STEP-1 – Аnatomy (2005-2020) – ZLP

Розрізняють два типи вен: безм’язового (волокнистого) і м’язового типів. Безм’язові вени зрощені з сполучнотканинними структурами органів і тому не спадаються. Ендотеліоцити, що вистеляють такі вени, мають звивистіші межі (контури) у порівнянні з артеріями, середня оболонка відсутня. Базальна мембрана безпосередньо прилягає до тонкої зовнішньої оболонки, що побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини.

Пахвовий нерв (nervus axillaris) за функцією — мішаний, короткий, товстий. Утворившись, проходить крізь чотирикутний отвір, огинає хірургічну шийку плечової кістки і входить у внутрішню поверхню дельтоподібного м'яза. Іннервує цей м'яз, а також плечовий суглоб та шкіру передньобічної ділянки плеча.

Шийне сплетення (plexus cervicalis) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів і залягає під груднино-ключично-соскоподібним м’язом (m. sternocleidomastoideus). Від шийного сплетення відходить змішаний нерв – діафрагмовий нерв (n. phrenicus), який заходить у грудну порожнину (cavitas thoracis), лягає під осердя (pericardium) і своїми чутливими гілками іннервує плевру (pleura) та осердя (осердна гілка – r. pericardiacus). Рухові гілки діафрагмового нерва (n. phrenicus) іннервують: діафрагму – діафрагмово–черевні гілки (rr. phrenicoabdominales).

Синтопiя правої нирки: до передньої поверхні правої нирки прилягають печінка і правий (печінковий) згин ободової кишки, до її присереднього краю – низхідна частина дванадцятипалої кишки.

Глибока гілка (ramus profundus) променевого нерва, яка складається майже виключно з рухових волокон, пронизуючи m. supinator, переходить на тил передпліччя між глибокими та поверхневими розгиначами і іннервує всі розгиначі передпліччя. Променевий нерв (n. radialis) проходить у каналі променевого нерва (canalis nervi radialis) та іннервує усі м’язи задньої групи плеча та передпліччя і шкіру над ними.

В передньому середостінні (ЗА ХІРУРГІЧНОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ) розташовуються серце з крупними судинами, що виходять і впадають в нього, перикард, дуга аорти, тимус, діафрагмові нерви, діафрагмово-осердні кровоносні судини, внутрішні грудні кровоносні судини, пригруднинні, середостінні і верхні діафрагмові лімфатичні вузли. У верхньому середостінні (ЗА МАН) розташовуються тимус, права і ліва плечо-головні вени, верхня частина верхньої порожнистої вени, дуга аорти і судини, що відходять від неї (плечо-головний стовбур, ліва спільна сонна і ліва підключична артерії), трахея, верхня частина стравоходу і відповідні відділи грудної (лімфатичної) протоки, правого и лівого симпатичних стовбурів, блукаючих і діафрагмових нервів.

У верхній частині стегнової кістки розташована головка, нижче головки стегнової кістки розташована більш тонка шийка. Шийка стегнової кістки з'єднується з тілом під кутом. Зовні в місці їх з'єднання знаходяться виступи (великий і малий вертлюг).

Кірковий центр аналізатора праксії розміщений у gyrus supramarginalis. Праксія – це комплекс цілеспрямованих комбінованих складних рухів, які набуваються у ході індивідуального навчання. Наприклад, у ході навчання водити автомобіль, тримати ложку, вилку і їсти з ножем, професійних навичок і т.д. При ураженні ядра праксії, розвивається апраксія. Людина ходить, бігає, стрибає, але виконувати складні завчені рухи не може.

Якщо казати про порушення функцій мозочка, треба пам’ятати правило 4А: - астазія, - астенія, - атонія, - атаксія. Мозочок (cerebellum) відповідає за координацію рухів, регуляцію рівноваги і м'язового тонусу. Мозочок відповідає за корекцію рухів, орієнтування у просторі, утворює зв’язки з окоруховими ядрами середнього мозку для орієнтування при переміщенні у просторі, регулює мовлення і рухи м’язів ротового апарату, забезпечує відчуття відстані до предметів.

Ексудативний плеврит - це запальне ураження плеври, що супроводжується скупченням рідини у плевральній порожнині. Реберно-діафрагмальна пазуха (recessus costodiaphragmaticus) є найглибшою. Реберно-діафрагмальна пазуха (recessus costodiaphragmaticus) найглибша, утворюється між реберноюі діафрагмальною частинами парієтальної плеври і розташована на рівні діафрагми у вигляді півкола від хряща VI ребра до хребта.

Spatium antescalenum обмежений спереду грудинопід'язиковим і грудинощитовидним м'язами, містить підключичну вену (v. subclavia).

Наповнений сечовий міхур знаходиться вище лобкового симфізу. Тільки у жінок, при пустому сечовому міхурі, при наповненому сечовому міхурі, тільки у дітей, тільки у дорослих????

Поперечна пазуха (sinus transversus) - парна, знаходиться в поперечній борозні кісток черепа, розташовуючись вздовж заднього краю палатки мозочка. Вона проходить вздовж внутрішньої поверхні потиличної кістки.

Передня мозкова артерія кровопостачає присередні ділянки півкуль до рівня тім'яно-потиличної борозни, ділянку верхньої лобної звивини, ділянку тім'яної частки, а також ділянки нижніх медіальних відділів очноямкових звивин.

Зовнішнім отвором стегнового каналу стає hiatus saphenus, який обмежує margo falciformis з двома ніжками: cornu superius et inferius. Через hiatus saphenus проходить v. saphena magna.

Кульшовий суглоб укріплений міцними внутрішньокапсульними та позакапсульними зв’язками. Внутрішньокапсульна зв’язка головки стегна (lig. capitis femoris), що вкрита синовіальною перетинкою, прикріплюється до ямки головки стегнової кістки і до кульшової кістки. У цій зв’язці проходить артерія, що кровопостачає головку стегнової кістки.

Передня частка гіпофіза (lobus anterior) або аденогіпофіз виробляє сім власних гормонів (соматотропний гормон (СТГ), тиреотропний гормон (ТТГ), фолікулостимулюючий гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон (пролактин) і адренокортикотропний гормон (АКТГ). Аденогіпофіз за своєю архітектонікою є залозою, яка утворена тяжами епітеліальних клітин (аденоцитів). Розрізняють такі аденоцити: соматотропоцити,лактотропоцити, тиреотропоцити, кортикотропоцити, гонадотропоцити, фолікулстимулюючі, лютеінізуючі. Тиреотропоцити – розташовані дифузно по всій залозі поблизу капілярів, однак в центральній зоні аденогіпофіза вони зустрічаються частіше. Клітини виробляють тиротропний гормон (тиротропін, ТТГ), який діє на щитоподібну залозу.

Лімфа з різних сегментів матки потрапляє до різних лімфатичних вузлів. Лімфа від шийки матки збирається переважно до внутрішніх клубових лімфовузлів, які розміщуються поблизу біфуркації загальних клубових судин. Лімфа від тіла матки розподіляється до кількох груп лімфовузлів: внутрішніх клубових, поперекових і, після приєднання лімфи з яєчникової ділянки — до парааортальних лімфатичних вузлів. Інколи метастази раку тіла матки знаходять у верхніх пахвинних лімфовузлах (метастазування через лімфатичні судини круглої зв’язки матки).

Артерії м’язового типу містять в середній оболонці гладкі міоцити. Це дозволяє артеріям регулювати приплив крові до органів і підтримувати нагнітання крові, що важливо для кровопостачання органів, розташованих на великій відстані від серця. Внутрішню оболонку стінки цих артерій утворюють ендотелій, що лежить на базальній мембрані, підендотеліальний шар і внутрішня еластична мембрана, проте в дрібних артеріях внутрішня еластична мембрана виражена слабо.

Заднє середостіння обмежене стінкою перикарда спереду і хребтовим стовбуром ззаду. До органів заднього середостіння відносяться грудна частина низхідної аорти, непарна і напівнепарна вени, відповідні відділи лівого і правого симпатичних стовбурів, нутрощевих нервів, блукаючих нервів, стравоходу, грудної лімфатичної протоки, задні середостінні і передхребтові лімфатичні вузли.

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) є продовженням присередньої крайової вени і має кілька клапанів. Вона прямує догори в підшкірній клітковині по передньому краю присередньої кісточки, а на гомілці – вздовж присереднього краю великогомілкової кістки разом з підшкірним нервом, приймаючи численні поверхневі вени з передньоприсередньої поверхні гомілки. У колінній ділянці вена огинає позаду присередній виросток стегнової кістки і переходить на передньоприсередню поверхню стегна, прямує вверх понад шкірною фасцією. Досягнувши підшкірного розтвору, велика підшкірна вена повертає вглиб крізь дірчасту фасцію, огинаючи нижній ріг серпоподібного краю підшкірного розтвору, і впадає у стегнову вену.

Передній каво-кавальний анастомоз здійснюється через епігастральні вени. Венозна кров від нижньої порожнистої вени відтікає до → загальної клубової вени → зовнішньої клубової вени → та у нижню епігастральну вену, потім у верхню епігастральну вену → внутрішню плечоголовну вену → плечоголовну вену → та у верхню порожнисту вену.

Малі бронхи мають дві оболонки: внутрішню слизову та зовнішню адвентиційну. Слизова оболонка має виражену м'язову пластинку, хрящі відсутні. Епітелій одношаровий, двохрядний, кубічний, війчастий. Наявні секретуючі клітини Клара та лімфоцити.

Сім'яни́й кана́тик (funiculus spermaticus) парний, округлої форми тяж завдовжки до 15-20 см, що проходить у чоловіків в пахвинному каналі, прямує з черевної порожнини до кожного яєчка.

