STEP-1 – Аnatomy (2005-2020) – ZLP

Затульна борозна (sulcus obturatorius) є тільки на нижній поверхні верхньої гілки лобкової кістки.

Пучкова зона кори надниркових залоз виділяє помірні рівні кортизола, але можуть бути і спалахи підвищеного виділення у відповідь на адренокортикотропний гормон з передньої частки гіпофіза.

Зовнішнім отвором стегнового каналу стає hiatus saphenus, який обмежує margo falciformis з двома ніжками: cornu superius et inferius. Через hiatus saphenus проходить v. saphena magna.

Загальна жовчна протока утворюється завдяки злиттю ductus hepaticus communis та ductus cysticus.

В довгастому мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний і серцево-судинний нервові центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.

V. saphena parva - мала підшкірна вена ноги, починається на латерально, на дорсальній поверхні стопи, огинає знизу і ззаду латеральну кісточку і піднімається далі по задній поверхні гомілки.

У передньому гіпоталамусі є нейрони, активність яких чутлива до зміни температури, тож є своєрідним інтегративним центром терморегуляції. Гіпоталамус бере участь у регуляції вегетативних функцій організму, які відповідають за артеріальний тиск, проникність судин, теплорегуляцію та тепловіддачу, апетит, обмінні процеси, регуляцію сну та психічної діяльності. Багато структур ЦНС приймає участь в роботі «термостата» організму. У передньому гіпоталамусі є нейрони, активність яких чутлива до зміни температури. У гіпоталамусі розташовані центри спраги, голоду, центри, що регулюють температуру тіла, емоції і поведінку людини, сон і неспання і т. д. Гіпоталамус є важливим інтегративним центром вегетативних, соматичних та ендокринних функцій, який відповідає за реалізацію складних гомеостатичних реакцій і входить в ієрархічно організовану систему відділів головного мозку, які реалізують вісцеральні функції із забезпеченням гомеостазу. Також він є інтегративним центром терморегуляції.

Функція потиличної частки пов'язана зі сприйняттям і переробкою зорової інформації, організацією складних процесів зорового сприйняття. При цьому в ділянці клина проектується верхня половина сітківки ока, яка сприймає світло від нижніх полів зору; в області язичкової звивини знаходиться нижня половина сітківки ока, яка сприймає світло від верхніх полів зору. Функція потиличної частки пов'язана зі сприйняттям і переробкою зорової інформації, організацією складних процесів зорового сприйняття.

Передня частка гіпофіза (lobus anterior) або аденогіпофіз виробляє сім власних гормонів (соматотропний гормон (СТГ), тиреотропний гормон (ТТГ), фолікулостимулюючий гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон (пролактин) і адренокортикотропний гормон (АКТГ). Аденогіпофіз за своєю архітектонікою є залозою, яка утворена тяжами епітеліальних клітин (аденоцитів). Розрізняють такі аденоцити: соматотропоцити,лактотропоцити, тиреотропоцити, кортикотропоцити, гонадотропоцити, фолікулстимулюючі, лютеінізуючі. Тиреотропоцити – розташовані дифузно по всій залозі поблизу капілярів, однак в центральній зоні аденогіпофіза вони зустрічаються частіше. Клітини виробляють тиротропний гормон (тиротропін, ТТГ), який діє на щитоподібну залозу.

Слухова труба (tuba auditiva) відкривається глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis) з’єднуючи її з барабанною порожниною.

Пригруднинні лімфатичні вузли (nodi lymphatici parasternales), що розташовані загруднинно вздовж внутрішньої грудної артерії, надходить лімфа від нижньовнутрішніх квадрантів і центральних відділів грудної залози.

Зовнішня яремна вена утворюється позаду вушної раковини, йде косо вниз та медіально, перетинає грудинно-ключично-соскоподібний м'яз, прямує до ділянки великої підключичної ямки, де впадає в кут між підключичною і внутрішньою яремною венами в венозному куті.

Spatium antescalenum обмежений спереду грудинопід'язиковим і грудинощитовидним м'язами, містить підключичну вену (v. subclavia).

У верхній скроневій звивині розташовується слуховий, або гностичний, центр мовлення (центр Верніке). У верхній скроневій звивині і на внутрішній поверхні скроневої частки знаходиться слухова проекційна ділянка кори.

Селезінка, lien (грец. splen) розташована в лівому підребер’ї на рівні від IX до XI ребра, довжина її спрямована зверху вниз і назовні і трохи вперед майже паралельно нижніх ребер в їх задніх відділах.

Шийне сплетення (plexus cervicalis) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів і залягає під груднино-ключично-соскоподібним м’язом (m. sternocleidomastoideus). Від шийного сплетення відходить змішаний нерв – діафрагмовий нерв (n. phrenicus), який заходить у грудну порожнину (cavitas thoracis), лягає під осердя (pericardium) і своїми чутливими гілками іннервує плевру (pleura) та осердя (осердна гілка – r. pericardiacus). Рухові гілки діафрагмового нерва (n. phrenicus) іннервують: діафрагму – діафрагмово–черевні гілки (rr. phrenicoabdominales).

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.Чутливі нерви включають:барабанний нерв (лат.n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової трубкиязикові гілки (лат.rr. linguales) — іннервують задню третину язикаглоткові гілки (лат.rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глоткигілки мигдалини (лат.rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок.Рухові нерви включають:гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервують шилоглотковий м'яз;глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

Лицева артерія (a .faciаlis) відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні кута нижньої щелепи, на 3-5 мм вище язикової артерії. В ділянці піднижньощелепного трикутника лицева артерія прилягає до піднижньощелепної залози (або проходить крізь неї), віддаючи їй залозисті гілки (rr. glandulаres), потім перегинається через край нижньої щелепи на обличчя (попереду жувальної м'язи) і йде вгору і вперед, в сторону кута рота , а потім до ділянки медіального кута ока. Лицева артерія прилягає до піднижньощелепної залози, віддаючи їй залозисті гілки (rr. glandulаres), потім перегинається через край нижньої щелепи на обличчя.

Надниркова залоза складається з двох структур — кіркової речовини і мозкової речовини. Мозкова речовина служить основним джерелом катехоламінових гормонів організму — адреналіну і норадреналіну. Деякі з клітин кіркової речовини належать до системи «гіпоталамус — гіпофіз — кора надниркової залози» і служать джерелом кортикостероїдів. Кіркова речовина темно-бурого кольору, віділяє життєвоважливі гормони: мінералокортикоїди та статеві гормони.

При переході з матки на пряму кишку очеревина утворює прямокишково-маткову заглибину (excavatio rectouterina) – простір Дугласа, обмежований з боків прямокишково-матковими складками (plicae rectouterinae). У товщі кожної з цих складок очеревини проходить прямокишково-маткова зв’язка (lig. rectouterinum) і прямокишково-матковий м’яз (m. rectouterinus). М’яз починається від задньої поверхні шийки матки, обходить збоку пряму кишку і прикріплюється до окістя крижової кістки.

Кровопостачання щитоподібної залози дуже рясне, здійснюється двома верхніми (arteria thyroidea superior), що відходять від зовнішньої сонної артерії (arteria carotis externa), і двома нижніми щитовидними артеріями (arteria thyroidea inferior), що відходять від щито-шийного стовбура (truncus thyrocervicalis) підключичної артерії (arteria subclavia). Додатково як варіант: a. thyroidea ima від дуги аорти.

Причиною гострою анурії може стати наявність каменів в сечоводах, пошкодження сечоводів, що виникло в процесі лікування, пухлини, які здавлюють сечоводи, рубці, запальні інфільтрати. Сечовід – парний орган довжиною 25-З0 см, який лежить за очеревиною (ретроперитонеально) в позаочеревинному просторі (spatium extraperitoneale). У сечоводах (ureteres) розрізняють: черевну частину (pars abdominalis), тазову частину (pars pelvica), внутрішньостінкову частину (pars intramuralis). У жінок тазова частина проходить за яєчником, а потім огинає шийку матку і залягає між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром.

Основним колектором, який збирає лімфу з відвідних лімфатичних судин, є грудна протока (ductus thoracicus), яка розвивається в ранньому ембріогенезі з дорзальних лімфатичних мішків. Він починається непарним мінливим розширенням, або цистерною лімфи (cisterna chyli), на рівні ТХІ хребця (іноді нижче) попереду правої ніжки діафрагми і разом з аортою проникає до грудної порожнини. Тут грудна протока проходить перед хребтом і позаду аорти, спочатку праворуч від серединної площини, а потім відхиляється ліворуч і, утворивши на рівні CVII хребця випуклу догори дугу, впадає в лівий венозний кут, утворений злиттям лівих підключичної і яремної вен.

Від задньої міжшлуночкової гілки перпендикулярно відходять гілки до правого шлуночка, а також короткі гілки до задньої третини міжшлуночкової перегородки, які анастомозують з подібними гілками, що відходять від передньої міжшлуночкової артерії лівої вінцевої артерії. Права вінцева артерія починається від правого синуса аорти. Найбільшою гілкою правої вінцевої артерії є задня міжшлуночкова гілка, що проходить по однойменній борозні серця у бік його верхівки. Гілки правої вінцевої артерії постачають кров'ю передню і задню стінки правого шлуночка, частково — задню стінку лівого шлуночка, праве передсердя, верхню половину міжпередсердної перегородки, синусний і АВ-вузли, а також задню частину міжшлуночкової перегородки та задній сосочковий м'яз.

