SYSTEMA DIGESTORIUM

Привушна протока (ductus parotideus) – протока Стенона – пронизуючи жувальний м’яз, відкривається в присінок рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба сосочком привушної протоки (papilla ductus parotidea).

Позаду від зубних комірок третіх великих кутніх зубів (alveoli dentales dentium molarium tertiorum) біля основи переднього краю гілки нижньої щелепи (margo anterior rami mandibulae) розташований замолярний трикутник (trigonum retromolare), а в ньому – замолярна ямка (fossa retromolaris).

Щитоподібна залоза розвивається із середнього вироста вентральної стінки первинної глотки дозаду від непарного зачатка язика, так що ембріологічно вона являє собою частину травного каналу. Сліпий отвір язика вказує на місце виросту щитоподібної залози.

Із привушної залози виходить привушна протока, що лежить на 1-2 см нижче від виличної дуги і біля переднього краю жувального м'яза загинається, пронизує щічний м'яз і відкривається на слизовій оболонці щоки в присінок рота проти верхнього другого великого кутнього зуба.

Протока, пройшовши до переднього краю жувального м'яза, переходить в жировій грудці щоки, пронизує щічний м'яз і відкривається у присінок порожнини рота.

Тверде піднебіння - це кісткове піднебіння вкрите слизовою оболонкою. Підслизова основа тут відсутня. Кісткова носова порожнина має чотири стінки: верхню, нижню і дві бічні. Нижня стінка кісткової носової порожнини утворена кістковим піднебінням, що складається з піднебінних відростків верхніх щелеп і горизонтальних пластинок піднебінних кісток. Саме тому при ушкодженні твердого піднебіння їжа потрапляє в носову порожнину.

Присінок рота (vestibulum oris) — це вертикальна дугоподібна щілина, обмежена ззовні губами та щоками, зсередини — верхнім і нижнім рядами зубів і яснами

Закладка щитоподібної залози на І-му місяці розвитку - це епітеліальний тяж, що має порожнину і називається щито-язиковою протокою (ductus thyreoglossus).

Підборідно-язиковий м'яз (musculus genioglossus) починається від підборідної ості, віялоподібне розходиться серед інших м'язів язика і прикріплюється до апоневроза язика біля його кінчика. Функція: висуває язик уперед, а при односторонньому скороченні відхиляє його у той самий бік.

Малі під’язикові протоки (протоки Рівіна) самостійно відкриваються у ротову порожнину на поверхні слизової оболонки вздовж під’язикової складки. Міжчасточкові протоки присередньопередніх відділів залози утворюють велику під’язикову протоку (ductus sublingualis major) – протоку Бартоліна, яка відкривається самостійно або разом з піднижньощелепною протокою на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis). Піднижньощелепна протока відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) поруч з вуздечкою язика.

Привушна протока (ductus parotideus) – протока Стенона – пронизує жувальний м’яз і відкривається в присінок рота на рівні другого верхнього кутнього зуба (моляра), вивідний сосочок цієї залози формує слизова оболонка щоки.

Протока піднижньощелепної залози (ductus submandibularis) – протока Вартона – разом із під’язиковою протокою відкривається невеликим отвором на під‘язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) поруч із вуздечкою язика.

Вертикальний м’яз язика розташований переважно в бічних відділах язика. Починаються від апоневрозу спинки язика, проходять вертикально між пучками підборідно-язикового м’яза, і прикріплюється до апоневроза на нижній поверхні язика. Функція: сплощує і видовжує язик, утворює на його спинці поздовжній жолоб.

Між передніми та задніми дужками (arcus anteriores et posteriores) утворюються мигдаликові ямки (fossae tonsillares), де розміщені піднебінні мигдалики (tonsillae palatinae).

Розщілина між частинами твердого піднебіння, або вовча паща , формується при незрощенні частин твердого піднебіння – lamina horizontalis ossis palatinis та processus palatinus maxillae.

Під'язиково-язиковий (m.hyoglossus) -плоский, розташований збоку від підборідно-язикового мяза. Починається від верхнього краю тіла і великого рога під’язикової кістки, його пучки прямують вверх і вперед, проходять між пучками шило-язикового, нижнього поздовжнього і вертикального м’язів, досягають апоневрозу. Прикріплюються до бічної ділянки кореня язика. Функція: тягне корінь язика вниз і назад, сплощує його.

