ЧОЛОВІЧА СТАТЕВА СИСТЕМА

ЗАГАЛЬНА АНАТОМІЯ ЧОЛОВІЧОЇ СТАТЕВОЇ СИСТЕМИ

Внутрішні чоловічі статеві органи представлені яєчком і над’яєчком, сім’яним канатиком з сім’явиносною протокою, сім’яними пухирцями, передміхуровою залозою і цибулиносечівниковими залозами. До зовнішніх статевих органів відносяться калитка і статевий член з сечівником.

Розвиток чоловічих статевих органів

На 7-8-му тижні внутрішньоутробного життя відбувається статева диференціація гонади, і вона починає розвиватись або як яєчко, або як яєчник. Якщо розвиваються яєчка, то в закладці статевої залози на 7-му тижні формуються тяжі епітеліальних сім’яних клітин. Ці тяжі займають радіальне положення, направляючись до того місця, де статева залоза з’єднується зі стінкою тіла, і де утворюється дещо подібне до брижі.

В подальшому сім’яні тяжі вигинаються, розростаються, діляться на 3-4 нових тяжа, в них розвиваються сперматогонії, тобто клітини, які дають початок сперматозоїдам. Після народження в сім’яних тяжах з’являються просвіти, і вони перетворюються у сім’яні канальні, будова яких остаточно визначається при статевому дозріванні.

В брижі яєчка сім’яні тяжі з’єднуються один з одним в сіть яєчка, а вона в свою чергу – з деякими сечовими канальцями первинної нирки, які збереглися, і які перетворюються у виносні канальці яєчка. Вони відкриваються в мезонефральну протоку, яка стає тут протокою над’яєчка, далі сім’явиносною, а ще далі сім’явипорскуючою протокою.

Нижні кінці сім’явиносних проток розширюються у вигляді ампул. З їх стінок пізніше, з 13-го тижня внутрішньоутробного життя, вип’ячуються сім’яні пухирці. Таким чином, для розвитку чоловічої статевої залози характерно утворення сім’яних тяжів, які перетворюються у сім’яні канальці і вступають у з’єднання з сечовими канальцями первинної нирки.

З яєчком і над’яєчком пов’язано декілька рудиментарних утворень. Привісок яєчка, appendix testis, є залишком парамезонефральної протоки. Привісок над’яєчка яєчка, appendix epididymidis, є рудиментом протоки первинної нирки. Проточки, які відхиляються, ductuli aberrantes, і придаток привіска яєчка, paradidymis, утворюються із збірних трубочок первинної нирки.

У чоловіків парамезонефральні протоки загублюються, крім верхніх ділянок, які залишаються у вигляді зрощених з яєчком привісків яєчка. Привісок над’яєчка – залишок мезонефральної протоки, а привісок яєчка (або гідатида сім’яника) – залишок парамезонефральної протоки.

Важливим процесом в розвитку внутрішніх статевих органів є опущення гонад. Опущення яєчок відбувається за допомогою особливої зв’язки – провідника яєчка, gubernaculum testis, який утворюється з пахової зв’язки первинної нирки. Ця зв’язка прикріплюється до нижнього полюсу яєчка, іде до передньої черевної стінки і, пройшовши крізь неї закінчується в калитці.

По мірі редукції первинної нирки яєчко займає все більш низьке положення на задній черевній стінці і на 3-му місяці зміщується в ділянку таза.

На 5-му місяці внутрішньоутробного життя яєчко наближується до глибокого пахового кільця, а на 7-му місяці проходить через паховий канал позаду піхвового відростка і завертає навколо себе очеревину, яка утворює піхвову оболонку яєчка.

Наприкінці 8-го місяця яєчка загалом вже знаходяться в калитці, але нерідко їх опускання завершується після народження. Разом з яєчком переміщується в калитку і первинна нирка, яка редукується і утворює над’яєчко , а мезонефральна протока стає сім’явиносною протокою.

Між шкірою калитки і очеревиною, яка вистеляє її всередині, розташовується декілька м’язових і фаціальних шарів, які є продовженням шарів передньої стінки живота і утворюють оболонки яєчка.

