на лицевій поверхні (facies facialis);

– на нижній поверхні піднебінних відростків (processus palatinus) по серединній лінії (переходячи і на піднебінни кістки) розвивається іноді валик (torus palatinus);

– різцеві канали (canales incisivi) варіюють, як і верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris).

8 Вилична кістка (os zygomaticum):

– кістка може ділитись горизонтальним швом наполовину, утворивши подвійну виличну кістку (os zygomaticum bipartitum);

– в рідких випадках вилична кістка розвинута рудиментарно, так що вилична дуга (arcus zygomaticus) переривається.

9 Носова кістка (os nasale):

– величина і форма носових кісток дуже варіюють;

– носова кістка не досягає лобної кістки;

– може зовсім не бути носової кістки, тоді вона замінюється добре розвинутим лобовим відростком верхніх щелеп;

– носові кістки можуть мати великі розміри, які часто асиметричні;

– зрідка носові кістки зливаються в одну кістку, як у мавп.

10 Сльозова кістка (os lacrimale):

– численні варіації величини;

– відсутність сльозової кістки, її замінює лобовий відросток (processus frontalis) верхньої щелепи (maxilla) або очноямкова пластинка (lamina orbitalis) решітчастої кістки (os ethmoidale).

11 Нижня носова раковина (concha nasalis inferior):

– варіює верхньощелепний відросток (processus maxillaris);

– варіює решітчастий відросток (processus ethmoidalis).

12 Леміш (vomer):

– викривлення леміша в той або інший бік.

13 Нижня щелепа (mandibula):

– обидві половини часто асиметричні;

– величина кута і форма суглобового відростка дуже варіюють;

– трапляються подвійні отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae) та підборідний отвір (foramen mentale).

14 Під’язикова кістка (os hyoideum):

– малі роги (cornu manus) можуть виростати в довгі гострі відростки;

– великі роги іноді (cornu majus) суглобом іноді з’єднуються з тілом під’язикової кістки.

КІСТКИ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

(ossa membri superioris)

Вони поділяються на:

– грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris);

– вільну частину верхньої кінцівки (pars libera membri superioris).

 

Грудний пояс; пояс верхньої кінцівки

(cingulum pectorale; cingulum membri superioris)

Грудний пояс складається з:

– ключиці (clavicula);

– лопатки (scapula).

Ключиця (clavicula)

Ключиця є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S-подібної форми, яка має:

– груднинний кінець (extremitas sternalis);

– надплечовий кінець (extremitas acromialis);

– тіло ключиці (corpus claviculae);

– верхню поверхню (facies superior);

– нижню поверхню (facies inferior).

На нижній поверхні грудниного кінця (facies inferior extremitatis sternalis) розташоване втиснення реброво-ключичної зв’язки (impressio ligamenti costoclavicularis).

На нижній поверхні надплечового кінця (facies inferior extremitatis acromialis) розташовані:

– конусоподібний горбок (tuberculum conoideum);

– трапецієподібна лінія (linea trapezoidea).

Груднинний кінець (extremitas sternalis) має вигин допереду і закінчується грудниною суглобовою поверхнею (facies articularis sternalis) для з’єднання з ключичною вирізкою груднини (incisura clavicularis sterni).

Надплечовий кінець (extremitas acromialis) має вигин дозаду і закінчується надплечовою суглобовою поверхнею (facies articularis acromialis) для з’єднання з надплечовим відростком лопатки (acromion).

 

Лопатка (scapula)

Лопатка є парною плоскою кісткою (os planum) трикутної форми, що має:

– реброву поверхню; передню поверхню (facies costalis; facies anterior);

– задню поверхню (facies posterior);

– верхній край (margo superior);

– присередній край (margo medialis);

– бічний край (margo lateralis);

– верхній кут (angulus superior);

– нижній кут (angulus inferior);

– бічний кут (angulus lateralis);

– шийку лопатки (collum scapulae).

На задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) вгорі проходить горизонтально ость лопатки (spina scapulae), яка поділяє її на надостьову ямку (fossa supraspinata) і підостьову ямку (fossa infraspinata).

Ость лопатки (spina scapulae) збоку переходить у надплечовий відросток (acromion), на якому розташована ключична суглобова поверхня (facies articularis clavicularis) для з’єднання з ключицею (clavicula).

На верхньому краї лопатки (margo superior scapulae) міститься вирізка лопатки (incisura scapulae).

Реброва поверхня лопатки (facies costalis scapulae) зайнята підлопатковою ямкою (fossa subscapularis), в якій розташовується однойменний м’яз.

На бічному куті лопатки (angulus lateralis scapulae) розташована суглобова западина (cavitas glenoidalis) для з’єднання з головкою плечової кістки (caput humeri).

Над та під суглобовою западиною розташовані:

– надсуглобовий горбок (tuberculum supraglenoidale);

– підсуглобовий горбок (tuberculum infraglenoidale).

Над суглобовою западиною (cavitas glenoidalis) нависає дзьобоподібний відросток (processus coracoideus).

Вільна частина верхньої кінцівки

(pars libera membri superioris)

Вона поділяється на:

– плече (brachium);

– передпліччя (antebrachium);

– кисть (manus).

Плечова кістка (humerus)

Плечова кістка є складовою частиною плеча (brachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

– проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло плечової кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).

На проксимальному наростку (epiphysis proximalis) розміщена голівка плечової кістки (caput humeri), на якій є суглобова поверхня (facies articularis) для з’єднання із суглобовою западиною лопатки (cavitas glenoidalis scapulae).

Голівку плечової кістки (caput humeri) оточує анатомічна шийка (collum anatomicum), нижче якої знаходяться:

– великий горбок (tuberculum majus);

– малий горбок (tuberculum minus).

Вони переходять у гребінь великого горбка; бічну губу (crista tuberculi majoris; labium laterale) і гребінь малого горбка; присередню губу (crista tuberculi minoris; labium mediale), між якими проходить міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis).

На межі між проксимальним наростком (epiphysis proximalis) і тілом кістки (diaphysis) розташована хірургічна шийка плечової кістки (collum chirurgicum humeri).

Тіло плечової кістки (corpus humeri) має:

– передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis);

– передньобічну поверхню (fscies anterolateralis);

– задню поверхню (facies posterior);

– присередній край (margo medialis);

– бічний край (margo lateralis).

Передня поверхня тіла плечової кістки (facies anterior corporis humeri) поділяється на передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis) та передньобічну поверхню (facies anterolateralis).

На верхній третині задньої поверхні тіла плечової кістки (facies posterior corporis humeri) розташована дельтоподібна горбистість (tuberositas deltoidea), ззаду і знизу від якої проходить борозна променевого нерва (sulcus nervi radialis).

На дистальному наростку (epiphysis distalis) розташований відросток плечової кістки (condylus humeri), а на ньому присередньо розташований блок плечової кістки (trochlea humeri), а збоку – голівка плечової кістки (capitulum humeri).

Над блоком плечової кістки (trochlea humeri) спереду міститься вінцева ямка (fossa coronoidea), а над голівкою плечової кістки – променева ямка (fossa radialis).

На задній поверхні (facies posterior) напроти цих ямок (fossae) розташована ліктьова ямка (fossa olecrani).

По краях дистального наростку плечової кістки (epiphysis distalis humeri) знаходяться:

– присередній надвиросток (epicondylus medialis);

– бічний надвиросток (epicondylus lateralis).

Присередній надвиросток (epicondylus medialis) вгору переходить у присередній наднадвиростковий гребінь (crista supraepicondуlaris medialis) і далі у присередній край тіла плечової кістки (margo medialis corporis humeri). Цей надвиросток може мати надвиростковий відросток (processus supracondylaris).

Бічний надвиросток (epicondylus lateralis) вгору продовжується у бічний наднадвиростковий гребінь; бічний надвиростковий гребінь (crista supraepicondуlaris lateralis; crista supracondylaris lateralis), який догори переходить у бічний край тіла плечової кістки (margo lateralis corporis humeri).

Позаду присереднього надвиростка (epicondylus medialis) проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris).

Кістки передпліччя (ossa antebrachii)

Кістки передпліччя є складовою частиною передпліччя. Із бічної сторони передпліччя (antebrachium) розташована променева кістка (radius), а з присередньої – ліктьова кістка (ulna). Вони є типовими довгими (трубчастими) кістками (ossa longa).

 

Ліктьова кістка (ulna)

Ліктьова кістка має:

– проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло ліктьової кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

На проксимальному наростку ліктьової кістки (epiphysis proximalis ulnae) угорі розташований ліктьовий відросток (olecranon), а знизу і спереду від нього – вінцевий відросток (processus coronoideus). Між ними розташована блокова вирізка (incisura trochlearis).

На бічній поверхні проксимального наростку (epiphysis proximalis) міститься вирізка променевої кістки (incisura radialis) для з’єднання з голівкою променевої кістки (caput radii). Дещо нижче вінцевого відростка (processus coronoideus) розташована горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae).

Тіло ліктьової кістки (corpus ulnae) має:

– передню поверхню (facies anterior);

– задню поверхню (facies posterior);

– присередню поверхню (facies medialis);

-передній край (margo anterior);

– задній край (margo posterior);

– міжкістковий край (margo interosseus).

На тілі ліктьової кістки (corpus ulnae) розташований гребінь м’яза-відвертача (crista musculi supinatoris).

На дистальному наростку ліктьової кістки (epiphysis distalis ulnae) розрізняють голівку ліктьової кістки (caput ulnae), яка має суглобовий обвід (circumferentia articularis).

На присередній поверхні голівки ліктьової кістки (caput ulnae) розташований шилоподібний відросток ліктьової кістки (processus styloideus ulnae), який добре пальпується під шкірою (cutis).

Променева кістка (radius)

Променева кістка є складовою частиною передпліччя (antebrachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

– проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло променевої кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

На проксимальному наростку променевої кістки (epiphysis proximalis radii) розташована голівка променевої кістки (caput radii) з суглобовим обводом (circumferentia articularis) та суглобовою ямкою (fovea articularis) зверху. Нижче голівка переходить у шийку променевої кістки (collum radii).

Тіло променевої кістки (corpus ulnae) має:

– передню поверхню (facies anterior);

– задню поверхню (facies posterior);

– бічну поверхню (facies lateralis);

– передній край (margo anterior);

– задній край (margo posterior);

– міжкістковий край (margo interosseus);

– горбистість променевої кістки (tuberositas radii);

– горбистість м’яза-привертача (tuberositas pronatoria).

На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) з бічної поверхні (facies lateralis) добре пальпується під шкірою шилоподібний відросток променевої кістки (processus styloideus radii).

Із присередньої сторони міститься вирізка ліктьової кістки (incisura ulnaris) для з’єднання з голівкою ліктьової кістки (caput ulnae).

На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) розташовані:

– зап’ясткова суглобова поверхня (facies articularis carpalis) для з’єднання із зап’ястковими кістками (ossa carpi);

– надшилоподібний гребінь (crista suprastyloidea);

– дорсальний горбок (tuberculum dorsale);

– борозни сухожилків м’язів-розгиначів (sulci tendinum musculorum extensorum).

Кістки кисті (ossa manus)

Кістки кисті поділяються на:

– зап’ясткові кістки (ossa carpi);

– п’ясткові кістки (ossa metacarpi);

– кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges).

Зап’ясткові кістки (ossa carpi)

Їх є вісім, вони утворюють проксимальний і дистальний ряди. В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

– човноподібна кістка (os scaphoideum), що має горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei);

– півмісяцева кістка (os lunatum);

– тригранна кістка (os triquetrum);

– горохоподібна кістка (os pisiforme).

У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

– кістка-трапеція (os trapezium), що має горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii);

– трапецієподібна кістка (os trapezoideum);

– головчаста кістка (os capitatum);

– гачкувата кістка (os hamatum), що має гачок гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati).

Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка (sulcus carpi).

П’ясткові кістки (ossa metacarpi)

До їх складу входять п’ять коротких (трубчастих) кісток, кожна з яких має:

– основу п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi);

– тіло п’ясткової кістки (corpus ossis metacarpi);

– голівку п’ясткової кістки (caput ossis metacarpi).

Перша п’ясткова кістка (ossa metacarpi I) коротша і ширша, на її основі знаходиться сідлоподібна поверхня (facies sellaris) для зчленування з кісткою-трапецією (os trapezium).

Друга п’ясткова кістка (os metacarpi II) найдовша і в напрямі до V п’ясткової кістки довжина п’ясткових кісток поступово зменшується.

Третя п’ясткова кістка (os metacarpi III) має шилоподібний відросток (processus styloideus ossis metacarpi tertii).

На обернутих одна до одної поверхнях основ II-V п’ясткових кісток (basis ossis metacarpi II-V) є суглобові поверхні (facies articulares) для з’єднання між собою.

Кістки пальців; фаланги (ossa digitorum; phalanges)

Вони складаються з:

– основи фаланги (basis phalangis);

– тіла фаланги (corpus phalangis);

– голівки фаланги (caput phalangis).

На головці фаланг (caput phalangium), крім кінцевих фаланг (phalanges distales), розташований блок фаланги (trochlea phalangis).

II-V пальці кисті (digiti manus II-V) мають:

– проксимальну фалангу (phalanx proximalis);

– середню фалангу (phalanx media);

– кінцеву фалангу (phalanx distalis).

Перший палець (digitus primus, pollex) складається лише з:

– проксимальної фаланги (phalanx proximalis);

– кінцевої фаланги (phalanx distalis).

Кінцеві фаланги на дистальному кінці мають горбистість кінцевої фаланги (tuberositas phalangis distalis).

КІСТКИ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

(ossa membri inferioris)

 

Вони складаються з:

– кісток тазового пояса (ossa cinguli pelvici);

– вільної частини нижньої кінцівки (pars libera membri inferioris).

Тазовий пояс; пояс нижньої кінцівки

(cingulum pelvicum; cingulum membri inferioris)

Він включає в себе:

– дві кульшові кістки (ossa coxae);

– крижову кістку (os sacrum).

Кульшова кістка (os coxae)

Кульшова кістка складається з:

– клубової кістки (os ilium);

– лобкової кістки (os pubis);

– сідничої кістки (os ischii).

У тій ділянці (ззовні), де тіла (corpora) усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина (acetabulum), яка має:

– півмісяцеву поверхню (facies lunata);

– ямку кульшової западини (fossa acetabuli);

– кант кульшової западини; край кульшової западини (limbus acetabuli; margo acetabuli);

– вирізку кульшової западини (incisura acetabuli).

Кульшова кістка має затульний отвір (foramen obturatum) та велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major).

Клубова кістка (os ilium; ilium)

Клубова кістка складається з:

– тіла клубової кістки (corpus ossis ilii);

– крила клубової кістки (ala ossis ilii);

– має дугоподібну лінію (linea arcuata).

Крило клубової кістки (ala ossis ilii) вгорі закінчується клубовим гребенем (crista iliaca), на якому розрізняють:

– зовнішню губу (labium externum);

– внутрішню губу (labium internum);

– проміжну лінію (linea intermedia).

Спереду клубовий гребінь (crista iliaca) закінчується:

– верхньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior superior);

– нижньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior inferior).

Ззаду клубовий гребінь (crista iliaca) закінчується:

– верхньою задньою клубовою остю (spina iliaca posterior superior);

– нижньою задньою клубовою остю (spina iliaca posterior inferior).

На внутрішній поверхні крила клубової кістки (facies interna alae ossis ilii) є велика клубова ямка (fossa iliaca).

На зовнішній сідничій поверхні клубової кістки (facies glutea ossis ilii) містяться:

– передня сіднича лінія (linea glutea anterior);

– задня сіднича лінія (linea glutea posterior);

– нижня сіднича лінія (linea glutea inferior).

До цих ліній прикріплюються сідничні м’язи (musculi glutei).

На крижово-тазовій поверхні (facies sacropelvica) розташована вушкоподібна поверхня (facies auricularis) для з’єднання з однойменною поверхнею крижової кістки (os sacrum), а вище і позаду від неї розташована клубова горбистість (tuberositas iliaca).

Лобкова кістка (os pubis; pubis)

Лобкова кістка розташована спереду і присередньо від клубової кістки (os ilium) та має:

– тіло лобкової кістки (corpus ossis pubis);

– верхню гілку лобкової кістки (ramus superior ossis pubis);

– нижню гілку лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis). Останні, з’єднуючись, утворюють лобковий симфіз (symphysis pubis).

На місці переходу верхньої гілки лобкової кістки (ramus superior ossis pubis) у нижню гілку лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis) розташована симфізна поверхня (facies symphysialis).

На верхній гілці лобкової кістки (ramus superior ossis pubis) міститься гребінь лобкової кістки (pecten ossis pubis), який присередньо закінчується лобковим горбком (tuberculum pubicum), що розташований на тілі лобкової кістки (corpus ossis pubis).

Присередньо від лобкового горбка (tuberculum pubicum) до симфізної поверхні (facies symphysialis) йде короткий лобковий гребінь (crista pubica).

Нижній край верхньої гілки лобкової кістки (margo inferior rami superioris ossis pubis), який оточує затульний отвір (foramen obturatum), містить затульну борозну (sulcus obturatorius), яка обмежена;

– переднім затульним горбком (tuberculum obturatorium anterius);

– заднім затульним горбком (tuberculum obturatorium posterius).

Між лобковим горбком (tuberculum pubicum) та кульшовою западиною (acetabulum) над затульним отвором (foramen obturatum) розташований затульний гребінь (crista obturatoria).

На місці зрощення клубової кістки (os ilium) з лобковою кісткою (os pubis) розташоване клубово-лобкове підвищення (eminentia iliopubica).

Сіднича кістка (os ischii; ischium)

Сіднича кістка має тіло сідничої кістки (corpus ossis ischii) і гілку сідничої кістки (ramus ossis ischii), позаду і знизу від якої розташований сідничий горб (tuber ischiadicum).

Над сідничим горбом розташована сіднича ость (spina ischiadica), яка відокремлює велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major) від малої сідничої вирізки (incisura ischiadica minor).

Лобкова і сіднична кістки оточують затульний отвір (foramen obturatum).

Вільна частина нижньої кінцівки

(pars libera membri inferioris)

Вона поділяється на:

– стегно (femur);

– гомілку (crus);

– стопу (pes).

Стегнова кістка (femur; os femoris)

Стегнова кістка є складовою частиною стегна (femur), це типова довга (трубчаста) кістка (os longum), яка має:

– проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло стегнової кістки, діафіз (corpus femoris; diaphysis femoris).

На проксимальному наростку стегнової кістки (epiphysis proximalis femoris) міститься голівка стегнової кістки (caput femoris), на якій є суглобова поверхня голівки (facies articularis capitis) для з’єднання з кульшовою западиною (acetabulum).

На голівці стегнової кістки (caput femoris) розташована ямка голівки стегнової кістки (fovea capitis femoris).

Дистальніше від голівки стегнової кістки (caput femoris) добре помітна шийка стегнової кістки (collum femoris), а позаду:

– великий вертлюг (trochanter major), на ньому розташована вертлюгова ямка (fossa trochanterica);

– малий вертлюг (trochanter minor).

Позаду вертлюги (trochanteres) сполучаються між собою міжвертлюговим гребенем (crista intertrochanterica), а спереду – міжвертлюговою лінією (linea intertrochanterica).

Передня поверхня тіла стегнової кістки (facies anterior corporis femoris) гладка, а на задній поверхні (facies posterior) розташована шорстка лінія (linea aspera), яка складається з:

– бічної губи (labium laterale);

– присередньої губи (labium mediale).

Присередня губа (labium mediale) вгорі переходить у гребінну лінію (linea pectinea), а бічна губа (labium laterale) – у сідничну горбистість (tuberositas glutea).

Донизу ці губи (labia) розходяться і оточують підколінну поверхню (facies poplitea).

На дистальному наростку стегнової кістки (epiphysis distalis ossis femoris) розташовані:

– бічний виросток (condylus lateralis);

– присередній виросток (condylus medialis), вище від яких знаходяться:

– бічний надвиросток (epicondylus lateralis);

– присередній надвиросток (epicondylus medialis).

Між бічним виростком (condylus lateralis) та присереднім відростком (condylus medialis) розміщена міжвиросткова ямка (fossa intercondylaris), яка вгорі і позаду оточена міжвиростковою лінією (linea intercondylaris).

На передній поверхні дистального нароста знаходиться наколінна поверхня (facies patellaris) для з’єднання з наколінком.

Наколінок (patella)

Наколінок є губчастою сесамоподібною кісткою (os sesamoideum), яка розташована у товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris) і має:

– основу наколінка (basis patellae);

– верхівку наколінка (apex patellae);

– передню поверхню (facies anterior);

– суглобову поверхню (facies articularis).

Кістки гомілки (ossa cruris)

До них належать:

– присередньо розташована великогомілкова кістка (tibia);

– збоку розташована малогомілкова кістка (fibula).

Це типові довгі (трубчасті) кістки (ossa longa). Вони є складовою частиною гомілки (crus).

Великогомілкова кістка (tibia)

Великогомілкова кістка має:

– проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло великогомілкової кістки, діафіз (corpus tibiae; diaphysis tibiae).

На проксимальному наростку великогомілкової кістки (epiphysis proximalis tibiae) містяться:

– присередній виросток (condylus medialis);

– бічний виросток (condylus lateralis), на яких розташована:

– верхня суглобова поверхня (facies articularis superior), яка розділена міжвиростковим підвищенням (eminentia intercondylaris).

Міжвиросткове підвищення великогомілкової кістки (eminentia intercondylaris tibiae) складається з:

– присереднього міжвиросткового горбка (tuberculum intercondylare mediale);

– бічного міжвиросткового горбка (tuberculum inter-condylare laterale).

Спереду і позаду від міжвиросткового підвищення (eminentia intercondylaris) знаходяться:

– переднє міжвиросткове поле (area intercondylaris anterior);

– заднє міжвиросткове поле (area intercondylaris posterior).

Збоку і знизу на бічному виростку великогомілкової кістки (condylus lateralis tibiae) розташована малогомілкова суглобова поверхня (facies articularis fibularis) для з’єднання з малогомілковою кісткою (fibula).

Тіло великогомілкової кістки (corpus tibiae) має трикутну форму, на ньому розрізняють:

– присередню поверхню (facies medialis);

– бічну поверхню (facies lateralis);

– задню поверхню (facies posterior), на якій розташована лінія камбалоподібного м’яза (linea musculi solei);

– присередній край (margo medialis);

– міжкістковий край (margo interosseus);

– передній край (margo anterior).

У верхній частині переднього краю тіла великогомілкової кістки (margo anterior corporis tibiae) розташована горбистість великогомілкової кістки (tuberositas tibiae).

На дистальному наростку великогомілкової кістки (epiphysis distalis tibiae) з присереднього боку розташована присередня кісточка (malleolus medialis), яка має:

– кісточкову борозну (sulcus malleolaris);

– суглобову поверхню присередньої кісточки (facies articularis malleoli medialis) для з’єднання з надп’ятковою кісткою (talus).

З бічної сторони на дистальному наростку (epiphysis distalis) є малогомілкова вирізка (incisura fibularis) для з’єднання із малогомілковою кісткою.

Малогомілкова кістка (fibula)

Малогомілкова кістка має:

– проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло малогомілкової кістки, діафіз (corpus fibulae; diaphysis fibulae).

На проксимальному наростку малогомілкової кістки (epiphysis proximalis fibulae) є:

– голівка малогомілкової кістки (caput fibulae), на якій розташована суглобова поверхня голівки малогомілкової кістки (facies articularis capitis fibulae), що закінчується верхівкою голівки малогомілкової кістки (apex capitis fibulae);

– знизу від голівки знаходиться шийка малогомілкової кістки (collum fibulae).

На тілі малогомілкової кістки (corpus fibulae) розрізняють:

– бічну поверхню (facies lateralis);

– присередню поверхню (facies medialis);

– задню поверхню (facies posterior);

– передній край (margo anterior);

– міжкістковий край (margo interosseus);

– задній край (margo posterior).

На дистальному наростку малогомілкової кістки (epiphysis distalis fibulae) розташована бічна кісточка (malleolus lateralis), на якій розміщена ямка бічної кісточки (fossa malleoli lateralis).

На бічній кісточці (malleolus lateralis) є суглобова поверхня бічної кісточки (facies articularis malleoli lateralis) для з’єднання з надп’ятковою кісткою (talus), а позаду неї проходить кісточкова борозна (sulcus malleolaris).

 

Кістки стопи (ossa pedis)

Вони поділяються на:

– заплеснові кістки (ossa tarsi);

– плеснові кістки (ossa metatarsi);

– кістки пальців (ossa digitorum).

Заплеснові кістки (ossa tarsi; ossa tarsalia)

Заплеснові кістки розташовані у два ряди:

– проксимальний ряд;

– дистальний ряд.

До проксимального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

– надп’яткова кістка (talus);

– п’яткова кістка (calcaneus).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

– човноподібна кістка (os naviculare);

– кубоподібна кістка (os cuboideum);

– три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia).

Надп’яткова кістка (talus)

Надп’яткова кістка має:

– тіло надп’яткової кістки (corpus tali);

– шийку надп’яткової кістки (collum tali);

– голівку надп’яткової кістки (caput tali).

Зверху на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) є блок надп’яткової кістки (trochlea tali), який має:

– верхню поверхню (facies superior);

– бічну кісточкову поверхню (facies malleolaris lateralis);

– присередню кісточкову поверхню (facies malleolaris medialis).

Збоку на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) розташований бічний відросток надп’яткової кістки (processus lateralis tali).

Ззаду на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) розміщений задній відросток надп’яткової кістки (processus posterior tali), який борозною сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця (sulcus tendinis musculi flexoris hallucis longi) поділяється на:

– бічний горбок (tuberculum laterale);

– присередній горбок (tuberculum mediale).

Знизу на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) є:

– передня п’яткова суглобова поверхня (facies articularis calcanea anterior);

– середня п’яткова суглобова поверхня (facies articularis calcanea media);

– задня п’яткова суглобова поверхня (facies articularis calcanea posterior).

Між задньою п’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis calcanea posterior) та середньою п’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis calcanea media) розташована борозна надп’яткової кістки (sulcus tali), яка разом з борозною п’яткової кістки (sulcus calcanei) утворює пазуху заплесна (sinus tarsi).

Голівка надп’яткової кістки (caput tali) спереду закінчується човноподібною суглобовою поверхнею (facies articularis navicularis).

П’яткова кістка (calcaneus)

П’яткова кістка має: п’ятковий горб (tuber calcanei), який забезпечує опору тіла людини.

Зверху на п’ятковій кістці (calcaneus) розташовані:

– передня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris anterior);

– середня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris media);

– задня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris posterior).

Між середньою надп’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis talaris media) та задньою надп’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis talaris posterior) розташована борозна п’яткової кістки (sulcus calcanei), яка з борозною надп’яткової кістки (sulcus tali) утворює пазуху заплесна (sinus tarsi).

Cередня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris media) розташована на відростку п’яткової кістки – підпорі надп’яткової кістки (sustentaculum tali). Інколи вона відсутня.

Під підпорою надп’яткової кістки (sustentaculum tali) розміщена борозна сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця (sulcus tendinis musculi flexoris hallucis longi).

Із зовнішнього боку по п’ятковій кістці (calcaneus) проходить борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза (sulcus tendinis musculi fibularis longi; sulcus tendinis musculi peronei longi). Ця борозна обмежена угорі малогомілковим блоком (trochlea fibularis; trochlea peronealis).

Спереду на п’ятковій кістці (calcaneus) розташована кубоподібна суглобова поверхня (facies articularis cuboidea).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

– човноподібна кістка (os naviculare), яка має горбистість човноподібної кістки (tuberositas ossis navicularis);

– кубоподібна кістка (os cuboideum), на якій знаходяться:

– борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза (sulcus tendinis musculi fibularis longi; sulcus tendinis musculi peronei longi);

– горбистість кубоподібної кістки (tuberositas ossis cuboidei);

– п’ятковий відросток (processus calcaneus).

– три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia), а саме:

– бічна клиноподібна кістка (os cuneiforme laterale);

– проміжна клиноподібна кістка (os cuneiforme intermedium);

– присередня клиноподібна кістка (os cuneiforme mediale).

Плеснові кістки (ossa metatarsi)

Це п’ять коротких (трубчастих) кісток (ossa brevia), які мають:

– проксимальний виросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

– дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

– тіло плеснових кісток, діафіз (corpus ossium metatarsi; diaphysis ossium metatarsi).

Проксимальний наросток плеснових кісток (epiphysis proximalis ossium metatarsi) утворює основу плеснової кістки (basis ossis metatarsi).

На дистальному наростку плеснових кісток (epiphysis distalis ossium metatarsi) розміщена голівка плеснової кістки (caput ossis metatarsi).

Між наростками (epiphyses) розташоване тіло плеснової кістки (corpus ossis metatarsi).

На основах II і V кісток з бічних сторін знаходяться суглобові поверхні (facies articulares).

Збоку основи першої плеснової кістки [I] (basis ossis metatarsi [I]) розташована горбистість першої плеснової кістки [I] (tuberositas ossis metatarsi primi [I]).

Збоку основи п’ятої плеснової кістки [V] (basis ossis metatarsi quinti [V]) розташована горбистість п’ятої плеснової кістки [V] (tuberositas ossis metatarsi quinti [V]).

Кістки пальців; фаланги (ossa digitorum; phalanges)

Кістки пальців складаються із:

– проксимальних фаланг (phalanges proximales);

– середніх фаланг (phalanges mediae);

– кінцевих фаланг (phalanges distales).

Великий палець стопи (hallux) має лише проксимальну фалангу (phalanx proximalis) та кінцеву фалангу (phalanx distalis).

На дистальних кінцях кожної кінцевої фаланги (phalanx distalis) міститься горбистість кінцевої фаланги (tuberositas phalangis distalis).

Кістки пальців (ossa digitorum) мають:

– основу фаланги (basis phalangis);

– тіло фаланги (corpus phalangis);

– голівку фаланги (caput phalangis).

На голівці фаланг (caput phalangium), крім кінцевих фаланг (phalangium distales), розташований блок фаланги (trochlea phalangis).

З’ЄДНАННЯ (juncturae)

або СИСТЕМА З’ЄДНАНЬ (systema articulare).

вчення про суглоби та зв’язки (arthrologia et syndesmologia)

Скелет разом із м’язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі кістки з’єднані між собою та утворюють різного ступеня рухливі кісткові важелі.

Кістки та їх з’єднання становлять пасивну, а м’язи – активну частину опорно-рухового апарату.

Характер з’єднань залежить від будови і функції тієї чи іншої кісткової ланки.

Тобто з’єднання кісток зумовлюють їх більшу або меншу взаємну рухомість і забезпечують функціонування скелета людини як єдиного цілого.

Кістки нижчих водних хребтових тварин сполучаються між собою за допомогою неперервних з’єднань.

У наземних тварин види рухів ускладнились: сформувалися перехідні форми з’єднань, наприклад, симфізи і найбільш рухливі перервні з’єднання – суглоби.

У процесі онтогенезу людини більшість з’єднань кісток проходять дві стадії розвитку: спочатку виникають неперервні з’єднання, а потім частина з них перетворюється в перервні з’єднання – суглоби.

У мезенхімі, що з’єднує зачатки кісток, на 6-му тижні ембріонального розвитку формується щілина, потім суглобові хрящі, капсула і зв’язки.

Суглоби людини вивчає наука артрологія (arthrologia, від грец. arthron – суглоб).

 

З’єднання кісток (juncturae ossium)

Вони поділяються на:

– неперервні (synarthroses);

– перервні (diarthroses);

– напівперервні (symphyses).

Синартрози, симфізи

До синартрозів (synarthroses), або неперервних з’єднань, належать:

– волокнисте з’єднання (junctura fibrosa), а саме:

– синдесмози (syndesmoses), різновидом яких є вклинення; ґомфоз (gomphosis);

– міжкісткова перетинка (membrana interossea);

– шво (sutura);

– схіндильоз (schindylesis), що перекладається як розщеплення (наприклад, розщеплення може мати крижова кістка);

– хрящове з’єднання (junctura cartilaginea), різновидом якого є:

– синхондроз (synchondrosis);

– симфіз (symphysis);

– наростковий хрящ (cartilago epiphysialis);

– кісткове з’єднання – синостоз (synostosis), тобто з’єднання кісток (juncturae ossium) за допомогою кісткової тканини;

– м’язове з’єднання – синсаркоз (synsarcosis), тобто з’єднання кісток (juncturae ossium) за допомогою м’язів (з’єднання під’язикової кістки з нижньою щелепою та з’єднання лопатки з хребтовим стовпом і грудною кліткою).

 

Волокнисті з’єднання (juncturae fibrosae)

Вони поділяються на:

– зв’язки (ligamenta);

– мембрани (membranae);

– шво (sutura);

– вклинення (gomphosis), або зубо-комірковий синдесмоз (syndesmosis dentoalveolaris).

Зв’язки (ligamenta) бувають колагенові й еластичні, а саме:

– внутрішньокапсулярні зв’язки (ligg. intracapsularia);

– капсулярні зв’язки (ligg. capsularia);

– позакапсулярні зв’язки (ligg. extracapsularia).

Мембрани (membranae) поділяються на:

– міжкісткові мембрани (membranae interosseae);

– тім’ячка (fonticuli).

Шво (sutura) поділяється на:

– зубчасте шво (sutura serrata);

– лускове шво (sutura squamosa);

– плоске шво (sutura plana).

Хрящові з’єднання (juncturae cartilagineae)

Вони поділяються на:

– тимчасові (під час росту кісток), коли прошарок хряща між кістками поступово заміщується кістковою тканиною, і таке з’єднання перетворюється на синостоз;

– постійні, коли прошарок хрящової тканини між кістками існує упродовж усього життя людини.

Cимфізи (symphyses),

або напівсуглоби (hemiarthroses)

Вони мають невелику щілину в хрящовому або волокнистому прошарку між зчленованими кістками. Цей тип з’єднання є перехідною формою від неперервних з’єднань до перервних.

 

Синовіальні з’єднання (juncturae synoviales),

або суглоб (articulatio), чи діартроз (diarthrosis)

Раніше їх називали перервними з’єднаннями. Це найбільш рухомі з’єднання між кістками, для утворення яких необхідні чотири основні елементи, а саме:

1 Не менше двох суглобових поверхонь (facies articulares), які вкриті гіаліновим хрящем і мають:

– суглобову ямку (fossa articularis);

– голівку суглоба; суглобову головку (caput articulare).

2 Суглобова капсула (capsula articularis), яка складається з:

– волокнистої перетинки; волокнистого шару (membrana fibrosa; stratum fibrosum);

– синовіальної перетинки; синовіального шару (membrana synovialis; stratum synoviale), який має синовіальні складки (plicae synoviales) і синовіальні ворсинки (villi synoviales).

3 Суглобова порожнина (cavitas articularis), яка може мати:

– суглобовий закуток (recessus articularis);

– синовіальну піхву (vagina synovialis);

– синовіальну сумку (bursa synovialis).

4 Синовію (synovia) – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами синовіального шару.

Суглоби (articulationes) можуть мати і додаткові елементи, до яких належать:

– зв’язки (ligamenta);

– синовіальні сумки (bursae synoviales);

– жирові складки (plicae adiposae);

– синовіальні ворсинки (villi synoviales);

– суглобові диски (disci articulares);

– суглобові меніски (menisci articulares);

– суглобові губи (labra articularia);

– сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea).

Суглоби за будовою поділяються на:

– прості суглоби (articulationes simplices), які складаються з двох суглобових поверхонь (facies articulares);

– складні суглоби (articulationes compositae), що мають більше ніж дві суглобові поверхні (facies articulares);

– комбіновані суглоби (articulationes combinatae), які анатомічно відокремлені, але зв’язані між собою загальною функцією;

– комплексні суглоби (articulationes complexae), в порожнині яких є суглобові диски (disci articulares) або суглобові меніски (menisci articulares), які поділяють суглобову порожнину (cavitas articularis) на два і більше відділів.

Суглоби за функцією поділяють на:

– одноосьові суглоби;

– двоосьові суглоби;

– багатоосьові суглоби.

До одноосьових суглобів за формою належать:

– циліндричні суглоби (articulationes cylindricae), у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі (axis longitudinalis); ці суглоби ще називають обертовими суглобами (articulationes trochoideae);

– блокоподібні суглоби (ginglymi) та їх різновид – гвинтоподібні суглоби (articulationes cochleares).

До двоосьових суглобів належать:

– двовідросткові суглоби (articulationes bicondylares);

– еліпсоподібні суглоби (articulationes ellipsoideae);

– сідлоподібні суглоби (articulationes sellares).

До триосьових суглобів; багатоосьових суглобів належать:

– плоскі суглоби (articulationes planae), які можуть бути малорухомими суглобами (amphiarthrosеs);

– кулясті суглоби (articulationes spheroideae);

– чашоподібні суглоби (articulationes cotylicae).

Чим більша конгруентність (відповідність) суглобових поверхонь, тим менший обсяг рухів у такому суглобі.

Це основний закон системи з’єднань (артросиндесмології).

У суглобах (articulationes) залежно від будови (форма і рельєф, суглобові поверхні, розмір, розташуваня зв’язок) з’єднувальних поверхонь рухи можуть здійснюватись навколо:

– лобової; фронтальної осі (axis frontalis);

– стрілової; сагітальної осі (axis sagittallis);

– вертикальної; прямовисної осі (axis verticalis).

Навколо лобової осі (axis frontalis) в суглобі (articulatio) можливе:

– згинання (flexio);

– розгинання (extensio).

Навколо стрілової осі (axis sagittallis) в суглобі (articulatio) можливе:

– відведення (abductio);

– приведення (adductio).

Навколо вертикальної осі (axis verticalis) в суглобі (articulatio) можливі:

– обертання назовні; бічне обертання (rotatio externa; exorotatio; rotatio lateralis);

– обертання досередини; присереднє обертання (rotacio interna; endorotatio; rotatio medialis).

Навколо усіх осей у суглобі (articulatio) можливе колове обертання (circumductio), при якому вільний кінець кістки чи кінцівки описує конус.

У суглобах (articulationes) деяких ділянок кінцівок (regiones membrorum) також можливі:

– привертання (pronatio);

– відвертання (supinatio);

– протиставлення (oppositio);

– зіставлення (repositio).

Характеристику суглобові необхідно давати за такою схемою:

– назва суглоба;

– назва кісток, які беруть участь у формуванні суглоба;

– назва суглобових поверхонь;

– форма суглоба;

– яким є суглоб за будовою;

– яким є суглоб за функцією;

– осі обертання;

– види рухів;

– прикріплення суглобової капсули;

– зв’язки суглоба;

– особливості суглоба (наявність елементів допоміжного апарату суглоба, окрім зв’язок).

З’єднання хребтового стовпа

(juncturae columnae vertebralis)

У хребтовому стовпі (columna vertebralis) є усі види з’єднань кісток (juncturae ossium):

– синдесмози хребтового стовпа (syndesmoses columnae vertebralis);

– синхондрози хребтового стовпа (synchondroses columnae vertebralis);

– суглоби хребтового стовпа (articulationes columnae vertebralis).

До синдесмозів хребтового стовпа (syndesmoses columnae vertebralis) належать:

– міжостьові зв’язки (ligamenta interspinalia);

– жовті зв’язки (ligg. flava);

– міжпоперечні зв’язки (ligg.intertransversaria);

– надостьова зв’язка (lig. supraspinale);

– каркова зв’язка (lig. nuchae);

– передня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale anterius);

– задня поздовжня зв’язка ((lig. longitudinale posterius);

– поперечні зв’язки (ligg. transversa).

Перелічені вище зв’язки зміцнюють міжхребцеві симфізи (symphyses intervertebrales) та дуговідросткові суглоби (articulationes zygapophysiales).

До синхондрозів хребтового стовпа (synchondroses columnae vertebralis) у дорослих людей належать міжхребцеві диски (disci intervertebrales) та міжхребцеві симфізи (symphyses intervertebrales), а у дітей ще і синхондрози між крижовими хребцями (synchondroses vertebrarum sacralium).

Міжхребцевий диск (discus intervertebralis)

Він складається з:

– периферичної частини – волокнистого кільця (anulus fibrosus);

– центральної частини – драглистого ядра (nucleus pulposus). Всередині драглистого ядра часто є щілина, яка перетворює це хрящове з’єднання у напівсуглоб, тобто міжхребцевий симфіз (symphysis intervertebralis).

Міжхребцевий симфіз  (symphysis intervertebralis)

Утворений міжхребцевим диском (discus intervertebralis), який розташований між тілами суміжних хребців (corpora vertebrarum), обернених один до одного.

 

Суглоби хребтового стовпа

(articulationеs columnae vertebralis)

Атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis)

До суглобів хребтового стовпа (articulationes columnae vertebralis) належать:

– серединний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlanto-axialis mediana);

– бічні атланто-осьові суглоби (articulationes atlanto-axiales laterales);

– дуговідросткові суглоби (articulationes zygapo-physiales);

– попереково-крижовий суглоб (articulatio lumbo-sacralis);

– крижово-куприковий суглоб (articulatio sacrococcygea).

Атланто-осьовий суглоб складається з:

А. Серединного атланто-осьового суглоба (articulatio atlantoaxialis mediana)

Цей суглоб є:

– циліндричний (articulatio cylindrica) – за формою;

– комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні (facies articulares):

– ямка зуба на атланті (fovea dentis atlantis);

– передня суглобова поверхня зуба осьового хребця (facies articularis anterior dentis axis);

– задня суглобова поверхня зуба осьового хребця (facies articularis posterior dentis axis);

– поперечна зв’язка атланта (ligamentum transversum atlantis).

Рухи навколо вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів:

– обертання (rotatio) голови вправо і вліво, тобто обертання назовні (rotatio externa);

– обертання досередини (rotatio interna).

Б. Бічного атланто-осьового суглоба

(articulatio atlantoaxialis lateralis), парний

Він є:

– плоским (articulatio plana) – за формою;

– комбінованим (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

– багатоосьовим – за функцією.

Суглобові поверхні:

– нижні суглобові поверхні атланта (facies articulares inferiores atlantis);

– верхні суглобові поверхні осьового хребця (facies articulares superiores axis).

Рухи навколо вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів: обертання (rotatio) голови вправо і вліво.

Допоміжний апарат серединного атланто-осьового суглоба (art. atlantoaxialis mediana) та бічного атланто-осьового  суглоба (art. atlantoaxialis lateralis) спільний і має:

– крилоподібні зв’язки (ligg. alaria);

– зв’язку верхівки зуба (lig. apicis dentis);

– хрестоподібну зв’язку атланта (lig. cruciforme atlantis), до складу якої входять:

– поздовжні пучки (fasciculi longitudinales);

– поперечна зв’язка атланта (lig. transversum atlantis);

– покрівельна перетинка (membrana tectoria).

Дуговідросткові суглоби

(articulationes zygapophysiales)

або міжхребцеві суглоби (articulationes intervertebrales)

Дуговідросткові суглоби бувають:

– плоскі (articulationes planae) – за формою;

– комбіновані (articulationes combinatae) – за будовою (вид суглоба);

– багатоосьові – за функцією.

Суглобові поверхні:

– нижні суглобові відростки хребця (processus articulares inferiores vertebrae), що розташовані у вище розміщеному хребці;

– верхні суглобові відростки хребця (processus articulares superiores vertebrae), що розташовані у нижче розміщеному хребці.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– стрілової осі (axis sagittalis);

– лобової осі (axis frontalis).

Вид руху: ковзання, суглоб є малорухомим (amphiarthrosis).

Допоміжний апарат представлений такими зв’язками:

– довгими (з’єднують між собою більше двох хребців);

– короткими (з’єднують між собою сусідні хребці).

До коротких зв’язок (ligamenta brevia) належать:

– жовта зв’язка (lig. flavum);

– міжостьовi зв’язки (ligg. interspinalia);

– міжпоперечні зв’язки (ligg. intertransversaria);

– поперечні зв’язки (ligg. transversa), вони укріплюють ці суглоби.

До довгих зв’язок (ligg. longa), які розташовані вздовж хребтового стовпа (columna vertebralis), належать:

– передня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale anterius);

– задня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale posterius);

– надостьова зв’язка (lig. supraspinale), яка у шийному відділі формує каркову зв’язку (lig. nuchae).

 

Попереково-крижовий суглоб (art. lumbosacralis)

Він за будовою, формою та функцією подібний до дуговідросткових суглобів (articulationes zygapophysiales).

Допоміжний апарат – клубово-поперекова зв’язка (lig. iliolumbale).

Між основою крижової кістки (basis ossis sacri) та тілом V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis quinti [V]), як правило, є симфіз (symphysis).

Крижово-куприковий суглоб

(articulatio sacrococcygea)

Крижово-куприковий суглоб утворений:

– верхівкою крижової кістки (apex ossis sacri);

– основою куприкової кістки (basis ossis coccygis).

Найчастіше це з’єднання є симфізом (symphysis).

Допоміжний апарат:

– поверхнева задня крижово-куприкова зв’язка; поверхнева дорсальна крижово-куприкова зв’язка (lig. sacro-coccygeum posterius superficiale; lig. sacrococcygeum dorsale superficiale);

– глибока задня крижово-куприкова зв’язка; глибока дорсальна крижово-куприкова зв’язка (lig. sacro-coccygeum posterius profundum; lig. sacrococcygeum dorsale profundum);

– передня крижово-куприкова зв’язка; вентральна крижово-куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum anterius; lig. sacrococcygeum ventrale);

– бічна крижово-куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum laterale).

У жінок щілина крижово-куприкового симфізу (fissura sacrococcygea symphysis) більша, ніж у чоловіків, що дозволяє куприку (coccyx) значно відхилятись назад під час пологів, збільшуючи розмір нижнього отвору таза (apertura pelvis inferior).

З’єднання хребтового стовпа (juncturae columnae vertebralis)

з черепом (cranium)

 

Атланто-потиличний суглоб

(articulatio atlantooccipitalis), парний

Він є:

– двовідростковий (articulatio bicondylaris) – за формою;

– комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

– двоосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– потиличні відростки (condylі occipitales);

– верхні суглобові поверхні атланта (facies articulares superiores atlantis).

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– нахили голови вперед і назад, тобто згинання (flexio) і розгинання (extensio);

– нахили голови вправо і вліво, тобто відведення (abductio) і приведення (adductio).

Допоміжний апарат:

– передня атланто-потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis anterior);

– задня атланто-потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis posterior);

– бічна атланто-потилична зв’язка (lig. atlantooccipitale laterale).

 

З’єднання грудної клітки (juncturae thoracis)

З’єднання грудної клітки (juncturae thoracis) поділяються на:

– синдесмози грудної клітки (syndesmoses thoracis);

– синхондрози грудної клітки (synchondroses thoracis);

– суглоби грудної клітки (articulationes thoracis).

Грудна клітка (thorax) має:

– з’єднання ребер (juncturae costarum) із хребтовим стовпом (columna vertebralis);

– з’єднання ребер (juncturae costarum) із грудниною (sternum);

– з’єднання ребер (juncturae costarum) між собою.

До синдесмозів грудної клітки (syndesmoses thoracis) належать:

– зовнішня міжреброва перетинка (membrana intercostalis externa);

– внутрішня міжреброва перетинка (membrana intercostalis interna).

До синхондрозів грудної клітки (synchondroses thoracis) належать:

– реброво-груднинний синхондроз (synchondrosis costosternalis);

– синхондроз першого ребра (synchondrosis costae primae);

– груднинні синхондрози (synchondroses sternales).

До груднинних синхондрозів (synchondroses sternales) належать:

– груднинний мечоподібний симфіз (symphysis xiphosternalis);

– ручко-груднинний симфіз (symphysis manubrio-sternalis) або ручко-груднинний синхондроз (synchondrosis manubriosternalis).

Суглоби грудної клітки (articulationеs thoracis)

 

Реброво-хребтові суглоби

(articulationеs costovertebrales)

За будовою вони складаються з двох суглобів:

– суглоба головки ребра (articulatio capitis costae);

– реброво-поперечного суглоба (articulatio costo-transversaria). Вони є комбінованими суглобами (articulationes combinatae).

Суглобові поверхні:

– головка ребра і реброві ямки на хребцях (caput costae et foveae costales vertebrarum);

– горбок ребра і реброва ямка поперечного відростка хребця (tuberculum costae et fovea costalis processus transversi vertebrae).

Рухи навколо осі, що проходить через ці два суглоби.

Види рухів:

– обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чого відбувається:

– піднімання ребра;

– опускання ребра.

А. Суглоб головки ребра (articulatio capitis costae)

Суглоб головки ребра є:

– кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;

– комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– головка ребра (caput costae);

– верхні реброві ямки тіл хребців (foveae costales superiores corporum vertebrarum);

– нижні реброві ямки тіл хребців (foveae costales inferiores corporum vertebrarum).

Рухи навколо майже стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чого відбувається:

– піднімання ребер;

– опускання ребер.

Допоміжний апарат:

– промениста зв’язка голівки ребра (lig. capitis costae radiatum);

– внутрішньосуглобова зв’язка головки ребра (lig. capitis costae intraarticulare). Вона існує лише у з’єднаннях II – X ребер з хребтом.

Б. Реброво-поперечний суглоб

(articulatio costotransversaria)

Він існує між I – X ребрами та відповідним грудним хребцем і є:

– циліндричним (articulatio cylindrica) – за формою;

– комбінованим (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьовим – за функцією.

Суглобові поверхні:

– горбок ребра (tuberculum costae);

– реброва ямка поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi vertebrae).

Рухи навколо майже стрілової осі (axis sagittalis).

Вид рухів: обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чого відбувається:

– піднімання ребер;

– опускання ребер.

Допоміжний апарат:

– реброво-поперечна зв’язка (lig. costotransversarium), яка складається з:

– верхньої реброво-поперечної зв’язки (lig. costotrans-versarium superius);

– бічної реброво-поперечної зв’язки (lig. costotrans-versarium laterale);

– попереково-ребрової зв’язки (lig.lumbocostale).

Груднино-реброві суглоби

(articulationes sternocostales)

Груднино-реброві суглоби утворені ребровими хрящами (cartilagines costales) II-VII ребер (costae II-VII) та відповідною вирізкою груднини.

Цей суглоб буває:

– плоский (articulatio plana) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– тривісний – за функцією.

Суглобові поверхні:

– реброва вирізка груднини (incisura costalіs sterni);

– груднинний кінець ребра (extremitas sternalis costae).

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– стрілової осі (axis sagittalis);

– лобової осі (axis frontalis).

Види рухів, цей суглоб є малорухомим суглобом (amphiarthrosis), в якому відбуваються:

– піднімання ребер;

– опускання ребер.

Допоміжний апарат:

– внутрішньосуглобова груднино-реброва зв’язка (lig. sternocostale intraarticulare), вона зміцнює суглоб, який зчленовує II ребро (costa II) з грудниною (sternum);

– променисті груднино-реброві зв’язки (ligg. sterno-costalia radiata);

– перетинка груднини (membrana sterni);

– реброво-мечоподібні зв’язки (ligg. costoxiphoidea) зв’язують хрящ VII ребра з мечоподібним відростком.

Міжхрящові суглоби (articulationes interchondrales)

Вони знаходяться між ребровими хрящами VII – X ребер (cartilagines costales VII – X costarum). Передні кінці цих ребер, не досягаючи груднини, з’єднуються кожний з хрящем розміщеного вище ребра з допомогою сполучної тканини (textus connectivus fibrosus).

Реброво-хрящові суглоби (articulationes costochondrales)

Реброво-хрящові суглоби з’єднують:

– кісткову частину ребра (pars ossea costae) з ребровими хрящами (cartilagines costales), у них відсутня суглобова порожнина (cavitas articularis).

з’єднання черепа (juncturae cranii)

 

Кістки черепа (ossa cranii) з’єднуються між собою в основному за допомогою синартрозів (synarthroses), тобто неперервних видів з’єднань.

Винятком є з’єднання нижньої щелепи із скроневою кісткою з утворенням скронево-нижньощелепного суглоба (articulatio temporomandibularis).

 

Волокнисті та хрящові

з’єднання черепа

Неперервні з’єднання черепа (synarthroses cranii) представлені переважно волокнистими з’єднаннями черепа (juncturae fibrosae cranii) у вигляді:

– швів (suturae) у дорослих людей;

– міжкісткових перетинок (membranae interosseae) – у новонароджених.

До неперервних з’єднань черепа (synarthroses cranii) належать також з’єднання черепа (juncturae cranii) з під’язиковою кісткою (os hyoideum) за допомогою м’язів – синсаркоз (synsarcosis) та зв’язок – синдесмоз (syndesmosis).

До неперервних з’єднань черепа (synarthroses cranii) належать і хрящові з’єднання черепа (juncturae cartilagineae cranii), що розташовані в ділянці основи черепа (basis cranii).

Волокнисті з’єднання черепа (juncturae fibrosae cranii) поділяються на:

– синдесмози черепа (syndesmoses cranii);

– шви черепа (suturae cranii);

– зубокомірковий синдесмоз; вклинення (syndesmosis dentoalveolaris; gomphosis).

До синдесмозів черепа (syndesmoses cranii) належать:

– крилоостьова зв’язка (lig. pterygospinale);

– шилопід’язикова зв’язка (lig. stylohyoideum).

До швів черепа (suturae cranii) належить більшість швів, назва яких утворена від назв двох кісток, що з’єднуються:

– потилично-соскоподібне шво (sutura occipitomastoidea);

– клинолобове шво (sutura sphenofrontalis);

– лобово-носове шво (sutura frontonasalis);

– лобово-верхньощелепне шво (sutura frontomaxillaris);

– клино-виличне шво (sutura sphenozygomatica);

– піднебінно-верхньощелепне шво (sutura palato-maxillaris) тощо.

Частина швів мають такі назви:

– вінцеве шво (sutura coronalis);

– стрілове шво (sutura sagittalis);

– лямбдоподібне шво (sutura lambdoidea);

– лускове шво (sutura squamosa);

– міжносове шво (sutura internasalis);

– міжверхньощелепне шво (sutura intermaxillaris);

– серединне піднебінне шво (sutura palatina mediana);

– поперечне піднебінне шво (sutura palatina transversa).

Зубокомірковий синдесмоз; вклинення (syndesmosis dentoalveolaris; gomphosis) укріплює зуби у зубних комірках (alveoli dentales) завдяки періодонту (periodontium) та яснам (gingiva).

Хрящові з’єднання черепа (juncturae cartilagineae cranii). До них належать такі синхондрози черепа (synchondroses cranii):

– клино-потиличний синхондроз (synchondrosis sphenooccipitalis);

– клино-кам’янистий синхондроз (synchondrosis sphenopetrosa);

– кам’янисто-потиличний синхондроз (synchondrosis petrooccipitalis);

– внутрішньопотиличний синхондроз (synchondrosis intraoccipitalis), який може бути:

– заднім (synchondrosis intraoccipitalis posterior);

– переднім (synchondrosis intraoccipitalis anterior);

– клино-решітчастий синхондроз (synchondrosis sphenoethmoidalis).

