STEP-1 – Аnatomy (2005-2020) – ZLP

При переході з матки на пряму кишку очеревина утворює прямокишково-маткову заглибину (excavatio rectouterina) – простір Дугласа, обмежований з боків прямокишково-матковими складками (plicae rectouterinae). У товщі кожної з цих складок очеревини проходить прямокишково-маткова зв’язка (lig. rectouterinum) і прямокишково-матковий м’яз (m. rectouterinus). М’яз починається від задньої поверхні шийки матки, обходить збоку пряму кишку і прикріплюється до окістя крижової кістки.

Синтопія правої нирки: до її передньої поверхні прилягає печінка та правий згин ободової кишки, до присереднього краю нирки - низхідна частина дванадцятипалої кишки. На верхньому кінці правої нирки розташовується права надниркова залоза.

Епідуральна гематома є скупченням крові між твердою мозковою оболонкою і кістками черепа. A. meningea media кровопостачає тверду оболонку середньої черепної ямки, скроневу ділянку.

Соскоподібна печера (antrum mastoideum) сполучається з численними соскоподібними комірками (cellulae mastoideae), які розміщені у товщі соскоподібного відростка.

Foramen rotundum - круглий отвір в клиноподібної кістки черепа, який з'єднує середню черепну ямку і крилопіднебінну ямку.

Кульшовий суглоб укріплений міцними внутрішньокапсульними та позакапсульними зв’язками. Внутрішньокапсульна зв’язка головки стегна (lig. capitis femoris), що вкрита синовіальною перетинкою, прикріплюється до ямки головки стегнової кістки і до кульшової кістки. У цій зв’язці проходить артерія, що кровопостачає головку стегнової кістки.

Передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) або вузол Ашоффа-Тавари є водієм ритму серця або пейсмекером, який може генерувати велику частоту збуджень, ніж інші ділянки провідної системи. Вузол розташований у міжпередсердній перегородці в ділянці перегородкової стулки правого передсердно-шлуночкового клапана і побудований з провідних кардіоміоцитів другого типу – перехідних клітин. Від цього вузла імпульси збудження передаються на передсердно-шлуночковий пучок.

Є лише три артерії, що продовжують плечову артерію і надалі живлять шкіру, суглоби і м’язи: глибока артерія плеча (a. profunda brachii), верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) та нижня ліктьова артерія (a. collateralis ulnaris inferior). Плечова артерія (a. brachialis) продовжує пахвову артерію і розгалужується на судини, що живлять шкіру і м'язи плеча, плечовий і ліктьовий суглоби. Це: 1) глибока артерія плеча (a. profunda brachii) є найбільшою гілкою плечової артерії, що огинає плечову кістку ззаду і поставляє кров задній групі м'язів плеча і самої плечової кістки. Глибока артерія плеча переходить в променеву обхідну артерію (a. collateralis radialis), яка анастомозує з поворотною артерією (a. recurrens) від променевої артерії; 2) верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) вона забезпечує кров'ю ліктьовий м'яз, медіальну головку триголовий м'яза плеча і шкіру цій галузі; 3) нижня ліктьова колатеральних артерія (a. collateralis ulnaris inferior), що живить ліктьовий суглоб, м'язи плеча і частково передпліччя.

Парієтальні екзокриноцити розміщені поодиноко між головними екзокриноцитами в ділянці дна і тіла власних залоз шлунку. Ці клітини виділяють іони водню та хлору, з яких у просвіті шлунка утворюється соляна кислота. Окрім, того ці клітини продукують внутрішній антианемічний фактор, який з’єднується в шлунку з вітаміном В12,що потім всмоктується в тонкій кишці

Кругла зв'язка матки (ligamentum teres uteri) перед тим, як розгалузитись в тканинах, проходить через пахвинний канал. Кру́гла зв'я́зка ма́тки (ligamentum teres uteri) прямує в товщі широкої зв'язки матки до бічної стінки малого таза, далі вгору і вперед до глибокого пахвинного кільця. На своєму шляху вона перетинає затульні судини і нерв (vasa obturatoria et nervus obturatorius), бічну пупкову складку (plica umbilicalis lateralis), зовнішню клубову вену (v. iliaca externa), нижні надчеревні судини (vasa epigastrica inferiora). Після проходження через пахвинний канал, вона виходить через його поверхневе кільце і розгалужується в тканинах великих статевих губ, лобкового підвищення.

Завузлові парасимпатичні волокна війкового вузла у складі коротких війкових нервів (nn. ciliares breves) прямують до очного яблука, пронизують склеру й іннервують війковий м’яз та м’яз-звужувач зіниці. Ganglion ciliare — маленький довгастий парасимпатичний вузол (розмір 1-2 мм) розташований в ділянці очної ямки. Він розміщений позаду очного яблука на відстані 2 см, між прямим латеральним м’язом і зоровим нервом в товщі жирової клітковини. Через вузол проходять чутливі, симпатичні і парасимпатичні волокна. Останні тут переключаються на завузлові. Для чутливих і симпатичних волокон цей вузол є лише транзитною станцією.

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) є продовженням присередньої крайової вени і має кілька клапанів. Вона прямує догори в підшкірній клітковині по передньому краю присередньої кісточки, а на гомілці – вздовж присереднього краю великогомілкової кістки разом з підшкірним нервом, приймаючи численні поверхневі вени з передньоприсередньої поверхні гомілки. У колінній ділянці вена огинає позаду присередній виросток стегнової кістки і переходить на передньоприсередню поверхню стегна, прямує вверх понад шкірною фасцією. Досягнувши підшкірного розтвору, велика підшкірна вена повертає вглиб крізь дірчасту фасцію, огинаючи нижній ріг серпоподібного краю підшкірного розтвору, і впадає у стегнову вену.

Латеральний сегмент (segmentum laterale) з боку медіальної поверхні легені проектується тільки у вигляді вузької смуги вищекосої міжчасткової щілини. Сегментарний бронх спрямований назад, тому сегмент займає задню частину середньої частки і видно з боку реберної поверхні. Медіальний сегмент (segmentum mediale) видно як на реберній, так і на медіальній поверхнях середньої частки. Перша межа збігається з передньою частиною горизонтальній щілині , друга - з косою щілиною. На реберної поверхні також є дві міжсегментарні кордону.Одна лінія починається на середині передньої частини горизонтальній щілині і опускається до кінцевої частини косою щілини. Друга межа відділяє медіальний сегмент від переднього сегмента верхньої частки і збігається з положенням передній горизонтальній щілині

Піднижньощелепна залоза (glandula sublingualis) відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому мясці поруч з вуздечкою язика. Піднижньощелепна залоза (glandula sublingualis) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою 13-16 г,має еліпсоїдну форму; виділяє серозно-слизовий секрет. Залоза розташована в ділянці піднижньощелепного трикутника; зовні залоза вкрита поверхневою пластинкою шийної фасції і шкірою; присередня поверхня прилягаєдо підязиково-язикового і шило-язикового мязів, верхня - до піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, нижня частина залози виходить з-під нижнього краю щелепи. Невеликий відросток залози спереду лежить на задньому краї щелепного-підязикового мяза.Звідси з залози виходить піднижньощелепна протока - протока Вартона, що проходить вперед і огинає задній край щелепно-підязикового мяза і проходить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини вздовж внутрішньої поверхні підязикової залози. Протока відкривається разом з великою підязиковою протокою невеликим отвором на підязиковому мясці поруч з вуздечкою язика.

Ворітна вена (v. portae) збирає кров від непарних органів черевної порожнини (шлунок, тонка і товста кишки, підшлункова залоза і селезінка) і представляє найбільшу вену внутрішніх органів.

На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки слизова оболонка відкривається великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), котрий розміщений у кінці складки і на якому відкривається печінково-підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилася внаслідок злиття: спільної жовчної протоки (ductus choledochus) та протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus).

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) - найдовша вена людини - збирає кров з 2/3 поверхні кінцівки. Вона піднімається по передньо-внутрішній поверхні нижньої кінцівки і в пахвинній ділянці вливається в стегнову вену. У верхній третині стегна велика підшкірна вена має дві крупні протоки: vv. saphena accessoria medialis et lateralis. Перед впадінням вони можуть зливатися в один стовбур або є окремими маленькими стовбурами (від 1 до 5-6 і більше) та відіграють важливу роль у розвитку післяопераційних рецидивів варикозного розширення вен.

Шийне сплетення (plexus cervicalis) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів і залягає під груднино-ключично-соскоподібним м’язом (m. sternocleidomastoideus). Від шийного сплетення відходить змішаний нерв – діафрагмовий нерв (n. phrenicus), який заходить у грудну порожнину (cavitas thoracis), лягає під осердя (pericardium) і своїми чутливими гілками іннервує плевру (pleura) та осердя (осердна гілка – r. pericardiacus). Рухові гілки діафрагмового нерва (n. phrenicus) іннервують: діафрагму – діафрагмово–черевні гілки (rr. phrenicoabdominales).

Ductus arteriosus між аортою та легеневою артерією перетворюється на сполучнотканинний тяж - lig. arteriosum.

Печінково-дванадцятипала зв'язка (lig. hepatoduodenale) простягається від воріт печінки до верхньої горизонтальної частини дванадцятипалої кишки.

За шлунком розташована чепцева сумка (bursa omentalis) – щілиноподібна вузька порожнина, що розміщена у лобовій площині. Верхньою межею чепцевої сумки є хвостата частка печінки, а нижньою – задня пластинка великого чепця, що зрослася з брижею поперечної ободової кишки. Передню стінку чепцевої сумки утворюють задня стінка шлунка і малий чепець, а задню – пристінкова очеревина, що покриває аорту, нижню порожнисту вену, верхній кінець лівої нирки, ліву надниркову залозу і підшлункову залозу.

Зорове перехрестя складається головним чином із волокон зорових нервів, при неповному перехресті яких утворюється пластинка чотирикутної форми. Її задні кути продовжуються в зорові шляхи, які огинають ніжки мозку і закінчуються в біч­них колінчастих тілах, подушці та верхньому горбку покриву середнього мозку. Всі ці структури належать до підкіркових зорових центрів.