Латеральний сегмент (segmentum laterale) з боку медіальної поверхні легені проектується тільки у вигляді вузької смуги вищекосої міжчасткової щілини. Сегментарний бронх спрямований назад, тому сегмент займає задню частину середньої частки і видно з боку реберної поверхні. Медіальний сегмент (segmentum mediale) видно як на реберній, так і на медіальній поверхнях середньої частки. Перша межа збігається з передньою частиною горизонтальній щілині , друга - з косою щілиною. На реберної поверхні також є дві міжсегментарні кордону.Одна лінія починається на середині передньої частини горизонтальній щілині і опускається до кінцевої частини косою щілини. Друга межа відділяє медіальний сегмент від переднього сегмента верхньої частки і збігається з положенням передній горизонтальній щілині

Верхній шийний вузол (ganglion cervicale superius) віддає симпатичні нервові волокна, що йдуть через внутрішнє сонне сплетення до привушної залози та іннервує її.

Cуглобові поверхні променево-зап’ясткового суглоба утворені суглобовою поверхнею шилоподібного відростка променевої кістки та трьома проксимальними поверхнями трьох зап’ясткових кісток першого ряду.

Основним колектором, який збирає лімфу з відвідних лімфатичних судин, є грудна протока (ductus thoracicus), яка розвивається в ранньому ембріогенезі з дорзальних лімфатичних мішків. Він починається непарним мінливим розширенням, або цистерною лімфи (cisterna chyli), на рівні ТХІ хребця (іноді нижче) попереду правої ніжки діафрагми і разом з аортою проникає до грудної порожнини. Тут грудна протока проходить перед хребтом і позаду аорти, спочатку праворуч від серединної площини, а потім відхиляється ліворуч і, утворивши на рівні CVII хребця випуклу догори дугу, впадає в лівий венозний кут, утворений злиттям лівих підключичної і яремної вен.

Вухо як орган слуху забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів: 1) зовнішнього вуха, 2) середнього вуха, 3) внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

V. saphena parva - мала підшкірна вена ноги, починається на латерально, на дорсальній поверхні стопи, огинає знизу і ззаду латеральну кісточку і піднімається далі по задній поверхні гомілки.

При ураженні зорового тракту праворуч випадають ліві половини полів зору - однойменна лівостороння геміанопсія. Ураження лівого зорового тракту викличе несприйнятливість до світла зовнішньої половини сітківки лівого ока і внутрішньої половини сітківки правого ока, що призведе до випадання правих половин полів зору. Такий розлад носить назву однойменної правобічної геміанопсії. При ураженні зорового тракту праворуч випадають ліві половини полів зору - однойменна лівостороння геміанопсія).

Естрогени — група стероїдних гормонів, що виробляється в основному фолікулярним апаратом яєчників у жінок.

Великий поперековий м'яз (m.psoas major) - це товстий, довгий, веретеноподібний м'яз, що розташований на задній стінці порожнини живота і прилягає до тіл поперекових хребців. Початок: від бічної поверхні тіл, міжхребцевих дисків і поперечних відростків XII грудного, I-V поперекових хребців. М'яз прямує вниз, перетинає поперед межову лінію таза і з'єднується з клубовим м'язом

В regio inguinalis dexter проектується купол сліпої кишки.

Брижа яєчника містить артеріальні анастомозуючі гілки маткової та яєчникової артерій, венозне сплетення і латеральний кінець власної зв’язки яєчника. Власна зв’язка яєчника є вузеньким, коротким фіброзним валиком, що проходить від нижнього полюса яєчника до матки.Зв’язка, що підвішує яєчник, або лійкотазова зв’язка, утворює верхньо-бічну частину широкої зв’язки матки.Лійкотазова зв’язка містить яєчникові артерію, вену і нерви і проходить від верхнього полюса яєчника до бічної стінки таза.Кожна яєчникова артерія бере початок безпосередньо від аорти нижче рівня відходження ниркових артерій.Вона опускається в ретроперитонеальному просторі, пересікає передню поверхню m. psoas major та внутрішні клубові судини, потім входить у лійкотазову зв’язку і досягає брижі яєчника (мезоваріума) в широкій зв’язці матки. Яєчникові судини входять у ворота яєчника. Яєчникові вени супроводжують однойменні артерії. Ліва яєчникова вена впадає в ліву ниркову вену, тимчасом як права яєчникова вена сполучається безпосередньо з нижньою порожнистою веною.

Задні коріння містять аферентні (відцентрові) нервові волокна, що проводять чутливі імпульси від периферії, тобто від усіх тканин та органів тіла, в центральній нервовій системі. Задній корінець утворений волокнами чутливих (доцентрових) клітин, тіла яких розташовуються в спинномозкових вузлах. Через задні корінці збудження передається із периферії в спинний мозок. Це - чутливі корінці.

Основні гормони щитоподібної залози: • Тироксин (Т4) • Трийодтиронін (Т3) • Кальцитонін Тироксин вільний (fТ4) – один з двох головних гормонів щитовидної залози, основною функцією якого є регуляція енергетичного і пластичного обміну в організмі. Вільний тироксин – біологічно активна частина загального тироксину, яка відіграє важливу роль в обміні речовин. Щитоподібна залоза в свою чергу також контролюється вищим органом ендокринної регуляції - гіпофізом, що розташований в головному мозку. Гормони щитоподібної залози тироксин та трийодтиронін регулюють обмін речовин в організмі, визначають швидкість всіх процесів.

Ліктьовий нерв (nervus ulnaris) йде по медіальній двоголовій борозні,
 медіальний задній ліктьовій борозні, на ліктьовий борозні передпліччя, через 
ліктьовий канал зап'ястка на кисть; Іннервує передню групу м'язів передпліччя
(ліктьовий згинач зап'ястка, частково глибокий згинач пальців), м'язи кисті, шкіру долонної поверхні кисті (½ 4-го та 5-го пальців), шкіру тильної
поверхні кисті (5, 4 та ½ 3-го пальців).)

При переході з матки на пряму кишку очеревина утворює прямокишково-маткову заглибину (excavatio rectouterina) – простір Дугласа, обмежований з боків прямокишково-матковими складками (plicae rectouterinae). У товщі кожної з цих складок очеревини проходить прямокишково-маткова зв’язка (lig. rectouterinum) і прямокишково-матковий м’яз (m. rectouterinus). М’яз починається від задньої поверхні шийки матки, обходить збоку пряму кишку і прикріплюється до окістя крижової кістки.

Епідуральні гематоми зустрічаються в 05-08% від усієї ЧМТ і характеризуються скупченням крові між внутрішньою поверхнею кісток черепа і твердою мозковою оболоною. Сама «улюблена» локалізація епідуральних гематом - скронева і суміжні з нею галузі. Її розвиток відбувається в місці додатка травмуючого агента (удар палицею, пляшкою, каменем або при падінні на нерухомий предмет), коли травмуються судини твердої мозкової оболонки кісткових уламків. Найчастіше страждає середня оболонна артерія і її гілки, рідше - вени і синуси.азрив стінки судини призводить до швидкого локального скупчення крові (зазвичай від 80 до 150 мл) в епідуральному просторі.

Зовнішня яремна вена утворюється позаду вушної раковини, йде косо вниз та медіально, перетинає грудинно-ключично-соскоподібний м'яз, прямує до ділянки великої підключичної ямки, де впадає в кут між підключичною і внутрішньою яремною венами в венозному куті.

В постцентральній звивині закінчуються шляхи поверхневої та глибокої чутливості та знаходиться первинна соматосенсорна кора.

Кровопостачання щитоподібної залози дуже рясне, здійснюється двома верхніми (arteria thyroidea superior), що відходять від зовнішньої сонної артерії (arteria carotis externa), і двома нижніми щитовидними артеріями (arteria thyroidea inferior), що відходять від щито-шийного стовбура (truncus thyrocervicalis) підключичної артерії (arteria subclavia). Додатково як варіант: a. thyroidea ima від дуги аорти.

В Ductus thoracicus можуть безпосередньо метастазувати пухлинні клітини грудного відділу стравоходу

Триголовий м'яз плеча (musculus triceps brachii) - м'яз-розгинач задньої групи плеча, займає весь задній бік плеча.

Парієтальні екзокриноцити розміщені поодиноко між головними екзокриноцитами в ділянці дна і тіла власних залоз шлунку. Ці клітини виділяють іони водню та хлору, з яких у просвіті шлунка утворюється соляна кислота. Окрім, того ці клітини продукують внутрішній антианемічний фактор, який з’єднується в шлунку з вітаміном В12,що потім всмоктується в тонкій кишці

Пучкова зона кори надниркових залоз виділяє помірні рівні кортизола, але можуть бути і спалахи підвищеного виділення у відповідь на адренокортикотропний гормон з передньої частки гіпофіза.

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) повністю вкрита очеревиною, біля основи брижі її розміщене міжсигмоподібне заглиблення (recessus intersigmoideus). У зв'язку з тим, що іноді сигмоподібна ободова кишка має велику брижу, вона може зміщуватися вниз, догори, а найчастіше вправо, аж до сліпої та висхідної ободової кишок. Кишка на великому протязі стикається з великим сальником і з петлями тонких кишок, а іноді може бути зрощена з ними досить міцними спайками. Петлі сигмоподібної ободової кишки можуть стикатися з усіма органами черевної порожнини і малого таза, за винятком підшлункової залози.