Суглоби черепа (articulationes cranii)

До суглобів черепа (diarthroses cranii; articulationes cranii), або перервних з’єднань черепа (articulationes cranii), належить тільки скронево-нижньощелепний суглоб (articulatio temporomandibularis).

Атланто-потиличний суглоб (articulatio atlanto-occipitalis), що описується в міжнародній анатомічній номенклатурі – український стандарт в розділі “Суглоби черепа” все ж належить до з’єднань хребтового стовпа з черепом.

Скронево-нижньощелепний суглоб (articulatio temporomandibularis):

– двовидростковий (articulatio bicondylaris);

– комбінований (articulatio combinata);

– комплексний (articulatio complexa).

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– піднімання і опускання нижньої щелепи (mandibula);

– рухи вперед і назад, вправо і вліво, тобто відведення (abductio) та приведення (adductio);

– невеликі колові обертання (circumductio).

Суглобові поверхні:

– нижньощелепна ямка скроневої кістки (fossa mandibularis ossis temporalis);

– голівка нижньої щелепи (caput mandibulae).

Допоміжний апарат:

– суглобовий диск (discus articularis);

– бічна зв’язка (lig. laterale);

– присередня зв’язка (lig.mediale);

– несправжні зв’язки (ligamenta spuria cranii):

– клино-нижньощелепна (lig. sphenomandibulare);

– шило-нижньощелепна (lig. stylomandibulare).

З’єднання верхньої кінцівки

(juncturae membri superioris)

З’єднання верхньої кінцівки (juncturae membri superioris) поділяються на:

– з’єднання грудного пояса (juncturae cinguli pectoralis);

– з’єднання вільної верхньої кінцівки (juncturae membri superioris liberi).

З’єднання грудного пояса

(juncturae cinguli pectoralis)

Синдесмози та суглоби грудного пояса

З’єднання грудного пояса (juncturae cinguli pectoralis) поділяються на:

– синдесмози грудного пояса; синдесмози пояса верхньої кінцівки (syndesmoses cinguli pectoralis; syndesmoses cinguli membri superioris);

– суглоби грудного пояса; суглоби пояса верхньої кінцівки (articulationes cinguli pectoralis; articulationes cinguli membri superioris).

Окрім цих з’єднань, на рівні з’єднань грудного пояса (juncturae cinguli pectoralis) є зв’язки (ligamenta), які сполучають різні анатомічні утвори лопатки (scapula) і не мають відношення до суглобів (articulationes).

Такі зв’язки (ligamenta) називаються несправжніми зв’язками лопатки (ligamenta spuria scapulae), або власними зв’язками лопатки (ligamenta propria scapulae).

Власні зв’язки лопатки (ligamenta propria scapulae):

  1. Дзьобо-надплечова зв’язка (lig. coracoacromiale), вона натягнута над плечовим суглобом (articulatio humeri) між верхівкою надплечового відростка (acromion) і дзьобоподібним відростком лопатки (processus coracoideus scapulae).

Ця зв’язка (ligamentum) захищає плечовий суглоб (articulatio humeri) угорі та обмежує рухи плечової кістки (humerus) вверх при відведенні плеча (brachium).

Якщо піднімати (відводити) плечову кістку вище 700, то вона впирається у дзьобо-надплечову зв’язку (lig. coracoacromiale) і при подальшому русі вгору починає рухатись лопатка (scapula) та ключиця (clavicula) у груднино-ключичному суглобі (articulatio sternoclavicularis).

Дзьобо-надплечову зв’язку (lig. coracoacromiale) разом з відростками, до яких вона кріпиться, називають склепінням плечового суглоба (fornix articulationis humeri).

  1. Верхня поперечна зв’язка лопатки (lig. transversum scapulae superius) розташовується над вирізкою лопатки (incisura scapulae), перетворюючи цю вирізку в отвір.

  2. Нижня поперечна зв’язка лопатки (lig. transversum scapulae inferius) розміщена на задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) і натягнута між основою надплечового відростка (basis acromii) та заднім краєм суглобової западини лопатки (margo posterior cavitatis glenoidalis scapulae).

Через отвори під вищезгадуваними зв’язками проходять судини і нерви.

Власні зв’язки, за новою анатомічною номенклатурою (Сан-Паулу, 1997), належать до синдесмозів грудного пояса (syndesmoses cinguli pectoralis).

До суглобів грудного пояса; суглобів пояса верхньої кінцівки (articulationes cinguli pectoralis; articulationes cinguli membri superioris) належать:

– груднино-ключичний суглоб (articulatio sternoclavicularis);

– надплечово-ключичний суглоб (articulatio acromioclavicularis).

Груднино-ключичний суглоб

(art. sternoclavicularis)

Груднино-ключичний суглоб буває:

– кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;

– комплексний (articulatio complexa) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– ключична вирізка груднини (incisura clavicularis sterni);

– груднинний кінець ключиці (extremitas sternalis claviculae).

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– піднімання й опускання ключиці (levatio et descensus claviculae);

– рухи вперед і назад;

– обертання ключиці (rotatio claviculae);

– колове обертання (circumductio).

Допоміжний апарат:

– суглобовий диск (discus articularis);

– передня груднино-ключична зв’язка (lig. sternoclaviculare anterius);

– задня груднино-ключична зв’язка (lig. sternoclaviculare posterius);

– реброво-ключична зв’язка (lig. costoclaviculare);

– міжключична зв’язка (lig. interclaviculare).

Надплечово-ключичний суглоб

(art. acromioclavicularis)

Надплечово-ключичний суглоб буває:

– плоский (articulatio plana) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба), або комплексний у 30 % випадків;

– триосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– ключична суглобова поверхня надплечового відростка лопатки (facies articularis clavicularis acromii scapulae);

– надплечовий кінець ключиці (extremitas acromialis claviculae).

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів, він є малорухомий (amphiarthrosis), відбуваються:

– рухи лопатки дозаду та в присереднью сторону до хребта.

Допоміжний апарат:

– суглобовий диск (discus articularis) в 30 % випадків;

– надплечово-ключична зв’язка (lig. acromioclaviculare);

– дзьобо-ключична зв’язка (lig. coracoclaviculare), яка складається з трапецієподібної зв’язки (lig. trapezoideum) і конічної зв’язки (lig. conoideum).

З’єднання вільної верхньої кінцівки

(juncturae membri superioris liberi)

Воно включає в себе:

– променево-ліктьовий синдесмоз (syndesmosis radioulnaris);

– суглоби вільної верхньої кінцівки (articulationes membri superioris liberi).

Променево-ліктьовий синдесмоз (syndesmosis radioulnaris) з’єднує тіла кісток передпліччя і представлений:

– міжкістковою перетинкою передпліччя (membrana interossea antebrachii);

– косою струною (chorda obliqua), яка з’єднує горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae) з міжкістковим краєм променевої кістки (margo interosseus radii).

До суглобів вільної верхньої кінцівки (articulationes membri superioris liberi) належать:

– плечовий суглоб (articulatio humeri; articulatio glenohumeralis);

– ліктьовий суглоб (articulatio cubiti);

– дистальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris distalis);

– суглоби кисті (articulationes manus).

Плечовий суглоб (articulatio humeri)

Плечовий суглоб є:

– кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– головка плечової кістки (caput humeri);

– суглобова западина лопатки (cavitas glenoidalis scapulae).

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– згинання (flexio) і розгинання (extensio);

– приведення (adductio) і відведення (abductio);

– обертання (rotatio);

– колове обертання (circumductio).

Допоміжний апарат:

– губа суглобової западини (labrum glenoidale);

– суглобово-западино-плечові зв’язки (ligg. glenohume-ralia), які є потовщенням передньої стінки суглобової капсули (paries anterior capsulae articularis);

– дзьобо-плечова зв’язка (lig. coracohumerale), вона зміцнює плечовий суглоб (art. humeri).

Ліктьовий суглоб (articulatio cubiti)

Ліктьовий суглоб утворений з’єднанням трьох кісток (плечової кістки – humerus, променевої кістки – radius та ліктьової кістки – ulna), між якими формуються три наступні суглоби. Вони мають спільну суглобову капсулу (capsula articularis):

– плечо-ліктьовий суглоб (articulatio humeroulnaris), кулястий (articulatio spheroidea);

– плечо-променевий суглоб (articulatio humeroradialis), блокоподібний (ginglymus);

– проксимальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris proximalis), циліндричний (articulatio cylindrica) і обертовий (articulatio trochoidea).

Ліктьовий суглоб в цілому є:

– гвинтоподібний – за формою;

– складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– для плечо-променевого суглоба (art. humeroradialis):

– головка плечової кістки (capitulum humeri);

– суглобова ямка голівки променевої кістки (fovea articularis capitis radii);

– для плечо-ліктьового суглоба (art. humeroulnaris):

– блок плечової кістки (trochlea humeri);

– блокова вирізка ліктьової кістки (incisura trochlearis ulnae);

– для проксимального променево-ліктьового суглоба (art. radioulnaris proximalis):

– суглобовий обвід головки променевої кістки (circumferentia articularis capitis radii);

– вирізка променевої кістки (incisura radialis), яка розташована на ліктьовій кістці (ulna).

Рухи навколо лобової осі (axis frontalis).

Види рухів:

– для плечо-променевого суглоба (art. humeroradialis), який є кулястим суглобом (articulatio spheroidea; enarthrosis):

– згинання (flexio);

– розгинання (extensio);

– обертання досередини (rotatio interna);

– обертання назовні (rotatio externa) променевої кістки (radius) навколо її вертикальної осі.

– для плечо-ліктьового суглоба (art. humeroulnaris), який є блокоподібним суглобом (ginglymus):

– згинання (flexio);

– розгинання (extensio). Ці рухи здійснюються з одночасним рухом променевої кістки (ulna) в плечо-променевому суглобі (art. humeroradialis).

– для проксимального променево-ліктьового суглоба (art. radioulnaris proximalis):

– обертання досередини (rotatio interna);

– обертання назовні (rotatio externa) променевої кістки (radius) навколо її вертикальної осі.

Цей суглоб є циліндричним суглобом (articulatio cylindrica) і комбінованим з дистальним променево-ліктьовим суглобом (articulatio radioulnaris distalis).

Допоміжний апарат:

– обхідна ліктьова зв’язка (lig. collaterale ulnare);

– обхідна променева зв’язка (lig. collaterale radiale);

– кільцева зв’язка променевої кістки (lig. anulare radii);

– квадратна зв’язка (lig. quadratum);

– мішкоподібний закуток (recessus sacciformis), який розташований в місці прикріплення суглобової капсули (capsula articularis) до шийки променевої кістки (collum radii).

Дистальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris distalis)

Дистальний променево-ліктьовий суглоб є:

– циліндричний (articulatio cylindrica) – за формою;

– комбінований (articulatio combinata), через те, що об’єднаний функцією з проксимальним променево-ліктьовим суглобом (art. radioulnaris proximalis);

– одноосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– суглобовий обвід ліктьової кістки (circumferentia articularis ulnae);

– вирізка ліктьової кістки (incisura ulnaris);

– нижня поверхня головки ліктьової кістки (facies inferior capitis ulnae).

Рухи навколо вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів:

– відвертання (supinatio) і привертання (pronatio) передпліччя (antebrachium) і кисті (manus) разом з рухами в проксимальному променево-ліктьовому суглобі (articulatio radioulnaris proximalis).

Допоміжний апарат:

– суглобовий диск (discus articularis);

– мішкоподібний закуток (recessus sacciformis), який розташований між кістками передпліччя (ossa antebrachii) над суглобовим диском (discus articularis) і є випином суглобової капсули (capsula articularis).

Проксимальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris proximalis) та дистальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris distalis) разом утворюють комбінований циліндричний суглоб (articulatio combinata cylindrica).

Рухи в них відбуваються навколо вертикальної осі (axis verticalis), яка проходить через головку променевої кістки (caput radii) та головку ліктьової кістки (caput ulnae).

У цих суглобах (articulatio radioulnaris proximalis et articulatio radioulnaris distalis) променева кістка (radius):

– обертається навколо ліктьової кістки (rotatio ulna). Оскільки променева кістка (radius) з’єднується з кистю (manus), то, обертаючись (rotatio), вона повертає і кисть (rotatio manus);

– при обертанні променевої кістки (rotatio radii) досередини (привертання – pronatio), то вона перехрещує спереду ліктьову кістку (ulna), і кисть (manus) повертається долонною ділянкою (regio palmaris) досередини і назад, при цьому великий палець (pollex) спрямований присередньо;

– при обертанні (rotatio) назовні (відвертання – supinatio) променева кістка (radius) займає бічне положення, а кисть (manus) повертається долонною ділянкою (regio palmaris) вперед, і великий палець (pollex) спрямований вбік.

Ці особливості рухів потрібно враховувати при іммобілізації (фіксації) переломів.

Суглоби кисті (articulationes manus)

Вони поділяються на:

– променево-зап’ястковий суглоб (articulatio radiocarpalis);

– зап’ясткові суглоби (articulationes carpi);

– зап’ястково-п’ясткові суглоби (articulationes carpometacarpales);

– міжп’ясткові суглоби (articulationes intermetacarpales);

– п’ястково-фалангові суглоби (articulationes metacarpophalangeae);

– міжфалангові суглоби кисті (articulationes interphalangeae).

Променево-зап’ястковий суглоб

(articulatio radiocarpalis)

Променево-зап’ястковий суглоб є:

– еліпсоподібний (articulatio ellipsoidea) – за формою;

– складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

– двоосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– зап’ясткова суглобова поверхня променевої кістки (facies articularis carpalis radii);

– суглобовий диск (discus articularis);

– проксимальні суглобові поверхні човноподібної кістки (facies articulares proximales ossis scaphoidei);

– проксимальні суглобові поверхні півмісяцевої кістки (facies articulares proximales ossis lunati);

– проксимальні суглобові поверхні тригранної кістки (facies articulares proximales ossis triquetri).

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– згинання (flexio) і розгинання (extensio);

– приведення (adductio) і відведення (abductio).

Допоміжний апарат:

– тильна променево-зап’ясткова зв’язка (ligamentum radiocarpale dorsale);

– долонна променево-зап’ясткова зв’язка (lig. radiocarpale palmare);

– тильна ліктьово-зап’ясткова зв’язка (lig. ulnocarpale dorsale);

– долонна ліктьово-зап’ясткова зв’язка (lig. ulnocarpale palmare);

– ліктьова обхідна зв’язка зап’ястка (lig. collaterale carpi ulnare);

– променева обхідна зв’язка зап’ястка (lig. collaterale carpi radiale);

– суглобовий диск (discus articularis).

Зап’ясткові суглоби; міжзап’ясткові суглоби

(articulationes carpi; articulationes intercarpales)

До них належать:

– власне міжзап’ясткові суглоби (articulationes intercarpales);

– суглоб горохоподібної кістки (articulatio ossis pisiformis);

– середньозап’ястковий суглоб (articulatio mediocarpalis).

власне міжзап’ясткові суглоби

(articulationes intercarpales)

Вони утворені зап’ястковими кістками (ossa carpi). Вони є:

– прості (articulationes simplices) – за будовою;

– плоскі (articulationes planae) – за формою;

– багатоосьові – за функцією;

– малорухомі (amphiarthroses) – за видом рухів.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Суглоб горохоподібної кістки

(articulatio ossis pisiformis)

Суглоб горохоподібної кістки утворений:

– горохоподібною кісткою (os pisiforme);

– тригранною кісткою (os triquetrum).

Він є:

– простий (articulatio simplex) – за будовою;

– плоский (articulatio plana) – за формою;

– багатоосьовий  – за функцією.

Суглоб горохоподібної кістки (articulatio ossis pisiformis) укріплюють:

– горохово-гачкувата зв’язка (lig. pisohamatum)

– горохово-п’ясткова зв’язка (lig. pisometacarpale).

Середньозап’ястковий суглоб

(articulatio mediocarpalis)

Середньозап’ястковий суглоб є:

– кулястий (articulatio spheroidea) – S-подібний за формою;

– складний (articulatio composita) – за будовою;

– одноосьовий – за функцією;

– малорухомий (amphiarthrosis) – за видом рухів.

У цьому суглобі (articulatio mediocarpalis) є ніби дві головки (capita):

– одна головка утворена човноподібною кісткою (os scaphoideum);

– друга головка утворена:

– тригранною кісткою (os triquetrum);

– півмісяцевою кісткою (os lunatum);

– човноподібною кісткою (os scaphoideum).

Суглобова порожнина (cavitas articularis) цього суглоба (articulatio mediocarpalis) продовжується між кістками, які утворюють перший та другий ряди зап’ястка (carpus), тобто з’єднується з порожнинами міжзап’ясткових суглобів (cavitates articulationum intercarpalium).

Суглобові поверхні:

– проксимальні суглобові поверхні дистального ряду зап’ясткових кісток (facies articulares proximales seriei distalis ossium carpi);

– дистальні суглобові поверхні проксимального ряду зап’ясткових кісток (facies articulares distales seriei proximalis ossium carpi).

Рухи навколо фронтальної осі (axis frontalis).

Види рухів:

– згинання (flexio);

– розгинання (extensio).

Середньозап’ястковий суглоб (articulatio mediocarpalis) функціонально зв’язаний із променево-зап’ястковим суглобом (articulatio radiocarpalis).

Допоміжний апарат:

– тильні міжзап’ясткові зв’язки (ligg. intercarpalia dorsalia);

– долонні міжзап’ясткові зв’язки (ligg. intercarpalia palmaria);

– міжкісткові міжзап’ясткові зв’язки (ligg. intercarpalia interossea);

– променева зв’язка зап’ястка (lig. carpi radiatum).

Рухи кисті щодо передпліччя (antebrachium) відбуваються (рахуючи середнім, вихідним положенням те, при якому кисть міститься в одній площині з передпліччям) уздовж двох взаємно перпендикулярних осей: лобової (в площині долоні) і стрілової (перпендикулярної до поверхні долоні).

Навколо лобової осі (axis frontalis) відбуваються згинання кисті (flexio manus), близько 60-70о, і розгинання (extensio manus) до 45о.

Навколо стрілової осі (axis sagittalis) кисть рухається в бік ліктьової кістки – приведення (adductio manus), близько 35-40о, і в бік променевої кістки – відводиться (abductio manus), приблизно на 20о.

При таких рухах кисті відбувається колове обертання (circumductio), при якому кисть робить периферичні рухи, описуючи поверхню конуса.

В усіх вищеназваних рухах беруть участь два зчленування: променево-зап’ястковий суглоб (articulatio radiocarpalis) та зап’ясткові суглоби; міжзап’ясткові суглоби (articulationes carpi; articulationes intercarpales), комбінуючись в один суглоб кисті; суглоб ручної кисті (articulatio manus), причому проксимальний ряд зап’ясткових кісток відіграє роль кісткового меніска.

Зап’ястково-п’ясткові суглоби

(articulationes carpometacarpales)

Зап’ястково-п’ясткові суглоби є:

– плоскі (articulationes planae) – за формою;

– складні (articulationes compositae) – за будовою (вид суглоба);

– багатоосьові – за функцією.

Суглобові поверхні:

– дистальні суглобові поверхні дистального ряду зап’ясткових кісток (facies articulares distales seriei distalis ossium carpi);

– основи проксимальних фаланг II-IV пальців (bases phalangium proximales digitorum II-IV).

Рухи навколо:

– прямовисної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів: суглоби малорухомі (amphiarthrosеs), незначне ковзання (до 5 – 10 градусів) у різних напрямках.

Допоміжний апарат:

– тильні зап’ястково-п’ясткові зв’язки (ligg. carpometacarpalia dorsalia);

– долонні зап’ястково-п’ясткові зв’язки (ligg. carpometacarpalia palmaria).

Зап’ястково-п’ястковий суглоб великого пальця

(articulatio carpometacarpalis pollicis)

Зап’ястково-п’ястковий суглоб великого пальця є:

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– сідлоподібний (articulatio sellaris) – за формою;

– двоосьовий – за функцією.

Суглобові поверхні:

– дистальна суглобова поверхня кістки-трапеції (facies articularis distalis ossis trapezii);

– суглобова поверхня основи I п’ясткової кістки (facies articularis basis articularis ossis metacarpi primi [I]).

Рухи навколо:

– стрілової осі (axis sagittalis);

– косо розташованої лобової осі (axis frontalis).

Види рухів:

– згинання та розгинання (flexio et extensio);

– протиставлення та зіставлення (oppositio et repositio);

– колове обертання (circumductio) навколо цих двох осей;

– згинання з протиставленням (flexio et oppositio);

– розгинання з приведенням і відведення (extensio, adductio et abductio);

– складні обертові рухи великого пальця.

Міжп’ясткові суглоби

(articulationes intermetacarpales)

Міжп’ясткові суглоби є:

– прості (articulationes simplices) – за будовою (вид суглоба);

– плоскі (articulationes planae) – за формою;

– багатоосьові – за функцією і є малорухомі (amphiarthroses).

Суглобові поверхні: бічні та присередні поверхні основ II-V п’ясткових кісток (facies laterales et mediales basium ossium metacarpi secundi – quinti [II-V]).

Види рухів: належать до малорухомих суглобів (amphiarthroses), можливі незначні рухи у різних напрямках.

Допоміжний апарат:

– тильні п’ясткові зв’язки (ligg. metacarpalia dorsalia);

– долонні п’ясткові зв’язки (ligg. metacarpalia palmaria);

– міжкісткові п’ясткові зв’язки (ligg. metacarpalia interossea).

У рухах кисті (manus) стосовно передпліччя (antebrachium) беруть участь:

– променево-зап’ястковий суглоб (articulatio radiocar-palis);

– середньозап’ястковий суглоб (articulatio mediocar-palis);

– зап’ястково-п’ясткові суглоби (articulationes carpo-meta-arpales);

– міжзап’ясткові суглоби (articulationes intercarpales);

– міжп’ясткові суглоби (articulationes intermetacarpales).

Усі ці суглоби, що об’єднані єдиною функцією, клініцисти називають суглобом кисті.

П’ястково-фалангові суглоби

(articulationes metacarpophalangeae)

П’ястково-фалангові суглоби є:

– кулясті (articulationes spheroideae) – за формою;

– прості (articulationes simplices) – за будовою;

– багатоосьові – за функцією.

Суглобові поверхні:

– суглобова поверхня головок п’ясткових кісток (facies articularіs capitis ossium metacarpi);

– суглобова поверхня основи проксимальних фаланг (facies articularіs basis phalangium proximalium).

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis);

– прямовисної осі (axis verticalis).

Види рухів:

– згинання і розгинання (flexio et extensio);

– при розігнутих пальцях – приведення і відведення (adductio et abductio);

– складні колові обертання (circumductiones).

Допоміжний апарат:

– обхідні зв’язки (ligg. collateralia);

– долонні зв’язки (ligg. palmaria);

– глибока поперечна п’ясткова зв’язка (lig. metacarpale transversum profundum).

Міжфалангові суглоби кисті

(articulationes interphalangeae manus)

Міжфалангові суглоби кисті є:

– блокоподібні (ginglymi) – за формою;

– прості (articulationes simplices) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьові – за функцією.

Суглобові поверхні (facies articulares):

– між основами середніх фаланг (bases phalangium mediarum) і блоком проксимальних фаланг (trochlea phalangium proximalium);

– між основами кінцевих фаланг (bases phalangium distalium) і блоком середніх фаланг (trochlea phalangium mediarum).

Рухи навколо лобової осі (axis frontalis).

Види рухів:

-згинання (flexio);

– розгинання (extensio).

Допоміжний апарат:

– обхідні зв’язки (ligg. collateralia),

– долонні зв’язки (ligg. palmaria).

з’єднання нижньої кінцівки

(juncturae membri inferioris)

Вони поділяються на:

– з’єднання тазового пояса (juncturae cinguli pelvici);

– з’єднання вільної нижньої кінцівки (juncturae membri inferioris liberi).

З’єднання тазового пояса (juncturae cinguli pelvici) поділяються на:

– синдесмози тазового пояса (syndesmoses cinguli pelvici);

– суглоби тазового пояса (articulationes cinguli pelvici);

– симфіз тазового пояса (symphysis cinguli pelvis).

З’єднання тазового пояса (juncturae cinguli pelvici) представлені всіма видами з’єднань кісток (juncturae ossium):

– неперервне з’єднання між клубовою кісткою (os ilium), сідничою кісткою (os ischii) та лобковою кісткою (os pubis) – синостоз (synostosis), а під час росту кісток – синхондроз (synchondrosis);

– кульшові кістки (ossa coxae) з’єднуються між собою спереду напівперервно (напівсуглобом) – лобковий симфіз (symphysis pubica);

– ззаду кульшові кістки (ossa coxae) з’єднуються з крижовою кісткою (os sacrum) і формують перервне з’єднання – суглоб (articulatio).

До синдесмозів тазового пояса (syndesmoses cinguli pelvici) належить:

– затульна перетинка (membrana obturatoria), яка разом з кістками формує затульний канал (canalis obturatorius).

До симфіза тазового пояса (symphysis cinguli pelvici) належить:

– лобковий симфіз (symphysis pubica).

Лобковий симфіз (symphysis pubica)

Лобковий симфіз розміщений між симфізними поверхнями лобкових кісток (facies symphysiales ossium pubicorum) і представлений:

– міжлобковим диском; міжлобковим волокнистим хрящем (discus interpubicus; fibrocartilago interpubica) з невеликою щілиною (порожниною) всередині.

Лобковий симфіз (symphysis pubica) зміцнений:

– верхньою лобковою зв’язкою (lig. pubicum superius);

– нижньою лобковою зв’язкою (lig. pubicum inferius).

Суглоби тазового пояса

(articulationes cinguli pelvici)

Вони представлені парним крижово-клубовим суглобом (articulatio sacroiliaca).

Крижово-клубовий суглоб

(articulatio sacroiliaca)

Крижово-клубовий суглоб є:

– плоский (articulatio plana) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– ковзання. Суглоб є малорухомим (amphiarthrosis).

Суглобові поверхн:

– вушкоподібна поверхня клубової кістки (facies auricularis ossis ilii);

– вушкоподібна поверхня крижової кістки (facies auricularis ossis sacri).

Допоміжний апарат:

– передня крижово-клубова зв’язка (lig. sacroiliacum anterius);

– міжкісткова крижово-клубова зв’язка (lig. sacroiliacum interosseum);

– задня крижово-клубова зв’язка (lig. sacroiliacum posterius);

– клубово-поперекова зв’язка (lig. iliolumbale);

– крижово-горбкова зв’язка (lig. sacrotuberale), яка має серпоподібний відросток (processus falciformis);

– крижово-остьова зв’язка (lig. sacrospinale).

З’єднання вільної нижньої кінцівки

(juncturae membri inferioris liberi)

Вони поділяються на:

– синдесмози вільної нижньої кінцівки (syndesmoses membri inferioris liberi);

– суглоби вільної нижньої кінцівки (articulationes membri inferioris liberi).

До синдесмозів вільної нижньої кінцівки (syndesmoses membri inferioris liberi) належать:

– міжкісткова перетинка гомілки (membrana interossea cruris);

– велико-малогомілковий синдесмоз (syndesmosis tibiofibularis).

Велико-малогомілковий синдесмоз

(syndesmosis tibiofibularis)

Він розташований на дистальному кінці гомілкових кісток (extremitas distalis ossium cruralium) і утворений:

– малогомілковою вирізкою великогомілкової кістки (incisura fibularis tibiae);

– суглобовою поверхнею бічної кісточки малогомілкової кістки (facies articularis malleoli lateralis fibulae).

Спереду та ззаду цей синдесмоз укріплений такими зв’язками:

– передньою велико-малогомілковою зв’язкою (lig. tibiofibulare anterius);

– задньою велико-малогомілковою зв’язкою (lig. tibiofibulare posterius).

Міжкісткова перетинка гомілки (membrana interossea cruris) розташована між:

– міжкістковими краями тіл великогомілкової кістки та малогомілкової кістки (margines interossei corporum tibiae et fibulae).

Суглоби вільної нижньої кінцівки

(articulationes membri inferioris liberi)

До них належать:

– кульшовий суглоб (articulatio coxae);

– колінний суглоб (articulatio genus);

– велико-малогомілковий суглоб (articulatio tibiofibularis);

– суглоби стопи (articulationes pedis).

Кульшовий суглоб

(articulatio coxae; articulatio coxofemoralis)

Кульшовий суглоб є:

– чашоподібний (articulatio cotylica) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– згинання (flexio) і розгинання (extensio);

– приведення (adductio) і відведення (abductio);

– обертання назовні (rotatio externa) та обертання досередини (rotatio interna);

– складні обертові рухи стегнової кістки – колове обертання (circumductio).

Суглобові поверхні:

– головка стегнової кістки (caput femoris);

– півмісяцева поверхня кульшової западини (facies lunata acetabuli).

Допоміжний апарат:

– коловий пояс (zona orbicularis);

– клубово-стегнова зв’язка (lig. iliofemorale), яка має поперечну частину (pars transversa) та низхідну частину (pars descendens);

– сідничо-стегнова зв’язка (lig. ischiofemorale);

– лобково-стегнова зв’язка (lig. pubofemorale);

– губа кульшової западини (labrum acetabuli);

– поперечна зв’язка кульшової западини (lig. transversum acetabuli);

– зв’язка головки стегнової кістки (lig. capitis femoris).

Колінний суглоб

(articulatio genus)

Колінний суглоб є:

– двовиростковий (articulatio bicondylaris) – за формою;

– комплексний (articulatio complexa) і складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

– двоосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів:

– згинання (flexio) і розгинання (extensio);

– при зігнутій гомілці – обертання назовні (rotatio externa) та обертання досередини (rotatio interna).

Суглобові поверхні:

– суглобова поверхня присереднього виростка та бічного виростка стегнової кістки (facies articularis condyli medialis et condyli lateralis femoris);

– верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis superior tibiae);

– наколінкова поверхня стегнової кістки (facies patellaris femoris);

– суглобова поверхня наколінка (facies articularis patellae).

Допоміжний апарат:

– бічний меніск (meniscus lateralis), який з’єднується:

– передньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale anterius);

– задньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale posterius);

– присередній меніск (meniscus medialis);

– поперечна зв’язка коліна (lig. transversum genus);

– передня схрещена зв’язка (lig. cruciatum anterius);

– задня схрещена зв’язка (lig. cruciatum posterius);

– обхідна малогомілкова зв’язка (lig. collaterale fibulare);

– обхідна велигомілкова зв’язка (lig. collaterale tibiale);

– коса підколінна зв’язка (lig. popliteum obliquum);

– дугоподібна підколінна зв’язка (lig. popliteum arcuatum);

– присередній тримач наколінка (retinaculum patellae mediale);

– бічний тримач наколінка (retinaculum patellae laterale);

– зв’язка наколінка (lig. patellae);

– крилоподібні складки (plicae alares);

– наднаколінкова сумка (bursa suprapatellaris);

– переднаколінкова сумка (bursa prepatellaris);

– глибока піднаколінкова сумка (bursa infrapatellaris profunda).

 

Велико-малогомілковий суглоб

(articulatio tibiofibularis)

Велико-малогомілковий суглоб є:

– плоский (articulatio plana) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів: суглоб малорухомий (amphiarthrosis).

Суглобові поверхні:

– суглобова поверхня головки малогомілкової кістки (facies articularis capitis fibulae);

– суглобова поверхня малогомілкової вирізки великогомілкової кістки (facies articularis incisurae fibularis tibiae).

Допоміжний апарат:

– задня зв’язка головки малогомілкової кістки (lig. capitis fibulae posterius);

– передня зв’язка головки малогомілкової кістки (lig. capitis fibulae anterius);

– міжкісткова перетинка гомілки (membrana interossea cruris).

Суглоби стопи (articulationes pedis)

Вони поділяються на:

– надп’ятково-гомілковий суглоб (articulatio talocruralis);

– піднадп’ятковий суглоб; надп’ятково-п’ятковий суглоб (articulatio subtalaris; articulatio talocalcanea);

– поперечний суглоб заплесна (articulatio tarsi transversa);

– надп’ятково-п’ятково-човноподібний суглоб (articulatio talocalcaneonavicularis);

– п’ятково-кубоподібний суглоб (articulatio calcaneocuboidea);

– клино-човноподібний суглоб (articulatio cuneonavicularis);

– міжклиноподібні суглоби (articulationes intercuneiformes);

– заплесно-плеснові суглоби (articulationes tarsometatarsales);

– міжплеснові суглоби (articulationes intermetatarsales);

– плесно-фалангові суглоби (articulationes metatarsophalangeae);

– міжфалангові суглоби стопи (articulationes interphalangeae pedis).

Надп’ятково-гомілковий суглоб

(articulatio talocruralis)

Надп’ятково-гомілковий суглоб є:

– блокоподібний (ginglymus) – за формою;

– складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьовий – за функцією.

Рухи навколо лобової осі (axis frontalis).

Види рухів:

– згинання і розгинання (flexio et extensio);

– при підошвовому згинанні (flexio plantaris) – відведення і приведення стопи (abductio et adductio pedis).

Суглобові поверхні:

– нижня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis inferior tibiae);

– суглобова поверхня присередньої кісточки (facies articularis malleoli medialis);

– суглобова поверхня бічної кісточки (facies articularis malleoli lateralis);

– блок надп’яткової кістки (trochlea tali).

Допоміжний апарат:

– присередня обхідна зв’язка; дельтоподібна зв’язка (lig. collaterale mediale; lig. deltoideum), яка має такі частини:

– великогомілково-човноподібну частину (pars tibionavicularis);

– великогомілково-п’яткову частину (pars tibiocalcanea);

– передню великогомілково-надп’яткову частину (pars tibiotalaris anterior);

– задню великогомілково-надп’яткову частину (pars tibiotalaris posterior);

– бічна обхідна зв’язка (lig. collaterale laterale), яка складається з:

– передньої надп’ятково-малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare anterius);

– задньої надп’ятково-малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare posterius);

– п’ятково-малогомілкової зв’язки (lig. calcaneofibulare).

Піднадп’ятковий суглоб;

надп’ятково-п’ятковий суглоб

(articulatio subtalaris; articulatio talocalcanea)

Піднадп’ятковий суглоб є:

– циліндричний (articulatio cylindrica) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьовий – за функцією.

– комбінований з надп’ятково-п’ятково-човноподібним суглобом.

Рухи навколо: стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– відвертання з приведенням і підошвовим згинанням стопи (supinatio cum adductione et flexione plantari pedis);

– привертання з відведенням і тильним згинанням стопи (pronatio cum abductione et flexione dorsali pedis).

Суглобові поверхні:

– задня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies articularis calcanea posterior tali);

– задня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки (facies articularis talaris posterior calcanei).

Допоміжний апарат:

– міжкісткова надп’ятково-п’яткова зв’язка (lig. talocalcaneum interosseum);

– бічна надп’ятково-п’яткова зв’язка (lig.talocalcaneum laterale);

– присередня надп’ятково-п’яткова зв’язка (lig.talocalcaneum mediale).

Надп’ятково-п’ятково-човноподібний

суглоб

(articulatio talocalcaneonavicularis)

Надп’ятково-п’ятково-човноподібний суглоб є:

– кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;

– складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

– комбінований із піднадп’ятковим суглобом.

Рухи навколо стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– відвертання з приведенням і підошвовим згинанням (supinatio cum adductione et flexione plantari);

– привертання з відведенням і тильним згинанням стопи (pronatio cum abductione et flexione dorsali pedis).

Суглобові поверхні:

– передня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies articularis calcanea tali anterior);

– середня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies articularis calcanea tali media);

– передня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки (facies articularis talaris calcanei anterior);

– середня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки (facies articularis talaris calcanei media);

– човноподібна суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies articularis navicularis tali);

– задня суглобова поверхня човноподібної кістки (facies articularis ossis navicularis posterior).

Допоміжний апарат: підошвова п’ятково-човноподібна зв’язка (lig.calcaneonaviculare plantare).

П’ятково-кубоподібний суглоб

(articulatio calcaneocuboidea)

П’ятково-кубоподібний суглоб є:

– сідлоподібний (articulatio sellaris) – за формою;

– простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

– двоосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

– стрілової осі (axis sagittalis);

– лобової осі (axis frontalis).

Види рухів: незначні, навколо названих осей та ковзання.

Суглобові поверхні:

– кубоподібна суглобова поверхня п’яткової кістки (facies articularis cuboidea calcanei);

– задня суглобова поверхня кубоподібної кістки (facies articularis ossis cuboidei posterior).

Клино-човноподібний суглоб

(articulatio cuneonavicularis)

Він є:

– плоский (articulatio plana) – за формою;

– складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

– триосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– стрілової осі (axis sagittalis);

– лобової осі (axis frontalis).

Види рухів: суглоб малорухомий (amphiarthrosis), переважно ковзання.

Суглобові поверхні:

– суглобова клиноподібна поверхня човноподібної кістки (facies articularis cuneiformis ossis navicularis);

– суглобові човноподібні поверхні (facies articulares naviculares) усіх трьох клиноподібних кісток (ossa cuneiformia).

Поперечний суглоб заплесна

(articulatio tarsi transversa; суглоб Шопара)

Поперечний суглоб складається із:

– п’ятково-кубоподібного суглоба (art. calcaneocubo-idea);

– надп’ятково-човноподібної частини (pars talonavicularis) надп’ятково-п’ятково-човноподібного суглоба (articulatio talocalcaneonavicularis).

“Ключем” поперечного суглоба заплесна (articulatio tarsi transversa) є роздвоєна зв’язка (lig. bifurcatum), яка складається з:

– п’ятково-човноподібної зв’язки (lig. calcaneonavicu-lare);

– п’ятково-кубоподібної зв’язки (lig. calcaneocubo-ideum).

Суглоби між заплесновими кістками (articulationes ossium tarsi) укріплюються зв’язками заплесна (ligamenta tarsi) та підошвовими зв’язками заплесна (ligg. tarsi plantaria).

До зв’язок заплесна (ligamenta tarsi) належать:

А. Міжкісткові зв’язки заплесна (ligg. tarsi interossea), які складаються з:

– міжкісткової надп’ятково-п’яткової зв’язки (lig. talocalcaneum interosseum);

– міжкісткової клино-кубоподібної зв’язки (lig. cuneocuboideum);

– міжкісткових міжклиноподібних зв’язок (ligg. intercuneiformia interossea).

Б. Тильні зв’язки заплесна (ligg. tarsi dorsalia), які складаються з:

– надп’ятково-човноподібної зв’язки (lig. talonaviculare);

– тильних міжклиноподібних зв’язок (ligg. іntercunei-formia dorsalia);

– тильної клино-кубоподібної зв’язки (lig. cuneocubo-ideum dorsale);

– тильної кубочовноподібної зв’язки (lig. cuboideonavi-culare dorsale);

– роздвоєної зв’язки (lig. bifurcatum), до складу якої входять:

– п’ятково-човноподібна зв’язка (lig. calcaneonavi-culare);

– п’ятково-кубоподібна зв’язка (lig. calcaneocuboideum).

В. Тильні клино-човноподібні зв’язки (ligg. cuneo-navicularia dorsalia). Вони мають:

– тильну п’ятково-кубоподібну зв’язку (lig.calcaneocubo-ideum dorsale).

До підошвових зв’язок заплесна (ligg. tarsi plantaria) належать:

– довга підошвова зв’язка (lig. plantare longum);

– підошвова п’ятково-кубоподібна зв’язка (lig. calcaneocuboideum plantare);

– підошвові клино-човноподібні зв’язки (ligg. cuneonavi-cularia plantaria);

– підошвова кубо-човноподібна зв’язка (lig. cuboideo-naviculare plantare);

– підошвові міжклиноподібні зв’язки (ligg. intercunei-formia plantaria);

– підошвова клино-кубоподібна зв’язка (lig. cuneocubo-ideum plantare).

Заплесно-плеснові суглоби

(articulationes tarsometatarsales;

суглоб Лісфранка)

Заплесно-плеснові суглоби є:

– плоскі (articulationes planae) – за формою;

– складні (articulationes compositae) – за будовою (вид суглоба);

– триосьові – за функцією.

Рухи навколо:

– вертикальної осі (axis verticalis);

– стрілової осі (axis sagittalis);

– лобової осі (axis frontalis).

Види рухів: малорухомий (amphiarthrosis), ковзання на 10-15о.

Суглобові поверхні:

– дистальні суглобові поверхні клиноподібних кісток (facies articulares distales ossium cuneiformium);

– дистальні суглобові поверхні кубоподібної кістки (facies articulares distales ossis cuboidei);

– задні суглобові поверхні основ плеснових кісток (facies articulares posteriores basium ossium metatarsi).

“Ключем” до суглоба Лісфранка є присередня заплесно-плеснова зв’язка (lig. tarsometatarsale mediale).

Допоміжний апарат:

– тильні заплесно-плеснові зв’язки (ligg. tarsometa-tarsalia dorsalia);

– підошвові заплесно-плеснові зв’язки (ligg. tarsometa-tarsalia plantaria);

– міжкісткові клино-плеснові зв’язки (ligg. cuneometa-tarsalia interossea).

Міжплеснові суглоби

(articulationes intermetatarsales)

Міжплеснові суглоби є:

– плоскі (articulationes planae) – за формою;

– прості (articulationes simplices) – за будовою (вид суглоба);

– триосьові – за функцією;

– малорухомі.

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– вертикальної осі (axis verticalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів: суглоби малорухомі (amphiarthrosis).

Суглобові поверхні: бічні та присередні суглобові поверхні (facies articulares laterales et mediales) між основами плеснових кісток (ossa metatarsi).

Допоміжний апарат:

– міжкісткові плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia interossea);

– тильні плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia dorsalia);

– підошвові плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia plantaria).

Плесно-фалангові суглоби

(articulationes metatarsophalangeae)

Плесно-фалангові суглоби є:

– кулясті (articulationes spheroideae) – за формою;

– прості (articulationes simplices) – за будовою, але двоосьові – за функцією.

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis);

– стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

– згинання (flexio) і розгинання (extensio);

– при розігнутих пальцях – відведення (abductio) і приведення (adductio).

Суглобові поверхні:

– голівки плеснових кісток (capita ossium metatarsi);

– основи проксимальних фаланг (bases phalangium proximalium).

Допоміжний апарат:

– обхідні зв’язки (ligg. collateralia);

– підошвові зв’язки (ligg. plantaria);

– глибока поперечна плеснова зв’язка (lig. metatarsale transversum profundum).

Міжфалангові суглоби стопи

(articulationes interphalangeae pedis)

Міжфалангові суглоби стопи є:

– блокоподібні (ginglymi) – за формою;

– прості (articulationes simplices) – за будовою (вид суглоба);

– одноосьові – за функцією.

Рухи навколо:

– лобової осі (axis frontalis).

Види рухів:

– згинання (flexio);

– розгинання (extensio).

Суглобові поверхні:

– суглобові поверхні суміжних фаланг пальців стопи.

Допоміжний апарат:

– обхідні зв’язки (ligg. collateralia);

– підошвові зв’язки (ligg. plantaria).

Стопа

(pes totalis)

Десять кісток стопи (os naviculare, ossa cuneiformia medialе, intermedium et laterale, os cuboideum, ossa metatarsalia primum – quintum [I-V]), з’єднуючись між собою, утворюють випуклі догори дуги – склепіння (arcus), які орієнтовані поздовжньо та поперечно.

Завдяки склепінній будові, стопа (pes) опирається не всією підошвовою ділянкою (regio plantaris), а має постійні три точки опори:

– ззаду п’ятковий горб (tuber calcanei);

– спереду голівки I та V плеснових кісток (capita ossium metatarsi primi et quinti [I et V]);

– латерально бічну поверхню підошви.

Стопа має п’ять поздовжніх склепінь стопи (arcus pedis longitudinales) та одне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversalis).

Усі поздовжні склепіння стопи (arcus pedis longitudinales) починаються від п’яткового горба (tuber calcanei) і закінчуються на головках плеснових кісток (capita ossium metatarsi).

До складу кожного поздовжнього склепіння (arcus pedis longitudinalis) входять одна плеснова кістка (os metatarsi) та частина заплеснових кісток (pars ossium tarsi), що розташовані між даною плесновою кісткою (os metatarsi) та п’ятковим горбом (tuber calcanei).

Поздовжнє склепіння має:

– бічну частину (pars lateralis);

– присередню частину (pars medialis).

Перше поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis primus) – присереднє склепіння стопи (arcus pedis medialis) – утворене:

– першою плесновою кісткою (os metatarsi primum);

– присередньою клиноподібною кісткою (os cuneiforme mediale);

– присередньою частиною човноподібної кістки (pars medialis ossis navicularis);

– присередньою частиною надп’яткової кістки (pars medialis tali);

– присередньою частиною п’яткової кістки (pars medialis calcanei).

Найдовшим та найвищим є друге поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis secundus), а найнижчим і коротким – п’яте поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis quintus).

У поперечному напрямку всі п’ять склепінь (arcus) мають неоднакову висоту.

Внаслідок цього на рівні передньої частини п’яти з найвищих точок поздовжніх склепінь стопи (arcus pedis longitudinalis) формується дугоподібно вигнуте вверх поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus).

Це склепіння поділяється на:

– проксимальне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus proximalis);

– дистальне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus distalis).

Склепіння стопи (arcus pedis) зумовлені і утримуються:

– формою кісток, які їх утворюють, зв’язками (пасивні “затяжки” склепінь стопи);

– м’язами разом із сухожилками (активні “затяжки” склепінь стопи).

При розслабленні активних та пасивних “затяжок” склепіння стопи опускаються і стопа сплощується, розвивається плоскостопість.

Завдяки склепінній будові стопи, маса тіла рівномірно розподіляється на всю стопу, зменшуються струси тіла при ходьбі, бігу, стрибках, оскільки її склепіння виконують роль амортизаторів.

Склепіння також забезпечують пристосованість стопи до ходьби та бігу по нерівній поверхні.

хребтовий стовп, хребет

(columna vertebralis)

 

Він складається з усіх справжніх хребців (vertebrae verae), крижової кістки (os sacrum) та куприка (os coccygis) і міжхребцевих симфізів (symphyses intervertebrales) із зв’язковим апаратом.

Функціональне значення хребтового стовпа (columna vertebralis):

– підтримує голову (caput);

– є гнучкою віссю стовбура або тулуба (truncus);

– бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин (cavitates thoracis, abdominis et pelvis).

У хребтовому каналі (canalis vertebralis) міститься спинний мозок (medulla spinalis), його оболони (meninges spinales) і судини (vasa).

Спереду хребет (columna vertebralis) є найширшим біля крижової кістки (os sacrum), догори поступово звужується до рівня V грудного хребця (vertebra thoracica V); звідси поперечник хребта починає наростати до ділянки нижніх шийних хребців (vertebrae cervicales inferiores), потім знову звужується.

Розширення хребта у верхній грудній ділянці (regio pectoralis) пояснюється тим, що тут фіксується верхня кінцівка (membrum superius).

Ззаду на хребтовому стовпі (columna vertebralis) відмічаються дві борозни (sulci dorsales); посередині вони відокремлені одна від одної гребенем з остистих відростків (processus spinosi), з боків обмежовані підвищеннями, утвореними поперечними відростками (processus transversi).

Збоку хребта (columna vertebralis) видно 23 пари міжхребцевих отворів (foramina intervertebralia), які служать для виходу спинномозкових нервів (nervi spinales) з хребтового каналу (canalis vertebralis); з них нижні – найширші, верхні – найвужчі.

Хребтовий стовп (columna vertebralis) має такі кривини:

– первинну кривину (curvatura primaria);

– вторинну кривину (curvatura secundaria).

Первинна кривина (curvatura primaria) знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів (kyphosis thoracica et sacralis).

Вторинна кривина (curvatura secundaria) формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2-3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз (lordosis cervicalis; lordosis colli).

Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз (kyphosis thoracica), що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.

Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1-1,5 року, утворюється поперековий лордоз (lordosis lumbalis).

Вищеперелічені вигини є природними (нормальними) і фізіологічними.

До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз (scoliosis), що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половини тіла людини.

Патологічними вигинами є вигини хребтового стовпа вперед, назад або вбік.

Довжина хребта чоловіка становить приблизно 73 см (шийний відділ – 13 см, грудний – 30 см, поперековий – 18 см, крижово-куприковий – 12 см).

Хребет жінки має завдовжки в середньому 69 см.

У старечому віці спостерігається вкорочення хребта на 7 см.

Загалом довжина хребтового стовпа становить близько 2/5 всієї довжини тіла.

Рухи хребтового стовпа:

– навколо лобової осі (axis frontalis) – згинання і розгинання (flexio et extensio);

– навколо стрілової осі (axis sagittalis) – згинання вбік (відведення [abduction] хребта від серединної площини [planum medianum]);

– навколо вертикальної осі (axis verticalis) – повороти (rotationes);

– пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта (наприклад при стрибках).

Більшою рухомістю відзначаються верхній поперековий і шийний відділи. I і II шийні хребці дають можливість голові робити найрізноманітніші і досить великі екскурсії.

Міжхребцеві диски (disci intervertebrales) зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.

Грудна клітка (thorax totalis)

Грудну клітку (thorax) утворюють:

– 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);

– 12 пар ребер (costae);

– груднина (sternum).

Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spatia intercostalia).

Грудна клітка (thorax) має:

– верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

– нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).

Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по-різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) оточений:

– яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);

– першими ребрами (costae primae);

– тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) оточений:

– тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);

– нижніми ребрами (costae inferiores);

– мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).

Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris) обмежений з’єднаними між собою VII-X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).

Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).

З обох боків вздовж тіл грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum) у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни (sulci pulmonales).

Розрізняють такі форми грудної клітки:

– конусоподібна грудна клітка (широка і коротка);

– плоска грудна клітка (сплющена в передньо-задньому напрямку);

– циліндрична грудна клітка (проміжна між двома попередніми).

 

Таз в цілому (pelvis totalis)

Кульшові кістки (ossa coxae) та крижова кістка (os sacrum), з’єднуючись за допомогою крижово-клубових суглобів (articulationes sacroiliacae) і лобкового симфізу (symphysis pubica), утворюють таз (pelvis), який поділяється на два відділи:

– верхній відділ;

– нижній відділ.

Верхній відділ – це великий таз (pelvis major), а нижній відділ – це малий таз (pelvis minor).

Великий таз (pelvis major)

Великий таз відмежований від малого таза (pelvis minor) межовою лінією (linea terminalis), яка проходить через:

– мис (promontorium);

– дугоподібну лінію клубової кістки (linea arcuata ossis ilii);

– гребені лобкових кісток (pectines ossium pubis);

– верхній край симфізу (margo superior symphysis).

Великий таз (pelvis major) оточений:

– ззаду – тілом п’ятого поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis quintae);

– з боків – крилами клубових кісток (alae ossium ilii).

Малий таз (pelvis minor)

Малий таз утворений лобковими кістками (ossa pubis) і сідничими кістками (ossa ischii). Він має:

– верхній отвір таза (apertura pelvis superior), який є входом у малий таз;

– нижній отвір таза (apertura pelvis inferior), який є виходом з малого таза.

Затульний отвір (foramen obturatum) в кульшових кістках (ossa coxae) закритий фіброзною пластинкою – затульною мембраною (membrana obturatoria).

На бічній стінці малого таза (pelvis minor) знаходяться:

– великий сідничий отвір (foramen ischiadicum majus);

– малий сідничий отвір (foramen ischiadicum minus), які обмежовані:

– крижово-остистою зв’язкою (ligamentum sacro-spinale);

– крижово-горбовою зв’язкою (ligamentum sacro-tuberale);

– великою та малою сідничими вирізками (incisurae ischiadicae major et minor).

Великий таз (pelvis major) має такі поперечні розміри:

– відстань між правою та лівою верхніми передніми клубовими остями (spina iliaca anterior superior dextra et sinistra) – міжостьову відстань (distantia interspinosa), що дорівнює 25-27 см;

– відстань між найвіддаленішими точками правого клубового гребеня (crista iliaca dextra) та лівого клубового гребеня (crista iliaca sinistra) – міжгребеневу відстань (distantia intercristalis), що дорівнює 28-29 см.;

– відстань між двома великими вертлюгами стегнових кісток (trochanteres majores ossium femoralium) – міжвертлюгову відстань (distantia intertrochanterica), що дорівнює 30-32 см.

Малий таз (pelvis minor) має у середньостатистичних європейських жінок такі розміри:

  1. 1. Вхід в малий таз:

– пряму кон’югату (conjugata recta) або анатомічну кон’югату (conjugata anatomica) – відстань між мисом (promontorium) та верхнім краєм лобкового симфізу (margo superior symphysis pubicae), що дорівнює 11,5 см;

– справжню кон’югату (conjugata vera) або гінекологічну кон’югату (conjugata gynaecologica), відстань між мисом (promontorium) та найбільш випуклою в тазову порожнину (cavitas pelvis) точкою лобкового симфізу (symphysis pubica), що дорівнює 10,5-11 см. Ця кон’югата має найменший розмір порожнини таза, що має важливе значення при пологах. Визначають її віднявши 2 см від величини діагональної кон’югати;

– діагональну кон’югату (conjugata diagonalis) – відстань між нижнім краєм лобкового симфізу (symphysis pubica) та мисом (promontorium), що дорівнює 12,5-13 см. Діагональна кон’югата вимірюється гінекологом пальцевим дослідженням через піхву;

– косий діаметр (diameter obliqua), або косий розмір входу в малий таз, – відстань між крижово-клубовим суглобом (articulatio sacroiliaca) і клубово-лобковим підвищенням (eminentia iliopubica) протилежного боку, що дорівнює 12-12,5 см;

– поперечний діаметр (diameter transversa), або поперечний розмір входу в малий таз, – відстань між найвіддаленішими точками межової лінії (linea terminalis), що дорівнює 13-13,5 см;

  1. 2. Вихід з малого таза:

– прямий розмір виходу з малого таза – відстань між верхівкою куприка (apex coccygis) і нижнім краєм лобкового симфізу (margo inferior symphysis pubicae), що дорівнює 9-10 см.;

– поперечний розмір виходу з малого таза – відстань між внутрішніми краями сідничих горбів (tubera ischiadica), що дорівнює 11-11,5 см;

Таз у жінок ширший і нижчий, ніж у чоловіків.

Мис (promontorium) у чоловіків значно виступає вперед, тому верхній отвір жіночого таза більше заокруглений.

У жінок крижова кістка (os sacrum) ширша і коротша.

Нижні гілки лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis), що сходяться вверху, утворюють лобкову дугу (arcus pubicus), яка має кут 90о – 100о.

Ця дуга (arcus pubicus) відповідає чоловічому підлобковому куту (angulus subpubicus), який дорівнює 75о.

При вертикальному положенні тіла людини площина верхнього отвору таза нахилена вперед та вниз – нахил таза (inclinatio pelvis) і утворює з горизонтальною площиною гострий кут:

– у жінок 55-60о;

– у чоловіків 50-55о.

Якщо з’єднати середини усіх прямих розмірів малого таза у жінок, то утворюється тазова вісь (axis pelvis), або провідна вісь таза, по якій при нормальних пологах проходить заднє тім’ячко (fonticulus posterior) головки плода.