Грибоподібні сосочки (papillae fungiformes) – поодинокі, розміщені в передній частині спинки язика та на його верхівці, їхні смакові рецептори (смакові бруньки) визначають солодкий смак.

Підборідно-язиковий м’яз (m. genioglossus) – належить до скелетних м’язів язика, починається від підборідної ості нижньої щелепи, а прикріплюється у апоневрозі вздовж усієї спинки язика. Функція – тягне язик вперед і вниз, забезпечуючи його висування за межі ротової порожнини.

Між піднебінними дужками з кожного боку в мигдаликовій ямці знаходиться піднебінний мигдалик (tonsilla palatina) Піднебінний мигдалик є скупченням лімфоїдної тканини, овальної форми, займає нижню частину мигдаликової ямки. Ззаду від піднебінного мигдалика, на відстані 1 - 1,5 см розташована внутрішня сонна артерія, що слід враховувати під час оперативних втручань.

По краях язика розташовані листоподібні сосочки (papillae foliatae), у їх епітелії розміщені смакові бруньки, а між сосочками відкриваються протоки малих слинних залоз.

Дно, або діафрагма рота (diaphragma oris) утворена парними м’язами – M.genioglossus, M.mylohyoideus та M.digastricus.

В першу чергу постраждає цемент, що безпосередньо вкриває дентин у ділянці кореня зуба і контактує із тканинами комірки коміркового відростка щелепи.

Великі кутні зуби мають по 5 вістрів зуба, або жувальних горбків, що обмежовані гребенями (cristae) – crista transversalis, crista triangularis, crista obliqua, crista marginalis.

Другий верхній малий кутній зуб має один корінь, що розміщений у комірковому відростку щелепи,тому саме він буде ураженим у першу чергу.

Оклюзія – взаєморозташування зубних дуг. Існує чотири типи оклюзії – передня, центральна дві бічних. При передній оклюзії нижня зубна дуга зміщується вперед, але обидві дуги мають серединне положення.

На нижній щелепі перші постійні бічні різці змінюються приблизно з 9-10 років,

Перші постійні ікла прорізуються у 11-13 років.

Перші великі нижні кутні зуби прорізуються у 6-7 років, а перші великі верхні кутні зуби – пізніше, у 7-8 років.

Присередні нижні різці – перші зуби, що прорізуються у дитини у 6-8 місяців.

Великі кутні зуби мають 5 вістрів зуба, або жувальних поверхонь, що обмежовані гребенями – поперечним,трикутним, косим та крайовим. Дальнопіднебінне вістря називається параконусом (paraconus).

Перші верхні премоляри мають роздвоєний на верхівці корінь, а перші нижні премоляри – суцільний корінь. Другі нижні та верхні премоляри мають по одному кореню.

Формула молочних зубів : 2012 _ 2102, що означає, що у зубній містяться 2 великих кутніх зуба (моляри), жодного премоляра, одне ікло та два різці – бічний та присередній.

У 8-10 місяців прорізуються молочні бічні верхні різці (dens incisivus superior lateralis).

Кожна коронка зуба (corona dentis) має 5 поверхонь : змикальну (facies occlusalis), присінкову (facies vestibularis), внутрішню (facies interna), ближчу контактну (facies mesialis) та дальшу контактну поверхню (facies distalis).

Молочні другі великі кутні зуби прорізуються у 21-30 місяців.

Фолікулярна ангіна (гнійна ангіна) – це гостре інфекційне захворювання піднебінних мигдаликів (tonsillae palatinae), що містяться у мигдаликових ямках.

Порожнина зуба заповнена пульпою зуба (pulpa dentis), до складу якої входить пухка сполучна тканина, кровоносні судини та нерви.

Скелетотопічний рівень бронхіального звуження стравоходу – V грудний хребець. У цьому місці до стравоходу прилягає лівий головний бронх (bronchus principalis sinister).

Скелетотопічний рівень аортального звуження стравоходу – IV грудний хребець, дуга аорти розміщена попереду і зліва від стравоходу.

Слизова оболонка стравоходу у нормі утворює поздовжні складки (plicae longitudinales).