Сім’явиносна протока і супроводжуючі судини і нерви разом з покриваючими їх оболонками формують сім’яний канатик. До кінця внутрішньоутробного періоду заростає верхня частина піхвового відростка очеревини, і серозна порожнина яєчка відокремлюється від порожнини очеревини. В тих випадках, коли облітерація піхвового відростка не наступає і зберігається сполучення з порожниною очеревини, утворюється вроджена пахова кила.

Біологічне значення опускання яєчок пов’язано з тим, що сперматогенез відбувається при більш низькій температурі, В калитці температура на 2.5-4° нижча, ніж в черевній порожнині. Калитка є свого роду терморегулятором для яєчок. У деяких тварин, наприклад у кроликів, яєчка опускаються в калитку в період статевої активності, коли ж вони піднімаються в черевну порожнину, сперматогенез в них затухає.

С 8-го тижня розвитку і упродовж 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку, якщо розвивається плід чоловічої статі, статевий горбок сильно росте, подовжується і перетворюється в чоловічий статевий член.

Сечостатеві складки обмежують уретральну борозну, а потім зближуються одна з одною, з’єднуються і замикають зовнішню частину сечостатевого синуса в губчасту частину сечівника. Статеві валики зближуються один з одним, просуваються каудально і зрощуються в калитку, куди наприкінці внутрішньоутробного життя переміщуються яєчка.

У формуванні зовнішніх статевих органів грає роль дефінітивний сечостатевий синус, за рахунок якого утворюються всі частини чоловічого сечівника нижче впадіння в нього сім’явипорскувальних проток. В сечостатевому синусі і сечівнику у ембріонів закладаються залози, з яких в чоловічому організмі формуються передміхурова і цибулиносечівникова залози.

Диференціювання внутрішніх і зовнішніх статевих органів знадиться під контролем генетичних і гормональних факторів. Вирішальною є хромосомна обумовленість розвитку чоловічих і жіночих статевих органів, однак жіночий каріотип ХХ не в усіх випадках визначає розвиток в жіночий бік, а чоловічий каріотип XY – в чоловічий бік.

Перетворення мезонефральних и парамезонефральних проток знаходяться під контролем речовин, які виробляються статевими залозами. Вважається, що існує нейтральний тип статевих проток, який близький до жіночого типу, і що розвиток в чоловічий бік відбувається під впливом андрогенів. Якщо цей вплив відсутній, формуються внутрішні статеві органи жіночого типу.

Ведучу роль в диференціюванні зовнішніх статевих органів грають андрогени; їх наявність необхідна для розвитку чоловічих статевих органів. При відсутності андрогенів зовнішні статеві органи формуються за жіночим типом. Як генетичний, так і гормональний фактори можуть викликати відхилення від нормального розвитку статевих залоз. Хромосомні аномалії, рівно як зміни гормонального балансу в організмі ембріона і плода, обумовлюють порушення розвитку.

Чоловічі статеві органи

Яєчко це складна трубчаста залоза, паренхіму якої складають покручені і прямі сім’яні канальці і оточуючий їх інтерстицій. В покручених канальцях відбувається сперматогенез. По прямих і далі по виносних канальцях спермії поступають в протоку надяєчка. Яєчко також є залозою внутрішньої секреції, яка здійснює синтез і виділення чоловічих статевих гормонів.

У новонародженої дитини яєчка мають досить великі розміри. Довжина яєчка дорівнює 10.5 мм, маса – 0.3 г. Упродовж першого року яєчка швидко ростуть, маса органу збільшується до 1 г, потім ріст уповільнюється до періоду статевого дозрівання, коли відбувається швидке збільшення статевої залози.

Довжина яєчка складає у віці 5 років 15 мм, в 15 років – 20 мм, у 18 років 40 мм, у дорослого 5 мм. Маса яєчка в 14 років дорівнює всього 2 г, а в 15-16 вже 8 г. До 20 років маса яєчка досягає 20 г і не змінюється до 50 років. Після 50 років в паренхімі яєчок наступають атрофічні зміни, і їх функція знижується В старості маса яєчка зменшується до 11-12 г.