МІОЛОГІЯ

М’ЯЗИ (musculi)

М’ЯЗОВА СИСТЕМА (systema musculare)

міологія (myologia)

Розділ морфології, що вивчає будову і функцію м’язів, називається міологією (від грец. mys, мyos – м’яз). У людини є приблизно 400 скелетних м’язів, більшість з яких парні.

М’яз (musculus) – це орган, який побудований з пучків поперечно-посмугованих м’язових волокон, зв’язаних між собою пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Одиницею будови скелетних м’язів є м’язове волокно – симпласт.

М’яз складається з м’язових волокон, кожне з який зовні вкрите тонкою сполучнотканинною оболонкою – ендомізієм (endomysium).

М’язові волокна формують пучки, які також оточені тонкими прошарками сполучної тканини – внутрішнім перимізієм (perimysium intemum)

Весь м’яз покритий зовнішнім перимізієм, або його ще називають епімізієм (perimysium extemum; epimysium), що разом із сполучнотканинними структурами ендомізію і внутрішнього перимізію переходить у сухожилок (tendo).

Отже, сполучна тканина, що оточує м’язові волокна, переходить у сухожилкові волокна.

Сухожилки майже не розтягуються, але вони дуже міцні і витримують великі навантаження. Міцність сухожилка на розрив досягає 5-10 кг/мм2. Таку міцність забезпечує щільна оформлена волокниста сполучна тканина, з якої утворені сухожилки.

Більшість м’язів мають стовщену середню частину – черевце (venter), що переходить з обох кінців у сухожилки (tendae).

За морфофункціональною класифікацією м’язову тканину поділяють на дві групи: гладку і поперечно-посмуговану.

Поперечно-посмугована м’язова тканина, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву.

Гладка м’язова тканина розташована в стінках порожнистих внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судин. Вона скорочується мимовільно, тобто не підконтрольна свідомості.

Скелетні м’язи, що прикріплюються до кісток, приводять в рух певні ділянки тіла. Серцевий м’яз має певні особливості будови і функції.

Проксимальний кінець м’яза називається голівкою (cаput), вона починається сухожилком від однієї кістки, а сухожилок дистального кінця м’яза прикріплюється до іншої кістки. При цьому сполучнотканинні волокна сухожилка міцно зростаються з окістям чи з охрястям і навіть проникають у кістку (шарпеєвські волокна).

Початком м’яза прийнято називати його проксимальну частину, а дистальна частина м’яза прикріплюється вже до іншої кістки.

Початок м’яза, що скорочується, залишається нерухомим, це його точка фіксації (punctum fixum). На іншій кістці, до якої прикріплюється м’яз, знаходиться рухома точка (punctum mobile). При скороченні м’яза вона переміщується. При деяких рухах точка фіксації і рухома точка міняються місцями.

Сухожилки різних м’язів розрізняються за будовою і формою. Наприклад, м’язи кінцівок переважно переходять у довгі сухожилки циліндричної форми.

Плоскі м’язи, що беруть участь у формуванні стінок порожнин тіла, мають широкі та плоскі сухожилки, такий сухожилок називається апоневрозом (aponeurosis).

Деякі м’язи мають два черевця, які з’єднані проміжним сухожилком (tendo intermedius). Прикладом може бути двочеревцевий м’яз шиї.

Якщо вздовж м’яза є кілька проміжних сухожилків, то їх називають сухожилковими переділками (intersectiоnes tendіneaе). Такі переділки характерні для прямого м’яза живота.

Загальна маса скелетної мускулатури в дорослої людини становить 30-40% від маси тіла, у немовлят – 20-22%. У літніх і старих людей маса скелетних м’язів зменшується до 25-30%, коли знижується м’язова активність. При високій м’язовій активності маса м’язів зберігається до глибокої старості.

Скелетні м’язи утримують тіло у вертикальному положенні, у рівновазі і переміщають його в просторі.

Скелетні м’язи:

– беруть участь в утворенні стінок:

– ротової порожнини (cavitas oris);

– грудної порожнини (cavitas thoracis);

– черевної порожнини (cavitas abdominis);

– тазової порожнини (cavitas pelvis);

– входять до складу:

– глотки (pharynx);

– верхньої третини стравоходу (paries superior oesophagi);

– гортані (larynx);

– приводять в рух очне яблуко (bulbus oculi) і гальмують коливання слухових кісточок (ossicula auditus);

– забезпечують дихальні і ковтальні рухи;

– утримують тіло у вертикальному положенні, у рівновазі;

– переміщають тіло в просторі.

Скелетні м’язи поділяються за:

– їх розташуванням (м’язи голови, шиї, спини, грудної клітки, живота, верхньої кінцівки, нижньої кінцівки);

– формою (напр., веретенеподібний, квадратний, коловий, зубчастий м’язи);

– довжиною (напр., короткі, довгі);

– напрямком м’язових волокон (напр., прямі, косі, поперечні);

– функціями (напр., згиначі та розгиначі, відвідні та привідні, підіймачі та опускачи);

– розташуванням стосовно суглобів (напр., односуглобові, двосуглобові, багатосуглобові);

– кількістю головок (двоголові, триголові, чотириголові);

М’язи можуть бути:

– поверхневі; бічні;

– глибокі; зовнішні;

– присередні; внутрішні.

Синергістами називають м’язи, які забезпечують рух у суглобі в одному напрямі, антагоністами – у протилежних напрямках.

М’яз, волокна якого приєднуються до сухожилка з одного боку називається напівперистим (одноперистим) м’язом, з обох боків – перистим (двоперистим) м’язом, з декількох боків – багатоперистим м’язом.

Скелетні м’язи мають допоміжний апарат м’язів, до якого належать:

– фасції (поверхнева – лежить під шкірою всього тіла, глибока – вкриває м’язи);

– синовіальні сумки (герметично замкнений мішок, або мішок, що має сполучення з порожниною суглоба, біля якого розташовується);

– синовіальні піхви (оточують сухожилки в певних місцях);

– м’язові блоки (розташовані в місцях, де сухожилки м’язів змінюють свій напрямок);

– сесамоподібні кістки (розміщені у товщі сухожилків поблизу місця прикріплення).

Скелетні м’язи людини розвиваються із сомітів, з яких формуються міотоми.

Соміти у вигляді парних мішкоподібних випинів мезодерми починають утворюватись з кінця третього тижня ембріогенезу.

Із дорзальних частин міотомів розвиваються глибокі м’язи спини, із вентральних – глибокі м’язи грудної клітки, передньої та бічних стінок живота.

Окремі довги м’язи тулуба утворюються внаслідок зрощення декількох міотомів (напр. прямий м’яз живота).

М’язові волокна кінцівок розвиваються з клітин сомітів, а сполучнотканинні елементи м’язів (фасції, сухожилки тощо) – з клітин бруньки кінцівки.

М’язи спини (musculi dorsi)

М’язи спини поділяються на:

– поверхневі м’язи (musculi superficiales);

– власні м’язи спини (musculi proprii dorsi) або глибокі м’язи (musculi profundi).

До поверхневих м’язів спини (musculi superficiales dorsi) належать:

1 Трапецієподібний м’яз (musculus trapezius), має

– низхідну частину (pars descendens);

– поперечну частину (pars transversa);

– висхідну частину (pars ascendens).

Початок: від остистих відростків усіх грудних хребців (processus spinosi vertebrarum thoracicarum), VII шийного хребця (vertebra cervicalis septima [VII]), каркової зв’язки (lig. nuchae), зовнішнього потиличного виступу (protuberantia occipitalis externa).

Прикріплення: до ості лопатки (spina scapulae), надплечового відростка (acromion), надплечового кінця ключиці (extremitas acromialis claviculae).

Функція:

– верхні пучки трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) підіймають бічний кут лопатки (angulus lateralis scapulae) вверх і присередньо;

– нижні пучки трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) опускають бічний кут лопатки (angulus lateralis scapulae);

– при скороченні всього м’яза лопатка (scapula) наближається до хребтового стовпа (columna vertebralis);

– при двобічному скороченні трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) обидві лопатки (scapulaе) приводяться, розгинаються голова (caput) та шия (cervix).

2 Найширший м’яз спини (musculus latissimus dorsi).

Початок: апоневрозом від остистих відростків (processus spinosi) шести нижніх грудних (vertebrae thoracicae) та усіх поперекових хребців (vertebrae lumbales), серединного крижового гребеня (crista sacralis mediana) і задньої частини клубового гребеня (crista iliaca).

Прикріплення: до гребеня малого горбка плечової кістки (crista tuberculi minoris humeri).

Функція:

– приводить плече (adductio brachii);

– розгинає плече (extensio brachii);

– привертає плече (pronatio brachii);

– при фіксованому плечі (brachium) підтягує до нього тулуб (truncus).

3 Великий ромбоподібний м’яз (musculus rhomboideus major) і малий ромбоподібний м’яз (musculus rhomboideus minor).

Початок: від остистих відростків (processus spinosi) чотирьох верхніх грудних хребців (vertebrae thoracicae) та двох нижніх шийних хребців (vertebrae cervicales inferiores).

Прикріплення: до присереднього краю лопатки (margo medialis scapulae).

Функція:

– підіймають лопатку (scapula);

– наближають лопатку до хребтового стовпа (columna vertebralis), фіксуючи її в даному положенні.

4 М’яз – підіймач лопатки (musculus levator scapulae).

Початок: від задніх горбків поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців.

Прикріплення: до верхнього кута лопатки (angulus superior scapulae).

Функція: підіймає верхній кут лопатки (angulus superior scapulae).

5 Верхній задній зубчастий м’яз (musculus serratus posterior superior).

Початок: від остистих відростків двох нижніх шийних хребців і двох верхніх грудних хребців та від нижньої частини каркової зв’язки (lig. nuchae).

Прикріплення: до зовнішньої поверхні II-V ребер чотирма зубцями (facies externa costarum secundаe-quintae).

Функція: піднімає II-V ребра (costae secundae-quintae [II-V]) і є допоміжним м’язом вдиху.

6 Нижній задній зубчастий м’яз (musculus serratus posterior inferior):

Початок: апоневрозом від остистих відростків двох нижніх грудних хребців і двох верхніх поперекових хребців, а також від поверхневого листка грудопоперекової фасції.

Прикріплення: до зовнішньої поверхні нижніх чотирьох ребер чотирма зубцями.

Функція: опускає ІХ-ХІІ ребра (costae ІХ-ХІІ) і є допоміжним м’язом видиху.

До власних м’язів спини (musculi proprii dorsi) – глибоких м’язів (musculi profundi) належать м’язи, які знаходяться у заглибленні між остистими і поперечними відростками хребців (присередній тракт, tractus medialis), а також між поперечними відростками хребців та кутами ребер (бічний тракт, tractus lateralis).

Власні м’язи спини (musculi proprii dorsi) поділяються на короткі та довгі м’язи, до яких належать:

1 Остисто-поперечні м’язи (musculi spinotransversales), до них належить ремінний м’яз (m. splenius) голови та шиї:

– ремінний м’яз голови (musculus splenius capitis).

Початок: від остистих відростків чотирьох нижніх шийних хребців і трьох верхніх грудних хребців, нижньої частини каркової зв’язки (lig. nuchae).

Прикріплення: до соскоподібного відростка (processus mastoideus ossis temporalis) і бічного відрізка верхньої каркової лінії (linea nuchalis superior).

Функція: розгинає голову (extensio capitis) і повертає її в свій бік.

– ремінний м’яз шиї (musculus splenius cervicis).

Початок: від остистих відростків III-V грудних хребців.

Прикріплення: до задніх горбків поперечних відростків двох верхніх шийних хребців.

Функція: розгинає шийну частину хребтового стовпа (extensio partis cervicalis columnae vertebralis), а при однобічному скороченні – обертає голову і шию (rotatio externa capitis et cervicis) у свій бік, а також розгинає голову (extensio capitis) і повертає її у свій бік (як і ремінний м’яз голови).

2 М’яз-випрямляч хребта (musculus erector spinae).

Цей м’яз (musculus erector spinae) розміщений вздовж хребтового стовпа (columna vertebralis), від крижової кістки (os sacrum) до зовнішньої основи черепа (basis cranii externa), і лежить у кістковому жолобі, що оточений присередньо остистими відростками хребців (processus spinosi vertebrarum), а збоку – кутами ребер (anguli costarum).

Початок: від спинної поверхні крижової кістки (facies dorsalis ossis sacri), остистих відростків всіх поперекових хребців, XI і XII грудних хребців, заднього відрізка клубового гребеня (crista iliaca), надостьової зв’язки (lig. supraspinalе) і грудопоперекової фасції (fascia thoracolumbalis).

Починаючи від рівня I-II поперекових хребців м’яз-випрямляч хребта (musculus erector spinae) поділяється на три тракти (частини) спини:

– бічний тракт (tractus lateralis) — клубово-ребровий м’яз (musculus iliocostalis);

– проміжний тракт (tractus intermedialis) – найдовший м’яз (musculus longissimus);

– присередній тракт (tractus medialis) – остьовий м’яз (musculus spinalis).

Функція: утримує тулуб (truncus) у вертикальному положенні, розгинає хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis).

Отже, в м’язі-випрямлячі хребта (musculus erector spinae) розрізняють три частини:

– клубово-ребровий м’яз (musculus iliocostalis);

– найдовший м’яз (musculus longissimus);

– остьовий м’яз (musculus spinalis).

А. Клубово-ребровий м’яз (musculus iliocostalis) належить до бічного тракту спини і є бічною частиною м’яза-випрямляча хребта (musculus erector spinae).

Функція: розгинає хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis), а при однобічному скороченні нахиляє хребтовий стовп (columna vertebralis) у свій бік.

Клубово-ребровий м’яз (musculus iliocostalis) поділяється на:

1) Клубово-ребровий м’яз попереку (musculus iliocostalis lumborum), який має:

– поперекову частину; бічну частину м’яза-випрямляча попереку (pars lumbalis; divisio lateralis musculi erectoris spinae lumborum);

Початок: від клубового гребеня (crista iliaca) і спинної поверхні крижової кістки (facies dorsalis ossis sacri).

Прикріплення: до кутів восьми нижніх ребер.

Функція: опускає ребра (costae).

– грудну частину (pars thoracalis).

Початок: від кутів шести нижніх ребер.

Прикріплення: до кутів шести верхніх ребер (anguli sex costarum inferiorum) і до заднього горбка поперечного відростка VII шийного хребця (tuberculum posterius processus transversi vertebrae cervicalis septimae).

Функція: підіймає ребра (costae)

2) Клубово-ребровий м’яз шиї (musculus iliocostalis cervicis).

Початок: від кутів III-VI ребер.

Прикріплення: до задніх горбків поперечних відростків IV-VI шийних хребців.

Функція: окрім загальної функції клубово-ребрового м’яза (musculus iliocostalis), його шийна частина підіймає ребра.

Б. Найдовший м’яз (musculus longissimus). Він розташований присередньо від клубово-ребрового м’яза (m. iliocostalis) між ним і остьовим м’язом (m. spinalis) і поділяється на:

1 Найдовший м’яз грудної клітки (musculus longissimus thoracis), який має:

– поперекову частину; присередню частину м’яза-випрямляча попереку (pars lumbalis; divisio medialis musculi erectoris spinae lumborum);

Початок: від клубового гребеня (crista iliaca), спинної поверхні крижової кістки (facies dorsalis ossis sacri), остистих відростків усіх поперекових хребців, соскоподібних відростків двох верхніх поперекових хребців і поперечних відростків шести нижніх грудних хребців.

Прикріплення: до ребрових відростків і додаткових відростків поперекових хребців (processus costales et processus accesorii vertebrarum lumbalium), кутів десяти нижніх ребер, поперечних відростків усіх грудних хребців.

2 Найдовший м’яз шиї (musculus longissimus cervicis);

Початок: від поперечних відростків шести верхніх грудних хребців.

Прикріплення: до задніх горбків поперечних відростків шести нижніх шийних хребців.

3 Найдовший м’яз голови (musculus longissimus capitis).

Початок: від поперечних відростків п’яти нижніх шийних і трьох верхніх грудних хребців.

Прикріплення: до заднього краю соскоподібного відростка (margo posterior processus mastoidei).

Функції найдовшого м’яза (musculus longissimus):

– найдовші м’язи грудної клітки та шиї (musculi longissimi thoracis et cervicis) розгинають хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis);

– при однобічному скороченні нахиляють його вбік;

– обидва найдовші м’язи голови (musculi longissimi capitis) нахиляють голову назад, а при однобічному скороченні – обертають голову (caput) лицем (facies) у свій бік.

Поперекова частина найдовшого м’яза грудної клітки (pars lumbalis musculi longissimi thoracis) та поперекова частина клубово-ребрового м’яза попереку (pars lumbalis musculi iliocostalis lumborum) ще мають назву присередньої та бічної частин м’яза-випрямляча хребта (partes musculi erectoris spinae medialis et lateralis).

В. Остьовий м’яз (musculus spinalis). Він є найприсереднішою частиною м’яза-випрямляча хребта (musculus erector spinae) і належить до присереднього тракту спини; розміщений в кістковому жолобі, який утворений остистими відростками та тілами грудних і шийних хребців.

Остьовий м’яз (musculus spinalis) поділяється на:

– остьовий м’яз голови (musculus spinalis capitis), що є присередньою частиною півостьового м’яза голови (pars medialis musculi semispinalis capitis), інколи це є окремий м’яз;

Початок: від остистих відростків нижніх шийних і верхніх грудних хребців (processus spinosi vertebrarum cervicalium et thoracicarum).

Прикріплення: до потиличної кістки (os occipitale) поблизу зовнішнього потиличного виступу (protuberantia occipitalis externa) між нижньою і верхньою карковими лініями (lineae nuchales inferior et superior).

Функція: при двобічному скороченні розгинає хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis), при однобічному скороченні – нахиляє хребтовий стовп і голову (columna vertebralis et caput)у свій бік.

– остьовий м’яз шиї (musculus spinalis cervicis);

Початок: від остистих відростків двох нижніх шийних хребців і шести верхніх грудних хребців.

Прикріплення: до остистих відростків II-IV шийних хребців.

Функція: розгинає шийний відділ хребтового стовпа (extensio compartimenti cervicalis columnae vertebralis).

– остьовий м’яз грудної клітки (musculus spinalis thoracis).

Початок: від остистих відростків двох нижніх грудних і двох верхніх поперекових хребців.

Прикріплення: до остистих відростків восьми верхніх грудних хребців.

Функція: розгинає грудний відділ хребтового стовпа (extensio compartimenti thoracis columnae vertebralis).

3 Поперечно-остьові м’язи (musculi transverso-spinales) розташовані найглибше у присередньому тракті попереду м’яза-випрямляча хребта (musculus erector spinae).

М’язові волокна поперечно-остьового м’яза (musculi transversospinalis) йдуть косо вверх від поперечних відростків (processus transversi) до остистих відростків (processus spinosi).

Перекидаючись через різну кількість хребців (vertebrae), вони утворюють окремі м’язи:

– півостьовий м’яз (musculus semispinalis), який розташований більш поверхнево і є найдовшим;

– багатороздільні м’язи (musculi multifidi), які розміщені глибше півостьового м’яза (musculus semispinalis);

– м’язи-обертачі (musculi rotatores) є найкоротшими і розміщені найглибше.

Функція: при двобічному скороченні розгинають хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis), а при однобічному – обертають хребет (rotatio columnae vertebralis). В ньому розрізняють три частини:

А. Півостьовий м’яз (musculus semispinalis) представлений довгими косо орієнтованими м’язовими пучками, які перекидаються через 4-6 хребців. Він складається з трьох м’язів (півостьових м’язів грудної клітки, шиї та голови).

Функція: розгинання грудного і шийного відділів хребтового стовпа.

– півостьовий м’яз грудної клітки (musculus semispinalis thoracis);

Початок: від поперечних відростків шести нижніх грудних хребців.

Прикріплення: до остистих відростків шести верхніх грудних та двох нижніх шийних хребців.

– півостьовий м’яз шиї (musculus semispinalis colli);

Початок: від поперечних відростків шести верхніх грудних хребців.

Прикріплення: до остистих відростків шести нижніх шийних хребців.

– півостьовий м’яз голови (musculus semispinalis capitis).

Початок: від поперечних відростків шести верхніх грудних хребців і суглобових відростків чотирьох нижніх шийних хребців.

Прикріплення: до потиличної луски (squama occipitalis) і між верхньою та нижньою карковими лініями (lineae nuchales superior et inferior).

Б. Багатороздільні м’язи (musculi multifidi) розміщені в кісткових жолобах з боків від остистих відростків хребців (processus spinosi vertebrarum) уздовж хребтового стовпа (columna vertebralis) від крижової кістки (os sacrum), до другого шийного хребця (axis) м’язові волокна багатороздільних м’язів (musculi multifidi) перекидаються через 2-4 сусідні хребці.

Функція: розгинають та обертають стовбур (extensio et rotatio trunci), нахиляють його убік.

Топографічно багатороздільні м’язи (musculi multifidi) поділяються на:

– багатороздільні м’язи попереку (musculi multifidi lumborum);

Початок: від спинної поверхні крижової кістки (facies dorsalis ossis sacri), частини клубового гребеня (crista iliaca), додаткових і соскоподібних відростків поперекових хребців (processus accesorii et mamillares vertebrarum lumbalium).

Прикріплення: до остистих відростків II-IV вищерозташованих хребців.

– багатороздільні м’язи грудної клітки (musculi multifidi thoracis);

Початок: від поперечних відростків грудних хребців (processus transversi vertebrarum thoracicarum).

Прикріплення: до остистих відростків II-IV вищерозташованих хребців.

– багатороздільні м’язи шиї (musculi multifidi cervicis; musculi multifidi colli).

Початок: від суглобових відростків чотирьох нижніх шийних хребців.

Прикріплення: до остистих відростків II-IV вищерозташованих хребців.

В. М’язи-обертачі (musculi rotatores) є найглибшим шаром поперечноостистого м’яза (m. transversospinalis).

Вони залягають у борозні (sulcus) між остистими і поперечними відростками (processus spinosi et transversi) під багатороздільними м’язами (musculі multifidі). Вони є короткими і довгими.

Початок: від поперечних відростків хребців (processus transversi vertebrarum) йдуть присередньо і вверх до вищерозташованого хребця, перекидаються через один хребець (короткі м’язи-обертачі) або два хребцi (довгі м’язи-обертачі).

Прикріплення: до основ остистих відростків вищерозташованих хребців.

Функція: розгинають відповідні відділи хребтового стовпа (columna vertebralis), а при однобічному скороченні обертають хребет убік (rotatio externae columnae vertebralis), протилежний скороченню.

Топографічно м’язи-обертачі (musculi rotatores) поділяють на:

– м’язи-обертачі попереку (musculi rotatores lumborum);

Початок: від соскоподібних відростків поперекових хребців (processus mamillares vertebrarum lumbalium).

Прикріплення: до основ остистих відростків вищерозташованих сусіднього і наступного хребців.

– м’язи-обертачі грудної клітки (musculi rotatores thoracis);

Початок: від поперечних відростків грудних хребців (processus transversi vertebrarum thoracicarum).

Прикріплення: до основ остистих відростків вищерозташованих сусіднього і наступного хребців.

– м’язи-обертачі шиї (musculi rotatores cervicis; mm. rotatores colli).

Початок: від нижніх суглобових відростків шийних хребців (processus articulares inferiores vertebrarum cervicalium), окрім атланта (atlas).

Прикріплення: до основ остистих відростків вищерозташованих сусіднього і наступного хребців.

4 Міжостьові м’язи (musculi interspinales cervicis; mm. іnterspinales colli) належать до третього шару глибоких м’язів спини. Ці м’язи прилягають до міжостьових зв’язок і з’єднують остисті відростки суміжних хребців.

Початок: від остистих відростків (processus spinosi) нижчерозташованих хребців (від другого шийного і нижче).

Прикріплення: до остистих відростків (processus spinosi) вищерозташованих хребців.

Функція: розгинають хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis) і утримують його у вертикальному положенні.

Міжостьові м’язи (musculi interspinales) топографічно розділяють на:

– міжостьові м’язи попереку (musculi interspinales lumborum), які добре розвинені;

– міжостьові м’язи грудної клітки (musculi interspinales thoracis), які розвинуті слабо, інколи відсутні;

– міжостьові м’язи шиї (musculi interspinales cervicis), які розміщені з боків від роздвоєного остистого відростка шийних хребців (processus spinosus bifurcatus vertebrarum cervicalium).

5 Міжпоперечні м’язи (musculi intertransversarii) є короткими і з’єднують поперечні відростки сусідніх хребців.

Розрізняють такі міжпоперечні м’язи (musculi intertransversarii):

– міжпоперечні м’язи попереку (musculi intertransversarii lumborum), які складаються з:

– бічних міжпоперечних м’язів попереку (musculi intertransversarii laterales lumborum). Вони з’єднують між собою поперечні відростки (реброподібні відростки – processus costiformes) сусідніх поперекових хребців;

– присередніх міжпоперечних м’язів попереку (musculi intertransversarii mediales lumborum). Вони з’єднують між собою додаткові відростки (соскоподібні відростки – processus mamillares) сусідніх поперекових хребців;

– міжпоперечні м’язи грудної клітки (musculi intertransversarii thoracis), які розміщені лише на рівні перших 3-4 грудних хребців (vertebrae thoracicae), частіше відсутні;

– міжпоперечні м’язи шиї (musculi intertransversarii cervicis), які складаються iз:

– передніх міжпоперечних м’язів шиї (musculi intertransversarii anteriores cervicis; mm. intertransversarii anteriores colli). Вони з’єднують передні горбки поперечних відростків шийних хребців (tubercula anteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium);

– задніх бічних міжпоперечних м’язів шиї (musculi intertransversarii posteriores laterales cervicis; mm. intertransversarii posteriores laterales colli). Вони з’єднують задні горбки поперечних відростків шийних хребців (tubercula posteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium);

– задніх присередніх міжпоперечних м’язів шиї (musculi intertransversarii posteriores mediales cervicis; mm. intertransversarii posteriores mediales colli) Вони з’єднують задні горбки поперечних відростків шийних хребців (tubercula posteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium).

Міжпоперечні м’язи (musculi intertransversarii) перекидаються між поперечними відростками суміжних хребців і нахиляють відповідні відділи хребтового стовпа у свій бік.

6 Підпотилична група м’язів згідно з Міжнародною анатомічною номенклатурою належить до м’язів шиї і є короткими потиличними м’язами (описана в розділі “М’язи шиї”).

Фасції спини (fasciae dorsi)

Виділяють такі фасції спини(fasciae dorsi):

– каркова фасція (fascia nuchae), що розташовується в задній шийній ділянці (regio cervicalis posterior), а саме у карковій ділянці (regio nuchae) між розміщеними тут м’язами.

Присередньо вона зростається з карковою зв’язкою (ligamentum nuchae), збоку переходить у поверхневу пластинку шийної фасції (lamina superficialis fasciae cervicalis) і прикріплюється до верхньої каркової лінії потиличної кістки (linea nuchalis superior ossis occipitalis);

– груднино-поперекова фасція (fascia thoraco-lumbalis), яка утворює волокнисту піхву (vagina fibrosa) для власних м’язів спини (musculi dorsi proprii) у поперековому відділі. Ця фасція (fascia thoracolumbalis) складається із:

– задньої пластинки; поверхневої пластинки (lamina posterior; lamina superficialis), раніше її називали поверхневим або заднім листком;

– передньої пластинки; глибокої пластинки; фасції квадратного м’яза попереку (lamina anterior; lamina profunda; fasciae musculi quadrati lumborum), раніше її називали глибоким або переднім листком.

За новою міжнародною анатомічною номенклатурою виділяють ще середню пластинку груднино-поперекової фасції (lamina media fasciae thoracolumbalis).

Задня пластинка груднино-поперекової фасції (lamina posterior fasciae thoracolumbalis) прикріплюється:

– знизу до клубових гребенів клубових кісток (cristae iliacae ossium ilii);

– з боків доходить до кутів ребер (anguli costarum);

– присередньо прикріплюється до остистих відростків (processus spinosi) всіх хребців (vertebrae), окрім шийних хребців (vertebrae cervicales).

Збоку від м’яза-випрямляча хребта (musculus erector spinae) задня пластинка груднино-поперекової фасції (lamina posterior fasciae thoracolumbalis) зростається з передньою пластинкою груднино-поперекової фасції (lamina anterior fasciae thoracolumbalis).

Від задньої пластинки груднино-поперекової фасції (lamina posterior fasciae thoracolumbalis) починається частина пучків найширшого м’яза спини (m. latissimus dorsi) та нижнього заднього зубчастого м’яза (m. serratus posterior inferior).

Передня пластинка груднино-поперекової фасції (lamina anterior fasciae thoracolumbalis) натягнута:

– між поперечними відростками поперекових хребців (processus transversi vertebrarum lumbalium);

– між поперечними зв’язками попереку (ligamenta intertransversaria lumbalia) і клубовим гребенем клубової кістки (crista iliaca ossis ilii);

– нижнім краєм XII ребра (margo inferior costae duodecimae [XII]) і попереково-ребровими зв’язками (ligamenta lumbocostalia);

– збоку (латерально) зростається із задньою пластинкою груднино-поперекової фасції (lamina posterior fasciae thoracolumbalis).

Передня пластинка груднино-поперекової фасції (lamina anterior fasciae thoracolumbalis) вкриває спереду квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum) і тому ще називається фасцією квадратного м’яза попереку (fascia musculi quadrati lumborum), тобто є синонімом передньої пластинки груднино-поперекової фасції (lamina anterior fasciae thoracolumbalis).

Від передньої пластинки груднино-поперекової фасції (lamina anterior fasciae thoracolumbalis), а також від місця зрощення її із задньою пластинкою (lamina posterior) починається поперечний м’яз живота (musculus transversus abdominis).

Середня пластинка груднино-поперекової фасції (lamina media fasciae thoracolumbalis) є тонкою пластинкою груднино-поперекової фасції (lamina gracilis fasciae thoracolumbalis), яка відмежовує квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum)) від м’яза-випрямляча хребта (musculus erector spinae).

Спинні ділянки

(regiones dorsales; regiones dorsi)

1 Хребтова ділянка (regio vertebralis), що відповідає контурам хребтового стовпа (columna vertebralis), непарна.

2 Крижова ділянка (regio sacralis), відповідає контурам крижової кістки (os sacrum), непарна.

3 Лопаткова ділянка (regio scapularis), яка розташовується над задньою поверхнею лопатки (facies posterior scapulae), парна.

4 Підлопаткова ділянка (regio infrascapularis), яка розташованa між лопатковою ділянкою (regio scapularis) та поперековою ділянками (regio lumbalis), парна.

5 Поперекова ділянка (regio lumbalis), що є задньою стінкою черевної порожнини (paries posterior cavitatis abdominis), парна та оточений зверху XII ребром (costa duodecima [XII]), а знизу – клубовим гребенем (crista iliaca). У поперековій ділянці (regio lumbalis) виділяють:

– нижній поперековий трикутник – трикутник Пті (trigonum lumbale inferius – trigonum Petiti), оточений:

– знизу клубовим гребенем (crista iliaca);

– присередньо зовнішнім краєм найширшого м’яза спини (margo externus musculi latissimi dorsi);

– збоку внутрішнім краєм зовнішнього косого м’яза живота (margo internus musculi obliqui externi abdominis);

– верхній поперековий трикутник – ромб Лесгафта-Грюнфельда (trigonum lumbale superius – rhombus Lesgafti-Grunfeldi), непостійний, через нього можуть прориватись абсцеси або виходити грижі. Цей трикутник оточений:

– зверху нижнім краєм заднього нижнього зубчастого м’яза (margo inferior musculi serrati posterioris inferioris) та XII ребром (costa duodecima [XII]);

– знизу бічним краєм розгинача хребта та заднім краєм внутрішнього косого м’яза живота;

– спереду зовнішнім косим м’язом живота (musculus obliquus externus abdominis);

– вкритий трикутник найширшим м’язом спини (musculus latissimus dorsi), а його дном є апоневроз поперечного м’яза живота (aponeurosis musculi transversi abdominis).

6 Трикутник вислуховування (trigonum auscultationis) утворюється:

– бічним краєм трапецієподібного м’яза (margo lateralis musculi trapezii);

– присереднім краєм великого ромбоподібного м’яза (margo medialis muscului rhomboidei majoris);

– верхнім краєм найширшого м’яза спини (margo superior musculi latissimi dorsi).

В основі трикутника (trigonum auscultationis) розташоване покрите фасцією VII ребра (costa septima [VII]) з прилеглими міжребровими проміжками (spatia intercostalia).

Коли руки підняті над головою (caput), ці трикутники (trigona auscultationis) мають найбільші розміри, що полегшує вислуховування у цих ділянках верхніх сегментів нижніх часток легень (segmenta superiora loborum inferiorum pulmonum).

Лівий трикутник вислуховування (trigonum auscultationis sinistrum) має таку особливість: через нього можна почути, як капає рідина в кардію шлунка (cardia gastris) при непрохідності стравоходу (oesophagus).

М’ЯЗИ ГРУДНОЇ КЛІТКИ (musculi thoracis)

Вони поділяються на поверхневі та власні (глибокі) м’язи.

До поверхневих м’язів (musculi superficiales) належать:

1 Великий грудний м’яз (musculus pectoralis major) є плоским, товстим, неправильної трикутної форми, займає значну частину грудної клітки, розташовується поверхнево.

Великий грудний м’яз (musculus pectoralis major)має:

– ключичну частину (pars clavicularis);

– груднино-реброву частину (pars sternocostalis);

– черевну частину (pars abdominalis).

Початок: від присередніх двох третин ключиці (clavicula medialis) – ключична частина (pars clavicularis); передньої поверхні груднини і II-VII ребрових хрящів – груднино-реброва частина (pars sternocostalis); передньої пластинки піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis) – черевна частина (pars abdominalis).

Прикріплення: до гребеня великого горбка плечової кістки (crista tuberculi majoris humeri).

Функція: приводить плече (adductio brachii) до стовбура; тулуба (truncus) і піднімає ребра (costae), обертає досередини плече (rotatio brachii interna).

2 Малий грудний м’яз (musculus pectoralis minor) є плоским, трикутної форми, міститься під великим грудним м’язом (musculus pectoralis major).

Початок: окремими зубцями від зовнішньої поверхні III-V ребер.

Прикріплення: до дзьобоподібного відростка лопатки (processus coracoideus scapulae).

Функція: тягне лопатку (scapula) вперед і вниз, а при фіксованій лопатці (scapula) піднімає ребра (costae). Цей м’яз є допоміжним дихальним м’язом.

3 Підключичний м’яз (musculus subclavius) є тонким, видовженим, розташований між першим ребром і ключицею (costa prima et clavicula).

Початок: від ребрового хряща першого ребра (cartilago costalis costae primae).

Прикріплення: до нижньої поверхні надплечового кінця ключиці (facies inferior extremitatis acromialis claviculae).

Функція: тягне ключицю (clavicula) униз та присередньо, зміцнюючи груднино-ключичний суглоб (art. sternoclavicularis).

4 Передній зубчастий м’яз (musculus serratus anterior) є широким, неправильної чотирикутної форми, лежить на боковій поверхні грудної клітки (facies lateralis thoracis).

Початок: зубцями від зовнішньої поверхні верхніх дев’яти ребер.

Прикріплення: до присереднього краю лопатки (margo medialis scapulae).

Функція: тягне лопатку (scapula) вбік і вперед, притискує лопатку (scapula) до стовбура; тулуба (truncus) разом з ромбоподібними м’язами (mm. rhomboidei). Повертає лопатку (scapula) навколо стрілової осі при відведенні (підійманні) верхньої кінцівки (membrum superius) вище горизонтального рівня, при фіксованій лопатці (scapula) підіймає ребра (costae) і розширює грудну клітку (thorax), належить до допоміжних дихальних м’язів.

До власних м’язів грудної клітки (musculi thoracis proprii) – глибоких м’язів грудей (musculi profundi thoracis) – належать:

1 Зовнішні міжреброві м’язи (musculi intercostales externi). Вони є товстішими, ніж внутрішні міжреброві м’язи (mm. intercostales interni), розташовані у задніх та середніх відділах міжребрових просторів (spatia intercostalia) від хребтового стовпа (columna vertebralis) до реброво-хрящових суглобів (articulationes costo-chondrales). Ці м’язи розміщені в міжребрових просторах (spatia intercostalia) від горбків ребер (tubercula costarum) ззаду до переднього кінця кісткового ребра спереду. Далі на рівні ребрових хрящів (cartilagines costales) продовжуються в зовнішню міжреброву перетинку (membrana intercostalis externa), волокна якої паралельні пучкам однойменного м’яза.

Початок: від нижнього краю (margo inferior) вищерозміщеного ребра (costa) і прямують вниз і вперед.

Прикріплення: до верхнього краю (margo superior) нижчерозміщеного ребра (costa).

Функція: піднімають ребра (costae) і розширюють грудну клітку (thorax), тобто забезпечують вдих (inspiratio); задні пучки укріплюють реброво-хребцеві суглоби (articulationes costovertebrales).

2 Внутрішні міжреброві м’язи (musculi intercostales interni). Вони розташовані в міжребрових просторах (spatia intercostalia) від груднини (sternum) до кутів ребер (anguli costarum) і залягають глибше від зовнішніх міжребрових м’язів (musculi intercostales externi), волокна їх ідуть під кутом 90о до волокон зовнішніх міжребрових м’язів (протилежним) до них напрямком волокон. Від кутів ребер (anguli costarum) до хребтового стовпа (columna vertebralis) ці м’язи продовжуються у внутрішню міжреброву перетинку (membrana intercostalis interna).

Початок: від верхнього краю (margo superior) нижчерозміщеного ребра (costa), прямують угору і вперед.

Прикріплення: до нижнього краю (margo inferior) вищерозміщеного ребра (costa).

Функція: опускають ребра (costae) і звужують грудну клітку (thorax), тобто забезпечують видих (exspiratio), а також укріплюють груднино-реброві суглоби (articulationes sternocostales).

3 Найглибші міжреброві м’язи (musculi inter-costales intimi) є частиною внутрішніх міжребрових м’язів (musculi intercostales interni) – внутрішні їх пучки, що розташовуються глибше від борозни ребра (sulcus costae).

Міжреброві м’язи (mm. intercostales) розміщені таким чином, що борозна ребра (sulcus costae) на нижньому краї ребер (margo inferior costarum) виявляється між внутрішніми та найглибшими міжребровими м’язами (mm. intercostales interni et intimi).

4 Підреброві м’язи (musculi subcostales). Вони непостійні, плоскі і розташовуються на внутрішній поверхні нижніх ребер, ближче до голівок ребер (capita costarum).

Початок: поблизу кутів X-XII ребер (anguli costarum decimae-duodecimae [X-XII]) і спрямовуються догори і вбік, перекидаючись через одне-два ребра.

Прикріплення: до внутрішньої поверхні вищерозташованих ребер (facies interna costae).

Отже, пучки підребрових м’язів (musculi subcostales) проходять майже паралельно пучку внутрішніх міжребрових м’язів (musculi intercostales interni), перекидаючись через одне – два ребра.

Функція: опускають ребра (costae), сприяють видиху (exspiratio).

5 Поперечний м’яз грудної клітки (musculus transversus thoracis). Він слабо розвинений і є м’язово-сухожильною пластинкою, яка розміщена на внутрішній поверхні передньої стінки порожнини грудної клітки (facies interna paietis anterioris caveae thoracis).

Початок: від задньої поверхні мечоподібного відростка (facies posterior processus xiphoidei) і нижньої частини тіла груднини (pars inferior corporis sterni), йдучи вбік і угору.

Прикріплення: до внутрішньої поверхні ребрових хрящів (cartilagines costales) II-VII ребер.

Функція: опускає V-VII ребра (costae), сприяє видиху (exspiratio), є синергістом внутрішніх міжребрових м’язів (musculi intercostales interni).

6 М’язи-підіймачі ребер (musculi levatores costarum). Вони є плоскими, у вигляді видовжених пластинок і розташовані в задніх частинах міжребрових просторів (partes posteriores spatiorum intercostalium) присередньо від зовнішніх міжребрових м’язів (mm. intercostales externi) під м’язом-випрямлячем хребта (m. erector spinae). Ці м’язи поділяються на:

– довгі м’язи-підіймачі ребер (musculi levatores costarum longi);

Початок: від поперечних відростків VII-XI грудних хребців, йдуть донизу, перекидаючись через нижчерозташоване ребро.

Прикріплення: до наступного ребра (costa) присередніше від його кута (angulus costae).

– короткі м’язи-підіймачі ребер (musculi levatores costarum breves);

Початок: від поперечних відростків VII шийного і I-II грудних хребців.

Прикріплення: до нижчерозміщених ребер.

Функція: піднімають ребра (costae), сприяють вдиху (inspiratio).

 

Фасції грудної клітки (fasciae thoracicae)

Виділяють такі фасції грудної клітки (fasciae thoracicae):

– поверхневу фасцію грудної клітки (fascia superficialis thoracica) – дуже тонка, виражена слабо. Вона охоплює грудну залозу (glandula mammaria), переходячи у глибині грудної залози у волокнисті (фіброзні) перегородки (septa fibrosa), які розділяють грудну залозу (glandula mammaria) на частки (lobi).

Від передньої поверхні поверхневої фасції грудної клітки (facies anterior fasciae superficialis thoracicae) відходять сполучнотканинні пучки до шкіри (cutis) та грудного соска (papilla mammaria), утворюючи підвішувальні зв’язки грудей; тримач шкіри грудей (ligamenta suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae);

– грудну фасцію (fascia pectoralis), яка має:

– поверхневу пластинку (lamina superficialis);

– глибоку пластинку (lamina profunda), які охоплюють великий грудний м’яз (musculus pectoralis major) спереду та ззаду;

– ключично-грудну фасцію (fascia clavipectoralis), що вкриває:

– малий грудний м’яз (musculus pectoralis minor);

– підключичний м’яз (musculus subclavius).

– фасцію грудної клітки (fascia thoracica), або власну грудну фасцію (fascia thoracica propria), або грудну фасцію (fascia thoracica) – покриває ззовні зовнішні міжреброві м’язи (musculi intercostales externi), а також ребра (costae). Тобто, ця фасція вкриває зовнішню поверхню стінки грудної клітки;

– внутрішньогрудну фасцію; пристінкову фасцію грудної клітки (fascia endothoracica; fascia parietalis thoracis), що вистеляє стінки порожнини грудної клітки (cavеа thoracis) зсередини, тобто прилягає зсередини до найглибших міжребрових м’язів (musculi intercostales intimi), поперечного м’яза грудної клітки (musculus transversus thoracis), внутрішніх поверхонь ребер (facies internae costarum) та ззовні покриває пристінкову плевру (pleura parietalis).

Частина внутрішньогрудної фасції (fascia endothoracica), що вкриває купол плеври (cupula pleurae), називається надплевральною перетинкою (membrana suprapleuralis), або перетинкою Сібсона (membrana Sibsoni).

Частина внутрішньогрудної фасції (fascia endo-thoracica), яка переходить на верхню поверхню діафрагми (facies superior diaphragmatis), називається діафрагмово-плевральною фасцією (fascia phrenicopleuralis).

На грудній клітці розрізняють такі ділянки грудної клітки:

1 Передгруднинну ділянку (regio presternalis), яка розташованa спереду від груднини (sternum).

2 Підключичну ямку (fossa infraclavicularis), що розташовується між зовнішньою третиною ключиці (clavicula) та верхнім краєм малого грудного м’яза (margo superior musculi pectoralis minoris).

3 Ключично-грудний трикутник; дельтоподібно-грудний трикутник (trigonum clavipectorale; trigonum deltopectorale) оточений верхнім краєм малого грудного м’яза (margo superior musculi pectoralis minoris), ключицею (clavicula) та дельтоподібним м’язом (musculus deltoideus).

4 Грудну ділянку (regio pectoralis), що відповідає контурам великого грудного м’яза (musculus pectoralis major).

5 Бічну ділянку грудної клітки (regio pectoralis lateralis) – частину грудної клітки (thorax), яка розташована між передньою і задньою пахвовими лініями (lineae axillares anterior et posterior).

6 Ділянку грудей (regio mammaria), що є (відповідає основі) основою грудної залози (basis glandulae mammariae) і оточена:

– угорі III ребром (costa tertia [III]);

– унизу VI ребром (costa sexta [VI]);

– присередньо пригрудниною лінією (linea para-sternalis);

– збоку (латерально) передньою пахвовою лінією (linea axillaris anterior).

7 Підгрудну ділянку (regio inframammaria), яка розміщена під ділянкою грудей (regio mammaria) і оточена:

– угорі VI ребром (costa sexta [VI]);

– унизу ребровою дугою (arcus costalis);

– присередньо краєм груднини (margo sternalis);

– збоку (латерально) середньою пахвовою лінією (linea axillaris media).

8 Пахвову ділянку (regio axillaris), що оточена:

– спереду – нижнім краєм великого грудного м’яза (margo inferior musculi pectoralis majoris);

– ззаду – нижнім краєм найширшого м’яза спини (margo inferior musculi latissimi dorsi);

– присередньо – лінією, що з’єднує краї великого грудного м’яза (margines musculi pectoralis majoris) та найширшого м’яза спини (musculi latissimi dorsi) на грудній стінці (paries thoracis) в місці їх відходження на кінцівку (плече);

– збоку (латерально) – лінією, що з’єднує краї великого грудного м’яза та найширшого м’яза спини (margines musculi pectoralis majoris et musculi latissimi dorsi) на внутрішній поверхні плеча (facies interna brachii).

9 Пахвову ямку (fossa axillaris) заглибину на поверхні тіла між бічною поверхнею грудей (facies lateralis pectoris) та присередньою поверхнею проксимального відділу плеча (facies medialis partis proximalis brachii). Вона добре помітна у пахвовій ділянці грудної клітки (regio axillaris thoracis) при відведеному плечі (brachium) і відповідає межам цієї ділянки.

На грудній клітці розрізняють такі лінії грудної клітки, що проводяться вертикально:

1 передню серединну лінію (linea mediana anterior). Ця лінія проводиться від яремної вирізки (incisura jugularis), посередині груднини (sternum), через пупок (umbilicus) до симфіза (symphysis).

2 Груднинну лінію (linea sternalis), яка є парною, проходить уздовж бічного краю груднини (margo lateralis sterni).

3 Пригруднинну лінію (linea parasternalis), що проходить посередині між грудниною лінією (linea sternalis) та середньоключичною лінією (linea medioclavicularis).

4 Соскову лінію (linea mammillaris), що проходить через грудний сосок (papilla mammaria), як правило, збігіється з середньоключичною лінією (linea medioclavicularis).

5 Середньоключичну лінію (linea medioclavicularis), яка проходить через середину ключиці (clavicula).

6 Передню пахвову лінію (linea axillaris anterior), яка проходить по передньому краю пахвової ямки (margo anterior fossae axillaris) прямовисно донизу.

7 Задню пахвову лінію (linea axillaris posterior), яка проходить по задньому краю пахвової ямки (margo posterior fossae axillaris) прямовисно донизу.

8 Середню пахвову лінію (linea axillaris media), що проходить посередині між передньою пахвовою лінією (linea axillaris anterior) та задньою пахвовою лінією (linea axillaris posterior).

9 Лопаткову лінію (linea scapularis), яка проходить через нижній кут лопатки (angulus inferior scapulae) при опущеній руці.

10 Прихребтову лінію (linea paravertebralis), яка є парною, проходить збоку від хребтового стовпа (columna vertebralis) вздовж верхівок поперечних відростків хребців (apices processuum transversorum vertebrarum). Визначається лише при рентгенографії.

11 Задню серединну лінію (linea mediana posterior), або хребтову лінії (linea vertebralis), що проходить по задній поверхні тулуба (facies posterior trunci) вздовж остистих відростків хребців (processus spinosi vertebrarum).

При огляді та промацуванні передньої ділянки грудної клітки (regio thoracica) можна визначити на:

– верхній межі ділянки – ключицю (clavicula);

– нижній межі – праву та ліву реброві дуги (arcus costales dexter et sinister) і підгруднинний кут (angulus infrasternalis).

Добре промацується також кут груднини(angulus sterni), який відповідає місцю прикріплення другого ребрового хряща (cartilago costalis secunda) до груднини (sternum).

Грудний сосок (papilla mammaria) у чоловіків частіше збігається з розташуванням четвертого ребра (costa quarta).

ДІАФРАГМА (diaphragma)

 

 

Це м’язово-сухожилковий орган, який відмежовує порожнину грудної клітки (cavitas thoracis) від порожнини живота (cavitas abdominis).

У ній розрізняють:

– м’язову тканину (textus muscularis) – діафрагмовий м’яз (musculus phrenicus);

– волокнисту (фіброзну) тканину (textus fibrosus) – сухожилковий центр (centrum tendineum).

М’язова тканина діафрагми (textus muscularis diaphragmatis) – діафрагмовий м’яз (musculus phrenicus). М’язові пучки діафрагми (fasciculi musculares diaphragmatis) розташовуються по периферії, мають м’язовий початок:

– від кісткової частини ребер (pars ossea costarum) або ребрових хрящів (cartilagines costales), охоплюючи нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior);

– від задньої поверхні груднини (facies posterior sterni);

– від поперекових хребців (vertebrae lumbales).

М’язові пучки діафрагми розташовані радіально, проходять з периферії до її середини і переходять у сухожилковий центр (centrum tendineum).

Залежно від місця початку в діафрагмі розрізняють такі частини:

1 Груднинну частину діафрагми (pars sternalis diaphragmatis) – починається від мечоподібного відростка груднини (processus xiphoideus sterni).

2 Реброву частину діафрагми (pars costalis diaphragmatis) – починається від VII-XII ребрових хрящів (cartilagines costales septima-duodecima [VII-XII]).

3 Поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) – починається від передньої поверхні тіл поперекових хребців (facies anterior vertebrarum lumbalium) дещо правіше правою ніжкою (crus dextrum) і дещо лівіше лівою ніжкою (crus sinistrum) від середньої лінії, а також від присередньої дугоподібної зв’язки (ligamentum arcuatum mediale) і бічної дугоподібної зв’язки (ligamentum arcuatum laterale).

Присередня дугоподібна зв’язка (ligamentum arcuatum mediale) натягнута над великим поперековим м’язом (musculus psoas major) між бічною поверхнею тіла I поперекового хребця (vertebra lumbalis prima [I]) та верхівкою поперечного відростка II поперекового хребця (apex processus transversi vertebrae lumbalis secundae [II]).

Бічна дугоподібна зв’язка (ligamentum arcuatum laterale) охоплює спереду квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum) та з’єднує верхівку поперечного відростка II поперекового хребця (apex processus transversi vertebrae lumbalis secundae [II]) з переднім кінцем XII ребра (costa duodecima [XII]).

Серединна дугоподібна зв’язка (ligamentum arcuatum medianum) оточує краї аортального розтвору (margines hiatus aortici) і утворюється перехрещеними присередніми волокнами правої та лівої ніжок діафрагми (fibrae mediales crurum dextri et sinistri diaphragmatis).

На початку поперекової частини діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) крізь щілиноподібні простори правої та лівої ніжок діафрагми (spatia rimosa crurum dextri et sinistri diaphragmatis) проходять:

– симпатичний стовбур (truncus sympathicus);

– великий та малий нутрощеві нерви (nervi splanchnici major et minor);

– непарна вена (vena azygos) та півнепарна вена (vena hemiazygos).

Ніжки діафрагми (crura diaphragmatica) оточують аортальний розтвір (hiatus aorticus), через який проходять аорта (aorta) та грудна протока (ductus thoracicus).

Потім ніжки діафрагми (crura diaphragmatica) ще раз перехрещуються і знову розходяться, обмежовуючи стравохідний розтвір (hiatus oesophageus), через який проходять стравохід (oesophagus) та блукаючі нерви (nervi vagi).

Сухожилковий центр (centrum tendineum) утворений щільною волокнистою сполучною тканиною. Справа в сухожилковому центрі є отвір порожнистої вени (foramen venae cavae), через який проходить нижня порожниста вена (vena cava inferior).

Верхня поверхня діафрагми (facies superior diaphragmatis) вкрита внутрішньогрудною фасцією (fascia endothoracica) та пристінковою плеврою (pleura parietalis).

Нижня поверхня діафрагми (facies inferior diaphragmatis) вкрита внутрішньочеревною фасцією (fascia endoabdominalis) та пристінковою очеревиною (peritoneum parietale).

Між м’язовими волокнами діафрагми є слабкі місця, через які можуть проходити діафрагмові кили (грижі). До них належать:

– попереково-реброві трикутники (trigona lumbocostalia) – парні, розміщені між поперековою частиною діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) та ребровою частиною діафрагми (pars costalis diaphragmatis);

– груднино-реброві трикутники (trigona sternocostalia) – парні, розміщені між ребровою частиною діафрагми (pars costalis diaphragmatis) та грудниною частиною діафрагми (pars sternalis diaphragmatis).

У попереково-ребрових трикутниках (trigona lumbo-costalia) та груднино-ребрових трикутниках (trigona sternocostalia) порожнину грудної клітки (cavitas thoracis) відділяють від порожнини живота (cavitas abdominis) тільки серозні та фасціальні листки, що покривають діафрагму:

– угорі це плевра (pleura) та внутрішньогрудна фасція (fascia endothoracica);

– знизу очеревина (peritoneum) та пристінкова фасція живота (fascia abdominis parietalis).

При скороченні м’язових волокон діафрагма (diaphragma) опускається униз (вдих) і стає плоскою, при цьому збільшується порожнина грудної клітки (cavеa thoracis) і зменшується порожнина живота (cavitas abdominis).

При розслабленні діафрагма (diaphragma) набуває опукло-сферичної форми (видих).

Діафрагма (diaphragma) є основним дихальним м’язом.

При одночасному скороченні з м’язами живота (musculi abdominis) діафрагма (diaphragma) сприяє підвищенню внутрішньочеревного тиску.

М’ЯЗИ ЖИВОТА (musculi abdominis)

Вони поділяються на:

– передню групу;

– бічну групу;

– задню групу.

До м’язів передньої групи живота належать:

1 Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis), що розташований вертикально з обох боків від передньої серединної лінії (linea mediana anterior), розширений зверху і звужений донизу. Має сухожилкові переділки (intersectiones tendineae) та піхву прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis).

Початок: від лобкового гребеня (crista pubica) і лобкового симфіза (symphysis pubica).

Прикріплення: до передньої поверхні мечоподібного відростка (facies anterior processus xiphoidei) і до зовнішньої поверхні V-VII ребрових хрящів (facies externa cartilaginum costalium quintae-septimae [V-VII]).

Функції:

– при фіксованому хребтовому стовпі (columna vertebralis) і тазовому поясі (cingulum pelvicum) опускає ребра (costae) та тягне грудну клітку (груднину і ребра) вниз і згинає хребет (columna vertebralis);

– при фіксованій грудній клітці (thorax) піднімає таз (pelvis);

– бере участь в утворенні черевного преса (prelum abdominale).

2 Пірамідний м’яз (musculus pyramidalis), що розташований спереду нижньої частини прямого м’яза живота (pars inferior musculi recti abdominis), всередині піхви прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis). Він належить до рудиментарних м’язів.

Початок: від лобкового гребеня (crista pubica).