Задня центральна звивина – поля за Бродманом – 1, 2, 3 – кірковий центр всіх видів шкірної та пропріоцептивної чутливості. Вона має такі особливості: 1. Проекція протилежної сторони тіла розміщена вниз головою. 2. Має місце соматотопічна організація для кожної частини тіла. 3. Поля шкірної чутливості неоднозначні за площею, так, проекційні поля для обличчя, губ, кистей рук займають найбільшу площу.

В regio inguinalis dexter проектується купол сліпої кишки.

Довгий м'яз-згинач великого пальця (m. flexor pollicis longus) згинає І палець і частково кисть.

Розрізняють два типи вен: безм’язового (волокнистого) і м’язового типів. Безм’язові вени зрощені з сполучнотканинними структурами органів і тому не спадаються. Ендотеліоцити, що вистеляють такі вени, мають звивистіші межі (контури) у порівнянні з артеріями, середня оболонка відсутня. Базальна мембрана безпосередньо прилягає до тонкої зовнішньої оболонки, що побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини.

Пахвовий нерв (nervus axillaris) за функцією — змішаний. Утворившись, огинає хірургічну шийку плечової кістки і входить у внутрішню поверхню дельтоподібного м'яза. Іннервує цей м'яз, а також плечовий суглоб та шкіру передньобічної ділянки плеча.

Cуглобові поверхні променево-зап’ясткового суглоба утворені суглобовою поверхнею шилоподібного відростка променевої кістки та трьома проксимальними поверхнями трьох зап’ясткових кісток першого ряду.

Яєчник отримує артеріальну кров з двох джерел: від маткової і яєчникової артерій. Проте переважно кровопостачання яєчника здійснюється за рахунок маткової артерії, яка навіть в ділянці воріт яєчника має значно більший діаметр, ніж яєчникова артерія.

Надниркові залози вкриті товстою капсулою з щільної сполучної тканини. Від капсули в кіркову речовину відходять тонкі трабекули, що містять судини і нерви. Паренхіма її складається із двох частин - поверхневої кіркової речовини та центральної мозкової. Кіркові ендокриноцити формують тяжі, проміжки між якими заповнені прошарками пухкої сполучної тканини, в якій проходять кровоносні капіляри і нервові волокна. Мозкова речовина утворена хромафінними, гангліозними і підтримуючими клітинами. Надниркова залоза (glandula suprarenalis) – парний ендокринний орган, розміщений над верхнім полюсом нирки. Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсулою. Паренхіма її складається із двох відмінних за походженням, будовою та функцією частин – поверхневої кіркової та центральної мозкової. Кіркова речовина містить три зони: поверхневу клубочкову, середню пучкову і глибоку сітчасту. Мозкова речовина побудована з великих клітин округлої або полігональної форми, які за характером синтезованих ними речовин поділяються на епінефроцити та норепінефроцити.

Кірковий центр аналізатора праксії розміщений у gyrus supramarginalis. Праксія – це комплекс цілеспрямованих комбінованих складних рухів, які набуваються у ході індивідуального навчання. Наприклад, у ході навчання водити автомобіль, тримати ложку, вилку і їсти з ножем, професійних навичок і т.д. При ураженні ядра праксії, розвивається апраксія. Людина ходить, бігає, стрибає, але виконувати складні завчені рухи не може.

Великий поперековий м'яз (m.psoas major) - це товстий, довгий, веретеноподібний м'яз, що розташований на задній стінці порожнини живота і прилягає до тіл поперекових хребців. Початок: від бічної поверхні тіл, міжхребцевих дисків і поперечних відростків XII грудного, I-V поперекових хребців. М'яз прямує вниз, перетинає поперед межову лінію таза і з'єднується з клубовим м'язом

В Ductus thoracicus можуть безпосередньо метастазувати пухлинні клітини грудного відділу стравоходу

Гіпо́фіз ( hypophysis, синонім — нижній придаток мозку) — залоза внутрішньої секреції, масою всього 0.5-0.6 г, розміщена в головному мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку.

М'яке піднебіння (palatum molle) утворює задню третину піднебіння; складається з піднебінного апоневрозу, слизової оболонки, м'язів, містить слинні залози та лімфоїдну тканину. Піднебінний апоневроз прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток. Слизова оболонка є продовженням слизової оболонки твердого піднебіння і порожнини носа. Перша вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який не роговіє, друга — псевдобагатошаровим війчастим епітелієм. Передня частина м'якого піднебіння розташована горизонтально, вона менш рухлива, задня — рухлива, у розслабленому стані звисає майже вертикально, утворюючи піднебінну завіску (velum palatinum). Задній край м'якого піднебіння обмежує зів, що веде до ротової частини глотки. По середній лінії цього краю звисає невеликий заокруглений відросток — піднебінний язичок (uvula palatina). Під слизовою оболонкою м'якого піднебіння, з боку порожнини рота, розташована велика кількість піднебінних слинних залоз (gll. раlatinae), основна маса яких міститься в бічних відділах піднебіння.

Затульний нерв (n. obturatorius), що виходить з–під присереднього краю великого поперекового м’яза, який через затульний канал (canalis obturatorius) виходить на стегно. Він іннервує: зовнішній затульний м’яз (m. obturatorius externus); капсулу кульшового суглоба (capsula articulationis coxae); всю присередню групу м’язів стегна та шкіру над ними.

Альвеоли вистелені зсередини одношаровим плоским епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані.

Ліктьовий м'яз-згинач зап'ястка (flexor carpi ulnaris) та ліктьовий м'яз-розгинач зап'ястка (m. extensor carpi ulnaris) є м’язами-антагоністами. Обидва вони приводять кисть у променево- зап'ястковому суглобі: перший згинає кисть, а другий розгинає.

Підколінна оклюзія виникає внаслідок закупорки судини. Поразка підколінної артерії вважається найбільш небезпечною формою оклюзії. Під час неї спостерігається періодичне виникнення при ходьбі парестезії і болю в гомілках, які змушують хворого зупинитися. Напади переміжної кульгавості можуть спостерігатися після переміщення на різні відстані. Накульгування може початися як при подоланні перших 25 метрів, так і через багато кілометрів шляху. Підколінна артерія (arteria poplitea) є безпосереднім продовженням стегнової артерії (a. femoralis) після виходу останньої через нижній (задній) отвір привідного каналу, проходить попереду великогомілкового нерва (n. tibialis) та підколінної вени (v. poplitea). Артерія спускається зверху донизу, розташовуючись у глибині підколінної ямки, де її супроводжує однойменна вена (проходить більш поверхнево) і великогомілковий нерв, який лежить безпосередньо під фасцією. і на рівні нижнього краю підколінного м’яза (margo inferior musculi poplitei) розгалужується на: - передню великогомілкову артерію (a. tibialis anterior); - задню великогомілкову артерію (a. tibialis posterior). Від підколінної артерії відходять гілки: - бічна верхня колінна артерія (a. superior lateralis genus); - присередня верхня колінна артерія (a. superior medialis genus); - середня колінна артерія (a. media genus); - бічна нижня колінна артерія (a. inferior lateralis genus); - присередня нижня колінна артерія (a. inferior medialis genus); - литкові артерії (aa. surales).

Ліва вінцева артерія бере початок у задньовнутрішній пазусі цибулини аорти, проходить між лівим передсердям та лівим шлуночком, кровопостачаючи їх. Передсердні гілки цієї артерії живлять стінку лівого передсердя. А. coronaria sinistra - гілка початкового відділу аорти, лежить між початком легеневого стовбура та вушком лівого передсердя і ділиться на передню міжшлуночкову та огинаючу гілки. Кровопостачає стінку лівого шлуночка з сосочковими м'язами, велику частину міжшлуночкової перегородки , передню стінку правого шлуночка, а також стінку лівого передсердя .

Права легеня має три частки: - верхню (lobus superior) з 3 сегментами, - середню (lobus medius) з 3 сегментами, - нижню (lobus inferior) - 5 сегментів; а ліва — дві: верхню (5) і нижню (5).

Середня оболонка аорти утворює основну частину її стінки, складається з декількох десятків еластичних закінчень мембран, які мають вигляд циліндрів, вставлених один в одного. Вони пов'язані між собою еластичними волокнами і утворюють єдиний еластичний каркас разом з еластичними елементами інших оболонок. Між мембранами середньої оболонки аорти залягають гладкі м'язові клітини, косо розташовані по відношенню до мембран, а також фібробласти. Така будова середньої оболонки робить аорту високоеластичною і пом'якшує поштовхи крові

Аортальний отвір ( hiatus aorticus ) утворено сухожильними краями правої і лівої внутрішніх ніжок діафрагми. Спереду воно обмежене сухожильной дугою (lig. arcuatum),що з’єднує краю медіальних ніжок діафрагми , ззаду – хребетним стовпом. Через аортальний отвір , крім аорти , проходить початковий відділ грудного лімфатичного протоку.

Кожна яєчникова артерія перетинає спереду сечовід (ureter).

На присередньому краї нирки (margo medialis renis) розміщені ниркові ворота (hilum renale), через які входять ниркові артерія і нерви (arteria et nervi), а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і ниркова миска (vena, vasa lymphatica et pelvis renalis), що переходить у сечовід (ureter). Якщо дивитись ззаду наперед, то у воротах послідовно розташовані сечовiд, ниркова артерiя, ниркова вена.

Загальна жовчна протока утворюється завдяки злиттю ductus hepaticus communis та ductus cysticus.

Ендокард утворений ендотелієм, й вкритий ззовні сполучною тканиною з гладенькими м'язовими волокнами. Тобто саме він відповідає за утворення клапанів та легкому потокові крові. Ендокард - внутрішній шар оболонки стінки серця; тонка оболонка, яка вистилає порожнину серця (його передсердя й шлуночки).