Виносні лімфатичні судини від лімфатичних вузлів останнього етапу впадають в крупні лімфатичні судини або прямо в лімфатичні стовбури, а з них через відповідні лімфатичні протоки лімфа відтікає у систему верхньої порожнистої вени. Тільки стравохід є винятком, від середньої його частини лімфатичні судини впадають безпосередньо в грудну протоку, що лежить поруч, минаючи лімфатичні вузли. Топографічні відношення стравоходу: 1. У шийному відділі стравохід розміщений ззаду від трахеї.; зліва він дотикається до лівої загальної сонної артерії. 2. У грудному відділі стравохід межує з такими анатомічними утвореннями: спереду до рівня четвертого хребця він прилягає до задньої стінки трахеї, нижче – до дуги аорти, лівого бронха, задньої поверхні лівого передсердя. Ззаду стравохід від хребта відділений пухкою клітковиною, в якій проходять грудна протока, непарна вена, міжхребетні судини. Нижче кореня легень на задній стінці стравоходу лежить правий блукаючий нерв.Зліва на зовнішній поверхні стравоходу розміщена грудна протока і ліва загальна сонна артерія, нижче 8-9 хребця – низхідна аорта. Над діафрагмою стравохід покритий середостінною плеврою.Справа на рівні від 4-8 хребців стравохід прикритий правою середостінною плеврою, на рівні коренів легень відділений від плеври непарною веною.

Наповнений сечовий міхур знаходиться вище лобкового симфізу. Тільки у жінок, при пустому сечовому міхурі, при наповненому сечовому міхурі, тільки у дітей, тільки у дорослих????

Ворітна вена (v. portae) збирає кров від непарних органів черевної порожнини (шлунок, тонка і товста кишки, підшлункова залоза і селезінка) і представляє найбільшу вену внутрішніх органів.

Біля переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м’яза відповідно до рівня зазначеного хряща вглибині визначають поперечний відросток VI шийного хребця (сонний горбок). До нього притискають загальну сонну артерію, щоб спинити кровотечу з її гілок.

Бронхолегеневі сегменти представляють частину паренхіми, куди входять сегментарний бронх і артерія. На периферії сегменти зрощені один з одним і в протилежність легеневих часточок чітких прошарків сполучної тканини не містять. Кожен сегмент має конусоподібну форму, верхівка якого звернена до воріт легені, а підстава - до його поверхні. У міжсегментарних стиках проходять гілки легеневих вен. У кожній легені розрізняють по 10 сегментів.

В regio inguinalis dexter проектується купол сліпої кишки.

Синоатріальний вузол є основним електричним годинником дії серця. Він складається зі спеціальних м’язових пейсмейкерних клітин і знаходиться в правому передсерді (atrium dextrum) серця близько гирла верхньої порожнистої вени, так званої синусової порожнистої вени. Це частина провідної системи серця. Синусовий ритм створюється синусовим вузлом. У здоровому серці вузол постійно виробляє потенціали дії, задаючи ритм серця, і тому відомий як природний кардіостимулятор.

Передній каво-кавальний анастомоз здійснюється через епігастральні вени. Венозна кров від нижньої порожнистої вени відтікає до → загальної клубової вени → зовнішньої клубової вени → та у нижню епігастральну вену, потім у верхню епігастральну вену → внутрішню плечоголовну вену → плечоголовну вену → та у верхню порожнисту вену.

Трапецієвидний мʼяз (musculus trapezius) - один з великих поверхневих м'язів, розташований на задній поверхні шиї й верхній частині спини. Бере участь у рухах лопатки, шиї, верхніх кінцівок.

Є лише три артерії, що продовжують плечову артерію і надалі живлять шкіру, суглоби і м’язи: глибока артерія плеча (a. profunda brachii), верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) та нижня ліктьова артерія (a. collateralis ulnaris inferior). Плечова артерія (a. brachialis) продовжує пахвову артерію і розгалужується на судини, що живлять шкіру і м'язи плеча, плечовий і ліктьовий суглоби. Це: 1) глибока артерія плеча (a. profunda brachii) є найбільшою гілкою плечової артерії, що огинає плечову кістку ззаду і поставляє кров задній групі м'язів плеча і самої плечової кістки. Глибока артерія плеча переходить в променеву обхідну артерію (a. collateralis radialis), яка анастомозує з поворотною артерією (a. recurrens) від променевої артерії; 2) верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) вона забезпечує кров'ю ліктьовий м'яз, медіальну головку триголовий м'яза плеча і шкіру цій галузі; 3) нижня ліктьова колатеральних артерія (a. collateralis ulnaris inferior), що живить ліктьовий суглоб, м'язи плеча і частково передпліччя.

Надниркові залози вкриті товстою капсулою з щільної сполучної тканини. Від капсули в кіркову речовину відходять тонкі трабекули, що містять судини і нерви. Паренхіма її складається із двох частин - поверхневої кіркової речовини та центральної мозкової. Кіркові ендокриноцити формують тяжі, проміжки між якими заповнені прошарками пухкої сполучної тканини, в якій проходять кровоносні капіляри і нервові волокна. Мозкова речовина утворена хромафінними, гангліозними і підтримуючими клітинами. Надниркова залоза (glandula suprarenalis) – парний ендокринний орган, розміщений над верхнім полюсом нирки. Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсулою. Паренхіма її складається із двох відмінних за походженням, будовою та функцією частин – поверхневої кіркової та центральної мозкової. Кіркова речовина містить три зони: поверхневу клубочкову, середню пучкову і глибоку сітчасту. Мозкова речовина побудована з великих клітин округлої або полігональної форми, які за характером синтезованих ними речовин поділяються на епінефроцити та норепінефроцити.

Серединний нерв (n. medianus) іннервує глибокі м’язи переднього відділу передпліччя – особливо м’язи що беруть участь у згинанні кисті та пронації. Долонна гілка (r. palmaris) серединного нерва іннервує шкіру долонної поверхні кисті з променевого боку.

Ліктьовий м'яз-згинач зап'ястка (flexor carpi ulnaris) та ліктьовий м'яз-розгинач зап'ястка (m. extensor carpi ulnaris) є м’язами-антагоністами. Обидва вони приводять кисть у променево- зап'ястковому суглобі: перший згинає кисть, а другий розгинає.

У довгастому мозку містяться ядра ІХ, Х, ХІ, ХІІ пар черепних нервів.

Distantia spinarum - відстань між передньоверхніми остями клубових кісток. Тазомір притискають до зовнішніх країв передніх верхніх остей клубової кістки. Цей розмір зазвичай становить 25-26 см.

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) є продовженням присередньої крайової вени і має кілька клапанів. Вона прямує догори в підшкірній клітковині по передньому краю присередньої кісточки, а на гомілці – вздовж присереднього краю великогомілкової кістки разом з підшкірним нервом, приймаючи численні поверхневі вени з передньоприсередньої поверхні гомілки. У колінній ділянці вена огинає позаду присередній виросток стегнової кістки і переходить на передньоприсередню поверхню стегна, прямує вверх понад шкірною фасцією. Досягнувши підшкірного розтвору, велика підшкірна вена повертає вглиб крізь дірчасту фасцію, огинаючи нижній ріг серпоподібного краю підшкірного розтвору, і впадає у стегнову вену.

Права легеня має три частки: - верхню (lobus superior) з 3 сегментами, - середню (lobus medius) з 3 сегментами, - нижню (lobus inferior) - 5 сегментів; а ліва — дві: верхню (5) і нижню (5).

Завузлові парасимпатичні волокна війкового вузла у складі коротких війкових нервів (nn. ciliares breves) прямують до очного яблука, пронизують склеру й іннервують війковий м’яз та м’яз-звужувач зіниці. Ganglion ciliare — маленький довгастий парасимпатичний вузол (розмір 1-2 мм) розташований в ділянці очної ямки. Він розміщений позаду очного яблука на відстані 2 см, між прямим латеральним м’язом і зоровим нервом в товщі жирової клітковини. Через вузол проходять чутливі, симпатичні і парасимпатичні волокна. Останні тут переключаються на завузлові. Для чутливих і симпатичних волокон цей вузол є лише транзитною станцією.

Ворота легень розміщені на рівні VI міжребер'я. Через них проходить корінь легень. Розміщення його елементів у правій і лівій легенях неоднакове. У лівій легені при розгляді кореня у фронтальній площині найвище положення займає легенева артерія, найнижче - вена, а між ними - бронх (АБВ). У правій легені найкраніальніше розміщений бронх, нижче - артерія, а ще нижче - легеневі вени (БАВ).

Середня ободовокишкова артерія (a. colica media) живить стінку поперечної ободової кишки, а також правого і лівого згинів ободової кишки.

Верхній шийний вузол (ganglion cervicale superius) найбільший з усіх вузлів симпатичного стовбура (завдовжки до 2 см і більше), має веретеноподібну форму і розміщується спереду поперечних відростків ІІ–ІІІ шийних хребців позаду a. carotis interna. Від верхнього шийного вузла відходять: яремний нерв, внутрішній сонний нерв, зовнішні сонні нерви, гортанно-глоткові гілки, верхній шийний серцевий нерв.