Середостіння (mediastinum ) – комплекс органів, що розташований між правою і лівою середостінними частинами пристінкової плеври. У нижньому задньому середостінні (mediastinum posterius), що розташоване між задньою стінкою осердя і хребтом, містяться стравохід, блукаючі нерви, грудна частина аорти, нижня порожниста вена, грудна протока, непарна і пів непарна вени, правий і лівий симпатичні стовбури, великі та малі черевні нерви, задні середостінні і передхребтові лімфатичні вузли.

Задня стінка глотки(paries posterior pharyngis) прикріплюється позаду глоткового горбка (tuberculum pharyngeum) на зовнішній поверхні основної частини потиличної кістки(facies externa partis basilaris ossis occipitalis).

Глотковий мигдалик (tonsilla pharyngea) розміщений на межі між верхньою та задньою стінками глотки, його ще називають аденоїдним мигдаликом. Також він входить до лімфатичного кільця глотки – кільця Пирогова-Вальдейєра

Стравохід розміщений у задньому середостінні (mediastinum posterior), що розташоване між задньою стінкою осердя і хребтом, тому саме туди буде розповсюджуватись гній при запаленні.

Скелетотопічний рівень бронхіального звуження стравоходу – V грудний хребець. У цьому місці до стравоходу прилягає лівий головний бронх (bronchus principalis sinister).

Скелетотопічний рівень одного із фізіологічних звужень стравоходу – кардіального звуження(constrictio cardiaca) – рівень Х-ХІ грудних хребців, що також відповідає рівню кардіального отвору, що відкривається у шлунок.

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) скелетотопічно знаходиться на рівні ІІІ шийного хребця і через зів (fauces) сполучається із власне ротовою порожниною.

М’язово-трубний канал поділяється перегородкою м’язово-трубного каналу (septum canalis musculotubarii) на два півканали. У верхньому – півканалі м’яза-натягувача барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) – розташований однойменний м’яз, що натягує барабанну перетинку. Нижній півканал – півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae), який є кістковою частиною цієї труби, сполучає барабанну порожнину з носовою частиною глотки,таким чином забезпечуючи урівноваження тиску повітря по обидва боки від барабанної перетинки.

Середній м’яз-звужувач глотки (m.constrictor pharyngis medius) починається від малих та великих рогів під’язикової кістки, прикріплюється,як і усі м’язи-звужувачі глотки, на задній поверхні глотки, де правий та лівий м’язи зростаються, утворюючи серединний глотковий шов.

Черевна частина стравоходу (pars abdominalis oesophagi) розміщена зліва та попереду щодо дуги аорти,тому саме туди стравохід буде зміщуватись при її пульсації.

Черевна частина стравоходу (pars abdominalis oesophagi) може бути ураженою перитонітом, оскільки вона знаходиться у черевній порожнині.

Стовбури блукаючих нервів(truncus nervi vagi) можуть бути защемлені у разі кили стравоходу, оскільки вони теж знаходяться у задньому середостінні(mediatinum posterior) та прилягають до стравохідного розтвору діафрагми.

Вміст стравоходу через кардіальний отвір спочатку потрапить у кардіальну частину шлунка(pars cardiaca gastricus).

У дні шлунка(fundus gastricus) може накопичуватись повітря у разі потрапляння його у травний тракт.

Стравохідний вміст послідовно заповнює вміст шлунка: через кардіальний отвір він потрапляє у кардіальну частину шлунка(pars cardiacа gastricus),звідти – у дно шлунка(fundus gastricus), потім у найбільшу частину – тіло шлунка(corpus gastricus), що переходить у воротарну печеру(antrum pyloricum), яка,звужуючись, переходить у воротарний канал(canalis pyloricus), який відкривається у дванадцятипалу кишку воротарним отвором(ostium pyloricum).

Слизова оболонка шлунка у нормі збирається у шлункові складки(plicae gastricae),а також на її поверхні видно численні шлункові поля(areae gastricae), на яких є заглибини – шлункові ямочки(foveolae gastricae),у кожну з яких відкривається кілька шлункових залоз.

На передню черевну стінку шлунок проектується таким чином: три чверті - у лівому підребер’ї (regio hypochondrica sinistra) та одна чверть - у надчеревній ділянці (regio epigastrica).

Кардіальний отвір скелетотопічно розташований справа від тіла шлунка на рівні Х-ХІ грудних хребців.