Сім’яні канальці у новонароджених і в дитячому віці не мають вираженого просвіту, в 14-16 років у зв’язку з початком сперматогенезу діаметр канальців збільшується, і в них утворюється просвіт. Довжина одного сім’яного канальця дорівнює 70-100 см, а загальна довжина канальців одного яєчка досягає 250-400 м. В кожній частці яєчка містяться 1-2 покручених сім’яних канальні, оточених 4 капілярами.

Над’яєчко грає роль накопичувача сперміїв. У новонароджених він відносно великий, довжина його складає 20 мм. В перші 10 років над’яєчко майже не росте, в період статевого дозрівання розміри його значно збільшуються. Маса над’яєчка у дорослого складає 4 г. Діаметр протоки над’яєчка в середній частині складає 0.5 мм, загальна довжина досягає 6 метрів.

Форма і величина яєчок індивідуально варіюють. Характерною їх особливістю є асиметрія. Ліве яєчко розташовано, як правило, нижче правого, але в деяких випадках більш низьке положення займає праве яєчко. Це спостерігається, наприклад, при зворотному положенню нутрощів. За масою ліве яєчно дещо перевершує праве.

Сім’яний канатик простягається від внутрішнього отвору пахового каналу до верхнього кінця яєчка. В ньому виділяють пахову і калиткову частину. Довжина канатика залежить від положення яєчка і складає 15-20 см.

До складу сім’яного канатика входять: 1) сім’явиносна протока; 2) артерія сім’явиносної протоки; 3) яєчкова артерія; 4) яєчкова вена, яка бере початок від лозоподібного сплетення; 5) нервові сплетення сім’явиносної протоки і яєчка; 6) лімфатичні судини; 7) залишки піхвового відростка очеревини; 8) гладком’язова тканина; 9) рихла сполучнотканинна клітковина з великою кількістю еластичних волокон і відсутністю жирової тканини; 10) рудиментарне утворення «придаток привіска», розташоване в самому нижньому відділі канатика.

Сім’яний канатик має систему оболонок, яка включає в себе: 1) зовнішню сім’яну фасцію; 2) фасцію м’яза, який піднімає яєчко (починається тільки нижче зовнішнього отвору пахового каналу); 3) м’яза, який піднімає яєчко; 4) внутрішню сім’яну фасцію.

Сім’явиносна протока це канал для проведення сім’я, який має відносно вузький просвіт і товсті стінки, що утворені в основному за рахунок м’язової оболонки. Кінець сім’явиносної протоки з’єднується з видільною протокою сім’яного пухирця, утворюючи сім’явипорскувальну протоку, яка відкривається щілиноподібним отвором на сім’яному горбку в передміхуровій частині сечівника.

Сім’явипорскувальна протока оточена печеристою тканиною і м’язовою тканиною передміхурової залози, за рахунок яких відбувається замикання її просвіта. При статевому акті сім’я поступає з над’яєчка у сім’явиносну протоку. В його кінцевий відділ виділяється секрет сім’яного пухирця, який є живильним і захисним середовищем для сперматозоїдів.

Під час еякуляції відбувається одномиттєве загальне скорочення м’язів сім’явиносної протоки, і сім’яна рідина проштовхується через сім’явипорскувальну протоку в сечівник. Об’єм сім’яної рідини під час виверження дорівнює 2-6 мл, в середньому 3.5 мл.

Передміхурова залоза одержала назву за своїм положенням перед сечовим міхуром при оперативному підході до нього з боку промежини. Орган має залозисто-м’язову будову. В залозі розрізняють три групи залоз: 1) периуретральні, розташовані в колі сечівника; 2) внутрішні; 3) зовнішні, які займають периферію органу. Проточки залоз у кількості 16-32 відкриваються в передміхурову частину сечівника.

Секрет передміхурової залози має лужну реакцію, завдяки цьому він стимулює рухи сперматозоїдів. Гладка м’язова тканина складає біля 1/4 маси органа. М’язи сприяють випорскуванню секрету із залози, а при еякуляції приймають участь в замиканні початкової частини сечівника, перешкоджаючи закиданню сім’я в сечовий міхур.