Bursa pregastrica охоплює ліву частку печінки, передню поверхню шлунка та селезінку; по задньому краю лівої частки печінки проходить ліва частина вінцевої зв'язки; селезінка з усіх боків покрита очеревиною, і лише в області воріт її очеревина переходить із селезінки на шлунок, утворюючи lig. gastrolienale, і діафрагму — lig. phrenicolienale.

Дивертикул Меккеля - локальне мішкоподібне випинання стінки клубової кишки, що утворилося внаслідок неповного зрощення жовткового протоки; бере участь в харчуванні зародка, на відстані 10-100 см від або ілеоцекального кута. Цю аномалію відкрив Йоганн Фрідріх Меккеля молодший німецький анатом (1781 - 1833 рр..) Дивертикул Меккеля (дивертикул клубової кишки) є вродженою аномалією тонкої кишки, пов'язаної з порушенням зворотного розвитку проксимального відділу жовткового протоки (протоку між пупком і кишечником), коли залишається необлітерірованной (незакритих) його проксимальна частина. Дивертикул Меккеля вважають істинним дивертикулом, так як його стінка містить всі верстви кишки. Середня довжина - 5-7 см, але бувають дивертикули і більшого розміру. Дивертикул Меккеля є найбільш частою вродженою аномалією розвитку травної системи.

Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna) відходить від нижньої поверхні підключичної артерії (a. subclavia), проходить вперед уздовж внутрішньої поверхні хрящів І-VII ребер біля груднини.

У бронхах малого калібру епітелій Війчастий дворядний, а потім однорядний, хрящів і залоз немає, м'язова пластинка слизової оболонки стає більш потужною по відношенню до товщини всієї стінки. Тривале скорочення м'язових пучків при патологічних станах, наприклад при бронхіальній астмі, різко зменшує просвіт дрібних бронхів і утруднює дихання. Отже, дрібні бронхи виконують функцію не тільки проведення, а й регуляції надходження повітря в респіраторні відділи легень.

Великогомілкова кістка має: - проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis); - дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis); - тіло великогомілкової кістки, діафіз (corpus tibiae; diaphysis tibiae). Перелом діафіза великогомілкової кістки є результатом прямої чи непрямої травми.

Ядра Дейтерса безпосередньо пов'язано з вестибулярним апаратом, що сприймає положення голови в поле тяжіння і зміни цього становища.

Стінка проксимального звивистого канальця нефрона утворена одним шаром високих кубічних клітин, що лежать на базальній мембрані. Апікальний полюс цих клітин містить щіткову облямівку, що утворена мікроворсинками, а базальний полюс – базальну посмугованість, що утворена впорядкованим розташуванням паличкоподібних мітохондрій перпендикулярно до базальної мембрани між глибокими інвагінаціями цитолеми базальної частини клітини.

Задні коріння містять аферентні (відцентрові) нервові волокна, що проводять чутливі імпульси від периферії, тобто від усіх тканин та органів тіла, в центральній нервовій системі. Задній корінець утворений волокнами чутливих (доцентрових) клітин, тіла яких розташовуються в спинномозкових вузлах. Через задні корінці збудження передається із периферії в спинний мозок. Це - чутливі корінці.

Однією з найбільших гілок зовнішньої сонної артерії є a. facialis, кінцева гілка якої - a. angularis у присередньому куті ока, яка анастомозує з a. dorsalis nasi; остання є гілкою a. ophthalmica, що відходить від carotis interna.

При стресі симпато-адреналова система швидко реагує, сприяючи мобілізації механізмів адаптації та резистентності організму.

Розрізняють два типи вен: безм’язового (волокнистого) і м’язового типів. Безм’язові вени зрощені з сполучнотканинними структурами органів і тому не спадаються. Ендотеліоцити, що вистеляють такі вени, мають звивистіші межі (контури) у порівнянні з артеріями, середня оболонка відсутня. Базальна мембрана безпосередньо прилягає до тонкої зовнішньої оболонки, що побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини.

Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus). Початок: перший (бічний) міжкістковий м'яз - від присереднього (ліктьового) краю II п'ясткової кістки; другий і третій долонні міжкісткові м'язи - від бічного (променевого) краю основи IV і V п'ясткових кісток. Прикріплення: м'язові пучки переходять у топкі сухожилки, що прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг II, IV і V пальців, а також до капсул п'ястково-фалангових суглобів і міжсухожилкових зв'язок II, IV і V пальців. Перший міжкістковий долонний м'яз прикритий привідним м'язом великого пальця кисті, інші розміщені під сухожилками глибокого м'яза-згинача пальців. Функція: приводять II, IV і V пальці до III (середнього) пальця, а також беруть участь у згинанні проксимальної та розгинанні середньої і кінцевої фаланг II, IV і V пальців. Кровопостачання: гілки глибокої долонної дуги. Іннервація: ліктьовий нерв (C7-Th1).

Glandula pinealis - ендокринна залоза нейрогенної групи, представлена ​​невеликим шишкоподібним тілом сірувато-червонуватого кольору, розташованим в ділянці чотиригорбкового тіло середнього мозку. Кожна часточка складається з двох видів клітин - нейросекреторних пінеалоцитів - полігональних клітин з відростками, локалізованих центрально, та гліоцитів (астроцитів) - на периферії. Продукує мелатонін, серотонін, адреногломерулотропін, діметілтріптамін. Часто шишкоподібну залозу називають ЕПІФІЗОМ, що є не термінологічним.

Ліктьовий нерв (nervus ulnaris) йде по медіальній двоголовій борозні,
 медіальний задній ліктьовій борозні, на ліктьовий борозні передпліччя, через 
ліктьовий канал зап'ястка на кисть; Іннервує передню групу м'язів передпліччя
(ліктьовий згинач зап'ястка, частково глибокий згинач пальців), м'язи кисті, шкіру долонної поверхні кисті (½ 4-го та 5-го пальців), шкіру тильної
поверхні кисті (5, 4 та ½ 3-го пальців).)

Великий грудний м'яз (m. pectoralis major) - належить до трункопетальних м'язів. Це великий м'язовий пласт трикутної форми, який відходить від двох присередніх третин ключиці (ключична частина), капсули груднинно-ключичного суглоба, передньої поверхні груднини, хрящів II —VII ребер (груднинно-реброва частина) і верхньої ділянки піхви прямого м'яза живота (черевна частина).Звідси м'язові пучки, конвергуючи, прямують у бік і апоневротичним сухожилком прикріплюються до гребеня великого горбка плечової кістки. Функція: разі фіксації грудної клітки приводить, дещо згинає і пронує плече. При фіксованому плечі (руки на стегнах, опора на поруччя тощо) розширює грудну клітку (додаткова дихальна мускулатура). Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового сплетення (CV — CVII).

Скелетні м’язи при фізичних навантаженнях найбільше потребують кисню, тож в них спостерігається підвищений кровотік. Cкелетні м'язи значно збільшуються при фізичних навантаженнях.

Чутливі нерви язикоглоткового нерва (n. glossopharyngeus) включають: - барабанний нерв (n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (rr. linguales) — іннервують задню третину; - язикоглоткові гілки (rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки - мигдаликові гілки (rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок. Рухові нерви включають: - гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервує шилоглотковий м'яз; - глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки. Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці. Чутливі нерви включають: - барабанний нерв (n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (rr. linguales) — іннервують задню третину - язикоглоткові гілки (rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки - мигдаликові гілки (rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок. Рухові нерви включають: - гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервує шилоглотковий м'яз; - глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

V. emissaria mastoidea йде через соскоподібний отвір скроневої кістки і з'єднує sinus sigmoideus з v. occipitalis або v. auricularis posterior.

Верхні горбки сполучаються з бічними колінчастими тілами і складають підкіркові центри зору; нижні горбки з присередніми колінчастими тілами складають підкіркові центри слуху. Пластинка покрівлі (чотиригорбикова пластинка) – (lamina tecti) – це нервова пластинка з чотирма горбками, розміщена на дорзальній поверхні мозкового стовбура. Розрізняють верхні і нижні горбки, що розділені поздовжньою і поперечною борознами.Від горбиків відходять по одному пучку нервових волокон, які з'єднуються з колінчастими тілами проміжного мозку. Верхні горбки сполучаються з бічними колінчистими тілами і складають підкіркові центри зору; нижні горбки з присередніми колінчастими тілами складають підкіркові центри слуху.

Хвилинний об’єм кровотоку – обсяг крові, що проходить крізь поперечний переріз аорти і легеневого стовбура за хвилину. У дорослої людини хвилинний об’єм приблизно становить 5-7 літрів.

Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори. Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір (spatium subarachnoideum; spatium leptomeningeum), що заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis). Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) розташований глибоко в зовнішньому шарі м’якої мозкової оболони і має павутинні перекладки (trabeculae arachnoideae). Він обмежований зсередини (із внутрішнього боку) зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому найточнішим є термін порожнина м’якої мозкової оболони (spatium leptomeningeum). Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) утворює такі розширення, або підпавутиннiцистерни (cisternae subarachnoideae): - задню мозочково–мозкову цистерну; велика цистерна (cisterna cerebellomedullaris; cisterna magna); - бічну мозочково–мозкову цистерну (cisterna cerebellomedullaris lateralis); - цистерну перехрестя (cisterna chiasmatica); - міжніжкову цистерну (cisterna interpeduncularis); - цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri); - оточну цистерну (cisterna ambiens); - мосто–мозочкову цистерну (cisterna pontocerebellaris); - навколомозолисту цистерну (cisterna pericallosa); - чотиригорбкову цистерну; цистерна великої вени великого мозку (cisterna quadrigeminalis; cisterna venae magnae cerebri); - цистерну кінцевої пластинки (cisterna laminae terminalis). Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори. Spatium subarachnoideum краніально сполучається з однойменним простором головного мозку (що є дуже важливим для циркуляції liquor cerebrospinalis), а каудально в ділянці кінського хвоста утворює кінцевий шлуночок. Саме з цього шлуночка одержують спинномозкову рідину, коли здійснюють з діагностичною або лікувальною метою пункцію. Без ризику пошкодити спинний мозок (він закінчується на рівні І поперекового хребця) виконувати пункцію найкраще між ІІІ та IV поперековими хребцями.

В низхідній частині дванадцятипалої кишки є велика кількість колових складок і також є поздовжня складка дванадцятипалої кишки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) сечовода складається з трьох шарів: - внутрішнього подовжнього, - середнього циркулярного, - зовнішнього подовжнього. При цьому останній не суцільною, а представлений окремими пучками, яких більше в нижній частині сечоводу.

N. facialis (лицевий нерв) є змішаним нервом; в якості нерва другої зябрової дуги іннервує розвинуті із неї м'язи - всі мімічні і частина під'язикові. У його складі проходять також смакові (аферентні) і секреторні (еферентні) волокна, що належать проміжному нерву (n. intermedius).

Поверхневий м'яз-згинач пальців (m. flexor digitorum superficialis) починається від присереднього надвиростка плечової кістки і верхньої третини променевої кістки. Спускається дистально у вигляді м'язового пласта, що розпадається на чотири сухожилки які проникаючи через канал зап'ястка, підходять до II-V пальців. Функція: згинає кисть, проксимальні і середні фаланги II-V пальців.

Клубово-підчеревний нерв (n. iliohypogastricus) утворений гілками корінців ThXII і LI. М'язові гілки цього нерва іннервують поперечний і внутрішній косий м'язи живота.


Власна зв'язка яєчника починається в ділянці кута матки. Прямуючи вниз і назад від початку маткової труби, вона йде до маткового кінця яєчника. У зазначеній зв'язці містяться кровоносні судини й утворюються анастомози між матковою та яєчниковою артеріями.

Звуки високої частоти мають малу довжину хвилі і викликають коливання основної мембрани ближче до овального вікна, що призводить до активації слухових рецепторів, розташованих на мембрані в основі завитка. Спіральний орган має овальне вікно, яке прикрите основою стремінця і при порушенні його роботи і/або щільності прилягання і перекриття овального вікна виникає погіршення слуху. Звуки низької частоти мають довшу хвилю, яка викликає коливання основної мембрани і активацію слухових рецепторів, розташованих на ній ближче до гелікотреми — верхівки завитка.

В передньому середостінні (ЗА ХІРУРГІЧНОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ) розташовуються серце з крупними судинами, що виходять і впадають в нього, перикард, дуга аорти, тимус, діафрагмові нерви, діафрагмово-осердні кровоносні судини, внутрішні грудні кровоносні судини, пригруднинні, середостінні і верхні діафрагмові лімфатичні вузли. У верхньому середостінні (ЗА МАН) розташовуються тимус, права і ліва плечо-головні вени, верхня частина верхньої порожнистої вени, дуга аорти і судини, що відходять від неї (плечо-головний стовбур, ліва спільна сонна і ліва підключична артерії), трахея, верхня частина стравоходу і відповідні відділи грудної (лімфатичної) протоки, правого и лівого симпатичних стовбурів, блукаючих і діафрагмових нервів.

Пахвовий нерв (nervus axillaris) за функцією — мішаний, короткий, товстий. Утворившись, проходить крізь чотирикутний отвір, огинає хірургічну шийку плечової кістки і входить у внутрішню поверхню дельтоподібного м'яза. Іннервує цей м'яз, а також плечовий суглоб та шкіру передньобічної ділянки плеча.

У жінок при переході очеревини з сечового міхура на матку, з матки на пряму кишку утворюються заглибина прямокишково-маткова (Дугласовий простір). Це найнижча точка черевної порожнини. Саме тут може скопичуватись патологічна рідина при запальних процесах у черевній порожнині або кров при розриві маткової труби (позаматкова вагітність). При пункції черевної порожнини через заднє склепіння піхви можна одержати рідину, що дає можливість уточнити діагноз при патології.

Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розміщені стосовно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).

Foramen rotundum - круглий отвір в клиноподібної кістки черепа, який з'єднує середню черепну ямку і крилопіднебінну ямку.

Дивертикул Меккеля (дивертикул клубової кишки) є вродженою аномалією тонкої кишки, пов'язаної з порушенням зворотного розвитку проксимального відділу жовткового протоки (протоку між пупком і кишечником), коли залишається необлітерірованной (незакритих) його проксимальна частина.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини, утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової трубки язикові гілки (rr. linguales) — іннервують задню третину язикаглоткові гілки (rr. pharyngei

Епідуральна гематома є скупченням крові між твердою мозковою оболонкою і кістками черепа. A. meningea media кровопостачає тверду оболонку середньої черепної ямки, скроневу ділянку.

Серединний нерв (n. medianus) відходить від медіального і латерального пучків двома корінцями, які охоплюють спереду a. axillaris, потім він йде в sulcus bicipitalis medialis разом з плечовою артерією. В ліктьовому згині нерв підходить під m. pronator teres і поверхневий згинач пальців і йде далі між останнім і m. flexor digitorum profundus, потім - в однойменній борозенці, sulcus medianus, посередині передпліччя на долоню.N. medianus виходить на долоню через canalis carpi разом з сухожиллями згиначів і ділиться на три гілки, nn. digitales palmares communes, які йдуть вздовж першого, другого і третього міжпястних проміжків під долонним апоневрозом у напрямку до пальців. Перша з них іннервує м'язи thenar, за винятком m. adductor pollicis і глибокої головки m. flexor pollicis brevis, які іннервуються ліктьовим нервом. Nn. digitales palmares communes в свою чергу діляться на сім nn. digitales palmares proprii, які йдуть до обох сторонах I-III пальців і до променевої стороні IV пальця. Від цих же гілок забезпечується і шкіра променевої боку долоні; пальцеві нерви іннервують також червоподібні м'язи.

Передня частка гіпофіза відповідає за ріст і розвиток завдяки соматотропному гормону. Відповідно з розвитком гіпофіза з двох різних зачатків в органі розрізняють дві частки - передню і задню. Передня частка впливає на ріст і розвиток всього тіла (соматотропний гормон). При її пухлинах відбувається посилений ріст пальців, носа і губ (акромегалія).

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) є продовженням присередньої крайової вени і має кілька клапанів. Вона прямує догори в підшкірній клітковині по передньому краю присередньої кісточки, а на гомілці – вздовж присереднього краю великогомілкової кістки разом з підшкірним нервом, приймаючи численні поверхневі вени з передньоприсередньої поверхні гомілки. У колінній ділянці вена огинає позаду присередній виросток стегнової кістки і переходить на передньоприсередню поверхню стегна, прямує вверх понад шкірною фасцією. Досягнувши підшкірного розтвору, велика підшкірна вена повертає вглиб крізь дірчасту фасцію, огинаючи нижній ріг серпоподібного краю підшкірного розтвору, і впадає у стегнову вену.

Стегновий нерв (n. femoralis) виходить з м'язової лакуни і в стегновому трикутнику лежить назовні від судин. Глибокі гілки стегнового нерва іннервують головки чотириголового м'яза і гребінець м'яз.Поверхневі гілки стегнового нерва, rr. cutanei anteriores, прободают широку фасцію через футляр кравецькій м'язи і йдуть до шкіри. Стегнові судини супроводжує лише одна, найдовша гілка стегнового нерва - n. saphenus.

Верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris) відкривається в середній носовий хід (meatus nasi medius) через верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris) і проектується на підочноямкову ділянку де також розташована іклова ямка (Fossa canina). При різноманітних захворюваннях інфекція може потрапляти в верхньощелепну пазуху, внаслідок чого з'являються неприємні відчуття в носі та навколоносовій ділянці, підвищення температури тіла до 38 °C і вище.

Печінково-дванадцятипала зв'язка (lig. hepatoduodenale) простягається від воріт печінки до верхньої горизонтальної частини дванадцятипалої кишки.

Клітини базального шару кубічні або призматичні, серед них є стовбурові клітини, що зберігають здатність до мітозу; саме завдяки поділу цих клітин популяція епітеліоцитів відновлюється.

Лівий груднинно-ключично-соскоподібний м'яз відповідає за поворот голови в правий бік і незначне згинання.