Пазухо-передсердний вузол (nodus sinuatrialis), або вузол Кіса – Флєка, розташований під епікардом правого передсердя між місцем впадіння верхньої порожнистої вени і основою правого вушка. Цій ділянці правого передсердя топографічно відповідає трикутник пазухо-передсердного вузла (trigonum nodi sinuatrialis). У центрі пазухо-передсердного вузла розміщені провідні кардіоміоцити першого типу – пейсмейкерні клітини (Р-клітини), або водії ритму. Пейсмейкерні клітини багатокутної форми з діаметром до 10 мкм, в них міститься невелика кількість міофібрил, Т-трубочки відсутні. Р-клітини здатні спонтанно генерувати (відбувається деполяризація їх клітинних мембран) приблизно 70 електричних імпульсів за хвилину і передавати ці імпульси збудження іншим типам провідних та скоротливих кардіоміоцитів, тому ці клітини називають водіями ритму. В умовах фізіологічної норми синоатріальний вузол викликає збудження, яке потім, завдяки провідній системі, послідовно охоплює передсердя і шлуночки. Тому він є водієм ритму серця або пейсмекером, який може генерувати велику частоту збуджень, ніж інші ділянки провідної системи. Найбільшою здатністю до автоматії володіє синоатріальний вузол. В умовах фізіологічної норми саме в ньому виникає збудження, яке потім, завдяки провідній системі, послідовно охоплює передсердя і шлуночки. Тому синоатріальний вузол називають водієм ритму серця або пейсмекером. Пейсмекер може генерувати велику частоту збуджень, ніж інші ділянки провідної системи. Він пригнічує автоматію інших волокон цієї системи. Лише при припиненні активності синоатріального вузла (через його пошкодження або блокади) через короткий час може проявитися активність нижчерозташованих ділянок провідної системи. Час від моменту припинення збудження в провідному осередку автоматії до моменту прояву автоматії нижчого вогнища називають передавтоматичною паузою. Її тривалість зазвичай знаходиться в межах 5-20 с. Чим вона коротше, тим краще для хворої людини.

Кульшовозападинна гілка затульної артерії (ramus acetabularis arteriae obturatoriae) анастомозує із гілками нижньої сідничної артерії (rami arteriae gluteae inferioris) від внутрішньої клубової артерії (a. iliaca interna) та з присередньою огинальною артерією стегна (a. circumflexa femoris medialis) з глибокої стегнової артерії (a. profunda femoris) і живить голівку стегнової кістки та кульшовий суглоб. Стегнова кістка з'єднується з кульшовою кісткою за допомогою кульшового суглоба. Кульшовий суглоб кровопостачається гілками присередньої і бічної огинальних артерій стегна, кульшовозападинною гілкою (із глибокої стегнової артерії), а також гілками затульної артерії (Ramus acetabularum A.obturatoriae). Венозна кров відтікає в глибокі вени таза і стегна. Лімфа відтікає по глибоких лімфатичних судинах у глибокі пахвинні лімфатичні вузли. Іннервація здійснюється гілками затульного, стегнового і сідничного нервів.

Гіпофіз (hypophysis) лежить на дні гіпофізарної ямки турецького сідла клиноподібної кістки і відокремлений від порожнини черепа відростком твердої мозкової оболонки, який утворює діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з'єднаний з лійкою гіпоталамусу проміжного мозку. Зовні гіпофіз покритий капсулою. Гіпофіз складається із передньої та задньої часток. Аденогіпофіз продукує дві групи гормонів. До першої групи належать гормони, які впливають на процеси обміну, регулюють ріст та розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни і пролактин. Друга група включає тропні гормони. їх основна роль полягає у регуляції функції периферичних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий) гормони. Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують антидіуретичний гормон і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що становлять гіпоталамо-гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). З нейрогіпофіза ці гормони потрапляють у кров. Гіпофіз (hypophysis, s. glandula pituitaria) знаходиться в гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки і відділений від порожнини черепа відростком твердої оболонки головного мозку, утворюючим діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з'єднаний з лійкою гіпоталамуса проміжного мозку. Маса гіпофіза у чоловіків дорівнює приблизно 0,5 г, у жінок - 0,6 г. Зовні гіпофіз покритий капсулою. Відповідно з розвитком гіпофіза з двох різних зачатків в органі розрізняють дві частки - передню і задню. Аденогіпофіз, або передня частка (adenohypophysis, s.lobus anterior), більша, становить 70-80% від усієї маси гіпофіза. Вона більш щільна, ніж задня частка. В передній долі виділяють дистальну частину (pars distalis), яка займає передню частину гіпофізарної ямки, проміжну частину (pars intermedia), розташовану на кордоні з задньої часток, і трубна частина (pars tuberalis), що йде вгору і з’єднується з лійкою гіпоталамуса.Передня частка впливає на ріст і розвиток всього тіла (соматотропний гормон). При її пухлинах відбувається посилений ріст пальців, носа і губ (акромегалія). Передня частка також стимулює діяльність інших залоз внутрішньої секреції: щитовидної (тіреотропний гормон), кори надниркової залози (адренокортикотропний гормон) і статевих залоз (гонадотропний гормон). Задня частка підсилює роботу гладкої мускулатури судин, підвищуючи кров'яний тиск (вазопресин), і матки (окситоцин), а також впливає на реабсорбцію води в нирці (антидіуретичний гормон).

Мимовільний сфінктер – m. sphincter urethrae

Адренокортикотропний гормон, або АКТГ, кортикотропін, адренокортикотропіну, кортикотропного гормон (лат. adrenalis-надниркової, лат. cortex-кора і грец. tropos - напрямок) - тропний гормон, що виробляється еозинофільними клітинами передньої долі гіпофіза. За хімічною будовою АКТГ є пептидним гормоном. Кортикотропін контролює синтез і секрецію гормонів кори надниркових залоз. В основному кортикотропін впливає на синтез і секрецію глюкокортикоїдів - кортизола, кортизону, кортикостерону. Попутно підвищується синтез наднирковими прогестерону, андрогенів і естрогенів.

Дивертикул Меккеля (дивертикул клубової кишки) є вродженою аномалією тонкої кишки, пов'язаної з порушенням зворотного розвитку проксимального відділу жовткового протоки (протоку між пупком і кишечником), коли залишається необлітерірованной (незакритих) його проксимальна частина.

Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna) відходить від нижньої поверхні підключичної артерії (a. subclavia), проходить вперед уздовж внутрішньої поверхні хрящів І-VII ребер біля груднини.

Ворота легень розміщені на рівні VI міжребер'я. Через них проходить корінь легень. Розміщення його елементів у правій і лівій легенях неоднакове. У лівій легені при розгляді кореня у фронтальній площині найвище положення займає легенева артерія, найнижче - вена, а між ними - бронх (АБВ). У правій легені найкраніальніше розміщений бронх, нижче - артерія, а ще нижче - легеневі вени (БАВ).

Пахвовий нерв (nervus axillaris) за функцією — змішаний. Утворившись, огинає хірургічну шийку плечової кістки і входить у внутрішню поверхню дельтоподібного м'яза. Іннервує цей м'яз, а також плечовий суглоб та шкіру передньобічної ділянки плеча.

В зацентральній звивині розташована первинна соматосенсорна кора, основна ділянка, в якій відбувається процес сприйняття тактильної чутливості.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.Чутливі нерви включають:барабанний нерв (лат.n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (лат.rr. linguales) — іннервують задню третину язика глоткові гілки (лат.rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки мигдаликові гілки (лат.rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок.Рухові нерви включають:гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервують шилоглотковий м'яз; глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

Будова стінки матки: I) внутрішня оболонка - слизова (endometrium) - складається з двох шарів: - функціонального, який відділяється при менструації; - базального, за рахунок якого відновлюється функціональний шар; II) середня оболонка- м'язова (myometrium) - основна частина стінки матки, складається з трьох шарів: поздовжнього, кільцевого і поздовжнього; III) зовнішня оболонка - серозна (perimetrium). Матка вкрита очеревиною, має брижу (mesometrium), між листками якої є жирова тканина (parametrium).

Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розміщені стосовно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).

На нижній поверхні кожної бічної частини потилочної кістки розташовується парний еліпсоїдної форми потиличний виросток (condylus occipitalis). Виростки своєю опуклою поверхнею зчленовуються з верхніми суглобовими поверхнями атланта.Через кожну бічну частину над виростком проходить капал під'язикового нерва (canalis nervi hypoglossi), у якому проходить під'язиковий нерв (XII черепний нерв). Відразу за потиличним виростком міститься виросткова ямка (fossa condylaris), на дні якої відкривається непостійний отвір - виростковий канал (canalis condylaris), у якому проходить виросткова випускна вена.

Поперечний нерв шиї (n. transversus colli) –прямує вперед, проникає через підшкірній м'яз шиї, анастомозує з шийної гілкою лицьового нерва, де утворює поверхневу шийну петлю. Іннервує шкіру передньої ділянки шиї.

Уражений n. mentalis. Це чутливий нерв, який забезпечує відчуття передньої частини підборіддя та нижньої губи, а також губних ясен передніх зубів нижньої щелепи та премолярів. Це одна з гілок нижньощелепного відділу трійчастого нерва (V).

Поверхневий листок власної шийної фасції (lamina superficialis fasciae colli propriae) починається від передньої поверхні груднини і ключиці знизу, а вгорі – від нижнього краю нижньої щелепи, охоплює всю шию і прикріплюється до остистих відростків шийних хребців. Утворює піхву для груднино-ключично-соскоподібного і трапецієподібного м’язів. Проходячи над поперечними відростками шийних хребців, він віддає до них фронтальну пластинку, яка відділяє передню шийну ділянку від задньої.

Внаслідок цирозу печінки порушується притік до неї крові через портальну вену і виникає портальна гіпертензія. Від нижніх 1/3 стравоходу венозна кров відтікає у ліву шлункову вену, яка є притокою портальної. Таким чином, підвищується тиск і в стравохідних венах, що призводить до їх варикозного розширення. Можливий розрив стінок вен і кровотеча.

Передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) або вузол Ашоффа-Тавари є водієм ритму серця або пейсмекером, який може генерувати велику частоту збуджень, ніж інші ділянки провідної системи. Вузол розташований у міжпередсердній перегородці в ділянці перегородкової стулки правого передсердно-шлуночкового клапана і побудований з провідних кардіоміоцитів другого типу – перехідних клітин. Від цього вузла імпульси збудження передаються на передсердно-шлуночковий пучок.