У новонароджених передміхурова залоза, як і сім’яні пухирці, розташована вище, ніж у дорослих. Форма залози кулеподібна, долі не диференційовані, залозиста тканина розвинута слабо. В перші десять років життя маса передміхурової залози збільшується наполовину, а між 10 и 15 роками більш чим у два рази.

В період статевого дозрівання передміхурова залоза набуває характерну для неї форму каштана, повного розвитку вона досягає до 21-25 рокам. Її маса у дорослого складає 16 г. В похилому віці часто відбувається гіперплазія залози. При цьому збільшуються периуретральні і внутрішні залози, а зовнішня частина залози зазнає атрофію. Гіперплазія залози призводить до стискування сечівника тому приходиться її оперативно видаляти.

Чоловічий сечівник у дорослих має довжину 20-25 см і підрозділяється на передміхурову (3-4 см), перетинчасту (1-2 см, в середньому 1.5 см) і губчасту (15-17 см) частини. У новонароджених довжина каналу складає 5-6 см, з яких на передміхурову і перетинчасту частини приходиться біля 1/3, тоді як у дорослих лише 1/6 його довжини. Така особливість пов’язана з тим, що у новонароджених дно сечового міхура знаходиться високо, а статевий член має малі розміри.

Діаметр просвіта сечівника неоднаковий по довжині. Є 3 звуження каналу: 1) в ділянці внутрішнього отвору; 2) в перетинчастій частині; 3) в ділянці зовнішнього отвору; і 3 розширення: 1) в передміхуровій частині, 2) в ділянці цибулини статевого члена, 3) в ділянці головки статевого члена, (човноподібна ямка).

Звужені і розширені ділянки сечівника у дітей і у дорослих відповідні один до одного. Вигини і звуження каналу повинні враховуватись при введенні в нього катетера чи цистоскопа.

Статевий член є чоловічим копулятивним органом. Він складається з парних печеристих тіл и непарного губчастого тіла, в якому проходить сечівник. Будова печеристих і губчастого тіл характеризується наявністю в їх тканині комірок, в які відкриваються завиткові артерії.

Судини статевого члена мають пристосування, які регулюють притік і відтік крові. При сексуальному збудженні наступає ерекція печеристих тіл, їх комірки наповнюються кров’ю, і білкова оболонка печеристих тіл напружується. Печеристі тіла збільшуються і стають щільно-еластичними.

Вивчення току крові в судинах статевого члена при його ерекції показує, ерекція виникає при збільшенні артеріального притока і ефективному шунтуванні кровотоку з артерій в комірки печеристих тіл. Утруднення венозного відтоку не грає суттєвої ролі в піддержуванні ерекції.

У новонароджених довжина статевого члена складає 2-2.5 см, крайня плоть майже цілком закриває головку органа і частково з нею зрощується. Губчасте тіло розвинене сильніше печеристих тіл. До 4 років статевий член майже не росте, у віці 7 років довжина його складає 4.5 см. В підлітковому періоді статевий член росте переважно у довжину, а з початком статевого дозрівання відбувається швидке збільшення його товщини.

У дорослих товщина статевого члена складає в середньому 8-10 см з індивідуальними варіаціями від 6 до 14 см. Поперечник органа дорівнює 2.5 см. При ерекції довжина статевого члена досягає 20 см, поперечник 3-4 см.

Вади розвитку чоловічих статевих органів

Аномалії розвитку яєчка

Агенезія (аплазія) яєчок (син.: синдром тестикулярної регресії, анорхія сімейна) – відсутність яєчок. Може сполучатися з агенезією (аплазією) над’яєчка і сім’явиносної протоки. Розрізняють:

А) Анорхизм (син.: анорхидія) – двобічна відсутність яєчок, зустрічається значно рідше.

Б) Монорхизм (син.: монорхидія) – однобічна відсутність яєчок.