До малої кривизни шлунка (curvatura minor) прилягає нутрощевою поверхнею ліва частка печінки(facies visceralis lobi hepatis sinister).

Парієтальні екзокриноцити виділяють внутрішній антианемічний фактор, що у шлунку з’єднується із вітаміном В12 , та іони водню та хлору, з яких у шлунку утворюється соляна кислота.

Чепцева сумка(bursa omentalis) прилягає до задньої стінки шлунка та відмежує його від заочеревинних органів - нирок, надниркових залоз,сечоводів.

Шлунок вритий очеревиною інтраперитонеально, тобто, з усіх боків

У дні шлунка(fundus gastricus) може накопичуватись повітря у разі потрапляння його у травний тракт.

Воротарний отвір шлунка (ostium pyloricum) скелетотопічно розташований справа від тіл хребців Th XII – LI.

Воротарна частина шлунка (pars pylorica) закінчується воротарним отвором (ostium pyloricum), крізь який вміст шлунка потрапляє у дванадцятипалу кишку.

Фермент хімозин, що виробляється переважно у дітей і забезпечує розщеплення білків молока, продукується головними екзокриноцитами шлунка.

У дні шлунка(fundus gastricus) може накопичуватись повітря у разі потрапляння його у травний тракт.Його скелетотопічний рівень VII грудний хребець.

- Шлунок зв’язаний відповідними зв’язками, що проходять в складі очеревини, із сусідніми органами – селезінкою, діафрагмою,печінкою та поперечною ободовою кишкою.

До задньої стінки дна шлунка прилягає селезінка (lien).

Дивертикул Меккеля , або дивертикул клубової кишки, це сліпе випинання, що відходить від клубової кишки на відстані 40-70 см від сліпої, внаслідок неповного зарощення жовткової протоки.

Брижа – складка очеревини, за допомогою якої внутрішьоочеревинні органи кріпляться до стінок черевної порожнини. Брижовими відділами тонкої кишки є клубова(ileum) та порожня(jejunum) кишки.Дванадцятипала кишка (duodenum) – безбрижовий відділ тонкої кишки.

Дивертикул Меккеля, або дивертикул клубової кишки, це сліпе випинання, що відходить від клубової кишки на відстані 40-70 см від сліпої кишки.

Іригоскопія - рентгенологічне дослідження товстої кишки із заповненням її через задній прохід рентген-контрастною суспензією.Тому першим відділом в переліку буде пряма кишка (rectum), із неї речовина послідовно перейде у сигмоподібну кишку (colon sigmoideum), у низхідну (colon descendens), поперечну (colon transversum) та висхідну (colon ascendens) кишку.

Стрічки ободової кишки (taeniae coli) починаються від основи апендикса і проходять до початку прямої кишки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) прямої кишки складається з двох шарів гладких міоцитів: зовнішнього поздовжнього і внутрішнього колового. У нижній ділянці відхідникового каналу коловий м’язовий шар значно потовщується і формує внутрішній м’яз-замикач відхідника (m. sphincter ani internus), він є мимовільним м’язом. Безпосередньо під шкірою навколо відхідника розташований зовнішній м’яз-замикач відхідника (m. sphincter ani externus), що побудований з поперечнопосмугованих м’язових волокон і належить до м’язів промежини. Це довільний м’яз.

Поперечна ободова кишка вкрита очеревиною інтраперитонеально, а ще попереду неї звисає складка очеревини – великий чепець(omentum majus) , що утворений чотирма листками нутрощевої очеревини.Тому правильна відповідь – 5.

Сигмоподібна кишка(colon sigmoideum) проектується на ліву пахвинну ділянку (regio inguinalis).

При висхідному напрямку апендикса він знаходиться у ретроцекальному положенні, тобто, позаду сліпої кишки.Таке положення спостерігається у 11-13% випадків.

Особливість клубової кишки(ileum) – скупчені лімфоїдні вузлики(noduli lymphoidei aggregati),або бляшки Пейєра, на слизовій оболонці.

Існує чотири варіанти положення апендикса: висхідне(у 11-13% випадків),низхідне(40-45%),бічне(20%) та присереднє(17-20%).

Дивертикул Меккеля, або дивертикул клубової кишки, спостерігається при незарощенні ембріональної кишково-жовткової протоки(ductus omphaloentericus).