Заочеревинний простір (spatium retroperitoneale) — анатомічна зона, що обмежена задньою частиною парієтальної очеревини та внутрішньоочеревинної фасцією та розташована між діафрагмою та малим тазом. Воно заповнене жировою клітковиною, у якій знаходяться заочеревинні органи: нирки з наднирковими і сечоводами, великі судини (черевна аорта, нижня порожниста вена і ін), лімфатичні вузли, симпатичні ганглії.

Зворотний гортанний нерв (nervus laryngeus recurrens) — гілка блукаючого нерва, що постачає рухові та чутливі волокна до гортані та іннервує голосові зв'язки. При односторонньому ураженні — виникає хрипота, проте порушення голосу компенсовані. Двобічне ураження нерву призводить до порушень акту дихання та втрати голосу.

Еритроцити, так само як інші форменні елементи крові, утворюються в кістковому мозку. Кістковий мозок – м'яка тканина, що міститься у внутрішніх порожнинах кісток. У дорослої людини це основний орган, що здійснює гемопоез – процес утворення клітин крові. Маса кісткового мозку становить 4% маси тіла, тобто близько 2,6 кг у дорослих.

Через підвищення секреції соматотропного гормону аденогіпофізом розвивається захворювання акромегалія, що характеризується збільшенням кистей, стоп та нижньої щелепи. Акромегалія - захворювання, яке проявляється в надмірному рості кісток, м'яких тканин та внутрішніх органів. В основі акромегалії лежить надмірне розростання клітин передньої частки гіпофіза, в зв'язку з чим підвищується секреція гормона росту - соматотропного гормона.

При однобiчному пошкодженні спинного мозку з правого боку виникають паралiчi, розлади дотикової чутливостi з цього ж боку; з іншої сторони паралiчi вiдсутнi, але порушена больова та температурна чутливiсть.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.Чутливі нерви включають:барабанний нерв (лат.n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової трубкиязикові гілки (лат.rr. linguales) — іннервують задню третину язикаглоткові гілки (лат.rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глоткигілки мигдалини (лат.rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок.Рухові нерви включають:гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервують шилоглотковий м'яз;глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

Поверхневий м'яз-згинач пальців (m. flexor digitorum superficialis) починається від присереднього надвиростка плечової кістки і верхньої третини променевої кістки. Спускається дистально у вигляді м'язового пласта, що розпадається на чотири сухожилки які проникаючи через канал зап'ястка, підходять до II-V пальців. Функція: згинає кисть, проксимальні і середні фаланги II-V пальців.

Пахвова артерія оточена пучками плечового сплетення.

Лівий груднинно-ключично-соскоподібний м'яз відповідає за поворот голови в правий бік і незначне згинання.

Клубово-підчеревний нерв (n. iliohypogastricus) утворений гілками корінців ThXII і LI. М'язові гілки цього нерва іннервують поперечний і внутрішній косий м'язи живота.


Гаструляція - це фаза ембріонального розвитку більшості тварин після бластуляції, під час якої одношарова бластула реорганізовується в багатошарову гаструлу. Під час гаструляції утворюються три зародкові шари: ектодерма, мезодерма, ентодерма. Локалізація гаструли: стінка матки (paries uteri).

Друга гілка трійчастого нерва, верхньощелепний нерв (n. maxillaris)розходиться на кінцеві гілки, які іннервують шкіру нижньої повіки, бокової поверхні носа і верхньої губи.

Кровопостачання селезінки здійснюється селезінковою артерією, яка пронизує білу пульпу селезінки по центру. А сама біла пульпа утворена лімфоїдною тканиною, лімфатичними вузликами (фолікулами) і лімфатичними періартеріальними піхвами.

На нижній поверхні кожної бічної частини потилочної кістки розташовується парний еліпсоїдної форми потиличний виросток (condylus occipitalis). Виростки своєю опуклою поверхнею зчленовуються з верхніми суглобовими поверхнями атланта.Через кожну бічну частину над виростком проходить капал під'язикового нерва (canalis nervi hypoglossi), у якому проходить під'язиковий нерв (XII черепний нерв). Відразу за потиличним виростком міститься виросткова ямка (fossa condylaris), на дні якої відкривається непостійний отвір - виростковий канал (canalis condylaris), у якому проходить виросткова випускна вена.

Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus). Початок: перший (бічний) міжкістковий м'яз - від присереднього (ліктьового) краю II п'ясткової кістки; другий і третій долонні міжкісткові м'язи - від бічного (променевого) краю основи IV і V п'ясткових кісток. Прикріплення: м'язові пучки переходять у топкі сухожилки, що прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг II, IV і V пальців, а також до капсул п'ястково-фалангових суглобів і міжсухожилкових зв'язок II, IV і V пальців. Перший міжкістковий долонний м'яз прикритий привідним м'язом великого пальця кисті, інші розміщені під сухожилками глибокого м'яза-згинача пальців. Функція: приводять II, IV і V пальці до III (середнього) пальця, а також беруть участь у згинанні проксимальної та розгинанні середньої і кінцевої фаланг II, IV і V пальців. Кровопостачання: гілки глибокої долонної дуги. Іннервація: ліктьовий нерв (C7-Th1).

Правий поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens dexter) починається від блукаючого нерва та віддає нижній гортанний нерв (n. laryngeus inferior) – іннервує всі м’язи гортані, крім m. cricothyroideus, слизову оболонку гортані нижче голосової щілини, а також щитоподібну та прищитоподібні залози, лімфатичні вузли шиї.

Найширший м’яз спини (musculus latissimus dorsi) приводить плече до тулуба і привертає його (пронує), розгинає плече, опускає руку, тягне її назад і присередньо, опускає лопатку. При фіксованих верхніх кінцівках обидва м’яза піднімають тулуб.

Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається: - присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum); - угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) через круглий отвір (foramen rotundum); - ззаду – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa) в ділянці рваного отвору (foramen lacerum) через крилоподібний канал (canalis pterygoideus); - унизу – з ротовою порожниною (cavitas oris) через великий піднебінний канал (canalis palatinus major); - допереду – через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita); - збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).

Надниркова залоза складається з двох структур — кіркової речовини і мозкової речовини. Мозкова речовина служить основним джерелом катехоламінових гормонів організму — адреналіну і норадреналіну. Деякі з клітин кіркової речовини належать до системи «гіпоталамус — гіпофіз — кора надниркової залози» і служать джерелом кортикостероїдів. Кіркова речовина темно-бурого кольору, віділяє життєвоважливі гормони: мінералокортикоїди та статеві гормони.

Середня ободовокишкова артерія (a. colica media) живить стінку поперечної ободової кишки, а також правого і лівого згинів ободової кишки.

Друга сигнальна система – це сукупність нервових процесів, що виникають у корі великого мозку як реакція на слова й позначені ними поняття. Анатомічною основою другої сигнальної системи є мовно-руховий аналізатор, тісно пов’язаний із зоровим та слуховим аналізаторами. З 6-го місяця дитина шляхом наслідування вимовляє окремі склади (ма-ма та ін.), а потім пов’язує їх з предметами або діями (дай-дай та ін.). з 10-11 місяця з’являються реакції на самі слова (вже незалежно від ситуації та інтонації говорить). До кінця першого року з’являються перші слова.

Середній носовий хід (meatus nasi medius) проходить між середньою і нижньою носовими раковинами. У середній носовий хід відкриваються передні і середні решітчасті комірки, отвір лобової пазухи за допомогою решітчастої лійки, верхньощелепна пазуха через верхньощелепний розтвір (foramen maxillaris).

Пластичність нервової системи - здатність до функціональних мозкових перебудов у відповідь на дію значних зовнішніх та внутрішніх факторів. інертність - поняття, що використовується в психофізіології для позначення низької рухливості нервової системи, при якій характерні труднощі в перемиканні подразників умовних з позитивного модусу на гальмівній, і навпаки.

Bursa pregastrica охоплює ліву частку печінки, передню поверхню шлунка та селезінку; по задньому краю лівої частки печінки проходить ліва частина вінцевої зв'язки; селезінка з усіх боків покрита очеревиною, і лише в області воріт її очеревина переходить із селезінки на шлунок, утворюючи lig. gastrolienale, і діафрагму — lig. phrenicolienale.

Гладенька мускулатура (непосмугована м'язова тканина, гладенька м'язова тканина) — один із типів м'язової тканини, що складається із великих веретеноподібних клітин. Гладенька мускулатура розвивається із мезенхіми за рахунок розмноження та ущільнення її клітин. Гладенька м'язова тканина складається з дуже дрібних (до 500 мкм) видовжених клітин. Ядро таких міоцитів розташовується в центральній частині, а тонкі міофібрили тягнуться від одного кінця клітини до іншого. Гладенька м'язова тканина утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів (травного тракту, сечового міхура, матки). Вона забезпечує перистальтику кишечника, зміну серцевих судин, пологи, сечовипускання та інші життєво важливі процеси.

Середнє вухо (auris media) складається з барабанної порожнини, слухової труби та комірок соскоподібного відростка скроневої кістки. В барабанній порожнині містяться слухові кісточки (молоточок, коваделко, стремінце), м’язи, зв’язки, судини і нерви. Стінки її вистелені слизовою оболонкою, яка вкриває в більшій або меншій мірі названі органи, утворює певні складки і продовжується в слухову трубу та в комірки соскоподібного відростка скроневої кістки.

Чутливі нерви язикоглоткового нерва (n. glossopharyngeus) включають: - барабанний нерв (n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (rr. linguales) — іннервують задню третину; - язикоглоткові гілки (rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки - мигдаликові гілки (rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок. Рухові нерви включають: - гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервує шилоглотковий м'яз; - глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки. Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці. Чутливі нерви включають: - барабанний нерв (n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (rr. linguales) — іннервують задню третину - язикоглоткові гілки (rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки - мигдаликові гілки (rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок. Рухові нерви включають: - гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервує шилоглотковий м'яз; - глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

У довгастому мозку містяться ядра ІХ, Х, ХІ, ХІІ пар черепних нервів.