Прикріплення: до нижньої частини білої лінії (pars inferior lineae albae).

Функція: натягує білу лінію (linea alba).

До бічної групи м’язів живота належать:

1 Зовнішній косий м’яз живота (musculus obliquus externus abdominis). Він є найширшим із м’язів живота (musculi abdominis) і розташований поверхнево на задній, передній та боковій поверхнях живота і частково грудей (pectus).

Початок: вісьмома зубцями від зовнішньої поверхні V-XII ребер і прямує униз та присередньо, переходячи у широкий апоневроз (aponeurosis), який переплітається з волокнами апоневроза (aponeurosis) протилежного зовнішнього косого м’яза живота (musculus obliquus externus abdominis), утворюючи по передній серединній лінії (linea mediana anterior) білу лінію (linea alba). Хід м’язових волокон збігається з ходом волокон зовнішніх міжребрових м’язів (mm. intercostales externi).

Прикріплення: збоку нижні волокна апоневроза прикріплюються до зовнішньої губи клубового гребеня (labium externum cristae iliacae), а присередньо – до лобкового горбка (tuberculum pubicum) та лобкового симфізу (symphysis pubica).

Нижній потовщений край апоневроза цього м’яза (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis), шириною в 2-3 см, загинаючись жолобком досередини, формує пахвинну зв’язку (ligamentum inguinale), яка тягнеться від верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior superior) до лобкового горбка (tuberculum pubicum).

Присередньо пахвинна зв’язка розщеплюється і утворює присередню ніжку (crus mediale) і бічну ніжку (crus laterale), між якими знаходяться міжніжкові волокна (fibrae intercrurales). Ці ніжки оточують поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis).

Від пахвинної зв’язки (ligamentum inguinale) відходять волокна, що беруть участь в утворенні:

– затокової зв’язки (ligamentum lacunare);

– гребінної зв’язки (ligamentum pectineum);

– поверненої зв’язки (ligamentum reflexum).

Функції:

– повертає тулуб (truncus) у протилежний бік;

– при двобічному скороченні:

– опускає ребра (costae);

– нахиляє тулуб (truncus) вперед;

– бере участь в утворенні черевного преса (prelum abdominale).

2 Внутрішній косий м’яз живота (musculus obliquus internus abdominis) розташований глибше зовнішнього косого м’яза живота (musculus obliquus externus abdominis), складає другий м’язовий шар черевної стінки.

Початок: від передніх двох третин проміжної лінії клубового гребеня (linea intermedia cristae iliacae), бічних двох третин пахвинної зв’язки (lig. inguinale), груднино-поперекової фасції (fascia thoracolumbalis).

Прикріплення: м’язові пучки віялоподібно розходяться і прикріплюються до зовнішньої поверхні трьох нижніх ребер, а також широким сухожилком вплітаються в білу лінію живота (linea alba abdominis); нижні м’язові волокна разом із волокнами поперечного м’яза живота (m.transversus abdominis) входять до складу сім’яного канатика (funiculus spermaticus) і утворюють м’яз-підіймач яєчка (m. cremaster). Хід м’язових волокон цього м’яза є перпендикулярним до волокон зовнішнього косого м’яза живота і відповідає ходу м’язових волокон внутрішніх міжребрових м’язів (mm. intercostales interni).

Функції:

– при однобічному скороченні повертає тулуб (truncus) у свій бік;

– при двобічному скороченні:

– опускає ребра (costae);

– нахиляє тулуб (truncus) вперед;

– бере участь в утворенні черевного преса (prelum abdominale);

– при фіксованій грудній клітці (thorax) піднімає таз (pelvis).

3 Поперечний м’яз живота (musculus transversus abdominis). Розташований найглибше, за внутрішнім косим м’язом живота (musculus obliquus internus abdominis) його м’язові пучки спрямовані поперечно.

Цей м’яз утворює глибокий (третій) шар передньобічної стінки черевної порожнини (cavitas abdominis; cavitas abdominalis).

Початок: від внутрішньої поверхні VII-XII ребер, передньої частини внутрішньої губи клубового гребеня (pars anterior labii interni cristae iliacae), груднино-поперекової фасції (fascia thoracolumbalis), бічної третини пахвинної зв’язки (lig. inguinale).

Прикріплення:

– м’язові пучки допереду переходять в апоневроз по півмісяцевій лінії (linea semilunaris), яка проходить від ребрової дуги (arcus costalis) вниз до пахвинної зв’язки (lig.iunguinale). Ця лінія вигнута вбік і відповідає контуру бічного краю прямого м’яза живота (margo lateralis musculi recti abdominis);

– нижня частина волокон апоневроза, що переходить у гребінну зв’язку (lig. pectineum), називається пахвинним серпом (falx inguinalis);

– верхні дві третини апоневроза цього м’яза, зрощені із заднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui interni abdominis), утворюють задню пластинку піхви прямого м’яза живота (lamina posterior vaginae musculi recti abdominis);

– нижня частина апоневроза цього м’яза переходить на передню поверхню прямого м’яза живота, зростається з апоневрозами косих м’язів живота і входить до складу передньої пластинки піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis);

– на внутрішній поверхні передньої стінки черевної порожнини нижній край апоневротичної частини піхви прямого м’яза живота утворює дугоподібну лінію (linea arcuata), нижче якої прямий м’яз живота вкритий тільки поперечною фасцією живота (fascia transversalis abdominis). Вона в цьому місці утворює задню пластинку піхви прямого м’яза живота (lamina posterior vaginae musculi recti abdominis).

– разом з апоневрозами зовнішніх і внутрішніх косих м’язiв (aponeuroses musculorum obliquorum externorum et internorum abdominis) апоневроз поперечних м’язів живота (aponeurosis musculorum transversorum abdominis) утворює білу лінію живота (linea alba abdominis).

Функція: опускає ребра (costae) і зменшує розміри черевної порожнини (cavitas abdominis), є основним м’язом черевного преса (prelum abdominale).

У місці переходу м’язових волокон у сухожилкові волокна апоневроза розташованa півмісяцева лінія (linea semilunaris), а знизу – пахвинний серп (falx inguinalis).

До задньої групи м’язів живота належить:

1 Квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum). Він має чотирикутну форму і розміщений збоку від поперечних відростків поперекових хребців (processus transversi vertebrarum lumbalium).

Початок: від внутрішньої губи клубового гребеня (labium internum cristae iliacae), поперечних відростків нижніх поперекових хребців (processus transversi vertebrarum lumbalium), груднино-поперекової фасції (fascia thoracolumbalis).

Прикріплення: до поперечних відростків верхніх поперекових хребців (processus transversi vertebrarum lumbalium), нижнього краю XII ребра (margo inferior costae duodecimae [XII]).

Функції:

– при двобічному скороченні утримує хребет (columna vertebralis) у вертикальному положенні та вигинає (згинає) поперекову частину хребтового стовпа (pars lumbalis columnae vertebralis);

– тягне XII ребро униз;

– при однобічному скороченні нахиляє тулуб (truncus) у свій бік.

Біла лінія живота

(linea alba abdominis)

Біла лінія живота утворена внаслідок перехрестя волокон апоневрозів косих м’язів живота (aponeuroses musculorum obliquorum abdominis) і поперечного м’яза живота (musculus transversus abdominis).

Біла лінія (linea alba) проходить від мечоподібного відростка груднини (processus xiphoideus sterni) до лобкового симфізу (symphysis pubica).

Посередині цієї лінії розташованe пупкове кільце (anulus umbilicalis).

Розширена частина білої лінії (linea alba) в місці її прикріплення до лобкового симфізу (symphysis pubica) називається підпорою білої лінії (adminiculum lineae albae).

Вище пупка (umbilicus) біла лінія (linea alba) ширша і тонша.

Нижче пупка (umbilicus) біла лінія (linea alba) вужча і товстіша.

Біла лінія живота (linea alba abdominis) є місцем серединної лапаротомії.

Між волокнами білої лінії живота (linea alba abdominis) під час напруження черевного преса (prelum abdominale) можуть виникати випукання (кили, грижi) білої лінії (herniae lineae albae).

 

Піхва прямого м’яза живота

(vagina musculi recti abdominis)

Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis) розміщений у піхві прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis), яка утворена апоневрозами широких м’язів живота (aponeuroses musculorum latorum abdominis).

Піхва прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) має:

– передню пластинку (lamina anterior);

– задню пластинку (lamina posterior).

Ці пластинки мають різну будову вище і нижче пупка.

Передня пластинка піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis) вище пупка утворена:

– апоневрозом зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

– переднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота (folium anterius aponeurosis musculi obliqui interni abdominis).

Задня пластинка піхви прямого м’яза живота (lamina posterior vaginae musculi recti abdominis) утворена:

– вище пупка:

– заднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота (folium posterius aponeurosis muscului obliqui interni abdominis);

– апоневрозом поперечного м’яза живота (aponeurosis musculi transversi abdominis);

– поперечною фасцією (fascia transversalis);

– пристінковою очеревиною (peritoneum parietale).

– нижче пупка: апоневрози усіх трьох м’язів живота (aponeuroses musculorum obliqui et transversi abdominis), зростаючись між собою, утворюють передню пластинку піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis).

Задня пластинка піхви прямого м’яза живота (lamina posterior vaginae musculi recti abdominis) нижче пупка утворена:

– поперечною фасцією (fascia transversalis), яка вкриває зсередини стінку черевної порожнини (paries cavitatis abdominis; paries cavitatis abdominalis);

– пристінковою очеревиною (peritoneum parietale).

На рівні нижнього краю задньої пластинки піхви прямого м’яза живота розташований увігнутий донизу апоневротичний край – дугоподібна лінія (linea arcuata).

Потовщення передньої пластинки піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis) в нижній частині пов’язане з вертикальним положенням тіла.

ПАХВИННИЙ КАНАЛ (canalis inguinalis)

Нижні краї обох апоневрозів зовнішніх косих м’язів живота (margines inferiores aponeurosium musculorum obliquorum externorum abdominis), переходячи між верхніми передніми клубовими остями (spinae iliacae anteriores superiores) і лобковими горбками лобкової кістки (tubercula pubica ossis pubis) з усіх сторін, підвертаються всередину і утворюють пахвинні зв’язки (ligamenta inguinalia).

Пахвинний канал (canalis inguinalis), довжиною 4 – 5 см, у нормі розташований у пахвинній ділянці (regio ingunalis) над пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale) і спрямований згори униз, ззаду наперед і присередньо.

У чоловіків в ньому проходить сім’яний канатик (funiculus spermaticus), а у жінок – кругла зв’язка матки (ligamentum teres uteri).

Пахвинний канал (canalis inguinalis) має такі чотири стінки:

– передню стінку (paries anterior), що утворена апоневрозом зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

– нижню стінку (paries inferior), що утворена жолобом пахвинної зв’язки (ligamentum inguinale);

– задню стінку (paries posterior), що утворена поперечною фасцією (fascia transversalis) і пристінковою очеревиною (peritoneum parietale);

– верхню стінку (paries superior), що утворена нижніми краями внутрішнього косого і поперечного м’язів живота (margines inferiores musculorum obliqui interni et transversi abdominis).

Пахвинний канал (canalis inguinalis) має такі два кільця:

– поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis) оточене:

– бічною ніжкою (crus laterale) апоневроза зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

– присередньою ніжкою (crus mediale) апоневроза зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

– міжніжковими волокнами (fibrae intercrurales);

– поверненою зв’язкою (ligamentum reflexum).

Зі сторони внутрішньої стінки живота навпроти поверхневого пахвинного кільця розташовується присередня пахвинна ямка (fossa inguinalis medialis).

– глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus), що має вигляд лійкоподібного заглиблення фасціі, яке розміщене на 1 см вище від середини пахвинної зв’язки (ligamentum inguinale).

Глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus) прикрите зсередини пристінковою очеревиною (peritoneum parietale), яка в цьому місці утворює бічну пахвинну ямку (fossa inguinalis lateralis).

Присередньо і знизу глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus) оточене міжямковою зв’язкою (lig. interfoveolare) – потовщеними сполучнотканинними волокнами поперечної фасції і апоневрозів внутрішнього косого та поперечного м’язів живота (aponeuroses musculorum obliqui interni et transversi abdominis).

Кільця пахвинного каналу (anuli canalis inguinalis) є слабкими місцями передньої стінки черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis; cavitatis abdominalis), а також до них відносять білу лінію живота (linea alba abdominis) та пупкове кільце (anulus umbilicalis), де можуть виходити грижі (кили) – herniae.

Прямі пахвинні грижі (herniae inguinales directae) проходять через присередню пахвинну ямку (fossa inguinalis medialis) та поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis).

Косі пахвинні грижі (herniae inguinales obliquae) входять через бічну пахвову ямку (fossa inguinalis lateralis) та глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus), проходять через пахвинний канал (canalis inguinalis) і виходять через поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis).

ЯМКИ І СКЛАДКИ НА ЗАДНІЙ ПОВЕРХНІ

ПЕРЕДНЬОЇ ЧЕРЕВНОЇ СТІНКИ

На задній (внутрішній) поверхні передньої стінки черевної порожнини (facies posterior parietis anterioris cavitatis abdominis), яка вкрита пристінковою очеревиною (peritoneum parietale), розташовані:

– непарна серединна пупкова складка (plica umbilicalis mediana);

– парна присередня пупкова складка (plica umbilicalis medialis);

– парна бічна пупкова складка (plica umbilicalis lateralis).

Між присередньою і бічною пупковими складками (plicae umbilicales medialis et lateralis) розташована присередня пахвинна ямка (fossa inguinalis medialis), яка відповідає поверхневому пахвинному кільцю (anulus inguinalis superficialis) і через яку проходять прямі пахвинні грижі (herniae inguinales rectae).

Збоку від бічної пупкової складки (plica umbilicalis lateralis) міститься бічна пахвинна ямка (fossa inguinalis lateralis), на яку проектується глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus). Через цю ямку проходять косі (непрямі) пахвинні грижі (herniae inguinales indirectae obliquae).

Між присередньою пупковою складкою (plica umbilicalis medialis) та серединною пупковою складкою (plica umbilicalis mediana) над сечовим міхуром (vesica urinaria) розміщена надміхурова ямка (fossa supravesicalis).

ДІЛЯНКИ ЖИВОТА (regiones abdominales)

Зовнішня поверхня передньобічної стінки черевної порожнини (facies externa anterolateralis cavitatis abdominis) оточена:

– зверху – ребровими дугами (arcus costales) та мечоподібним відростком (processus xiphoideus);

– знизу – клубовими гребенями (cristae iliacae), лобковим симфізом (symphysis pubica) та пахвинними зв’язками (ligg. inguinalia);

– з боків – лінією, яка йде від кінця XI ребра до клубового гребеня.

Зовнішня поверхня передньобічної стінки черевної порожнини (facies externa anterolateralis cavitatis abdominis) за допомогою верхньої горизонтальної лінії (linea costarum), яка з’єднує найбільш нижні точки десятих ребер, та нижньої горизонтальної лінії (linea spinarum), яка з’єднує праву і ліву верхню передню клубову ость (spina iliaca anterior superior), поділена на:

– надчерев’я; надчеревна ділянка; надчеревна ямка (epigastrium; regio epigastrica; fossa epigastrica);

– черево (mesogastrium);

– підчерев’я; лобкова ділянка (hypogastrium; regio pubica).

Двома вертикальними лініями, які прямують від середини пахвинної зв’язки (lig. inguinale), або лобкового горбка (tuberculum pubicum), по зовнішньому краю прямих м’язів живота (musculus rectus abdominis) до ребрових дуг (arcus costales) передньобічна стінка черевної порожнини (paries anterolateralis cavitatis abdominis) ділиться на певні ділянки.

Горизонтальні та вертикальні лінії оточують:

– в надчерев’ї (epigastrium) такі ділянки:

– власне надчеревну ділянку (regio epigastrica propria);

– праву і ліву підреброві ділянки (regiones hypochondriacae dextra et sinistra);

– в череві (mesogastrium) такі ділянки:

– пупкову ділянку (regio umbilicalis), або пупок (umbilicus);

– праву і ліву бічні ділянки (regiones laterales dextra et sinistra), або бік (latus);

– в підчерев’ї (hypogastrium) такі ділянки:

– лобкову ділянку (regio pubica);

– праву і ліву пахвинні ділянки (regiones inguinales dextra et sinistra), або пахвину (inguen).

На вищеперлічені ділянки передньобічної стінки черевної порожнини (paries anterolateralis cavitatis abdominis) проектуються внутрішні органи черевної порожнини (cavitas abdominis). Ця проекція називається голотопією (holotopia) органа (визначає проекцію органа черевної порожнини на певні ділянки зовнішньої поверхні передньобічної стінки черевної порожнини).

М’ЯЗИ ГОЛОВИ (musculi capitis)

Вони поділяються на:

– жувальні м’язи (musculi masticatorii);

– м’язи лиця (musculi faciei), або мімічні м’язи.

жувальні м’язи (musculi masticatorii)

1 Жувальний м’яз (musculus masseter) має поверхневу частину (pars superficialis) та глибоку частину (pars profunda).

Поверхнева частина жувального м’яза (pars superficialis musculi masseteris).

Початок: від передніх двох третин виличної дуги (arcus zygomaticus).

Прикріплення: до жувальної горбистості нижньої щелепи (tuberositas mandibulae).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula) і тягне її вперед.

Глибока частина жувального м’яза (pars profunda musculi masseteris).

Початок: від задніх двох третин виличної дуги (arcus zygomaticus).

Прикріплення: до жувальної горбистості нижньої щелепи (tuberositas mandibulae).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula).

Функція жувального м’яза (musculus masseter):

– піднімає нижню щелепу (mandibula), переважно кут нижньої щелепи (angulus mandibulae), притискаючи нижні кутні зуби (dentes premolares et molares inferiores) до верхніх кутніх зубів (dentes premolares et molares superiores), розвиваючи більшу силу (“роздавлюючий м’яз”);

– висуває нижню щелепу (mandibula) вперед.

2 Скроневий м’яз (musculus temporalis).

Початок: від скроневої поверхні тім’яної кістки (facies temporalis ossis parietalis), лускової частини скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis) і внутрішньої поверхні скроневої фасції (facies interna fasciae temporalis).

Прикріплення: до вінцевого відростка нижньої щелепи (processus coronoideus mandibulae).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula), діючи в основному на передні зуби (“кусаючий м’яз”), та тягне дозаду висунуту вперед щелепу.

3 Присередній крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus medialis).

Початок: від стінок крилоподібної ямки клиноподібної кістки (fossa pterygoidea ossis sphenoidalis), інколи і від горба верхньої щелепи (tuber maxillae).

Прикріплення: до крилоподібної горбистості нижньої щелепи (tuberositas pterygoidea mandibulae) на її внутрішній поверхні кута нижньої щелепи (facies interna anguli mandibulae).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula), тягне її у протилежний скороченню бік та висуває вперед нижню щелепу (mandibula).

4 Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) має верхню голівку (caput superius) та нижню голівку (caput inferius).

Верхня голівка бічного крилоподібного м’яза (caput superius musculi pterygoidei lateralis).

Початок: від підскроневого гребеня та підскроневої поверхні великого крила клиноподібної кістки (crista infratemporalis et facies infratemporalis alae majoris ossis sphenoidalis).

Прикріплення: до суглобової капсули та суглобового диска скронево-нижньощелепного суглоба (capsula articularis et discus articularis articulationis temporomandibularis).

Нижня голівка бічного крилоподібного м’яза (caput inferius musculi pterygoidei lateralis).

Початок: від зовнішньої поверхні бічної пластинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки (facies externa laminae lateralis processus pterygoidei ossis sphenoidalis).

Прикріплення: до крилоподібної ямки виросткового відростка нижньої щелепи (fovea pterygoidea processus condylaris mandibulae).

Функція бічного крилоподібного м’яза (musculus pterygoideus lateralis): при однобічному скороченні зміщує нижню щелепу (mandibula) в протилежний бік, а при двобічному – висуває щелепу (mandibula) вперед.

Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) також відтягує вперед суглобову капсулу і суглобовий диск скронево-нижньощелепного суглоба (capsula articularis et discus articularis articulationis temporomandibularis), запобігає ущемленню капсули, а диск зміщує разом із виростковим відростком нижньої щелепи (processus condylaris mandibulae).

М’язи лиця (musculi faciei)

М’язи лиця мають такі особливості:

– починаються на кістках лицевого черепа і вплітаються у шкіру;

– не перекидаються через суглоби;

– не мають власних фасцій (крім щічного м’яза);

– розташовуються навколо природних отворів голови.

До м’язів лиця, або мімічних (musculi faciei), належать:

1 Надчерепний м’яз (musculus epicranius), який складається із:

– апоневротичного шолома; надчерепного апоневроза (galea aponeurotica; aponeurosis epicranialis), який є апоневрозом надчерепного м’яза (aponeurosis musculi epicranii). Він щільно зрощений зі шкірою волосяної частини голови, а з окістям кісток склепіння черепа – пухко. Завдяки цьому при скороченні надчерепного м’яза (musculus epicranius) він рухається разом із волосистою частиною шкіри голови.

– потилично-лобового м’яза (musculus occipito-frontalis), що має:

– лобове черевце (venter frontalis).

Початок: від апоневротичного шолома (galea aponeurotica) на межі волосистої частини голови (capilli), спереду від вінцевого шва (sutura coronalis).

Прикріплення: до шкіри брів (cutis superciliorum).

Функція: піднімає брови, утворюючи на лобовій ділянці (regio frontalis) горизонтальні складки шкіри і тягне уперед апоневротичний шолом (galea aponeurotica) разом зі шкірою волосистої частини голови (capilli);

– потиличне черевце (venter occipitalis);

Початок: від найвищої каркової лінії (linea nuchalis suprema) і від задньої поверхні основи соскоподібного відростка кам’янистої частини скроневої кістки (facies posterior basis processus mastoidei partis petrosae ossis temporalis)

Прикріплення: до апоневротичного шолома (galea aponeurotica).

Функція: тягне апоневротичний шолом (скальп) назад.

– скронево-тім’яного м’яза (musculus temporoparie-talis).

Початок: від внутрішнього боку вушної раковини (auricula).

Прикріплення: до бічного краю апоневротичного шолома (margo lateralis galeae aponeuroticae).

Функція: тягне вушну раковину (auricula) угору та вперед, а апоневротичний шолом (galea aponeurotica) – вбік.

2 М’яз гордіїв (musculus procerus).

Початок: від носової кістки (os nasale).

Прикріплення: до шкіри лоба вище кореня носа (radix nasi) частина м’язових волокон вплітається у волокна лобового черевця потилично-лобового м’яза (venter frontalis musculi occipitofrontalis).

Функція: опускає шкіру лоба (cutis sincipitis), утворюючи горизонтальні складки шкіри в ділянці надперенісся (glabella).

3 Коловий м’яз ока (musculus orbicularis oculi),що має такі частини:

– повікову частину (pars palpebralis);

Початок: від присередньої повікової зв’язки (lig. palpebrale mediale) й окістя (periosteum) сусідніх ділянок присередньої стінки очної ямки (paries medialis orbitae).

Прикріплення: до бічної повікової зв’язки (lig. palpebrale laterale) й окістя (periosteum) сусідніх ділянок бічної стінки очної ямки (paries lateralis orbitae).

Функція: змикає повіки (palpebrae).

– глибоку частину (pars profunda), раніше її називали сльозовою частиною (pars lacrimalis), вона розширює сльозовий мішок (saccus lacrimalis);

Глибока частина колового м’яза ока (pars profunda musculi orbicularis oculi) є поглибленою часткою повікової частини (pars palpebralis).

Початок: від заднього сльозового гребеня (crista lacrimalis posterior) проходить позаду сльозового мішка (saccus lacrimalis) і переходить у повікову частину колового м’яза ока (pars palpebralis musculi orbicularis oculi).

Прикріплення: до повікової частини колового м’яза ока (pars palpebralis musculi orbicularis oculi).

Функція: розширює сльозовий мішок (saccus lacrimalis), регулюючи відтік сльози по носо-слізній протоці (ductus nasolacrimalis).

– очноямкову частину (pars orbitalis).

Початок: від присередньої повікової зв’язки та сусідніх кісток.

Прикріплення: верхні та нижні пучки м’язових волокон оточують очну ямку (orbita) зверху та знизу і переплітаються між собою біля бічного кута ока (angulus oculi lateralis).

Функція: заплющує око (oculus), при цьому тягне брову (supercilium) униз і одночасно шкіру щоки (cutis buccae) угору.

4 Носовий м’яз (musculus nasalis), що має:

– поперечну частину (pars transversa);

Початок: від передньої поверхні верхньої щелепи (facies anterior maxillae) збоку і дещо вище від верхніх різців (над іклом).

Прикріплення: м’язові пучки ідуть вгору і переходять в апоневроз, який переходить через хрящову частину спинки носа і продовжується в апоневроз однойменного м’яза.

Функція: звужує ніздрі (nares), притискаючи їх до носової перегородки (septum nasi), опускає крила носа (alae nasi);

– крилову частину (pars alaris).

Початок: від верхньої щелепи (maxilla) над бічним різцем (dens incisivus lateralis), дещо нижче і присередньо від поперечної частини носового м’яза (pars transversa musculi nasalis).

Прикріплення: до шкіри і заднього краю крилових хрящів носа (cutis et margo posterior cartilaginum alarium nasi).

Функція: розширює ніздри (nares), при цьому відтягує крило носа (ala nasi) вниз і вбік.

5 Коловий м’яз рота (musculus orbicularis oris), який залягає в товщі губ рота (labia oris). Цей м’яз утворений циркулярно орієнтованими м’язовими пучками, а також волокнами, які ідуть до ротової щілини (rima oris) від сусідніх м’язів лиця (musculi faciei), а саме: щічного м’яза (m. buccinator), м’яза-підіймача верхньої губи (m. levator labii superioris), м’яза-підіймача кута рота (m. levator anguli oris), м’яза-опускача нижньої губи (m. depressor labii inferioris), м’яза-опускача кута рота (m. depressor anguli oris) тощо.

М’язові пучки колового м’яза рота (m. orbicularis oris) радіально розташованих м’язів лиця (musculi faciei) вплітаються також у шкіру та слизову оболонку верхньої і нижньої губи (labium superius et inferius). Частина м’язових пучків цього м’яза переходить з однієї губи в другу.

Залежно від розташування м’язових пучків у коловому м’язі рота (m. orbicularis oris), виділяють дві частини:

– крайову частину (pars marginalis), яка розташована в периферичних відділах м’яза і має циркулярно орієнтовані м’язові пучки та пучки, що ідуть від близько розміщених м’язів лиця, особливо біля кутів рота;

Функція: стискує губи (labia), витягуючи їх вперед.

– губну частину (pars labialis), яка є основною частиною колового м’яза рота (m. orbicularis oris) і формує товщину губ, м’язові пучки розміщені циркулярно навколо ротової щілини (rima oris).

Початок: від одного кута рота (angulus oris).

Прикріплення: до другого кута рота (angulus oris), проникаючи в шкіру і слизову оболонку верхньої і нижньої губ (labia superius et inferius).

Функція: замикає ротову щілину (rima oris), притискаючи губи рота (labia oris) до зубів (dentes).

Коловий м’яз рота (m. orbicularis oris) загалом виконує таку функцію: закриває ротову щілину, бере участь в актах смоктання та жування.

6 М’яз-підіймач верхньої губи (musculus levator labii superioris).

Початок: від підочноямкового краю верхньої щелепи (margo infraorbitalis maxillae) та присереднього краю очної ямки (margo medialis orbitae).

Прикріплення: проходить разом із м’язом-підіймачем кута рота (m. levator anguli oris) в коловий м’яз рота (m. orbicularis oris) та в шкіру крила носа (cutis alae nasi).

Функція: піднімає верхню губу (labium superius), бере участь в утворенні носогубної борозни (sulcus nasolabialis) і тягне крило носа (ala nasi) вверх.

7 М’яз-підіймач кута рота (musculus levator anguli oris).

Початок: від передньої поверхні верхньої щелепи (facies anterior maxillae), в ділянці іклової ямки (regio fossae caninae).

Прикріплення: до шкіри кута рота (cutis anguli oris) і м’язовими волокнами вплітається в коловий м’яз рота (m. orbicularis oris).

Функція: тягне кут верхньої губи (angulus labii superioris) вгору і вбік.

8 Великий виличний м’яз (musculus zygomaticus major).

Початок: від виличної кістки (os zygomaticum).

Прикріплення: до шкіри кута рота (cutis anguli oris) і м’язовими волокнами вплітається в м’яз-підіймач верхньої губи (musculus levator labii superioris).

Функція: відтягує кут рота (angulus oris) вбік та вверх – є основним м’язом сміху.

9 Малий виличний м’яз (musculus zygomaticus minor).

Початок: від виличної кістки (os zygomaticum) біля бічного краю м’яза-підіймача верхньої губи (musculus levator labii superioris).

Прикріплення: до шкіри кута рота (cutis anguli oris) і м’язовими волокнами вплітається в м’яз-підіймач верхньої губи (musculus levator labii superioris).

Функція: піднімає кут рота (angulus oris).

10 М’яз сміху (musculus risorius), він є непостійним.

Початок: від жувальної і привушної фасцій (fascia masseterica et parotidea).

Прикріплення: до шкіри кута рота (cutis anguli oris) і м’язовими волокнами вплітається в коловий м’яз рота (m. orbicularis oris).

Функція: відтягує кут рота (angulus oris) вбік, утворюючи ямочку (fossula) на щоці (bucca) при усмішці.

11 Щічний м’яз (musculus buccinator), утворює м’язову основу щоки (bucca).

Початок: від косої лінії нижньої щелепи (linea obliqua mandibulae), зовнішньої поверхні коміркової дуги верхньої щелепи над великими кутніми зубами (dentes molares) та від крило-нижньощелепного шва глотки (raphe pterygomandibularis pharyngis), що з’єднує нижню щелепу (mandibula) з крилоподібним гачком клиноподібної кістки (hamulus pterygoideus ossis sphenoidalis).

Прикріплення: до кута рота (angulus oris) і переходить у коловий м’яз рота (m. orbicularis oris).

Функція: відтягує кут рота (angulus oris) назад і притискає щоку (bucca) до зубів (dentes).

На рівні верхнього другого великого кутнього зуба (dens molaris secundus superior) крізь цей м’яз проходить протока привушної залози (glandula parotidea).

12 М’яз-опускач кута рота (musculus depressor anguli oris).

Початок: від нижнього краю передньої третини тіла нижньої щелепи (margo inferior corporis mandibulae).

Прикріплення: до шкіри кута рота (cutis anguli oris) і м’язовими волокнами вплітається в коловий м’яз рота (m. orbicularis oris).

Функція: тягне кут рота (angulus oris) донизу та дещо вбік.

13 М’яз-опускач нижньої губи (musculus depressor labii inferioris)

Початок: від нижнього краю передньої частини нижньої щелепи (margo inferior partis anterioris mandibulae), нижче підборідного отвору нижньої щелепи (foramen mentale mandibulae).

Прикріплення: до шкіри і слизової оболонки нижньої губи (cutis et tunica mucosa labii inferioris), а також вплітається в коловий м’яз рота (m. orbicularis oris).

Бічна частина м’яза-опускача нижньої губи (musculus depressor anguli oris) вкрита пучками м’яза-опускача кута рота (m. depressor anguli oris).

Функція: тягне нижню губу (labium inferius) униз і дещо вбік. При двобічному скороченні вивертає нижню губу (labium inferius), надає обличчю (facies) виразу іронії, суму, відрази.

14 Підборідний м’яз (musculus mentalis).

Початок: від коміркових випинів нижніх різців (juga alveolaria dentium incisivorum).

Прикріплення: до шкіри підборіддя (cutis mentalis).

Функція: тягне шкіру підборідної ділянки (cutis regionis mentalis) угору і вбік, завдяки цьому утворюється підборідна ямка (fossa mentalis), а також сприяє випинанню нижньої губи (labium inferius) вперед.

15 Вушні м’язи (musculi auriculares), вони у людини розвинуті слабко і практично не скорочуються довільно. Досить рідко трапляються люди, що можуть рухати вушною раковиною (auricula) при одночасному скороченні потилично-лобового м’яза (m. occipitofrontalis). Є такі вушні м’язи (musculi auriculares):

– передній вушний м’яз (musculus auricularis anterior), інколи відсутній;

Початок: від скроневої фасції (fascia temporalis).

Прикріплення: до вушного хряща (cartilago auriculae) і до хрящового зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus cartilagineus).

Функція: відтягує вушну раковину (auricula) вперед.

– верхній вушний м’яз (musculus auricularis superior), що є найбільшим м’язом із вушних м’язів (mm. auriculares) і розташований над вушною раковиною (auricula);

Початок: від бічного краю апоневротичного шолома (galea aponeurotica).

Прикріплення: до внутрішньої поверхні вушного хряща (facies interna cartilaginis auriculae).

Функція: тягне вушну раковину (auricula) вверх.

– задній вушний м’яз (musculus auricularis posterior), розташований в соскоподібній ділянці (regio mastoidea).

Початок: від соскоподібного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis).

Прикріплення: до шкіри задньої поверхні вушної раковини (cutis faciei posterioris auriculae).

Функція: тягне вушну раковину (auricula) назад.

16 М’яз-зморщувач брови (musculus corrugator supercilii) залягає в товщі брови (supercilium).

Початок: від присередньої частини надбрівної дуги (pars medialis arcus superciliaris).

Прикріплення: до шкіри брови (cutis supercilii). Частина пучків цього м’яза переплітається з пучками колового м’яза ока (m. orbicularis oculi).

Функція: зближує брови (supercilia), внаслідок чого утворюються вертикальні складки в ділянці надперенісся (regio glabellae).

17 М’яз-опускач носової перегородки (musculus depressor septi nasi). Цей м’яз належить до крилової частини носового м’яза (pars alaris musculi nasalis).

Початок: від верхньої щелепи (maxilla) над присереднім різцем (dens incisivus medialis).

Прикріплення: до нижнього краю хрящової частини носової перегородки (margo inferior partis cartilagineae septi nasi).

Функція: опускає і тягне носову перегородку (septum nasi) вниз, опускаючи кінчик носа (apex nasi).

18 М’яз-опускач брови (musculus depressor supercilii).

Початок: від носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis).

Прикріплення: до шкіри присередньої частини брови (cutis partis medialis supercilii).

Функція: опускає брову (supercilia).

19 Поперечний м’яз підборіддя (musculus transversus menti) є непостійним і розміщується під підборіддям (mentum), з’єднуючи волокна м’яза-опускача кута рота (fibrae musculi depressoris anguli oris).

20 М’яз-підіймач верхньої губи і крила носа (musculus levator labii superioris alaeque nasi).

Початок: від основи лобового відростка верхньої щелепи (basis processus frontalis maxillae).

Прикріплення: до шкіри верхньої губи та крила носа (cutis labii superioris alaeque nasi).

Функція: піднімає верхню губу (labium superius) та крило носа (ala nasi).

У ділянці голови (caput) знаходяться:

– привушна фасція (fascia parotidea);

– жувальна фасція (fascia masseterica);

– щічно-глоткова фасція (fascia buccopharyngea);

– скронева фасція (fascia temporalis), яка має:

– поверхневу пластинку (lamina superficialis);

– глибоку пластинку (lamina profunda).

 

Ділянки голови (regiones capitis):

– лобова ділянка (regio frontalis);

– тім’яна ділянка (regio parietalis);

– потилична ділянка (regio occipitalis);

– скронева ділянка (regio temporalis);

– слухова ділянка (regio auricularis);

– соскоподібна ділянка (regio mastoidea);

– лицева ділянка (regio facialis).

У лицевій ділянці виділяють:

– надповікову борозну (sulcus suprapalpebralis);

– очноямкову ділянку (regio orbitalis);

– підповікову борозну (sulcus infrapalpebralis);

– підочноямкову ділянку (regio infraorbitalis);

– щічну ділянку (regio buccalis);

– привушно-жувальну ділянку (regio parotideomas-seterica);

– виличну ділянку (regio zygomatica);

– носову ділянку (regio nasalis);

– носогубну борозну (sulcus nasolabialis);

– ротову ділянку (regio oralis);

– підборідно-губну борозну (sulcus mentolabialis);

– підборідну ділянку (regio mentalis).

М’ЯЗИ ШИЇ (musculi colli; musculi cervicis)

М’язи шиї поділяються на:

– поверхневі м’язи шиї (musculi superficiales colli);

– глибокі м’язи шиї (musculi profundi colli).

 

Поверхневі м’язи шиї

(musculi superficiales colli; musculi superficiales cervicis)

1 Підшкірний м’яз шиї (platysma), його розглядають як мімічний м’яз – м’яз лиця (musculus faciei). Він розміщується безпосередньо під шкірою передньобічної поверхні шиї між підшкірною основою (tela subcutanea) і поверхневою фасцією шиї (fascia cutanea superficialis).

Початок: від підшкірної клітковини на рівні I-II ребер (costae) та поверхневої пластинки грудної фасції (lamina superficialis fasciae thoracicae) нижче ключиці (clavicula).

Прикріплення: до краю нижньої щелепи (margo mandibulae) вище тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae), де вплітається в жувальну фасцію (fascia masseterica).

Функція: тягне кут рота (angulus oris) униз, відтягує шкіру шиї (cutis colli), перешкоджаючи стисненню поверхневих вен шиї (venae cervicales superficiales).

2 Груднино-ключично-соскоподібний м’яз (mus-culus sternocleidomastoideus).

Початок: від передньої поверхні ручки груднини (facies anterior manubrii sterni) – присередня або грудна ніжка (crus mediale seu thoracicum) та від грудниного кінця ключиці (extremitas sternalis claviculae) – бічна або ключична ніжка (crus laterale seu claviculare).

Прикріплення: до соскоподібного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis) та до бічної частини верхньої каркової лінії (pars lateralis lineae nuchalis superioris).

Функція: при однобічному скороченні нахиляє голову (caput) в свій бік і повертає лице (facies) в протилежний бік, при двобічному скороченні закидає голову (caput) назад. При фіксованій голові обидва м’язи тягнуть догори грудну клітку (thorax), сприяючи вдиху (допоміжний дихальний м’яз).

3 Надпід’язикові м’язи (musculi suprahyoidei):

– двочеревцевий м’яз (musculus digastricus), що має заднє черевце (venter posterior) та переднє черевце (venter anterior), які з’єднані одне з одним проміжним сухожилком (tendo intermedius):

– заднє черевце (venter posterior);

Початок: від соскоподібної вирізки скроневої кістки (incisura mastoidea ossis temporalis). Заднє черевце (venter posterior) допереду переходить у круглий проміжний сухожилок (tendo intermedius).

Прикріплення: до великого рога і тіла під’язикової кістки (cornu majus et corpus ossis hyoidei).

– переднє черевце (venter anterior) є продовженням проміжного сухожилка заднього черевця (tendo intermedius ventris posterioris).

Початок: проміжним сухожилком (tendo intermedius) від великого рога і тіла під’язикової кістки (cornu majus et corpus ossis hyoidei).

Прикріплення: до двочеревцевої ямки нижньої щелепи (fossa digastrica mandibulae).

Функція: при закріпленій нижній щелепі (mandibula) заднє черевце (venter posterior) тягне під’язикову кістку (os hyoideum) угору, назад і в свій бік.

При двобічному скороченні заднє черевце правого та лівого м’язів (venter posterior musculorum dextri et sinistri) тягне під’язикову кістку (os hyoideum) назад і вгору.

При фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) під час скорочення двочеревцевих м’язів (musculi digastrici) нижня щелепа (mandibula) опускається.

– шило-під’язиковий м’яз (musculus stylohyoideus);

Початок: від шилоподібного відростка скроневої кістки (processus styloideus ossis temporalis).

Прикріплення: до заднього кінця під’язикової кістки (extremitas posterior ossis hyoidei) в основі її великого рога (basis cornus majoris).

Функція: тягне під’язикову кістку (os hyoideum) угору, назад і у свій бік. При скороченні правого і лівого шило-під’язикових м’язів під’язикова кістка (os hyoideum) рухається назад і уверх.

– щелепно-під’язиковий м’яз (musculus mylohyo-ideus), що формує дно ротової порожнини (fundus cavitatis oris);

Початок: від щелепно-під’язикової лінії нижньої щелепи (linea mylohyoidea mandibulae).

Прикріплення: задні м’язові пучки прикріплюються до тіла під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei), а передні та середні м’язові пучки зростаються з волокнами протилежного м’яза і утворюють по передній серединній лінії (linea mediana anterior) сухожилковий шов (raphe tendinea).

Функція: при верхній опорі (коли щелепи зімкнуті) цей м’яз піднімає під’язикову кістку (os hyoideum) разом із гортанню (larynx). При фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) він опускає нижню щелепу (mandibula). Такі рухи відбуваються під час жування, ковтання, розмови.

– підборідно-під’язиковий м’яз (musculus genio-hyoideus), що також бере участь у формуванні діафрагми рота (diaphragma oris).

Початок: від підборідної ості нижньої щелепи (spina mentalis).

Прикріплення: до тіла під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei).

Функція: при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) опускає нижню щелепу (mandibula). При зімкнутих щелепах (mandibula et maxilla) піднімає під’язикову кістку (os hyoideum) разом із гортанню (larynx) – рухи під час жування, ковтання, розмови.

Надпід’язикові м’язи (musculi suprahyoidei) підіймають під’язикову кістку (os hyoideum), а при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) опускають нижню щелепу (mandibula), беручи участь у ковтанні, жуванні та розмові.

4 Підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei):

– груднино-під’язиковий м’яз (musculus sternohyo-ideus);

Початок: від задньої поверхні ручки груднини (facies posterior manubrii sterni), задньої груднино-ключичної зв’язки (lig. sternoclaviculare posterius) та від грудниного кінця ключиці (extremitas sternalis claviculae).

Прикріплення: до нижнього краю тіла під’язикової кістки (margo inferior corporis ossis hyoidei).

Функція: тягне під’язикову кістку (os hyoideum) донизу, бере участь в утворенні, разом із передтрахейною пластинкою шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), білої лінії шиї (linea alba cervicalis).

– груднино-щитоподібний м’яз (musculus sterno-thyreoideus);

Початок: від задньої поверхні ручки груднини і І ребрового хряща (facies posterior manubrii sterni et cartilaginis costalis primae [I]).

Прикріплення: до косої лінії щитоподібного хряща гортані (linea obliqua cartilaginis thyroideae laryngis).

Функція: опускає гортань (larynx).

– щито-під’язиковий м’яз (musculus thyrohyoideus);

Початок: від косої лінії щитоподібного хряща гортані (linea obliqua cartilaginis thyroideae laryngis).

Прикріплення: до бокової частини тілa під’язикової кістки (pars lateralis corporis ossis hyoidei) біля основи її великого рога (basis cornus majoris).

Функція: при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) підіймає гортань (larynx), наближає під’язикову кістку (os hyoideum) до гортані (larynx).

– м’яз-підіймач щитоподібної залози (musculus levator glandulae thyroideae), що є непостійним і відгалужується від щитопід’язикового м’яза (musculus thyrohyoideus), його волокна тягнуться до щитоподібної залози (glandula thyroidea);

– лопатково-під’язиковий м’яз (musculus omohyo-ideus), який зігнутий під кутом, відкритим доверху, і розділений проміжним сухожилком на два черевця:

– нижнє черевце (venter inferior);

Початок: від верхнього краю лопатки (margo superior scapulae) присередньо від вирізки лопатки (incisura scapulae) і від верхньої поперечної зв’язки лопатки (lig. transversum scapulae superius).

Прикріплення: переходить через проміжний сухожилок у верхнє черевце (venter superior).

– верхнє черевце (venter superior).

Початок: від проміжного сухожилка нижнього черевця (venter inferior).

Прикріплення: до нижнього краю тіла під’язикової кістки (margo inferior corporis ossis hyoidei).

Функція: опускає під’язикову кістку (os hyoideum); при фіксованій лопатці (scapula) ці м’язи тягнуть під’язикову кістку (os hyoideum) вниз і дозаду; при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) обидва м’язи натягують передтрахейну пластинку шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), відтягуючи зовнішню стінку піхви судинно-нервового пучка шиї, що запобігає стисканню глибоких вен шиї, при цьому розширюється просвіт внутрішньої яремної вени (vena jugularis interna), що покращує відтік крові від голови (caput).

Підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei) тягнуть під’язикову кістку (os hyoideum) вниз і фіксують її.

Глибокі м’язи шиї

(musculi profundi colli; musculi profundi cervicis)

Глибокі м’язи шиї поділяються на:

– бічні глибокі м’язи шиї;

– присередні глибокі м’язи шиї;

– задні глибокі м’язи шиї (підпотиличні м’язи).

До бічної групи глибоких м’язів шиї належать:

– передній драбинчастий м’яз (musculus scalenus anterior);

Початок: від передніх горбків поперечних відростків II-VI шийних хребців (tubercula anteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium secundae-sextae [II-VI]).

Прикріплення: до горбка переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris) на верхній поверхні першого ребра (facies superior costae primae [І]).

Функція: згинає шийний відділ хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis); при однобічному скороченні нахиляє його у свій бік; при нерухомій шиї (collum) піднімає перше ребро (costa prima).

– середній драбинчастий м’яз (musculus scalenus medius);

Початок: від задніх горбків поперечних відростків II-VII шийних хребців (tubercula posteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium secundae-septimae [II-VII]).

Прикріплення: до верхньої поверхні першого ребра (facies superior costae primae [I]) позаду борозни підключичної артерії (sulcus venae subclaviae).

Функція: піднімає перше ребро (costa prima); нахиляє шию (collum) вперед та вбік.

– задній драбинчастий м’яз (musculus scalenus posterior);

Початок: від задніх горбків поперечних відростків IV-VI шийних хребців (tubercula posteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium quartae-sextae [IV-VI]).

Прикріплення: до горбистості переднього зубчастого м’яза (tuberositas musculi serrati anterioris) на зовнішній поверхні другого ребра (facies externa costae secundae).

Функція: піднімає друге ребро (costa secunda), піднімає купол плеври (cupula pleurae) та нахиляє шию вперед і вбік.

– найменший драбинчастий м’яз (musculus scalenus minimus), що є непостійним.

Початок: від поперечного відростка VI або VII шийного хребця (processus transversus vertebrae cervicalis sextae seu septimae [VI,VII]).

Прикріплення: до внутрішнього краю І ребра (margo internus costae primae) перед горбком переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris) та до сполучнотканинної перетинки над куполом плеври (cupula pleurae) – фасції Сібсона.

Функція: піднімає перше ребро (costa prima) та піднімає купол плеври (cupula pleurae).

Функції драбинчастих м’язів:

– при двобічному скороченні – згинають наперед шию (collum).

– при однобічному скороченні ці м’язи згинають і нахиляють шийну частину хребта у свій бік.

– при фіксованих І-ІІ ребрах і двобічному скороченні драбинчасті м’язи згинають шийну частину хребта.

– при фіксованій шиї драбинчасті м’язи (musculi scaleni) піднімають І-ІІ ребра (costae prima et secunda), беручи участь в акті вдиху.

До присередньої групи, або передхребтових м’язів (musculi prevertebrales), належать:

1 Довгий м’яз шиї (musculus longus colli; musculus longus cervicis), що прилягає до передньобокової поверхні хребтового стовпа (facies anteriolateralis columnae vertebralis).

Цей м’яз має три частини: верхню, середню та нижню.

Верхня частина довгого м’яза шиї (pars superior musculi longi colli).

Початок: від передніх горбків поперечних відростків III-V шийних хребців (tubercula anteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium tertiae-quintae [III-V]).

Прикріплення: до переднього горбка атланта (tuberculum anterius atlantis).

Функція: повертає голову (caput) у свій бік.

Середня частина довгого м’яза шиї (pars media musculi longi colli).

Початок: від тіла V шийного хребця (corpus vertebrae cervicalis quintae [V]) та тіла III грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae tertiae [III]).

Прикріплення: до тіл II-III шийних хребців (corpora vertebrarum cervicalium secundae-tertiae [II-III]).

Нижня частина довгого м’яза шиї (pars inferior musculi longi colli).

Початок: від тіл трьох верхніх грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum primae-tertiae [I-III]).

Прикріплення: до поперечних відростків III-IV шийних хребців (processus transversi vertebrarum cervicalium tertiae-quartae [III-IV]).

Функція: повертає голову (caput) у протилежний бік.

Функція довгого м’яза шиї (musculus longus colli): при двобічному скороченні згинає шийну частину хребтового стовпа вперед (pars cervicalis columnae vertebralis); при однобічному скороченні нахиляє шию (collum) у свій бік.

2 Довгий м’яз голови (musculus longus capitis).

Початок: від передніх горбків поперечних відростків III-IV шийних хребців (tubercula anteriora processuum transversorum vertebrarum cervicalium tertiae-quartae [III-IV]).

Прикріплення: до основної частини потиличної кістки (pars basilaris ossis occipitalis) біля глоткового горбка (tuberculum pharyngeum).

Функція: нахиляє голову (caput) і шийну частину хребта (pars cervicalis columnae vertebralis) уперед.

До задньої групи, або підпотиличних м’язів (musculi suboccipitales), належать чотири парні м’язи, що містяться між потиличною кісткою та I і II шийними хребцями – потилично-хребтові м’язи (mm. occipitovertebra-les). За попередньою анатомічною номенклатурою вони належали до м’язів спини. За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан-Паулу) підпотиличні м’язи належать до м’язів шиї.

1 Передній прямий м’яз голови (musculus rectus capitis anterior).

Початок: від передньої поверхні бічної маси атланта (facies anterior massae lateralis atlantis).

Прикріплення: до потиличної кістки (os occipitale) попереду потиличного відростка (condylus occipitalis).

Функція: нахиляє голову (caput) уперед.

2 Бічний прямий м’яз голови (musculus rectus capitis lateralis).

Початок: від поперечного відростка атланта (processus transversus atlantis).

Прикріплення: до яремного відростка потиличної кістки (processus jugularis ossis occipitalis).

Функція: нахиляє голову (caput) у свій бік, діє виключно на атланто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis).

3 Задній великий прямий м’яз голови (musculus rectus capitis posterior major).

Початок: від остистого відростка осьового хребця (processus spinosus axis).

Прикріплення: досередини нижньої каркової лінії (linea nuchalis inferior).

Функція: повертає голову (caput) у свій бік, а при скороченні обох м’язів нахиляє її назад.

4 Задній малий прямий м’яз голови (musculus rectus capitis posterior minor).

Початок: від заднього горбка атланта (tuberculum posterius atlantis).

Прикріплення: до присередньої третини нижньої каркової лінії (linea nuchalis inferior).

Функція: нахиляє голову (caput) у свій бік, а при двобічному скороченні нахиляє її назад.

5 Верхній косий м’яз голови (musculus obliquus capitis superior).

Початок: від поперечного відростка атланта (processus transversus atlantis).

Прикріплення: до потиличної кістки дещо вище нижньої каркової лінії (linea nuchalis inferior).

Функція: нахиляє голову (caput) у свій бік, а при двобічному скороченні – нахиляє її назад.

6 Нижній косий м’яз голови (musculus obliquus capitis inferior).

Початок: від остистого відростка осьового хребця (processus spinosus axis).

Прикріплення: до поперечного відростка атланта (processus transversus atlantis).

Функція: повертає атлант (atlas) разом із головою (caput) у свій бік.

М’язи задньої групи глибоких м’язів шиї (підпотиличні м’язи) діють на атланто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) і при двобічному скороченні розгинають голову (caput), а при однобічному – відводять та обертають голову (caput) у свій бік.

ТОПОГРАФІЯ ШИЇ

Шия (collum; cervix) поділяється на такі ділянки:

– передню шийну ділянку (regio cervicalis anterior), що складається з двох передніх шийних трикутників (trigona cervicalia anteriora);

– груднино-ключично-соскоподібну ділянку (regio sternocleidomastoidea);

– бічну шийну ділянку (regio cervicalis lateralis), або задній шийний трикутник (trigonum cervicale posterius), або бічний шийний трикутник (trigonum colli laterale);

– задню шийну ділянку (regio cervicalis posterior; regio colli posterior), або каркову ділянку (regio nuchae).

Передня шийна ділянка

(regio cervicalis anterior),

або передній шийний трикутник

(trigonum cervicale anterius)

Вона оточена:

– угорі нижнім краєм нижньої щелепи (margo inferior mandibulae);

– унизу – грудниною (sternum);

– з боків – передніми краями груднино-ключично-соскоподібних м’язів (margines anteriores musculorum sternocleidomastoideorum).

Передньою серединною лінією шиї (linea mediana colli anterior) передня шийна ділянка (regio cervicalis anterior) поділяється на:

– правий передній шийний трикутник (trigonum cervicale anterius dextrum);

– лівий передній шийний трикутник (trigonum cervicale anterius sinistrum).

У кожному такому трикутнику розрізняють:

1 Піднижньощелепний трикутник (trigonum submandibulare), який оточений:

– нижнім краєм нижньої щелепи (margo inferior mandibulae);

– переднім та заднім черевцями двочеревцевого м’яза (venter anterior et venter posterior musculi digastrici).

У піднижньощелепному трикутнику виділяють трикутник Пирогова (trigonum Pirogovi), який оточений:

– заднім краєм щелепно-під’язикового м’яза (margo posterior musculi mylohyoidei);

– сухожилком заднього черевця двочеревцевого м’яза (tendo ventris posterioris musculi digastrici);

– під’язиковим нервом (nervus hypoglossus).

У ньому проходить язикова артерія (arteria lingualis).

2 Сонний трикутник (trigonum caroticum) оточений:

– заднім черевцем двочеревцевого м’яза (venter posterior musculi digastrici);

– верхнім черевцем лопатково-під’язикового м’яза (venter superior musculi omohyoidei);

– переднім краєм груднино-ключично-соскоподібного м’яза (margo anterior musculi sternocleidomastoidei).

У цьому трикутнику можливий хірургічний доступ до загальної сонної артерії (arteria carotis communis) та її роздвоєння (bifurcatio carotidis).

3 М’язовий трикутник (trigonum musculare), або лопатково-трахейний трикутник (trigonum omotracheale) обмежений:

– верхнім черевцем лопатково-під’язикового м’яза (venter superior musculi omohyoidei);

– переднім краєм груднино-ключично-соскоподібного м’яза (margo anterior musculi sternocleidomastoidei);

– білою лінією шиї (linea alba colli).

4 Підборідний трикутник (trigonum submentale) оточений:

– передніми черевцями правого та лівого двочеревцевих м’язів (ventres anteriores musculorum digastricorum dextri et sinistri);

– під’язиковою кісткою (os hyoideum);

– нижньою щелепою (mandibula).

Груднино-ключично-соскоподібна ділянка

(regio sternocleidomastoidea)

Ця ділянка відповідає проекції груднино-ключично-соскоподібного м’яза (musculus sternocleidomastoideus). У межах цієї ділянки між голівками груднино-ключично-соскоподібного м’яза (musculus sternocleidomastoideus) над ключицею (clavicula) розміщена мала надключична ямка (fossa supraclavicularis minor).

Бічна шийна ділянка

(regio cervicalis lateralis),

або задній шийний трикутник

(trigonum cervicale posterius),

або бічний шийний трикутник

(trigonum colli laterale).