Внаслідок наявності у товстій кишці стрічок(taeniae coli), утворюються випини(haustrae coli),на межі між якими у слизовій утворюються півмісяцеві складки(plicae semilunares).

Клубовий отвір (ostium ileale) розміщений у правій клубовій ямці(fossa iliaca dextra), між верхівками клубових сосочків(papillae ileales) та обмежений зверху клубово-ободокишковою губою(labium ileocolicum), знизу – клубово-сліпокишковою губою(labium iliocaecale) , в місцях з’єднання яких утворюється вуздечка клубового отвору(frenulum ostii ilealis).

Скупчені лімфоїдні вузлики(noduli lymphoidei aggregati) містяться у стінці клубової кишки, а не прямої.

Неперфорований відхідник – вада розвитку, при якій зберігається відхідникова перетинка(membrana analis) і відхідник не відкривається.

При висхідному положенні апендиксу , що спостерігається у 11-13% випадків таке явище можливе.

Потрібно оглянути послідовно від сліпої кишки (сaecum): висхідну кишку (colon ascendens), правий згин ободової кишки (flexura coli dextra), поперечну ободову кишку (colon transversum), лівий згин ободової кишки (flexura coli sinistra), низхідну ободову (colon descendens) та сигмоподібну кишку (colon sigmoideum).

Лівий сечовід у нижній частині розміщений позаду сигмоподібної кишки(colon sigmoideum).

Висхідна ободова кишка(colon ascendens) на передню стінку черевної порожнини проектується у праву бічну ділянку(regio lateralis dextra).

Печінково-дванадцятипалокишкова зв’язка(lig. hepatoduodenale) входить до складу малого чепця (omentum minus). Між двома листками очеревини цієї зв’язки проходять спільна жовчна протока(ductus choledochus),власна печінкова артерія(a. hepatis propria) та ворітна печінкова вена(v. portae hepatis).

При переході клубової кишки у сліпу розміщується клубовий отвір (ostium ileale), який розташовується на верхівці клубових сосочків (papilla ilealis). Оскільки клубовий отвір має краї (клубово-ободовокишкову губу – labrum ileocolicum, або верхню губу – labrum superius, та клубово-сліпокишкову губу – labrum ileocaecale, або нижню губу – labrum inferius), що з’єднуються у вуздечку клубового отвору (frenulum ostii ilealis), вони утворюють клубово-сліпокишковий клапан (valva iliocaecalis), який служить для закриття клубового отвору і замикає вихід з тонкої кишки.

Спільна жовчна протока та протока підшлункової залози відкриваються в порожнину дванадцятипалої кишки на великому сосочку(papilla duodeni major), що розміщений на низхідній частині(pars descendens).

У товстій кишці немає жирової оболонки (tunica adiposa).

Печінково-підшлункова ампула(ampulla hepatopancreatica) відкривається у просвіт дванадцятипалої кишки великим сосочком(papilla duodeni major), що розміщений на низхідній частині(pars descendens).

Товста кишка має свої гістологічні особливості – різні відділи товстої кишки по-різному вкриті серозною оболонкою (tunica serosa), або очеревиною(peritoneum).

Заворот кишок, що означає їх непрохідність, може бути вродженою,зазвичай, це стосується порушення розвитку дистального відділу прямої кишки(atresium ani).Відсутність дефекації протягом доби свідчить про цю ваду розвитку.

Існує чотири варіанти положення апендикса: висхідне(у 11-13% випадків),низхідне(40-45%),бічне(20%) та присереднє(17-20%).

Підшлункова залоза належить до екстраперитонеальних органів, тобто, вона вкрита очеревиною лише з одного боку.

Позаматкова вагітність найчастіше буває у ділянці прямокишково-маткової заглибини(excavatio rectouterina) , яку ще називають заглибиною Дугласа, що знаходиться у порожнині малого таза.

Чепцева сумка(bursa omentalis) розміщена позаду шлунка і відокремлює його від заочеревинних органів.

Чепцева сумка(bursa omentalis) прилягає до передньої стінки підшлункової залози(pancreas).

Прямокишково-маткова заглибина(excavatio rectouterina),або заглибина Дугласа,розміщена між задньою стінкою матки та передньою стінкою прямої кишки.Тому пункцію цієї заглибини беруть через задню стінку матки.