За калібром бронхи поділяються на головні, великі, середні, малі та кінцеві бронхіоли. У стінці середніх бронхів є читко видні залози, а волокнисто-хрящева оболонка представлена окремими хрящевими острівцями з гіалінового та еластичного хряща. В стінці великих бронхів гіалінова хрящова тканина утворює протяжні пластинки, з’єднані один з одним колагеновими волокнами і пучками гладких міоцитів;а в бронхах середнього калібру хрящ представлений дрібними острівцями і стає еластичним;в дрібних бронхах, що лежать найбільш глибоко, хрящова тканина зникає. Разом з тим, у міру ділення бронхів і зменшення їх калібру стає більш вираженою циркулярна гладком’язових пластинка, розміщена на кордоні слизової оболонки і підслизової основи.

Верхній шийний вузол (ganglion cervicale superius) віддає симпатичні нервові волокна, що йдуть через внутрішнє сонне сплетення до привушної залози та іннервує її.

Латеральна пахова ямка (fossa inguinalis lateralis) знаходиться латерально від plica umbilicalis lateralis, якраз відповідає глибокому пахвинному кільцю.

У жінок при переході очеревини з сечового міхура на матку, з матки на пряму кишку утворюються заглибина прямокишково-маткова (Дугласовий простір). Це найнижча точка черевної порожнини. Саме тут може скопичуватись патологічна рідина при запальних процесах у черевній порожнині або кров при розриві маткової труби (позаматкова вагітність). При пункції черевної порожнини через заднє склепіння піхви можна одержати рідину, що дає можливість уточнити діагноз при патології.

Жувальні м’язи іннервує рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini). Pухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) є руховим і розміщене в мосту присередніше чутливих ядер та іннервує жувальні м’язи.

Передня поздовжня зв'язка проходить по передній поверхні тіл хребців. Хребці скріплені між собою за допомогою зв’язок. Передня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale anterius) розташована по передній поверхні тіл хребців і дисків і простягається від передньої дуги атланта до тазової поверхні кряжів, де вплітається в окістя. Зв’язка прикріплюється до міжхребцевих дисків і країв тіл хребців, які виступають.

Середнє вухо (auris media) - частина слухової системи ссавців, що розвинулася з кісток нижньої щелепи і забезпечує перетворення коливань повітря на коливання рідини, що наповнює внутрішнє вухо. Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха.

Задня центральна звивина – поля за Бродманом – 1, 2, 3 – кірковий центр всіх видів шкірної та пропріоцептивної чутливості. Вона має такі особливості: 1. Проекція протилежної сторони тіла розміщена вниз головою. 2. Має місце соматотопічна організація для кожної частини тіла. 3. Поля шкірної чутливості неоднозначні за площею, так, проекційні поля для обличчя, губ, кистей рук займають найбільшу площу.

Брижа яєчника містить артеріальні анастомозуючі гілки маткової та яєчникової артерій, венозне сплетення і латеральний кінець власної зв’язки яєчника. Власна зв’язка яєчника є вузеньким, коротким фіброзним валиком, що проходить від нижнього полюса яєчника до матки.Зв’язка, що підвішує яєчник, або лійкотазова зв’язка, утворює верхньо-бічну частину широкої зв’язки матки.Лійкотазова зв’язка містить яєчникові артерію, вену і нерви і проходить від верхнього полюса яєчника до бічної стінки таза.Кожна яєчникова артерія бере початок безпосередньо від аорти нижче рівня відходження ниркових артерій.Вона опускається в ретроперитонеальному просторі, пересікає передню поверхню m. psoas major та внутрішні клубові судини, потім входить у лійкотазову зв’язку і досягає брижі яєчника (мезоваріума) в широкій зв’язці матки. Яєчникові судини входять у ворота яєчника. Яєчникові вени супроводжують однойменні артерії. Ліва яєчникова вена впадає в ліву ниркову вену, тимчасом як права яєчникова вена сполучається безпосередньо з нижньою порожнистою веною.

Шлунково-печінкова зв'язка включає три різні частини: - щільну частину (pars condensa), - слабку частину (pars llaccida), - печінково-дванадцятипалу зв'язку. 1. Щільна (верхня, частина) - найбільш тверда в шлунково-печінкової зв'язці. 2. Слабка частина шлунково-печінкової зв'язки - це найбільша частина, розташована між щільною частиною і печінково-дванадцятипалої зв'язкою. Ця частина складається з двох листків очеревини, що формують тонкий, практично безсудинних шар, який легко руйнується пальцями. 3. Печінково-дванадцятипала зв'язка - найбільш низько розташована частина шлунково-печінкової зв'язки. Вона становить передню стінку отвори Winslow. У цій зв'язці проходять елементи воріт печінки. В її передній частині праворуч розташовується загальний печінковий протік, ліворуч - печінкова артерія. Печінково-дванадцятипала зв'язка сполучає проксимальну, або рухому, частина верхньої горизонтальної частини дванадцятипалої кишки з нижньою поверхнею печінки.

V. emissaria mastoidea йде через соскоподібний отвір скроневої кістки і з'єднує sinus sigmoideus з v. occipitalis або v. auricularis posterior.

Загальна жовчна протока утворена злиттям міхурової та загальної печінкової протоки. Вони можуть з'єднуватися під гострим, прямим і тупим кутом. Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis) утворюється шляхом злиття правої і лівої печінкових проток. Довжина загальної печінкової протоки коливається від 1,5 до 4 см, діаметр - від 0,5 до 1 см. Іноді загальна печінкова протока формується з трьох або з чотирьох жовчних проток. В окремих випадках спостерігається висока злиття міхурової протоки з жовчними протоками за відсутності загального печінкового протоку. Іноді обидві печінкові протоки або один з них відкривається безпосередньо в жовчний міхур в області його ложа. Позаду загальної печінкової протоки розташовується права гілка печінкової артерії; в окремих випадках вона проходить вперед від протоки. Міхурова проток (ductus cysticus) має довжину 1-5 см, в середньому 2-3 см, діаметр 0,3-0,5 см. Він проходить у вільному краї печінково-дванадцятипалої зв'язки і зливається із загальним печінковим протокою, утворюючи загальну жовчну протоку. Міхурова і загальна печінкова протоки можуть з'єднуватися під гострим, прямим і тупим кутом. Іноді міхурова протока спірально огинає загальну печінкову протоку.

Нейрогіпофіз накопичує два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і вазопресин. Нейрогіпофіз накопичує два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і вазопресин. Недостатність останнього зменшує реабсорбцію води, що призводить до виникнення поліурії. Гіпосекреція вазопресину призводить до нецукрового діабету центрального походження, для якого характерним є зменшення реабсорбції води в дистальних канальцях і збиральних трубочках, що призводить до виникнення поліурії (збільшення сечі до 3 – 20 л/добу); полідипсії (збільшення введення води в організм завдяки розвитку спраги).

В зацентральній звивині розташована первинна соматосенсорна кора, основна ділянка, в якій відбувається процес сприйняття тактильної чутливості.

А. hepatica propria (власна печінкова артерія) направляється до воріт печінки, розташовуючись між двома листками lig. hepatoduodenal, причому в зв'язці вона лежить наперед від v. portae і ліворуч від ductus choledochus. У воротах печінки a. hepatica propria ділиться на ramus dexter і ramus sinister; ramus dexter біля місця з'єднання ductus hepaticus communis з ductus cysticus віддає артерію жовчного міхура, a. cystica. Від a. hepatica communis або a. hepatica propria відходить гілка до- малій кривизні шлунка, a. gastrica dextra, що направляється справа наліво назустріч a. gastrica sinistra.

Виносні лімфатичні судини від лімфатичних вузлів останнього етапу впадають в крупні лімфатичні судини або прямо в лімфатичні стовбури, а з них через відповідні лімфатичні протоки лімфа відтікає у систему верхньої порожнистої вени. Тільки стравохід є винятком, від середньої його частини лімфатичні судини впадають безпосередньо в грудну протоку, що лежить поруч, минаючи лімфатичні вузли. Топографічні відношення стравоходу: 1. У шийному відділі стравохід розміщений ззаду від трахеї.; зліва він дотикається до лівої загальної сонної артерії. 2. У грудному відділі стравохід межує з такими анатомічними утвореннями: спереду до рівня четвертого хребця він прилягає до задньої стінки трахеї, нижче – до дуги аорти, лівого бронха, задньої поверхні лівого передсердя. Ззаду стравохід від хребта відділений пухкою клітковиною, в якій проходять грудна протока, непарна вена, міжхребетні судини. Нижче кореня легень на задній стінці стравоходу лежить правий блукаючий нерв.Зліва на зовнішній поверхні стравоходу розміщена грудна протока і ліва загальна сонна артерія, нижче 8-9 хребця – низхідна аорта. Над діафрагмою стравохід покритий середостінною плеврою.Справа на рівні від 4-8 хребців стравохід прикритий правою середостінною плеврою, на рівні коренів легень відділений від плеври непарною веною.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.Чутливі нерви включають:барабанний нерв (лат.n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (лат.rr. linguales) — іннервують задню третину язика глоткові гілки (лат.rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки мигдаликові гілки (лат.rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок.Рухові нерви включають:гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервують шилоглотковий м'яз; глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

Триголовий м’яз плеча (musculus triceps brachii) розташований у задній плечовій ділянці (regio brachii posterior), має довгу головку (caput longum), бічну головку (caput laterale) та присередню головку (caput mediale). Функція musculus triceps brachii: розгинає передпліччя (extensio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti), а довга головка (caput longum) розгинає плече в плечовому суглобі та приводить його до тулуба (extensio et adductio brachii).

Клітини базального шару кубічні або призматичні, серед них є стовбурові клітини, що зберігають здатність до мітозу; саме завдяки поділу цих клітин популяція епітеліоцитів відновлюється.

На задньо-верхній стінці носо­глотки є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює глотковий мигдалик. У дітей до 5-6 років цей мигдалик часто збільшується (аденоїди) так, що перекриває собою просвіт хоан та утруднює носове дихання. З віком глотковий мигдалик зменшується і на період статевого дозрівання залишається у вигляді розлитого скупчення лімфоїдної тканини, що незначно виступає над поверхнею слизової оболонки та вкриває склепіння носоглотки.