При однобiчному пошкодженні спинного мозку з правого боку виникають паралiчi, розлади дотикової чутливостi з цього ж боку; з іншої сторони паралiчi вiдсутнi, але порушена больова та температурна чутливiсть.

Надниркова залоза складається з двох структур — кіркової речовини і мозкової речовини. Мозкова речовина служить основним джерелом катехоламінових гормонів організму — адреналіну і норадреналіну. Деякі з клітин кіркової речовини належать до системи «гіпоталамус — гіпофіз — кора надниркової залози» і служать джерелом кортикостероїдів. Кіркова речовина темно-бурого кольору, віділяє життєвоважливі гормони: мінералокортикоїди та статеві гормони.

Аортальний отвір ( hiatus aorticus ) утворено сухожильними краями правої і лівої внутрішніх ніжок діафрагми. Спереду воно обмежене сухожильной дугою (lig. arcuatum),що з’єднує краю медіальних ніжок діафрагми , ззаду – хребетним стовпом. Через аортальний отвір , крім аорти , проходить початковий відділ грудного лімфатичного протоку.

Бронхолегеневі сегменти представляють частину паренхіми, куди входять сегментарний бронх і артерія. На периферії сегменти зрощені один з одним і в протилежність легеневих часточок чітких прошарків сполучної тканини не містять. Кожен сегмент має конусоподібну форму, верхівка якого звернена до воріт легені, а підстава - до його поверхні. У міжсегментарних стиках проходять гілки легеневих вен. У кожній легені розрізняють по 10 сегментів.

Однією з найбільших гілок зовнішньої сонної артерії є a. facialis, кінцева гілка якої - a. angularis у присередньому куті ока, яка анастомозує з a. dorsalis nasi; остання є гілкою a. ophthalmica, що відходить від carotis interna.

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) - найдовша вена людини - збирає кров з 2/3 поверхні кінцівки. Вона піднімається по передньо-внутрішній поверхні нижньої кінцівки і в пахвинній ділянці вливається в стегнову вену. У верхній третині стегна велика підшкірна вена має дві крупні протоки: vv. saphena accessoria medialis et lateralis. Перед впадінням вони можуть зливатися в один стовбур або є окремими маленькими стовбурами (від 1 до 5-6 і більше) та відіграють важливу роль у розвитку післяопераційних рецидивів варикозного розширення вен.

Портокавальні анастомози утворені між: ворітною печінковою веною (v. portae hepatis);верхньою порожнистою веною (v. cava superior); нижньою порожнистою веною (v. cava inferior). Навколо пупка існує порто-кавальний анастомоз між: верхньою надчеревною веною (v. epigastrica superior) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior); припупковими венами (vv. paraumbilicales) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis); нижньою надчеревною веною (v. epigastrica inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior); поверхневою надчеревною веною(v. epigastrica superficialis) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior).

Піднижньощелепна залоза (glandula sublingualis) відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому мясці поруч з вуздечкою язика. Піднижньощелепна залоза (glandula sublingualis) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою 13-16 г,має еліпсоїдну форму; виділяє серозно-слизовий секрет. Залоза розташована в ділянці піднижньощелепного трикутника; зовні залоза вкрита поверхневою пластинкою шийної фасції і шкірою; присередня поверхня прилягаєдо підязиково-язикового і шило-язикового мязів, верхня - до піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, нижня частина залози виходить з-під нижнього краю щелепи. Невеликий відросток залози спереду лежить на задньому краї щелепного-підязикового мяза.Звідси з залози виходить піднижньощелепна протока - протока Вартона, що проходить вперед і огинає задній край щелепно-підязикового мяза і проходить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини вздовж внутрішньої поверхні підязикової залози. Протока відкривається разом з великою підязиковою протокою невеликим отвором на підязиковому мясці поруч з вуздечкою язика.

Долонні міжкісткові м’язи (mm. interоssei palmаres) – це три короткі плоскі м’язи, що залягають у другому, третьому і четвертому міжкісткових проміжках, закриваючи їх з боку долоні. Початок: перший (бічний) міжкістковий м’яз – від присереднього (ліктьового) краю II п’ясткової кістки; другий і третій долонні міжкісткові м’язи – від бічного (променевого) краю основи IV і V п’ясткових кісток. Прикріплення: м’язові пучки переходять у тонкі сухожилки, що прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг II, IV і V пальців, а також до капсул п’ястково-фалангових суглобів і міжсухожилкових зв’язок ІІ, IV і V пальців. Перший міжкістковий долонний м’яз прикритий привідним м’язом великого пальця кисті, інші розміщені під сухожилками глибокого м’яза-згинача пальців. Функція: приводять II, IV і V пальці до ІІІ (середнього) пальця, а також беруть участь у згинанні проксимальної та розгинанні середньої і кінцевої фаланг ІІ, IV і V пальців. Кровопостачання: arcus palmaris profundus. Іннервація: n. ulnaris (CVIII-ThI).

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.Чутливі нерви включають:барабанний нерв (лат.n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової трубкиязикові гілки (лат.rr. linguales) — іннервують задню третину язикаглоткові гілки (лат.rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глоткигілки мигдалини (лат.rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок.Рухові нерви включають:гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервують шилоглотковий м'яз;глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

Верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris) відкривається в середній носовий хід (meatus nasi medius) через верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris) і проектується на підочноямкову ділянку де також розташована іклова ямка (Fossa canina). При різноманітних захворюваннях інфекція може потрапляти в верхньощелепну пазуху, внаслідок чого з'являються неприємні відчуття в носі та навколоносовій ділянці, підвищення температури тіла до 38 °C і вище.

Вегетативні ядра III пари черепно-мозкових нервів відповідають за рух очного яблука, підняття повік, реакцію зіниць на світло. Окоруховий нерв (n. oculomotorius), є еферентним (руховим) нервом . Більша частина волокон нерва починається від рухового ядра – ядра окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке розміщене під вентральною стінкою водопроводу середнього мозку на рівні верхніх горбків lamina tecti. Менша частина нерва чутливий корінець (сполучна гілка носовійкового нерва з війковим вузлом), починається від парасимпатичного додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii), ядра Якубовича, від якого відходять передвузлові волокна.

У довгастому мозку розміщені життєво важливі центри – дихальний і серцево-судинний, що і відповідає за цей рефлекс.

Заочеревинний простір (spatium retroperitoneale) — анатомічна зона, що обмежена задньою частиною парієтальної очеревини та внутрішньоочеревинної фасцією та розташована між діафрагмою та малим тазом. Воно заповнене жировою клітковиною, у якій знаходяться заочеревинні органи: нирки з наднирковими і сечоводами, великі судини (черевна аорта, нижня порожниста вена і ін), лімфатичні вузли, симпатичні ганглії.

Яєчник отримує артеріальну кров з двох джерел: від маткової і яєчникової артерій. Проте переважно кровопостачання яєчника здійснюється за рахунок маткової артерії, яка навіть в ділянці воріт яєчника має значно більший діаметр, ніж яєчникова артерія.

M. sternocleidomastoideus тягне голову вниз чи назад і повертає в протилежний бік. При одночасовому скороченні обох м'язів нахиляється вперед голова і згинається шийна частина хребта. ГРУДНИНО-КЛЮЧИЧНО-СОСКОПОДІБНИЙ (m. sternocleidomastoideus) — найсильніший м'яз шиї. Починається двома голівками від ручки грудини і грудинного кінця ключиці, прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої і частково до потиличної кістки. Функція - тягне голову вниз чи назад і повертає в протилежний бік. При одночасовому скороченні обох м'язів нахиляється вперед голова і згинається шийна частина хребта.

Друга гілка трійчастого нерва, верхньощелепний нерв (n. maxillaris)розходиться на кінцеві гілки, які іннервують шкіру нижньої повіки, бокової поверхні носа і верхньої губи.

Середній носовий хід (meatus nasi medius) проходить між середньою і нижньою носовими раковинами. У середній носовий хід відкриваються передні і середні решітчасті комірки, отвір лобової пазухи за допомогою решітчастої лійки, верхньощелепна пазуха через верхньощелепний розтвір (foramen maxillaris).

Передвісцеральній простір (spatium previscerale) - локалізується на рівні гортані та трахеї позаду грудинно-під"язикових і попереду грудинно-щито-видних м'язів. Переднє середостіння (mediastinum anterius)має виляд вузької щілини між тілом груднини і передньою стінкою осердя.У ньому розміщені праві і ліві внутрішні грудні аретрії та вени, а також пригруднинні лімфатичні вузли, сполучнотканинна клітковина.

Великогомілкова кістка має: - проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis); - дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis); - тіло великогомілкової кістки, діафіз (corpus tibiae; diaphysis tibiae). Перелом діафіза великогомілкової кістки є результатом прямої чи непрямої травми.

На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки слизова оболонка відкривається великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), котрий розміщений у кінці складки і на якому відкривається печінково-підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилася внаслідок злиття: спільної жовчної протоки (ductus choledochus) та протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus).

Стегновий нерв (n. femoralis) виходить з м'язової лакуни і в стегновому трикутнику лежить назовні від судин. Глибокі гілки стегнового нерва іннервують головки чотириголового м'яза і гребінець м'яз.Поверхневі гілки стегнового нерва, rr. cutanei anteriores, прободают широку фасцію через футляр кравецькій м'язи і йдуть до шкіри. Стегнові судини супроводжує лише одна, найдовша гілка стегнового нерва - n. saphenus.

Латеральна пахова ямка (fossa inguinalis lateralis) знаходиться латерально від plica umbilicalis lateralis, якраз відповідає глибокому пахвинному кільцю.