Зовнішні статеві органи диференційовані правильно, але можуть бути недорозвинені. Ріст високий. Інших соматичних аномалій нема. Знижено виділення 17-кетостероїдів з сечею. Діагноз підтверджується при хірургічному обстеженні калитки, пахового каналу і шляху опускання яєчка в калитку, а також при гістологічному дослідженні. В першому десятилітті життя розвиток, як правило, проходить нормально, і діагноз може бути поставлений тільки в пубертатному віці (при двобічній анорхії) або ще пізніше (при однобічній анорхії) на основі недостатнього розвитку вторинних статевих ознак. Пацієнти з однобічною анорхією можуть бути фертильні. Тип наслідування – за припущенням аутосомно-рецесивний.

Водянка яєчка (син.: гідроцеле) – накопичення рідини між парієтальним і вісцеральним листками піхвової оболонки яєчка. Спостерігається при незарощенні піхвового відростка очеревини.
Гіпоплазія яєчка (син.: гіпоорхидія, гіпогонадизм) – зменшення розмірів яєчка з відсутністю або зниженням його функції. Може сполучатися з гіпоспадією, гермафродитизмом і іншими вадами статевих і сечових органів. Розрізняють одно- і двобічну гіпоплазію.
Крипторхизм (син.: ретенція яєчка) – затримка яєчка на його природному шляху при опусканні в калитку. Затримка може відбутися на різному рівні, у зв’язку з чим розрізняють:

А) Крипторхизм абдомінальный – яєчко розташовується в черевній порожнині, як правило, гіпоплазоване, іноді може бути зрощення яєчок, часто гіпоплазована і передміхурова залоза.

Б) Крипторхизм паховий – яєчко розташовується в паховому каналі.

Поліорхизм (син.: поліорхидія) – збільшення числа яєчок. Зазвичай спостерігається триорхізм – одно з яєчок подвоєне. Додаткове яєчко може мати своє над’яєчко і сім’явиносну протоку або спільні протоку і над’яєчко з нормальним яєчком. Може бути одне над’яєчко з двома сім’явиносними протоками або над’яєчко і протока у додаткового яєчка відсутні.
Ектопія яєчка істинна – розташування яєчка поза нормальним шляхом його фізіологічного переміщення. Буває одно- и двобічною. Розрізняють декілька форм:

А) ектопія яєчка пахова,

Б) ектопія яєчка промежинна ,

В) ектопія яєчка стегнова,

Г) ектопія яєчка лобково-пеніальна,

Д) ектопія яєчка тазова.

Аномалії розвитку передміхурової залози

Агенезія (аплазія) передміхурової залози – спостерігається при агенезії і екстрофії сечового міхура, іноді сполучається з агенезією яєчок і гіпоспадією. Зустрічається рідко.
Атрофія передміхурової залози – вроджене зменшення передміхурової залози, може бути частковим або охоплювати всю залозу. Сполучається з вадами розвитку статевих і сечових органів (екстрофія сечового міхура, гіпоспадія, епіспадія, олістоз нирок).
Гіпоплазія передміхурової залози – недорозвинення за рахунок редукції залозистої тканини, в більшості випадків сполучається з недорозвиненням яєчок, сім’яних пухирців статевого члена, крипторхізмом. Може бути гіпоплазована вся залоза або одна доля.
Передміхурова залоза додаткова – невеликий придаток залози, зустрічається рідко.
Ектопія передміхурової залози – зміщення залози, зустрічається рідко. Окремі частини можуть локалізуватися в шийці сечового міхура, в різних ділянках сечівника і статевого члена, між сім’яними пухирцями, на тильній поверхні статевого члена в білковій оболонці печеристих тіл.

Аномалії розвитку статевого члена

Афаллія (агенезія, аплазія статевого члена) – надзвичайно рідка вада. При цьому сечівник відкривається в пряму кишку чи шкіру промежини. Може супроводжуватися агенезією уретри.
Агенезія (аплазія) головки статевого члена – спостерігається значно частіше, ніж відсутність статевого члена.
Мікрофаллюс (гіпоплазія статевого члена) – різке укорочення статевого члена, характеризується відсутністю крайньої плоті і ущільненням без ознак інтерсексуальності.
Макрофаллюс (мегалопеніс) – збільшення статевого члена. Рідка вада.
Дифаллюс (подвоєння статевого члена) – зустрічається рідко.
Фімоз – вроджене звуження крайньої плоті, не допускає оголення головки.