Брижа яєчника містить артеріальні анастомозуючі гілки маткової та яєчникової артерій, венозне сплетення і латеральний кінець власної зв’язки яєчника. Власна зв’язка яєчника є вузеньким, коротким фіброзним валиком, що проходить від нижнього полюса яєчника до матки.Зв’язка, що підвішує яєчник, або лійкотазова зв’язка, утворює верхньо-бічну частину широкої зв’язки матки.Лійкотазова зв’язка містить яєчникові артерію, вену і нерви і проходить від верхнього полюса яєчника до бічної стінки таза.Кожна яєчникова артерія бере початок безпосередньо від аорти нижче рівня відходження ниркових артерій.Вона опускається в ретроперитонеальному просторі, пересікає передню поверхню m. psoas major та внутрішні клубові судини, потім входить у лійкотазову зв’язку і досягає брижі яєчника (мезоваріума) в широкій зв’язці матки. Яєчникові судини входять у ворота яєчника. Яєчникові вени супроводжують однойменні артерії. Ліва яєчникова вена впадає в ліву ниркову вену, тимчасом як права яєчникова вена сполучається безпосередньо з нижньою порожнистою веною.

N. mentalis віддає: - підборідні гілки (rr. mentales) – іннервують шкіру підборіддя, - губні гілки (rr. labiales) – іннервують шкіру та слизову оболонку нижньої губи, - ясенні гілки (rr. gingivales) – іннервують щічну поверхню ясен.

Передшлункова сумка (bursa pregastrica), що відокремлюється від печінкової сумки (bursa hepatica) серпоподібною зв’язкою печінки (lig. falciforme hepatis) і охоплює передню стінку шлунка (paries anterior gastris), ліву частку печінки (lobus hepatis sinister) та селезінку (splen).

Спинномозково-таламічні шляхи розташовуються в бічних канатиках вентрально та попереду від попередніх, сприймають тактильну, больову, температурну чутливість.

Верхня порожниста вена (vena cava superior) - що йде від голови коротка вена, впадає в праве передсердя і збирає венозну кров від верхньої частини тіла (від голови, шиї і верхніх кінцівок, а також венозну кров від легень і бронхів через бронхіальні вени, які впадають спочатку в v. azygos et v. hemiazygos; частково збирає кров і від стінок черевної порожнини за рахунок впадання в неї непарної вени).

Жувальні м’язи іннервує рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini). Pухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) є руховим і розміщене в мосту присередніше чутливих ядер та іннервує жувальні м’язи.

Пазухи твердої мозкової оболони (венозні синуси, синуси головного мозку) - венозні колектори, розташовані між листками твердої мозкової оболони. Отримують кров з внутрішніх і зовнішніх вен головного мозку, беруть участь у реабсорбції ліквору з субарахноїдального простору. Стінки синусів утворені твердою мозковою оболонкою, вистеленої ендотелієм. У порожнині пазухи розташовуються покриті ендотелієм волокнисті перегородки. З пазух кров надходить у внутрішні яремні вени, крім цього існує зв'язок з венами зовнішньої поверхні черепа. В результаті травми твердої мозкової оболони, яка може бути обумовлена переломом кісток черепа, можливий розвиток тромбозу пазухи. Також тромбоз пазухи може розвинутися в результаті неопластического або інфекційного процесу в черепі. У свою чергу, тромбоз пазухи може стати причиною геморагічного інфаркту мозку.

Від нижньої брижової артерії до лівого відділу ободової кишки відходять ліва ободова (a. colica sinistra), сигмоподібні (аа. sigmoideae) та верхня прямокишкова (a. rectalis superior) артерії. Ліва ободова артерія біля лівого згину ободової кишки ділиться на висхідну та низхідну гілки.

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) розміщена вертикально в правій латеральній черевній ділянці і оточена очеревиною з трьох боків (мезоперитонеально), брижі не має.

Затульний нерв (n. obturatorius), що виходить з–під присереднього краю великого поперекового м’яза, який через затульний канал (canalis obturatorius) виходить на стегно. Він іннервує: зовнішній затульний м’яз (m. obturatorius externus); капсулу кульшового суглоба (capsula articulationis coxae); всю присередню групу м’язів стегна та шкіру над ними.

Права вінцева артерія (a. coronaria dextra) проходить вправо під праве вушко (auricula dextra), лягає в праву частину вінцевої борозни (sulcus coronarius) і прямує по задній міжшлуночковій борозні (sulcus interventricularis posterior), де анастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії (a. coronaria sinistra). Від цієї артерії відходить задня міжшлуночкова гілка, що живить задню частину міжшлуночкової перегородки, а також задню стінку правого шлуночка та передсердя.

Шлунково-печінкова зв'язка включає три різні частини: - щільну частину (pars condensa), - слабку частину (pars llaccida), - печінково-дванадцятипалу зв'язку. 1. Щільна (верхня, частина) - найбільш тверда в шлунково-печінкової зв'язці. 2. Слабка частина шлунково-печінкової зв'язки - це найбільша частина, розташована між щільною частиною і печінково-дванадцятипалої зв'язкою. Ця частина складається з двох листків очеревини, що формують тонкий, практично безсудинних шар, який легко руйнується пальцями. 3. Печінково-дванадцятипала зв'язка - найбільш низько розташована частина шлунково-печінкової зв'язки. Вона становить передню стінку отвори Winslow. У цій зв'язці проходять елементи воріт печінки. В її передній частині праворуч розташовується загальний печінковий протік, ліворуч - печінкова артерія. Печінково-дванадцятипала зв'язка сполучає проксимальну, або рухому, частина верхньої горизонтальної частини дванадцятипалої кишки з нижньою поверхнею печінки.

При ураженні зорового тракту праворуч випадають ліві половини полів зору - однойменна лівостороння геміанопсія. Ураження лівого зорового тракту викличе несприйнятливість до світла зовнішньої половини сітківки лівого ока і внутрішньої половини сітківки правого ока, що призведе до випадання правих половин полів зору. Такий розлад носить назву однойменної правобічної геміанопсії. При ураженні зорового тракту праворуч випадають ліві половини полів зору - однойменна лівостороння геміанопсія).

Задня центральна звивина – поля за Бродманом – 1, 2, 3 – кірковий центр всіх видів шкірної та пропріоцептивної чутливості. Вона має такі особливості: 1. Проекція протилежної сторони тіла розміщена вниз головою. 2. Має місце соматотопічна організація для кожної частини тіла. 3. Поля шкірної чутливості неоднозначні за площею, так, проекційні поля для обличчя, губ, кистей рук займають найбільшу площу.

Великий поперековий м'яз (m.psoas major) - це товстий, довгий, веретеноподібний м'яз, що розташований на задній стінці порожнини живота і прилягає до тіл поперекових хребців. Початок: від бічної поверхні тіл, міжхребцевих дисків і поперечних відростків XII грудного, I-V поперекових хребців. М'яз прямує вниз, перетинає поперед межову лінію таза і з'єднується з клубовим м'язом

Лівий шлуночок (ventriculus sinister) камера в якій починається велике коло кровообігу. Кров, збагачена киснем, надходить в лівий шлуночок з лівого передсердя через мітральний клапан і закачується в аорту через аортальний клапан. У порожнині лівого шлуночка, як і в порожнині правого, розрізняють два відділи: задній - власне порожнину шлуночка, і передній, що є продовженням вверх порожнини лівого шлуночка. Задній відділ порожнини шлуночка сполучається з порожниною лівого передсердя за допомогою лівого венозного отвору, ostium venosum sinistrum (s. atrioventriculare), форма якого при розгляданні його з боку лівого передсердя більш округла, але вже на настільки, як у правому шлуночку. Передній відділ порожнини лівого шлуночка - артеріальний конус (лат.conus arteriosus) з'єднується артеріальним отвором (лат.ostium arteriosum) з аортою. Артеріальний конус лівого шлуночка розташовується позаду артеріального конуса правого шлуночка і, піднімаючись вправо, перехрещує його. Пацієнт в стресі - підвищується сила скорочення шлуночків.

Середня мозкова артерія (a. cerebri media) гілка внутрішньої сонної артерії живить верхньобічні поверхні півкулі, а також лобову, тім'яну, скроневу частки.

За калібром бронхи поділяються на головні, великі, середні, малі та кінцеві бронхіоли. У стінці середніх бронхів є читко видні залози, а волокнисто-хрящева оболонка представлена окремими хрящевими острівцями з гіалінового та еластичного хряща. В стінці великих бронхів гіалінова хрящова тканина утворює протяжні пластинки, з’єднані один з одним колагеновими волокнами і пучками гладких міоцитів;а в бронхах середнього калібру хрящ представлений дрібними острівцями і стає еластичним;в дрібних бронхах, що лежать найбільш глибоко, хрящова тканина зникає. Разом з тим, у міру ділення бронхів і зменшення їх калібру стає більш вираженою циркулярна гладком’язових пластинка, розміщена на кордоні слизової оболонки і підслизової основи.

Надниркова залоза (glandula suprarenalis) – парна ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кінці правої та лівої нирок (extremitas superior renis dextri et sinistri) на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae). Надниркова залоза (glandula suprarenalis) складається з кіркової речовини (cortex) та мозкової речовини (medulla). У кірковій речовині (cortex) виробляються: у клубочковій зоні (zona glomerulosa) – мінералокортикоїди;у пучковій зоні (zona fasciculate) – глюкокортикоїди; у сітчастій зоні (zona reticularis) – статеві гормони. Мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium) складається з хроматофінних клітин та виробляє: адреналін; норадреналін.