Через foramen rotundum проходить друга гілка трійчастого нерва, що забезпечує чутливість шкіри нижньої повіки, латеральної поверхні носа, верхньої губи. Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) що відходить від трійчастого нерва проходить через круглий отвір.

Надниркова залоза кровопостачається трьома артеріями: - верхня наднирникова артерія відходить від нижньої діафрагмової артерії, - середня – від стовбура черевної аорти, - нижня – від ниркової артерії.

Відвідний нерв (n. abducens) - VI пара черепномозкових нервів, який іннервує бічний прямий м'яз (m. rectus lateralis), відповідає за відведення ока назовні.

Мозочкові порушення: геміатаксія, адіадохокінез, дисметрія, геміасинергія.

Клітини базального шару кубічні або призматичні, серед них є стовбурові клітини, що зберігають здатність до мітозу; саме завдяки поділу цих клітин популяція епітеліоцитів відновлюється.

Гормон прищитоподібних залоз - паратгормон - регулює обмін і кількість кальцію та фосфору в організмі. Дія паратгормону подібна до дії кальциферолів (вітамінів групи D). Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25-2,75 ммоль/л (9-11 мг%). При недостатній функції прищитоподібних залоз (гіпопаратиреозі) внаслідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються напади судом (тетанія).

Надниркові залози вкриті товстою капсулою з щільної сполучної тканини. Від капсули в кіркову речовину відходять тонкі трабекули, що містять судини і нерви. Паренхіма її складається із двох частин - поверхневої кіркової речовини та центральної мозкової. Кіркові ендокриноцити формують тяжі, проміжки між якими заповнені прошарками пухкої сполучної тканини, в якій проходять кровоносні капіляри і нервові волокна. Мозкова речовина утворена хромафінними, гангліозними і підтримуючими клітинами. Надниркова залоза (glandula suprarenalis) – парний ендокринний орган, розміщений над верхнім полюсом нирки. Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсулою. Паренхіма її складається із двох відмінних за походженням, будовою та функцією частин – поверхневої кіркової та центральної мозкової. Кіркова речовина містить три зони: поверхневу клубочкову, середню пучкову і глибоку сітчасту. Мозкова речовина побудована з великих клітин округлої або полігональної форми, які за характером синтезованих ними речовин поділяються на епінефроцити та норепінефроцити.

Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена пристінковою (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена очеревиною, що в процесі розвитку проникла в калитку. Вона утворена пристінковою, (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Пристінкова пластинка прилягає до внутрішньої сім'яної фасції, нутрощева вкриває яєчко і зростається з його білковою оболонкою. Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка.

N. mentalis віддає: - підборідні гілки (rr. mentales) – іннервують шкіру підборіддя, - губні гілки (rr. labiales) – іннервують шкіру та слизову оболонку нижньої губи, - ясенні гілки (rr. gingivales) – іннервують щічну поверхню ясен.

Язикова артерія (a. lingualis) — кровоносна судина, що відходить від загальної сонної артерії на рівні великих рогів під'язикової кістки.

Поверхневе пахвинне кільце (лат. anulus inguinalis superficialis) зовнішній отвір пахвинного каналу, розташований на його передній стінці (вихід з пахвинного каналу). Пахвинний канал (canalis inguinalis) має 2 кільця: поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis), обмежене бічною ніжкою (crus laterale) і присередньою ніжкою (crus mediale) апоневрозу зовнішнього косого м’яза живота, міжніжковими волокнами (fibrae intercrurales) і поверненою зв’язкою (ligamentum reflexum); глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus) являє собою заглибину в задній стінці каналу. Кільця пахвинного каналу є слабкими місцями передньої черевної стінки разом з білою лінією живота та пупковим кільцем, де можуть виходити грижі. Виявляється поверхневе пахвинне кільце, в апоневрозі зовнішнього косого м'яза живота, безпосередньо над гребенем лобкової кістки, 1 сантиметр вище і збоку від лобкового горбка.

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) розміщена вертикально в правій латеральній черевній ділянці і оточена очеревиною з трьох боків (мезоперитонеально), брижі не має.

Нижнє середостіння ділиться на переднє, заднє і середнє. У передньому (між тілом грудини і передньою стінкою перикарду) розташовані внутрішні грудні артерії, вени і білягрудинні лімфатичні судини. В середньому розташоване серце із своїми судинами. Заднє (між хребтом і задньою стінкою перикарду) містить грудну частину аорти, непарну і напівнепарну вени, нерви, стравохід, лімфатичні вузли. Аорта (aorta) розташована ліворуч від серединної стрілової (сагітальної) площини і складається із трьох частин: висхідна частина, дуга аорти і низхідна частина, яка у свою чергу поділяється на грудну і черевну частини. Грудна аорта розташована в задньому нижньому середостінні і прилягає до хребтового стовпа.

Через підвищення секреції соматотропного гормону аденогіпофізом розвивається захворювання акромегалія, що характеризується збільшенням кистей, стоп та нижньої щелепи. Акромегалія - захворювання, яке проявляється в надмірному рості кісток, м'яких тканин та внутрішніх органів. В основі акромегалії лежить надмірне розростання клітин передньої частки гіпофіза, в зв'язку з чим підвищується секреція гормона росту - соматотропного гормона.

Клітини Лейдіга (endocrynocytus interstitiales testis) синтезують основний чоловічий статевий гормон — тестостерон. Клітини Лейдіга названі в честь німецького анатома та гістолога Франца Лейдіга[ Клітини Лейдіга розташовуються невеликими, різними за розмірами, скупченнями у прошарках сполучної тканини між звивистими сім'яними канальцями яєчка. Всього в яєчках чоловіка міститься приблизно 200х106 клітин Лейдіга. Функція ендокриноцитів полягає у виробленні тестостерону та його похідних, яке відбувається під дією гормональних сигналів згідно механізму зворотнього звязку між гіпоталамусом та гіпофізом. За синтез тестостерону відповідає лютеїнізуючий гормон (ЛГ), що виробляється в передній долі гіпофіза.

Ductus arteriosus між аортою та легеневою артерією перетворюється на сполучнотканинний тяж - lig. arteriosum.

Distantia spinarum - відстань між передньоверхніми остями клубових кісток. Тазомір притискають до зовнішніх країв передніх верхніх остей клубової кістки. Цей розмір зазвичай становить 25-26 см.

Зворотний гортанний нерв (nervus laryngeus recurrens) — гілка блукаючого нерва, що постачає рухові та чутливі волокна до гортані та іннервує голосові зв'язки. При односторонньому ураженні — виникає хрипота, проте порушення голосу компенсовані. Двобічне ураження нерву призводить до порушень акту дихання та втрати голосу.

Моторні нейрони (мотонейрони) – це великі мультиполярні клітини (діаметр 100-140 мкм). Загальна їх кількість становить 2-3 млн. Кожен моторний нейрон іннервує від одиниць до тисяч м’язових волокон, утворюючи рухову одиницю.

У другій фазі систоли шлуночків, фазі вигнання, скорочення міокарду шлуночків підвищило тиск у них до того рівня, що він вищий, ніж тиск у легеневому стовбурі і аорті. Кров відкачується з серця, відкриваючи легеневий і аортальний півмісяцеві клапани. Тиск, що створюється лівим шлуночком, буде значно більшим, ніж тиск, який генерує правий шлуночок, оскільки тиск що існує в аорті, набагато вищий. Проте обидва шлуночки прокачують однакову кількість крові.

Реброва і середостінна частини плеври внизу переходить у діафрагмову частину плеври, що покриває м’язову і сухожильну частини діафрагми. Верхня частина пристінкової плеври утворює купол, в якому розташовується верхівка легені. Місця переходу частин пристінкової плеври один в одного називають плевральними закутками! (синусами); навіть при самому глибокому вдиху вони не заповнюються легенями. Реберно-діафрагмовий закуток розташовується між ребровою і діафрагмовою частинами плеври. В ділянці переходу реберної плеври в середостінну знаходяться вертикально орієнтовані реброво-середостінні закутки, між середостінною і діафрагмовою частинамиплеври – сагітально орієнтований діафрагмово-середостінний закуток. Між нутрощевою і пристінковою плеврою є вузька щілина – плевральна порожнина, в якій міститься 1-2 мл рідини, що забезпечує ковзання плевральних листків відносно один одного під час дихальних рухів і їх зчеплення. Площа серозного покриву плевральної порожнини близько 22 000 см2.

Поверхневі пахвинні вузли (nodi inguinales superficiales) розташовуються вздовж пахвинної зв’язки (lig. inguinale) і лежать на поверхневому листку широкої фасції стегна (lamina superficialis fasciae latae).Їх виносні судини впадають до глибоких пахвинних вузлів (nodi inguinales profundi), а потім лімфа потрапляє до зовнішніх клубових вузлів (nodi iliaci externi), які супроводжують однойменні артерії (aa. iliacae externae).

N. facialis (лицевий нерв) є змішаним нервом; в якості нерва другої зябрової дуги іннервує розвинуті із неї м'язи - всі мімічні і частина під'язикові. У його складі проходять також смакові (аферентні) і секреторні (еферентні) волокна, що належать проміжному нерву (n. intermedius).

Лівий шлуночок (ventriculus sinister) камера в якій починається велике коло кровообігу. Кров, збагачена киснем, надходить в лівий шлуночок з лівого передсердя через мітральний клапан і закачується в аорту через аортальний клапан. У порожнині лівого шлуночка, як і в порожнині правого, розрізняють два відділи: задній - власне порожнину шлуночка, і передній, що є продовженням вверх порожнини лівого шлуночка. Задній відділ порожнини шлуночка сполучається з порожниною лівого передсердя за допомогою лівого венозного отвору, ostium venosum sinistrum (s. atrioventriculare), форма якого при розгляданні його з боку лівого передсердя більш округла, але вже на настільки, як у правому шлуночку. Передній відділ порожнини лівого шлуночка - артеріальний конус (лат.conus arteriosus) з'єднується артеріальним отвором (лат.ostium arteriosum) з аортою. Артеріальний конус лівого шлуночка розташовується позаду артеріального конуса правого шлуночка і, піднімаючись вправо, перехрещує його. Пацієнт в стресі - підвищується сила скорочення шлуночків.