Лівий піддіафрагмовий закуток і лівий підпечінковий закуток,які обмежують ліву частку печінки,малий чепець і передню стінку шлунка, формують передшлункову сумку(bursa pregastrica).Тому саме туди потраплятиме вміст шлунка при перфорації його передньої стінки.

В такому випадку сеча потраплятиме у заочеревинний простір(spatium retroperitoneale),тому що сечовід належить до заочеревинних органів.

Селезінка(lien) вкрита очеревиною інтраперитонеально, тобто, з усіх боків.

Вхід косої пахвинної кили проектується у бічну пахвинну ямку(fossa inguinalis lateralis),що знаходиться латеральніше від бічної пахвинної складки(plica inguinalis lateralis).

Чепцевий отвір(ostium omentale) обмежений: спереду – lig.hepatoduodenale, позаду - lig.hepatorenale,знизу - pars superior duodeni,зверху -facies visceralis hepatis.

До слабких місць передньої черевної стінки , в яких можливе утворення кили,відносять білу лінію живота(linea alba), пупок (annulus umbilicalis) та пахвинний канал(canalis inguinalis).

Кругла зв’язка печінки (lig.teres hepatis) розташована між листками серпоподібної зв’язки(lig.falciforme),що розташована у стріловій площині і поділяє печінку на ліву та праву частки.

Наповнений сечовий міхур вкритий очеревиною мезоперитонеально, а пустий – екстраперитонеально.

Чепцевий отвір (отвір Вінслова) з’єднує чепцеву сумку (bursa omentalis) з правим підпечінковим закутком (recessus subhepaticus).

В печінково-дванадцятипалокишковій зв’язці,що є складкою очеревини і відноситься до малого чепця, проходять спільна жовчна протока(ductus choledochus),загальна печінкова артерія (a.hepatica communis),ворітна печінкова вена(v.portae hepatis).

Отвір в стегновому каналі, де може утворюватись кила , - hiatus saphenus.

Чепцева сумка(bursa omentalis) розміщена позаду шлунка і відокремлює його від заочеревинних органів.Відповідно, до задньої поверхні чепцевої сумки прилягає підшлункова залоза.

Позаматкова вагітність найчастіше локалізована у прямокишково-матковій заглибині(excavatio rectouterina) – заглибині Дугласа , що розміщена між задньою стінкою матки та передньою стінкою прямої кишки.

Правий піддіафрагмовий закуток і правий підпечінковий закуток утворюють печінкову сумку (bursa hepatica).

Чепцева сумка(bursa omentalis) розміщена позаду шлунка і відокремлює його від заочеревинних органів.Тому у неї буде виливатись вміст шлунка у разі виразки його задньої стінки.

Жовчний міхур зверху покритий малим чепцем(omentum minus),тому при видаленні жовчного міхура потрібно спочатку розсікти малий чепець.

Бічна пупкова складка(plica umbilicalis lateralis) розташована над нижньою надчеревною артерією.

Прямокишково-маткова заглибина(excavatio rectouterina) – заглибина Дугласа - розміщена між задньою стінкою матки та передньою стінкою прямої кишки.Тому пункцію цієї заглибини будуть проводити через задню стінку склепіння піхви.

Права і ліва шлункові артерії проходять в складі складки очеревини – печінково-шлункової зв’язки(lig.hepatogastricum) , що входить до складу малого чепця.

Хвіст підшлункової залози(cauda pancreatis) розміщений інтраперитонеально і прилягає до селезінки.

Прямокишково-маткова заглибина(excavatio rectouterina) – заглибина Дугласа - розміщена між задньою стінкою матки та передньою стінкою прямої кишки.Тому пункцію цієї заглибини будуть проводити через задню стінку склепіння піхви.

Корінь брижі тонкої кишки(radix mesenterii) знаходиться на рівні дванадцятипало-порожньокишкового згину(flexura duodenojejunalis).

Відхідниковий канал (canalis analis) прямої кишки розміщений екстраперитонеально, тобто, він вкритий очеревиною лише з однієї сторони.

Нирка (ren) належить до заочеревинних органів.

Ураносхіз,або палатосхіз, - вроджена патологія твердого піднебіння, внаслідок незрощення в ембріогенезі піднебінних відростків верхньої щелепи та горизонтальних пластинок піднебінних кісток.