Пахвова артерія оточена пучками плечового сплетення.

Дельтоподібний м’яз бере участь у згинанні і розгинанні плеча, відведенні руки в сторону. На нього також покладено завдання зупинити вивих і травму плечової кістки при перенесенні важких вантажів.

Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена пристінковою (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена очеревиною, що в процесі розвитку проникла в калитку. Вона утворена пристінковою, (lamina parietalis) і нутрощевою пластинками (lamina visceralis). Пристінкова пластинка прилягає до внутрішньої сім'яної фасції, нутрощева вкриває яєчко і зростається з його білковою оболонкою. Між цими листками розташована щілиноподібна порожнина, яка має значення при розвитку такого патологічного стану, як водянка яєчка.

Портокавальні анастомози утворені між: ворітною печінковою веною (v. portae hepatis);верхньою порожнистою веною (v. cava superior); нижньою порожнистою веною (v. cava inferior). Навколо пупка існує порто-кавальний анастомоз між: верхньою надчеревною веною (v. epigastrica superior) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior); припупковими венами (vv. paraumbilicales) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis); нижньою надчеревною веною (v. epigastrica inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior); поверхневою надчеревною веною(v. epigastrica superficialis) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior).

Вухо як орган слуху забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів: 1) зовнішнього вуха, 2) середнього вуха, 3) внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

Нюховий аналізатор — орган нюху (organum olfactus) розташований у верхньому носовому ході, верхній носовій раковині (concha nasalis superior), в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки.

Через lamina cribrosa os ethmoidale волокна нюхового нерва потрапляють в передню черепну ямку. Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Центральні відростки — аксони — збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку (os ethmoidale) до нюхової цибулини (другі нейроцити), після чого формується нюховий тракт.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) — IX пара черепно-мозкорих нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язикоглотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, - від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.Чутливі нерви включають:барабанний нерв (лат.n. tympanicus), що прямує в барабанну порожнину, де він утворює нервове сплетіння, гілки якого направляються до слизової оболонки барабанної порожнини та слухової труби язикові гілки (лат.rr. linguales) — іннервують задню третину язика глоткові гілки (лат.rr. pharyngei) — прямують до слизової оболонки глотки мигдаликові гілки (лат.rr. tonsillares) — підходять до слизової оболонки піднебінних мигдалин і дужок.Рухові нерви включають:гілку шилоглоткового м'язу (r. musculi stylopharyngei) — іннервують шилоглотковий м'яз; глоткові гілки (rr. pharyngei) — об'єднуючись з блукаючим нервом, направляються до м'язів глотки.

Жолобуваті сосочки (papillae vallatae) найбільші за розміром. Їх налічується приблизно 7-12, вони розташовані на межі тілом і коренем язика попереду межової борозни у вигляді римської цифри V.

Поверхневе пахвинне кільце (лат. anulus inguinalis superficialis) зовнішній отвір пахвинного каналу, розташований на його передній стінці (вихід з пахвинного каналу). Пахвинний канал (canalis inguinalis) має 2 кільця: поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis), обмежене бічною ніжкою (crus laterale) і присередньою ніжкою (crus mediale) апоневрозу зовнішнього косого м’яза живота, міжніжковими волокнами (fibrae intercrurales) і поверненою зв’язкою (ligamentum reflexum); глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus) являє собою заглибину в задній стінці каналу. Кільця пахвинного каналу є слабкими місцями передньої черевної стінки разом з білою лінією живота та пупковим кільцем, де можуть виходити грижі. Виявляється поверхневе пахвинне кільце, в апоневрозі зовнішнього косого м'яза живота, безпосередньо над гребенем лобкової кістки, 1 сантиметр вище і збоку від лобкового горбка.

Кругла зв'язка матки (ligamentum teres uteri) перед тим, як розгалузитись в тканинах, проходить через пахвинний канал. Кру́гла зв'я́зка ма́тки (ligamentum teres uteri) прямує в товщі широкої зв'язки матки до бічної стінки малого таза, далі вгору і вперед до глибокого пахвинного кільця. На своєму шляху вона перетинає затульні судини і нерв (vasa obturatoria et nervus obturatorius), бічну пупкову складку (plica umbilicalis lateralis), зовнішню клубову вену (v. iliaca externa), нижні надчеревні судини (vasa epigastrica inferiora). Після проходження через пахвинний канал, вона виходить через його поверхневе кільце і розгалужується в тканинах великих статевих губ, лобкового підвищення.

Із підколінної ямки (fossa poplitea) між поверхневими та глибокими м’язами заднього відділу гомілки проходить аж донизу гомілково-підколінний канал (canalis cruropopliteus), або канал Грубера. Цей канал обмежений: попереду – заднім великогомілковим м’язом (m.tibialis posterior) і довгим м’язом-згиначем великого пальця (m.flexor halluces longus), а позаду – камбалоподібним м’язом (m.soleus).

За шлунком розташована чепцева сумка (bursa omentalis) – щілиноподібна вузька порожнина, що розміщена у лобовій площині. Верхньою межею чепцевої сумки є хвостата частка печінки, а нижньою – задня пластинка великого чепця, що зрослася з брижею поперечної ободової кишки. Передню стінку чепцевої сумки утворюють задня стінка шлунка і малий чепець, а задню – пристінкова очеревина, що покриває аорту, нижню порожнисту вену, верхній кінець лівої нирки, ліву надниркову залозу і підшлункову залозу.

Альвеоли вистелені зсередини одношаровим плоским епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані.

Слухова труба (труба Євстахія), tuba auditiva (Eustachii, звідси назва запалення труби - євстахіїт) служить для доступу повітря з глотки в барабанну порожнину, підтримується рівновага між тиском в цій порожнині і зовнішнім атмосферним тиском, що необхідно для правильного проведення до лабіринту коливань барабанної перетинки.

Пахвовий нерв, котрий містить рухові волокна, що іннервують дельтовидний м'яз, переходить в піддельтовидний простір з пахвової області у супроводі судинного пучка, огинаючи ззаду наперед хірургічну шийку плечової кістки. N. Ахillarisдає також вітки до плечового суглоба і шкіри. Окрім задньої, в піддельтовидний простір проходить аналогічна передня гілка пахвової артерії.

Найширший м’яз спини (musculus latissimus dorsi) приводить плече до тулуба і привертає його (пронує), розгинає плече, опускає руку, тягне її назад і присередньо, опускає лопатку. При фіксованих верхніх кінцівках обидва м’яза піднімають тулуб.

Середня оболонка аорти утворює основну частину її стінки, складається з декількох десятків еластичних закінчень мембран, які мають вигляд циліндрів, вставлених один в одного. Вони пов'язані між собою еластичними волокнами і утворюють єдиний еластичний каркас разом з еластичними елементами інших оболонок. Між мембранами середньої оболонки аорти залягають гладкі м'язові клітини, косо розташовані по відношенню до мембран, а також фібробласти. Така будова середньої оболонки робить аорту високоеластичною і пом'якшує поштовхи крові

Сім'яни́й кана́тик (funiculus spermaticus) парний, округлої форми тяж завдовжки до 15-20 см, що проходить у чоловіків в пахвинному каналі, прямує з черевної порожнини до кожного яєчка.

N. trigeminus, трійчастий нерв є змішаним. Трійчастий нерв також є провідником чутливості від рецепторів слизових оболонок рота, носа, вуха і кон'юнктиви ока, крім тих відділів їх, які є специфічними рецепторами органів чуття (які іннервуються з I, II, VII, VIII і IX пар).

Загальна жовчна протока утворена злиттям міхурової та загальної печінкової протоки. Вони можуть з'єднуватися під гострим, прямим і тупим кутом. Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis) утворюється шляхом злиття правої і лівої печінкових проток. Довжина загальної печінкової протоки коливається від 1,5 до 4 см, діаметр - від 0,5 до 1 см. Іноді загальна печінкова протока формується з трьох або з чотирьох жовчних проток. В окремих випадках спостерігається висока злиття міхурової протоки з жовчними протоками за відсутності загального печінкового протоку. Іноді обидві печінкові протоки або один з них відкривається безпосередньо в жовчний міхур в області його ложа. Позаду загальної печінкової протоки розташовується права гілка печінкової артерії; в окремих випадках вона проходить вперед від протоки. Міхурова проток (ductus cysticus) має довжину 1-5 см, в середньому 2-3 см, діаметр 0,3-0,5 см. Він проходить у вільному краї печінково-дванадцятипалої зв'язки і зливається із загальним печінковим протокою, утворюючи загальну жовчну протоку. Міхурова і загальна печінкова протоки можуть з'єднуватися під гострим, прямим і тупим кутом. Іноді міхурова протока спірально огинає загальну печінкову протоку.

Акт сечовипускання відбувається рефлекторно внаслідок імпульсів у центр сечовипускання, що знаходиться в крижовому відділі S2-S4 спинного мозку і пере­буває під контролем кори головного мозку.