Ліва передня звивина і ліва скронева частка відповідають перетворення звуків мови в нейронні коди слів.

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) є продовженням присередньої крайової вени і має кілька клапанів. Вона прямує догори в підшкірній клітковині по передньому краю присередньої кісточки, а на гомілці – вздовж присереднього краю великогомілкової кістки разом з підшкірним нервом, приймаючи численні поверхневі вени з передньоприсередньої поверхні гомілки. У колінній ділянці вена огинає позаду присередній виросток стегнової кістки і переходить на передньоприсередню поверхню стегна, прямує вверх понад шкірною фасцією. Досягнувши підшкірного розтвору, велика підшкірна вена повертає вглиб крізь дірчасту фасцію, огинаючи нижній ріг серпоподібного краю підшкірного розтвору, і впадає у стегнову вену.

Foramen rotundum - круглий отвір в клиноподібної кістки черепа, який з'єднує середню черепну ямку і крилопіднебінну ямку.

Жувальні м’язи іннервує рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini). Pухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) є руховим і розміщене в мосту присередніше чутливих ядер та іннервує жувальні м’язи.

А. hepatica propria (власна печінкова артерія) направляється до воріт печінки, розташовуючись між двома листками lig. hepatoduodenal, причому в зв'язці вона лежить наперед від v. portae і ліворуч від ductus choledochus. У воротах печінки a. hepatica propria ділиться на ramus dexter і ramus sinister; ramus dexter біля місця з'єднання ductus hepaticus communis з ductus cysticus віддає артерію жовчного міхура, a. cystica. Від a. hepatica communis або a. hepatica propria відходить гілка до- малій кривизні шлунка, a. gastrica dextra, що направляється справа наліво назустріч a. gastrica sinistra.

Притоками або коренями ворітної печінкової вени є три крупні судини: верхня брижова вена, селезінкова вена і нижня брижова вена. Верхня брижова вена збирає венозну кров від стінок брижової частини тонкої кишки, сліпої кишки і червоподібного відростка, висхідної і поперечної ободових кишок, дванадцятипалої кишки, шлунка, підшлункової залози, великого чепця і брижових лімфатичних вузлів. Селезінкова вена збирає кров від селезінки, шлунка, підшлункової залози і великого чепця. Нижня брижова вена збирає кров від стінок верхньої частини прямої кишки, сигмоподібної і низхідної ободових кишок. При обтурації/непрохідності v. Portae hepatis спосрерігаються розширення венозних анастомозів: стравохідний, прямокишковий, ободовокишковий, підшкірних вен черевної порожнини ("голова медузи"). Ворітна печінкова вена (vena portae hepatis) розташована у товщі печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale) між спільною жовчною протокою (ductus choledochus) та власною печінковою артерією (a. hepatica propria) і формується позаду головки підшлункової залози (caput pancreatis) при злитті: верхньої брижової вени (v. mesenterica superior); нижньої брижової вени (v. mesenterica inferior); селезінкової вени (v. splenica). Вона збирає венозну кров від непарних органів черевної порожнини (cavitas abdominis), окрім печінки (hepar). До входження у ворота печінки (porta hepatis) у ворітну печінкову вену (v. portae hepatis) входять такі притоки: міхурова вена (v. cystica); права шлункова вена (v. gastrica dextra); ліва шлункова вена (v. gastrica sinistra); передворотарна вена (v. prepylorica); припупкові вени (vv. paraumbilicales). Ці притоки у воротах печінки (porta hepatis) впадають у ворітну печінкову вену (vena portae hepatis), іноді безпосередньо у печінку.

Орієнтовні рефлекси середнього мозку будуються у чотиригорбковій пластинці – покрівлі середнього мозку – у відповідь на зорові й слухові подразнення. Від ядер покрівлі започатковується тектоспінальний шлях. У верхніх горбиках середнього мозку розташовані первинні зорові центри, активація яких впливає на зіничні рефлекси та рухи очних яблук; у нижніх – слухові центри, які є центром рефлекторних дуг слухових рефлексів (зокрема, повертання вушних раковин у напрямі дії звукового сигналу). Між верхніми і нижніми горбиками існують зв'язки. Саме ці центри реагують на дію зорових і слухових подразників таким чином, що рефлекторно відбувається повертання вушних раковин, очних яблук і голови у напрямку дії відповідних подразників. Поворот голови супроводжується перерозподілом тонусу м'язів тулуба і кінцівок і створенням постави, що характерна для сторожового рефлексу.

Підошвова п'ятково-човноподібна зв'язка (lig. calcaneonaviculare plantare) тримає головку надп'яткової кістки.

Гіпофіз (hypophysis, s. glandula pituitaria) знаходиться в гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки і відділений від порожнини черепа відростком твердої оболонки головного мозку, утворюючим діафрагму сідла. Передня частка впливає на ріст і розвиток всього тіла. При її пухлинах відбувається посилений ріст пальців, носа і губ. Передня частка також стимулює діяльність інших залоз внутрішньої секреції: щитовидної, кори наднирника і статевих залоз. Задня частка підсилює роботу гладкої мускулатури судин, підвищуючи кров'яний тиск, і матки, а також впливає па реабсорбцію води в нирці.

Зубець S. Відбиває закінчення розподілу збудження через міжшлуночкової перегородки. Шлуночковий комплекс QRS відображає деполяризацію шлуночків. Зубець S – кінцевий напрямок деполяризації обох шлуночків, є негативним, вплив направлений в бік основи лівого шлуночка, де ще залишилась поляризована ділянка міокарда. Амплітуда коливається в широких межах, тривалість 0, 06 c. Зубець P — збудження передсердь; зубець Q — деполяризація міжшлуночкової перегородки; зубець R — поширення збудження по основі шлуночків; зубець S — повне охоплення збудженням шлуночків; зубець Т — реполяризація міокарда.

Кровопостачання селезінки здійснюється селезінковою артерією, яка пронизує білу пульпу селезінки по центру. А сама біла пульпа утворена лімфоїдною тканиною, лімфатичними вузликами (фолікулами) і лімфатичними періартеріальними піхвами.

Пластинка покрівлі (чотиригорбикова пластинка) – (lamina tecti) – це нервова пластинка з чотирьма горбками, розміщена на дорзальній поверхні мозкового стовбура. Розрізняють верхні і нижні горбки, що розділені поздовжньою і поперечною борознами. Від горбиків відходять по одному пучку нервових волокон, які з'єднуються з колінчастими тілами проміжного мозку. Верхні горбки сполучаються з бічними колінчистими тілами і складають підкіркові центри зору; нижні горбки з присередніми колінчастими тілами складають підкіркові центри слуху.

Скелетні м’язи при фізичних навантаженнях найбільше потребують кисню, тож в них спостерігається підвищений кровотік. Cкелетні м'язи значно збільшуються при фізичних навантаженнях.

Дивертикул Меккеля - локальне мішкоподібне випинання стінки клубової кишки, що утворилося внаслідок неповного зрощення жовткового протоки; бере участь в харчуванні зародка, на відстані 10-100 см від або ілеоцекального кута. Цю аномалію відкрив Йоганн Фрідріх Меккеля молодший німецький анатом (1781 - 1833 рр..) Дивертикул Меккеля (дивертикул клубової кишки) є вродженою аномалією тонкої кишки, пов'язаної з порушенням зворотного розвитку проксимального відділу жовткового протоки (протоку між пупком і кишечником), коли залишається необлітерірованной (незакритих) його проксимальна частина. Дивертикул Меккеля вважають істинним дивертикулом, так як його стінка містить всі верстви кишки. Середня довжина - 5-7 см, але бувають дивертикули і більшого розміру. Дивертикул Меккеля є найбільш частою вродженою аномалією розвитку травної системи.

Кожна яєчникова артерія перетинає спереду сечовід (ureter).

У жінок при переході очеревини з сечового міхура на матку, з матки на пряму кишку утворюються заглибина прямокишково-маткова (Дугласовий простір). Це найнижча точка черевної порожнини. Саме тут може скопичуватись патологічна рідина при запальних процесах у черевній порожнині або кров при розриві маткової труби (позаматкова вагітність). При пункції черевної порожнини через заднє склепіння піхви можна одержати рідину, що дає можливість уточнити діагноз при патології.

Слухова труба (tuba auditiva) відкривається глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis) з’єднуючи її з барабанною порожниною.

Друга сигнальна система – це сукупність нервових процесів, що виникають у корі великого мозку як реакція на слова й позначені ними поняття. Анатомічною основою другої сигнальної системи є мовно-руховий аналізатор, тісно пов’язаний із зоровим та слуховим аналізаторами. З 6-го місяця дитина шляхом наслідування вимовляє окремі склади (ма-ма та ін.), а потім пов’язує їх з предметами або діями (дай-дай та ін.). з 10-11 місяця з’являються реакції на самі слова (вже незалежно від ситуації та інтонації говорить). До кінця першого року з’являються перші слова.

Епідуральна гематома є скупченням крові між твердою мозковою оболонкою і кістками черепа. A. meningea media кровопостачає тверду оболонку середньої черепної ямки, скроневу ділянку.

Хвилинний об’єм кровотоку – обсяг крові, що проходить крізь поперечний переріз аорти і легеневого стовбура за хвилину. У дорослої людини хвилинний об’єм приблизно становить 5-7 літрів.

Найширший м’яз спини (musculus latissimus dorsi) приводить плече до тулуба і привертає його (пронує), розгинає плече, опускає руку, тягне її назад і присередньо, опускає лопатку. При фіксованих верхніх кінцівках обидва м’яза піднімають тулуб.