Вона є парною, тобто є правий бічний шийний трикутник (trigonum colli laterale dextrum) і лівий бічний шийний трикутник (trigonum colli laterale sinistrum), що обмежені:

– заднім краєм груднино-ключично-соскоподібного м’яза (margo posterior musculi sternocleidomastoidei);

– переднім краєм трапецієподібного м’яза (margo anterior musculi trapezii);

– верхнім краєм ключиці (margo superior claviculae).

У цьому трикутнику розрізняють:

1 Лопатково-трапецієподібний трикутник (trigo-num omotrapezoideum), що оточений:

– заднім краєм груднино-ключично-соскоподібного м’яза (margo posterior musculi sternocleidomastoidei);

– нижнім черевцем лопатково-під’язикового м’яза (venter inferior musculi omohyoidei);

– переднім краєм трапецієподібного м’яза (margo anterior musculi trapezii).

2 Велику надключичну ямку (fossа supraclavicula-ris major), або лопатково-ключичний трикутник (trigonum omoclaviculare), що оточують:

– задній край груднино-ключично-соскоподібного м’яза (margo posterior musculi sternocleidomastoidei);

– нижнє черевце лопатково-під’язикового м’яза (venter inferior musculi omohyoidei);

– верхній край ключиці (margo superior claviculae).

Задня шийна ділянка

(regio cervicalis posterior; regio colli posterior),

або каркова ділянка (regio nuchae)

Вона відповідає проекції верхньої частини трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) на шиї (colli). Ця ділянка (regio cervicalis posterior) оточена:

– зовнішнім потиличним виступом (protuberantia occipitalis externa);

– верхньою карковою лінією потиличної кістки (linea nuchalis superior ossis occipitalis);

– умовною лінією, яка сполучає надплечові відростки правої і лівої лопаток (acromia scapularum dextrae et sinistrae) з остистими відростками виступного хребця (processus spinosi vertebrae prominentis).

ШИЙНА ФАСЦІЯ

(fascia cervicalis; fascia colli)

Шийна фасція описується за В.М.Шевкуненком та за Міжнародною анатомічною номенклатурою.

За В.М.Шовкуненком розрізняють 4 шийні фасції (поверхневу, власну, внутрішню і передхребтову), які мають 5 фасціальних листків.

Перший фасціальний листок – поверхнева шийна фасція (fascia colli superficialis) – охоплює всю шию (collum), як комірець, і, роздвоюючись, утворює піхву для підшкірного м’яза шиї (vagina platysmatis).

Власна шийна фасція (fascia colli propria) має два листки:

– поверхневий листок (другий фасціальний листок);

– глибокий листок (третій фасціальний листок).

Другий фасціальний листок – поверхневий листок власної шийної фасції (folium superficiale fasciae colli propriae).

Він унизу починається від передньої поверхні груднини (facies anterior sterni) і ключиці (clavicula), а вгорі простягається до нижнього краю нижньої щелепи (margo inferior maxillae), охоплює всю шию (collum) і прикріплюється до остистих відростків шийних хребців (processus spinosi vertebrarum cervicalium).

Цей листок утворює піхву для груднино-ключично-соскоподібного м’яза (vagina musculi sternocleido-mastoidei) і трапецієподібного м’яза (vagina musculi trapezii).

Проходячи на рівні поперечних відростків шийних хребців (processus transversi vertebrarum cervicalium), цей листок віддає до них лобову пластинку (lamina frontalis), яка відділяє передню шийну ділянку (regio cervicalis anterior) від задньої шийної ділянки (regio cervicalis posterior).

Третій фасціальний листок – глибокий листок власної шийної фасції (folium profundum fasciae colli propriae).

Він унизу починається від задньої поверхні груднини (facies posterior sterni) та ключиці і прикріплюється вгорі до під’язикової кістки (os hyoideum), а з боків оточується лопатково-під’язиковим м’язом (musculus omohyoideus).

Цей листок утворює піхви для м’язів (vaginae musculorum), що розташовані нижче під’язикової кістки (musculi infrahyoidei). Зростаючись з поверхневим листком власної шийної фасції (lamina superficialis fasciae colli propriae), спереду утворює білу лінію шиї (linea alba colli).

Між другим і третім фасціальними листками шиї над грудниною (sternum) утворюється надгруднинний простір; надгруднинний міжапоневротичний простір (spatium suprasternale; spatium interaponeuroticum suprasternale), де залягає яремна венозна дуга (arcus venosus jugularis).

Цей простір (spatium suprasternale) сполучається з бічними закутками (recessus laterales), які знаходяться позаду нижньої частини груднино-ключично-соскоподібних м’язів (pars inferior musculorum sternocleidomastoideo-rum).

Четвертий фасціальний листок – внутрішня шийна фасція (fascia endocervicalis) – поділяється на:

– пристінковий листок (folium parietale);

– нутрощевий листок (folium viscerale).

Пристінковий листок (folium parietale) охоплює всі органи шиї разом, а нутрощевий (folium viscerale) – кожний орган шиї окремо.

Між пристінковим та нутрощевим листками (folium parietale et viscerale) спереду від трахеї (trachea) міститься передтрахейний простір (spatium pretracheale).

П’ятий фасціальний листок – передхребтова фасція (fascia prevertebralis) – охоплює всі глибокі м’язи шиї (musculi colli profundi), утворюючи для кожного з них окремі піхви (vaginae).

Між п’ятим фасціальним листком і пристінковим листком (lamina parietalis) четвертої фасції утворюється позаглотковий простір (spatium retropharyngeale).

За Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан-Паулу, 1997) розрізняють три пластинки шийної фасції.

1 Поверхневу пластинку шийної фасції (lamina superficialis fasciae cervicalis), яка відповідає поверхневому листку власної шийної фасції (lamina superficialis fasciae colli propriae), за В.М.Шевкуненком, за якою міститься надгруднинний простір (spatium suprasternale).

2 Передтрахейну пластинку шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка відповідає глибокому листку власної фасції шиї, за В.М.Шевкуненком, і формує сонну піхву (vagina carotica), за якою знаходиться переднутрощевий простір (spatium previscerale).

3 Передхребтову пластинку шийної фасції (lamina prevertebralis fasciae cervicalis), яка відповідає аналогічній фасції шиї, за В.М.Шевкуненком. Перед нею виділяють занутрощевий простір (spatium retroviscerale).

Між переднім і середнім драбинчастими м’язами (musculi scaleni anterior et medius) є міждрабинчастий простір (spatium interscalenum), де проходить підключична артерія (arteria subclavia) та стовбури плечового сплетіння (truncі plexus brachialis).

Перед драбинчастими м’язами (musculi scaleni) розташований переддрабинчастий простір (spatium antescalenum), де проходить підключична вена (vena subclavia).

Глибокий листок власної шийної фасції (lamina profunda fasciae colli propriae), за В.М.Шевкуненком, огортаючи підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei), формує лопатково-ключичний апоневроз (aponeurosis omoclavicularis), або шийний парус (Рише), який сприяє відтоку крові у поверхневих венах шиї (venae superficiales colli), зрощених із цим апоневрозом.

Між поверхневим та глибоким листками власної шийної фасції (lamina profunda et superficialis fasciae colli propriae), за В.М.Шевкуненком, є щілиноподібний надгруднинний міжапоневротичний простір (spatium interaponeuroticum suprasternale), де розміщені жирова клітковина, поверхневі вени шиї (venae superficiales colli) та яремна венозна дуга (arcus venosus jugularis).

Між листками внутрішньої шийної фасції (fascia endocervicalis colli), за В.М.Шевкуненком, спереду розташовується переднутрощевий простір (spatium previscerale), який містить жирову клітковину, лімфовузли (nodi lymphatici), нерви (nervi) і сполучається з переднім середостінням (mediastinum).

Між внутрішньою шийною фасцією (fascia endocervicalis colli) та передхребтовою фасцією (fascia prevertebralis), за В.М.Шевкуненком, знаходиться занутрощевий простір (spatium retroviscerale), який містить жирову клітковину і продовжується у заднє середостіння (mediastinum posterius).

М’ЯЗИ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

(musculi membri superioris)

Вони поділяються на:

– м’язи грудного пояса (musculi cinguli pectoralis);

– м’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi).

М’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi) розташовані у таких відділах:

– передньому відділі плеча (compartimentum brachii anterius), або відділі згиначів плеча (compartimentum brachii flexorum);

– задньому відділі плеча (compartimentum brachii posterius), або відділі розгиначів плеча (compartimentum brachii extensorum);

– передньому відділі передпліччя (compartimen-tum antebrachii anterius), або відділі згиначів передпліччя (compartimentum antebrachii flexorum), який має:

– поверхневу частину (pars superficialis);

– глибоку частину (pars profunda);

– задньому відділі передпліччя (compartimentum antebrachii posterius), або відділі розгиначів передпліччя (compartimentum antebrachii extensorum), який має:

– поверхневу частину (pars superficialis);

– глибоку частину (pars profunda);

– бічній частині передпліччя (pars lateralis antebrachii), або променевій частині (pars radialis);

– тильній ділянці кисті (regio dorsalis manus);

– долоні (palma), або долонній ділянці (regio palmaris), у якій виділяють:

– тенар (thenar), або підвищення великого пальця (eminentia thenaris);

– гіпотенар (hypothenar), або підвищення мізинця (eminentia hypothenaris).

М’язи грудного пояса

(musculi cinguli pectoralis)

1 Дельтоподібний м’яз (musculus deltoideus). Він розташований над плечовим суглобом (articulatio humeri) безпосередньо під шкірою.

Початок: від ключиці (clavicula) – ключична частина (pars clavicularis), від ості лопатки (spina scapulae) – остьова частина (pars spinalis); від надплечового відростка лопатки (acromion scapulae) – надплечова частина (pars acromialis).

Прикріплення: до дельтоподібної горбистості плечової кістки (tuberositas deltoidea humeri).

Функція: при скороченні середніх пучків або усього м’яза він відводить верхню кінцівку (membrum superius) від тулуба (truncus) до горизонтального рівня. Передня ключична частина (pars clavicularis) згинає плече (flexio brachii), обертає його досередини (rotatio interna), підняту верхню кінцівку (membrum superius) опускає донизу.

Задня ключична частина розгинає плече (extensio brachii), одночасно обертає його назовні (rotatio externa), підняту верхню кінцівку (membrum superius) опускає донизу.

Дельтоподібний м’яз (musculus deltoideus) формує захисне і зміцнююче склепіння плечового суглоба (articulatio humeri; articulatio glenohumeralis).

2 Надостьовий м’яз (musculus supraspinatus). Він розміщений в надостьовій ямці (fossa supraspinata).

Початок: від стінок надостьової ямки лопатки (parietes fossae supraspinatae) і від надостьової фасції (fascia supraspinata).

Прикріплення: до верхньої площадки великого горбка плечової кістки (tuberculum majus humeri).

Функція: відводить плече (brachium) при нерухомій лопатці (scapula), є синергістом дельтоподібного м’яза (musculus deltoideus); відтягує суглобову капсулу плечового суглоба (capsula articularis articulationis humeri) вгору, запобігаючи її ущемленню.

3 Підостьовий м’яз (musculus infraspinatus). Він розміщений в підостьовій ямці (fossa infraspinata).

Початок: від поверхні підостьової ямки (facies fossae infraspinatae) і від підостьової фасції (fascia infraspinata).

Прикріплення: до задньої середньої площадки великого горбка плечової кістки (tuberculum majus humeri) та капсули плечового суглоба (capsula articulationis humeri), в яку вплітається частина його пучків.

Функція: обертає плече (brachium) назовні (rotatio externa) та приводить його до тулуба (adductio brachii), відтягує суглобову капсулу плечового суглоба (capsula articularis articulationis humeri).

4 Малий круглий м’яз (musculus teres minor).

Початок: від бічного краю лопатки (margo lateralis scapulae) і підостьової фасції (fascia infraspinata).

Прикріплення: до нижньої задньої площадки великого горбка плечової кістки (tuberculum majus humeri).

Функція: обертає плече (brachium) назовні (rotatio externa) та відтягує суглобову капсулу плечового суглоба (capsula articularis articulationis humeri).

5 Великий круглий м’яз (musculus teres major).

Початок: від нижньої частини бічного краю (pars inferior marginis lateralis) і від нижнього кута лопатки (angulus inferior scapulae) та від підостьoвої фасції (fascia infraspinata).

Прикріплення: до гребеня малого горбка плечової кістки (crista tuberculi minoris humeri).

Функція: при фіксованій лопатці (scapula) розгинає плече (extensio brachii) в плечовому суглобі (art. humeri), привертає його (pronatio brachii), приводить підняту верхню кінцівку (adductio membri superioris) до тулуба (truncus). При фіксованій верхній кінцівці (membrum superius) тягне нижній кут лопатки (angulus inferior scapulae) назовні та зміщує його допереду.

6 Підлопатковий м’яз (musculus subscapularis).

Початок: від ребрової поверхні лопатки (facies costalis scapulae), її бічного краю (margo lateralis scapulae).

Прикріплення: до малого горбка і гребеня малого горбка (tuberculum minus et crista tuberculi minoris).

Функція: обертає плече досередини (rotatio interna brachii), привертає його (pronatio brachii) і приводить (adductio brachii) його до тулуба (truncus).

М’язи вільної частини верхньої кінцівки

(musculi partis liberae membri superioris)

Вони поділяються на:

– м’язи плеча (musculi brachii);

– м’язи передпліччя (musculi antebrachii);

– м’язи кисті (musculi manus).

М’язи плеча (musculi brachii)

Вони поділяються на:

– м’язи переднього відділу плеча (musculi compartimenti brachii anterioris);

– м’язи заднього відділу плеча (musculi compartimenti brachii posterioris).

До м’язів переднього відділу плеча (musculi compartimenti brachii anterioris) належать:

1 Дзьобо-плечовий м’яз (musculus coraco-brachialis).

Початок: від верхівки дзьобоподібного відростка лопатки (apex processus coracoidei scapulae).

Прикріплення: до передньої та присередньої поверхонь плечової кістки (facies anterior et medialis ossis humeri), починаючи від гребеня малого горбка (crista tuberculi minoris) досередини цієї кістки (humerus).

Функція: згинає плече (flexio brachii) в плечовому суглобі (articulatio humeri); приводить його до тулуба; при фіксованому плечі (brachium) тягне лопатку (scapula) вперед і донизу; відвертає привернуте плече.

2 Плечовий м’яз (musculus brachialis).

Початок: від нижніх двох третин передньої поверхні тіла плечової кістки (corpus humeri) дистальніше дельтоподібної горбистості (tuberositas deltoidea), а також від присередньої та бічної міжм’язових перегородок плеча (septa intermuscularia brachii mediale et laterale).

Прикріплення: до горбистості ліктьової кістки (tuberositas ulnae). Глибокі волокна сухожилка м’яза вплітаються в суглобову капсулу ліктьового суглоба (capsula articularis articulationis cubiti).

Функція: згинає передпліччя (flexio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti).

3 Двоголовий м’яз плеча (musculus biceps brachii).

– довга головка (caput longum);

Початок: від надсуглобового горбка лопатки (tuberculum supraglenoidale scapulae). Сухожилок довгої головки проходить крізь порожнину плечового суглоба, потім у міжгорбковій борозні плечової кістки (sulcus intertubercularis humeri), переходячи у м’язове черевце (venter muscularis).

– коротка головка (caput breve).

Початок: від верхівки дзьобоподібного відростка лопатки (apex processus coracoidei scapulae).

Довга і коротка головки (capita longum et breve) на рівні середини плеча з’єднуються в загальне черевце веретеноподібної форми, яке дещо вище ліктьової ямки (fossa cubiti) звужується і переходить у довгий сухожилок, який прикріплюється до горбистості променевої кістки (tuberositas radii).

Від передньо-присередньої поверхні сухожилка (facies anteromedialis tendinis) відходить апоневроз двоголового м’яза плеча (aponeurosis musculi bicipitis brachii) – фасція Пирогова, яка вкриває спереду ліктьову ямку (fossa cubiti) і вплітається присередньо у фасцію передпліччя (fascia antebrachii) попереду від круглого м’яза-привертача (musculus pronator teres).

Функція: згинає плече (brachium) в плечовому суглобі (articulatio humeri), згинає і відвертає передпліччя (flexio et supinatio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti).

До м’язів заднього відділу плеча (musculi compartimenti brachii posterioris) належать:

1 Триголовий м’яз плеча (musculus triceps brachii). Він розташований у задній плечовій ділянці (regio brachii posterior), має довгу голівку (caput longum), бічну голівку (caput laterale) та присередню голівку (caput mediale).

Довга головка (caput longum).

Початок: від підсуглобового горбка лопатки (tuberculum infraglenoidale scapulae).

Прикріплення: доходить досередини задньої поверхні плеча, де з’єднується з бічною та присередньою голівками (capita laterale et mediale).

Функція: розгинає і приводить плече до тулуба (adductio et extensio brachii) в плечовому суглобі (articulatio humeri);

Бічна головка (caput laterale).

Початок: від задньої поверхні плечової кістки (facies posterior humeri) між місцем прикріплення малого круглого м’яза (m. teres minor) зверху і борозною променевого нерва (sulcus nervi radialis) знизу, а також від задньої поверхні бічної міжм’язової перегородки плеча (facies posterior septi intermuscularis brachii lateralis).

Функція: розгинає передпліччя (extensio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti);

Присередня головка (caput mediale).

Початок: від задньої поверхні плечової кістки (facies posterior humeri) присередньо від борозни променевого нерва (sulcus nervi radialis) та від присередньої і бічної міжм’язових перегородок плеча (septa intermuscularia brachii mediale et laterale).

Функція: розгинає передпліччя (extensio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti).

Прикріплення триголового м’яза плеча (musculus triceps brachii): до ліктьового відростка ліктьової кістки (olecranon).

Функція триголового м’яза плеча (musculus triceps brachii): розгинає передпліччя (extensio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti), а довга головка (caput longum) розгинає плече в плечовому суглобі та приводить його до тулуба (extensio et adductio brachii).

2 М’яз ліктьового суглоба (musculus articularis cubiti). Він є непостійним, його ще розглядають як частину присередньої голівки триголового м’яза плеча (pars capitis medialis musculi tricipitis brachii).

Прикріплення: до суглобової капсули ліктьового суглоба (capsula articularis articulationis cubiti).

Функція: натягує суглобову капсулу ліктьового суглоба (capsula articulationis cubiti) і запобігає її защемленню.

3 Ліктьовий м’яз (musculus anconeus). Цей м’яз ще називають четвертою голівкою триголового м’яза плеча (caput quartum musculi triccipitis brachii).

Початок: від задньої поверхні бічного надвідростка плечової кістки (facies posterior epicondyli lateralis humeri) і обхідної променевої зв’язки (lig. collaterale radiale).

Прикріплення: до задньої поверхні ліктьового відростка (facies posterior olecrani), проксимальної частини тіла ліктьової кістки (pars proximalis corporis ulnae) і до фасції передпліччя (fascia antebrachii).

Функція: розгинає передпліччя (extensio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti) і відтягує дозаду суглобову капсулу ліктьового суглоба (capsula articularis articulationis cubiti).

 

М’язи передпліччя (musculi antebrachii)

М’язи передпліччя поділяються на:

– м’язи переднього відділу передпліччя (musculi compartimenti antebrachii anterioris), або м’язи відділу згиначів передпліччя (musculi compartimenti antebrachii flexorum), які поділяються на:

– поверхневу частину (pars superficialis);

– глибоку частину (pars profunda);

– м’язи заднього відділу передпліччя (musculi compartimenti antebrachii posterioris), або м’язи відділу розгиначів передпліччя (musculi compartimenti antenbrachii extensorum), які поділяються на:

– поверхневу частину (pars superficialis);

– глибоку частину (pars profunda);

– бічну частину передпліччя (pars lateralis antebrachii), або м’язи променевої частини (musculi partis radialis).

До м’язів поверхневої частини переднього відділу передпліччя (musculi partis superficialis compartimenti antebrachii anterioris) належать:

1 Круглий м’яз-привертач (musculus pronator teres), який має:

– плечову голівку (caput humerale);

Початок: від присереднього надвідростка плечової кістки (epicondylus medialis humeri).

– ліктьову голівку (caput ulnare).

Початок: від вінцевого відростка ліктьової кістки (processus coronoideus ulnae).

Прикріплення круглого м’яза-привертача (musculus pronator teres): до бічної поверхні середини тіла променевої кістки (corpus radii).

Функція круглого м’яза-привертача (musculus pronator teres): привертає і згинає передпліччя (pronatio et flexio antebrachii).

2 Променевий м’яз-згинач зап’ястка (musculus flexor carpi radialis).

Початок: від присереднього надвідростка плечової кістки (epicondylus medialis humeri), від присередньої міжм’язової перегородки плеча (septum intermusculare brachii mediale).

Прикріплення: до долонної поверхні основи II-III п’ясткових кісток.

Функція: згинає кисть (flexio manus), відводить кисть (abductio manus), привертає передпліччя (pronatio antebrachii), згинає передпліччя (flexio antebrachii).

3 Довгий долонний м’яз (musculus palmaris longus).

Початок: від присереднього надвідростка плечової кістки (epicondylus medialis humeri) і фасції передпліччя (fascia antebrachii).

Прикріплення: переходить в долонний апoневроз (aponeurosis palmaris).

Функція: натягує долонний апоневроз (aponeurosis palmaris), згинає кисть (flexio manus) в променево-зап’ястковому суглобі (articulatio radiocarpalis), згинає II-V пальці (flexio digitorum secundi – quinti) у п’ястково-фалангових суглобах (articulationes metacarpophalan-geae), згинає передпліччя (flexio antebrachii).

4 Ліктьовий м’яз-згинач зап’ястка (musculus flexor carpi ulnaris) має:

– плечову голівку (caput humerale);

Початок: від присереднього надвідростка плечової кістки (epicondylus medialis) і від присередньої міжм’язової перегородки плеча (septum intermusculare brachii mediale).

– ліктьову голівку (caput ulnare).

Початок: від присереднього краю ліктьового відростка (margo medialis olecrani) та заднього краю проксимальної половини тіла ліктьової кістки (corpus ulnae) і від фасції передпліччя (fascia antebrachii).

Прикріплення ліктьового м’яза-згинача зап’ястка (musculus flexor carpi ulnaris): до горохоподібної кістки (os pisiforme), гачкa гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati), гороховоподібної-п’ясткової зв’язки (lig. pisometacarpale) і гороховоподібної-гачкуватої зв’язки (lig. pisohamatum) та до основи V п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi quinti [V]).

Функція: згинає зап’ясток (flexio carpi) і приводить кисть (adductio manus), згинає передпліччя (flexio antebrachii).

5 Поверхневий м’яз-згинач пальців (musculus flexor digitorum superficialis) має:

– плечо-ліктьову голівку (caput humeroulnare);

Початок: від присереднього надвідростка плечової кістки (epicondylus medialis humeri) і від присереднього краю вінцевого відростка ліктьової кістки (margo medialis processus coronoidei ulnae), а також від фасції передпліччя (fascia antebrachii) й обхідної ліктьової зв’язки (lig. collaterale ulnare).

– променеву голівку (caput radiale).

Початок: від передньої поверхні проксимальної частини променевої кістки (facies anterior partis proximalis radii).

Прикріплення поверхневого м’яза-згинача пальців (musculus flexor digitorum superficialis): кожний із чотирьоx сухожилків розділяється на дві ніжки, які прикріплюються до обох боків середніх фаланг пальців кисті (phalanges mediae digitorum manus).

Функція: згинає середні та проксимальні фаланги II – V пальців (flexio phalangium mediarum digitorum secundi – quinti [II-V]) та згинає кисть і передпліччя (flexio manus et antebrachii).

До м’язів глибокої частини переднього відділу передпліччя (musculi partis profundae compartimenti antebrachii anterioris) належать:

1 Глибокий м’яз-згинач пальців (musculus flexor digitorum profundus).

Початок: від передньої поверхні проксимальної частини тіла ліктьової кістки (facies anterior partis proximalis corporis ulnae) нижче горбистості ліктьової кістки (tuberositas ulnae) і від міжкісткової перетинки передпліччя (membrana interossea antebrachii).

Прикріплення: чотири сухожилки, що проходять між ніжками сухожилків поверхневого м’яза-згинача пальців; прикріплюється до основ кінцевих фаланг II-V пальців (bases phalangium distalium digitorum secundi-quinti [II-V]).

Функція: згинає кінцеві фаланги II – V пальців (flexio phalangium distalium digitorum secundi – quinti), разом із ними і самі пальці (flexio digitorum), а також згинає кисть (flexio manus) в променево-зап’ястковому суглобі (art. radiocarpalis).

2 Довгий м’яз-згинач великого пальця кисті (musculus flexor pollicis longus manus).

Початок: від присереднього надвідростка плечової кістки (epicondylus medialis humeri), від передньої поверхні середини тіла променевої кістки (corpus radii) і міжкісткової перетинки передпліччя (membrana interossea antebrachii).

Прикріплення: до основи кінцевої фаланги великого пальця (basis phalangis distalis pollicis).

Функція: згинає кінцеву фалангу великого пальця (flexio phalangis distalis pollicis), разом з нею і сам палець (flexio digiti), бере участь у згинанні кисті (flexio manus).

3 Квадратний м’яз-привертач (musculus pronator quadratus).

Початок: від передньої поверхні і переднього краю дистальної третини ліктьової кістки.

Прикріплення: до передньої поверхні дистальної третини тіла променевої кістки.

Функція: привертає передпліччя і кисть (pronatio antebrachii et manus).

До м’язів бічної частини передпліччя (musculi partis lateralis antebrachii), або м’язів променевої частини (musculi partis radialis), належать:

1 Плечопроменевий м’яз (musculus brachioradia-lis).

Початок: від верхньої третини бічного надвідросткового гребеня (crista supraepicondylaris lateralis) та бічної міжм’язової перегородки плеча (septum intermusculare brachii laterale).

Прикріплення: до бічної поверхні променевої кістки (facies lateralis radii) над її шилоподібним відростком (processus styloideus radii).

Функція: згинає передпліччя (flexio antebrachii) в ліктьовому суглобі (art. cubiti), відвертає (супінує) проноване передпліччя, привертає (пронує) супіноване передпліччя і встановлює передпліччя в середнє положення між пронацією та супінацією.

2 Довгий променевий м’яз-розгинач зап’яст-ка (musculus extensor carpi radialis longus).

Початок: від нижніх двох третин бічного надвідросткового гребеня (crista supraepicondylaris lateralis) та від бічного надвідростка плечової кістки (epicondylus lateralis humeri), а також від бічної міжм’язової перетинки плеча (septum intermusculare brachii laterale).

Прикріплення: до тильної поверхні основи II п’ясткової кістки (facies dorsalis basis ossis metacarpi secundi [II]).

Функція: розгинає кисть (extensio manus) і відводить її (abductio manus), дещо згинає передпліччя (flexio antebrachii).

3 Короткий променевий м’яз-розгинач зап’ястка (musculus extensor carpi radialis brevis).

Початок: від бічного надвідростка плечової кістки (epicondylus lateralis humeri), від проксимальної частини обхідної променевої зв’язки (pars proximalis ligamenti collateralis radialis) і від фасції передпліччя (fascia antebrachii).

Прикріплення: до тильної поверхні основи III п’ясткової кістки (facies dorsalis basis ossis metacarpi tertii [III]).

Функція: розгинає і відводить кисть (extensio et abductio manus).

До м’язів поверхневої частини заднього відділу передпліччя (musculi partis superficialis compartimenti antebrachii posterioris) належать:

1 М’яз-розгинач пальців (musculus extensor digitorum). На тильній поверхні п’ястка (facies dorsalis metacarpalis) між його сухожилками є три міжсухожилкові зв’язки (connexus intertendinei).

Початок: від бічного надвідростка плечової кістки (epicondylus lateralis humeri) і фасції передпліччя (fascia antebrachii).

Прикріплення: центральний пучок сухожилкових волокон прикріплюється до основи середньої фаланги (basis phalangis mediae), а два бічних пучки – до основи кінцевої фаланги II-V пальців (basis phalangis distalis digitorum secundi-quinti [II-V]).

Функція: розгинає II-V пальці, а також кисть (extensio digitorum secundi – quinti et manus) в променево-зап’ястковому суглобі (art. radiocarpalis).

2 М’яз-розгинач мізинця (musculus extensor digiti minimi).

Початок: від бічного надвідростка плечової кістки (epicondylus lateralis humeri) і фасції передпліччя (fascia antebrachii).

Прикріплення: до тильної поверхні середньої та кінцевої фаланг мізинця (facies dorsalis phalangium distalis et mediae digiti minimi), вплітаючись в їх тильні сухожилкові розтяжки.

Функція: розгинає мізинець (extensio digiti minimi).

3 Ліктьовий м’яз-розгинач зап’ястка (muscu-lus extensor carpi ulnaris). Він (musculus extensor carpi ulnaris) має:

– плечову головку (caput humerale);

Початок: від бічного надвідростка плечової кістки (epicondylus lateralis humeri).

– ліктьову головку (caput ulnare).

Початок: від верхньої частини заднього краю ліктьової кістки (pars superior marginis posterioris ulnaris).

Прикріплення ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка (musculus extensor carpi ulnaris): до задньої поверхні основи V п’ясткової кістки (facies posterior basis ossis metacarpi quinti [V]).

Функція ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка (musculus extensor carpi ulnaris): розгинає і приводить кисть (extensio et adductio manus).

До м’язів глибокої частини задньої групи передпліччя (musculi partis profundae campartimenti antebrachii posterioris) належать:

1 М’яз-відвертач (musculus supinator).

Початок: від бічного надвідростка плечової кістки (epicondylus lateralis humeri), обхідної променевої зв’язки (lig. collaterale radiale) і кільцевої зв’язки променевої кістки (lig. anulare radii), від гребеня м’яза-відвертача на ліктьовій кістці (crista musculi supinatoris ulnae).

Прикріплення: до передньої та бічної поверхонь проксимальної частини тіла променевої кістки (facies anterior et lateralis partis proximalis corporis radii) вздовж, від її горбистості (tuberositas radii) до місця прикріплення круглого м’яза-привертача (punctum fixum musculi pronatoris teretis).

Функція: обертає передпліччя назовні (rotatio antebrachii externa), відвертаючи (supinatio) променеву кістку (radius) разом із кистю (manus).

2 Довгий відвідний м’яз великого пальця (musculus abductor pollicis longus).

Початок: від задніх поверхонь тіл променевої та ліктьової кісток (facies posteriores corporum radii et ulnae), від міжкісткової перетинки передпліччя (membrana interossea antebrachii).

Прикріплення: до тильної поверхні основи I п’ясткової кістки (facies dorsalis basis ossis metacarpi primi).

Функція: відводить великий палець (abductio pollicis), бере участь у відведенні кисті (abductio manus).

3 Короткий м’яз-розгинач великого пальця кисті (musculus extensor pollicis brevis).

Початок: від задніх поверхонь тіла променевої кістки (facies posteriores corporis radii) та міжкісткової перетинки передпліччя (membrana interossea antebrachii).

Прикріплення: до основи проксимальної фаланги великого пальця кисті (basis phalangis proximalis pollicis).

Функція: розгинає проксимальну фалангу, разом із нею і палець (extensio phalangis proximalis et digiti); відводить великий палець кисті (abductio pollicis).

4 Довгий м’яз-розгинач великого пальця кисті (musculus extensor pollicis longus).

Початок: від задньої поверхні (facies posterior) середини тіла ліктьової кістки (corpus ulnae) та міжкісткової перетинки передпліччя (membrana interossea antebrachii).

Прикріплення: до основи дистальної фаланги великого пальця кисті (basis phalangis distalis pollicis).

Функція: розгинає великий палець кисті (extensio pollicis) та бере участь у розгинанні кисті (extensio manus).

5 М’яз-розгинач вказівного пальця (musculus extensor indicis).

Початок: від задньої поверхні дистальної третини тіла ліктьової кістки (corpus ulnae) та від міжкісткової перетинки передпліччя (membrana interossea antebrachii).

Прикріплення: до тильної поверхні проксимальної фаланги вказівного пальця (facies dorsalis phalangis proximalis indicis).

Функція: розгинає вказівний палець (extensio indicis), бере участь в розгинанні кисті (extension manus).

М’ЯЗИ КИСТІ (musculi manus)

М’язи кисті (musculi manus) поділяють на:

– м’язи тенара (musculi thenaris), або м’язи підвищення великого пальця (musculi eminentiae thenaris);

– м’язи гіпотенара (musculi hypothenaris), або м’язи підвищення мізинця (musculi eminentiae hypothenaris);

– м’язи середньої групи.

До м’язів тенара (musculi thenaris), або м’язів підвищення великого пальця (musculi eminentiae thenaris), належать:

1 Короткий відвідний м’яз великого пальця (musculus abductor pollicis brevis).

Початок: від горбка човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei) та тримача м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum).

Прикріплення: до променевого боку основи проксимальної фаланги великого пальця (basis phalangis proximalis pollicis).

Функція: відводить великий палець (abductio pollicis).

2 Короткий м’яз-згинач великого пальця (musculus flexor pollicis brevis).

– поверхнева головка (caput superficiale);

Початок: від тримача м’язів-згиначів кисті (retinaculum musculorum flexorum manus).

Прикріплення: до проксимальної фаланги великого пальця (phalanx proximalis pollicis).

Функція: бере участь у протиставленні великого пальця (oppositio pollicis).

– глибока головка (caput profundum).

Початок: від кістки-трапеції (os trapezium), трапецієподібної кістки (os trapezoideum) та від II п’ясткової кістки (os metacarpi secundum [II]).

Прикріплення: до присереднього боку проксимальної фаланги великого пальця кисті (phalangis proximalis pollicis).

Функція: приводить та згинає великий палець кисті (abductio et flexio pollicis).

Через щілину між обома голівками проходить сухожилок довгого м’яза-згинача великого пальця кисті (tendo musculi flexoris pollicis longi).

У цілому короткий м’яз-згинач великого пальця (musculus flexor pollicis brevis) згинає проксимальну фалангу великого пальця кисті (phalanx proximalis pollicis) та палець в цілому і бере участь у приведенні цього пальця (adductio pollicis).

3 Протиставний м’яз великого пальця (musculus opponens pollicis).

Початок: від горбка кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii) та тримача м’язів-згиначів кисті (retinaculum musculorum flexorum manus).

Прикріплення: до променевого краю і передньої поверхні I п’ясткової кістки (margo radialis et facies anterior ossis metacarpi primi [I]).

Функція: протиставляє великий палець мізинцю та іншим пальцям.

4 Привідний м’яз великого пальця кисті (musculus adductor pollicis).

– коса головка (caput obliquum);

Початок: від головчастої кістки (os capitatum), основи і передньої поверхні II і III п’ясткових кісток та від променевої зв’язки зап’ястка (lig. carpi radiatum).

– поперечна голівка (caput transversum).

Початок: від долонної поверхні III п’ясткової кістки (facies palmaris ossis metacarpi tertii [III]).

Прикріплення привідного м’яза великого пальця кисті (musculus adductor pollicis manus): до проксимальної фаланги великого пальця кисті (phalanx proximalis pollicis) та до суглобової капсули п’ястково-фалангового суглоба (capsula articularis articulationis metacarpophalangeae).

Функція привідного м’яза великого пальця кисті (musculus adductor pollicis): приводить великий палець кисті до вказівного, бере участь у згинанні великого пальця кисті (flexio pollicis).

До м’язів гіпотенара (musculi hypothenaris), або підвищення мізинця (eminentia hypothenaris), належать:

1 Короткий долонний м’яз (musculus palmaris brevis).

Початок: від присереднього краю долонного апоневроза (margo medialis aponeurosis palmaris) та від тримача м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum).

Прикріплення: до шкіри гіпотенара (cutis hypothenaris).

Функція: натягує долонний апоневроз (aponeurosis palmaris), утворюючи складки на шкірі гіпотенара (plicae cutis hypothenaris) – зморщує шкіру.

2 Відвідний м’яз мізинця кисті (musculus abductor digiti minimi).

Початок: від горохоподібної кістки (os pisiforme) і від тримача м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum).

Прикріплення: до присереднього краю основи проксимальної фаланги мізинця (margo medialis basis phalangis proximalis digiti minimi).

Функція: відводить мізинець (abductio digiti minimi).

3 Короткий м’яз-згинач мізинця кисті (musculus flexor digiti minimi brevis).

Початок: від гачка гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati) і від тримача м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum).

Прикріплення: до долонного краю основи проксимальної фаланги мізинця (margo palmaris basis phalangis proximalis digiti minimi).

Функція: згинає мізинець (flexio digiti minimi).

4 Протиставний м’яз мізинця (musculus opponens digiti minimi).

Початок: від гачка гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati) і від тримача м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum).

Прикріплення: до присереднього краю і передньої поверхні V п’ясткової кістки (margo medialis et facies anterior ossis metacarpi quinti [V]).

Функція: протиставляє мізинець великому пальцю кисті.

До середньої групи м’язів кисті належать:

1 Червоподібні м’язи кисті (musculi lumbricales manus) розміщені під долонним апоневрозом (aponeurosis palmaris). Це чотири тонких веретеноподібних м’язи.

Перший і другий червоподібні м’язи.

Початок: від променевого бічного краю сухожилка глибокого м’яза-згинача пальців, спрямовані до II і III пальців.

Третій червоподібний м’яз.

Початок: від обернених один до одного країв сухожилків глибокого м’яза-згинача пальців, що ідуть до III і IV пальців.

Четвертий червоподібний м’яз.

Початок: від обернених один до одного країв сухожилків глибокого м’яза-згинача пальців, що ідуть до IV і V пальців.

Прикріплення червоподібних м’язів кисті (musculi lumbricales manus): на тильній поверхні проксимальних фаланг (facies dorsalis phalangium proximalium) вплітаються в тильні апоневрози (aponeuroses dorsales) на рівні проксимальних фаланг II-V пальців.

Функція: згинають проксимальні фаланги (flexio phalangium proximalium) і розгинають середні та кінцеві фаланги II-V пальців (extensio phalangium mediarum et distalium digitorum secundi – quinti [II-V]).

2 Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus). Вони розташовані між п’ястковими кістками в міжп’ясткових проміжках (spatia intermeta-carpalia), починаються від бічних поверхонь п’ясткових кісток (facies laterales ossium metacarpalium) і прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг пальців кисті (facies dorsalis phalangium proximalium digitorum manus). Залежно від розміщення міжкісткові м’язи кисті поділяються на:

– три долонні міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus). Вони розміщені на долонній поверхні в другому, третьому і четвертому міжкістковому проміжку.

Функція: приводять II, IV і V пальці до III пальця;

– чотири тильні міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei dorsales manus). Вони розміщені в тильній частині міжп’ясткових проміжків.

Функція: відводять II і IV пальці від III пальця, відводять і приводять III палець або фіксують його.

 

ТОПОГРАФІЯ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

Пахвова ямка (fossa axillaris) – це заглиблення між поверхнею:

– бічної ділянки грудної клітки (regio pectoralis lateralis) та

– присередньою поверхнею проксимального відділу плечової ділянки (facies medialis proximalis regionis brachialis).

Спереду пахвова ямка (fossa axillaris) оточена:

– складкою шкіри (plica cutis), що відповідає нижньому краю великого грудного м’яза (margo inferior musculi pectoralis majoris).

Ззаду пахвова ямка (fossa axillaris) оточена:

– складкою шкіри (plica cutis), що відповідає нижньому краю найширшого м’яза спини (margo inferior musculi latissimi dorsi).

Пахвова порожнина (cavitas axillaris) – це порожнина, в якій знаходиться жирова клітковина, судини, нерви та лімфатичні вузли.

Вона має такі чотири стінки:

– передню, що утворена великим і малим грудними м’язами (musculi pectorales major et minor);

– задню, що утворена найширшим м’язом спини (m. latissimus dorsi), підлопатковим і великим круглим м’язами (musculi subscapularis et teres major);

– присередню, що утворена переднім зубчастим м’язом (musculus serratus anterior);

– бічну, що утворена хірургічною шийкою плечової кістки (collum chirurgicum humeri) та м’язами (коротка голівка двоголового м’яза плеча – caput breve musculi bicipitis brachii та дзьобоплечовий м’яз – musculus coracobrachialis).

На передній стінці пахвової порожнини (paries anterior cavitatis axillaris) топографічно виділяють три трикутники:

– ключично-грудний трикутник (trigonum clavipectorale), оточений:

– нижнім краєм ключиці (margo inferior claviculae);

– верхнім краєм малого грудного м’яза (margo superior musculi pectoralis minoris);

– грудний трикутник (trigonum pectorale), оточений верхнім і нижнім краями малого грудного м’яза (margines superior et inferior musculi pectoralis minoris), тобто такий, що збігається з контурами малого грудного м’яза (m. pectoralis minor);

– підгрудний трикутник (trigonum subpectorale), оточений нижніми краями малого та великого грудних м’язів (margines inferiores musculorum pectoralium minoris et majoris).

На задній стінці пахвової порожнини (paries posterior cavitatis axillaris) є два отвори:

1 Тристоронній отвір (foramen trilaterum), оточений:

– підлопатковим м’язом (musculus subscapularis);

– великим круглим м’язом (musculus teres major);

– довгою голівкою триголового м’яза плеча (caput longum musculi tricipitis brachii).

Через тристоронній отвір (foramen trilaterum) проходить огинальна артерія лопатки (arteria circumflexa scapulae).

2 Чотиристоронній отвір (foramen quadrilaterum), розташований збоку тристороннього отвору (foramen trilaterum) і оточений:

– підлопатковим м’язом (musculus subscapularis);

– великим круглим м’язом (musculus teres major);

– довгою голівкою триголового м’яза плеча (caput longum musculi tricipitis brachii);

– хірургічною шийкою плечової кістки (collum chirurgicum humeri).

Через чотиристоронній отвір (foramen quadrilaterum) проходять: задня огинальна артерія, вена плеча (arteria circumflexa humeri posterior et vena circumflexa humeri posterior) та пахвовий нерв (nervus axillaris).

Фасції верхньої кінцівки

(fasciae membri inferiores)

Фасції верхньої кінцівки, оточуючи групи м’язів, формують для них фасціальні та фасціально-кісткові піхви.

Між окремими групами м’язів (згиначами і розгиначами) плеча формуються міжм’язові перегородки (septa intermuscularia).

У місцях, де фасції утримують сухожилки біля кісткових виступів, фасції утворюють потовщення – тримачі сухожилків (retinacula tendinum).

М’язи плечового пояса вкриваються ззовні дельтоподібною фасцією (fascia deltoidea), яка спереду переходить у грудну фасцію (fascia pectoralis), а збоку і знизу переходить на плече як плечова фасція (fascia brachii), ззаду зростається з підостьовою фасцією (fascia infraspinata).

До фасцій плечового пояса також належать надостьова фасція (fascia supraspinata), підлопаткова фасція (fascia subscapularis) і пахвова фасція (fascia axillaris), яка вистеляє знизу пахвову порожнину (fossa axillaris) і має отвори, через які проходять судини і нерви.

Пахвова фасція збоку переходить у плечову фасцію (fascia brachii), а зверху у дельтоподібну фасцію (fascia deltoidea) і має підвішувальну зв’язку пахвової фасції (lig. suspensorium axillae).

Фасція, яка покриває дельтоподібний м’яз (m. deltoideus), переходить на плече (brachium) і має назву плечової фасції (fascia brachii).

Плечова фасція (fascia brachii) утворює:

– піхви для м’язів плеча (vaginae musculorum brachii);

– присередню міжм’язову перегородку плеча (septum intermusculare brachii mediale);

– бічну міжм’язову перегородку плеча (septum intermusculare brachii laterale), які відмежовують передню групу м’язів плеча від задньої.

Плечова фасція (fascia brachii) при переході на передпліччя (antebrachium) має назву фасції передпліччя (fascia antebrachii), яка формує піхви для всіх м’язів передпліччя (vaginae musculorum antebrachii). При переході на кисть (manus) вона потовщується і на передній поверхні (facies anterior) утворює тримач м’язів-згиначів кисті (retinaculum musculorum flexorum manus), а на тильній поверхні утворює тримач м’язів-розгиначів кисті (retinaculum musculorum extensorum manus).

Тримач м’язів-згиначів кисті (retinaculum musculorum flexorum manus) прикріплюється:

– збоку до променевого зап’ясткового підвищення (eminentia carpi radialis), яке утворене горбками човноподібної кістки та кістки-трапеції (tubercula ossis scaphoidei et ossis trapezii);

– присередньо до ліктьового зап’ясткового підвищення (eminentia carpi ulnaris), що утворене горохоподібною кісткою і гачком гачкуватої кістки (os pisiforme et hamulus ossis hamati).

Тримач м’язів-розгиначів кисті (retinaculum musculorum extensorum manus) прикріплюється:

– збоку до дистального кінця променевої кістки (extremitas distalis ossis radii);

– присередньо до шилоподібного відростка ліктьової кістки (processus styloideus ulnae) і обхідної ліктьової зв’язки (lig. collaterale ulnare).

Фасція передпліччя, переходячи на кисть, утворює фасцію кисті (fascia manus), яка поділяється на:

– долонну фасцію кисті (fascia palmaris manus);

– тильну фасцію кисті (fascia dorsalis manus).

Долонна фасція кисті (fascia palmaris manus) має поверхневу і глибоку пластинки (laminae superficialis et profunda) та вкриває м’язи тенара (musculi thenaris), сухожилки м’язів-згиначів пальців кисті (tendines musculorum flexorum digitorum manus) і червоподібні м’язи кисті (musculi lumbricales manus), формуючи окремі фасціальні ложа.

Поверхнева пластинка долонної фасції кисті (lamina superficialis fasciae palmaris manus) на поверхні тенара і гіпотенара (thenar et hypothenar) тонка, а на рівні червоподібних м’язів (musculi lumbricales) і сухожилків м’язів-згиначів пальців кисті (tendines musculorum flexorum digitorum manus) вона потовщена, зрощена з продовженням сухожилка довгого долонного м’яза (m. palmaris longus) та називається долонним апоневрозом (aponeurosis palmaris).

На рівні основи пальців (basis digitorum) долонний апоневроз (aponeurosis palmaris) розділяється на окремі пучки, які продовжуються дистально і беруть участь в утворенні волокнисто-кісткових піхв для сухожилків поверхневого і глибокого м’язів-згиначів II-V пальців.

Глибока пластинка долонної фасції кисті (lamina profunda fasciae palmaris manus) розвинута слабко і вкриває долонні міжкісткові м’язи (mm. interossei palmares) та відділяє їх від сухожилків м’язів-згиначів пальців (tendines musculorum flexorum digitorum).

Тильна фасція кисті (fascia dorsalis manus) складається з:

– поверхневої пластинки (lamina superficialis);

– глибокої пластинки (lamina profunda).

Поверхнева пластинка тильної фасції кисті (lamina superficialis fasciae dorsalis manus) виражена слабко, вона продовжується від дистального краю тримача м’язів-розгиначів (margo distalis retinaculi musculorum extensorum) і лежить на сухожилках м’яза-розгинача пальців (tendines musculi extensoris digitorum).

На тилі пальців (dorsum digitorum) ця пластинка (lamina superficialis fasciae dorsalis manus) зростається із сухожилками м’язів-розгиначів пальців (tendines musculorum extensorum digitorum).

Глибока пластинка тильної фасції кисті (lamina profunda fasciae dorsalis manus) виражена краще і вкриває тильні міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei dorsales manus), а на рівні основ проксимальних фаланг з’єднується з долонною фасцією кисті (fascia palmaris manus).

Пучки долонного апоневрозу (aponeurosis palmaris) на рівні міжзaп’ясткових проміжків називаються поперечними пучками (fasciculi transversi).

Вони (fasciculi transversi) формують поверхневу поперечну п’ясткову зв’язку (ligamentum metacarpale transversum superficiale), яка розміщена на рівні голівок п’ясткових кісток (capita ossium metacarpi).

Під тримачем м’язів-згиначів кисті (retinaculum musculorum flexorum manus) утворюється канал зап’ястка (canalis carpi), у якому проходять сухожилки м’язів (tendines musculorum), що прямують із передпліччя (antebrachium) на кисть (manus) та огорнені синовіальними піхвами.

На тильній поверхні зап’ястка є тримач м’язів-розгиначів (retinaculum musculorum extensorum), під яким розташовані шість волокнисто-кісткових каналів (canales fibrosoossei), що, у свою чергу, містять синовіальні піхви сухожилків м’язів-розгиначів.

У них проходять такі сухожилки м’язів-розгиначів (tendines musculorum extensorum):

1 у першому каналі (починаючи з променевої сторони) проходять сухожилки:

– довгого відвідного м’яза великого пальця (tendo musculi abductoris pollicis longi);

– короткого м’яза-розгинача великого пальця (tendo musculi extensoris pollicis brevis).

2 у другому каналі проходять сухожилки:

– довгого променевого м’яза-розгинача зап’ястка (tendines musculi extensoris carpi radialis longi);

– короткого променевого м’яза-розгинача зап’ястка (tendines musculi extensoris carpi radialis brevis).

3 У третьому каналі проходить сухожилок довгого м’яза-розгинача великого пальця (tendo musculi extensoris pollicis longi).

4 У четвертому каналі проходять сухожилки м’яза-розгинача пальців кисті і м’яза-розгинача вказівного пальця (tendines musculi extensoris digitorum manus et musculi extensoris indicis).

5 У п’ятому каналі проходить сухожилок м’яза-розгинача мізинця (tendo musculi extensoris digiti minimi).

6 У шостому каналі проходить сухожилок ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка (tendo musculi extensoris carpi ulnaris).

Піхви сухожилків верхньої кінцівки

(vaginae tendinum membri superioris)

Вони оточують сухожилки м’язів плеча і передпліччя (tendines musculorum brachii et antebrachii), розташовані в ділянці кисті (manus). Вони поділяються на:

– долонні піхви зап’ясткових сухожилків (vaginae tendinum carpales palmares);

– тильні піхви зап’ясткових сухожилків (vaginae tendinum carpales dorsales).

До піхв сухожилків верхньої кінцівки (vaginae tendinum membri superioris) належить також міжгорбкова сухожилкова піхва (vagina tendinis intertubercularis), яка оточує у міжгорбковій борозні (sulcus intertubercularis) сухожилок довгої голівки двоголового м’яза плеча (caput longum musculi bicipitis brachii) і сполучається з порожниною плечового суглоба (cavitas articulationis humeri).

До долонних піхв зап’ясткових сухожилків (vaginae tendinum carpales palmares) належать:

– спільна піхва сухожилків м’язів-згиначів (vagina communis tendinum musculorum flexorum) оточує сухожилки поверхневого і глибокого м’язів-згиначів пальців (tendines musculorum flexorum digitorum superficialis et profundi) прoходить досередини долоні (palma), а на мізинці (digitus minimus) до кінцевої фаланги (phalanx distalis);

– піхва сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця кисті (vagina tendinis musculi flexoris pollicis longi) – вкриває сухожилок однойменного м’яза (tendo musculi flexoris pollicis longi) до місця його прикріплення, тобто доходить до кінцевої фаланги (phalanx distalis);

– синовіальні піхви пальців кисті (vaginae synoviales digitorum manus) оточують сухожилки поверхневого і глибокого м’язів-згиначів пальців (tendines musculorum flexorum digitorum superficialis et profundi) на II-IV пальцях (secundus-quartus [II-IV]), вони розташовані від рівня п’ястково-фалангових суглобів (articulationes metacarpophalangeae) до основ кінцевих фаланг (bases phalangium distalium).

Ці піхви (vaginae synoviales digitorum manus) ізольовані від спільної піхви сухожилків м’язів-згиначів (vagina communis tendinum musculorum flexorum).

Синовіальні піхви пальців кисті (vaginae synoviales digitorum manus) сполучені вуздечками сухожилків (vincula tendinum) з фалангами (phalanges).

Вуздечка сухожилків (vinculum tendinum), яка прямує:

– до проксимальних фаланг (phalanges proximales), називається довгою вуздечкою (vinculum longum);

– до середніх фаланг (phalanges mediae) – короткою вуздечкою (vinculum breve).

– піхва сухожилка променевого м’яза-згинача зап’ястка (vagina tendinis musculi flexoris carpi radialis) доходить до основи II п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi secundi [II]).

На долоні (palma) формуються волокнисті піхви пальців кисті (vaginae fibrosae digitorum manus), які є продовженням долонного апоневрозу (aponeurosis palmaris) на пальці.

Вони (vaginae fibrosae digitorum manus) утворюють передню стінку волокнисто-кісткових каналів (paries canalium fibroоsseorum anterior) для сухожилків м’язів-згиначів пальців (tendines musculorum flexorum digitorum).

У волокнистих піхвах пальців кисті розташовані синовіальні піхви пальців кисті (vaginae synoviales digitorum manus).

Волокнисті піхви пальців кисті (vaginae fibrosae digitorum manus) мають:

– кільцеву частину волокнистої піхви (pars anularis vaginae fibrosae), яка розташована на рівні проксимальних і середніх фаланг пальців (phalanges proximales et mediae digitorum);

– хрестоподібну частину волокнистої піхви (pars cruciformis vaginae fibrosae), яка розташована на рівні міжфалангових суглобів (articulationes interphalangeae).

До тильних піхв зап’ясткових сухожилків (vaginae tendinum carpales dorsales), що проходять у відповідних шести волокнисто-кісткових каналах під тримачем м’язів-розгиначів, належать:

– піхва сухожилків довгого відвідного м’яза та короткого м’яза-розгинача великого пальця (vagina tendinum musculorum abductoris longi et extensoris pollicis brevis);

– піхва сухожилків довгого та короткого променевих м’язів-розгиначів зап’ястка (vagina tendinum musculorum extensorum carpi radialium longi et brevis);

– піхва сухожилка довгого м’яза-розгинача великого пальця (vagina tendinis musculi extensoris pollicis longi);

– піхва сухожилків м’язів-розгиначів пальців та розгинача вказівного пальця (vagina tendinum musculorum extensorum digitorum et extensoris indicis);

– піхва сухожилка м’яза-розгинача мізинця (vagina tendinis musculi extensoris digiti minimi);

– піхва сухожилка ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка (vagina tendinis musculi extensoris carpi ulnaris).

Сумки верхньої кінцівки

(bursae membri superioris)

Сумки верхньої кінцівки (bursae membri superioris) розташовані у певних місцях (між шкірою, фасціями, м’язами та сухожилками), містять синовіальну рідину і називаються за назвою певного м’яза.

Це такі сумки:

– підсухожилкова сумка трапецієподібного м’яза (bursa subtendinea musculi trapezii);

– підшкірна надплечова сумка (bursa subcutanea acromialis);

– піднадплечова сумка (bursa subacromialis);

– піддельтoподібна сумка (bursa subdeltoidea);

– сумка дзьобоподібно-плечового м’яза (bursa musculi coracobrachialis);

– підсухожилкова сумка підостьового м’яза (bursa subtendinea musculi infraspinati);

– підсухожилкова сумка підлопаткового м’яза (bursa subtendinea musculi subscapularis);

– підсухожилкова сумка великого круглого м’яза (bursa subtendinea musculi teretis majoris);

– підсухожилкова сумка найширшого м’яза спини (bursa subtendinea musculi latissimi dorsi);

– ліктьова підшкірна сумка (bursa subcutanea olecrani);

– ліктьова внутрішньосухожилкова сумка (bursa intratendinea olecrani);

– підсухожилкова сумка триголового м’яза плеча (bursa subtendinea musculi tricipitis brachii);

– двоголово-променева сумка (bursa bicipitoradialis);

– міжкісткова ліктьова сумка (bursa cubitalis interossea).