М’язи язика розвиваються з потиличних міотомів(myotomum occipitalis).

Заяча губа, або розщеплення верхньої губи, - вроджена патологія, що розвивається внаслідок незрощення в ембріогенезі присереднього носового відростка та верхньощелепного відростка першої зябрової дуги.

Коротка вуздечка язика, або анкілоглосія (ankyloglossia) - стан, коли вуздечка язика (frenulum linguae), перетинка, прикріплююча язик до дна ротової порожнини, обмежує рух язика.

Мигдалики(tonsillae), що утворюють лімфоїдне кільце Пирогова-Вальдельйєра, розміщені у глоткі та в слизовій кореня язика. У м’якому піднебінні їх немає.

Шило-язиковий м’яз(m.styloglossus) – скелетний м’яз язика, що не входить до складу м’якого піднебіння.

Ниткоподібні (papillae filiformes ) та конічні сосочки (papillae conicae) – найчисленніші серед усіх видів сосочків язика, вони мають рецептори, що сприймають дотик, біль,температуру.

Шило-язиковий м’яз(m.styloglossus) – скелетний м’яз язика,тому він не належить до власних м’язів язика.

Язик складається із трьох частин: верхівки(apex),тіла (corpus) та кореня (radix).Має дві поверхні – нижню та верхню, опуклу – спинку(dorsum).

Під’язиковий сосочок, або під’язикове м’ясце (caruncula sublingualis) – парне підвищення слизової оболонки біля вуздечки язика (frenulum linguae), де своїми протоками відкриваються дві великі слинні залози – під’язикова та піднижньощелепна.

Протока привушної залози(ductus glandulae parotideae), або протока Стенона, відкривається в присінку ротової порожнини на рівні верхнього другого моляра.В присінок ротової порожнини(vestibulum oris) також відкриваються протоками щічні залози(glandulae buccales).

Серед молочних зубів відсутні премоляри та треті моляри.Тому зубна формула виглядає таким чином: 2102.

Формула постійних зубів – 2123, що означає, що на половині однієї зубної дуги містяться два різці, одне ікло,2 премоляри та 3 молярних зуби.

До частин зуба не належить головка(capitulum dentis).

Коронка кожного зуба має 5 поверхонь: змикальну,зовнішню поверхню, що може бути губною та щічною,внутрішню поверхню, що може бути піднебінною та язиковою,ближчу та дальшу контактні поверхні.

До тканин зуба належить емаль, цемент та дентин.

Виділяють чотири види зубів : різці(dentes incisivi), іклові(dentes canini),премолярні (dentes premolares) та молярні(dentes molares).

До великих слинних залоз відносять : привушну(gl.parotidea), під’язикову(gl.sublingualis) та піднижньощелепну(gl.submandibularis).До малих слинниз залоз відносять: губні(gl.labiales),щічні(gl.buccales),кутні(gl.molares), піднебінні(gl.palatinae) та язикові(gl.linguales).

Глотка має три частини: носову(pars nasalis),ротову(pars oralis),гортанну(pars laryngis).

Отвір трахеї (aditus tracheae) відкривається у гортань(larynx), а не у глотку(pharynx).

Поблизу глоткового отвору слухової труби, між ним і піднебінною завіскою, у товщі слизової оболонки розташоване з обох боків скупчення лімфоїдної тканини – трубний мигдалик (tonsilla tubаria). На межі між верхньою і задньою стінками глотки в її слизовій оболонці розміщений непарний глотковий мигдалик (tonsіlla pharyngeа), який називають аденоїдним мигдаликом. Ці три мигдалики разом з двома піднебінними і язиковим мигдаликом утворюють лімфатичне (лімфоїдне) кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis) – кільце Пирогова – Вальдейєра. Це лімфоїдне кільце оточує вхід у глотку з носової та ротової порожнин і відіграє важливу роль у функціях імунної системи.

Язиковий мигдалик(tonsilla linguae) розташований в слизовій оболонці кореня язика(radix linguae).

Стравохід (oesophagus) має три частини : шийну(pars cervicalis), грудну(pars thoracica),черевну(pars abdominalis).

Стравохід має три анатомічні звуження(constrictiones): глоткове, бронхіально-аортальне та діафрагмове.