Із підколінної ямки (fossa poplitea) між поверхневими та глибокими м’язами заднього відділу гомілки проходить аж донизу гомілково-підколінний канал (canalis cruropopliteus), або канал Грубера. Цей канал обмежений: попереду – заднім великогомілковим м’язом (m.tibialis posterior) і довгим м’язом-згиначем великого пальця (m.flexor halluces longus), а позаду – камбалоподібним м’язом (m.soleus).

Середня ободовокишкова артерія (a. colica media) живить стінку поперечної ободової кишки, а також правого і лівого згинів ободової кишки.

У верхній скроневій звивині розташовується слуховий, або гностичний, центр мовлення (центр Верніке). У верхній скроневій звивині і на внутрішній поверхні скроневої частки знаходиться слухова проекційна ділянка кори.

М'яке піднебіння (palatum molle) утворює задню третину піднебіння; складається з піднебінного апоневрозу, слизової оболонки, м'язів, містить слинні залози та лімфоїдну тканину. Піднебінний апоневроз прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток. Слизова оболонка є продовженням слизової оболонки твердого піднебіння і порожнини носа. Перша вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який не роговіє, друга — псевдобагатошаровим війчастим епітелієм. Передня частина м'якого піднебіння розташована горизонтально, вона менш рухлива, задня — рухлива, у розслабленому стані звисає майже вертикально, утворюючи піднебінну завіску (velum palatinum). Задній край м'якого піднебіння обмежує зів, що веде до ротової частини глотки. По середній лінії цього краю звисає невеликий заокруглений відросток — піднебінний язичок (uvula palatina). Під слизовою оболонкою м'якого піднебіння, з боку порожнини рота, розташована велика кількість піднебінних слинних залоз (gll. раlatinae), основна маса яких міститься в бічних відділах піднебіння.

Кірково-ядерний шлях - руховий, представлений ланцюжком з двох нейронів і є складовою частиною пірамідної системи. За допомогою цього шляху забезпечується усвідомлене управління поперечно-смугастою мускулатурою голови і частково шиї.

У жінок при переході очеревини з сечового міхура на матку, з матки на пряму кишку утворюються заглибина прямокишково-маткова (Дугласовий простір). Це найнижча точка черевної порожнини. Саме тут може скопичуватись патологічна рідина при запальних процесах у черевній порожнині або кров при розриві маткової труби (позаматкова вагітність). При пункції черевної порожнини через заднє склепіння піхви можна одержати рідину, що дає можливість уточнити діагноз при патології.

Синоатріальний вузол є основним електричним годинником дії серця. Він складається зі спеціальних м’язових пейсмейкерних клітин і знаходиться в правому передсерді (atrium dextrum) серця близько гирла верхньої порожнистої вени, так званої синусової порожнистої вени. Це частина провідної системи серця. Синусовий ритм створюється синусовим вузлом. У здоровому серці вузол постійно виробляє потенціали дії, задаючи ритм серця, і тому відомий як природний кардіостимулятор.

Шлунково-печінкова зв'язка включає три різні частини: - щільну частину (pars condensa), - слабку частину (pars llaccida), - печінково-дванадцятипалу зв'язку. 1. Щільна (верхня, частина) - найбільш тверда в шлунково-печінкової зв'язці. 2. Слабка частина шлунково-печінкової зв'язки - це найбільша частина, розташована між щільною частиною і печінково-дванадцятипалої зв'язкою. Ця частина складається з двох листків очеревини, що формують тонкий, практично безсудинних шар, який легко руйнується пальцями. 3. Печінково-дванадцятипала зв'язка - найбільш низько розташована частина шлунково-печінкової зв'язки. Вона становить передню стінку отвори Winslow. У цій зв'язці проходять елементи воріт печінки. В її передній частині праворуч розташовується загальний печінковий протік, ліворуч - печінкова артерія. Печінково-дванадцятипала зв'язка сполучає проксимальну, або рухому, частина верхньої горизонтальної частини дванадцятипалої кишки з нижньою поверхнею печінки.

Серединний нерв (n. medianus) іннервує глибокі м’язи переднього відділу передпліччя – особливо м’язи що беруть участь у згинанні кисті та пронації. Долонна гілка (r. palmaris) серединного нерва іннервує шкіру долонної поверхні кисті з променевого боку.

M. fibularis (peroneus) longus згинає стопу (flexio pedis), піднімає бічний край стопи (margo lateralis pedis), укріплює поперечне та поздовжні склепіння стопи (arcus pedis transversus et arcus pedis longitudinales).

Передня поздовжня зв'язка проходить по передній поверхні тіл хребців. Хребці скріплені між собою за допомогою зв’язок. Передня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale anterius) розташована по передній поверхні тіл хребців і дисків і простягається від передньої дуги атланта до тазової поверхні кряжів, де вплітається в окістя. Зв’язка прикріплюється до міжхребцевих дисків і країв тіл хребців, які виступають.

Ліва вінцева артерія бере початок у задньовнутрішній пазусі цибулини аорти, проходить між лівим передсердям та лівим шлуночком, кровопостачаючи їх. Передсердні гілки цієї артерії живлять стінку лівого передсердя. А. coronaria sinistra - гілка початкового відділу аорти, лежить між початком легеневого стовбура та вушком лівого передсердя і ділиться на передню міжшлуночкову та огинаючу гілки. Кровопостачає стінку лівого шлуночка з сосочковими м'язами, велику частину міжшлуночкової перегородки , передню стінку правого шлуночка, а також стінку лівого передсердя .

Біля переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м’яза відповідно до рівня зазначеного хряща вглибині визначають поперечний відросток VI шийного хребця (сонний горбок). До нього притискають загальну сонну артерію, щоб спинити кровотечу з її гілок.

Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається: - присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum); - угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) через круглий отвір (foramen rotundum); - ззаду – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa) в ділянці рваного отвору (foramen lacerum) через крилоподібний канал (canalis pterygoideus); - унизу – з ротовою порожниною (cavitas oris) через великий піднебінний канал (canalis palatinus major); - допереду – через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita); - збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).

Ліктьовий м'яз-згинач зап'ястка (flexor carpi ulnaris) та ліктьовий м'яз-розгинач зап'ястка (m. extensor carpi ulnaris) є м’язами-антагоністами. Обидва вони приводять кисть у променево- зап'ястковому суглобі: перший згинає кисть, а другий розгинає.

Нерв спеціальної чутливості , що відповідає за передачу слухових імпульсів, а також імпульсів, що виходять з вестибулярного відділу внутрішнього вуха. Присінково-завитковий нерв (nervus vestibulocochlearis), VIII пара черепно-мозкорих нервів, відноситься до нервів спеціальної чутливості і складається з двох частин: vestibularis і cochlearis, що починаються усередині камянистої частини скроневої кістки у внутрішньому вусі.

Гаструляція - це фаза ембріонального розвитку більшості тварин після бластуляції, під час якої одношарова бластула реорганізовується в багатошарову гаструлу. Під час гаструляції утворюються три зародкові шари: ектодерма, мезодерма, ентодерма. Локалізація гаструли: стінка матки (paries uteri).

Ядра Дейтерса безпосередньо пов'язано з вестибулярним апаратом, що сприймає положення голови в поле тяжіння і зміни цього становища.

Права легеня має три частки: - верхню (lobus superior) з 3 сегментами, - середню (lobus medius) з 3 сегментами, - нижню (lobus inferior) - 5 сегментів; а ліва — дві: верхню (5) і нижню (5).

Завузлові парасимпатичні волокна війкового вузла у складі коротких війкових нервів (nn. ciliares breves) прямують до очного яблука, пронизують склеру й іннервують війковий м’яз та м’яз-звужувач зіниці. Ganglion ciliare — маленький довгастий парасимпатичний вузол (розмір 1-2 мм) розташований в ділянці очної ямки. Він розміщений позаду очного яблука на відстані 2 см, між прямим латеральним м’язом і зоровим нервом в товщі жирової клітковини. Через вузол проходять чутливі, симпатичні і парасимпатичні волокна. Останні тут переключаються на завузлові. Для чутливих і симпатичних волокон цей вузол є лише транзитною станцією.

Пазухи твердої мозкової оболони (венозні синуси, синуси головного мозку) - венозні колектори, розташовані між листками твердої мозкової оболони. Отримують кров з внутрішніх і зовнішніх вен головного мозку, беруть участь у реабсорбції ліквору з субарахноїдального простору. Стінки синусів утворені твердою мозковою оболонкою, вистеленої ендотелієм. У порожнині пазухи розташовуються покриті ендотелієм волокнисті перегородки. З пазух кров надходить у внутрішні яремні вени, крім цього існує зв'язок з венами зовнішньої поверхні черепа. В результаті травми твердої мозкової оболони, яка може бути обумовлена переломом кісток черепа, можливий розвиток тромбозу пазухи. Також тромбоз пазухи може розвинутися в результаті неопластического або інфекційного процесу в черепі. У свою чергу, тромбоз пазухи може стати причиною геморагічного інфаркту мозку.

Скроневий м'яз (m. temporalis) утворений трьома пучками, що сходяться разом й утворюють товстий сухожилок, який проходить під виличною дугою і кріпиться до вінцевого відростка нижньої щелепи. При двобічному скороченні скроневого м'яза нижня щелепа піднімається догори. Допоміжною функцією цього м'яза є відтягування нижньої щелепи трохи назад. Скроневий м'яз (m. temporalis) має віялоподібну форму, починається від лускової частини скроневої кістки трьома пучками: переднім, що має нахил уперед, середнім, що має майже вертикальний нахил, і заднім, волокна якого мають горизонтальний напрямок. Ці пучки сходяться разом й утворюють товстий сухожилок, який проходить під виличною дугою і кріпиться до вінцевого відростка нижньої щелепи. При двобічному скороченні скроневого м'яза нижня щелепа піднімається догори (основна функція). Допоміжною функцією цього м'яза є відтягування нижньої щелепи трохи назад при скороченні задніх пучків.