Адренокортикотропний гормон, або АКТГ, кортикотропін, адренокортикотропіну, кортикотропного гормон (лат. adrenalis-надниркової, лат. cortex-кора і грец. tropos - напрямок) - тропний гормон, що виробляється еозинофільними клітинами передньої долі гіпофіза. За хімічною будовою АКТГ є пептидним гормоном. Кортикотропін контролює синтез і секрецію гормонів кори надниркових залоз. В основному кортикотропін впливає на синтез і секрецію глюкокортикоїдів - кортизола, кортизону, кортикостерону. Попутно підвищується синтез наднирковими прогестерону, андрогенів і естрогенів.

Нижнє середостіння ділиться на переднє, заднє і середнє. У передньому (між тілом грудини і передньою стінкою перикарду) розташовані внутрішні грудні артерії, вени і білягрудинні лімфатичні судини. В середньому розташоване серце із своїми судинами. Заднє (між хребтом і задньою стінкою перикарду) містить грудну частину аорти, непарну і напівнепарну вени, нерви, стравохід, лімфатичні вузли. Аорта (aorta) розташована ліворуч від серединної стрілової (сагітальної) площини і складається із трьох частин: висхідна частина, дуга аорти і низхідна частина, яка у свою чергу поділяється на грудну і черевну частини. Грудна аорта розташована в задньому нижньому середостінні і прилягає до хребтового стовпа.

Верхній носовий хід (meatus nasi superior) проходить між верхньою і середньою носовими раковинами, він коротки і розташований у задній частині носової порожнини. У верхній носовий хід відкривається задні решітчасті комірки (cellulae ethmoidale posteriores), а в клино-решітчастий закуток (recessus sphenoethmoidalis),що розміщений над задньою ділянкою верхньої носової раковини, відкривється отвір клиноподібної пазухи(aperture sinus shpenoidalis).

Нерв спеціальної чутливості , що відповідає за передачу слухових імпульсів, а також імпульсів, що виходять з вестибулярного відділу внутрішнього вуха. Присінково-завитковий нерв (nervus vestibulocochlearis), VIII пара черепно-мозкорих нервів, відноситься до нервів спеціальної чутливості і складається з двох частин: vestibularis і cochlearis, що починаються усередині камянистої частини скроневої кістки у внутрішньому вусі.

У правій латеральній ділянці живота є Colon ascendens

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) - найдовша вена людини - збирає кров з 2/3 поверхні кінцівки. Вона піднімається по передньо-внутрішній поверхні нижньої кінцівки і в пахвинній ділянці вливається в стегнову вену. У верхній третині стегна велика підшкірна вена має дві крупні протоки: vv. saphena accessoria medialis et lateralis. Перед впадінням вони можуть зливатися в один стовбур або є окремими маленькими стовбурами (від 1 до 5-6 і більше) та відіграють важливу роль у розвитку післяопераційних рецидивів варикозного розширення вен.

Гаструляція - це фаза ембріонального розвитку більшості тварин після бластуляції, під час якої одношарова бластула реорганізовується в багатошарову гаструлу. Під час гаструляції утворюються три зародкові шари: ектодерма, мезодерма, ентодерма. Локалізація гаструли: стінка матки (paries uteri).

Через підвищення секреції соматотропного гормону аденогіпофізом розвивається захворювання акромегалія, що характеризується збільшенням кистей, стоп та нижньої щелепи. Акромегалія - захворювання, яке проявляється в надмірному рості кісток, м'яких тканин та внутрішніх органів. В основі акромегалії лежить надмірне розростання клітин передньої частки гіпофіза, в зв'язку з чим підвищується секреція гормона росту - соматотропного гормона.

Непарна щитоподібна артерія (a. thyroidea ima) — це артерія, що кровопостачає нижні полюси долей щитоподібної залози; непарна щитоподібна артерія може відгалужуватись від однієї з наступних судинних структур: дуги аорти, плечеголовного стовбуру або внутрішньої грудної артерії; в деяких випадках може відходити від аорти, правої загальної сонної артерії або підключичної артерії. Від точки відгалуження непарна щитоподібна артерія прямує до нижньої частини часток або перешийка щитоподібної залози.

Стовбур головного мозку складається з довгастого мозку, моста і середнього мозку. З одного боку, він є поширенням спинного мозку вгору, в порожнину черепа, оскільки містить моторні і сенсорні ядра, що виконують рухові і чутливі функції для областей обличчя і голови. Також забезпечує багато важливих функцій організму: 1) регуляцію дихання; 2) регуляцію серцево-судинної системи; 3) регуляцію функції шлунково-кишкового тракту; 4) регуляцію багатьох стереотипних рухів тіла; 5) регуляцію рівноваги; 6) регуляцію рухів очей.

В Ductus thoracicus можуть безпосередньо метастазувати пухлинні клітини грудного відділу стравоходу

Mm. interossei palmares згинають проксимальні фаланги пальців і випрямляють середні і дистальні фаланги другого та четвертого пальців і мізинця. Приводять їх до серединної лінії.

Гіпо́фіз ( hypophysis, синонім — нижній придаток мозку) — залоза внутрішньої секреції, масою всього 0.5-0.6 г, розміщена в головному мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку.

Відвідний нерв (n. abducens) - VI пара черепномозкових нервів, який іннервує бічний прямий м'яз (m. rectus lateralis), відповідає за відведення ока назовні.

Поперечна пазуха (sinus transversus) - парна, знаходиться в поперечній борозні кісток черепа, розташовуючись вздовж заднього краю палатки мозочка. Вона проходить вздовж внутрішньої поверхні потиличної кістки.

Триголовий м'яз плеча (musculus triceps brachii) - м'яз-розгинач задньої групи плеча, займає весь задній бік плеча.

Зворотний гортанний нерв (nervus laryngeus recurrens) — гілка блукаючого нерва, що постачає рухові та чутливі волокна до гортані та іннервує голосові зв'язки. При односторонньому ураженні — виникає хрипота, проте порушення голосу компенсовані. Двобічне ураження нерву призводить до порушень акту дихання та втрати голосу.

Підошвова п'ятково-човноподібна зв'язка (lig. calcaneonaviculare plantare) тримає головку надп'яткової кістки.

Орієнтовні рефлекси середнього мозку будуються у чотиригорбковій пластинці – покрівлі середнього мозку – у відповідь на зорові й слухові подразнення. Від ядер покрівлі започатковується тектоспінальний шлях. У верхніх горбиках середнього мозку розташовані первинні зорові центри, активація яких впливає на зіничні рефлекси та рухи очних яблук; у нижніх – слухові центри, які є центром рефлекторних дуг слухових рефлексів (зокрема, повертання вушних раковин у напрямі дії звукового сигналу). Між верхніми і нижніми горбиками існують зв'язки. Саме ці центри реагують на дію зорових і слухових подразників таким чином, що рефлекторно відбувається повертання вушних раковин, очних яблук і голови у напрямку дії відповідних подразників. Поворот голови супроводжується перерозподілом тонусу м'язів тулуба і кінцівок і створенням постави, що характерна для сторожового рефлексу.

Через foramen rotundum проходить друга гілка трійчастого нерва, що забезпечує чутливість шкіри нижньої повіки, латеральної поверхні носа, верхньої губи. Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) що відходить від трійчастого нерва проходить через круглий отвір.

Мозочкові порушення: геміатаксія, адіадохокінез, дисметрія, геміасинергія.

Кульшовий суглоб укріплений міцними внутрішньокапсульними та позакапсульними зв’язками. Внутрішньокапсульна зв’язка головки стегна (lig. capitis femoris), що вкрита синовіальною перетинкою, прикріплюється до ямки головки стегнової кістки і до кульшової кістки. У цій зв’язці проходить артерія, що кровопостачає головку стегнової кістки.

Люмбальна (поперекова) пункція - введення голки в субарахноїдальний простір спинного мозку на поперековому рівні. Проводиться з метою діагностики складу спинно-мозкової рідини, а також з лікувальною або анестезіологічної метою. Найбільш зручним місцем для пункції є проміжки між III і IV хребців.

Вегетативні ядра III пари черепно-мозкових нервів відповідають за рух очного яблука, підняття повік, реакцію зіниць на світло. Окоруховий нерв (n. oculomotorius), є еферентним (руховим) нервом . Більша частина волокон нерва починається від рухового ядра – ядра окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке розміщене під вентральною стінкою водопроводу середнього мозку на рівні верхніх горбків lamina tecti. Менша частина нерва чутливий корінець (сполучна гілка носовійкового нерва з війковим вузлом), починається від парасимпатичного додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii), ядра Якубовича, від якого відходять передвузлові волокна.

M. sternocleidomastoideus тягне голову вниз чи назад і повертає в протилежний бік. При одночасовому скороченні обох м'язів нахиляється вперед голова і згинається шийна частина хребта. ГРУДНИНО-КЛЮЧИЧНО-СОСКОПОДІБНИЙ (m. sternocleidomastoideus) — найсильніший м'яз шиї. Починається двома голівками від ручки грудини і грудинного кінця ключиці, прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої і частково до потиличної кістки. Функція - тягне голову вниз чи назад і повертає в протилежний бік. При одночасовому скороченні обох м'язів нахиляється вперед голова і згинається шийна частина хребта.