Стравохід має три оболонки : слизову(tunica mucosa), м’язову(tunica muscularis) та зовнішню,або адвентиційну (adventitia).

Шлунок має чотири частини: кардіальну(pars cardiaca), дно(fundus), тіло(corpus),воротарну (pars pyloricа).

Зовнішньою оболонкою шлунка є очеревина(peritoneum), а не адвентиція(adventitia).

Печінково-дванадцятипала зв’язка(lig.hepato-duodenale) , що проходить в малому чепці (omentum minus) не належить до зв’язок шлунка.

Вздовж кривизн шлунка(curvaturae) проходять повздовжні складки(plicae longitudinales).

В слизовій оболонці шлунка відсутні ворсинки(villi).

Скелетотопія кардіальної частини шлунка(pars cardiaca) - Th X-XI.

Скелетопія воротарної частини шлунка(рars pyloricа) – рівень Th XII- LI.Воротар проектується справа від тіл цих хребців.

- Тонка кишка має три відділи: duodenum,jejunum,ileum.

Дванадцятипала кишка має чотири частини:верхню(pars superior),низхідну(pars descendens),горизонтальну(pars horizontalis),висхідну(pars ascendens).

Залози розміщені у підслизовій основі (tela submucosa).

Додаткова протока підшлункової залози (ductus glandulae duodenalis accessorius) відкривається на маленькому сосочку (papilla duodeni minor) - сосочку Санторіні , що розташований на 2 см вище, ніж великий сосочок дванадцятипалої кишки.

Cлизова оболонка тонкої кишки утворена ворсинками(villi),коловими складками(plicae circulares),криптами(cryptae).

Дванадцятипало-порожньокишковий згин(flexura duodenojejunalis) розміщений на рівні LII.Він прикріплюється до діафрагми за допомогою м’яза-підвішувача дванадцятипалої кишки(lig.suspensorium duodeni),або зв’язкою Трейтца.

Клубова кишка(ileum) – частина тонкої кишки, а не товстої.

Ободова кишка складається з чотирьох відділів: висхідної(colon ascendens),поперечної(colon transversum),низхідної(colon descendens) та сигмоподібної кишок(colon sigmoideum).

Дві частини товстої кишки мають брижу – поперечна(colon transversum) та сигмоподібна ободові кишки(colon sigmoideum).

Тонка кишка утворює колові складки (plicae circulares), а товста – півмісяцеві (plicae semilunares). А також товста кишка, на відміну від тонкої, має випини (haustrae coli), трічки (taeniae) та жирові привіски (appendices adiposae coli).

Cлизова оболонка товстої кишки містить крипти(cryptae), півмісяцеві складки (plicae semilunares ) та одинокі лімфоїдні вузлики(noduli lymphatici solitarii).

Ободова кишка має три стрічки, що простягаються від основи червоподібного відростка до прямої кишки: вільна(taenia libera),брижово-ободовокишкова(taenia mesocolica) та чепцева стрічки(taenia omentalis).

Пряма кишка(rectum) розташована в порожнині малого таза(pelvis minor).

Cлизова оболонка прямої кишки має свої особливості : стовпи відхідника(columnae anales),або стовпи Морганьї,та поперечні складки(plicae transversae),або складки Нелатона.

Пряма кишкає утворює три згини: крижовий(flexura analis),бічний(flexura lateralis) та промежинний(flexura perinealis).

Печінка має чотири частки: хвостату(lobus caudatus),квадратну(lobus qudratus),ліву(lobus sinister) та праву частку(lobus dexter).

Шлункові артерії(aa.gastricae) проходять в печінково-шлунковій зв’язці,а не у печінково-дванадцятипалій.

До зв’язок печінки належать:вінцева(lig.coronarium),серпоподібна(lig.falciforme),кругла(lig.teres),венозна(lig.venosum),права та ліва трикутні(lig.triangulares dextrum et sinistrum).

Хвостату частку(lobus caudatus) відмежовують: борозна нижньої порожнистої вени, ворота печінки,борозна венозної зв’язки.

Із воріт печінки виходить загальна печінкова протока(ductus hepaticus communis), що нижче , зливаючись із міхуровою протокою(ductus cysticus),утворює спільну жовчну протоку (ductus choledochus).

Підшлункова залоза має такі частини: головка(caput),шийка (collum), тіло (corpus), хвіст (cauda).