При стресі симпато-адреналова система швидко реагує, сприяючи мобілізації механізмів адаптації та резистентності організму.

Соскоподібна печера (antrum mastoideum) сполучається з численними соскоподібними комірками (cellulae mastoideae), які розміщені у товщі соскоподібного відростка.

Обидві яєчникові артерії (aа. ovaricae, dextra et sinistra) відходять відпередньої поверхні аорти зараз нижче ниркових артерій (в ряді випадків і від ниркових артерій); нерідко відходять від аорти загальним стовбуром (a. ovarica communis). Прямуючи вниз і латерально, по передній поверхні великого поперекового м'яза, кожна яєчникова артерія перетинає спереду сечовід.

Функція потиличної частки пов'язана зі сприйняттям і переробкою зорової інформації, організацією складних процесів зорового сприйняття. При цьому в ділянці клина проектується верхня половина сітківки ока, яка сприймає світло від нижніх полів зору; в області язичкової звивини знаходиться нижня половина сітківки ока, яка сприймає світло від верхніх полів зору. Функція потиличної частки пов'язана зі сприйняттям і переробкою зорової інформації, організацією складних процесів зорового сприйняття.

Загальна жовчна протока утворена злиттям міхурової та загальної печінкової протоки. Вони можуть з'єднуватися під гострим, прямим і тупим кутом. Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis) утворюється шляхом злиття правої і лівої печінкових проток. Довжина загальної печінкової протоки коливається від 1,5 до 4 см, діаметр - від 0,5 до 1 см. Іноді загальна печінкова протока формується з трьох або з чотирьох жовчних проток. В окремих випадках спостерігається висока злиття міхурової протоки з жовчними протоками за відсутності загального печінкового протоку. Іноді обидві печінкові протоки або один з них відкривається безпосередньо в жовчний міхур в області його ложа. Позаду загальної печінкової протоки розташовується права гілка печінкової артерії; в окремих випадках вона проходить вперед від протоки. Міхурова проток (ductus cysticus) має довжину 1-5 см, в середньому 2-3 см, діаметр 0,3-0,5 см. Він проходить у вільному краї печінково-дванадцятипалої зв'язки і зливається із загальним печінковим протокою, утворюючи загальну жовчну протоку. Міхурова і загальна печінкова протоки можуть з'єднуватися під гострим, прямим і тупим кутом. Іноді міхурова протока спірально огинає загальну печінкову протоку.

Fissura orbitalis superior (I гілка n.ophtalmicus), foramen rotundum (II гілка n.maxillaris), foramen ovale (III гілка n.mandibularis).

Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus). Початок: перший (бічний) міжкістковий м'яз - від присереднього (ліктьового) краю II п'ясткової кістки; другий і третій долонні міжкісткові м'язи - від бічного (променевого) краю основи IV і V п'ясткових кісток. Прикріплення: м'язові пучки переходять у топкі сухожилки, що прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг II, IV і V пальців, а також до капсул п'ястково-фалангових суглобів і міжсухожилкових зв'язок II, IV і V пальців. Перший міжкістковий долонний м'яз прикритий привідним м'язом великого пальця кисті, інші розміщені під сухожилками глибокого м'яза-згинача пальців. Функція: приводять II, IV і V пальці до III (середнього) пальця, а також беруть участь у згинанні проксимальної та розгинанні середньої і кінцевої фаланг II, IV і V пальців. Кровопостачання: гілки глибокої долонної дуги. Іннервація: ліктьовий нерв (C7-Th1).

Клубово-підчеревний нерв (n. iliohypogastricus) утворений гілками корінців ThXII і LI. М'язові гілки цього нерва іннервують поперечний і внутрішній косий м'язи живота.


Ліктьовий нерв (n. ulnaris), з С8–Тh1, змішаний нерв, бере початок від присереднього пучка плечового сплетення і лягає у sulcus bicipitalis medialis. Приблизно на початку середньої третини плеча ліктьовий нерв зміщується присередніше від a. brachialis, проходить крізь septum intermusculare mediale і виходить на задню поверхню присереднього надвиростка плечової кістки, де він лежить в однойменній борозні поверхнево під шкірою і доступний для пальпації. На передпліччі ліктьовий нерв проходить у ліктьовій борозні і разом з однойменними артерією та венами йде до зап’ястка, де переходить у свою кінцеву долонну гілку.

Підключична артерія — це парна судина. Права підключична артерія виходить з плечоголовного стовбура, а ліва підключична артерія (довша за праву) виходить з дуги аорти. Артерія біля зовнішнього краю першого ребра продовжується в пахвову артерію, остання переходить у плечову артерію, а плечова вже ділиться на дві кінцеві гілки — променеву артерію, що йде зовні, і ліктьову, розташовану присередньо.

Є лише три артерії, що продовжують плечову артерію і надалі живлять шкіру, суглоби і м’язи: глибока артерія плеча (a. profunda brachii), верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) та нижня ліктьова артерія (a. collateralis ulnaris inferior). Плечова артерія (a. brachialis) продовжує пахвову артерію і розгалужується на судини, що живлять шкіру і м'язи плеча, плечовий і ліктьовий суглоби. Це: 1) глибока артерія плеча (a. profunda brachii) є найбільшою гілкою плечової артерії, що огинає плечову кістку ззаду і поставляє кров задній групі м'язів плеча і самої плечової кістки. Глибока артерія плеча переходить в променеву обхідну артерію (a. collateralis radialis), яка анастомозує з поворотною артерією (a. recurrens) від променевої артерії; 2) верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) вона забезпечує кров'ю ліктьовий м'яз, медіальну головку триголовий м'яза плеча і шкіру цій галузі; 3) нижня ліктьова колатеральних артерія (a. collateralis ulnaris inferior), що живить ліктьовий суглоб, м'язи плеча і частково передпліччя.

Ligg. flava сприяють випрямленню хребетного стовпа і прямоходінню завдяки тому, що відповідають за пружність міжхребцевих дисків та зближення дисків.

Glandula pinealis - ендокринна залоза нейрогенної групи, представлена ​​невеликим шишкоподібним тілом сірувато-червонуватого кольору, розташованим в ділянці чотиригорбкового тіло середнього мозку. Кожна часточка складається з двох видів клітин - нейросекреторних пінеалоцитів - полігональних клітин з відростками, локалізованих центрально, та гліоцитів (астроцитів) - на периферії. Продукує мелатонін, серотонін, адреногломерулотропін, діметілтріптамін. Часто шишкоподібну залозу називають ЕПІФІЗОМ, що є не термінологічним.

Лімфатичні судини від молочної залози (mamma) йдуть від зовнішнього і нижньої ділянок органу уздовж зовнішнього краю великого грудного м'яза і збираються в пахвових лімфатичних вузлах. Вони раніше за інших збільшуються в розмірах при зростанні ракової пухлини молочної залози.

Передшлункова сумка (bursa pregastrica), що відокремлюється від печінкової сумки (bursa hepatica) серпоподібною зв’язкою печінки (lig. falciforme hepatis) і охоплює передню стінку шлунка (paries anterior gastris), ліву частку печінки (lobus hepatis sinister) та селезінку (splen).

Альвеоли вистелені зсередини одношаровим плоским епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані.

Зорове перехрестя складається головним чином із волокон зорових нервів, при неповному перехресті яких утворюється пластинка чотирикутної форми. Її задні кути продовжуються в зорові шляхи, які огинають ніжки мозку і закінчуються в біч­них колінчастих тілах, подушці та верхньому горбку покриву середнього мозку. Всі ці структури належать до підкіркових зорових центрів.

Правий поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens dexter) починається від блукаючого нерва та віддає нижній гортанний нерв (n. laryngeus inferior) – іннервує всі м’язи гортані, крім m. cricothyroideus, слизову оболонку гортані нижче голосової щілини, а також щитоподібну та прищитоподібні залози, лімфатичні вузли шиї.

N. trigeminus, трійчастий нерв є змішаним. Трійчастий нерв також є провідником чутливості від рецепторів слизових оболонок рота, носа, вуха і кон'юнктиви ока, крім тих відділів їх, які є специфічними рецепторами органів чуття (які іннервуються з I, II, VII, VIII і IX пар).

Виносні лімфатичні судини від лімфатичних вузлів останнього етапу впадають в крупні лімфатичні судини або прямо в лімфатичні стовбури, а з них через відповідні лімфатичні протоки лімфа відтікає у систему верхньої порожнистої вени. Тільки стравохід є винятком, від середньої його частини лімфатичні судини впадають безпосередньо в грудну протоку, що лежить поруч, минаючи лімфатичні вузли. Топографічні відношення стравоходу: 1. У шийному відділі стравохід розміщений ззаду від трахеї.; зліва він дотикається до лівої загальної сонної артерії. 2. У грудному відділі стравохід межує з такими анатомічними утвореннями: спереду до рівня четвертого хребця він прилягає до задньої стінки трахеї, нижче – до дуги аорти, лівого бронха, задньої поверхні лівого передсердя. Ззаду стравохід від хребта відділений пухкою клітковиною, в якій проходять грудна протока, непарна вена, міжхребетні судини. Нижче кореня легень на задній стінці стравоходу лежить правий блукаючий нерв.Зліва на зовнішній поверхні стравоходу розміщена грудна протока і ліва загальна сонна артерія, нижче 8-9 хребця – низхідна аорта. Над діафрагмою стравохід покритий середостінною плеврою.Справа на рівні від 4-8 хребців стравохід прикритий правою середостінною плеврою, на рівні коренів легень відділений від плеври непарною веною.