Ділянки верхньої кінцівки

(regiones membri superioris)

1 Дельтоподібна ділянка (regio deltoidea).

2 Плечова ділянка (regio brachialis) складається із:

– задньої плечової ділянки (regio brachii posterior; regio brachialis posterior);

– передньої плечової ділянки (regio brachii anterior; regio brachialis anterior).

З обох сторін від двоголового м’яза плеча в передній плечовій ділянці (regio brachii anterior) розташовані:

– присередня двоголова борозна (sulcus bicipitalis medialis), де проходить судинно-нервовий пучок плеча;

– бічна двоголова борозна (sulcus bicipitalis lateralis), де проходить головна вена (v. cephalica).

Між борозною променевого нерва на плечовій кістці (sulcus nervi radialis humeri) спереду і триголовим м’язом плеча (m. triceps brachii) ззаду міститься канал променевого нерва (canalis nervi radialis), через який проходять променевий нерв (n. radialis), глибокі артерія і вени плеча (arteria et venae profundae brachii).

3 Ліктьова ділянка (regio cubitalis) має:

– задню ліктьову ділянку (regio cubitalis posterior);

– передню ліктьову ділянку (regio cubitalis anterior), в якій розташована ліктьова ямка (fossa cubitalis).

Ліктьова ямка (fossa cubitalis) має форму ромба і оточена:

– із зовнішнього боку та знизу плечо-променевим м’язом (m. brachioradialis);

– присередньо та знизу круглим м’язом-привертачем (m. pronator teres);

– угорі плечовим м’язом (m. brachialis);

– дном ямки є плечовий м’яз (m. brachialis).

4 Передплічна ділянка (regio antebrachialis) має:

– передню передплічну ділянку (regio antebrachii anterior; regio antebrachialis anterior);

– задню передплічну ділянку (regio antebrachii posterior; regio antebrachialis posterior);

– променевий край (margo radialis) або бічний край (margo lateralis);

– ліктьовий край (margo ulnaris) або присередній край (margo medialis).

Між м’язами переднього відділу передпліччя (musculi compartimenti antebrachii anterioris) утворюється три борозни, де проходять судини та нерви:

– променева борозна (sulcus radialis) – між плечо-променевим м’язом (musculus brachioradialis) і променевим м’язом-згиначем зап’ястка (musculus flexor carpi radialis);

– серединна борозна (sulcus medianus) – між променевим м’язом-згиначем зап’ястка (m. flexor carpi radialis) і поверхневим м’язом-згиначем пальців кисті (musculus flexor digitorum superficialis manus);

– ліктьова борозна (sulcus ulnaris) – між ліктьовим м’язом-згиначем зап’ястка (musculus flexor carpi ulnaris) і поверхневим м’язом-згиначем пальців кисті (musculus flexor digitorum superficialis manus).

5 Ділянка кисті (regio manus) має:

– зап’ясткову ділянку (regio carpalis), яка складається з:

– передньої зап’ясткової ділянки (regio carpalis anterior);

– задньої зап’ясткової ділянки (regio carpalis posterior);

– тильну ділянку кисті (regio dorsalis manus);

– долоню (palma; vola), або долонну ділянку (regio palmaris);

– тенар (thenar), або підвищення великого пальця (eminentia thenaris);

– гіпотенар (hypothenar), або підвищення мізинця (eminentia hypothenaris);

– п’ясткову ділянку (regio metacarpalis);

– пальці кисті (digiti manus) мають:

– долонні поверхні пальців (facies palmares digitorum);

– тильні поверхні пальців (facies dorsales digitorum).

Пальці кисті (digiti manus) поділяються на:

– великий палець кисті (pollex); перший палець [I] (digitus primus [I]);

– вказівний палець (index); другий палець [II] (digitus secundus [II]);

– середній палець (digitus medius); третій палець [III] (digitus tertius [III]);

– перстеневий палець (digitus anularis); четвертий палець [IV] (digitus quartus [IV]);

– мізинець (digitus minimus); п’ятий палець [V] (digitus quintus [V]).

 

М’ЯЗИ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

(musculi membri inferioris)

Вони поділяються на:

– м’язи тазового пояса (musculi cinguli pelvici), або м’язи пояса нижньої кінцівки (musculi cinguli membri inferioris);

– м’язи вільної частини нижньої кінцівки (musculi partis liberae membri inferioris).

Вільна частина нижньої кінцівки має такі відділи:

– передній відділ стегна (compartimentum femoris anterius), або відділ розгиначів стегна (compartimentum femoris extensorum);

– задній відділ стегна (compartimentum femoris posterius), або відділ згиначів стегна (compartimentum femoris flexorum);

– присередній відділ стегна (compartimentum femoris mediale), або привідний відділ стегна (compartimentum femoris adductorum);

– передній відділ гомілки (compartimentum cruris anterius), або відділ розгиначів гомілки (compartimentum cruris extensorum);

– задній відділ гомілки (compartimentum cruris posterius), або відділ згиначів гомілки (compartimentum cruris flexorum), який складається з:

– поверхневої частини (pars superficialis), або литкової частини (pars gastrocnemialis) чи триголової частини (pars tricipitalis);

– глибокої частини (pars profunda), або камбалоподібної частини (pars solealis);

– бічний відділ гомілки (compartimentum cruris laterale), або малогомілковий відділ гомілки (compartimentum cruris fibularium, або compartimentum cruris peroneorum);

– тил стопи (dorsum pedis);

– підошву (planta).

М’язи тазового пояса

(musculi cinguli pelvici),

або м’язи пояса нижньої кінцівки

(musculi cinguli membri inferioris)

Вони поділяються на:

– внутрішні м’язи;

– зовнішні м’язи.

До внутрішніх м’язів тазового пояса (musculi cinguli pelvici interni) належать:

1 Клубово-поперековий м’яз (musculus iliopsoas). Він утворений двома м’язами: клубовим м’язом (musculus iliacus) та великим поперековим м’язом (musculus psoas major), які, починаючись на поперекових хребцях (vertebrae lumbales) і кульшовій кістці (os coxae), з’єднуються між собою і формують єдиний м’яз, який прикріплюється до стегнової кістки (femur).

– клубовий м’яз (musculus iliacus). Він розміщений в клубовій ямці (fossa iliaca).

Початок: від верхніх двох третин клубової ямки (fossa iliaca), внутрішньої губи клубового гребеня (labium internum cristae iliacae), передньої крижово-клубової зв’язки (lig. sacroiliacum anterius).

Прикріплення: з’єднується з великим поперековим м’язом (musculus psoas major).

– великий поперековий м’яз (musculus psoas major). Він прилягає до тіл поперекових хребців (corpora vertebrarum lumbalium) і розташований на задній стінці черевної порожнини (paries posterior cavitatis abdominis).

Початок: від бічної поверхні тіл хребців (facies lateralis corporum vertebrarum), міжхребцевих дисків (disci intervertebrales) і від поперечних відростків XII грудного та I-V поперекових хребців.

Прикріплення: пройшовши граничну лінію таза (linea terminalis pelvis), з’єднується з клубовим м’язом (musculus iliacus), утворюючи клубово-поперековий м’яз (musculus iliopsoas).

Прикріплення клубово-поперекового м’яза (musculus iliopsoas): до малого вертлюга стегнової кістки (trochanter minor femoris).

Функція клубово-поперекового м’яза (musculus iliopsoas): згинає та відвертає стегно (flexio et supinatio femoris); при фіксованому стегні (femur) нахиляє таз (pelvis) разом із тулубом (truncus) уперед.

2 Малий поперековий м’яз (musculus psoas minor), він є непостійним м’язом.

Початок: від бічної поверхні тіл XII грудного та I поперекового хребців та міжхребцевим диском (discus intervertebralis) між ними.

Прикріплення: до дугоподібної лінії клубової кістки (linea arcuata ossis ilii), клубово-лобкового підвищення (eminentia iliopubica). Частина сухожилкових пучків проходить у клубово-гребінну дугу (arcus iliopectineus) і широку фасцію (fascia lata).

Функція: натягує клубово-гребінну дугу (arcus iliopectineus); напружує широку фасцію (fascia lata), дещо згинає в поперековій ділянці хребтовий стовп (columna vertebralis).

3 Внутрішній затульний м’яз (musculus obturatorius internus).

Початок: від краю затульного отвору (margo foraminis obturati) і від внутрішньої поверхні затульної перетинки (facies interna membranae obturatoriae), тазової поверхні клубової кістки над затульним отвором і від затульної фасції (fascia obturatoria).

Прикріплення: до вертлюгової ямки стегнової кістки (fossa trochanterica femoris).

Функція: обертає стегно назовні (rotatio femoris externa).

4 Грушоподібний м’яз (musculus piriformis).

Початок: від тазової поверхні крижової кістки (facies pelvica ossis sacri), збоку від передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora).

Прикріплення: до верхівки великого вертлюга стегнової кістки (apex trochanteris majoris femoris).

Функція: обертає стегно назовні (rotatio femoris externa), дещо відводить його (abductio femoris), при спиранні на одну ногу бере участь в нахилі таза в свій бік і вперед.

До зовнішніх м’язів тазового пояса (musculi cinguli pelvici externi) належать:

1 Верхній близнюковий м’яз (musculus gemellus superior)

Початок: від сідничної ості (spina ischiadica).

Прикріплення: до вертлюгової ямки (fossa trochanterica), а частина сухожилкових волокон вплітається у сухожилок внутрішнього затульного м’яза (tendo musculi obturatorii).

Функція: обертає стегно назовні (rotatio externa femoris).

2 Нижній близнюковий м’яз (musculus gemellus inferior).

Початок: від сідничного горба (tuber ischiadicum).

Прикріплення: до вертлюгової ямки (fossa trochanterica), а частина сухожилкових волокон вплітається у сухожилок внутрішнього затульного м’яза (tendo musculi obturatorii).

Функція: обертає стегно назовні (rotatio femoris externa).

3 Великий сідничний м’яз (musculus gluteus maximus).

Початок: від зовнішньої поверхні крила клубової кістки (facies externa alae ossis ilii) позаду задньої сідничної лінії (linea glutea posterior), від клубового гребеня (crista iliaca), а також від спинної поверхні крижової кістки (facies dorsalis ossis sacri), задньої поверхні куприка (facies coccygis posterior) і крижово-горбової зв’язки (lig. sacrotuberale).

Прикріплення: до сідничної горбистості стегнової кістки (tuberositas glutea femoris) та бічної міжм’язової перегородки стегна (septum intermusculare femoris laterale); частина м’язових пучків вплітається у клубово-великогомілкове пасмо (tractus iliotibialis).

Функція: розгинає стегно (extensio femoris), відводить стегно (abductio femoris), відвертає стегно (supinatio femoris), при фіксованому стегні розгинає таз і тулуб (extensio pelvis et trunci), утримуючи тулуб (truncus) у вертикальному положенні.

4 Середній сідничний м’яз (musculus gluteus medius).

Початок: від зовнішньої поверхні крила клубової кістки (facies externa alae ossis ilii) між передньою та задньою сідничними лініями (lineae gluteae anterior et posterior) спереду і знизу та клубовим гребенем (crista iliaca) зверху і ззаду.

Прикріплення: до верхівки та зовнішньої поверхні великого вертлюга (apex et facies externa trochanteris majoris).

Функція: відводить стегно (abductio femoris); передні м’язові волокна привертають стегно (pronatio femoris), задні відвертають його (supinatio femoris); при фіксованому стегні (femur) м’яз утримує таз (pelvis) із тулубом (truncus) у вертикальному положенні.

5 Малий сідничний м’яз (musculus gluteus minimus).

Початок: від зовнішньої поверхні крила клубової кістки (facies externa ossis ilii) між передньою та нижньою сідничними лініями (lineae gluteae anterior et inferior) і від краю великої сідничної вирізки (margo incisurae ischiadicae majoris).

Прикріплення: до переднього краю великого вертлюга (margo anterior trochanteris majoris); частина м’язових пучків вплітається в суглобову капсулу кульшового суглоба (capsula articularis articulationis coxae).

Функція: відводить стегно (abductio femoris); його передні м’язові пучки беруть участь у обертанні стегна досередини (rotatio femoris interna); його задні м’язові пучки беруть участь у обертанні назовні (rotatio externa).

6 Квадратний м’яз стегна (musculus quadratus femoris).

Початок: від верхньої частини сідничного горба (pars superior tuberis ischiadici).

Прикріплення: до верхньої частини міжвертлюгового гребеня (pars superior cristae intertrochantericae).

Функція: обертає стегно назовні (rotatio femoris externa), приводить стегно (adductio femoris).

7 Зовнішній затульний м’яз (musculus obturatorius externus).

Початок: від кульшової кістки (os coxae) вздовж краю затульного отвору (margo foraminis obturati) та від зовнішньої поверхні затульної перетинки (facies externa membranae obturatoriae).

Прикріплення: до вертлюгової ямки (fossa trochanterica). Частина м’язових пучків вплітається в суглобову капсулу кульшового суглоба (capsula articularis articulationis coxae).

Функція: обертає стегно назовні (rotatio femoris externa), бере участь в його згинанні, підтримує знизу голівку стегнової кістки (caput femoris).

8 М’яз-натягувач широкої фасції (musculus tensor fasciae latae).

Початок: від зовнішньої губи клубового гребеня (labium externum cristae iliacae) до верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior superior).

На межі між верхньою і середньою третиною стегна цей м’яз (musculus tensor fasciae latae) переходить в клубово-великогомілкове пасмо (tractus iliotibialis) широкої фасції стегна (fascia lata).

Прикріплення клубово-великогомілкового пасма (tractus iliotibialis): до бічного відростка великогомілкової кістки (condylus lateralis femoris).

Функція: згинає стегно (flexio femoris), натягує клубово-великогомілкове пасмо (tractus iliotibialis); укріплює колінний суглоб (art. genus) в розігнутому положенні.

М’язи вільної частини нижньої кінцівки

(musculi partis liberae membri inferioris)

Вони поділяються на:

– м’язи стегна (musculi femoris);

– м’язи гомілки (musculi cruris);

– м’язи стопи (musculi pedis).

 

М’язи стегна (musculi femoris)

М’язи стегна поділяються на:

– м’язи переднього відділу стегна (musculi compartimenti femoris anterioris), або м’язи відділу розгиначів стегна (musculi compartimenti femoris extensorum);

– м’язи заднього відділу стегна (musculi compartimenti femoris posterioris), або м’язи відділу згиначів стегна (musculi compartimenti femoris flexorum);

– м’язи присереднього відділу стегна (musculi compartimenti femoris medialis), або м’язи привідного відділу стегна (musculi compartimenti femoris adductorum).

До м’язів переднього відділу стегна (musculi compartimenti femoris anterioris), або м’язів відділу розгиначів стегна (musculi compartimenti femoris extensorum), належать:

1 Кравецький м’яз (musculus sartorius).

Початок: від верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior superior).

Прикріплення: до горбистості великогомілкової кістки (tuberositas tibiae) і вплітається у фасцію гомілки (fascia cruris).

Функція: згинає стегно і гомілку (flexio femoris et cruris); обертає стегно назовні (rotatio femoris externa); відводить стегно (abductio femoris), а при піднятій нижній кінцівці (membrum inferius) і зігнутій в колінному суглобі (art. genus) гомілці (crus) привертає її (pronatio cruris).

2 Чотириголовий м’яз стегна (musculus quadriceps femoris) складається з таких чотирьох м’язів: прямого м’яза стегна (musculus rectus femoris), бічного широкого м’яза (musculus vastus lateralis), присереднього широкого м’яза (musculus vastus medialis) та проміжного широкого м’яза (musculus vastus intermedius).

У нижній третині стегна усі чотири м’язи утворюють спільний для них сухожилок, який, охопивши з обох боків наколінок (patella), прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки (tuberositas tibiae).

Та частина сухожилка чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris), яка розташована між верхівкою наколінка і горбистістю великогомілкової кістки (tuberositas tibiae), називається зв’язкою наколінка (lig. patellae).

Частина сухожилка чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris), яка йде до наколінка і охоплює його, називається наднаколінковим апоневрозом (aponeurosis suprapatellaris).

– прямий м’яз стегна (musculus rectus femoris) має:

– пряму головку (caput rectum);

Початок: від нижньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior inferior).

– повернену голівку (caput reflexum);

Початок: від зовнішньої поверхні клубової кістки (facies externa ossis ilii) над кульшовою западиною (acetabulum).

Функція прямого м’яза стегна (musculus rectus femoris): згинає стегно (flexio femoris) у кульшовому суглобі (art. coxae).

– бічний широкий м’яз (musculus vastus lateralis);

Початок: від нижньої частини великого вертлюга (pars inferior trochanteris majoris), верхньої частини міжвертлюгової лінії (pars superior lineae intertrochantericae), від сідничної горбистості (tuberositas glutea) та верхньої частини бічної губи шорсткої лінії (pars superior labii lateralis lineae asperae) і від бічної міжм’язової перегородки стегна (septum intermusculare femoris laterale).

Прикріплення: сухожилок бічного широкого м’яза (tendo musculi vasti lateralis) переходить у спільний сухожилок чотириголового м’яза стегна (tendo communis musculi quadricipitis femoris) і утворює бічний тримач наколінка (retinaculum patellae laterale).

– присередній широкий м’яз (musculus vastus medialis);

Початок: від нижньої частини міжвертлюгової лінії (pars inferior lineae intertrochantericae) та від прилеглої частини передньої поверхні стегнової кістки (facies anterior femoris), присередньої губи шорсткої лінії (labium medialis lineae asperae) і присередньої міжм’язової перегородки стегна (septum intermusculare femoris mediale).

Прикріплення: сухожилок присереднього широкого м’яза (tendo musculi vasti lateralis) переходить у спільний сухожилок чотириголового м’яза стегна (tendo communis musculi quadricipitis femoris) і утворює присередній тримач наколінка (retinaculum patellae mediale).

– проміжний широкий м’яз (musculus vastus intermedius).

Початок: від передньої поверхні стегнової кістки (facies anterior femoris), нижньої частини бічної губи шорсткої лінії (pars inferior labii medialis lineae asperae) та від бічної міжм’язової перегородки стегна (septum intermusculare femoris laterale).

Прикріплення: сухожилок проміжного широкого м’яза (tendo musculi vasti intermedii) переходить у спільний сухожилок чотириголового м’яза стегна (tendo communis musculi quadricipitis femoris).

Функція чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris): розгинає гомілку (extensio cruris) в колінному суглобі (articulatio genus); а прямий м’яз (musculus rectus femoris) згинає стегно (flexio femoris) у кульшовому суглобі (articulatio coxae).

3 Суглобовий м’яз коліна (musculus articularis genus), розташований під проміжним широким м’язом (musculus vastus intermedius).

Початок: від нижньої частини передньої поверхні тіла стегнової кістки (pars inferior faciei anterioris corporis femoris).

Прикріплення: до передньої стінки суглобової капсули колінного суглоба (paries anterior capsulae articularis articulationis genus).

Функція: натягує суглобову капсулу (capsula articularis).

До м’язів заднього відділу стегна (musculi compartimenti femoris posterioris), або м’язів відділу згиначів стегна (musculi compartimenti femoris flexorum), належать:

1 Двоголовий м’яз стегна (musculus biceps femoris), який складається з:

– довгої головки (caput longum);

Початок: від верхньо-присередньої поверхні сідничного горба (facies superiomedialis tuberis ischiadici) і від крижово-горбової зв’язки (lig. sacrotuberale).

Прикріплення: на межі середньої і нижньої третини стегна довга головка (caput longum) з’єднується з короткою головкою (caput breve).

– короткої головки (caput breve).

Початок: від середньої третини бічної губи шорсткої лінії стегнової кістки (labium laterale lineae asperae femoris), верхньої частини бічного надвідростка стегнової кістки (pars superior epicondyli lateralis femoris) та від бічної міжм’язової перегородки стегна (septum intermusculare femoris laterale).

Прикріплення: на межі середньої і нижньої третини стегна довга головка (caput longum) з’єднується з короткою головкою (caput breve), утворюючи спільний сухожилок, що прикріплюється до головки малогомілкової кістки (caput fibulae).

Функція двоголового м’яза стегна (musculus biceps femoris): розгинає стегно (extensio femoris) в кульшовому суглобі (articulatio coxae), приводить стегно (adductio femoris), згинає гомілку (flexio cruris) в колінному суглобі (articulatio genus), при зігнутому колінному суглобі (articulatio genus) обертає гомілку назовні (rotatio cruris externa).

2 Півсухожилковий м’яз (musculus semitendino-sus).

Початок: від сідничного горба (tuber ischiadicum) і крижово-горбової зв’язки (lig. sacrotuberale).

Прикріплення: до горбистості великогомілкової кістки (tuberositas tibiae) і фасції гомілки (fascia cruris), бере участь у формуванні поверхневої гусячої лапки (pes anserinus superficialis).

Функція: розгинає стегно (extensio femoris), згинає гомілку (flexio cruris), при зігнутій нижній кінцівці (membrum inferius) в колінному суглобі (articulatio genus) обертає гомілку досередини (rotatio cruris interna).

3 Півперетинчастий м’яз (musculus semimem-branosus).

Початок: від сідничного горба (tuber ischiadicum).

Прикріплення: на рівні задньої поверхні колінного суглоба (facies posterior articulationis genus) сухожилок півперетинчастого м’яза (tendo musculi semimembranosi) потовщується і ділиться на три сухожилкових пучки (присередній, середній та бічний); цю розгалужену сухожилкову частину називають глибокою гусячою лапкою (pes anserinus profundus).

Присередній сухожилковий пучок (fasciculus tendinis medialis) прикріплюється до присереднього відростка великогомілкової кістки (condylus medialis tibiae) під обхідною великогомілковою зв’язкою (lig. collaterale tibiale).

Середній сухожилковий пучок (fasciculus tendinis medius) прикріплюється до задньої поверхні присереднього відростка великогомілкової кістки (facies posterior condyli medialis tibiae).

Бічний сухожилковий пучок (fasciculus tendinis lateralis) продовжується в косу підколінну зв’язку (lig. popliteum obliquum), яка вплітається у задню стінку суглобової капсули колінного суглоба (paries posteror capsulae articularis articulationis genus).

Функція півперетинчастого м’яза (musculus semimembranosus): розгинає стегно (extensio femoris), згинає гомілку (flexio cruris), при зігнутій в колінному суглобі (art. genus) кінцівці гомілку обертає досередини (rotatio cruris interna); натягує задню стінку капсули колінного суглоба (paries posterior capsulae articulationis genus), запобігаючи її стисканню при згинанні гомілки (flexio cruris).

До м’язів присереднього відділу стегна (musculi compartimenti femoris medialis), або м’язів привідного відділу стегна (musculi compartimenti femoris adductorum), належать:

1 Тонкий м’яз (musculus gracilis).

Початок: від нижньої частини лобкового симфізу (pars inferior symphysis pubicae) та від нижньої гілки лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis).

Прикріплення: до присереднього краю горбистості великогомілкової кістки (margo medialis tuberositatis tibiae), бере участь у формуванні поверхневої гусячої лапки (pes anserinus superficialis).

Функція: приводить стегно (adductio femoris), згинає гомілку (flexio cruris) з одночасним обертанням її досередини (rotatio cruris interna).

2 Гребінний м’яз (musculus pectineus).

Початок: від лобкового гребеня (crista pubica ossis pubis) і верхньої гілки лобкової кістки (ramus superior ossis pubis).

Прикріплення: до гребінної лінії стегнової кістки (linea pectinea ossis femoris).

Функція: приводить стегно (adductio femoris), згинає стегно (flexio femoris).

3 Довгий привідний м’яз (musculus adductor longus).

Початок: від зовнішньої поверхні верхньої гілки лобкової кістки (facies externa rami superioris ossis pubis) між лобковим горбком (tuberculum pubicum) і лобковим симфізом (symphysis pubica).

Прикріплення: до середньої третини присередньої губи шорсткої лінії (labium mediale lineae asperae).

Функція: приводить і згинає стегно (adductio et flexio femoris), обертає його назовні (rotatio femoris externa).

4 Короткий привідний м’яз (musculus adductor brevis).

Початок: від зовнішньої поверхні тіла (facies externa corporis) та нижньої гілки лобкової кістки.

Прикріплення: до верхньої третини присередньої губи шорсткої лінії стегнової кістки (labium mediale lineae asperae ossis femoris).

Функція: приводить стегно (adductio femoris), бере участь в згинанні стегна (flexio femoris) і обертанні стегна назовні (rotatio femoris externa).

5 Великий привідний м’яз (musculus adductor magnus).

Початок: від сідничного горба (tuber ischiadicum) і гілки сідничної кістки (ramus ossis ischii) та нижньої гілки лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis).

Прикріплення: до присередньої губи шорсткої лінії стегнової кістки (labium mediale lineae asperae ossis femoris) та до привідного горбка присереднього відростка стегнової кістки (tuberculum adductorium condyli medialis ossis femoris).

Функція: приводить стегно (adductio femoris), обертає стегно назовні (rotatio femoris externa).

6 Малий привідний м’яз (musculus adductor minimus) є проксимальною частиною великого привідного м’яза (pars proximalis musculi adductoris magni) з горизонтальним напрямком м’язових волокон.

Початок: від нижньої гілки лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis).

Прикріплення: до проксимальної частини присередньої губи шорсткої лінії (pars proximalis labii medialis lineae asperae).

Функція: приводить стегно (adductio femoris).

М’язи гомілки (musculi cruris)

М’язи гомілки поділяються на:

– м’язи заднього відділу гомілки (musculi compartimenti cruris posterioris);

– м’язи переднього відділу гомілки (musculi compartimenti cruris anterioris);

– м’язи бічного відділу гомілки (musculi compartimenti cruris lateralis).

М’язи заднього відділу гомілки

(musculi compartimenti cruris posterioris),

або відділу згиначів гомілки (compartimenti cruris flexorum)

Вони складаються з:

– поверхневої частини (pars superficialis), або литкової частини (pars gastrocnemialis), або триголової частини (pars tricipitalis);

– глибокої частини (pars profunda), або камбалоподібної частини (pars solealis).

М’язи поверхневої частини заднього відділу гомілки

(musculi partis superficialis compartimenti cruris posterioris):

1 Триголовий м’яз литки (musculus triceps surae) починається трьома головками: присередньою і бічною головками литкового м’яза (caput mediale et laterale musculi gastrocnemii) та камбалоподібним м’язом (m. soleus). Ці два м’язи мають спільний сухожилок – п’ятковий сухожилок, сухожилок Ахілла (tendo calcaneus s. Achillis).

– литковий м’яз (musculus gastrocnemius) є двосуглобовий м’яз, оскільки він оминає через колінний та надп’ятково-гомілковий суглоби (articulationes genus et talocruralis) і має дві голівки:

– бічну головку (caput laterale);

Початок: від підколінної поверхні стегнової кістки (facies poplitea ossis femoris) над її бічним відростком (condylus lateralis).

Прикріплення: майже посередині гомілки м’язове черевце бічної головки (caput laterale) зливається з присередньою голівкою (caput mediale), утворюючи загальне м’язове черевце, яке переходить у спільний сухожилок литкового м’яза (tendo communis musculi gastrocnemii).

– присередню головку (caput mediale).

Початок: від підколінної поверхні стегнової кістки (facies poplitea ossis femoris) над її присереднім відростком (condylus medialis).

Прикріплення: майже посередині гомілки м’язове черевце присередньої головки (caput mediale) зливається з бічною головкою (caput laterale), утворюючи загальне м’язове черевце, яке переходить у спільний сухожилок литкового м’яза (tendo communis musculi gastrocnemii).

– камбалоподібний м’яз (musculus soleus) є односуглобовим, оминає тільки надп’ятково-гомілковий суглоб (art. talocruralis).

Початок: від лінії камбалоподібного м’яза великогомілкової кістки (linea musculi solei tibiae), від проксимального кінця малогомілкової кістки (extremitas proximalis fibulae) і від сухожилкової дуги камбалоподібного м’яза (arcus tendineus musculi solei). Ця сухожилкова дуга перекидається між ділянками початку камбалоподібного м’яза на гомілкових кістках (tibia et fibula).

Прикріплення: сухожилок камбалоподібного м’яза (tendo musculi solei) з’єднується з сухожилком литкового м’яза, утворюючи п’ятковий сухожилок; сухожилок Ахілла (tendo calcaneus seu Achillis) прикріплюється до п’яткового горба п’яткової кістки (tuber calcanei).

Функція триголового м’яза литки (musculus triceps surae): згинає гомілку і стопу (flexio cruris et pedis) – підошвове згинання (flexio plantae); при фіксованій стопі (pes fixus) утримує гомілку (crus) на надп’ятковій кістці (talus), не даючи їй нахилитися вперед, тим самим забезпечує вертикальне положення тіла під час прямоходіння.

2 Підошвовий м’яз (musculus plantaris) є непостійним і розташовується не на підошві (planta), а у задньому відділі гомілки (compartimentum cruris posterius) між її поверхневою та глибокою частинами (pars superficialis et pars profunda).

Початок: від підколінної поверхні (facies poplitea) над бічним відростком стегнової кістки (condylus lateralis ossis femoris) вище бічної голівки литкового м’яза (caput laterale musculi gastrocnemii) та від задньої стінки суглобової капсули колінного суглоба (paries posterior capsulae articularis articulationis genus).

Прикріплення: до п’яткового горба (tuber calcanei), інколи вплітається у п’ятковий сухожилок (tendo calcaneus).

Функція: бере участь у згинанні гомілки і стопи (flexio cruris et pedis), натягує капсулу колінного суглоба (capsula articulationis genus).

М’язи глибокої частини заднього відділу гомілки

(musculi partis profundae compartimenti cruris posterioris)

1 Підколінний м’яз (musculus popliteus).

Початок: від зовнішньої поверхні бічного відростка стегнової кістки (facies externa condyli lateralis ossis femoris) і від дугоподібної підколінної зв’язки (lig. popliteum arcuatum).

Прикріплення: до задньої поверхні тіла великогомілкової кістки (facies posterior corporis tibiae) над лінією камбалоподібного м’яза (linea musculi solei).

Функція: згинає гомілку (flexio cruris), обертаючи її досередини (rotatio interna); натягує капсулу колінного суглоба (capsula articulationis genus).

2 Довгий м’яз-згинач пальців (musculus flexor digitorum longus).

Початок: від задньої міжм’язової перегородки гомілки (septum intermusculare cruris posterius), фасції гомілки (fascia cruris) та від задньої поверхні великогомілкової кістки (facies posterior tibiae) нижче лінії камбалоподібного м’яза (linea musculi solei).

Прикріплення: до підошвових поверхонь кінцевих фаланг II-V пальців.

Функція: згинає кінцеві фаланги II-V пальців стопи (flexio phalangium distalium digitorum secundi-quinti pedis [II-V]); згинає стопу (flexio pedis), обертаючи її назовні (rotatio pedis externa).

3 Задній великогомілковий м’яз (musculus tibialis posterior).

Початок: від нижньої поверхні бічного відростка і верхніх двох третин тіла великогомілкової кістки, від задньої поверхні тіла малогомілкової кістки (facies posterior corporis fibulae) і від міжкісткової перетинки гомілки (membrana interossea cruris).

Прикріплення: до горбистості човноподібної кістки (tuberositas ossis navicularis), трьох клиноподібних кісток (ossa cuneiformia mediale, intermedium et laterale) і до основи IV плеснової кістки (basis ossis metatarsi quarti [IV]).

Функція: згинає стопу (flexio pedis) – підошвове згинання (flexio plantaris); приводить і відвертає стопу (adductio et supinatio pedis).

4 Довгий м’яз-згинач великого пальця стопи (musculus flexor hallucis longus).

Початок: від задньої поверхні нижніх двох третин тіла малогомілкової кістки, міжкісткової перетинки гомілки (membrana interossea cruris) та від задньої міжм’язової перегородки гомілки (septum intermusculare cruris posterius).

Прикріплення: до підошвової поверхні кінцевої фаланги великого пальця стопи (facies plantae phalangis distalis hallucis).

Функція: згинає великий палець стопи (flexio hallucis), бере участь у згинанні (супінації) та привертанні стопи (pronatio pedis); укріплює поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis).

М’язи переднього відділу гомілки

(musculi compartimenti cruris anterioris),

або м’язи відділу розгиначів гомілки (musculi compartimenti cruris flexorum)

1 Передній великогомілковий м’яз (musculus tibialis anterior).

Початок: від бічного відростка (condylus lateralis) і верхньої частини бічної поверхні тіла великогомілкової кістки (pars superior faciei lateralis corporis tibiae), а також від прилеглих до них частин міжкісткової перетинки гомілки (membrana interossea cruris) і фасції гомілки (fascia cruris).

Прикріплення: до підошвової поверхні присередньої клиноподібної кістки (facies plantae ossis cuneiformis medialis) і до основи I плеснової кістки (basis ossis metatarsi).

Функція: розгинає (тильне згинання) і відвертає стопу (extensio et supinatio pedis), піднімає присередній край стопи і повертає назовні; укріплює поздовжні склепіння стопи (acrus pedis longitudinalis); при фіксованій стопі нахиляє вперед гомілку, сприяючи утриманню тіла у вертикальному положенні.

2 Довгий м’яз-розгинач пальців (musculus extensor digitorum longus).

Початок: від бічного відростка великогомілкової кістки (condylus lateralis tibiae), присередньої поверхні тіла малогомілкової кістки (facies medialis corporis fibulae), від верхньої частини міжкісткової перетинки гомілки (pars superior membranae interosseae cruris), її фасції (fascia cruris) та передньої міжм’язової перегородки гомілки (septum intermusculare cruris anterius).

Прикріплення: на рівні надп’ятково-гомілкового суглоба (art. talocruralis) сухожилок цього м’яза розгалужується на чотири сухожилки, які, утворюючи тильний апоневроз (aponeurosis dorsalis), прикріплюються до основ середніх і кінцевих фаланг II-V пальців.

Функція: розгинає II-V пальці та стопу, при фіксованій стопі утримує гомілку у вертикальному положенні.

3 Третій малогомілковий м’яз (musculus peroneus tertius) є відокремленою бічною частиною довгого м’яза-розгинача пальців (pars lateralis musculi extensoris digitorum longi).

Початок: від присередньої поверхні нижньої частини малогомілкової кістки (facies medialis partis inferioris fibulae) і від міжкісткової перетинки гомілки (membrana interossea cruris).

Прикріплення: до основи V плеснової кістки (basis ossis metatarsi quinti [V]).

Функція: привертає та розгинає стопу (pronatio et extensio pedis), піднімаючи її бічний край (margo lateralis pedis).

4 Довгий м’яз-розгинач великого пальця стопи (musculus extensor hallucis longus).

Початок: від середньої третини передньої поверхні малогомілкової кістки (facies anterior fibulae) та від міжкісткової перетинки гомілки (membrana interossea cruris).

Прикріплення: до основи кінцевої фаланги великого пальця стопи (basis phalangis distalis hallucis); частина сухожилкових пучків прикріплюється до його проксимальної фаланги (phalanx proximalis), формуючи сухожилковий розтяг.

Функція: розгинає великий палець стопи (extensio hallucis), бере участь у розгинанні стопи (extensio pedis).

До м’язів бічного відділу гомілки (musculi compartimenti cruris lateralis), або м’язів малогомілкового відділу гомілки (musculi compartimenti cruris fibularium або musculi compartimenti cruris peroneorum), належать такі м’язи:

1 Довгий малогомілковий м’яз (musculus peroneus longus).

Початок: від головки малогомілкової кістки (caput fibulae), від бічної поверхні бічного відростка великогомілкової кістки і фасції гомілки (facies lateralis condyli lateralis tibiae et fasciae cruris) – передня голівка довгого малогомілкового м’яза (caput anterius musculi peronei longi), а також від верхньої частини бічної поверхні малогомілкової кістки (pars superior faciei lateralis fibulae) – задня головка довгого малогомілкового м’яза (caput posterius musculi peronei longi).

Прикріплення: до підошвової поверхні основи I і II плеснових кісток і до присередньої клиноподібної кістки (os cuneiforme mediale).

Функція: згинає стопу (flexio pedis), піднімає бічний край стопи (margo lateralis pedis), укріплює поперечне та поздовжні склепіння стопи (arcus pedis transversus et arcus pedis longitudinales).

2 Короткий малогомілковий м’яз (musculus peroneus brevis).

Початок: від нижніх двох третин бічної поверхні малогомілкової кістки (facies lateralis fibulae) аж до бічної кісточки малогомілкової кістки (malleolus lateralis fibulae) та від обох міжм’язових перегородок гомілки (septa intermuscularia cruris anterius et posterius).

Прикріплення: до горбистості п’ятої плеснової кістки (tuberositas ossis metatarsi quinti).

Функція: згинає стопу (flexio pedis), піднімає бічний край стопи.

М’язи стопи (musculi pedis)

До них належать:

– м’язи тилу стопи (musculi dorsi pedis);

– м’язи підошви (musculi plantae).

М’язи тилу стопи (musculi dorsi pedis)

М’язи тилу стопи поділяються на:

– короткий м’яз-розгинач пальців (musculus extensor digitorum brevis);

Початок: від тильної та бічної поверхонь (facies dorsalis et facies lateralis) передньої частини п’яткової кістки (pars anterior calcanei).

Прикріплення: чотирма сухожилками до основ проксимальних фаланг II-V пальців (bases phalangium proximalium digitorum secundi-quinti [II-V] pedis). Разом із довгим м’язом-розгиначем пальців (m. extensor digitorum longus) утворює на тильній поверхні середньої і кінцевої фаланг (facies dorsalis phalangium mediae et distalis) сухожилкове розтягнення (aponeurosis).

Функція: розгинає II-V пальці (extensio digitorum secundi – quinti [II-V] pedis).

– короткий м’яз-розгинач великого пальця стопи (musculus extensor hallucis brevis);

Початок: від верхньої та бічної поверхонь (facies superior et lateralis) передньої частини п’яткової кістки (pars anterior calcanei).

Прикріплення: до тильної поверхні (facies dorsalis) основи проксимальної фаланги великого пальця стопи ((basis proximalis phalangis hallucis).

Функція: розгинає великий палець (extensio hallucis);

– тильні міжкісткові м’язи стопи (musculi interossei dorsales pedis), їх є чотири, вони розміщені в проміжках між плесновими кістками з тильного боку стопи.

Початок: кожен м’яз починається двома головками від обернених одна до одної поверхонь сусідніх плеснових кісток I та II, II та III, III та IV, IV та V.

Прикріплення: сухожилок кожного із цих чотирьох м’язів прикріплюється до основи проксимальної фаланги II-IV пальців стопи та до відповідного сухожилка довгого м’яза-розгинача пальців.

Функція: перший міжкістковий м’яз стопи відводить II палець (abductio digiti secundi) присередньо; останні три м’язи відводять відповідно II-IV пальці (abductio digitorum secundi – quarti) вбік (наближають до мізинця) та згинають проксимальні фаланги цих пальців (flexio phalangium proximalium digitorum). При одночасному скороченні першого і другого м’язів другий палець фіксується.

М’язи підошви (musculi plantae)

Виділяють три групи цих м’язів:

– м’язи присереднього краю стопи (musculi marginis medialis pedis), або м’язи великогомілкового краю стопи (musculi marginis tibialis pedis).

– м’язи бічного краю стопи (musculi marginis lateralis pedis), або м’язи малогомілкового краю стопи (musculi marginis fibularis pedis).

– м’язи середньої групи підошви стопи (musculi aggregationis mediae plantae pedis).

М’язи присереднього краю стопи

(musculi marginis medialis pedis),

або м’язи великогомілкового краю стопи

(musculi marginis tibialis pedis)

До м’язів присереднього краю стопи належать:

– відвідний м’яз великого пальця стопи (musculus abductor hallucis);

Початок: від присередньої поверхні п’яткового горба (facies medialis tuberis calcanei), підошвової поверхні човноподібної кістки (facies plantaris ossis navicularis), тримача сухожилків м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum), підошвового апоневроза (aponeurosis plantaris) і від присередньої кісточки (malleolus medialis).

Прикріплення: до присереднього боку основи проксимальної фаланги і до присередньої сесамоподібної кістки великого пальця стопи.

Функція: відводить великий палець стопи (abductio hallucis) в присередньому напрямку, зміцнює перше поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis primus);

– короткий м’яз-згинач великого пальця стопи (musculus flexor hallucis brevis);

Початок: від присередньої сторони підошвової поверхні човноподібної кістки, довгої підошвової зв’язки (lig. plantare longum) та від сухожилка заднього великогомілкового м’яза (tendo musculi tibialis posterioris).

На самому початку короткий м’яз-згинач великого пальця стопи (musculus flexor hallucis brevis) розгалужується на присередню та бічну голівки (capita mediale et laterale):

– присередня голівка (caput mediale);

Прикріплення: разом із відвідним м’язом великого пальця (m. abductor hallucis) ця голівка прикріплюється до присередньої сесамоподібної кісточки великого пальця стопи (os sesamoideum mediale hallucis) і до підошвової поверхні основи (facies plantaris basis) проксимальної фаланги великого пальця стопи (phalanx proximalis hallucis).

– бічна голівка (caput laterale).

Прикріплення: разом із привідним м’язом великого пальця (m. adductor hallucis) ця голівка прикріплюється до бічної сесамоподібної кісточки великого пальця стопи (os sesamoideum laterale hallucis) і до підошвової поверхні основи (facies plantaris basis) проксимальної фаланги великого пальця стопи (phalanx proximalis hallucis).

Функція короткого м’яза-згинача великого пальця стопи (musculus flexor hallucis brevis): згинає великий палець стопи (flexio hallucis), зміцнює перше поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis primus);

– привідний м’яз великого пальця стопи (musculus adductor hallucis) має:

– косу головку (caput obliquum);

Початок: від підошвової поверхні кубоподібної кістки (facies plantaris ossis cuboidei), бічної клиноподібної кістки (os cuneiforme laterale), основ II-IV плеснових кісток (bases ossium metatarsi secundi-quarti [II-IV]) та довгої підошвової зв’язки (lig. plantare longum).

Прикріплення: на рівні голівки ІІ плеснової кістки (caput ossis secundi metatarsi) з’єднується з поперечною голівкою (caput transversum), утворюючи привідний м’яз великого пальця стопи (musculus adductor hallucis).

– поперечну головку (caput transversum).

Початок: від підошвової поверхні суглобових капсул II-V плесно-фалангових суглобів та від дистальних кінців II-V плеснових кісток.

Прикріплення: до основи проксимальної фаланги великого пальця (basis phalangis proximalis hallucis), де сухожилок поперечної голівки (tendo capitis transversi) зливається з сухожилком косої голівки (tendo capitis obliqui).

Функція привідного м’яза великого пальця стопи (musculus adductor hallucis): приводить великий палець стопи (adductio hallucis), згинає великий палець стопи (flexio hallucis), зміцнює поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus).

М’язи бічного краю стопи

(musculi marginis lateralis pedis),

або м’язи малогомілкового краю стопи

(musculi marginis fibularis pedis)

До м’язів бічного краю стопи належать:

– відвідний м’яз мізинця стопи (musculus abductor digiti minimi pedis);

Початок: від підошвової поверхні п’яткового горба (facies plantaris tuberis calcanei) і горбистості п’ятої плеснової кістки (tuberositas ossis metatarsi quinti) та від підошвового апоневроза (aponeurosis plantaris).

Прикріплення: до основи проксимальної фаланги мізинця (basis phalangis proximalis digiti minimi).

Функція: згинає проксимальну фалангу (flexio phalangis proximalis), одночасно із згинанням відводить мізинець стопи (abductio digiti minimi pedis) вбік.

– відвідний м’яз п’ятої плеснової кістки (musculus abductor ossis metatarsi quinti), що є частиною відвідного м’яза мізинця стопи (pars musculi abductoris digiti minimi pedis);

– короткий м’яз-згинач мізинця стопи (musculus flexor digiti minimi brevis pedis).

Початок: від присередньої частини підошвової поверхні основи V плеснової кістки та від довгої підошвової зв’язки (lig. plantare longum).

Прикріплення: до основи проксимальної фаланги мізинця (basis phalangis proximalis digiti minimi).

Функція: згинає мізинець стопи (flexio digiti minimi pedis).

М’язи середньої групи підошви стопи

До них належать:

– короткий м’яз-згинач пальців (musculus flexor digitorum brevis);

Початок: від підошвової поверхні п’яткового горба (facies plantaris tuberis calcanei) та від підошвового апоневроза (aponeurosis plantaris).

Прикріплення: чотирма сухожилками до бокових поверхонь середніх фаланг II-V пальців (facies laterales phalangium mediarum digitorum secundi-quinti [II-V]).

Функція: згинає II -V пальці (flexio digitorum secundi – guinti [II-V]), укріплює поздовжні склепіння стопи (arcus pedis longitudinales).

– квадратний м’яз підошви; додатковий м’яз-згинач (musculus quadratus plantae; musculus flexor accessorius);

Початок: збоку і присередньо від нижньої поверхні задньої частини п’яткової кістки (facies inferior partis posterioris ossis calcanei), від довгої підошвової зв’язки (lig. plantare longum).

Прикріплення: до бічного краю сухожилка довгого м’яза-згинача пальців (margo lateralis tendineus musculi flexoris digitorum longi).

Функція: згинає II -V пальці стопи (flexio digitorum secundi-quinti [II-V] pedis); одночасно допомагає довгому м’язу-згиначу пальців (musculus flexor digitorum longus) згинати ці пальці, змінюючи напрямок розтягнення (тяги) його сухожилків; зміцнює поздовжні склепіння стопи (arcus pedis longitudinales).

– червоподібні м’язи стопи (musculi lumbricales pedis) – чотири тонких веретеноподібних м’язи. Вони розміщені між сухожилками довгого м’яза-згинача пальців (tendines musculi flexoris digitorum longi);

Початок: перший червоподібний м’яз стопи (musculus lumbricalis pedis primus [І]), що розташований присередньо, починається від присереднього краю сухожилка довгого м’яза-згинача пальців (margo medialis tendinis musculi flexoris digitorum longi) та прикріплюється до другого пальця стопи (digitus secundus pedis).

Другий, третій і четвертий червоподібні м’язи стопи (musculi lumbricales pedis secundus, tertius et quartus [ІI, III et IV]) починаються двома голівками від обернених один до одного країв сухожилків довгого м’яза-згинача пальців та прикріплюються до присереднього краю основ проксимальної фаланги III-V пальців і вплітаються в тильний апоневроз (aponeurosis dorsalis) відповідного (II-V) пальця.

Функція: згинають проксимальні фаланги (flexio phalangium proximalium); розгинають середні і кінцеві фаланги II-V пальців стопи (extensio phalangium mediarum et distalium digitorum secundi – quinti pedis), відводячи їх у бік великого пальця стопи (hallux);

– підошвові міжкісткові м’язи (musculi interossei plantares) – це три тонких м’язи, які розташовані у міжкісткових проміжках між II і III, III і IV, IV і V плесновими кістками.

Початок: від присередніх поверхонь III-V плеснових кісток та від довгої підошвової зв’язки (lig. plantare longum).

Прикріплення: до присередньої поверхні основ проксимальних фаланг III, IV і V пальців стопи. Частина пучків переходить із присередньої на дорсальну поверхню проксимальних фаланг відповідного пальця і вплітається в тильний апоневроз (aponeurosis dorsalis).

Функція: приводять III-V пальці до II пальця та згинають проксимальні фаланги цих пальців в плесно-фалангових суглобах (articulationes metatarsophalangeae), розгинають ці пальці у міжфалангових суглобах (articulationes interphalangeae pedis).

 

ТОПОГРАФІЯ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

Грушоподібний м’яз (m.piriformis), виходячи через великий сідничний отвір (foramen ischiadicum majus), не заповнює його повністю, внаслідок чого утворюються:

– надгрушоподібний отвір (foramen suprapiri-forme);

– підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme).

Внутрішній та зовнішній затульні м’язи (musculi obturatorii internus et externus), закриваючи затульний отвір (foramen obturatum), утворюють у ділянці затульної борозни (sulcus obturatorius) затульний канал (canalis obturatorius).

Під пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale) – між нею і клубовою кісткою (os ilium) – утворюється простір, який за допомогою клубово-гребінної дуги (arcus iliopectineus), що прикріплюється до клубово-гребінного підвищення (eminentia iliopectinea), поділяється на два отвори:

– присередньо розташована судинна затока (lacuna vasorum), через яку проходять стегнові артерія та вена (arteria et vena femorales);

– збоку розташована м’язова затока (lacuna musculorum), через яку проходять клубово-поперековий м’яз (musculus iliopsoas) і стегновий нерв (nervus femoralis).

У ділянці судинної затоки (lacuna vasorum) утворюється стегнове кільце (anulus femoralis), яке при проходженні стегнових гриж перетворюється на глибоке кільце стегнового каналу (anulus canalis femoralis profundus).

Глибоке кільце стегнового каналу (anulus canalis femoralis profundus) оточене:

– збоку стегновою веною (vena femoralis);

– присередньо затоковою зв’язкою (ligamentum lacunare);

– спереду пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale);

– ззаду гребінною зв’язкою (ligamentum pectineale).

 

Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)

Тазова фасція є продовженням пристінкової фасції живота (fascia abdominis parietalis), вона ще називається внутрішньочеревною фасцією (fascia endoabdominalis).

Та частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покриває клубовий та великий поперековий м’язи (musculi iliacus et psoas major), називається попереково-клубовою фасцією (fascia iliopsoas), або клубовою фасцією (fascia iliaca).

Сіднична фасція (fascia glutea) вкриває ззовні великий сідничний м’яз (m. gluteus maximus). Глибокий листок цієї фасції відмежовує великий сідничний м’яз (m. gluteus maximus) від середнього сідничного м’яза (m. gluteus minimus) і від м’яза-натягувача широкої фасції (m. tensor fasciae latae). Унизу сіднична фасція (fascia glutea) потовщується і продовжується у широку фасцію (fascia lata).

Широка фасція (fascia lata)

Широка фасція (fascia lata) формує піхви (vaginae) для м’язів стегна (musculi femoris), а також:

– бічну міжм’язову перегородку стегна (septum intermusculare femoris laterale);

– присередню міжм’язову перегородку стегна (septum intermusculare femoris mediale), які відокремлюють передню групу м’язів стегна від присередньої та задньої груп.

Широка фасція (fascia lata) має:

– поверхневий листок (folium superficialis; lamina superficialis);

– глибокий листок (folium profundum; lamina profunda).

Глибокий листок широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris) покриває все стегно (femur). Збоку ця фасція ущільнюється і утворює сухожилок для м’яза-натягувача широкої фасції (musculus tensor fasciae latae), який називається клубово-великогомілковим пасмом (tractus iliotibialis).

Поверхневий листок широкої фасції стегна (lamina superficialis fasciae latae femoris) розташований лише в межах стегнового трикутника (trigonum femorale) і закінчується знизу серпоподібним краєм (margo falciformis), який має:

– верхній ріг (cornu superius);

– нижній ріг (cornu inferius).

Верхній ріг (cornu superius) зростається з пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale).

Нижній ріг (cornu inferius) зростається з глибоким листком (пластинкою) широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris).

Під серпоподібним краєм поверхневого листка широкої фасції стегна (margo falciformis laminae superficialis fasciae latae femoris) утворюється підшкірний розтвір (hiatus saphenus), який вкритий дірчастою фасцією (fascia cribrosa) – найтоншою частиною широкої фасції (fascia lata).

При проходженні стегнових гриж (кил) підшкірний розтвір (hiatus saphenus) перетворюється у зовнішнє кільце стегнового каналу (anulus canalis femoralis externus).

Стегновий канал (canalis femoralis)

Стегновий канал (canalis femoralis) у нормі не існує, він утворюється тільки при утворенні стегнових гриж (кил).

У каналі виділяють три стінки:

– бічну стінку (paries lateralis), що утворена:

– стегновою веною (vena femoralis);

– передню стінку (paries anterior), яка представлена:

– поверхневим листком широкої фасції (lamina superficialis fasciae latae);

– пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale);

– верхнім рогом серпоподібного краю (cornu superius marginis falciformis);

– задню стінку (paries posterior), що утворена:

– глибоким листком широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris).

При утворенні стегнового каналу (canalis femoralis) його:

– глибоким кільцем (anulus femoralis profundus) є стегнове кільце (anulus femoralis);

– поверхневим кільцем (anulus femoralis superficialis) є підшкірний розтвір (hiatus saphenus).

На передній поверхні стегна (facies anterior femoris) помітний стегновий трикутник (trigonum femorale), межами якого є:

– угорі пахвинна зв’язка (ligamentum inguinale);

– присередньо довгий привідний м’яз (musculus adductor longus);

– збоку і знизу кравецький м’яз (musculus sartorius).

Стегнові артерія і вена (arteria et vena femorales), виходячи із судинної затоки (lacuna vasorum), лягають у клубово-гребінну борозну (sulcus iliopectineus), що розташована між:

– клубовим м’язом (musculus iliacus);

– гребінним м’язом (musculus pectineus).

Далі стегнові судини проходять у передній стегновій борозні (sulcus femoralis anterior), яка розташована між довгим привідним м’язом (musculus adductor longus) присередньо і присереднім широким м’язом (musculus vastus medialis) – збоку.

Нижній кут стегнового трикутника (trigonum femorale), а саме передня стегнова борозна (sulcus femoralis anterior), переходить у привідний канал (canalis adductorius), або канал Гунтера, який розташований між:

– великим привідним м’язом (musculus adductor magnus) присередньо;

– присереднім широким м’язом (musculus vastus medialis) збоку;

– а спереду перекинутою між цими м’язами широко-привідною міжм’язовою перегородкою (septum intermusculare vastoadductorium).

Привідний канал (canalis adductorius) знизу відкривається привідним розтвором (hiatus adductorius) у підколінну ямку (fossa poplitea).

Через його передній розтвір (hiatus anterior) проходять:

– підшкірний нерв (nervus saphenus);

– низхідні колінні артерія та вени (arteria et venae descendentes genus).

Підколінна ямка (fossa poplitea)

Підколінна ямка (fossa poplitea) знаходиться в місці переходу стегна в гомілку, на її задній поверхні, і має форму ромба.

Вгорі підколінна ямка (fossa poplitea) оточена:

– збоку – двоголовим м’язом стегна (musculus biceps femoris);

– присередньо півсухожилковим та півперетинчастим м’язами (musculi semitendinosus et semimembranosus).

Унизу підколінна ямка (fossa poplitea) оточена:

– бічною голівкою литкового м’яза (caput laterale musculi gastrocnemii);

– присередньою голівкою литкового м’яза (caput mediale musculi gastrocnemii).