Підключична артерія — це парна судина. Права підключична артерія виходить з плечоголовного стовбура, а ліва підключична артерія (довша за праву) виходить з дуги аорти. Артерія біля зовнішнього краю першого ребра продовжується в пахвову артерію, остання переходить у плечову артерію, а плечова вже ділиться на дві кінцеві гілки — променеву артерію, що йде зовні, і ліктьову, розташовану присередньо.

Fissura orbitalis superior (I гілка n.ophtalmicus), foramen rotundum (II гілка n.maxillaris), foramen ovale (III гілка n.mandibularis).

Низхідна ободова кишка, colon descendens, розташовується в лівій частині порожнини живота. Від лівого вигину вона йде вниз і на рівні гребеня лівої клубової кістки переходить в сигмоподібну кишку. На передню черевну стінку кишка проектується в лівій бічній ділянці живота. Довжина низхідної ободової кишки коливається від 10 до 30 см.

Пригруднинні лімфатичні вузли (nodi lymphatici parasternales), що розташовані загруднинно вздовж внутрішньої грудної артерії, надходить лімфа від нижньовнутрішніх квадрантів і центральних відділів грудної залози.

Глибока гілка (ramus profundus) променевого нерва, яка складається майже виключно з рухових волокон, пронизуючи m. supinator, переходить на тил передпліччя між глибокими та поверхневими розгиначами і іннервує всі розгиначі передпліччя. Променевий нерв (n. radialis) проходить у каналі променевого нерва (canalis nervi radialis) та іннервує усі м’язи задньої групи плеча та передпліччя і шкіру над ними.

Кожен лімфатичний вузол покритий сполучнотканинною капсулою, кірковій речовині розташовуються лімфатичні вузлики, що містять переважно імунокомпетентні клітини (В-лімфоцити), мозкова речовина представлена тяжами, які є зоною скупчення В-лімфоцитів, пов'язаних з виробленням гуморального імунітету. Лімфатичний вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять трабекули. Розрізняють кіркову речовину, де містяться лiмфатичнi вузлики та мозкову речовину, представлену тяжами лімфоїдних клітин. Лімфатичний вузол (nodus lymphoideus) – паренхіматозний орган. Його паренхіма утворена лімфоїдною тканиною. Груба строма представлена сполучнотканинною капсулою. Ніжна строма утворена ретикулярною тканиною. У лімфатичному вузлі розрізняють кіркову та мозкову речовини. Кіркова речовина утворює зовнішню частину органа. Включає фолікулярну частину, яка складається з лімфоїдних вузликів (фолікулів) та дифузну частину, у якій розрізняють міжфолікулярну та глибоку зони. Мозкова речовина лімфатичного вузла утворена мозковими тяжами.

M. fibularis (peroneus) longus згинає стопу (flexio pedis), піднімає бічний край стопи (margo lateralis pedis), укріплює поперечне та поздовжні склепіння стопи (arcus pedis transversus et arcus pedis longitudinales).

До верхніх кінців обох часток підходять права і ліва верхні щитоподібні артерії, які відходять від зовнішніх сонних артерій. До нижніх кінців часток підходять права і ліва нижні щитоподібні артерії з щитошийних стовбурів підключичних артерій. Верхня щитоподібна артерія (a. thyroidea superior), що здійснює кровопостачання щитоподібної залози (glandula thyroidea), належить до передньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami anteriores arteriae carotidis externae). Зовнішня сонна артерія поділяється на 4 групи гілок. Група передніх гілок: - Верхня щитовидна артерія, - Язикова артерія, - Лицева артерія. Група задніх гілок: - Грудино-ключично-соскоподібна гілка, - Потилична артерія, - Задня вушна артерія. Група медіальних гілок: - Висхідна глоткова артерія. Група кінцевих гілок: -Верхньощелепна артерія, -Поверхнева скронева артерія.

Distantia spinarum - відстань між передньоверхніми остями клубових кісток. Тазомір притискають до зовнішніх країв передніх верхніх остей клубової кістки. Цей розмір зазвичай становить 25-26 см.

N. facialis (лицевий нерв) є змішаним нервом; в якості нерва другої зябрової дуги іннервує розвинуті із неї м'язи - всі мімічні і частина під'язикові. У його складі проходять також смакові (аферентні) і секреторні (еферентні) волокна, що належать проміжному нерву (n. intermedius).

Епідуральні гематоми зустрічаються в 05-08% від усієї ЧМТ і характеризуються скупченням крові між внутрішньою поверхнею кісток черепа і твердою мозковою оболоною. Сама «улюблена» локалізація епідуральних гематом - скронева і суміжні з нею галузі. Її розвиток відбувається в місці додатка травмуючого агента (удар палицею, пляшкою, каменем або при падінні на нерухомий предмет), коли травмуються судини твердої мозкової оболонки кісткових уламків. Найчастіше страждає середня оболонна артерія і її гілки, рідше - вени і синуси.азрив стінки судини призводить до швидкого локального скупчення крові (зазвичай від 80 до 150 мл) в епідуральному просторі.

Артерії м’язового типу містять в середній оболонці гладкі міоцити. Це дозволяє артеріям регулювати приплив крові до органів і підтримувати нагнітання крові, що важливо для кровопостачання органів, розташованих на великій відстані від серця. Внутрішню оболонку стінки цих артерій утворюють ендотелій, що лежить на базальній мембрані, підендотеліальний шар і внутрішня еластична мембрана, проте в дрібних артеріях внутрішня еластична мембрана виражена слабо.

У верхньому поверсі очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розташована печінкова сумка (bursa hepatica), яка охоплює праву частку печінки (lobus hepatis dexter) і жовчний міхур (vesica biliaris.) Печінкова сумка (bursa hepatica) охоплює праву частку печінки (lobus hepatis dexter) і жовчний міхур (vesica biliaris).

Нижнє середостіння ділиться на переднє, заднє і середнє. У передньому (між тілом грудини і передньою стінкою перикарду) розташовані внутрішні грудні артерії, вени і білягрудинні лімфатичні судини. В середньому розташоване серце із своїми судинами. Заднє (між хребтом і задньою стінкою перикарду) містить грудну частину аорти, непарну і напівнепарну вени, нерви, стравохід, лімфатичні вузли. Аорта (aorta) розташована ліворуч від серединної стрілової (сагітальної) площини і складається із трьох частин: висхідна частина, дуга аорти і низхідна частина, яка у свою чергу поділяється на грудну і черевну частини. Грудна аорта розташована в задньому нижньому середостінні і прилягає до хребтового стовпа.

В низхідній частині дванадцятипалої кишки є велика кількість колових складок і також є поздовжня складка дванадцятипалої кишки.

Бронхолегеневі сегменти представляють частину паренхіми, куди входять сегментарний бронх і артерія. На периферії сегменти зрощені один з одним і в протилежність легеневих часточок чітких прошарків сполучної тканини не містять. Кожен сегмент має конусоподібну форму, верхівка якого звернена до воріт легені, а підстава - до його поверхні. У міжсегментарних стиках проходять гілки легеневих вен. У кожній легені розрізняють по 10 сегментів.

Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna) відходить від нижньої поверхні підключичної артерії (a. subclavia), проходить вперед уздовж внутрішньої поверхні хрящів І-VII ребер біля груднини.

Язикова артерія (a. lingualis) — кровоносна судина, що відходить від загальної сонної артерії на рівні великих рогів під'язикової кістки.

Ліктьовий нерв (nervus ulnaris) йде по медіальній двоголовій борозні,
 медіальний задній ліктьовій борозні, на ліктьовий борозні передпліччя, через 
ліктьовий канал зап'ястка на кисть; Іннервує передню групу м'язів передпліччя
(ліктьовий згинач зап'ястка, частково глибокий згинач пальців), м'язи кисті, шкіру долонної поверхні кисті (½ 4-го та 5-го пальців), шкіру тильної
поверхні кисті (5, 4 та ½ 3-го пальців).)

Селезінка, lien (грец. splen) розташована в лівому підребер’ї на рівні від IX до XI ребра, довжина її спрямована зверху вниз і назовні і трохи вперед майже паралельно нижніх ребер в їх задніх відділах.

Кровообiг мiокарда лiвого передсердя забезпечує ліва вінцева артерія.

Лімфатичні судини від молочної залози (mamma) йдуть від зовнішнього і нижньої ділянок органу уздовж зовнішнього краю великого грудного м'яза і збираються в пахвових лімфатичних вузлах. Вони раніше за інших збільшуються в розмірах при зростанні ракової пухлини молочної залози.

Ви відповіли - Ви щаслива людина!

Реброва і середостінна частини плеври внизу переходить у діафрагмову частину плеври, що покриває м’язову і сухожильну частини діафрагми. Верхня частина пристінкової плеври утворює купол, в якому розташовується верхівка легені. Місця переходу частин пристінкової плеври один в одного називають плевральними закутками! (синусами); навіть при самому глибокому вдиху вони не заповнюються легенями. Реберно-діафрагмовий закуток розташовується між ребровою і діафрагмовою частинами плеври. В ділянці переходу реберної плеври в середостінну знаходяться вертикально орієнтовані реброво-середостінні закутки, між середостінною і діафрагмовою частинамиплеври – сагітально орієнтований діафрагмово-середостінний закуток. Між нутрощевою і пристінковою плеврою є вузька щілина – плевральна порожнина, в якій міститься 1-2 мл рідини, що забезпечує ковзання плевральних листків відносно один одного під час дихальних рухів і їх зчеплення. Площа серозного покриву плевральної порожнини близько 22 000 см2.

Ексудативний плеврит - це запальне ураження плеври, що супроводжується скупченням рідини у плевральній порожнині. Реберно-діафрагмальна пазуха (recessus costodiaphragmaticus) є найглибшою. Реберно-діафрагмальна пазуха (recessus costodiaphragmaticus) найглибша, утворюється між реберноюі діафрагмальною частинами парієтальної плеври і розташована на рівні діафрагми у вигляді півкола від хряща VI ребра до хребта.