Нейрогіпофіз накопичує два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і вазопресин. Нейрогіпофіз накопичує два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і вазопресин. Недостатність останнього зменшує реабсорбцію води, що призводить до виникнення поліурії. Гіпосекреція вазопресину призводить до нецукрового діабету центрального походження, для якого характерним є зменшення реабсорбції води в дистальних канальцях і збиральних трубочках, що призводить до виникнення поліурії (збільшення сечі до 3 – 20 л/добу); полідипсії (збільшення введення води в організм завдяки розвитку спраги).

Поперечний нерв шиї (n. transversus colli) –прямує вперед, проникає через підшкірній м'яз шиї, анастомозує з шийної гілкою лицьового нерва, де утворює поверхневу шийну петлю. Іннервує шкіру передньої ділянки шиї.

Правий поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens dexter) починається від блукаючого нерва та віддає нижній гортанний нерв (n. laryngeus inferior) – іннервує всі м’язи гортані, крім m. cricothyroideus, слизову оболонку гортані нижче голосової щілини, а також щитоподібну та прищитоподібні залози, лімфатичні вузли шиї.

Задня стінка барабанної порожнини (Paries mastoideus) межує з соскоподібним відростком. Вона є найдовшою стінкою-довжина її досягає 15 мм, а висота 13-14 мм. У верхньому відділі стінка відсутня, її замінює aditus ad antrum. Під ним стінка нерівна, тут є вдавление, до якого прилягає короткий відросток ковадла, трохи нижче, на зовнішній поверхні пірамідального виступу знаходиться отвір, через яке в порожнину вступає барабанна струна, що відходить від лицевого нерва перед самим виходом його з шилососцевидного отвори. Сам пірамідальний виступ, що відходить від задньої стінки нижче адітуса, описаний разом з медіальної стінкою барабанної порожнини. Задня стінка нерідко відмежовується від дна барабанної порожнини за допомогою prominentia styloidea, невеликого кісткового виступу, що утворюється за рахунок того, що апофіз шиловідного відростка піднімає стінку барабанної порожнини. В глибині задньої стінки проходить канал лицевого нерва і навколишні його клітини.

Рухове ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на нижній кут ромбоподібної ямки в трикутнику під’язикового нерва. Це ядро прилягає до сітчастої формації і продовжується до рівня II шийного сегмента спинного мозку. Відростки нейронів цього ядра формують волокна під’язикового нерва, що іннервує всі м’язи язика.

Кожен лімфатичний вузол покритий сполучнотканинною капсулою, кірковій речовині розташовуються лімфатичні вузлики, що містять переважно імунокомпетентні клітини (В-лімфоцити), мозкова речовина представлена тяжами, які є зоною скупчення В-лімфоцитів, пов'язаних з виробленням гуморального імунітету. Лімфатичний вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять трабекули. Розрізняють кіркову речовину, де містяться лiмфатичнi вузлики та мозкову речовину, представлену тяжами лімфоїдних клітин. Лімфатичний вузол (nodus lymphoideus) – паренхіматозний орган. Його паренхіма утворена лімфоїдною тканиною. Груба строма представлена сполучнотканинною капсулою. Ніжна строма утворена ретикулярною тканиною. У лімфатичному вузлі розрізняють кіркову та мозкову речовини. Кіркова речовина утворює зовнішню частину органа. Включає фолікулярну частину, яка складається з лімфоїдних вузликів (фолікулів) та дифузну частину, у якій розрізняють міжфолікулярну та глибоку зони. Мозкова речовина лімфатичного вузла утворена мозковими тяжами.

М'яке піднебіння (palatum molle) утворює задню третину піднебіння; складається з піднебінного апоневрозу, слизової оболонки, м'язів, містить слинні залози та лімфоїдну тканину. Піднебінний апоневроз прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток. Слизова оболонка є продовженням слизової оболонки твердого піднебіння і порожнини носа. Перша вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який не роговіє, друга — псевдобагатошаровим війчастим епітелієм. Передня частина м'якого піднебіння розташована горизонтально, вона менш рухлива, задня — рухлива, у розслабленому стані звисає майже вертикально, утворюючи піднебінну завіску (velum palatinum). Задній край м'якого піднебіння обмежує зів, що веде до ротової частини глотки. По середній лінії цього краю звисає невеликий заокруглений відросток — піднебінний язичок (uvula palatina). Під слизовою оболонкою м'якого піднебіння, з боку порожнини рота, розташована велика кількість піднебінних слинних залоз (gll. раlatinae), основна маса яких міститься в бічних відділах піднебіння.

Пахвовий нерв (nervus axillaris) за функцією — змішаний. Утворившись, огинає хірургічну шийку плечової кістки і входить у внутрішню поверхню дельтоподібного м'яза. Іннервує цей м'яз, а також плечовий суглоб та шкіру передньобічної ділянки плеча.

Піднижньощелепна залоза (glandula sublingualis) відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому мясці поруч з вуздечкою язика. Піднижньощелепна залоза (glandula sublingualis) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою 13-16 г,має еліпсоїдну форму; виділяє серозно-слизовий секрет. Залоза розташована в ділянці піднижньощелепного трикутника; зовні залоза вкрита поверхневою пластинкою шийної фасції і шкірою; присередня поверхня прилягаєдо підязиково-язикового і шило-язикового мязів, верхня - до піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, нижня частина залози виходить з-під нижнього краю щелепи. Невеликий відросток залози спереду лежить на задньому краї щелепного-підязикового мяза.Звідси з залози виходить піднижньощелепна протока - протока Вартона, що проходить вперед і огинає задній край щелепно-підязикового мяза і проходить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини вздовж внутрішньої поверхні підязикової залози. Протока відкривається разом з великою підязиковою протокою невеликим отвором на підязиковому мясці поруч з вуздечкою язика.

Ligg. flava сприяють випрямленню хребетного стовпа і прямоходінню завдяки тому, що відповідають за пружність міжхребцевих дисків та зближення дисків.

Кришталик (lens) - це двовипукла лінза, що володіє оптичною силою до 15-18 діоптрій. Розташовується між райдужкою і скловидним тілом, утримується за допомогою циннових зв'язок. Кришталик здатний миттєво фокусуватися на предмети різної дальності. Еластичний, але з віком ця властивість зменшується. Як і рогівка, кришталик є частиною складної системи світлоприломлювального апарату ока, до якого також входять: рогівка, волога передньої камери і склоподібне тіло.

Парієтальні екзокриноцити розміщені поодиноко між головними екзокриноцитами в ділянці дна і тіла власних залоз шлунку. Ці клітини виділяють іони водню та хлору, з яких у просвіті шлунка утворюється соляна кислота. Окрім, того ці клітини продукують внутрішній антианемічний фактор, який з’єднується в шлунку з вітаміном В12,що потім всмоктується в тонкій кишці

Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається: - присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum); - угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) через круглий отвір (foramen rotundum); - ззаду – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa) в ділянці рваного отвору (foramen lacerum) через крилоподібний канал (canalis pterygoideus); - унизу – з ротовою порожниною (cavitas oris) через великий піднебінний канал (canalis palatinus major); - допереду – через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita); - збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).

VI пара черепних нервів – відвідний нерв (n. abducens) є руховим, іннервує прямий м’яз очного яблука. При ураженні VI пари виникає парез або параліч бічного прямого м’яза, який проявляється обмеженням або неможливістю руху очного яблука назовні.

Кульшовозападинна гілка затульної артерії (ramus acetabularis arteriae obturatoriae) анастомозує із гілками нижньої сідничної артерії (rami arteriae gluteae inferioris) від внутрішньої клубової артерії (a. iliaca interna) та з присередньою огинальною артерією стегна (a. circumflexa femoris medialis) з глибокої стегнової артерії (a. profunda femoris) і живить голівку стегнової кістки та кульшовий суглоб. Стегнова кістка з'єднується з кульшовою кісткою за допомогою кульшового суглоба. Кульшовий суглоб кровопостачається гілками присередньої і бічної огинальних артерій стегна, кульшовозападинною гілкою (із глибокої стегнової артерії), а також гілками затульної артерії (Ramus acetabularum A.obturatoriae). Венозна кров відтікає в глибокі вени таза і стегна. Лімфа відтікає по глибоких лімфатичних судинах у глибокі пахвинні лімфатичні вузли. Іннервація здійснюється гілками затульного, стегнового і сідничного нервів.

Верхній шийний вузол (ganglion cervicale superius) віддає симпатичні нервові волокна, що йдуть через внутрішнє сонне сплетення до привушної залози та іннервує її.

Друга гілка трійчастого нерва, верхньощелепний нерв (n. maxillaris)розходиться на кінцеві гілки, які іннервують шкіру нижньої повіки, бокової поверхні носа і верхньої губи.

Триголовий м’яз плеча (musculus triceps brachii) розташований у задній плечовій ділянці (regio brachii posterior), має довгу головку (caput longum), бічну головку (caput laterale) та присередню головку (caput mediale). Функція musculus triceps brachii: розгинає передпліччя (extensio antebrachii) в ліктьовому суглобі (articulatio cubiti), а довга головка (caput longum) розгинає плече в плечовому суглобі та приводить його до тулуба (extensio et adductio brachii).