Дном підколінної ямки (fossa poplitea) є:

– підколінна поверхня стегнової кістки (facies poplitea ossis femoris);

– задня поверхня колінного суглоба (facies posterior articulationis genus).

Із підколінної ямки (fossa poplitea) між поверхневими та глибокими м’язами заднього відділу гомілки проходить аж донизу гомілково-підколінний канал (canalis cruropopliteus), або канал Грубера.

Від цього каналу (canalis cruropopliteus) відгалужується нижній м’язово-малогомілковий канал (canalis musculoperoneus inferior), що оточений:

– малогомілковою кісткою (fibula);

– довгим м’язом-згиначем великого пальця стопи (musculus flexor hallucis longus).

Верхній м’язово-малогомілковий канал (canalis musculoperoneus superior) є самостійним, він проходить між:

– бічною поверхнею малогомілкової кістки (facies lateralis fibulae);

– початком довгого малогомілкового м’яза (musculus fibularis longus).

Широка фасція стегна (fascia lata femoris) переходить на гомілці (crus) у фасцію гомілки (fascia cruris).

Фасція гомілки (fascia cruris)

Фасція гомілки утворює піхви для м’язів гомілки. Від фасції гомілки (fascia cruris) відходять:

– передня міжм’язова перегородка гомілки (septum intermusculare cruris anterius);

– задня міжм’язова перегородка гомілки (septum intermusculare cruris posterius). Ці перегородки відокремлюють бічну групу м’язів гомілки від її передньої та задньої груп.

Сухожилкова дуга камбалоподібного м’яза (arcus tendineus musculi solei) перекидається над міжкістковою перетинкою між ділянками початку цього м’яза на кістках гомілки.

При переході на стопу фасція гомілки (fascia cruris) потовщується і утворює:

– верхній тримач м’язів-розгиначів стопи (retinaculum musculorum extensorum superius);

– нижній тримач м’язів-розгиначів стопи (retinaculum musculorum extensorum inferius);

– верхній тримач малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum peroneorum superius);

– нижній тримач малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum peroneorum inferius);

– тримач м’язів-згиначів стопи (retinaculum musculorum flexorum pedis).

Від тримачів м’язів (retinacula musculorum) відходять волокнисті (фіброзні) пучки, які розділяють простір між тримачами м’язів (retinacula musculorum) на кістково-волокнисті (фіброзні) канали, утворюючи піхви сухожилків (vaginae tendinum).

Піхва сухожилка (vagina tendinis) має:

– волокнистий шар (stratum fibrosum), або волокнисту піхву (vagina fibrosa);

– синовіальний шар (stratum synoviale), або синовіальну піхву (vagina synovialis).

Під тримачем м’язів-згиначів (retinacula musculorum flexorum) проходять великогомілкові сухожилкові піхви заплесна (vaginae tendinum tarsales tibiales), до яких належать три піхви сухожилків (кістково-волокнисті канали – фіброзні канали) для глибоких м’язів задньої групи гомілки:

– піхва сухожилка заднього великогомілкового м’яза (vagina tendinis musculi tibialis posterioris);

– піхва сухожилків довгого м’яза-згинача пальців (vagina tendinum musculi flexoris digitorum longi);

– піхва сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця стопи (vagina tendinis musculi flexoris hallucis longi).

– волокнистий (фіброзний) канал для судин та нервів.

Під тримачами м’язів-розгиначів (retinacula musculorum extensorum) розташовані передні заплеснові сухожилкові піхви (vaginae tendinum tarsales anteriores), до яких належать три піхви сухожилків (кістково-волокнисті канали – фіброзні канали) для м’язів передньої групи гомілки:

– піхва сухожилка переднього великогомілкового м’яза (vagina tendinis musculi tibialis anterioris);

– піхва сухожилка довгого м’яза-розгинача великого пальця (vagina tendinis musculi extensoris hallucis longi);

– піхва сухожилків довгого м’яза-розгинача пальців (vagina tendinum musculi extensoris digitorum longi);

– один фіброзний канал для судин та нервів.

Під верхнім тримачем малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum fibularium superius) та під нижнім тримачем малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum fibularium inferius) розміщені малогомілкові заплеснові піхви сухожилків (vaginae tendinum tarsales fibulares), до яких належать:

– спільна піхва сухожилків малогомілкових м’язів (vagina communis tendinum musculorum fibularium), яка проходить під верхнім тримачем малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum fibularium superius);

– підошвова піхва сухожилка довгого малогомілкового м’яза (vagina plantaris tendinis musculi fibularis longi), яка проходить під нижнім тримачем малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum fibularium inferius), і, вийшовши із спільної піхви сухожилків малогомілкових м’язів (vagina communis tendinum musculorum fibularium), продовжується на підошвову поверхню п’яткової кістки (facies plantaris calcanei).

Піхви сухожилків пальців стопи

(vaginae tendinum digitorum pedis)

До їх складу входять:

– волокнисті піхви пальців стопи (vaginae fibrosae digitorum pedis), які мають:

– кільцеву частину волокнистої піхви (pars anularis vaginae fibrosae);

– хрестоподібну частину волокнистої піхви (pars cruciformis vaginae fibrosae);

– синовіальні піхви пальців стопи (vaginae synoviales digitorum pedis), які мають:

– вуздечки сухожилків (vincula tendinum).

Сухожилки м’язів, проходячи під тримачем м’язів, вкриваються синовіальним шаром, який утворює для них синовіальні піхви (vaginae synoviales).

При переході на стопу (pes) фасція гомілки (fascia cruris) утворює:

– тильну фасцію стопи (fascia dorsalis pedis);

– підошвовий апоневроз (aponeurosis plantaris).

Тильна фасція стопи (fascia dorsalis pedis) дуже тонка.

Між поверхневою та глибокою пластинками цієї фасції (laminae superficialis et profunda fasciae dorsalis pedis) розташовані:

– сухожилки довгих та коротких м’язів-розгиначів пальців стопи (tendines musculorum extensorum digitorum longorum et brevium pedis);

– судини і нерви (vasa et nervi).

Ця фасція (fascia dorsalis pedis) переходить у тильний апоневроз пальців стопи (aponeurosis dorsalis digitorum pedis).

Підошвовий апоневроз (aponeurosis plantaris) розташовується безпосередньо під шкірою підошви стопи (cutis plantae pedis).

Він має поперечні пучки (fasciculi transversi), які формують поверхневу поперечну плеснову зв’язку (ligamentum metatarsale transversum superficiale).

Поздовжні пучки підошвового апоневроза (fasciculi longitudinales aponeurosis plantaris) починаються від п’яткового горба п’яткової кістки (tuber calcaneum ossis calcanei) і на рівні плеснових кісток (ossa metatarsalia) розщеплюються на п’ять плоских пучків, які досягають пальців (digiti) та вплітаються в стінки їх волокнистих піхв (vaginae fibrosae).

Підошвовий апоневроз (aponeurosis plantaris):

– укріплює поздовжні та поперечне склепіння стопи (arcus pedis longitudinales et transversi);

– захищає м’які тканини підошви (planta) від ушкодження.

Глибока пластинка підошвового апоневроза (lamina profunda aponeurosis plantaris), яка покриває підошвові міжкісткові м’язи (musculi interossei plantares), називається міжкістковою підошвовою фасцією (fascia interossea plantaris).

Підошвовий апоневроз (aponeurosis plantaris) щільно зрощений із нижньою поверхнею короткого м’яза-згинача пальців (facies inferior musculi flexoris digitorum brevis).

Від верхньої поверхні короткого м’яза згинача пальців (facies superior musculi flexoris digitorum brevis), що прилягає до м’язів підошви (musculi plantares), відходять до кісток стопи у сагітальній площині такі міжм’язові перегородки (septa intermuscularia):

– бічна міжм’язова перегородка (septum intermusculare laterale);

– присередня міжм’язова перегородка (septum intermusculare mediale).

Ці перегородки (septa intermuscularia laterale et mediale) відокремлюють середню групу м’язів підошви від присередньої і бічної груп.

На підошві між коротким м’язом-згиначем пальців стопи (musculus flexor digitorum brevis pedis) і відвідним м’язом великого пальця стопи (musculus abductor hallucis) утворюється присередня підошвова борозна (sulcus plantaris medialis).

На підошві між коротким м’язом-згиначем пальців стопи (musculus flexor digitorum brevis pedis) і відвідним м’язом мізинця (musculus abductor digiti minimi pedis) утворюється бічна підошвова борозна (sulcus plantaris lateralis).

Через ці борозни ідуть кровоносні судини та нерви підошви (vasa sanguinea et nervi plantares).

Сумки нижньої кінцівки

(bursae membri inferioris)

Сумки нижньої кінцівки (bursae membri inferioris) розташовуються між:

– шкірою;

– фасціями;

– м’язами;

– сухожилками.

Ці сумки містять синовіальну рідину.

До сумок нижньої кінцівки (bursae membri inferioris) належать:

– вертлюговa підшкірна сумка (bursa subcutanea trochanterica);

– вертлюговa сумка великого сідничного м’яза (bursa trochanterica musculi glutei maximi);

– вертлюгові сумки середнього сідничного м’яза (bursae trochantericae musculi glutei medii);

– вертлюгові сумки малого сідничного м’яза ((bursae trochantericae musculi glutei minimi);

– сумка грушоподібного м’яза (bursa musculi piriformis);

– сіднична сумка внутрішнього затульного м’яза (bursa ischiadica musculi obturatorii interni);

– підсухожилкова сумка внутрішнього затульного м’яза (bursa subtendinea musculi obturatorii interni);

– міжм’язові сумки сідничних м’язів (bursae intermusculares musculorum gluteorum);

– сіднична сумка великого сідничного м’яза (bursa ischiadica musculi glutei maximi);

– клубово-гребінна сумка (bursa iliopectinea);

– клубова підсухожилкова сумка (bursa subtendinea iliaca);

– верхня сумка двоголового м’яза стегна (bursa musculi bicipitis femoris superior);

– переднаколінкова підшкірна сумка (bursa subcutanea prepatellaris);

– переднаколінкова підфасціальна сумка (bursa subfascialis prepatellaris);

– переднаколінкова підсухожилкова сумка (bursa subtendinea prepatellaris);

– наднаколінкова сумка (bursa suprapatellaris);

– піднаколінкова підшкірна сумка (bursa subcutanea infrapatellaris);

– глибока піднаколінкова сумка (bursa infrapatellaris profunda);

– підшкірна сумка горбистості великогомілкової кістки (bursa subcutanea tuberositatis tibiae);

– підсухожилкові сумки кравецького м’яза (bursae subtendineae musculi sartorii);

– гусяча сумка (bursa anserina);

– нижня підсухожилкова сумка двоголового м’яза стегна (bursa subtendinea musculi bicipitis femoris inferior);

– підпідколінний закуток (recessus subpopliteus);

– бічна підсухожилкова сумка литкового м’яза (bursa subtendinea musculi gastrocnemii lateralis);

– присередня підсухожилкова сумка литкового м’яза (bursa subtendinea musculi gastrocnemii medialis);

– сумка півперетинчастого м’яза (bursa musculi semimembranosi);

– підшкірна сумка бічної кісточки (bursa subcutanea malleoli lateralis);

– підшкірна сумка присередньої кісточки (bursa subcutanea malleoli medialis);

– підсухожилкова сумка переднього великогомілкового м’яза (bursa subtendinea musculi tibialis anterioris);

– підшкірна п’яткова сумка (bursa subcutanea calcanea);

– сумка п’яткового сухожилка (bursa tendinis calcanei).

Ділянки нижньої кінцівки

Сіднична ділянка (regio glutealis) має:

– сідничну борозну (sulcus glutealis);

– відхідникову щілину (crena analis; crena ani), або міжсідничну щілину (crena interglutealis).

Кульшова ділянка (regio coxae).

Стегнова ділянка (regio femoris) має:

– задню стегнову ділянку (regio femoris posterior);

– передню стегнову ділянку (regio femoris anterior), в якій розташований

– стегновий трикутник (trigonum femorale).

Колінна ділянка (regio genus) має:

– передню колінну ділянку (regio genus anterior);

– задню колінну ділянку (regio genus posterior), в якій розташованa

– підколінна ямка (fossa poplitea).

Гомілкова ділянка (regio cruris) має:

– передню гомілкову ділянку (regio cruris anterior);

– задню гомілкову ділянку (regio cruris posterior), в якій виділяють

– литкову ділянку (regio surae);

– передню надп’ятково-гомілкову ділянку (regio talocruralis anterior);

– задню надп’ятково-гомілкову ділянку (regio talocruralis posterior), в якій виділяють:

– бічну закісточкову ділянку (regio retromalleolaris lateralis);

– присередню закісточкову ділянку (regio retromalleolaris medialis).

Ділянка стопи (regio pedis) має:

– п’яткову ділянку (regio calcanea);

– тил стопи (dorsum pedis), або тильну ділянку стопи (regio dorsalis pedis);

– підошву (planta), або підошвову ділянку (regio plantaris);

– бічний край стопи (margo lateralis pedis), або малогомілковий край стопи (margo fibularis pedis);

– присередній край стопи (margo medialis pedis), або великогомілковий край стопи (margo tibialis pedis);

– поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis), в якому розрізняють:

– бічну частину (pars lateralis);

– присередню частину (pars medialis);

– проксимальне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus proximalis);

– дистальне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus distalis);

– заплеснову ділянку (regio tarsalis);

– плеснову ділянку (regio metatarsalis);

– пальці стопи (digiti pedis), а саме:

– великий палець стопи (hallux), або перший палець [I] (digitus primus [I]),

– другий палець [II] (digitus secundus [II]),

– третій палець [III] (digitus tertius [III]),

– четвертий палець [IV] (digitus quartus [IV]),

– мізинець (digitus minimus), або п’ятий палець [V] (digitus quintus [V]).

Пальці стопи мають:

– підошвові поверхні пальців (facies plantares digitorum);

– тильні поверхні пальців (facies dorsales digitorum).

СПЛАНХНОЛОГІЯ

Спланхнологія – це розділ анатомії, що вивчає будову внутрішніх органів.

Нутрощі (splancha – гр., s. viscera – лат.) – це органи, які розташовані у порожнинах тіла, у лицевому (вісцеральному) черепі та на шиї і забезпечують гомеостаз в організмі: обмінні прцеси, виділення продуктів обміну та розмноження.

Внутрішні органи – більш широке поняття, це всі утвори, які лежать під шкірою.

Крім спільних функціональних ознак, внутрішні органи мають спільні ознаки розвитку та будови. На ранніх стадіях ембріогенезу органи травлення, дихання та нижнього відділу сечової та статевих систем складають єдину систему.

З вісцеральної мезодерми та з ентодерми формується первинна кишка, з якої розвиваються травна і дихальна системи.

Із внутрішнього шару первинної кишки – ентодерми – розвиваються епітелій і залози травної та дихальної систем.

З вісцеральної мезодерми розвивається епітелій серозної оболонки.

Всі інші шари органів розвиваються з мезенхіми (зародкової сполучної тканини, яка є похідною вісцеральної та парієтальної мезодерми).

Первинна кишка має три відділи: передній, середній та задній.

Сечостатева система розвивається з проміжної мезодерми.

Нутрощі об’єднуються в системи і розміщені в:

– порожнині грудної клітки (cavitas thoracis);

– порожнині живота (cavitas abdominis);

– порожнині таза (cavitas pelvis);

– ділянці голови (regiones capitis);

– ділянці шиї (regiones cervicales).

Нутрощі поділяються на:

– травну систему (systema digestorium);

– дихальну систему (systema respiratorium);

– сечову систему (systema urinarium);

– статеві системи (systemata genitalia);

– залози внутрішньої секреції (glandulae endocrinae).

За будовою внутрішні органи можна розділити на паренхіматозні та порожнисті (трубчасті).

Паренхіматозні органи побудовані з паренхіми та строми. До паренхіми відносять функціонально специфічні, властиві даному органу клітини, що визначають функцію органа.

Строма органа побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus) або ретикулярної сполучної тканини (textus connectivus reticularis), яка часто утворює потовщені перекладинки (трабекули), що відходять від щільної оформленої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus compactus regularis) – капсули органа, формуючи його каркас – строму органа.

Строма органа виконує такі функції:

– опорну;

– трофічну;

– механічну захисну;

– імунологічно захисну.

Порожнисті органи різні за формою (найчастіше трубчастої форми). Їх стінка складається з трьох оболонок: внутрішньої слизової з підслизовим прошарком, середньої м’язової, зовнішньої адветиціальної, або серозної.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вкриває зсередини трубчасті органи і має такі шари: епітеліальний, шар власної пластинки та шар м’язової пластинки.

Епітелій слизової оболонки представлений такими різновидами:

– багатошаровий плоский незроговілий епітелій (epithelium stratificatum non cornescens squamosum), він вистеляє ротову порожнину, глотку, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки;

– перехідний епітелій (epithelium transitorium), який вистеляє ниркові миски, сечоводи, сечовий міхур, початковий відділ сечівника;

– одношаровий (простий) стовпчастий епітелій (epithelium simplex columnare), що вистеляє тонку і товсту кишки, жовчний міхур, трахею;

– простий кубічний епітелій (epithelium simples cuboideum), вистеляє бронхи, вивідні протоки залоз.

Підслизовий прошарок (tela submucose) складається з пухкої сполучної тканини, котра з’єднує слизову оболонку з м’язовою. У підслизовому прошарку знаходяться нервові сплетення, кровоносні і лімфатичні судини, залози та лімфоїдні вузлики. За рахунок підслизового прошарку слизова оболонка утворює складки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) побудована переважно з непосмугованої м’язової тканини і утворює два шари: зовнішній поздовжній (stratum longitudenale) та внутрішній циркулярний (stratum circulare). На початку і в кінці трубчастих органів є посмуговані м’язи, котрі скорочуються свідомо і регулюють просвіт трубок. Скорочення непосмугованих м’язових волокон (перистальтика) відбувається несвідомо, повільно, хвилеподібно, в одному напрямку. Коловий шар м’язової оболонки в певних місцях утворює потовщення – несвідомі замикачі (сфінктери), котрі регулюють одностороннє просування вмісту трубок.

Зовнішня оболонка внутрішніх органів може бути серозною (tunica serosa) та адвентиціальною (tunica adventitia).

Серозна оболонка (tunica serosa) побудована із сполучної тканини та одного шару особливих клітин – мезотелію. До серозних оболонок відносяться: очеревина (peritoneum), плевра (pleura), осердя (pericardium) та у чоловіків піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis). Листки серозних оболонок (пристінковий та нутрощевий) обмежовують серозні порожнини, заповнені невеликою кількістю серозної ріднини. Остання зменшує тертя органів при їх переміщенні.

Адвентиційна оболонка (tunica adventitia) покриває органи в тих місцях, де відсутня серозна оболонка. Адвентиція зростається з навколишніми тканинами, тому органи, які вона покриває, менш рухомі. Через зовнішню оболонку до органів підходять судини та нерви.

З практичної точки зору для лікаря важливо знати топографію внутрішніх органів. Положення (топографія) внутрішніх органів в анатомії та клініці розглядається з трьох основних позицій: голотопії, синтопії та скелетотопії.

Голотопія показує об’ємне положення органа, тобто відношення його до певної ділянки порожнини тіла та проекція на поверхню.

Синтопія показує взаємне розташування внутрішніх органів відносно один одного та судин і нервів.

Скелетотопія розглядає відношення органу до кісток скелету.

 

ТРАВНА СИСТЕМА

(systema digestorium)

 

Короткий нарис розвитку

травної системи

У хребетних тварин, зокрема у людини, епітелій і залози травної системи розвиваються з ентодерми первинної кишки.

Інші шари стінок травної трубки утворюються з вентральної несегментованої мезодерми.

Ектодерма бере участь лише в розвитку стінок ротової порожнини і кінцевого відділу прямої кишки.

Будова травної системи в різних видів тварин залежить від її функції. Щелепи виникають лише в поперечноротих і осетрових риб, що зумовлено характером харчування. У риб уже є зуби, але вони досягають вищого ступеня диференціювання тільки у ссавців. Губи також виникають лише в ссавців, у яких є м’язи губ. Власні м’язи язика вперше утворюються тільки в амфібій, хоча риби вже мають язик.

Довжина травного тракту залежить від способу життя тварини і характеру його харчування.

Так, наприклад, у травоїдних ссавців будова шлунка дуже складна, особливо в жуйних тварин, у яких він поділяється на кілька відділів, що функціонально відрізняються між собою, а кишка дуже довга.

У м’ясоїдних тварин кишка коротша, а шлунок представлений розширенням травної трубки. Печінка є у всіх хребетних тварин. У деяких хребетних тварин, починаючи з вищих риб, клоака розділена на дві окремі частини: пряму кишку і сечостатевий синус.

У зародка людини після 20-ї доби розвитку (на 3-му тижні) кишкова ентодерма утворює первинну кишку, що починається і закінчується сліпо. У цей період власне зародок відокремлюється від позазародкових органів і його тіло складається з трьох чітко сформованих зародкових листків: ектодерми, мезодерми та ентодерми.

Нагадуємо, що в кінці 3-го тижня розвитку довжина зародка людини дорівнює приблизно 1,5 мм, в кінці 4-го тижня – 3,5 мм, в кінці 5-го тижня – 6,5 мм, в кінці 6-го тижні – 10 мм, в кінці 7-го тижня – 17 мм, в кінці 8-го тижня, коли закінчується зародковий період пренатального розвитку, довжина зародка становить 30 мм.

На 4-му тижні ембріонального розвитку в ділянці голови зародка виникає заглибина ектодерми – ротова ямка. У хвостовій частині також утворюється заглибина ектодерми – клоачна (відхідникова) ямка.

Обидві ямки відділені від порожнини первинної кишки двошаровими перетинками, що утворені з ектодерми і ентодерми.

Попереду розміщена глоткова перетинка, що зникає на 4-5-му тижні розвитку, позаду є клоачна (відхідникова) перетинка, що зникає наприкінці 5-го тижня розвитку. Отже, після зникнення цих двох перетинок первинна кишка з двох кінців тулуба сполучається із зовнішнім середовищем.

У первинній кишці виділяють головну і тулубову частини.

Головна кишка, у свою чергу, поділяється на ротову і глоткову частини.

Тулубову кишку поділяють на передню, середню і задню кишки.

З ротової частини первинної кишки, яка вистелена епітелієм ектодермального походження, утворюється передня частина ротової порожнини та передня частка гіпофіза (аденогіпофіз).

З глоткової кишки, вистеленої ентодермальним епітелієм, формуються епітеліальний покрив і залози глибоких відділів ротової порожнини і глотки.

З передньої кишки формуються епітелій і залози стравоходу, шлунка і початкової частини дванадцятипалої кишки.

Із середньої кишки утворюються епітелій і залози тонкої, сліпої, висхідної і поперечної ободових кишок, печінка і підшлункова залоза.

Із задньої кишки формуються залози й епітелій низхідної і сигмоподібної ободових кишок та прямої кишки.

Зі спланхноплеври (нутрощевого листка несегментованої частини мезодерми) утворюються сполучнотканинні і м’язові елементи органів травлення, а також нутрощева очеревина, що вкриває ці органи.

Із соматоплеври (пристінкового листка несегментованої частини мезодерми) розвиваються пристінкова очеревина і підочеревинна сполучна тканина.

Дуже складно формуються передні відділи травної системи, в утворенні яких беруть участь елементи вісцеральних (зябрових) дуг.

Формування стінок ротової порожнини відбувається разом з утворенням обличчя зародка і плода.

На бічних стінках глоткової частини первинної кишки на ранніх стадіях ембріогенезу утворюються п’ять перших зябрових кишень, між якими розміщені вісцеральні (зяброві) дуги.

I вісцеральна дуга називається щелепною, II дуга – під’язиковою, а III, IV і V дуги є власне зябровими дугами.

З першої (щелепної) дуги та прилеглих до неї тканин утворюються парні верхньощелепні і нижньощелепні відростки, що обмежовують ротову бухту знизу і з боків. Зверху цю дугу оточує лобовий відросток, що відходить від основи черепа.

На 5-6-му тижні ембріогенезу на лобовому відростку утворюються нюхові ямки – майбутні ніздрі. Пізніше з лобового відростка утворюються серединний і два бічні носові відростки, з яких формуються зовнішній ніс, носова перегородка і стінки носової порожнини.

Одночасно верхньощелепні відростки зближаються і зростаються з бічними носовими відростками, утворюючи верхню губу.

На внутрішній поверхні верхньощелепних відростків виникають валики, що ростуть назустріч один одному, утворюючи піднебіння.

З мезенхіми верхньощелепних відростків утворюються верхні щелепи, а з мезенхіми нижньощелепних відростків – нижня губа, нижня щелепа і дно порожнини рота.

З ектодерми, що покриває краї верхньощелепних і нижньощелепних відростків, формуються зачатки зубів.

З епітелію I зябрової кишені утворюються епітелій слизової оболонки барабанної порожнини і слухової труби, з II зябрової кишені – епітелій мигдаликових ямок, з III-IV зябрових кишень – загруднинна залоза (тимус) і прищитоподібні залози.

Щитоподібна залоза формується з епітелію передньої стінки глоткової кишки на межі між I і II вісцеральними дугами.

З вісцеральних дуг формуються слухові кісточки та інші структури.

З хряща I вісцеральної дуги розвиваються молоточок і коваделко, з мезенхіми навколо хрящової частини цієї дуги – верхня і нижня щелепи.

З хряща II вісцеральної дуги утворюються малі роги під’язикової кістки, стремінце і шилоподібний відросток скроневої кістки; з III зябрової дуги – великі роги під’язикової кістки. Із закладок вентральної стінки глотки в ділянці I-II зябрових дуг утворюється язик.

З виросту епітелію вентральної стінки кишки на межі між її глотковою і тулобовою частинами формуються органи дихальної системи.

Наприкінці 1-го місяця розвитку зародка можна розрізнити первинну порожнину рота, глотку, стравохід, шлунок і кишку.

На 2-м місяці частина кишкової трубки інтенсивно росте, утворюючи веретеноподібне розширення – майбутній шлунок. Надалі кишка згинається і повертається вправо на 90°. Одночасно утворюється кишкова (пупкова) петля, у якій розрізняють низхідну і висхідну ділянки, а від вершини петлі відходить жовткова протока, що сполучає первинну кишку з жовтковим мішком.

З низхідної ділянки кишкової петлі утворюється тонка кишка, з висхідної ділянки – кінцевий відділ тонкої кишки, сліпа кишка, висхідна і поперечна ободові кишки.

Ентодерма стінки дванадцятипалої кишки утворює краніальне і каудальне випинання, з яких розвиваються печінка і жовчний міхур.

З її вентрального і дорсального випинань у цій ділянці формується підшлункова залоза.

Зачатки печінки і підшлункової залози інтенсивно ростуть, але зберігають зв’язок з кишкою за допомогою трубчастих проток, з яких у майбутньому сформуються жовчні протоки і протоки підшлункової залози.

Упродовж 2-3-го місяців розвитку задня кишка, що розташовувалася в серединній площині, зміщається ліворуч і догори, а кишкова петля повертається на 270°, тому зачаток сліпої кишки опиняється вгорі і праворуч (висхідна ділянка), а низхідна ділянка кишкової петлі обернена донизу.

У другій половині внутрішньоутробного періоду розвитку плода сліпа кишка опускається в праву клубову ямку. Низхідна ділянка тонкої кишки значно видовжується. Внаслідок цього кишка утворює численні згини, петлі, що відсувають догори поперечну ободову кишку.

Висхідна ободова кишка розміщується праворуч, прилягаючи до задньої стінки черевної порожнини, а поперечна ободова кишка – впоперек. Це призводить до утворення правого згину ободової кишки.

Одночасно верхній відділ задньої кишки переміщається вліво, прилягає до задньої стінки черевної порожнини, утворюючи низхідну ободову кишку. Між нею і поперечною ободовою кишкою формується лівий згин ободової кишки.

Складка дорсальної брижі шлунка, продовжуючи рости, опускається від великої кривини шлунка донизу і розміщується попереду від поперечної ободової кишки та петель тонкої кишки. Так утворюється великий чепець. Його задня стінка у верхньому відділі зростається з поперечною ободовою кишкою та її брижою.

Порожнина, яка розміщена за шлунком, перетворюється в чепцеву сумку. Проміжок між двома листками великого чепця після народження заростає.

 

Варіанти й аномалії

розвитку органів травної системи

При порушенні процесів розвитку травної системи виникають різні варіанти, аномалії і вади розвитку її органів.

Найчастіше виникає однобічна чи двобічна щілина (розщеплення) верхньої губи збоку від верхньогубного жолобка. Цю ваду називають “заячою губою” і вона виникає внаслідок незрощення лобового та верхньощелепного відростків при розвитку обличчя. Щілина може досягати крила носа, відокремлюючи його від спинки носа.

Дуже рідко ця щілина доходить до очної ямки, при цьому розщеплюється нижня повіка – колобома повіки.

Іноді не зростаються піднебінні відростки верхніх щелеп. Тоді в піднебінні залишається щілина, що розміщена переважно по серединній лінії, утворюючи ваду т. зв. “вовчу пащу“. Можуть бути різні варіанти цієї вади: від розщеплення твердого і м’якого піднебіння аж до роздвоєння піднебінного язичка.

Інколи “заяча губа” і “вовча паща” виникають одночасно.

Бувають випадки, коли верхньощелепні і нижньощелепні відростки не зростаються або, навпаки, зростаються надмірно. Це призводить відповідно до збільшення ротової щілини – макростомії або до її зменшення – мікростомії.

Украй рідко народжуються немовлята з відсутнім обличчям – апросомією (aprosopus), чи з малим лицевим черепом – мікросомією (microsopus).

Інколи трапляються такі вади:

– верхня щелепа дуже мала – мікрогнатія (mikrognathia);

– мала нижня щелепа – гіпогнатія (hypognatia);

– відсутній рот – астомія (asthomia);

– малі губи (mikrochelia);

– відсутні губи (achelia);

– щілини нижньої губи (fissurae labii inferiores).

Є численні варіанти кількості і розміщення зубів та їх коренів.

Варіюють терміни прорізування третіх великих кутніх зубів, які іноді відсутні взагалі.

Деколи виникають додаткові м’язи язика.

Дуже рідко язик відсутній або кінчик язика роздвоюється.

Може утворюватися додаткова привушна слинна залоза з одного чи з обох боків, а її вивідна протока впадає в основну привушну протоку.

Глотка може мати додаткові м’язові пучки.

Інколи під час ембріогенезу зяброві кишені “прориваються” на поверхню тіла зародка, що призводить до утворення вроджених (бранхіогенних) нориць шиї позаду груднинно-ключично-соскоподібного м’яза у бічній ділянці шиї.

Ці нориці сполучаються з порожниною глотки чи гортані, а інколи навіть з трахеєю. Найчастіше трапляються серединні нориці шиї.

Можуть виникати різноманітні вади стравоходу: звуження і зарощення просвіту стравоходу у різних його ділянках, стравохідно-трахейні нориці, серединні і бічні кісти та нориці стравоходу, що відкриваються на поверхні шиї.

Описані випадки утворення бронхо-стравохідних і плевро-стравохідних м’язів.

Серед аномалій розвитку органів травної системи, що розміщені у черевній порожнині, варто назвати вроджене звуження воротаря, поперечні перетяжки у воротарній частині шлунка.

Украй рідко спостерігаються подвоєння шлунка та зарощення його стінок, повна чи часткова відсутність кишки, їх видовження чи вкорочення, розширення чи звуження та зарощення.

Найчастіше варіює положення сліпої і поперечної ободової кишок. Інколи значно збільшується число ворсинок у тонкій кишці.

Описані різні варіанти розмірів правої і лівою часток печінки, утворення додаткових часток печінки та підшлункової залози і навіть невеликої додаткової печінки.

Підшлункова залоза може мати кільцеподібну форму, охоплюючи дванадцятипалу кишку.

Приблизно у 2% людей зберігається залишок жовткової протоки у вигляді сліпого випинання, що відходить від клубової кишки на відстані 40-70 см від сліпої кишки – це дивертикул клубової кишки, або дивертикул Меккеля, що має довжину від 5 мм до 26 см (найчастіше 2-5 см).

Інколи цей дивертикул незарощений і відкривається в ділянці пупка, тоді в дитини виникає вроджена кишкова нориця.

Можливе утворення загальної брижі клубової і сліпої кишок як наслідок порушення розвитку дванадцятипалої та ободової кишок і дорсальної брижі.

Сліпа кишка може мати самостійну брижу.

Найчастішими є численні варіанти розміщення червоподібного відростка, зокрема його довжина може досягати 20-23 см.

Дуже рідко зберігається відхідникова перетинка і відхідник не відкривається. Таку ваду називають закритим відхідником (atresia ani).

Інколи виникає додатковий верхній м’яз-замикач відхідника.

Дуже рідко буває повне чи часткове протилежне розміщення органів у черевній порожнині (situs viscerus invеrsus). У таких випадках печінка, сліпа кишка і висхідна ободова кишка розміщуються ліворуч, а селезінка і шлунок – праворуч. Це наслідок порушення повороту кишкової петлі.

Травна система (systema digestorium), або травний апарат (apparatus alimentarius), є комплексом органів, які механічно та хімічно обробляють їжу, всмоктують продукти її розщеплення і вилучають її неперетравлені рештки. Довжина її сягає 9 м.

Травна система (systema digestorium) складається із:

– травної трубки (canalis digestorius), яка починається ротовою порожниною (cavitas oris) і закінчується відхідником (anus);

– великих травних залоз (glandulae digestoriae majores), до яких належать:

– печінка (hepar);

– підшлункова залоза (pancreas);

– великі слинні залози (glandulae salivariae majores).

Ротова порожнина (cavitas oris)

Вона обмежена:

– угорі – піднебінням (palatum);

– спереду і з боків – губами рота (labia oris) та щоками (buccae);

– знизу – ротовою діафрагмою (diaphragma oris), яка утворена щелепно-під’язиковим м’язом (musculus mylohyoideus).

Ротова порожнина (cavitas oris) поділяється на:

– присінок рота (vestibulum oris);

– власне ротову порожнину (cavitas oris propria).

Присінок рота (vestibulum oris) оточений:

– спереду і з боків – губами рота (labia oris) та щоками (buccae);

– ззаду – зубами (dentes) та яснами (gingivae).

Присінок рота (vestibulum oris) сполучається із:

– власне ротовою порожниною (cavitas oris propria) – через простір позаду останніх кутніх зубів (spatium retromorale) та через щілини між зубами і щілину між верхніми та нижніми зубами;

– через ротову щілину (rima oris) – з навколишнім середовищем.

У присінок рота (vestibulum oris) відкривається привушна протока (ductus parotideus).

Губи рота (labia oris) складаються з:

– верхньої губи (labium superius);

– нижньої губи (labium inferius).

Губи рота (labia oris) утворені коловим м’язом рота (musculus orbicularis oris), що вкритий:

– ззовні – шкірою (cutis);

– зсередини – слизовою оболонкою (tunica mucosa).

Слизова оболонка (tunica mucosa) за допомогою вуздечки верхньої губи (frenulum labii superioris) та вуздечки нижньої губи (frenulum labii inferioris) переходить на слизову оболонку альвеолярних відростків верхньої і нижньої щелеп, утворюючи ясна (gingivae).

Проміжна частина губ (pars intermedia labiorum) вкрита незроговілим епітелієм (epithelium noncornificatum), крізь який просвічуються судини, утворюючи червону облямівку (limbus ruber), або проміжний шар (stratum intermedium).

Верхня губа (labium superius) має:

– верхньогубний жолобок (philtrum);

– горбок (tuberculum).

Присінок рота має:

– вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris);

– вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris);

– спайку губ (commissura labiorum);

– кут рота (angulus oris);

– сосочок привушної протоки (papilla ductus parotidei).

Щоки (buccae) представлені:

– щічним і жувальним м’язами (musculi buccinator et masseter);

– жировим тілом щоки (corpus adiposum buccae).

Вони вкриті:

– ззовні – шкірою (cutis);

– зсередини – слизовою оболонкою (tunica mucosa).

Жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae) – тіло Біша – розміщене між щічним і жувальним м’язами та шкірою. Воно добре розвинуте у грудних дітей (покращує процес смоктання).

Піднебіння (palatum) складається з :

– твердого піднебіння (palatum durum);

– м’якого піднебіння (palatum molle), або піднебінної завіски (velum palatinum).

М’яке піднебіння (palatum molle) є дуплікатурою (складкою) слизової оболонки, між якою розміщені фіброзна пластинка і м’язи.

Власне ротова порожнина (cavitas oris propria) ззаду сполучається з глоткою (pharynx) через зів (fauces).

Зів (fauces) оточений:

– зверху – м’яким піднебінням (palatum molle);

– знизу – коренем язика (radix linguae);

– з боків – піднебінно-язиковою дужкою (arcus palatoglossus) та піднебінно-глотковою дужкою (arcus palatopharyngeus).

Зів (fauces) має такі анатомічні утвори:

– перешийок зіва (isthmus faucium);

– м’яке піднебіння; піднебінна завіска (palatum molle; velum palatinum), до якої належать:

– піднебінний язичок (uvula palatina);

– піднебінно-язикова дужка; передня складка зіва (arcus palatoglossus; plica anterior faucium);

– піднебінно-глоткова дужка (arcus palatopharyngeus); задня складка зіва (plica posterior faucium);

– мигдаликову ямку; мигдаликову пазуху (fossa tonsillaris; sinus tonsillaris), у верхній частині якої є надмигдаликова ямка (fossa supratonsillaris);

– піднебінний мигдалик (tonsilla palatina), що розміщений у мигдаликовій ямці, має:

– мигдаликову капсулу (capsula tonsillae);

– мигдаликові ямочки (fossulae tonsillae);

– мигдаликові крипти (cryptae tonsillae).

М’яке піднебіння; піднебінна завіска (palatum molle; velum palatinum) має такі частини:

1 Cполучнотканинну пластинку, яка прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum) і є продовженням твердого піднебіння (palatum durum) – це передній відділ м’якого піднебіння.

2 Звисаючу донизу піднебінну завіску (velum palatinum), яка закінчується піднебінним язичком (uvula palatina).

3 Піднебінно-язикову дужку (arcus palatoglossus), або передню складку зіва (plica anterior faucium), або передню дужку (arcus anterior), що йде до язика (lingua).

4 Піднебінно-глоткову дужку (arcus palatopharyngeus), або задню складку зіва (plica posterior faucium), або задню дужку (arcus posterior), яка йде до глотки (pharynx).

Між передніми та задніми дужками (arcus anteriores et posteriores) утворюються мигдаликові ямки (fossae tonsillares), де розміщені піднебінні мигдалики (tonsillae palatinae).

У ділянці піднебіння (palatum) ще є:

– піднебінне шво (raphe palati);

– поперечні піднебінні складки (plicae palatinae transversae);

– різцевий сосочок (papilla incisiva).

5 М’язи піднебіння та зіва (musculi palatini et faucium).

До м’язів м’якого піднебіння та зіва (musculi palati mollis et faucium) належать:

– м’яз– натягувач піднебінної завіски (musculus tensor veli palatini), який:

– натягує піднебінну завіску (velum palatinum) в поперечному напрямку;

– розширює просвіт слухової труби (tuba auditiva; tuba auditoria);

– м’яз– підіймач піднебінної завіски (musculus levator veli palatini), що:

– піднімає м’яке піднебіння (palatum molle),

– тягне його назад, розширюючи просвіт слухової труби (tuba auditiva; tuba auditoria);

– м’яз язичка (musculus uvulae), що:

– піднімає піднебінний язичок (uvula palatina),

– вкорочує піднебінний язичок (uvula palatina);

– піднебінно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus), що:

– опускає піднебінну завіску (velum palatinum) донизу, звужуючи зів (fauces), піднімає корінь язика (radix linguae);

– піднебінно-глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus), що:

– звужує зів (fauces),

– піднімає глотку (pharynx).

М’яке піднебіння бере участь в актах дихання та ковтання і відокремлює травний шлях від повітроносного.

Тверде піднебіння (palatum durum) утворене:

– піднебінними відростками верхньої щелепи (processus palatini maxillae);

– горизонтальними пластинками піднебінних кісток (laminae horisontales ossium palatinorum).

Язик (lingua)

Це м’язовий орган, який розміщений у власне ротовій порожнині (cavitas oris) і має:

– верхівку язика (apex linguae);

– тіло язика (corpus linguae;

– корінь язика (radix linguae);

– спинку язика (dorsum linguae), або верхню поверхню язика (facies superior linguae);

– нижню поверхню язика (facies inferior linguae);

– край язика (margo linguae);

– серединну борозну язика (sulcus medianus linguae).

Між тілом язика (corpus linguae) та його коренем (radix linguae) на спинці язика (dorsum linguae) проходить межова борозна язика (sulcus terminalis linguae) у вигляді букви V, посередині якої розміщений сліпий отвір язика (foramen caecum).

За межовою борозною язика (sulcus terminalis linguae) під слизовою оболонкою розміщений язиковий мигдалик (tonsilla lingualis).

Спинка язика (dorsum linguae) має:

– передню частину (pars anterior), її ще називають передборозенною частиною (pars presulcalis);

– задню частину (pars posterior), її ще називають заборозенною частиною (pars postsulcalis).

Слизова оболонка нижньої поверхні язика (tunica mucosa faciei inferioris linguae) переходить у слизову дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitates oris) у вигляді вуздечки язика (frenulum linguae), з боків від якої є торочкуваті складки (plicae fimbriatae).

На нижній поверхні язика (facies inferior linguae) від основи вуздечки язика (basis frenuli linguae) вбік та назад прямує під’язикова складка (plica sublingualis), передній кінець якої містить під’язикове м’ясце (caruncula sublingualis).

На під’язиковій складці (plica sublingualis) та під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) відкриваються протоки піднижньощелепної та під’язикової слинних залоз (glandulae salivariae submandibularis et sublingualis).

Слизова оболонка спинки язика (tunica mucosa dorsi linguae) утворює такі види язикових сосочків (papillae linguales):

– ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) та конічні сосочки (papillae conicae), які містять тільки рецептори загальної чутливості;

– грибоподібні сосочки (papillae fungiformes), розміщені переважно в передній частині язика, в них закладені смакові рецептори;

– листоподібні сосочки (papillae foliatae), розміщені на краях язика (margines linguae) і мають смакові рецептори;

– жолобуваті сосочки (papillae vallatae), або валикоподібні сосочки, розміщені вздовж межової борозни язика (sulcus terminalis linguae) і мають смакові рецептори.

М’язи язика (musculi linguae) поділяють на:

– скелетні м’язи;

– власні м’язи.

До скелетних м’язів язика належать:

– шило-язиковий м’яз (musculus styloglossus), що:

– тягне язик (lingua) дозаду і догори,

– при однобічному скороченні тягне язик у свій бік;

– під’язиково-язиковий м’яз (musculus hyoglossus), що:

– тягне язик (lingua) дозаду і донизу та складається з:

– хрящо-язикового м’яза (musculus chondroglossus);

– ріжково-язикового м’яза (musculus ceratoglossus);

– підборідно-язиковий м’яз (musculus genioglossus), що:

– тягне язик (lingua) вперед і донизу;

– піднебінно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus), він належить до м’язів м’якого піднебіння та зіва (musculi palati mollis et faucium). Його функція:

– звужує зів (fauces), піднімаючи корінь язика (radix linguae), опускаючи м’яке піднебіння (palatum molle) та наближаючи дужки (arcus) до серединної лінії (linea mediana).

До власних м’язів язика належать:

– верхній поздовжній м’яз (musculus longitudinalis superior), що:

– вкорочує язик (lingua),

– піднімає верхівку язика (apex linguae) вгору,

– при однобічному скороченні відводить верхівку язика вбік та догори;

– нижній поздовжній м’яз (musculus longitudinalis inferior), що:

– вкорочує язик,

– опускає його верхівку (apex linguae),

– при однобічному скороченні відводить верхівку язика (apex linguae) вбік та донизу;

– поперечний м’яз язика (musculus transversus linguae), що:

– звужує та видовжує язик, згортає його у трубочку;

– вертикальний м’яз язика (musculus verticalis linguae), що:

– сплющує і видовжує язик (lingua).

Язик (lingua):

– бере участь у перемішуванні їжі і пересуванні її із ротової порожнини (cavitas oris) в ротову частину глотки (pars oralis pharyngis);

– є периферійним органом смаку;

– бере участь в акті ковтання та артикуляції мови.

 

Зуби (dentes)

Зуби поділяються на:

– молочні зуби (dentes decidui) – тимчасові;

– постійні зуби (dentes permanentes).

Кожний зуб (dens) має:

– корінь зуба (radix dentis);

– шийку зуба (cervix dentis);

– коронку зуба (corona dentis).

Усередині зуба розміщені зубна порожнина (cavitas dentis); пульпова порожнина (cavitas dentis; cavitas pulparis), яка складається з:

– коронкової порожнини (cavitas coronae);

– каналу кореня зуба (canalis radicis dentis).

Зубна порожнина заповнена пульпою зуба (pulpa dentis), що складається із судин, нервів та пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus).

Коронкова порожнина (cavitas coronae) переходить у канал кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня зуба (apex radicis dentis) отвором верхівки кореня зуба (foramen apicis dentis).

Через цей отвір у порожнину зуба, що містить пульпу зуба (pulpa dentis), проходять судини і нерви (vasa et nervi).

Пульпа зуба (pulpa dentis) складається з:

– коронкової пульпи (pulpa coronalis);

– кореневої пульпи (pulpa radicularis).

Зуб (dens) побудований із дентину (dentinum), який:

– у ділянці коронки зуба (corona dentis) вкритий емаллю (enamelum);

– у ділянці кореня зуба (radix dentis) – цементом (cementum).

Емаль (enamelum) є найтвердішою тканиною людського організму, що при руйнації не відновлюється.

Хімічний склад зуба подібний до хімічного складу кістки.

Комплекс тканин, який оточує та фіксує зуб (dens) у зубній комірці (alveola dentalis), називається зубним окістям або періодонтом (periodontium).

Кожна коронка зуба (corona dentis) має такі поверхні:

1 присінкову поверхню (facies vestibularis), яка у передніх зубів називається губною поверхнею (facies labialis), а у задніх зубів – щічною поверхнею (facies buccalis);

2 язикову поверхню (facies lingualis) – у зубів нижньої щелепи і піднебінну поверхню (facies palatinalis) – у зубів верхньої щелепи. Ці поверхні об’єднуються в оральну поверхню.

3 контактну поверхню (facies approximalis), що має дотикове поле (area contingens). Ця поверхня розміщена з обох боків коронки:

– ближча поверхня (facies mesialis);

– дальша поверхня (facies distalis);

4 змикальну поверхню (facies occlusalis), або жувальну поверхню (facies masticatoria).

Клінічна та анатомічна формули

постійних зубів (dentes permanentes)

Зуби (dentes), за анатомічною формою, яка залежить від функції, поділяються на:

– різці (dentes incisivi), які мають:

– один корінь (radix dentis);

– долотоподібну форму коронки;

– ікла (dentes canini), які мають:

– один корінь (radix dentis);

– конічну форму коронки.

– малі кутні зуби (dentes premolares), які мають:

– один корінь (radix dentis), переважно верхній перший малий кутній зуб (dens premolaris primus superior) має роздвоєний корінь;

– коронку малих кутніх зубів (corona dentium premolarium), що має з боку змикальної поверхні (facies occlusalis) округлу або овальну форму, і на якій є два вістря (горбки);

– великі кутні зуби (dentes molares), які мають:

– кубоподібну форму коронки (corona dentis);

– на змикальній поверхні великих кутніх зубів (facies occlusalis dentium molarium) є по 3-5 вістря (горбки);

– верхні зуби мають три корені;

– нижні зуби мають два корені.

Різновидом великих кутніх зубів (dentes molares) є третій великий кутній зуб (dens molaris tertius), або запізнілий зуб (dens serotinus).

 

Анатомічні особливості будови постійних зубів

Анатомічні особливості будови коронки та кореня зуба дозволяють визначити належність його до верхньої або нижньої щелепи (maxilla seu mandibula) людини, а також до правого або лівого боку зубної дуги (arcus dentalis) за рядом ознак.

Ознака положення (відхилення) кореня представлена в тому, що у вестибулярній нормі корінь відхилений дистально від осі зуба (відхилення поздовжньої осі кореня від середньої лінії коронки для різців та ікол – у бічну сторону, а премолярів і молярів – у дистальний бік).

Ознака кута коронки. Кут, утворений різальним краєм (margo incisalis) і мезіальною поверхнею коронки зуба, більш гострий, ніж кут, утворений різальним краєм і дистальною поверхнею.

Ознака кривини коронки зуба виражена в тому, що присінкова поверхня (facies vestibularis) переходить у мезіальну більш круто, ніж у дистальну.

Молочні зуби (dentes decidui)

У дитини віком від 6 місяців до 2 років є 20 зубів. Ці зуби називаються молочними (тимчасовими). У тимчасовому прикусі є різці (dentes icisivi), ікло (dens caninus), великі кутні зуби (dentes molares), відсутні малі кутні зуби (dentes premolares).

За зовнішньою формою молочні зуби (dentes decidui) майже відповідають постійним зубам (dentes permanentes) і відрізняються від них:

– дещо меншими розмірами;

– кольором емалі (enamelum), що має блакитно-білий відтінок;

– краще виражений перехід коронки зуба (corona dentis) в його корінь (radix dentis);

– корені (radices dentium) більше сплющені і тонші;

– великі кутні зуби (dentes molares) коротші, вигнуті, мають нерівні контури і розходяться під тупим кутом;

– зубна порожнина (cavitas dentis) об’ємніша;

– канал кореня зуба (canalis radicis dentis) ширший;

– корені молочних зубів (radices dentium deciduorum) коротші за корені відповідних постійних зубів (dentes permanentes);

– стінки коронoк зубів (parietes coronarum dentium) і коренів зубів (radicum dentium) більш тонкі;

– ширина коронок більш виражена порівняно з їх висотою;

– на шийках молочних зубів (cervices dentium deciduorum) добре контурується емалевий валик, який більш чітко виражений на присінковій поверхні (facies vestibularis);

– зуби (dentes decidui) займають більш вертикальне положення.

У зубному ряді дитини 5 – 6 років утворюються широкі міжзубні проміжки (spatia interdentalia). У цей період відзначається значна cтертість різальних країв (margines incisales), вістрів (cuspides dentium), їх змикальної поверхні (facies occlusales), а також часткове або повне розсмоктування коренів зуба (radices dentium) і, як наслідок, підвищена рухливість їх коронок (coronae dentium).

Формули і терміни прорізування зубів

Анатомічна формула постійних зубів 2123. Це означає, що на кожній половині коміркових дуг (arcus alveolares) верхньої та нижньої щелеп (maxilla et mandibula) розміщені:

– два різці (dentes incisivi);

– одне ікло (dens caninus);

– два малі кутні зуби (dentes premolares);

– три великі кутні зуби (dentes molares).

Анатомічна формула молочних зубів 2102 характеризується відсутністю малих кутніх зубів (dentes premolares). На кожній половині коміркових дуг (arcus alveolares) верхньої і нижньої щелеп (maxilla et mandibula) розміщені:

– два різці (dentes incisivi);

– одне ікло (dens caninus);

– два великі кутні зуби (dentes molares).

 

Ротові залози (glandulae oris) поділяються на:

– малі слинні залози (glandulae salivariae minores);

– великі слинні залози (glandulae salivariae majores).

Малі слинні залози (glandulae salivariae minores) розміщені в слизовій оболонці ротової порожнини (tunica mucosa cavitatis oris).

Великих слинних залоз (glandulae salivariae majores) є три пари:

– привушна залоза (glandula parotidea);

– піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis);

– під’язикова залоза (glandula sublingualis).

Привушна залоза (glandula parotidea) розміщена попереду та внизу від вушної раковини (auricula), на бічній поверхні гілки нижньої щелепи (facies lateralis rami mandibulae) та по задньому краю жувального м’яза (margo posterior musculi masseteris):

– за будовою – складна альвеолярна залоза;

– за характером секрету – серозна.

Привушна протока (ductus parotideus), або протока Стенона, – відкривається на слизовій щоки в присінку рота (mucosa buccae vestibuli oris) нарівні другого верхнього великого кутнього зуба (dens molaris superior secundus).

Привушна залоза (glandula parotidea) має:

– поверхневу частину (pars superficialis);

– глибоку частину (pars profunda).

Може бути додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка розміщується на поверхні жувального м’яза (facies musculi masseteris), поряд з привушною протокою (ductus parotideus).

Піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis) розміщена в піднижньощелепному трикутнику (trigonum submandibulare): за будовою – складна альвеолярно-трубчаста; за характером секрету – змішаного типу.

Піднижньощелепна протока (ductus submandibularis), або протока Вартона, – відкривається на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis).

Під’язикова залоза (glandula sublingualis) розміщена у товщі під’язикової складки (plica sublingualis):

– за будовою – складна альвеолярно–трубчаста;

– за характером секрету – слизового типу.

Її велика під’язикова протока (ductus sublingualis major) відкривається на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis), поряд з піднижньощелепною протокою (ductus submandibularis). Іноді протоки відкриваються разом.

Малі під’язикові протоки (ductuli sublinguales minores) відкриваються вздовж під’язикової складки (plica sublingualis) аж до під’язикового м’ясця (caruncula sublingualis).

До малих слинних залоз (glandulae salivariae minores) належать:

– губні залози (glandulae labiales);

– щічні залози (glandulae buccales);

– кутні залози (glandulae molares);

– піднебінні залози (glandulae palatinae);

– язикові залози (glandulae linguales).

 

ГЛОТКА (pharynx)

Глотка є трубчастим органом, який простягається від основи черепа (basis cranii) до верхнього рівня VII шийного хребця (vertebra prominens [C VII]).

Голотопія глотки: розміщена у передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior).

Скелетопія глотки: від основи черепа (basis cranii) до рівня VI – VII шийних хребців (vertebrae cervicalis sextae – septimae [VI – VII]).

Синтопія глотки:

– спереду глотки (pharynx) розміщені носова і ротова порожнини (cavitates nasi et oris) та вхід до гортані (aditus laryngis);

– ззаду – шийний відділ хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis) та глибокі м’язи шиї (musculi colli profundi);

– з боків – середнє вухо (auris media) та судинно-нервовий пучок шиї.

Глотка сполучається з:

– носовою порожниною (cavitas nasi) – через парні отвори хоани (choanae);

– ротовою порожниною (cavitas oris) – через зів (fauces);

– гортанню (larynx) – через вхід до гортані (aditus laryngis);

– барабанною порожниною (cavitas tympani) – через глотковий отвір слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae);

– продовжуєься в стравохід (oesophagus).

Глотка (pharynx) має:

– верхню стінку (склепіння глотки);

– передню стінку (де розміщені отвори в ротову, носову порожнини та в гортань);

– задню стінку (прилягає до передхребтових м’язів шиї);

– бічну (парну) стінку, в якій знаходяться глоткові лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei pharyngeales).

Порожнина глотки (cavitas pharyngis) поділяється на:

– носову частину глотки (pars nasalis pharyngis);

– ротову частину глотки (pars oralis pharyngis);

– гортанну частину глотки (pars laryngea pharyngis).

Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) – чисто дихальна частина, вона через хоани (choanae) сполучається з носовою порожниною (cavitas nasi).

На її бічних стінках з обох боків є глоткові отвори слухових труб (ostia pharyngea tubarum auditivarum), які сполучають глотку (pharynx) з барабанною порожниною (cavitas tympani).

Кожний отвір оточений:

– ззаду і вгорі – трубним валиком (torus tubarius).

Між останніми і м’яким піднебінням (palatum molle) розміщене парне скупчення лімфоїдної тканини – трубний мигдалик (tonsilla tubaria).

Від трубного валика (torus tubarius) відходять:

– трубно-глоткова складка (plica salpingopharyngea);

– трубно-піднебінна складка (plica salpingopalatina).

Спереду від глоткового отвору слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae) відходить:

– валик підіймача (torus levatorius).

Позаду від глоткового отвору слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae) є глотковий закуток (recessus pharyngeus).

У носовій частині глотки (pars nasalis pharyngis) міститься:

– піднебінно-глотковий гребінь (crista palatopharyngea).

На межі верхньої та задньої стінок глотки (склепіння глотки – fornix pharyngis) розміщений:

– непарний глотковий мигдалик (tonsilla pharyngealis), або аденоїдний мигдалик, який має:

– ямочки мигдалика (fossulae tonsillae);

– крипти мигдалика (cryptae tonsillae).

Три мигдалики глотки (глотковий мигдалик – tonsilla pharyngealis, парний трубний мигдалик – tonsilla tubaria) та три мигдалики ділянки зіва (язиковий мигдалик – tosilla lingualis, парний піднебінний мигдалик – tonsilla palatina) утворюють лімфатичне кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis) – кільце Пирогова-Вальдейера.

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) простягається від піднебінної завіски (velum palatinum) до входу в гортань (larynx), тобто на рівні зіва (fauces), що відповідає висоті тіла третього шийного хребця (vertebra cervicalis tertia).

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) за допомогою зіва (fauces) сполучається з власне ротовою порожниною (cavitas oris propria).

Між коренем язика (radix linguae) та надгортанником (epiglottis) проходять:

– серединна язиково-надгортанна складка (plica glossoepiglottica mediana);

– парна бічна язиково-надгортанна складка (plica glossoepiglottica lateralis), між якими розміщена надгортанна долинка (vallecula epiglottica).

У ротовій частині глотки (pars oralis pharyngis) перехрещуються травний та дихальний шляхи.

При акті ковтання носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) відокремлюється від ротової частини глотки (pars oralis pharyngis) піднебінною завіскою (velum palatinum).

При акті ковтання гортань (larynx) піднімається догори, а надгортанник (epiglottis) закриває вхід до гортані (aditus laryngis).

Тому їжа чи рідина проходить тільки в гортанну частину глотки (pars laryngea pharyngis) і далі – в стравохід (oesophagus), не потрапляючи ні в носову порожнину (cavitas nasi), ні в порожнину гортані (cavitas laryngis).

Гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis) починається на рівні входу до гортані (aditus laryngis) і сполучається з порожниною гортані (cavitas laryngis).

З боків від входу до гортані (aditus laryngis) гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis) розширюється і утворює парні грушоподібні закутки (recessus piriformes), присередньо від них розміщені складки верхнього гортанного нерва (plicae nervi laryngei superioris), де проходять:

– верхня гортанна артерія (arteria laryngea superior);

– внутрішня гілка верхнього гортанного нерва (ramus internus nervi laryngei superioris).

У місці переходу глотки (pharynx) в стравохід (oesophagus) є глотково-стравохідне звуження (constrictio pharyngooesophagealis).

Стінка глотки (paries pharyngis) складається з таких шарів:

– слизової оболонки (tunica mucosa);

– підслизового прошарку (tela submucosa);

– м’язової оболонки (tunica muscularis) – м’язів глотки (musculi pharyngis);

– сполучнотканинної оболонки (адвентиції – tunica adventitia).

Слизова оболонка (tunica mucosa) розміщена на щільній сполучнотканинній (фіброзній) пластинці, яка замінює підслизову основу (підслизовий прошарок).

На рівні носової частини глотки (pars nasalis pharyngis) слизова оболонка (tunica mucosa) вкрита одношаровим багаторядним війковим епітелієм (epithelium ciliatum simplex), а нижче – багатошаровим плоским незроговілим епітелієм (epithelium stratificatum noncornificatum squamosum) відповідно до функції частин глотки (pharynx).

Підслизова основа (підслизовий прошарок) носової частини глотки (tela submucosa partis nasalis pharyngis) представлена глотково-основною фасцією (fascia pharyngobasilaris) – фіброзною оболонкою (волокнистою оболонкою), яка зростається із слизовою оболонкою (tunica mucosa), а вгорі прикріплюється до зовнішньої основи черепа (basis cranii externa).

Через це слизова носової частини глотки (tunica mucosa partis nasalis pharyngis) малорухлива і не утворює складок.

У нижніх відділах глотки підслизова основа представлена пухкою сполучною тканиною, внаслідок чого слизова оболонка утворює поздовжні складки.

У підслизовій основі (підслизовому прошарку) глотки (tela submucosa pharyngis) розміщені глоткові залози (glandulae pharyngeales), протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки.

Ззовні – до підслизової основи, або підслизового прошарку (tela submucosa), зверху – до глотково-основної фасції (fascia pharyngobasilaris) прилягають м’язи глотки (musculi pharyngis) та сполучнотканинна оболонка – адвентиція (adventitia).

М’язова оболонка (tunica muscularis pharyngis), або м’язи глотки (musculi pharyngis), побудовані із поздовжніх та колових поперечно-посмугованих м’язових волокон (myofibrae transversostriatae) і формують:

– м’язи-звужувачі глотки (musculi constrictores pharyngis), що утворюють внутрішній коловий шар (stratum circulare internum);

– м’язи-підіймачі глотки (musculi levatores pharyngis), що утворюють зовнішній поздовжній шар (stratum longitudinale externum).

До поздовжніх м’язів глотки належать:

– шило-глотковий м’яз (musculus stylopharyngeus): піднімає глотку (pharynx) та гортань (larynx) догори;

– піднебінно-глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus): опускає піднебінну завіску (velum palatinum) і зменшує отвір зіва (fauces);

– трубно-глотковий м’яз (musculus salpingopharyngeus): піднімає глотку (pharynx) і запобігає зсуванню вперед хряща слухової труби (cartilago tubae auditivae).

До колових м’язів глотки належать:

– верхній м’яз-звужувач глотки (musculus constrictor pharyngis superior), який має:

– крило-глоткову частину (pars pterygopharyngea);

– щічно-глоткову частину (pars buccopharyngea);

– щелепно-глоткову частину (pars mylopharyngea);

– язиково-глоткову частину (pars glossopharyngea);

– середній м’яз-звужувач глотки (musculus constrictor pharyngis medius), який має:

– хрящо-глоткову частину (pars chondropharyngea);

– ріжково-глоткову частину (pars ceratopharyngea);

– нижній м’яз-звужувач глотки (musculus constrictor pharyngis inferior), який має:

– щито-глоткову частину (pars thyropharyngea), або щитоглотковий м’яз (musculus thyropharyngeus);

– персне-глоткову частину (pars cricopharyngea), або персне-глотковий м’яз (musculus cricopharyngeus).

М’язи-звужувачі (musculi constrictores) скорочуються послідовно зверху донизу, активно проштовхуючи їжу до стравоходу (oesophagus).

Внаслідок зростання м’язових пучків протилежних м’язів-звужувачів (musculi constrictores) на задній поверхні глотки (facies posterior pharyngis) по серединній лінії (linea mediana) утворюється глотковий шов (raphe pharyngis).

Крило-нижньощелепний шов (raphe pterygomandibularis) утворюється вздовж місця з’єднання щічного м’яза (musculus buccinator) з верхнім м’язом-звужувачем глотки (musculus constrictor pharyngis superior) – від крилоподібного відростка (processus pterygoideus) до задньої частини нижньої щелепи (pars posterior mandibulae).

Ззовні глотка (pharynx) вкрита тонкою адвентицією (adventitia) – сполучнотканинним шаром, за допомогою якого вона контактує з розміщеними поряд органами.

Між адвентицією глотки (adventitia pharyngis) та суміжними органами є навкологлотковий простір (spatium peripharyngeum), що заповнений пухкою волокнистою сполучною тканиною (textus connectivus fibrosus laxus).

Цей простір має такі відділи:

– заглотковий простір (spatium retropharyngeum), що переходить у верхнє середостіння (mediastinum posterius), або позавісцеральний простір (spatium retroviscerale);

– бічноглотковий простір (spatium lateropharyngeum), який ще називається бічним глотковим простором (spatium pharyngeum laterale), або приглотковим простором (spatium parapharyngeum).

Функція глотки:

– проведення їжі через ротову частину глотки та гортанну частину глотки (pars oralis pharyngis et pars laryngea pharyngis) до стравоходу;

– проведення повітря через носову частину глотки та ротову частину глотки (pars nasalis pharyngis et pars oralis pharyngis) до гортані.

СТРАВОХІД (oesophagus)

Стравохід є трубчастим органом довжиною 25-30 см, що має S-подібну форму і переходить у шлунок (gaster).

У стравоході виділяють:

– шийну частину (pars cervicalis);

– грудну частину (pars thoracica);

– черевну частину (pars abdominalis);

– іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica).

Стінка стравоходу (paries oesophagi) складається з таких шарів:

– слизової оболонки (tunica mucosa);

– підслизової основи (tela submucosa);

– м’язової оболонки (tunica muscularis);

– зовнішньої (сполучнотканинної) оболонки, яку ще називають адвентиційною (adventitia);

– серозної оболонки (tunica serosa);

– підсерозного прошарку (tela subserosa).

Серозна оболонка та підсерозний прошарок є тільки у черевній частині стравоходу (pars abdominalis oesophagi).

Слизова оболонка стравоходу (tunica mucosa oesophagi) відносно товста, має добре виражену м’язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis mucosae), яка складається з гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber).

Вона вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм (epithelium stratificatum noncorniticatum squamosum), а у місці переходу стравоходу (oesophagus) в шлунок (gaster) епітелій є простим (одношаровим) призматичним (epithelium simplex cylindricum).

Підслизовий прошарок стравоходу (tela submucosa oesophagi) розвинутий добре, завдяки чому слизова оболонка утворює поздовжні складки (plicae longitudinales).

У підслизовій основі (tela submucosa) містяться численні стравохідні залози (glandulae oesophageae).

М’язова оболонка стравоходу (tunica muscularis oesophagi) складається з:

– внутрішнього колового шару (stratum circulare internum);

– зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale externum).

У верхній третині стравоходу (oesophagus) м’язова оболонка (tunica muscularis) утворена поперечно-смугастими м’язами (musculi transversostriati).

У середній частині стравоходу (oesophagus) поперечно-смугасті м’язи (musculi transversostriati) поступово замінюються гладкими м’язами (musculi glabri).

У нижній частині стравоходу (oesophagus) є тільки гладкі м’язи.

Передня частина м’язових волокон поздовжнього шару поперечно-смугастих м’язів починається:

– від пластинки перснеподібного хряща гортані (lamina cartilaginis cricoideae laryngis) перснестравохідним сухожилком (tendo cricooesophageus);

– від лівого головного бронха (bronchus principalis sinister) частиною гладких м’язових волокон середньої третини стравоходу (oesophagus), утворюючи бронхо-стравохідний м’яз (musculus bronchooesophageus);

– від лівої середостінної частини пристінкової плеври (pars mediastinalis sinistra pleurae parietalis), утворюючи плевро-стравохідний м’яз (musculus pleurooesophageus).

Зовнішньою оболонкою стравоходу (tunica adventitia oesophagi) черевної частини стравоходу (pars abdominalis oesophagi) є серозна оболонка (tunica serosa) [очеревина].

Топографія стравоходу:

– голотопія стравоходу:

– розміщений в ділянці шиї (regio cervicalis);

– у грудній порожнині (cavitas thoracis);

– у черевній порожнині (cavitas abdominis);

– скелетопія:

– від рівня VI – VII шийних хребців до рівня XI грудного хребця (ab vertebra cervicali sexta – septima ad vertebram thoracicam undecimam);

– синтопія:

– шийна частина стравоходу (pars cervicalis oesophagi) розміщена попереду шийного відділу хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis) з прилягаючими передхребтовими м’язами, а спереду від нього проходить трахея (trachea), збоку – судинно-нервовий пучок.

Грудна частина стравоходу (pars thoracica oesophagi) розміщена у верхньому та нижньому задньому середостінні (mediastinum superius et inferius); у верхньому середостінні спереду від стравоходу розміщена трахея (trachea), позаду – хребтовий стовп; у нижньому середостінні попереду знаходиться серце, а позаду розміщена низхідна частина аорти (pars descendes aortae).

Черевна частина стравоходу (pars abdominalis oesophagi) коротка, розміщена під діафрагмою, прилягає до задньої поверхні лівої частки печінки (lobus hepatis sinister).

Стравохід має:

– анатомічні звуження (constrictiones anatomicae);

– фізіологічні звуження (constrictiones functionales).

Анатомічні звуження (constrictiones anatomicae):

– глотково-стравохідне звуження (constrictio pharyngooesophagealis) розміщене при переході глотки (pharynx) у стравохід (oesophagus), на рівні VI-VII шийних хребців;

– бронхіальне звуження (constrictio bronchialis), яке знаходиться на рівні IV-V грудних хребців, де трахея (trachea) розгалужується на головні бронхи (bronchi principales) і притискає стравохід (oesophagus);

– діафрагмове звуження (constrictio phrenica) розміщене на рівні переходу стравоходу (oesophagus) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis), це рівень ІХ-Х грудних хребців.

Фізіологічні звуження (constrictiones functionales):

– аортальне звуження (constrictio aortica) розміщене на рівні IV грудного хребця. Це місце, де стравохід (oesophagus) контактує з дугою аорти (arcus aortae);

– черевне звуження (constrictio abdominalis), або кардіальне звуження (constrictio cordis), розміщене у місці переходу стравоходу (oesophagus) в кардіальну частину шлунка (pars cardiaca gastris) і знаходиться на рівні XI грудного хребця.

Функція стравоходу – проведення їжі.

ШЛУНОК (gaster)

Шлунок (gaster) є мішкоподібним розширенням травної трубки (canalis alimentarius), що розміщується між стравоходом (oesophagus) і тонкою кишкою (intestinum tenue).

У шлунку (gaster) відбувається хімічна переробка їжі завдяки виділенню шлункового соку.

Крім того, шлунок (gaster) виконує такі функції:

– екскреторну;

– ендокринну;

– всмоктувальну (воду і розчинені в ній речовини);

– знешкоджуючу (соляна кислота та імунна система шлунка знешкоджують більшість шкідливих речовин і мікробів).

У стінці шлунка (paries gastris) утворюється також антианемічний фактор.

Шлунок має такі частини:

– кардію (cardia), або кардіальну частину (pars cardiaca) з кардіальним отвором (ostium cardiacum);

– дно шлунка (fundus gastricus), або склепіння шлунка (fornix gastricus);

– тіло шлунка (corpus gastricum) з шлунковим каналом (canalis gastricus);

– воротарну частину (pars pylorica).

Воротарна частина (pars pylorica) має:

– воротарну печеру (antrum pyloricum);

– воротарний канал (canalis pyloricus);

– воротар (pylorus) з воротарним отвором (ostium pyloricum).

У шлунку розрізняють:

– передню стінку (paries anterior);

– задню стінку (paries posterior).

Ці стінки, сходячись, утворюють:

– малу кривину (curvatura minor), спрямовану вгору і вправо (на ній розміщена кутова вирізка – incisura angularis);

– велику кривину (curvatura major), спрямовану донизу і вліво.

Топографія шлунка:

– голотопія:

– розміщений в черевній порожнині (cavitas abdominis);

– розміщений у лівій підребровій і власне надчеревній ділянках;

– скелетопія:

– кардіальний отвір шлунка (ostium cardiacum gastris) розміщений на рівні XI грудного хребця зліва;

– воротарний отвір (ostium pyloricum) розміщений на рівні XII грудного – І поперекового хребців справа;

– дно шлунка (fundus gastricus) сягає V міжребрового простору (spatium intercostale) по лівій середньоключичній лінії;

– синтопія:

– до передньої стінки шлунка (paries anterior) вгорі прилягає діафрагма (diaphragma);

– до середини передньої стінки шлунка прилягає ліва частка печінки (lobus hepaticus sinister);

– задня поверхня шлунка прилягає до:

– селезінки (splen);

– підшлункової залози (pancreas);

– лівої нирки (ren sinister) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis);

– поперечної ободової кишки (colon transversum).

Нижня частина передньої поверхні шлунка вільна і при наповненому шлунка стикається з передньою черевною стінкою.

Зовнішня оболонка шлунка – серозна оболонка (tunica serosa) – являє собою нутрощевий листок очеревини (вісцеральний листок). Шлунок вкритий очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально).

Ця оболонка утворює:

– печінково-шлункову зв’язку (ligamentum hepatogastricum);

– шлунково-діафрагмову зв’язку (ligamentum gastrophrenicum), яка йде до малої кривини;

– шлунково-селезінкову зв’язку (ligamentum gastrolienale);

– шлунково-ободовокишкову зв’язку (ligamentum gastrocolicum), яка йде до великої кривини.

Під серозною оболонкою знаходиться підсерозний прошарок (tela submucosa), що утворений з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus).

Середня оболонка шлунка – м’язова оболонка (tunica muscularis) – має:

– поздовжній шар (stratum longitudinale);

– коловий шар (stratum circulare);

– косі волокна (fibrae obliquae).

Коловий шар (stratum circulare) найкраще розвинутий у ділянці воротарної частини (pars pylorica), де він утворює воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus).

Внутрішня оболонка шлунка – слизова оболонка (tunica mucosa) – вистелена простим (одношаровим) призматичним залозовим епітелієм (epitelium simplex columnare).

Завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку (tela submucosa) слизова оболонка утворює багато шлункових складок (plicae gastricae), колових і поздовжніх.

Між цими складками розміщені шлункові поля (areae gastricae), в глибині яких містяться шлункові ямочки (foveolae gastricae), де відкриваються протоки шлункових залоз (glandulae gastricae).

У ділянці малої кривини шлунка (curvatura minor) слизова оболонка утворює, в основному, поздовжні складки (plicae gastricae) у вигляді шлункової доріжки (нім. Magenstrasse) для проходження рідкої їжі.

Слизова оболонка (tunica mucosa) при переході шлунка (gaster) в дванадцятипалу кишку (duodenum) утворює воротарну заслінку (valvula pylorica), яка реагує на хімічний вміст шлунка.

 

кишка (intestinum)

Вона поділяється на:

– тонку кишку (intestinum tenue);

– товсту кишку (intestinum crassum).

Тонка кишка (intestinum tenue) складається з:

– дванадцятипалої кишки (duodenum) – безбрижовий відділ;

– порожньої кишки (jejunum);

– клубової кишки (ileum).

Порожня кишка (jejunum) та клубова кишка (ileum) складають брижовий відділ тонкої кишки.

Товста кишка (intestinum crassum) поділяється на:

– сліпу кишку (caecum);

– ободову кишку (colon), що складається з таких частин:

– висхідної ободової кишки (colon ascendens);

– поперечної ободової кишки (colon transversum);

– низхідної ободової кишки (colon descendens);

– сигмоподібної ободової кишки (colon sigmoideum);

– пряму кишку (rectum) з відхідниковим каналом (canalis analis) та відхідником (anus).

Тонка кишка (intestinum tenue; enteron)

Топографія:

– голотопія – тонка кишка лежить у черевній порожнині та займає надчерев’я (epigastrium), пупкову ділянку (regio umbilicalis) і частково підчерев’я (hypogastrium);

– скелетопія – починається на рівні тіл XII грудного – I поперекового хребців і закінчується в ділянці правої клубової ямки;

– синтопія – навколо петель тонкої кишки лежить товста кишка (intestinum crassum), дванадцятипала кишка (duodenum) охоплює голівку підшлункової залози (caput pancreatis), стикається з ворітною печінковою веною (vena portae hepatis), спільною жовчною протокою (ductus choledochus), печінкою (hepar) та правою ниркою (ren dexter).

Функція тонкої кишки:

– це місце, де завершуються процеси травлення їжі, тобто розщеплення білків, жирів та вуглеводів до простих сполук під дією травних ферментів, що виробляються підшлунковою залозою та спеціалізованими клітинами слизової оболонки тонкої кишки; жовч емульгує жири;

– тут відбувається всмоктування поживних та інших речовин, зокрема токсинів;

– евакуаторна, тобто проштовхує продукти травлення у товсту кишку.

Дванадцятипала кишка (duodenum)

Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій ділянці та поділяється на:

– верхню частину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla), або цибулиною (bulbus)  на рівні XII грудного – І поперекового хребців;

– низхідну частину (pars descendens) на рівні І-ІІІ поперекових хребців;

– горизонтальну частину (pars horizontalis) на рівні III поперекового хребця;

– висхідну частину (pars ascendens) на рівні ІІІ-ІІ поперекових хребців.

При переході верхньої частини (pars superior) в низхідну (pars inferior) утворюється верхній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior).

При переході низхідної частини (pars descendens) в горизонтальну частину (pars horizontalis) утворюється нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior).

При переході дванадцятипалої кишки (duodenum) в порожню кишку (jejunum) утворюється дванадцятипало-порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis), який фіксується м’язом-підвішувачем дванадцятипалої кишки (musculus suspensorius duodeni) до лівої половини II поперекового хребця.

Дванадцятипала кишка (duodenum) прилягає:

– вгорі – до квадратної частки печінки (lobus quadratus hepatis);

– унизу – до правої нирки (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis) і своєю увігнутою поверхнею оточує головку підшлункової залози (caput pancreatis).

Дванадцятипала кишка (duodenum) вкрита очеревиною (peritoneum) спереду, тобто з одного боку (екстраперитонеально).

Лише на самому початку – біля воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris) і в самому кінці – в ділянці дванадцятипало-порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis) – дванадцятипала кишка вкрита очеревиною з усіх боків.

Від печінки (hepar) до кишки йде печінково-дванадцятипалокишкова зв’язка (ligamentum hepatoduodenale).

Стінка дванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три оболонки:

– зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а спереду – серозну (tunica serosa);

– середню оболонку, або м’язову (tunica muscularis), яка складається із:

– зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale);

– внутрішнього колового шару (stratum circulare);

– внутрішню оболонку, або слизову оболонку (tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки (plicae circulares).

На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки (paries medialis partis descendentis duodeni) слизова оболонка (tunica mucosa) містить:

– поздовжню складку дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка має:

– великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), котрий розміщений у кінці складки і на якому відкривається печінково-підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилася внаслідок злиття:

– спільної жовчної протоки (ductus choledochus);

– протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus);

– малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), розміщений дещо вище великого сосочка на поздовжній складці, є непостійним і на ньому відкривається:

– додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).

Порожня кишка (jejunum)

За довжиною вона становить 2/5 від тонкої кишки (intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

– серозна оболонка (tunica serosa) із підсерозним прошарком (tela subserosa);

– м’язова оболонка (tunica muscularis), яка утворена:

– зовнішнім поздовжнім шаром (stratum longitudinale externum);

– внутрішнім коловим шаром (stratum circulare internum);

– слизова оболонка (tunica mucosa), яка утворює численні колові складки (plicae circulares) завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку (tela submucosa).

Слизова оболонка має специфічні вирости – кишкові ворсинки (villi intestinales), через які проходить всмоктування поживних та інших речовин.

Лімфоїдний апарат слизової оболонки порожньої кишки представлений поодинокими лімфатичними вузликами (noduli lymphoidei solitarii).

Клубова кишка (ileum)

Вона займає 3/5 довжини брижового відділу тонкої кишки (intenstinum tenue) і за будовою подібна до порожньої кишки (jejunum).

Лімфоїдний апарат слизової оболонки клубової кишки (tunica mucosa ilei) представлений скупченими лімфатичними вузликами (noduli lymphoidei aggregati), які називаються Пейєровими бляшками.

Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки (mesenterium) – дуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій містяться жирова клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку (intenstinum tenue).

Тонка кишка (intenstinum tenue) займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).

Товста кишка (intestinum crassum)

Товста кишка (intestinum crassum) у вигляді рамки оточує нижній поверх черевної порожнини.

Вона має такі ознаки, за якими її можна відрізнити від тонкої кишки (intenstinum tenue):

– стрічки ободової кишки (taeniae coli), які утворені зовнішнім поздовжнім шаром м’язової оболонки кишки (stratum longitudinale externum tunicae muscularis coli). Їх є три:

– вільна стрічка (taenia libera);

– чепцева стрічка (taenia omentalis);

– брижовоободовокишкова стрічка (taenia mesocolica);

– випини ободової кишки (haustra coli), які утворюються внаслідок того, що поздовжні м’язові стрічки ободової кишки (taeniae coli) коротші за довжину кишки;

– чепцеві привіски (appendices omentales), або жирові привіски ободової кишки (appendices adiposae coli).

Крім того, слизова оболонка товстої кишки (tunica mucosa intestini crassi) має півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunares coli) і не має ворсинок (villi).

Товста кишка (intestinum crassum) має такі відділи:

– сліпу кишку (caecum);

– ободову кишку (colon), яка складається з:

– висхідної ободової кишки (colon ascendens);

– поперечної ободової кишки (colon transversum);

– низхідної ободової кишки (colon descendens);

– сигмоподібної ободової кишки (colon sigmoideum);

– пряму кишку (rectum);

– відхідниковий канал (canalis analis).

Сліпа кишка (caecum) – розміщена у правій клубовій ямці (fossa iliaca dextra), оточена очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), але не має власної брижі.

У місці сходження стрічок (taeniae coli) на сліпій кишці (caecum) розміщений червоподібний відросток (appendix vermiformis), який вкритий очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) і має брижу червоподібного відростка (mesoappendix).

Через отвір червоподібного відростка (ostium appendicis vermiformis) він сполучається з порожниною сліпої кишки (cavum caeci).

Червоподібний відросток (appendix vermiformis) є вторинним лімфоїдним органом (organon lymphoideum secundarium), у своїй стінці містить скупчені лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei aggregati).

При переході клубової кишки у сліпу є клубовий отвір (ostium ileale), який знаходиться між верхівками клубових сосочків (papillae ileales) і має вигляд горизонтальної щілини. Ця щілина обмежена:

– зверху – клубово-ободовокишковою губою (labrum ileocolicum), або верхньою губою (labrum superius);

– знизу – клубово-сліпокишковою губою (labrum ileocaecale), або нижньою губою (labrum inferius).

Основу губ утворює коловий шар м’язової оболонки клубової кишки (stratum circulare tunicae muscularis ilei).

У місцях з’єднання верхньої і нижньої губ (labrum superius et inferius) – спереду і ззаду – є парна вуздечка клубового отвору (frenulum ostii ilealis).

Губи та вуздечки утворюють клубово-сліпокишковий клапан (valva iliocaecalis), що закриває клубовий отвір (ostium ileale) і замикає вихід з тонкої кишки, запобігаючи надходженню вмісту із товстої кишки до тонкої.

Нижче клубового отвору (ostium ileale) на внутрішній поверхні задньоприсередньої стінки сліпої кишки (caecum) розміщений отвір червоподібного відростка (ostium appendicis vermiformis).

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) розміщена вертикально в правій бічній черевній ділянці і оточена очеревиною з трьох боків (мезоперитонеально), брижі не має.

При її переході у поперечну ободову кишку (colon transversum) утворюється правий згин ободової кишки (flexura coli dextra), який прилягає до печінки (hepar) і тому називається печінковим згином ободової кишки (flexura coli hepatica).

Поперечна ободова кишка (colon transversum) перетинає черевну порожнину (cavitas abdominis) справа наліво. вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), дуже рухлива завдяки довгій брижі поперечної ободової кишки (mesocolon transversum).

На місці переходу її в низхідну ободову кишку (colon descendens) утворюється лівий згин ободової кишки (flexura coli sinistra), який прилягає до селезінки (splen) і називається селезінковим згином ободової кишки (flexura coli splenica).

Низхідна ободова кишка (colon descendens) розміщена майже вертикально в лівій бічній черевній ділянці, вкрита очеревиною (peritoneum) з трьох боків (мезоперитонеально).

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) розміщена в лівій клубовій ямці (fossa iliaca sinistra), покрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) і має довгу брижу сигмоподібної ободової кишки (mesocolon sigmoideum).

Пряма кишка (rectum) відрізняється від усіх інших відділів товстої кишки відсутністю специфічних ознак і є кінцевим відділом товстої кишки (intestinum crassum), який розміщений між сигмоподібною ободовою кишкою (colon sigmoideum) та відхідниковим каналом (canalis analis).

Вона утворює такі згини:

1 Верхній – крижовий згин (flexura sacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (os sacrum).

2 Нижній – відхідниково-прямокишковий згин (flexura anorectalis), або промежинний згин (flexura perinealis), що розміщений в ділянці переходу прямої кишки (rectum) у відхідниковий канал (canalis analis) вище місця проходження кишки через тазову діафрагму промежини.

Ці два згини розміщені у стріловій площині.

3 Бічний згин (flexura lateralis), який складається з:

– бічного верхньоправого згину (flexura superodextra lateralis), або бічного верхнього згину (flexura superior lateralis);

– бічного лівопроміжного згину (flexura intermediosinistra lateralis), або бічного проміжного згину (flexura intermedia lateralis);

– бічного нижньоправого згину (flexura inferodextra lateralis), або бічного нижнього згину (flexura inferior lateralis).

Найширша частина прямої кишки (rectum), що розміщена над відхідниковим каналом (canalis analis), називається ампулою прямої кишки (ampulla recti).

Стінка прямої кишки має такі оболонки:

– зовнішню оболонку, яка є адвентиційною оболонкою (tunica adventitia);

– середню оболонку, яка є м’язовою оболонкою (tunica muscularis), яка має:

– зовнішній поздовжній шар гладких м’язових волокон (stratum longitudinale externum fibrarum muscularium glabrarum);

– внутрішній циркулярний (коловий) шар (stratum circulare internum);

– внутрішню оболонку, яка є слизовою оболонкою (tunica mucosa) і завдяки підслизовій основі утворює поперечні складки прямої кишки (plicae transversae recti) в ампулі прямої кишки (ampulla recti), яких є три:

– верхня складка (plica superior);

– середня складка (plica media);

– нижня складка (plica inferior), вона має складки гвинтоподібного напрямку.

Пряма кишка (rectum) вкрита очеревиною особливо:

– верхня третина вкрита з усіх боків (інтраперитонеально);

– середня третина вкрита з трьох боків (мезоперитонеально);

– нижня третина вкрита з одного боку (екстраперитонеально).

Відхідниковий канал (canalis analis) є продовженням прямої кишки та кінцевим відділом травного тракту і закінчується відхідником (anus).

Під шкірою (cutis) відхідникового каналу (canalis analis) розміщений зовнішній м’яз-замикач відхідника (m. sphincter ani externus), який утворений поперечно-смугастими циркулярними м’язовими волокнами (myofibrae transversostriatae). Цей м’яз належить до м’язів промежини (perineum) і є свідомим м’язом, вольовим.

Глибше міститься внутрішній м’яз-замикач відхідника (m. sphincter ani internus), який є потовщенням колового шару м’язової оболонки відхідникового каналу (stratum circulare tunicae muscularis canalis analis), утворений з гладких м’язових волокон і є несвідомим (невольовим) м’язом.

Слизова оболонка відхідникового каналу (tunica mucosa canalis analis) утворює 8-10 постійних поздовжніх складок – відхідникових стовпів (columnae anales), між якими знаходяться відхідникові пазухи (sinus anales).

Вони оточені знизу відхідниковими заслінками (valvulae anales).

У підслизовому прошарку (tela submucosa) в ділянці нижньої частини відхідникових стовпів (columnae anales) міститься добре розвинуте прямокишкове венозне сплетення (plexus venosus rectalis), і ця ділянка називається гемороїдальною зоною (zona haemorroidalis).

 

ПЕЧІНКА (hepar)

Печінка є найбільшою травною залозою, що бере участь в обміні речовин.

Топографія. Печінка займає:

– праве підребер’я (hypochondrium dextrum);

– частину надчеревної ділянки (regio epigastrica);

– частково ліве підребер’я (hypochondrium sinistrum).

Верхня межа печінки (hepar). Найвища точка печінки відповідає висоті стояння діафрагми (diaphragma): справа вона вища, ніж зліва, і знаходиться на рівні правого IV міжребрового простору (spatium intercostale IV) по середньоключичній лінії (linea medioclavicularis). Далі ця межа круто опускається праворуч до X міжребрового простору (spatium intercostale X) на середній пахвовій лінії (linea axillaris media), а ліворуч йде до лівого V міжребрового простору (spatium intercostale sinister V) на пригруднинній лінії (linea parasternalis).

Нижня межа печінки починається в Х міжребровому просторі (spatium intercostale X) по правій середній пахвовій лінії (linea axillaris media dextra) і прямує ліворуч вздовж краю правої ребрової дуги (arcus costalis dexter), перетинаючи справа IX ребровий хрящ (cartilago costalis IX). Далі ця межа йде в надчеревній ділянці (regio epigastrica) на 1,5 см нижче мечоподібного відростка (processus xiphoideus), перетинає зліва VII ребровий хрящ (cartilago costalis VII) і досягає V лівого міжребрового простору (spatium intercostale sinistrum V) на пригруднинній лінії (linea parasternalis), що відповідає точці перетину проекції верхньої та нижньої меж печінки (hepar).

Отже, тільки невелика ділянка поверхні печінки (facies hepatis) прилягає в надчеревній ділянці (regio epigastrica) безпосередньо до передньої стінки черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis), де можна промацати нижній край печінки (margo inferior hepatis), якщо не напружені м’язи живота (musculi abdominis).

Печінка (hepar) має:

– діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica), або передньо-верхню;

– нутрощеву поверхню (facies visceralis), або нижню.

До нутрощевої поверхні (facies visceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповідні втиснення:

– ниркове втиснення (impressio renalis);

– надниркове втиснення (impressio suprarenalis);

– шлункове втиснення (impressio gastrica);

– дванадцятипалокишкове втиснення (impressio duodenalis);

– стравохідне втиснення (impressio oesophagealis);

– ободовокишкове втиснення (impressio colica).

На діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) лівої частки печінки (lobus hepatis sinister) знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca), що утворилося внаслідок прилягання серця (cor) до діафрагми (diaphragma), а через неї до печінки (hepar).

Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) за винятком:

– голого поля (area nuda), яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні (pars posterior faciei diaphragmaticae);

– ямки жовчного міхура (fossa vesicae biliaris; fossa vesicae felleae), розміщеної на нутрощевій поверхні печінки (facies visceralis hepatis);

– воріт печінки (porta hepatis).

Серпоподібна зв’язка (lig. falciforme) – це дуплікатура очеревини (peritoneum), що переходить у стріловій площині (planum sagittale) з діафрагми (diaphragma) на печінку (hepar) і розділяє діафрагмову поверхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на:

– більшу праву частку печінки (lobus hepatis dexter);

– меншу ліву частку печінки (lobus hepatis sinister).

Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку (lig. coronarium), яка розміщена в лобовій площині (planum frontale), обмежовуючи голе поле, і продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково-ниркову зв’язку (lig. hepatorenale).

Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, формуючи:

– праву трикутну зв’язку (lig. triangulare dextrum);

– ліву трикутну зв’язку (lig. triangulare sinistrum).

На нутрощевій поверхні печінки є такі утвори:

– права стрілова борозна (sulcus sagittalis dexter);

– ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis sinister), які з’єднуються посередині поперечною борозною (sulcus transversus), що називається воротами печінки (porta hepatis).

Ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis sinister) спереду представлена щілиною круглої зв’язки (fissura ligamenti teretis), де проходить пупкова вена (vena umbilicalis) у плода (fetus).

У дорослого пупкова вена (vena umbilicalis) заростає і утворює круглу зв’язку печінки (lig. teres hepatis).

Задня частина лівої стрілової борозни (pars posterior sulci sagittalis sinistri) утворена щілиною венозної зв’язки (fissura ligamenti venosi), де міститься заросла венозна протока (Аранція) – венозна зв’язка (lig. venosum).

Права стрілова борозна (sulcus sagittalis dexter):

– спереду утворена ямкою жовчного міхура (fossa vesicae felleae, s. biliaris), де розміщений жовчний міхур (vesica biliaris);

– ззаду утворена борозною порожнистої вени (sulcus venae cavae), де проходить нижня порожниста вена (v. cava inferior).

У ворота печінки (porta hepatis) входять:

– ворітна печінкова вена (vena portae hepatis);

– власна печінкова артерія (a. hepatica propria) і нерви (nervi).

Із воріт печінки (porta hepatis) виходять:

– загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis);

– лімфатичні судини (vasa lymphatica).

Стрілові та поперечна борозни (sulci sagittales et transversalis) відмежовують у правій частці печінки (lobus hepatis dexter):

– квадратну частку (lobus quadratus), яка розміщена попереду (вентрально);

– хвостату частку (lobus caudatus), яка розміщена позаду (дорсально).

Отже, у печінки виділяють традиційні праву, ліву, хвостату і квадратну частки. Вони виділені за зовнішніми ознаками, а не за функціональною сутністю й описувалися по-різному в різних країнах.

За новою анатомічною номенклатурою поділ печінки ґрунтується на розгалуженні ворітної печінкової вени (vena portae hepatis), печінкових артерій (aa. hepaticae) і печінкових проток (ductus hepatici).

Ці частки печінки розвиваються окремо і хірургічно їх можна розділити.

Виділяють таку сегментацію печінки (segmentatio hepatis): частки (lobi), частини (partes), відділи (divisiones) та сегменти (segmenta), а саме:

– ліву частину печінки (pars hepatis sinistra), що має:

– лівий бічний відділ (divisio lateralis sinistra), який поділяється на:

– лівий бічний задній сегмент; сегмент II (segmentum posterius laterale sinistrum; Segmentum II);

– лівий бічний передній сегмент; сегмент III (segmentum anterius laterale sinistrum; Segmentum III);

– лівий присередній відділ (divisio medialis sinistra) поділяється на:

– лівий присередній сегмент; сегмент IV (segmentum mediale sinistrum; Segmentum IV);

– задню частину печінки; хвостату частку (pars posterior hepatis; Lobus caudatus), що поділяється на:

– задній сегмент; хвостату частку; сегмент I (segmentum posterius; Lobus caudatus; Segmentum I);

– праву частину печінки (pars hepatis dextra), що має:

– правий присередній відділ (divisio medialis dextra), який поділяється на:

– правий присередній передній сегмент; сегмент V (segmentum anterius mediale dextrum; Segmentum V);

– правий присередній задній сегмент; сегмент VIII (segmentum posterius mediale dextrum; Segmentum VIII);

– правий бічний відділ (divisio lateralis dextra), що поділяється на:

– правий бічний передній сегмент; сегмент VI (segmentum anterius laterale dextrum; Segmentum VI);

– правий бічний задній сегмент; сегмент VII (segmentum posterius laterale dextrum; Segmentum VII).

Печінка (hepar) вкрита волокнистою (фіброзною) оболонкою (capsula fibrosa) – Гліссоновою капсулою.

Прошарки сполучної тканини розділяють паренхіму печінки (parenchima hepatis) на класичні часточки (lobuli).

Усередині прошарків між часточками печінки (lobuli hepatis) проходять:

– гілки ворітної печінкової вени (rami venae portae hepatis) – міжчасточкові вени (aa.interlobulares);

– гілки печінкової артерії (rami arteriae hepaticae) – міжчасточкові артерії (aa. interlobulares);

– гілки жовчної протоки (rami ductus biliferі) – міжчасточкові протоки (ductuli interlobulares), які формують печінкову тріаду, до якої долучаються сплетення лімфатичних судин, що формуються з лімфатичних капілярів інтерлобулярної сполучної тканини. Від печінки відтікає близько половини усієї лімфи тіла.

На відміну від усіх інших органів печінка (hepar) отримує:

– артеріальну кров із власної печінкової артерії (a. hepatica propria);

– венозну кров з ворітної печінкової вени (vena portae hepatis).

У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasa sinusoidea) до центру часточки і є мішаною.

Увійшовши у ворота печінки (porta hepatis), ворітна печінкова вена (vena portae hepatis) та власна печінкова артерія (a. hepatica propria) розгалужуються на часткові, сегментарні, міжчасточкові та навколочасточкові вени й артерії (arteriae et venae lobales, segmentales, lobulares), які йдуть разом із жовчовивідними міжчасточковими проточками (ductus biliferi interlobulares). Останні об’єднують жовчні проточки (ductuli biliferi), що розміщені між рядами гепатоцитів.

Від навколоміжчасточкових артерій і вен всередину часточок відходять вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри діаметром до 30 мкм, що проходять між печінковими пластинками, по яких тече мішана кров до центральних вен (vv.centrales).

Вийшовши із часточки, центральні вени впадають у збірні або підчасточкові вени, від яких починається система печінкових вен.

Останні збираються в 3-4 печінкові вени (vv. hepaticae) і впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior) біля місця її прилягання до печінки.

Сукупність синусоїдних капілярів між двома системами вен ворітної печінкової вени (vena portae hepatis) і печінкових вен (venae hepaticae), що є притоками нижньої порожнистої вени (vena cava inferior), – називається дивовижною венозною сіткою печінки (rete mirabile venosum hepatis).

Кров, яка притікає в нижню порожнисту вену (vena cava inferior) по печінковиx венаx (vv. hepatis), проходить на своєму шляху через дві капілярні сітки (retia capillaria) – капілярні судини (vasa capillaria):

– одна з них розміщена в стінці травної трубки, де беруть початок притоки ворітної печінкової вени (vena portae hepatis);

– друга знаходиться в паренхімi печінки (parenchyma hepatis), яка представлена синусоїдними капілярами часточок печінки (vasa capillaria lobulorum hepatis).

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea)

Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі і має:

– дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);

– тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);

– лійку жовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae felleae);

– шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка переходить у міхурову протоку (ductus cysticus), що має спіральну складку (plica spiralis).

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) розміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною переважно з трьох боків (мезоперитонеально).

Дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris) трохи виступає з-під нижнього (переднього) краю печінки (margo inferior hepatis) біля місця з’єднання між собою VIII і IX ребрових хрящів (cartilagines costales VIII et IX), у цьому місці його інколи можна промацати.

Жовчовивідні протоки

Жовч (bilis; chole) є емульгатором жирів, виробляється печінковими клітинами, звідки підходить у жовчні (капіляри) проточки (ductuli biliferi). Останні, прямуючи до периферії, переходять у жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi interlobulares).

Ці проточки поступово зливаються між собою і утворюють:

– праву печінкову протоку (ductus hepaticus dexter);

– ліву печінкову протоку (ductus hepaticus sinister) – від правої і лівої часток печінки (lobi hepatis dexter et sinister), які у воротах печінки (porta hepatis) зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis).

Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis), проходячи у товщі печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale), зливається з міхуровою протокою (ductus cysticus) і утворює спільну жовчну протоку (ductus choledochus).

Спільна жовчна протока (ductus choledochus) зливається із протокою підшлункової залози (ductus pancreaticus) і утворює печінково-підшлункову ампулу (ampulla hepatopancreatica), яка відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major).

У товщі печінково-підшлункової ампули (ampulla hepatopancreatica) розміщений м’яз-замикач ампули (m. sphincter ampullae), який регулює надходження жовчі та підшлункового соку в дванадцятипалу кишку (duodenum).

Аналогічні м’язи-замикачі (mm. sphincteres) є у дистальних відділах спільної жовчної протоки (ductus choledochus) і протоці підшлункової залози.

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА (pancreas)

Це друга за величиною залоза травної системи. За функцією – змішана залоза: має екзокринну та ендокринну частини, тобто є залозою зовнішньої та внутрішньої секреції.

Топографія:

– розміщена в надчеревній ділянці (regio epigastrica), частково у лівому підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні І-II поперекових хребців (vertebrae lumbales) і має видовжену трикутну форму;

– голівка підшлункової залози (caput pancreatis) оточена дванадцятипалою кишкою (duodenum);

– до передньонижньої поверхні тіла підшлункової залози (facies anteroinferior corporis pancreatis) дещо справа прилягає права нирка (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis);

– до передньоверхньої поверхні тіла підшлункової залози (facies anterosuperior corporis pancreatis) прилягає шлунок (gaster);

– до задньої поверхні тіла підшлункової залози (facies posterior corporis pancreatis) прилягають: нижня порожниста вена (v. cava inferior), черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) і нервове черевне сплетення (plexus coeliacus) автономної частини периферійної нервової системи (pars autonomica systematis nervosi peripherici).

– хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis) торкається селезінкових воріт (hilum splenicum).

Підшлункова залоза (pancreas) вкрита очеревиною (peritoneum) тільки спереду (екстраперитонеально).

Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є складною альвеолярно-трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.

Підшлунковий сік, у складі якого є протеолітичні, мікомітичні та аміколітичні ферменти, потрапляє у низхідну частину дванадцятипалої кишки (pars descendens duodeni) через протоку підшлункової залози (ductus pancreaticus).

Підшлункова залоза (pancreas) може мати ще й додаткову протоку підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius), яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor).

Крім м’яза-замикача ампули (m. sphincter ampullae), протока підшлункової залози (ductus pancreaticus) має свій власний м’яз-замикач протоки підшлункової залози (m. sphincter ductus pancreatici).

Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими острівцями (insulae pancreaticae) – острівцями Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози (cauda pancreatis) і виробляють гормони, що надходять безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі:

– інсулін;

– глюкагон;

– соматостатин.

СЕЛЕЗІНКА (splen; lien)

Селезінка належить до вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria), що контролює імунний статус крові (забезпечує розвиток, активацію лімфоцитів та перетворення їх у клітини-продуценти антитіл або у клітини, що беруть участь в реакції клітинного імунітету).

Селезінка (splen; lien) є “великим лімфатичним вузлом”, розміщеним на шляху току крові і не належить до травної системи (systema digestorium), а відноситься до лімфатичної системи (systema lymphoideum).

Ми розглядаємо її в цьому розділі тому, що вона знаходиться в черевній порожнині (cavitas abdominis) і топографічно належить до органів черевної порожнини.

У селезінці кров звільняється від мікроорганізмів та сторонніх часток, тут руйнуються змінені та старі еритроцити (“кладовище” еритроцитів), а також депонується кров.

Селезінка (splen) розміщена в лівому підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні ІХ-ХІ ребер.

Вона має:

– діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica) – верхню поверхню;

– нутрощеву поверхню (facies visceralis) – нижню поверхню.

До нутрощевої поверхнi (facies visceralis) прилягають:

– шлунок (gaster), утворюючи шлункову поверхню (facies gastrica);

– ліва нирка (ren sinister) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis), утворюючи ниркову поверхню (facies renalis);

– лівий згин ободової кишки (flexura coli sinistra), утворюючи ободовокишкову поверхню (facies colica);

– хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis), утворюючи підшлунковозалозову поверхню (facies pancreatica).

Місце на нутрощевій поверхні (facies visceralis), де в селезінку (splen) входять судини та нерви, називається селезінковими воротами (hilum splenicum).

Селезінка (splen) оточена очеревиною (peritoneum) з усіх боків (лежить інтраперитонеально), тобто має серозну оболонку.

Селезінка (splen) має:

– нижній край (margo inferior);

– верхній край (margo superior);

– передній кінець (extremitas anterior);

– задній кінець (extremitas posterior).

Селезінка (splen) оточена сполучнотканинною капсулою, або волокнистою оболонкою – tunica fibrosa), яка втискається всередину паренхіми селезінки, утворюючи селезінкові перекладки (trabeculae splenicae).

Паренхіма складається із селезінкової пульпи (pulpa splenica), яка має:

– білу пульпу (pulpa alba), лімфоїдні структури якої виконують функцію вторинного лімфатичного органа;

– червону пульпу (pulpa rubra).

Функція селезінки:

– у білій пульпі (pulpa alba) відбуваються процеси розмноження та антигенозалежна диференціація субпопуляцій лімфоцитів;

– у червоній пульпі (pulpa rubra) здійснюється елімінація еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл;

– депо крові та заліза;

– виробляє біологічно активні речовини: спленін, фактор пригнічення еритропоезу тощо;

– в ембріональному періоді є кровотворним органом.

Будова селезінки (splen) детально описана в курсі гістології в розділі “Органи кровотворення та імунного захисту”.

ОЧЕРЕВИНА (peritoneum)

Це серозна оболонка (tunica serosa), яка вкриває стінки черевної порожнини (parietes cavitatis abdomonis) та органи, що розміщені в ній, тому вона поділяється відповідно на:

– пристінкову очеревину (peritoneum parietale);

– нутрощеву очеревину (peritoneum vіscerale).

Перехід пристінкової очеревини (peritoneum parietale) у нутрощеву очеревину (peritoneum vascerale) здійснюється за допомогою похідних очеревини:

– зв’язок (ligamenta);

– бриж (mesenterium et mesocolon);

– чепців (omentum majus et omentum minus).

Якщо орган вкритий очеревиною (peritoneum) з усіх боків, то таке положення органа стосовно очеревини називається інтраперитонеальним.

Якщо орган вкритий очеревиною (peritoneum) з трьох боків – це мезоперитонеальний орган.

Якщо орган вкритий очеревиною (peritoneum) з одного боку – він є екстраперитонеальним, або ретроперитонеальним органом (позаду очеревини).

Черевна порожнина (cavitas abdomonis), або порожнина живота, – це порожнина, яка обмежена:

– вгорі – діафрагмою (diaphragma);

– спереду – передньою стінкою, що утворена м’язами живота (musculi abdominis);

– з боків – бічною стінкою, що утворена м’язами живота (musculi abdominis);

– позаду – поперековим та крижовим відділами хребтового стовпа (columna vertebralis), поперековими м’язами (mm. psoatis) і квадратними м’язами попереку (mm. quadrati lumborum).

У черевній порожнині (cavitas abdominis) містяться:

– органи травної, сечової та статевих систем (organa systematum digestorii, urinarii et genitalis);

– селезінка (splen);

– надниркові залози (glandulae suprarenales);

– судини та нерви (vasa et nervi).

Очеревинною порожниною (cavitas peritonealis) називається комплекс щілин між пристінковим та нутрощевим листками очеревини або між самими нутрощевими листками, де міститься 3-5 мл серозної рідини, що зволожує поверхню очеревини.

Очеревинна порожнина (cavitas peritonealis) поділяється на:

– верхній поверх;

– нижній поверх;

– порожнину малого таза.

Верхній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розміщений між діафрагмою (diaphragma) і поперечною ободовою кишкою (colon transversum) та її брижею (mesocolon transversum).

У ньому розміщені:

– печінка (hepar);

– селезінка (splen);

– шлунок (gaster).

Дванадцятипала кишка (duodenum) знаходиться позаду очеревини, тобото лежить екстраперитонеально.

У верхньому поверсі очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розміщені такі утвори:

– печінкова сумка (bursa hepatica), яка охоплює праву частку печінки (lobus hepatis dexter) і жовчний міхур (vesica biliaris);

– передшлункова сумка (bursa pregastrica), що відокремлюється від печінкової сумки (bursa hepatica) серпоподібною зв’язкою печінки (lig. falciforme hepatis) і охоплює передню стінку шлунка (paries anterior gastris), ліву частку печінки (lobus hepatis sinister) та селезінку (splen);

– чепцева сумка (bursa omentalis), що розміщена позаду малого чепця (omentum minus) та задньої стінки шлунка (paries posterior gastris).

Малий чепець (omentum minus) – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з:

– печінково-шлункової зв’язки (lig. hepatogastricum);

– печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale);

– печінково-діафрагмової зв’язки (lig. hepatophrenicum);

– печінково-стравохідної зв’язки (lig. hepatoesophageale).

Між листками печінково-дванадцятипалокишко-вої зв’язки (lig. hepatoduode-nale) справа наліво проходять:

– спільна жовчна протокa (ductus choledochus);

– ворітна печінкова вена (vena portae hepatis);

– власна печінкова артерія (a. hepatica propria).

Великий чепець (omentum majus) побудований із 4 листків очеревини, які є продовженням шлунково-ободовокишкової зв’язки (lig. gastrocolicum), що вільно звисає, як фартух, і вкриває органи верхнього та частково нижнього поверхів очеревинної порожнини (cavitas peritonealis).

Печінкова сумка (bursa hepatica) сполучається із чепцевою сумкою (bursa omentalis) через чепцевий отвір (foramen omentale) – отвір Вінслоу.

Чепцевий отвір (foramen omentale) оточений:

– вгорі -хвостатою часткою печінки (lobus caudatus hepatis);

– знизу – верхньою частиною дванадцятипалої кишки (pars superior duodeni);

– спереду – печінково-дванадцятипалокишковою зв’язкою (lig. hepatoduodenale);

– ззаду – печінково-нирковою зв’язкою (lig. hepatorenale) та пристінковою очеревиною (peritoneum parietale).

Чепцева сумка (bursa omentalis) містить:

– чепцевий отвір (foramen omentale; foramen epiploicum);

– присінок (vestibulum);

– верхній закуток (recessus superior);

– нижній закуток (recessus inferior);

– селезінковий закуток (recessus splenicus; recessus lienalis).

Верхній закуток (recessus superior) обмежений поперековою частиною діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) позаду та задньою поверхнею хвостатої частки печінки (facies posterior lobi caudati hepatis) спереду. Тобто він знаходиться між аортою, черевною частиною стравоходу та нижньою порожнистою веною.

Нижній закуток (recessus inferior) знаходиться позаду і під шлунково-ободовокишковою зв’язкою (lig. gastrocolicum) та задньою пластинкою великого чепця (lamina posterior omenti majoris), зрощеного з поперечною ободовою кишкою (colon transversum) і її брижею (mesocolon transversum), тобто цей закуток розміщений у куті, де сходяться передня та нижня стінки чепцевої сумки, між шлунком і поперечною ободовою кишкою.

Селезінковий закуток (recessus splenicus; recessus lienalis) є лівою частиною чепцевої сумки. Стінками цього закутка є: спереду – шлунково-селезінкова зв’язка (lig. gastrosplenicum; lig. gastrolienale), ззаду – діафрагмово-селезінкова зв’язка (lig. phrenicosplenicum), що являє собою дуплікатуру очеревини (peritoneum), яка йде від діафрагми (diaphragma) до заднього кінця селезінки (extremitas posterior splenis).

Нижній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) простягається від поперечної ободової кишки (colon transversum) та її брижі (mesocolon transversum) до входу в малий таз (pelvis minor).

У ньому містяться більша частина тонкої кишки та товста кишка (intestinum tenue et crassum).

У нижньому поверсі з боків від кореня брижі тонкої кишки (radix mesenterii intestini tenuis), яка простягається від рівня лівої половини другого поперекового хребця (vertebra lumbalis) до правої клубової ямки (fossa iliaca dextra), містяться:

– права брижова пазуха (sinus mesentericus dexter) знаходиться праворуч від кореня брижі тонкої кишки та лівор