В реброво-діафрагмовому закутку може накопичуватися рідина (гній, кров).

Затульна борозна (sulcus obturatorius) є тільки на нижній поверхні верхньої гілки лобкової кістки.

Причиною гострою анурії може стати наявність каменів в сечоводах, пошкодження сечоводів, що виникло в процесі лікування, пухлини, які здавлюють сечоводи, рубці, запальні інфільтрати. Сечовід – парний орган довжиною 25-З0 см, який лежить за очеревиною (ретроперитонеально) в позаочеревинному просторі (spatium extraperitoneale). У сечоводах (ureteres) розрізняють: черевну частину (pars abdominalis), тазову частину (pars pelvica), внутрішньостінкову частину (pars intramuralis). У жінок тазова частина проходить за яєчником, а потім огинає шийку матку і залягає між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром.

Мозочкові порушення: геміатаксія, адіадохокінез, дисметрія, геміасинергія.

Із підколінної ямки (fossa poplitea) між поверхневими та глибокими м’язами заднього відділу гомілки проходить аж донизу гомілково-підколінний канал (canalis cruropopliteus), або канал Грубера. Цей канал обмежений: попереду – заднім великогомілковим м’язом (m.tibialis posterior) і довгим м’язом-згиначем великого пальця (m.flexor halluces longus), а позаду – камбалоподібним м’язом (m.soleus).

Поверхневі пахвинні вузли (nodi inguinales superficiales) розташовуються вздовж пахвинної зв’язки (lig. inguinale) і лежать на поверхневому листку широкої фасції стегна (lamina superficialis fasciae latae).Їх виносні судини впадають до глибоких пахвинних вузлів (nodi inguinales profundi), а потім лімфа потрапляє до зовнішніх клубових вузлів (nodi iliaci externi), які супроводжують однойменні артерії (aa. iliacae externae).

Верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris) відкривається в середній носовий хід (meatus nasi medius) через верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris) і проектується на підочноямкову ділянку де також розташована іклова ямка (Fossa canina). При різноманітних захворюваннях інфекція може потрапляти в верхньощелепну пазуху, внаслідок чого з'являються неприємні відчуття в носі та навколоносовій ділянці, підвищення температури тіла до 38 °C і вище.

Слухова труба (труба Євстахія), tuba auditiva (Eustachii, звідси назва запалення труби - євстахіїт) служить для доступу повітря з глотки в барабанну порожнину, підтримується рівновага між тиском в цій порожнині і зовнішнім атмосферним тиском, що необхідно для правильного проведення до лабіринту коливань барабанної перетинки.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини, утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової трубки язикові гілки (rr. linguales) — іннервують задню третину язикаглоткові гілки (rr. pharyngei

У верхній скроневій звивині розташовується слуховий, або гностичний, центр мовлення (центр Верніке). У верхній скроневій звивині і на внутрішній поверхні скроневої частки знаходиться слухова проекційна ділянка кори.

Гормон прищитоподібних залоз - паратгормон - регулює обмін і кількість кальцію та фосфору в організмі. Дія паратгормону подібна до дії кальциферолів (вітамінів групи D). Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25-2,75 ммоль/л (9-11 мг%). При недостатній функції прищитоподібних залоз (гіпопаратиреозі) внаслідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються напади судом (тетанія).

Поперечна пазуха (sinus transversus) - парна, знаходиться в поперечній борозні кісток черепа, розташовуючись вздовж заднього краю палатки мозочка. Вона проходить вздовж внутрішньої поверхні потиличної кістки.

Пазухо-передсердний вузол (nodus sinuatrialis), або вузол Кіса – Флєка, розташований під епікардом правого передсердя між місцем впадіння верхньої порожнистої вени і основою правого вушка. Цій ділянці правого передсердя топографічно відповідає трикутник пазухо-передсердного вузла (trigonum nodi sinuatrialis). У центрі пазухо-передсердного вузла розміщені провідні кардіоміоцити першого типу – пейсмейкерні клітини (Р-клітини), або водії ритму. Пейсмейкерні клітини багатокутної форми з діаметром до 10 мкм, в них міститься невелика кількість міофібрил, Т-трубочки відсутні. Р-клітини здатні спонтанно генерувати (відбувається деполяризація їх клітинних мембран) приблизно 70 електричних імпульсів за хвилину і передавати ці імпульси збудження іншим типам провідних та скоротливих кардіоміоцитів, тому ці клітини називають водіями ритму. В умовах фізіологічної норми синоатріальний вузол викликає збудження, яке потім, завдяки провідній системі, послідовно охоплює передсердя і шлуночки. Тому він є водієм ритму серця або пейсмекером, який може генерувати велику частоту збуджень, ніж інші ділянки провідної системи. Найбільшою здатністю до автоматії володіє синоатріальний вузол. В умовах фізіологічної норми саме в ньому виникає збудження, яке потім, завдяки провідній системі, послідовно охоплює передсердя і шлуночки. Тому синоатріальний вузол називають водієм ритму серця або пейсмекером. Пейсмекер може генерувати велику частоту збуджень, ніж інші ділянки провідної системи. Він пригнічує автоматію інших волокон цієї системи. Лише при припиненні активності синоатріального вузла (через його пошкодження або блокади) через короткий час може проявитися активність нижчерозташованих ділянок провідної системи. Час від моменту припинення збудження в провідному осередку автоматії до моменту прояву автоматії нижчого вогнища називають передавтоматичною паузою. Її тривалість зазвичай знаходиться в межах 5-20 с. Чим вона коротше, тим краще для хворої людини.

Долонні міжкісткові м’язи (mm. interоssei palmаres) – це три короткі плоскі м’язи, що залягають у другому, третьому і четвертому міжкісткових проміжках, закриваючи їх з боку долоні. Початок: перший (бічний) міжкістковий м’яз – від присереднього (ліктьового) краю II п’ясткової кістки; другий і третій долонні міжкісткові м’язи – від бічного (променевого) краю основи IV і V п’ясткових кісток. Прикріплення: м’язові пучки переходять у тонкі сухожилки, що прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг II, IV і V пальців, а також до капсул п’ястково-фалангових суглобів і міжсухожилкових зв’язок ІІ, IV і V пальців. Перший міжкістковий долонний м’яз прикритий привідним м’язом великого пальця кисті, інші розміщені під сухожилками глибокого м’яза-згинача пальців. Функція: приводять II, IV і V пальці до ІІІ (середнього) пальця, а також беруть участь у згинанні проксимальної та розгинанні середньої і кінцевої фаланг ІІ, IV і V пальців. Кровопостачання: arcus palmaris profundus. Іннервація: n. ulnaris (CVIII-ThI).

Великий грудний м'яз (m. pectoralis major) - належить до трункопетальних м'язів. Це великий м'язовий пласт трикутної форми, який відходить від двох присередніх третин ключиці (ключична частина), капсули груднинно-ключичного суглоба, передньої поверхні груднини, хрящів II —VII ребер (груднинно-реброва частина) і верхньої ділянки піхви прямого м'яза живота (черевна частина).Звідси м'язові пучки, конвергуючи, прямують у бік і апоневротичним сухожилком прикріплюються до гребеня великого горбка плечової кістки. Функція: разі фіксації грудної клітки приводить, дещо згинає і пронує плече. При фіксованому плечі (руки на стегнах, опора на поруччя тощо) розширює грудну клітку (додаткова дихальна мускулатура). Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового сплетення (CV — CVII).

Шийний поперечний нерв (n. transversus colli) складається з волокон С3, огинає зовнішню поверхню m. sternocleidomastoideus і прямує вперед до os hyoideum. Нерв поділяється на верхні та нижні гілки, які проходять через підшкірний м’яз шиї, але не іннервують його. Верхні гілки (rr. superiores) іннервують шкіру шиї вище рівня під’язикової кістки; нижні гілки (rr. inferiores) іннервують шкіру нижче під’язикової кістки.

Адренокортикотропний гормон, або АКТГ, кортикотропін, адренокортикотропіну, кортикотропного гормон (лат. adrenalis-надниркової, лат. cortex-кора і грец. tropos - напрямок) - тропний гормон, що виробляється еозинофільними клітинами передньої долі гіпофіза. За хімічною будовою АКТГ є пептидним гормоном. Кортикотропін контролює синтез і секрецію гормонів кори надниркових залоз. В основному кортикотропін впливає на синтез і секрецію глюкокортикоїдів - кортизола, кортизону, кортикостерону. Попутно підвищується синтез наднирковими прогестерону, андрогенів і естрогенів.

Лицева артерія (a .faciаlis) відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні кута нижньої щелепи, на 3-5 мм вище язикової артерії. В ділянці піднижньощелепного трикутника лицева артерія прилягає до піднижньощелепної залози (або проходить крізь неї), віддаючи їй залозисті гілки (rr. glandulаres), потім перегинається через край нижньої щелепи на обличчя (попереду жувальної м'язи) і йде вгору і вперед, в сторону кута рота , а потім до ділянки медіального кута ока. Лицева артерія прилягає до піднижньощелепної залози, віддаючи їй залозисті гілки (rr. glandulаres), потім перегинається через край нижньої щелепи на обличчя.

Від задньої міжшлуночкової гілки перпендикулярно відходять гілки до правого шлуночка, а також короткі гілки до задньої третини міжшлуночкової перегородки, які анастомозують з подібними гілками, що відходять від передньої міжшлуночкової артерії лівої вінцевої артерії. Права вінцева артерія починається від правого синуса аорти. Найбільшою гілкою правої вінцевої артерії є задня міжшлуночкова гілка, що проходить по однойменній борозні серця у бік його верхівки. Гілки правої вінцевої артерії постачають кров'ю передню і задню стінки правого шлуночка, частково — задню стінку лівого шлуночка, праве передсердя, верхню половину міжпередсердної перегородки, синусний і АВ-вузли, а також задню частину міжшлуночкової перегородки та задній сосочковий м'яз.

Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена пристінковою (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена очеревиною, що в процесі розвитку проникла в калитку. Вона утворена пристінковою, (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Пристінкова пластинка прилягає до внутрішньої сім'яної фасції, нутрощева вкриває яєчко і зростається з його білковою оболонкою. Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка.

Нерв спеціальної чутливості , що відповідає за передачу слухових імпульсів, а також імпульсів, що виходять з вестибулярного відділу внутрішнього вуха. Присінково-завитковий нерв (nervus vestibulocochlearis), VIII пара черепно-мозкорих нервів, відноситься до нервів спеціальної чутливості і складається з двох частин: vestibularis і cochlearis, що починаються усередині камянистої частини скроневої кістки у внутрішньому вусі.

Спинномозково-таламічні шляхи розташовуються в бічних канатиках вентрально та попереду від попередніх, сприймають тактильну, больову, температурну чутливість.

Верхній носовий хід (meatus nasi superior) проходить між верхньою і середньою носовими раковинами, він коротки і розташований у задній частині носової порожнини. У верхній носовий хід відкривається задні решітчасті комірки (cellulae ethmoidale posteriores), а в клино-решітчастий закуток (recessus sphenoethmoidalis),що розміщений над задньою ділянкою верхньої носової раковини, відкривється отвір клиноподібної пазухи(aperture sinus shpenoidalis).

Серединний нерв (n. medianus) відходить від медіального і латерального пучків двома корінцями, які охоплюють спереду a. axillaris, потім він йде в sulcus bicipitalis medialis разом з плечовою артерією. В ліктьовому згині нерв підходить під m. pronator teres і поверхневий згинач пальців і йде далі між останнім і m. flexor digitorum profundus, потім - в однойменній борозенці, sulcus medianus, посередині передпліччя на долоню.N. medianus виходить на долоню через canalis carpi разом з сухожиллями згиначів і ділиться на три гілки, nn. digitales palmares communes, які йдуть вздовж першого, другого і третього міжпястних проміжків під долонним апоневрозом у напрямку до пальців. Перша з них іннервує м'язи thenar, за винятком m. adductor pollicis і глибокої головки m. flexor pollicis brevis, які іннервуються ліктьовим нервом. Nn. digitales palmares communes в свою чергу діляться на сім nn. digitales palmares proprii, які йдуть до обох сторонах I-III пальців і до променевої стороні IV пальця. Від цих же гілок забезпечується і шкіра променевої боку долоні; пальцеві нерви іннервують також червоподібні м'язи.

Відвідний нерв (n. abducens) - VI пара черепномозкових нервів, який іннервує бічний прямий м'яз (m. rectus lateralis), відповідає за відведення ока назовні.

Гіпофіз (hypophysis) лежить на дні гіпофізарної ямки турецького сідла клиноподібної кістки і відокремлений від порожнини черепа відростком твердої мозкової оболонки, який утворює діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з'єднаний з лійкою гіпоталамусу проміжного мозку. Зовні гіпофіз покритий капсулою. Гіпофіз складається із передньої та задньої часток. Аденогіпофіз продукує дві групи гормонів. До першої групи належать гормони, які впливають на процеси обміну, регулюють ріст та розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни і пролактин. Друга група включає тропні гормони. їх основна роль полягає у регуляції функції периферичних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий) гормони. Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують антидіуретичний гормон і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що становлять гіпоталамо-гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). З нейрогіпофіза ці гормони потрапляють у кров. Гіпофіз (hypophysis, s. glandula pituitaria) знаходиться в гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки і відділений від порожнини черепа відростком твердої оболонки головного мозку, утворюючим діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з'єднаний з лійкою гіпоталамуса проміжного мозку. Маса гіпофіза у чоловіків дорівнює приблизно 0,5 г, у жінок - 0,6 г. Зовні гіпофіз покритий капсулою. Відповідно з розвитком гіпофіза з двох різних зачатків в органі розрізняють дві частки - передню і задню. Аденогіпофіз, або передня частка (adenohypophysis, s.lobus anterior), більша, становить 70-80% від усієї маси гіпофіза. Вона більш щільна, ніж задня частка. В передній долі виділяють дистальну частину (pars distalis), яка займає передню частину гіпофізарної ямки, проміжну частину (pars intermedia), розташовану на кордоні з задньої часток, і трубна частина (pars tuberalis), що йде вгору і з’єднується з лійкою гіпоталамуса.Передня частка впливає на ріст і розвиток всього тіла (соматотропний гормон). При її пухлинах відбувається посилений ріст пальців, носа і губ (акромегалія). Передня частка також стимулює діяльність інших залоз внутрішньої секреції: щитовидної (тіреотропний гормон), кори надниркової залози (адренокортикотропний гормон) і статевих залоз (гонадотропний гормон). Задня частка підсилює роботу гладкої мускулатури судин, підвищуючи кров'яний тиск (вазопресин), і матки (окситоцин), а також впливає на реабсорбцію води в нирці (антидіуретичний гормон).

Зовнішнім отвором стегнового каналу стає hiatus saphenus, який обмежує margo falciformis з двома ніжками: cornu superius et inferius. Через hiatus saphenus проходить v. saphena magna.

Вухо як орган слуху забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів: 1) зовнішнього вуха, 2) середнього вуха, 3) внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

Передній ріг включає такі провідні шляхи: 1) передній корково-спинномозковий (пірамідний) шлях - передає імпульси рухових реакцій від кори півкуль головного мозку до передніх рогів спинного мозку; 2) передній спинномозково-таламічний шлях - забезпечує проведення імпульсів відчуття; 3) присінково-спинномозковий шлях - бере початок від вестибулярних ядер VIII пари черепних нервів, розташованих в довгастому мозку. За волокнам шляху йдуть імпульси, що підтримують рівновагу і здійснюють координацію руху.

Поверхневий листок власної шийної фасції (lamina superficialis fasciae colli propriae) починається від передньої поверхні груднини і ключиці знизу, а вгорі – від нижнього краю нижньої щелепи, охоплює всю шию і прикріплюється до остистих відростків шийних хребців. Утворює піхву для груднино-ключично-соскоподібного і трапецієподібного м’язів. Проходячи над поперечними відростками шийних хребців, він віддає до них фронтальну пластинку, яка відділяє передню шийну ділянку від задньої.

У правій латеральній ділянці живота є Colon ascendens

Верхня порожниста вена (vena cava superior) - що йде від голови коротка вена, впадає в праве передсердя і збирає венозну кров від верхньої частини тіла (від голови, шиї і верхніх кінцівок, а також венозну кров від легень і бронхів через бронхіальні вени, які впадають спочатку в v. azygos et v. hemiazygos; частково збирає кров і від стінок черевної порожнини за рахунок впадання в неї непарної вени).

Надниркова залоза (glandula suprarenalis) – парна ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кінці правої та лівої нирок (extremitas superior renis dextri et sinistri) на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae). Надниркова залоза (glandula suprarenalis) складається з кіркової речовини (cortex) та мозкової речовини (medulla). У кірковій речовині (cortex) виробляються: у клубочковій зоні (zona glomerulosa) – мінералокортикоїди;у пучковій зоні (zona fasciculate) – глюкокортикоїди; у сітчастій зоні (zona reticularis) – статеві гормони. Мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium) складається з хроматофінних клітин та виробляє: адреналін; норадреналін.

Люмбальна (поперекова) пункція - введення голки в субарахноїдальний простір спинного мозку на поперековому рівні. Проводиться з метою діагностики складу спинно-мозкової рідини, а також з лікувальною або анестезіологічної метою. Найбільш зручним місцем для пункції є проміжки між III і IV хребців.

Великогомілкова кістка має: - проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis); - дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis); - тіло великогомілкової кістки, діафіз (corpus tibiae; diaphysis tibiae). Перелом діафіза великогомілкової кістки є результатом прямої чи непрямої травми.

Пояснення: сприйняття звуків низької частоти здійснюється рецепторами кортієвого органа, які розташовані ближче до гелікотреми. Спіральний орган (organum spirale) – орган Кортія, який належить до периферійної частини слухового аналізатора і містить епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що сприймають звукові коливання. Орган Кортія лежить на основній мембрані, що коливається відповідно до частоти звуку: високочастотні звуки спричиняють коливання мембрани біля овального вікна, а звуки низької частоти – біля гелікотреми.

Слухова труба (tuba auditiva) відкривається глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis) з’єднуючи її з барабанною порожниною.

V. saphena parva - мала підшкірна вена ноги, починається на латерально, на дорсальній поверхні стопи, огинає знизу і ззаду латеральну кісточку і піднімається далі по задній поверхні гомілки.

Чотириголовий м’яз стегна (musculus quadriceps femoris) складається з таких чотирьох м’язів: - прямого м’яза стегна (musculus rectus femoris), - бічного широкого м’яза (musculus vastus lateralis), - присереднього широкого м’яза (musculus vastus medialis) - проміжного широкого м’яза (musculus vastus intermedius). Функція чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris): розгинає гомілку (extensio cruris) в колінному суглобі (articulatio genus); а прямий м’яз (musculus rectus femoris) згинає стегно (flexio femoris) у кульшовому суглобі (articulatio coxae).

Функція скроневої частки пов'язана з сприйняттям слухових, смакових, нюхових відчуттів, аналізом і синтезом мовних звуків, механізмами пам'яті. Основний функціональний центр верхньобічної поверхні скроневої частки знаходиться у верхній скроневій звивині. Тут розташовується слуховий, або гностичний, центр мовлення (центр Верніке). У верхній скроневій звивині і на внутрішній поверхні скроневої частки знаходиться слухова проекційна ділянка кори. Нюхова проекційна ділянка знаходиться в гіппокамповой звивині, особливо в її передньому відділі (так званому гачку). Поруч з нюховими проекційними зонами знаходяться і смакові.

Кульшовозападинна гілка затульної артерії (ramus acetabularis arteriae obturatoriae) анастомозує із гілками нижньої сідничної артерії (rami arteriae gluteae inferioris) від внутрішньої клубової артерії (a. iliaca interna) та з присередньою огинальною артерією стегна (a. circumflexa femoris medialis) з глибокої стегнової артерії (a. profunda femoris) і живить голівку стегнової кістки та кульшовий суглоб. Стегнова кістка з'єднується з кульшовою кісткою за допомогою кульшового суглоба. Кульшовий суглоб кровопостачається гілками присередньої і бічної огинальних артерій стегна, кульшовозападинною гілкою (із глибокої стегнової артерії), а також гілками затульної артерії (Ramus acetabularum A.obturatoriae). Венозна кров відтікає в глибокі вени таза і стегна. Лімфа відтікає по глибоких лімфатичних судинах у глибокі пахвинні лімфатичні вузли. Іннервація здійснюється гілками затульного, стегнового і сідничного нервів.

Мимовільний сфінктер – m. sphincter urethrae

Середня мозкова артерія (a. cerebri media) гілка внутрішньої сонної артерії живить верхньобічні поверхні півкулі, а також лобову, тім'яну, скроневу частки.

Основні гормони щитоподібної залози: • Тироксин (Т4) • Трийодтиронін (Т3) • Кальцитонін Тироксин вільний (fТ4) – один з двох головних гормонів щитовидної залози, основною функцією якого є регуляція енергетичного і пластичного обміну в організмі. Вільний тироксин – біологічно активна частина загального тироксину, яка відіграє важливу роль в обміні речовин. Щитоподібна залоза в свою чергу також контролюється вищим органом ендокринної регуляції - гіпофізом, що розташований в головному мозку. Гормони щитоподібної залози тироксин та трийодтиронін регулюють обмін речовин в організмі, визначають швидкість всіх процесів.

Середня мозкова артерія (a. cerebri media) — це кровоносна судина, що бере участь в кровопостачанні головного мозку та є найбільшою гілкою внутрішньої сонної артерії. Середня мозкова артерія відгалужується від внутрішньої сонної артерії в глибині латеральної борозни півкулі головного мозку. В цій ділянці артерія віддає багато гілок, що кровопостачають ділянки верхньолатеральної поверхні півкулі, а також лобову, тім'яну, скроневу ділянки.

Непарна щитоподібна артерія (a. thyroidea ima) — це артерія, що кровопостачає нижні полюси долей щитоподібної залози; непарна щитоподібна артерія може відгалужуватись від однієї з наступних судинних структур: дуги аорти, плечеголовного стовбуру або внутрішньої грудної артерії; в деяких випадках може відходити від аорти, правої загальної сонної артерії або підключичної артерії. Від точки відгалуження непарна щитоподібна артерія прямує до нижньої частини часток або перешийка щитоподібної залози.

Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори. Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір (spatium subarachnoideum; spatium leptomeningeum), що заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis). Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) розташований глибоко в зовнішньому шарі м’якої мозкової оболони і має павутинні перекладки (trabeculae arachnoideae). Він обмежований зсередини (із внутрішнього боку) зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому найточнішим є термін порожнина м’якої мозкової оболони (spatium leptomeningeum). Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) утворює такі розширення, або підпавутиннiцистерни (cisternae subarachnoideae): - задню мозочково–мозкову цистерну; велика цистерна (cisterna cerebellomedullaris; cisterna magna); - бічну мозочково–мозкову цистерну (cisterna cerebellomedullaris lateralis); - цистерну перехрестя (cisterna chiasmatica); - міжніжкову цистерну (cisterna interpeduncularis); - цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri); - оточну цистерну (cisterna ambiens); - мосто–мозочкову цистерну (cisterna pontocerebellaris); - навколомозолисту цистерну (cisterna pericallosa); - чотиригорбкову цистерну; цистерна великої вени великого мозку (cisterna quadrigeminalis; cisterna venae magnae cerebri); - цистерну кінцевої пластинки (cisterna laminae terminalis). Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори. Spatium subarachnoideum краніально сполучається з однойменним простором головного мозку (що є дуже важливим для циркуляції liquor cerebrospinalis), а каудально в ділянці кінського хвоста утворює кінцевий шлуночок. Саме з цього шлуночка одержують спинномозкову рідину, коли здійснюють з діагностичною або лікувальною метою пункцію. Без ризику пошкодити спинний мозок (він закінчується на рівні І поперекового хребця) виконувати пункцію найкраще між ІІІ та IV поперековими хребцями.

Зовнішня яремна вена утворюється позаду вушної раковини, йде косо вниз та медіально, перетинає грудинно-ключично-соскоподібний м'яз, прямує до ділянки великої підключичної ямки, де впадає в кут між підключичною і внутрішньою яремною венами в венозному куті.

Glandula pinealis - ендокринна залоза нейрогенної групи, представлена ​​невеликим шишкоподібним тілом сірувато-червонуватого кольору, розташованим в ділянці чотиригорбкового тіло середнього мозку. Кожна часточка складається з двох видів клітин - нейросекреторних пінеалоцитів - полігональних клітин з відростками, локалізованих центрально, та гліоцитів (астроцитів) - на периферії. Продукує мелатонін, серотонін, адреногломерулотропін, діметілтріптамін. Часто шишкоподібну залозу називають ЕПІФІЗОМ, що є не термінологічним.

Функція потиличної частки пов'язана зі сприйняттям і переробкою зорової інформації, організацією складних процесів зорового сприйняття. При цьому в ділянці клина проектується верхня половина сітківки ока, яка сприймає світло від нижніх полів зору; в області язичкової звивини знаходиться нижня половина сітківки ока, яка сприймає світло від верхніх полів зору. Функція потиличної частки пов'язана зі сприйняттям і переробкою зорової інформації, організацією складних процесів зорового сприйняття.

N. trigeminus, трійчастий нерв є змішаним. Трійчастий нерв також є провідником чутливості від рецепторів слизових оболонок рота, носа, вуха і кон'юнктиви ока, крім тих відділів їх, які є специфічними рецепторами органів чуття (які іннервуються з I, II, VII, VIII і IX пар).

Стінка проксимального звивистого канальця нефрона утворена одним шаром високих кубічних клітин, що лежать на базальній мембрані. Апікальний полюс цих клітин містить щіткову облямівку, що утворена мікроворсинками, а базальний полюс – базальну посмугованість, що утворена впорядкованим розташуванням паличкоподібних мітохондрій перпендикулярно до базальної мембрани між глибокими інвагінаціями цитолеми базальної частини клітини.

Передня частка гіпофіза (lobus anterior) або аденогіпофіз виробляє сім власних гормонів (соматотропний гормон (СТГ), тиреотропний гормон (ТТГ), фолікулостимулюючий гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон (пролактин) і адренокортикотропний гормон (АКТГ). Аденогіпофіз за своєю архітектонікою є залозою, яка утворена тяжами епітеліальних клітин (аденоцитів). Розрізняють такі аденоцити: соматотропоцити,лактотропоцити, тиреотропоцити, кортикотропоцити, гонадотропоцити, фолікулстимулюючі, лютеінізуючі. Тиреотропоцити – розташовані дифузно по всій залозі поблизу капілярів, однак в центральній зоні аденогіпофіза вони зустрічаються частіше. Клітини виробляють тиротропний гормон (тиротропін, ТТГ), який діє на щитоподібну залозу.

Нюховий аналізатор — орган нюху (organum olfactus) розташований у верхньому носовому ході, верхній носовій раковині (concha nasalis superior), в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки.

Орієнтовні рефлекси середнього мозку будуються у чотиригорбковій пластинці – покрівлі середнього мозку – у відповідь на зорові й слухові подразнення. Від ядер покрівлі започатковується тектоспінальний шлях. У верхніх горбиках середнього мозку розташовані первинні зорові центри, активація яких впливає на зіничні рефлекси та рухи очних яблук; у нижніх – слухові центри, які є центром рефлекторних дуг слухових рефлексів (зокрема, повертання вушних раковин у напрямі дії звукового сигналу). Між верхніми і нижніми горбиками існують зв'язки. Саме ці центри реагують на дію зорових і слухових подразників таким чином, що рефлекторно відбувається повертання вушних раковин, очних яблук і голови у напрямку дії відповідних подразників. Поворот голови супроводжується перерозподілом тонусу м'язів тулуба і кінцівок і створенням постави, що характерна для сторожового рефлексу.

Клітини Лейдіга (endocrynocytus interstitiales testis) синтезують основний чоловічий статевий гормон — тестостерон. Клітини Лейдіга названі в честь німецького анатома та гістолога Франца Лейдіга[ Клітини Лейдіга розташовуються невеликими, різними за розмірами, скупченнями у прошарках сполучної тканини між звивистими сім'яними канальцями яєчка. Всього в яєчках чоловіка міститься приблизно 200х106 клітин Лейдіга. Функція ендокриноцитів полягає у виробленні тестостерону та його похідних, яке відбувається під дією гормональних сигналів згідно механізму зворотнього звязку між гіпоталамусом та гіпофізом. За синтез тестостерону відповідає лютеїнізуючий гормон (ЛГ), що виробляється в передній долі гіпофіза.

Скроневий м'яз (m. temporalis) утворений трьома пучками, що сходяться разом й утворюють товстий сухожилок, який проходить під виличною дугою і кріпиться до вінцевого відростка нижньої щелепи. При двобічному скороченні скроневого м'яза нижня щелепа піднімається догори. Допоміжною функцією цього м'яза є відтягування нижньої щелепи трохи назад. Скроневий м'яз (m. temporalis) має віялоподібну форму, починається від лускової частини скроневої кістки трьома пучками: переднім, що має нахил уперед, середнім, що має майже вертикальний нахил, і заднім, волокна якого мають горизонтальний напрямок. Ці пучки сходяться разом й утворюють товстий сухожилок, який проходить під виличною дугою і кріпиться до вінцевого відростка нижньої щелепи. При двобічному скороченні скроневого м'яза нижня щелепа піднімається догори (основна функція). Допоміжною функцією цього м'яза є відтягування нижньої щелепи трохи назад при скороченні задніх пучків.